Літинського В. (ред.) Геодезичний енциклопедичний словник

Подождите немного. Документ загружается.

Спосіб..

560

нує позитивні особливості одноступенево-

го і багатоступеневого способів, бо, засто-

совуючи його, не треба знати наближену

довжину лінії, немає обмежень щодо най-

меншої довжини лінії, яку можна вимірю-

вати, і не треба вимірювати частоту. Цей

спосіб застосовують у світловіддалемірах

„Дістомат" фірми Вільд. 13.

СПОСІБ ПОСЛІДОВНОГО УТОЧ-

НЕННЯ ДОВЖИНИ ЛІНІЇ {способ по-

следовательного уточнения длины линии;

method of consecutive line length determi-

nation; Methode f der sukzessiven Naherun-

gen f pi der Ldngenseite f): різновид одно-

ступеневого способу виключення

багатозначності, який застосовують у

деяких світловіддалемірах з компенсацій-

ною коміркою. В цьому способі замість ви-

значати кількість цілих періодів за форму-

лою

",=п

к1

/М-Ы, (!)

що міститься в різниці фаз на частоті f під

час вимірювання лінії, знаходять

Sf =

-f)/n

(2)

- зміну частоти, яка на заданій лінії зумов-

лює зміну різниці фаз на один період. За

значенням цієї величини обчислюють дов-

жину лінії S за формулою

S=&/{28f), (3)

де $ - швидкість несучих коливань. її точ-

ність залежить від точності 8f, а остання

- від значення п

кі

у (2). Найменша точність

Sf буде, коли п

кі

=1 і за (3) отримаємо не

точне значення S. Точніше значення Sf і 5

одержимо при п

кі

= 2. Поступово збільшу-

ючи п

кі

, уточнюємо S доти, доки його зміна

стане менша від заданого допуску. Такий

спосіб розв'язання багатозначності засто-

совано вперше у світловіддалемірі СГ-3.

Він сприяє автоматизації процесу вилучен-

ня багатозначності. 13.

СПОСІБ СВІТЛОВИХ ПЕРЕРІЗІВ {спо-

соб световых сечений; light section method;

Methode f der Lichtschnitte m pi): геодезич-

не або фотограмметричне вимірювання

перерізів споруди, напр., тунелю, які зада-

ють розгорнутим у площину світловим (ла-

зерним) пучком або світловою площи-

ною. 1.

СПОСІБ СІЧНОЇ {способ секущей; secant

line method; Methode f der Sekante f): дета-

льне розмічування кривої, коли її точки ви-

носять від хорди за їх прямокутними ко-

ординатами. 1.

СПОСІБ ТІНЬОВОЇ ПЛАСТИКИ {спо-

соб теневой пластики; shadow plastics me-

thod; Schattierungsmethode f Methode f der

Schattenplatte f): зображення на картах

формрельєфу відтінюванням їх схилів. 5.

СПОСІБ ФОТОМЕХАНІЧНИЙ {фото-

механический способ; photomechanic me-

thod; photomechanisches Verfahren n): так

наз. один зі способів перенесення зобра-

ження з картографічних матеріалів

на оригінал карти складальний

(деколи його наз. ще способом складання

карт по „голубих копіях"); ґрунтується на

використанні репродукційної фотографії.

Основні складові етапи цього способу: під-

готовка матеріалів для фотографування;

виготовлення негативів і блідо-голубих ко-

пій з нього; монтування голубих ко-

пій на складальній основі; складання ри-

сунка карти, тобто складального оригіналу

(див. Перенесення картографічного

зображення). Підготовка матеріалів зво-

диться до встановлення довжин рамок

діа-

гоналей картографічного матеріалу і від-

повідності їх теоретичним розмірам; наяв-

ності деформації цього матеріалу і встано-

влення її величини; т. зв. підняття рисунка

картографічного матеріалу. Якщо картма-

теріал, який використовують для складан-

ня карти, напр., топографічної, деформо-

ваний, то на його полях поза рамкою пода-

ють т. зв. практичні розміри, за якими цей

матеріал можна використовувати. „Підні-

мають" картографічний рисунок для того,

щоб посилати тонкі, перервані, витерті

штрихові елементи, а також штрихове на-

вантаження синього кольору (напр., бере-

гові лінії, річки що зображені однією лі-

нією тощо), які не зобразяться на негативі

під час фотографування. „Піднімають" ри-

сунок тушшю або фарбами, що відтво-

Спосіб..

561

рюються фотографією. Під час підготовки

картматеріалів виконують часткову гене-

ралізацію картографічну. 5.

СПОСІБ ЯКІСНОГО ФОНУ (способ ка-

чественного фона; qualitative background

method; Methode f des Qualitatshinter-

grunds m): спосіб зображення на карті

якісних особливостей чи відмінностей пев-

них явищ, суцільно або масово поширених

на території, що картографується. Суть

способу полягає в тому, що згідно з роз-

робленою класифікацією картографічного

явища зображувану територію поділяють

на якісно однорідні ділянки, які зафарбо-

вують відповідним кольором або заштри-

ховують. Допускається поєднання фоно-

вого забарвлення зі штрихуванням. С. я. ф.

використовують для складання ботаніч-

них, геологічних, ґрунтових, етнічних та

ін. карт. 5.

