Гафіз. Лірика

Київ: Дніпро, 1971. — 240 с.
Переклад з перської та примітки Василя Мисика «Гафіз» означає: «сторож», «доглядач», «хранитель», «той, що знає напам'ять весь текст корана». З бігом часу, завдяки одній людині, це слово набуло нового змісту — «поет», «співець». Хто ж була ця людина? Повне ім’я її — Ходжа Могаммед Шемс ед Дін Гафіз Шіразі. Слово «ходжа» приблизно означає тут «майстер» або «митець», Могаммед — власне ім’я, Шемс ед Дін з арабської перекладається як: «Сонце віри» — почесне прізвисько поета, який був богословом за професією. «Гафізом» прозвали його за те, що він зберігав у пам’яті весь текст корана; Шіразі — назва його батьківщини. Згодом прізвисько Гафіз зробилося літературним псевдонімом шіразького поета.
Лірика Гафіза (бл. 1300—1389) — справжня перлина світової поезії. Видатний перський поет, класик таджицької літератури, який за професією був богословом-корано- знавцем і правником, створив неперевершені за формою вірші-газелі. З середньовічного Ірану долинає до нас могутній і свіжий голос генія, іронічне вільнодумство поета, що захланності феодалів та релігійному фанатизмові протиставляв незалежність бідняка, вільного духом, закоханого в красу природи та радощі буття