Літинського В. (ред.) Геодезичний енциклопедичний словник

Подождите немного. Документ загружается.

Рух середній

530

РУХ СЕРЕДНІЙ (среднее движение;

average movement; mittlere Bewegungj): ку-

това середня швидкість n руху небесного

тіла з масою т по орбіті навколо притягу-

ючого його тіла з масою М(напр., планети

навколо Сонця, чи супутника навколо своєї

планети тощо). У русі небесних тіл

незбуреному п = л/Т

, а також

п = (f -М)^

/а^

, де Т- період обертання

тіла m, а - велика піввісь його орбіти,/-

універсальна гравітаційна стала. Залежно

від розмірності періоду ГР. с. може наз. до-

бовим, годинним тощо. Величину п часто

використовують замість а в елементах

орбіти. 9.

РУХ СОНЦЯ СЕРЕД ЗІР ВИДНИЙ

(видимое движение Солнца среди звезд;

apparent movement of the Sun among stars;

sichbare Sohnenbewegung f zwischen der

Sterne

pl): поділяють залежно від спосо-

бу визначення на такі три основні річні пе-

ріоди. Проміжок часу, впродовж якого Сон-

це здійснює повний оберт навколо Землі

відносно напряму на одну і ту ж зорю, наз.

сидеричним або зоряним роком 1 зор. рік

=365,25636042 сер. соняч. діб\ проміжок

часу між двома послідовними проходжен-

нями центра Сонця через істинну точку

весняного рівнодення наз. тропічним ро-

ком:

1 троп.

рік = 365,24219879 сер. соняч.

діб\ проміжок часу між двома послідов-

ними проходженнями центра Сонця через

перигей його видної геоцентричної орбіти

наз. аномалістичним роком: 1 аном. рік =

365,25964134 сер. соняч. діб; проміжок ча-

су між двома послідовними проходження-

ми центра Сонця через висхідний вузол

орбіти Місяця на екліптиці, наз. драконіч-

ним роком: 1 драк, рік = 346,620031 сер.

соняч. діб. 18.

РУХИ ЗЕМНОЇ КОРИ СУЧАСНІ {сов-

ременные движения земной коры; modern

movements of

earth's

crust;

aktuele

gegenwar-

tige Bewegung f der Erdrindef): деформації

на поверхні і в її надрах під дією внутрі-

шніх та зовнішніх відносно літосфери чин-

ників. ПІД Р. 3. к. с. слід розуміти поліге-

нетичні, багатокомпонентні переміщення

земної поверхні, речовини надр

зміни фо-

рми Землі. Розглядаються вертикальні та

горизонтальні рухи земної кори і дефор-

мації океанічної та континентальної пове-

рхні геоїда з плином часу. Для вивчення

коливальних рухів використовують різно-

манітні методи: геодезичний, геоморфоло-

гічний, геологічний та історичний. Геоде-

зичні вимірювання дають змогу вивчати ті

коливальні рухи, які відбуваються зараз.

Спостереження за вертикальними

Р.

з. к. с.

виконують методом повторного геометри-

чного нівелювання. Геоморфологічний ме-

тод полягає у вивченні форм сучасного ре-

льєфу для відновлення історії тих верти-

кальних рухів земної

кори,

які брали участь

у його утворенні. Геологічні методи вклю-

чають дослідження осадових товщ, у скла-

ді й потужності яких відбилися опускання

і підняття кори, які відбувались під час їх

утворення. Історичний - грунтується на ви-

користанні історичних пам'яток або сві-

доцтв, що вказують на те, що раніше, але

впродовж історичного часу, висота тієї чи

іншої ділянки н. р. м. відрізнялась від су-

часної. 6.

РЯД РОЗПОДІЛУ {ряд распределения;

row of distribution; Reihe f der Verteilung f):

таблиця, в якій подані окремі значення ве-

личини випадкової і відповідні цим

значенням імовірності.

Х„

р,

р„

Такий ряд може характеризувати тільки пе-

рервні випадкові величини. Щоб ряд роз-

поділу характеризував неперервні випад-

кові величини, потрібно в таблиці окремі

значення замінити відповідними інтерва-

лами, а окремі ймовірності -ймовірно-

стями потрапляння в інтервал. Аналогом

ряду розподілу є ряд розподілу статис-

тичний, який можна зобразити у вигляді

таблиці, де наведені інтервали І і частоти

Р потрапляння випадкової величи-

ни в інтервал.

Хі,Х

Х2, Ху

Хц-2. Х„-і

•^Н-1 »

р*

р:

К-г С і

" *

Очевидно, що X

20.