СПОСОБИ ВИГОТОВЛЕННЯ СКЛА-

ДАЛЬНИХ ОРИГІНАЛІВ {способы изго-

товления составительских оригиналов;

methods of manuscript map making; Herstel-

lungsmethodenf pi der Aufnahmeblatter n pi

(der Aufnahmekartenfpl)): за умови, що для

укладання використовують карти більших

м-бів, ніж м-б карти, що укладається, роз-

різняють такі С. в. с. о.: фотомеханічний,

оптичний, за допомогою пантографа і клі-

тинок.

Фотомеханічний спосіб наз. ще способом

складання „на голубих копіях". Складаль-

ний оригінал виготовляють на непрозорій

основі. Вибраний зазвичай великомасш-

табний основний картографічний ма-

теріал фотографують у м-бі складання

карти, після чого з отриманого негатива ви-

готовляють на креслярському, високої яко-

сті папері, копії блідо-голубого кольору.

Копії монтують (див. Монтування голу-

бих копій) на підготовлену раніше на

твердій пластинці основу карти ма-

тематичну. Після цього, використовую-

чи настанови нормативних документів,

зокрема плану редакційного, на них

укладають тушшю і фарбами зміст за-

проектованої карти, тобто її картографіч-

ні)

745-1

ний рисунок. Цей спосіб вигідно застосо-

вувати, якщо м-б карти, що укладається,

дрібніший від м-бу використаного основ-

ного картографічного матеріалу і якщо

проекції як оригіналу карти, так і картма-

теріалу однакові. Іноді останню вимогу ви-

конати неможливо і спотворення внаслідок

цього такі, що їх неможливо ліквідувати

під час монтування блідо-голубих копій.

Тоді блідо-голубі копії отримують не пря-

мим копіюванням, а послідовним фототра-

нсформуванням картографічного зобра-

ження вихідного картматеріалу за допомо-

гою великого фототрансформатора

(див. Трансформування вихідного

картографічного матеріалу). 5.

СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ ПЛОЩ

АНАЛІТИЧНІ (аналитические способы

определения площадей; analitical methods

of area determination; analytische (nach den

Formeln fpl) der Flachenberechnungf): див.

Способи визначення площі. 14.

СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ ПЛОЩІ

(способы определения площади; methods of

area determination; Verfahren n pi der Fla-

chenberechnungf): є такі: аналітичний, гра-

фічний, за допомогою палетки та механіч-

ний. їх застосовують залежно від завдан-

ня та потрібної точності визначення площ.

Аналітичний - найточніший, полягає в то-

му, що площу ділянки S визначають, вико-

ристовуючи координати

У точок вершин

полігона за формулами:

2 5 = 2ВД

або 2 S = tY

-X

Його точність характеризується відносною

похибкою 1:500-1:1000.

Графічний - полягає в обчисленні площі

ділянки за результатами вимірювання ліній

на плані. Цей спосіб менш точний, оскіль-

ки на точність обчислення площі вплива-

ють похибки побудови плану та вимірю-

вань віддалей на ньому. Для обчислення

площі ділянку на плані поділяють на пра-

вильні геометричні фігури та вимірюють

Способи..

562

їх елементи, за якими обчислюють площі

окремих фігур.

Визначення площі палеткою. Палетку на-

кладають на план, лічать, скільки фігур

(напр., квадратів) займає ділянка, оціню-

ючи на око частки фігур, а потім кількість

фігур множать на площу однієї фігури

(квадрата) з урахуванням м-бу плану.

Механічний - за допомогою планіметра.

У практиці поширений полярний плані-

метр, який складається з двох важелів і

лічильного механізму.

Полюсний важіль R

{

зі штифтом на одно-

му кінці й тягарцем Р на іншому, що має

голку, за допомогою якої кріпиться на кар-

ті в точці (полюсі), навколо якої обертаєть-

ся планіметр. Обвідний важіль R

має

шпиль (лупу з точкою), якою обводять кон-

тур фігури. Для визначення її площі, зоб-

раженої на карті, встановлюють планіметр

так, щоб полюс був закріплений поза фігу-

рою, а шпиль обвідного важеля містився у

довільній точці контуру фігури. Відлічу-

ють т

шкалу лічильного механізму L.

Плавно обводять шпилем увесь контур і

після повернення шпиля у вихідну точку

контуру зчитують другий відлік т

. Різни-

ця відліків (т

- т,) виражає величину пло-

щі фігури в поділках планіметра. Площу

фігури визначають за формулою S

Т{т

ш,), де Т

—

ціна однієї поділки планімет-

ра, м" або га, тобто площа, яка відповідає

0,001 частині лічильного коліщатка. Для

визначення ціни поділки планіметра обво-

дять шпилем відому площу S, напр., квад-

рат координатної сітки на карті. Отже,

r = S/(m

ти,),

де S- відома площа квад-

рата, м

або га; (ш

-т

)- різниця відліків

під час обведення квадрата. 12.

СПОСОБИ ВИМІРЮВАННЯ ГОРИЗО-

НТАЛЬНИХ КУТІВ (способы измерения

горизонтальных углов; methods for measu-

rements of horizontal angles; Verfahren n pi

der Horizontalwinkelmessung f): є такі:

а) прийомів; б) кругових прийомів; в) у

всіх комбінаціях; г) видозмінений у комбі-

націях; д) неповних прийомів; е) симет-

ричних комбінацій напрямів; ж) видозмі-

нений кругових прийомів; з) повторень

(див. Методи високоточних кутових

вимірювань. Вимірювання гори-

зонтального кута теодолітного хо-

ду). 12.