і=і

Сажа

531

САЖА (сажа; carbon black;

Rufi

m): амо-

рфний вуглець у вигляді дуже дрібного по-

рошку; основний фарбовий пігмент для

чорних фарб друкарських. Для виго-

товлення всіх сортів чорних картографіч-

них друкарських фарб здебільшого вико-

ристовують окиснену газову канальну С.

Її отримують на сажових заводах із при-

родного нафтового газу, який, згоряючи в

пальниках кіптявим полум'ям, утворює С.,

що осідає на поверхні швелерів (каналів),

розташованих на пальниках. Середній діа-

метр первинної частинки такої С. 0,03-

0,04 мкм. С. додатково окиснюють (киснем

повітря) при 400 °С. 5.

САТУРН (Сатурн; Saturn; Saturn т): шо-

ста планета Сонячної системи; розташова-

на від Сонця на віддалі, майже вдвічі біль-

шій, ніж Юпітер, і обертається навколо

Сонця за 29,5 року. Період обертання еква-

тора С. навколо осі дорівнює 10

. Фі-

гура С. - дуже сплюснутий еліпсоїд обер-

тання. Екваторіальний радіус дорівнює

60268±4 км, полярний - 54364±10км.

Стала гравітаційна планетоцент-

рична С. становить 37931187±100 км

/с

а системи С. з його кільцями - 37940554 ±

100 км

/с

. Із параметрів гравітаційного по-

ля одержано також значення двох зональ-

них коефіцієнтів J

= (16480±10)-10~

= -(936±40)-10~

відносно радіуса

60000 км. Кільце С., яке можна спостері-

гати в телескоп, відкрив Ґалілей (1610). Во-

но складається з трьох концентричних кі-

лець, які, як і екватор планети, нахилені до

площини орбіти під кутом 26°45'. Усі три

кільця - зовнішнє, середнє, внутрішнє - не

є суцільними тілами, а мають дуже склад-

ну будову. Навколо С. обертаються 18 при-

родних супутників, характеристики яких

подані в табл. 11; 18.

СВІТЛОВИЙ ПОТІК (световой поток;

luminous flux; Lichtstrom пі): середня по-

тужність випромінювання джерела світла

Характеристики супутників Сатурна

Супутник

Період обер-

тання навко-

ло

планети,

земн.

діб

Сер.

віддаль

від

планети,

тис. км

Ексцентри-

ситет орбіти

Маса (маса

планети

= 1)

Радіус,

км

Видна зоря-

на

величина

Мімас 0,9424 185,52 0,0202

8-Ю"

196

12,9

Енцелад

1,3702 238,02 0,00452

1,3-Ю""

250 11,7

Тесіс 1,8878 294,66

1,3-Ю"

530 10,2

Діона 2,7369 377,40 0,002230 1,85-Ю"

560 10,4

Рея

4,5175

527,04 0,00100

4,4-Ю"

765 9,7

Титан

15,9424

1221,83

0,029192

2,38-Ю"

2575

8,28

Гіперіон 21,2766 1481,1

0,104 3-Ю"

205x130x110

14,2

Япет 79,3302 3561,3 0,02828 3,3-Ю"

730

11Д

Феба 550,48

12952 0,16326 7-Ю-

110 16,45

Янус 0,6945 151,472

0,007

110x100x80

Епіметей

0,6942

151,422 0,009

70x60x50

Гелена 2,7369 377,40

0,007

18x16x15

Телесто 1,8878 294,66

17x14x13

18,5

Каліпсо 1,8878 294,66 17x11x11

18,7

Атлас

0,6019 137,670

20x10

Прометей

0,6130 139,353

0,004

70x50x40

Пандора

141,70

55x45x35

Ран

133,58

Тут R означає, що супутник має зворотний до планети рух.

Світловіддалеміри..

532

в деякому тілесному куті А со, яку оціню-

ють за його дією на селективний приймач

світла, напр., око. Світловий потік Ф дорі-

внює добуткові сили світла І на тілесний

кут: Ф = іАсо. Одиницею С. п. в СІ є лю-

мен (лм). Один люмен - С. п., що випро-

мінює точкове джерело в тілесному куті,

який дорівнює одному стерадіанові (ср)

при силі світла одна кандела (кд). Випро-

мінювання лазерів частіше характеризуєть-

ся потужністю ^випромінювання у ватах.

Перехід від одних одиниць до інших здій-

снюють за формулою:

= 650

К^Ф

ЛМ

де

}

- спектральна чутливість ока до ви-

промінювання з довжиною хвилі Я. Для

Я = 555 нм коефіцієнт К

= 1 і 1 Вт =

= 650 лм або

лм = 0,016 Вт. 13.