СПОСОБИ ВИМІРЮВАННЯ КУТІВ

НЕПОВНИМИ ПРИЙОМАМИ (спосо-

бы измерения углов неполными приемами;

methods of angles measurement by rounds;

Sektorenmethodenf pi der Horizontalwinkel-

messung f): Див. Методи високоточних

кутових вимірювань. 13.

СПОСОБИ ВИМІРЮВАННЯ КУТІВ У

ВСІХ КОМБІНАЦІЯХ (способы измере-

ния углов у всех комбинациях; methods of

angles measurement by all combinations; Me-

thodenfpl der Winkelmessungfin alien Kom-

binationenfpl): Див.Методи високоточ-

них кутових вимірювань. 13.

СПОСОБИ ГЕОДЕЗИЧНИХ РОЗМІ-

ЧУВАЛЬНИХ РОБІТ (способы геодези-

ческих разбивочных работ; methods of geo-

detic layout works; Absteckungsverfahren f

pi): це способи: полярних координат, пря-

мокутних координат, прямої та оберненої

кутових, створної, лінійної та лінійно-

кутової засічок, тріангуляції, трилатерації,

проектного полігона, які застосовують під

час розмічування споруд. 1.

СПОСОБИ КАРТОГРАФІЧНОГО ЗО-

БРАЖЕННЯ (способы картографическо-

го изображения; cartographic drawing me-

thods; Kartenabbildungsmethodenfpl): спо-

соби зображення на картах географіч-

них різноманітної за своїм змістом інфор-

мації. Це спосіб ареалів,спосіб знач-

ків, спосіб знаків руху, спосіб ізо-

ліній,спосіб кількісного фону,спо-

сіб крапок, спосіб лінійних знаків,

Способи..

563

спосіб локалізованих діаграм,спо-

сіб якісного фону та способи карто-

грам і картодіаграм. 5.

СПОСОБИ КОНТРОЛЮ ВЕРТИКА-

ЛЬНОСТІ КОНСТРУКЦІЙ (способы

контроля вертикальности конструкций;

methods for control of construction plumb-

ness; Priifmethodenf pi der Verticalrichtung

der Konstruktion f (desAufbaues m)): є такі:

для механічної вертикалі - методика, коли

використовують нитковий висок або йо-

го модифікації (електронний висок, рейка-

висок, рейка-рівень). Висок почіпляють на

чоло конструкції, а відхилення від верти-

калі вимірюють внизу лінійкою до струни

виска. Похибка відхилення - 1:2000-

1:5000 висоти конструкції. В електронно-

му виску зазначені відхилення вимірюють

за допомогою індуктивного давача, що пра-

цює за диференційною мостовою схемою.

За сприятливих умов (відсутність коливан-

ня струни) похибка вимірювання стано-

вить 1:50000-1:100000;

для оптичної вертикалі

—

методика, коли

використовують прилади вертикаль-

ного проектування, оптичні. Після

встановлення конструкції приблизно у ве-

ртикальне положення прилад встановлю-

ють на віддалі (робочій базі) 100-200 мм

від грані конструкції, угорі на консолі по-

чіпляють палетку або іншу шкалу. Якщо

відлік цієї шкали не дорівнює довжині вста-

новленої бази, то положення конструкції

коректують;

для лазерної вертикалі - методика, коли за-

стосовують прилади вертикального

проектування, лазерні. Принцип вико-

ристання такий самий, як і способу оптич-

ної вертикалі;

для площинної вертикалі (бічного нівелю-

вання) - методика, в якій використовують

колімаційну площину теодоліта або лазе-

рного планосканера вертикальної площи-

ни. Для вивірення стін, панелей викорис-

товують один, а для колон - два прилади,

якими будуть взаємно перпендикулярні

площини. 1.

СПОСОБИ КОНТРОЛЮ ВИСОТНО-

ГО ПОЛОЖЕННЯ КОНСТРУКЦІЙ

(способы контроля высотного положения

конструкций; methods for control of altitude

position of constructions; Priifmethoden f pi

der Hohenlage f der Konstruktion f(des Auf-

baues m)): засоби та методи, за допомогою

яких визначають відповідність між реаль-

ним та проектним положенням конструкці-

ї. У будівельному виробництві переважно

використовують способи нівелювання

геометричного, нівелювання триго-

нометричного танівелювання гідро-

статичного, а під час монтування устат-

кування—способи геометричного, гідроста-

тичного

нівелювання мікрометрично-

го. Всі способи грунтуються на нівелюван-

ні базових точок і площин конструкцій. 1.

СПОСОБИ КОНТРОЛЮ ПРЯМОЛІ-

НІЙНОСТІ КОНСТРУКЦІЙ (способы

контроля прямолинейности конструкций;

methods for control of construction straight-

ness; Priifmethoden f pi des Alignierungs-

gebaudes n): засоби та методи для визна-

чення прямолінійності конструкцій. Вико-

ристовують такі методи:

Автоколімаційний, коли коліматор сумі-

щено зі зоровою трубою, напр., в автоко-

лімаційному теодоліті. У фокальній пло-

щині зорової труби розташований автоко-

лімаційний окуляр, напр., конструкції Мон-

ченка, який разом з трубою утворює плос-

копаралельну пластинку. На прозорій по-

верхні склейки нахромована штрихова сіт-

ка. Принцип вимірювань полягає в тому,

що теодоліт, встановлений у початковій

точці, орієнтують на кінцевий пункт ство-

ру. В проміжних точках конструкції, яку ви-

віряють, розташовують плоске дзеркало на

каретці з упорними колесами. Штрихи

сітки підсвічуються електричною лампоч-

кою; їх зображення проходить через фоку-

сувальну лінзу та об'єктив труби, яка від-

фокусована на нескінченність і спрямову-

ється паралельним пучком на дзеркало. Зо-

браження відбивається від нього і повер-

тається назад у

трубу,

де створюється авто-

колімаційне зображення сітки в тій же фо-

Способи.

564

кальній площині труби. Отже, в полі зору

окуляра розглядають дійсні штрихи сітки

та їх автоколімаційне зображення. Якщо

площина дзеркала перпендикулярна до ві-

зирної осі труби, то штрихи сітки і їх зо-

браження збігаються. Якщо візирна вісь

утворює з дзеркалом деякий кут 90° - (р,

то навідним гвинтом алідади повертають

теодоліт на кут

=2(р. Елементарне ліній-

не відхилення від загального створу опор-

них точок напрямної каретки, на якій роз-

ташоване дзеркало, дорівнює Y = bj5/(2 р),

а сумарне відхилення Y

= (b/lp^fij.

Авторефлексії, коли шкапова марка, що по-

дібна до марки в способі „оптичної стру-

ни", розташована перед об'єктивом зоро-

вої труби теодоліта і її зображення спосте-

рігають у дзеркалі на рухомій каретці.

Якщо дзеркало перпендикулярне до візир-

ної осі труби, то сітка ниток і зображення

штрихів марки збігаються. Якщо дзерка-

ло повернуте на кут

(р,

то центр зображен-

ня марки зміститься з центра сітки ниток

на величину А =

L-Xg{2(p),

де L - віддаль

від рефлексійної марки до дзеркала. Кут

(р

вимірюють обертанням алідади теодоліта.

Можна використовувати на віддалі до 25 м.

Дифракції, який ґрунтується на відомому

інтерференційному досліді Юнга з дифра-

кцією світла від двох щілин. Приймач світ-

ла - зорову трубу з сіткою ниток - розта-

шовують у початковій т. А створу. Джере-

ло світла з вузькою щілинною маркою ши-

риною b поміщають у кінцевій точці ство-

ру, а спектральну двощілинну марку з ши-

риною кожної щілини с и 2b - у проміж-

ній т. С, положення якої визначають. Піс-

ля розщеплення світлового променя в дво-

щілинній марці на сітці ниток зорової тру-

би одержують інтерференційну картину із

паралельних світлих і темних смуг (одна з

них центральна - найяскравіша). Якщо ця

смуга збігається з ниткою сітки зорової

труби, то марка в т. С розташована у ство-

рі АВ. При зміщенні А інтерференційної

картини відхилення т. С від створу обчис-

люють за формулою

UU.

t{L

де L

, L

- віддалі АС і ВС, t - віддаль між

осями симетрії щілин марки в

т.

С. У прак-

тиці приймають b = 0,2-0,5 мм, с = 0,4-

1 мм. Значення t вибирають у межах 10-

20 мм залежно від довжини створу.

Інтерференції, коли щілинні марки (див.

вище спосіб дифракції) замінюють напів-

прозорим дзеркалом, що спрямовує моно-

хроматичний лазерний промінь на робочу

та еталонну призми, а потім пропускає від-

биті промені в фокальну площину об'єк-

тива окулярного мікрометра приймача

світла, де вимірюють зміщення інтерфе-

ренційної картини. Чутливість сучасних гео-

дезичних інтерферометрів досягає 0,Ґ на

відстані до 100 м.

Коліматорний - ґрунтується на спостере-

женні в зоровій трубі теодоліта зображен-

ня штрихової сітки труби коліматора з

освітлювальним блоком. У коліматорі за

штриховою сіткою розташоване джерело

світла - лампочка (замість окуляра). Вона

освітлює штрихову сітку і через об'єктив

спрямовує її зображення паралельним пуч-

ком у фокальну площину зорової труби, яке

накладається на сітку ниток окулярного

мікрометра. Перевірку прямолінійності

(співвісності) виконують за такою схемою.

Зорову трубку з підставкою закріплюють

у початковій точці та орієнтують на кінце-

ву точку створу. Коліматор встановлюють

у кінцевій точці й, послідовно переміща-

ючи його кроковим методом, виконують

вимірювання в прямому та зворотному на-

прямах. Під час переміщення коліматора

паралельно до візирної осі зорової труби,

що відповідає прямолінійності відрізка на-

прямної, пучок променів, що йде від колі-

матора, не буде змінювати свій напрям, і

зображення сітки коліматора в полі труби

залишиться нерухомим. Якщо напрямна

буде скривлена на деякий кут, то на цей же

кут від напряму візирної осі відхилиться

паралельний пучок променів, зумовлюю-

чи відповідне зміщення зображення штри-

хової сітки у фокальній площині зорової

Способи..

565

труби. Кутову величину в цього зміщення

можна виміряти окулярним мікрометром і

визначити лінійне відхилення Y осі колі-

матора від заданого напряму. Відстань між

опорними точками коліматора, якими він

контактує з вивірною площиною, наз. ба-

зою приладу Ь. Якщо візирна вісь труби і

лінія, що з'єднує опорні точки, паралель-

ні, то Y - ЬЄ'Ір", а оскільки в = fin, де

}Л

- ціна поділки окулярного мікрометра, п -

кількість поділок, то Y =

Ь/мг/р".