СВІТЛОВІДДАЛЕМІР ДИФЕРЕНЦІЙ-

НИЙ (дифференциальный светодально-

мер; differentiating light range-finder; elekt-

rooptischer Differenzialentfernungsmesser

от): віддалемір, який працює на одній ви-

мірювальній частоті і тому дає змогу виз-

начати лише зміни довжини лінії або уточ-

нювати відому довжину. Прикладом С. д.

є світловіддалеміри ДВСД 1200, створені

Лабораторією геодезичних вимірів Єре-

ванського політехнічного ін-ту. Джерелом

світла у ньому є газовий лазер, а фазомет-

ром-поздовжня компенсаційна комір-

ка Поккельса.У комірці є лише один крис-

тал, крізь який проходять прямі та відбиті

промені. Мінімальну інтенсивність світла

після проходження аналізатора компенса-

ційної комірки реєструють електронно-

променевою трубкою. Мінімум встанов-

люють, пересуваючи об'ємний резонатор,

у якому розміщено кристал комірки. Від-

далемір працює на вимірювальній частоті

1200 МГц. Його далекосяжність 0,5-250 м.

Точність вимірювання лінії однією серією

(10 прийомів) більше 0,25 мм + 1 мм/км.

Маса комплекту без відбивача 30 кг, по-

тужність живлення 70 Вт. С. д. є також те-

раметр. 13.

СВІТЛОВІДДАЛЕМІРИ (светодально-

меры; light range-finders; elektrooptische

Entfernungsmesser m pl): віддалеміри

електронні, в яких несучими хвилями є

електромагнетні хвилі оптичного діапазо-

ну. Незалежно від того, які функціональні

схеми використані в С., їх поділяють на гео-

дезичні, топографічні та прецизійні. Осно-

Табл. 1. Характеристики різних класів світловіддалемірів

Світловіддалеміри

Коефіцієнт

Далекосяжність, км

Світловіддалеміри

а, мм

b мінімальна

максимальна

Геодезичні 5-10 1-2

0,500

15-50

Прецизійні 0,3-2

0,5-3 0,002

0,1-3

Топографічні

5-10 2-5 0,002

1-15

Табл. 2. Геодезичні світловіддалеміри

Основні характеристики

Геоди-

метр 8

Геоди-

метр 600

СГ-3

Гранат

Далекосяжність, км

0,015-60 0,015-60

0,5-30 0,1-20

Сер. кв. похибка, мм 5+1- lO^S

s+i-io

-6

4+1-ІО^

5+2-ІО"

Частоти модуляції, кГц

29970,000

30044,000

31468,500

31465,500

29970,000

30044,000

31468,500

Плавний

діапазон

від 6700

до 10000

29979,252

32967,276

30269,955

30000,222

Потужність живлення,Вт

26 400

Маса прийомопередавача, кг

23 15 32

Світловіддалеміри..

533

Табл. 3. Топографічні світловіддалеміри

Основні характеристики

Меко-

метр 300

СП2

„Топаз"

СПОЗ Ма 100

Далекосяжність, км

2-5000

2-10000 0,2-3300 2-3000

Сер. кв. похибка, мм

10+5-lO^S

5+3-10^5

6+4-10 ^S

Основна вимірювальна частота, кГц 14985,5 14985,5 14985

14980

Потужність живлення,Вт

10 5

Маса прийомопередавача, кг

4,5

4,5 2,8 2,5

Табл. 4. Прецизійні світловіддалеміри

Основні характеристики

Мекометр

300

СП2

„Топаз"

СПОЗ

Ма 100

Далекосяжність, м 1-2500 0,2-3000

0,5-600 10-3000

Сер. кв. помилка, мм

0,2+l-10~

1,5+2-lO^S 0,5+1,5-10"

1,5+2-10'

Частоти модуляції, кГц

499510,400

549461,400

504505,500

500009,900

74927,500

14985,500

149,855

749250

14985

75000

Потужність живлення,Вт 25 12

35,0

6,5

Маса прийомопередавача, кг 14,5 6,0

7,5 17,3

вою цього поділу є далекосяжність і точ-

ність С. Похибку середню квадрати-

чну вимірювання ліній подають лінійною

функцією від довжини S: М = а +

ЬЛОГ^Б.

Тут aib- коефіцієнти. їх значення в кожній

групі С. та далекосяжність подані в табл. 1.

Основні характеристики найвідоміших

геодезичних С. подано в табл. 2, топогра-

фічних-табл. З,прецизійних-табл. 4. 13.