Сер. кв.

похибку т визначення зміщення обчислю-

ють за формулою

=Ь\т

/р)

+ у

(т

/Ь)

де пг

і т

- відповідно похибки вимірю-

вання кута відхилення в і бази приладу

СПОСОБИ ОНОВЛЕННЯ ТОПОГРА-

ФІЧНИХ КАРТ (способы обновления то-

пографических карт; method of topographi-

cal maps updating; Methodenfpl derKarten-

erneuerung f): зводяться до:

камерального внесення змін у зміст онов-

люваної карти за аерофотознімками най-

новішого аерофотознімання;

камерального внесення змін у зміст онов-

лювал ьної карти за даними к а р т

г р а

ч -

них матеріалів більшого і цього жм-бу,

отриманих у результаті виконання нового

знімання або оновлення;

польового внесення змін у зміст оновлю-

вальної карти за допомогою мензульного

(чи іншого) знімання.

Вибір С. о. т. к. залежить здебільшого від

м-бу, ландшафту та ін. факторів, як і мате-

ріалів, підібраних для оновлення. Камера-

льне оновлення за аерофотознімками ви-

конують: 1) за фотопланами нового

аерофотознімання; 2) за аерофотознімками

в м-бі оновлюваної карти; 3) за аерофото-

знімками на універсальних приладах (сте-

реопроекторі, стереографі) і на простіших

приладах (проекторі), а навіть за допомо-

гою циркуля пропорційного.5.

СПОСОБИ ПРОМІРНИХ РОБІТ (спо-

собы промерных работ; methods of soun-

ding works; Verfahren

pi der Ausmessungs-

arbeiten fpl): зводяться до промірів глибин

по нормалі до загального напряму горизо-

нталей, або по поперечних відносно осі по-

току промірних профілях - галсах. Галси

є прямі, скісні, поздовжні. Промірні точки

(вертикалі) - точки, в яких визначають їх

планове положення і глибину дна. Плано-

ве положення промірних точок знаходять

за методами прямої кутової засічки, поляр-

ним способом, по розміченій линві або за

допомогою радіогеодезичних і супутнико-

вих систем. 4.

СПОСОБИ СКЛАДАННЯ КАРТ (спосо-

бы составления карт; mapping methods;

Verfahren n pi der Kartenherstellung f): спо-

соби, за допомогою яких отримують на

оригіналі карти складальному гене-

ралізований рисунок змісту запроектова-

ної карти. Такими способами є: фотоме-

ханічний і графічний. У фотомеханічному

С. с. к. виділяють фоторепродукування і

фототрансформування; до графічного спо-

собу належать: складання за допомогою

клітинок, за допомогою пантографа, за

допомогою циркуля пропорційно-

го. 5.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ДЕФОРМАЦІ-

ЯМИ (наблюдения за деформациями; de-

formation measurement; Deformationsme-

ssung f): спосіб визначення геодезичними

методами змін просторового положення та

геометрії об'єкта, споруди або його окре-

мої частини. 1.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ СУПУТНИКІВ

ЛАЗЕРНІ {лазерные наблюдения спутни-

ков; laser satellite observations; Satelliten-

beobachtung f mit dem Laser m/n): найточ-

ніші середспостережень штучних су-

путників Землі оптичних у геодезії

космічній.С.с. л. виконують за допомо-

гою спеціальних лазерних віддалемірних

установок, що складаються з таких основ-

них блоків: телескопічного, наведення і

відстежування космічного апарата (КА),

лазерного, реєстрації моментів спостере-

жень, вимірювання інтервалу часу подо-

лання лазерним імпульсом шляху від пун-

кту спостереження до КА і назад, керівно-

го процесора тощо. Існують стаціонарні

Спостереження..

566

лазерні установки й мобільні, які перево-

зять автотранспортом. С. с. л. виконують

переважно вночі при безхмарному небі. За

дальністю дії їх поділяють на супутникові

(SLR) і місяцеві (LLR). На поверхні КА та

Місяця закріплюють відбивачі лазерних

променів. Сучасними віддалемірами п'я-

того покоління можна визначати відстані і

до ШСЗ на орбітах будь-якої висоти (з точ-

ністю до 1 см), і до Місяця (з точністю до

З см), а також виконувати спостереження

вдень, коли КА розташований на певній

кутовій віддалі від Сонця. 9.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ СУПУТНИКІВ

ФОТОГРАФІЧНІ (фотографические на-

блюдения спутников; photographical sate-

llite observations; photographische Satelliten-

beobachtung f): один з видів спостере-

жень штучних супутників Землі

оптичних, які широко використовувалися

відразу після створення ШСЗ і відповіда-

ли геодезичним вимогам щодо точності. С.

с. ф. виконують зазвичай за допомогою су-

путникових фотографічних установок

(СФУ), що складаються з таких основних

блоків: астрономічної фотокамери з вели-

ким полем зору, лінзовою або лінзовою і

дзеркальною оптикою та обтюраторним за-

кривом, змонтованої на дво-, чотиривісній

механічній системі наведення та відстежу-

вання ШСЗ; системи реєстрації моментів

спостережень; програмно-керуючої систе-

ми тощо. В результаті спостереження отри-

мують астронегатив з зображенням сліду

ШСЗ на фоні відомих зір(супутникогра-

му) та запис моментів відкривання та за-

кривання фотозакриву (хронограму). З ви-

мірювального та обчислювального опра-

цювання супутникограми

хронограми ви-

значають топоцентричний напрям (пряме

сходження та схилення) на ШСЗ і час

спостереження за шкалою UT1. Залежно

від яскравості ШСЗ, їх висоти і схилення,

вони спостерігаються у різних режимах.