СВІТЛОВІДДАЛЕМІРИ ДВОХВИЛЬО-

ВІ (двухволновые светодальномерьі; two-

wave light range-finder; elektrooptische Zwei-

welleentfemungsmesser m pi): високоточні

віддалеміри фазові, які працюють на

несучих хвилях, що мають дві частоти, тоб-

то несучими є промені двох кольорів. Це

потрібно для реалізації дисперсійного

методу визначення середнього інтеграль-

ного значення показника заломлення

повітря вздовжпроменяміжприймопе-

редавачем і відбивачем віддалеміра.

С. д. вимірюють не лише різницю фаз для

визначення довжини лінії, але також її змі-

ну, спричинену зміною кольору несучого

променя. За нею обчислюють різницю

оптичних шляхів променів обох кольорів,

яка виникла під час проходження ними

вимірюваної лінії. Це дає змогу визначити

сер. інтегральний показник заломлення по-

вітря і відповідно швидкість. За сер. інтег-

ральним значенням швидкості та виміря-

ною різницею фаз можна одержати висо-

коточне значення довжини лінії. С. д. також

наз. світловіддалемірами-рефрактометра-

ми. У Національній фізичній лабораторії

Англії розроблено С. д. Георан І, яким мож-

на вимірювати віддалі до ЗО км з точністю

1-10Л У ньому несучими променями є ви-

промінювання двох ліній аргонового лазе-

ра: голубої (А = 0,458 МКМ) і зеленої

(А

0,514МКМ).

На двох променях різниця

фаз реєструється однією компенсацій-

ною коміркою Поккельса з двомакри-

сталами DKDP. Обидва промені з лазера

проходять крізь перший кристал комірки,

в якому модулюються за формою еліпса

Світловіддалеміри..

534

поляризації. Після цього промені спект-

роподільним дзеркалом розділяються в

просторі й промінь кожного кольору про-

ходить крізь „власну" оптичну лінію за-

тримки. Передавальна оптична система

надсилає обидва промені на відбивач, а

приймальна система перехоплює відбиті

промені й спрямовує їх для демодуляції на

другий кристал комірки. Після цього вони

разом проходять аналізатор комірки

зно-

ву розділяються в просторі другим спект-

роподільним дзеркалом. Промінь кожного

кольору потрапляє на „власний" фото-

електронний помножувач. Під дією анод-

них струмів автоматично змінюється дов-

жина оптичної лінії затримки для променів

відповідного кольору доти, доки анодний

струм стане мінімальним. Це здійснюється

методом мерехтіння. В результаті ви-

мірювань фіксують довжини оптичних

ліній затримок для кожного кольору з точ-

ністю до 0,01 мм. Вимірювання проводять

на п'яти вимірювальних частотах, таких

самих, як у мекометрах, тобто близько

500 МГц. На початку 80-х років XX ст. роз-

роблено Георан

- модифікацію Георана І.

У ньому джерелом світла є аргоно-крип-

тоновий лазер, що створює випромінюван-

ня з довжиною хвиль 0,488 і 0,647 мкм. У

ньому також краща і простіша оптична

система, зменшена до 25 Вт потужність

живлення. Маса приймопередавача 25 кг.

Радіус дії збільшено до 50 км. Служба вив-

чення впливу навколишнього середовища

(ESSA) США розробила

С.

д., який нині ви-

готовляє фірма Терратехнолоджи, - Терра-

метр LDM2.

У ньому є два

лазери:

гелій-неоновий (чер-

воне випромінювання, Я = 0,6328 мкм) і

гелій-кадмієвий (голубе випромінювання,

Я = 0,4417 мкм). За допомогою призми Во-

ластона випромінювання обох лазерів су-

міщають у просторі, після чого вони для

модуляції форми еліпса поляризації про-

ходять крізь кристал КДР компенсаційної

комірки Поккельса. В ній для модуляції

для

демодуляції використано один кристал. 13.

СВІТЛОВІДДАЛЕМІРИ ПРЕЦИЗІЙНІ

(прецизионные светодальномеры; precisi-

on light range-finders; elektrooptische Ent-

fernungsmesser mpl hochster Genauigkeitf):

див. Світловіддалеміри. 13.

СВІТЛОВІДДАЛЕМІРИ ТОПОГРАФІ-

ЧНІ (топографические светодальномеры;

topographical light range-finders; topogra-

phische elektrooptische Entfernungsmes-

sermpl): див. Світловіддалеміри. 13.

СВІТЛОДІОД (светодиод; light-emitting

diode; Luminiszenzdiodef): див. Лазер. 13.