Яскраві ШСЗ, до шостої зоряної величини

переважно спостерігають нерухомою фо-

токамерою. Для спостереження слабших

ШСЗ, до 12

, застосовують режими відсте-

жування. Залежно від типу СФУ та режи-

му спостережень напрям на ШСЗ визнача-

ють з точністю 1-4", час фіксують з точні-

стю 0,1-1 мс. С. с. ф. надійніше від інших

визначають орієнтацію геодезичних ме-

реж. Здебільшого на основі С. с. ф. створю-

валися глобальні та регіональні мережі ко-

смічної тріангуляції до початку 80-х років

минулого сторіччя. Пізніше, завдяки зрос-

танню точності віддалемірних спостере-

жень, портативності приладів і високому

рівню автоматизації спостережень

штучних супутників Землі радіо-

технічних, їх незалежності від метео-

умов та часу доби, актуальність і поширен-

ня С. с. ф. суттєво знизилися. 9.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ШТУЧНИХ СУ-

ПУТНИКІВ ЗЕМЛІ ОПТИЧНІ (оптиче-

ские наблюдения искусственных спутни-

ков Земли; optical satellite observations; opti-

sche Satellitenbeobachtungf): спостережен-

ня, під час яких реєструються світлові сиг-

нали - спалахи бортових імпульсних ламп

космічного апарата (КА), або відбиті його

поверхнею (чи закріпленими на ній лазер-

ними відбивачами) промені Сонця (або на-

земних лазерних установок). Залежно від

типу реєструвальних приладів, встановле-

них на пункті спостереження (ПС), розріз-

няють спостереження: фотографічні (за

допомогою супутникових фотографічних

установок і телескопів астрографів), теле-

візійні (з телескопами, обладнаними теле-

візійними системами), лазерні (з супутни-

ковими лазерними установками) тощо. В

результаті спостережень супутників

лазерних визначається відстань ПС-КА

з точністю до сантиметра. Зі спостере-

жень супутників фотографічних і

телевізійних визначають миттєві напрями

на КА відносно зір з точністю 1-4". Мо-

менти спостережень фіксують з точністю

1-0,1 мс. Оптичні спостереження викону-

ють найчастіше вночі за сприятливих ме-

теорологічних умов. 9.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ШТУЧНИХ СУ-

ПУТНИКІВ ЗЕМЛІ РАДІОТЕХНІЧНІ

(радиотехнические наблюдения искусст-

Спотворення..

567

венных спутников Земли; radiotechnical

satellite observations; Satellitenfunkbeoba-

chtungf): спостереження космічних апара-

тів (КА), під час яких у наземних пунктах

(НП) реєструються спеціальні радіосигна-

ли, що здебільшого транслюються борто-

вою апаратурою. КА мають джерело влас-

них сигналів або ретранслятори сигналів,

отриманих з НП. Сигнали містять пакети

високостабільної частоти і можуть бути

модульовані позначками часу, інформацією

про елементи орбіти КА тощо. Залежно від

структури сигналів їх використовують для

позиційних визначень геодезичних пунк-

тів, навігаційних параметрів транспортних

засобів, еталонування годинників тощо. На

НП встановлюють відповідний приймач

супутникових сигналів, що складається з

власного осцилятора, годинника, генерато-

ра аналогічних супутниковим сигналів та

ін. блоків. Розрізняють такі С. ШСЗ p.:

імпульсні, в яких вимірюють час поширен-

ня радіохвилі від КА до НП; фазові - ви-

мірюється зміна різниць фаз супутниково-

го і еталонного сигналу наземного прийма-

ча; допплерівські - вимірюють зсув часто-

ти радіохвилі на шляху КА-НП; інтерфе-

рометричні - вимірюють запізнення при-

ходу однієї радіохвилі на два різні НП та

різницю фаз хвилі, що виникає при цьому;

комбіновані з вище перелічених. Останні

широко застосовуються у глобальних

позиційних системах. За результатами

С. ШСЗ р. можна обчислити відстань між

фазовими центрами антен КА та НП, з точ-

ністю до 3 м імпульсним методом і 0,01 Я

фазовим (Я - довжина радіохвилі сигна-

лу), радіальну швидкість КА допплерівсь-

ким методом з точністю до 0,05 м/с, по-

правку годинника приймача сигналів до

20 не. 9.

СПОТВОРЕННЯ В КАРТОГРАФІЇ

(искажения в картографии; deformation in

cartography; kartographische Verzerrung f):

міра, за якою зображення конкретної ве-

личини, предмета або об'єкта відрізняєть-

ся від ідеальної конкретної величини, пред-

мета, об'єкта, якщо останні прийнято вва-

жати нормою. Під час дослідження проек-

цій картографічних прийнято вважати,

що поверхня Землі (еліпсоїд, куля) зобра-

жується на площині в м-бі, що дорівнює

одиниці, тобто мов би зображується в на-

туральну величину. Останній наз. загаль-

ним, або масштабом довжин голов-

ним, його беруть за норму. Однак не мож-

на добитися, щоб у будь-якому зображен-

ні математичної поверхні Землі на площи-

ні в кожній точці м-б дорівнював одиниці,

тому всяке відхилення від одиниці буде

спотворенням і його часто наз. відносним.

Здебільшого розглядаються такі С. в к.:

довжин ліній (vр

—

різниця між частинним

м-бом j.і і одиницею, виражена у відсотках,

записується формулою v^ = (ji - 1)-І00%;

тощ (v

) - різниця між м-бом площі р і

одиницею, виражена у відсотках,

V,, = (р —1)100%;

кутів - здебільшого оцінюється їх мак-

симальними величинами

СО.

За відомими

м-бами вздовж головних напрямів а і b мак-

симальне спотворення кута можна визна-

чити за формулами:

sin(co/2 ) = (a-b)/(a+by,

tg (45° + со/4) = tJO/Ь'

і т. д. 5.

СПОТВОРЕННЯ ДОВЖИНИ ВІДНОС-

НЕ В КАРТОГРАФІЧНІЙ ПРОЄКЦІЇ

(іотносительное искажение длины в кар-

тографической проекции; relative length

deformation in cartographical projection; re-

lative Langenverzerrung f im kartographi-

schen Entwurf m): див. Збільшення мас-

штабу. 5.

СПОТВОРЕННЯ КУТІВ У КАРТОГРА-

ФІЧНІЙ ПРОЄКЦІЇ (искажение углов в

картографической проекции; angular di-

stortion in cartographical projection; Winkel-

verzerrungfim kartographischen Entwurf m):

різниця між величиною кута на карті і ве-

личиною відповідного кута на поверхні

еліпсоїда або кулі, що зобразилась у пев-

ній проекції картографічній. Показ-

ником С. к. у к. п. у певній точці карти є

Спотворення форм..

568

його максимальне значення (див. Спотво-

рення в картографії). 5.

СПОТВОРЕННЯ ФОРМ У КАРТОГРА-

ФІЧНІЙ ПРОЄКЦІЇ (искажение форм в

картографической проекции; form s distorti-

on in cartographical projection; Formver-

zerrung f im kartographischen Entwurf m):

відмінність між формами фігури певного

об'єкта на карті і відповідної фігури на по-

верхні еліпсоїда або кулі. Відношення

найбільшого масштабу до найменшого є

показником

С.

ф. у к. п. у певній точці на ка-

рті. 5.

СТАБІЛІЗАЦІЯ ГІРОСКОПІЧНИХ

ПРИСТРОЇВ (стабилизация гироскопиче-

ских устройств; stabilization of gyroscopic

devices; Stabilisierung f der Kreiselvorri-

chtung f): процес компенсації збурюваль-

них моментів, які діють на гіроскоп. С. г. п.

реалізується за допомогою гіростабілі-

заторів. Це коливальна рамка у вигляді

замкнутого контуру з від'ємним зв'язком.

Щойно гіроскоп виходить із заданого ста-

ну, подається сигнал на мотор, що повер-

тає гіроскоп у попереднє положення. 8.

СТАЛА ГРАВІТАЦІЙНА Огравитацион-

ная постоянная; gravitation constant; Gra-

vitationskonstante f): або стала гравіта-

ційна універсальна. Фізична стала, яка

є складовою в формулі закону всесвітньо-

го тяжіння Ньютона. Вона чисельно дорів-

нює силі взаємного притягання двох мате-

ріальних точок масою 1 кг кожна, віддаль

між якими дорівнює 1 м. Її визначають

експериментально за допомогою крутиль-

них ваг вимірюванням сили взаємодії двох

тіл з відомими масами, розмірами і їх роз-

ташуванням. Уперше числове значення

С. ґ. одержав англійський фізик Г. Кавен-

диш (1798). Тепер за міжнародною угодою

(1975) прийнято таке її значення

/= (6,672 ± 0,041)-10

-11

-кг

-с"

Для розв'язування геодезичних задач ви-

користовують добуток С. ґ. і маси Землі JM

(геоцентрична стала), відносну похибку

якої визначають із точністю 5-Ю

-7

. Найточ-

ніші визначення С. г. отримані за спосте-

реженнями штучних небесних тіл. 6.

СТАЛА ГРАВІТАЦІЙНА ГЕОЦЕНТРИ-

ЧНА {геоцентрическая гравитационная

постоянная или гравитационный пара-

метр; geocentric gravitation constant or gra-

vitation parameter; geozentrische Gravita-

tionskonstante f): або гравітаційний пара-

метр планети - добуток сталої гравіта-

ційної/на масу планети М.С.ґ. г. вклю-

чена до складу сталих фундаменталь-

них геодезичних. На XVII Генеральній

асамблеї Міжнародного Союзу Геодезії та

Геофізики (грудень 1979) рекомендовано

вживати її значення

fM= 3 986005-10

-с"

(з включенням маси земної атмосфери). 9.

СТАЛА ГРАВІТАЦІЙНА ПЛАНЕТО-

ЦЕНТРИЧНА {планетоцентрическая

гравитационная постоянная; planetocent-

ric gravity constant; planetozentrische Gra-

vitationskonstantef): добуток маси планети

на сталу гравітаційну. Є однією з фун-

даментальних сталих астрономії і астро-

динаміки. Загальноприйняте її позначен-

ня fM або GM. Деколи до її позначення до-

дається індекс - геометричний знак пла-

нети. Напр., геоцентрична гравітаційна

стала - GM

; селеноцентрична - GM

Розмірність C. ґ. п.: довжина (в метрах або

кілометрах) у третьому степені поділена на

час (у секундах) у квадраті. Напр., селено-

центрична гравітаційна стала

= 4902,78 км

-с~

. 11.

СТАЛА ГРАВІТАЦІЙНА УНІВЕРСА-

ЛЬНА

(универсальная

гравитационная по-

стоянная; universal gravitation constant;

Universalgravitationskonstante f): або ста-

ла гравітаційна. 9.

СТАЛІ ВАРІОМЕТРА {постоянные вари-

ометра; constants of variometer; Variome-

terskonstanten fpl): величини T, k, h, І і m,

які залежать від властивості крутильної

нитки, а також від форми та розмірів почі-

пної системи і входять в основне рівняння

варіометра гравітаційного. Ці С. в.

гравітаційного мають бути визначені до по-

чатку спостережень. Горизонтальну 21 і

вертикальну h від далі між тягарцями та ма-

су тягарців т визначають із безпосередніх

Сталі фундаментальні..

569

вимірювань. Момент інерції коромисла к і

сталу скруту нитки т визначають з вимі-

рювання періоду власних коливань кру-

тильної системи. С. в. можна також визна-

чити зі спостережень на пунктах з відоми-

ми значеннями других похідних по-

тенціялу сили ваги. 6.

СТАЛІ ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ГЕОДЕ-

ЗИЧНІ (фундаментальные геодезические

постоянные; fundamental geodetic cons-

tants; fundamentale geodatische Konstanten

fpl): чотири найважливіші, з загальної мно-

жини параметрів геодезичні параметри, що

характеризують фігуру і зовнішнє гравіта-

ційне поле планети: а - велика піввісь за-

гальноземного геоцентричного еквіпотен-

ціяльного двовісного еліпсоїда, ft =fM -

стала гравітаційна геоцентрична, J

- динамічний коефіцієнт фігури Землі,

- кутова швидкість добового обертання Зе-

млі. Для стандартизації геодезичних визна-

чень у глобальному м-бі значення С. ф. г.

рекомендовані спеціальними резолюціями

Міжнародного Союзу Геодезії та Геофізи-

ки (МСГГ). XVII Генеральна асамблея

МСГГ (грудень 1979) відмінила Геодезич-

ну систему 1967, що перестала відповіда-

ти сучасним потребам, і прийняла нову -

GRS'80 (Geodetik Referenc System 1980),

в якій

а = 6378137 м,

= 3986005-10® м

-с"

(З включенням у М

маси атмосфери),

= 108263-10"

(О

= 7292115-10"" рад-с~'. 9.

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ТОПО-

ГРАФО-ГЕОДЕЗИЧНОГО ТА КАРТО-

ГРАФІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА В

УКРАЇНІ (становление и развитие топо-

графо-геодезического и картографическо-

го производства в Украине; establishment

and development of topographical-geodetic

production in Ukraine; Ausstellungf

unci

Ent-

wickling f der Vermessungs- und Kartener-

zeugungfin Ukraine): початком становлен-

ня і розвитку топографо-геодезичного і

картографічного виробництва в Україні

вважаються 20-ті роки XX ст. 1925 розпо-

чалося прокладання основного ряду тріан-

гуляції 2 кл. від Гуляйполя до П'ятихаток

(через Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг).

До 1930 створювали тріангуляційні мере-

жі

кл. по рядах Харків-Сватове-Богуча-

ри-Чистякове, а також основні ряди 2 кл. і

заповнювальні мережі в Дніпропетровсь-

кій, Харківській, Запорізькій і Луганській

областях. Водночас завершувалась побудо-

ва мережі точного нівелювання Донеччи-

ни та Криворіжжя.

З 1926 працює Полтавська гравіметрична

обсерваторія, яка вперше організувала пла-

номірне площове гравітаційне знімання те-

риторії України, під час якого було відкри-

то деякі аномалії. Вже тоді обсерваторія

опрацьовувала проблеми гравітаційної гео-

динаміки. Вона стала одним із чотирьох

основних вихідних гравіметричних пунк-

тів держави, маючи безпосередній зв'язок

з аналогічними пунктами в Одесі, Казані

(Росія), Тбілісі (Грузія), Потсдамі (Німеч-

чина) та ін. опорними гравіметричними

пунктами.

1927 при Всеукраїнській академії та Нар-

коматі освіти було засновано Науково-

дослідний ін-т географії та картографії. Ді-

яльність інституту пов'язана з творчістю

засновника української національної гео-

графії акад. С. Л. Рудницького - видатно-

го українського картографа. Йому нале-

жить авторство першої фізичної карти

України в м-бі 1:1000000 та ін. карт, які пі-

сля першої світової війни були основними

документами про Україну на Міжнародних

конференціях у Женеві та Парижі з мир-

ного врегулювання в Европі. 1928 у Хар-

кові вийшов друком перший комплексний

атлас Л. Кльованого, в якому подано відо-

мості географічного, економічного та по-

літичного змісту території України. Через

рік видрукуваний „Атлас світу" Ю. Шклов-

ського з картами України. У виданні обох

атласів брав активну участь

С.

Рудницький.

Крім цих атласів, були видані серії тема-

тичних карт

М.

Кулицького і В. Кубійовича

у Львові. 1930 у Харкові на базі Київсько-

го, Дніпропетровського та Одеського фі-