СВІТЛОРОЗПОДІЛ (светораспределе-

ниє; light scattering; Lichtverteilung f): по-

тік випромінювання, який, пройшовши крізь

оптичну систему, послаблюється, однак спад

освітленості від центра до краю зображен-

ня відбувається за законом Е = Е

cos

со

де Е

- освітленість у центрі зображення,

ft) - кут між головною оптичною віссю і

променем. М. М. Русінов розробив широ-

кокутні об'єктиви, в яких С. змінюється за

законом cos а), що значно поліпшує якість

знімків. 8.

СВІТЛОСИЛА (светосила; illumination,

optical efficiency; Lichtstarke f): відношен-

ня освітленості зображення, яку дає об'єк-

тив, до яскравості зображуваного об'єкта.

С. записується як

о 4

де

- коефіцієнт прозорості об'єктива; d

- діаметр вхідного отвору;/-фокусна від-

Світлосила..

535

даль об'єктива. Величину

/f)

=\/n

наз. геометричною С., Т

/п^ - фізичною

С. Величину Т

/п

наз. ефективним від-

носним отвором об'єктива, її зазвичай під-

писують на оправі об'єктива. 3.

СВІТЛОСИЛА ОПТИЧНОЇ СИСТЕ-

МИ (светосила оптической системы;

aperture ratio of optical system; Lichtstarkef

des optischen Systems m):

геометрична - квадрат відносного отвору

(D/f)

, де D - діаметр вхідного отвору

оптичної системи,/- фокусна віддаль; фі-

зична - добуток геометричної світлосили

і коефіцієнта пропускання оптичної сис-

теми т, так що вона дорівнює т (D/f)

. 8.

СВІТЛОФІЛЬТР (светофильтр; light

filter; Lichtfilter m, n): оптичний пристрій,

який здійснює загальне або спектральне

поглинання світлового випромінювання. За

допомогою С. можна збільшити контраст

оптичного зображення, зменшити хрома-

тичну аберацію об'єктива та кольорове

співвідношення зображень об'єктів. С. ха-

рактеризується ефективним коефіцієнтом

пропускання і кратністю. Ефективний кое-

фіцієнт пропускання - відношення світ-

лового потоку, який пройшов крізь С., до

всього потоку, який на нього падає. Крат-

ністю С. наз. величину, яка показує, у скі-

льки разів зменшується чутливість аерофо-

топлівки в результаті використання С. по-

рівняно з її чутливістю без них. С. класи-

фікують за призначенням, матеріалом ви-

готовлення та характером поглинання.

За призначенням С. поділяють на знімаль-

ні, корекційні, які застосовують для кольо-

рового друкування, та лабораторні - для

ліхтарів і приладів.

За матеріалом виготовлення С. поділяють

на абсорбційні, найчастіше скляні або же-

латинові, які мають світлопоглинальну ре-

човину, та інтерференційні, якими

діелект-

ричні плівки, отримані напилюванням у ва-

куумі. Інтерференційні С. дають змогу ви-

діляти дуже вузькі спектральні інтервали.

За характером поглинання розрізняють С.

монохроматичні, компенсаційні, контра-

стувальні, кольорокомпенсаційні та нейт-

рально-сірі. Монохроматичні С. дають

змогу виділяти зі спектра дуже вузьку зо-

ну, зазвичай це інтерференційні С. Компен-

саційні С. не дають повного поглинання в

жодній зоні спектра. Вони поглинають

швидше синє та ультрафіолетове випромі-

нення. їх застосовують для послаблення

впливу повітряного серпанку. Контрасту-

вальні С. мають різкішу межу поглинання

короткохвильової радіації, ніж компенса-

ційні. їх застосовують для зменшення

впливу повітряного серпанку, в деяких ви-

падках, як відтінкові. Кольорокомпенсацій-

ні С. поділяють на адитивні та субтракти-

вні. Адитивні мають широку зону пропус-

кання, їх використовують у кольоровій фо-

тографії. Субтрактивні С. виділяють жов-

те, пурпурове

голубе випромінення. їх за-

стосовують у кольоровій фотографії, а та-

кож для фотографування у синій та ультра-

фіолетовій зонах спектра. Нейтрально-сірі

С. рівномірно послаблюють інтенсивність

світла, не змінюючи його спектральний

склад. Поляризаційні С. - особлива група

нейтральних С., призначених для усуван-

ня рефлексів, полиску, спричинених відби-

ванням світла від гладких поверхонь (во-

ди, скла). 3.

СВІТЛОЧУТЛИВІСТЬ ФОТОГРАФІЧ-

НОГО ШАРУ (светочувствительность

фотографического

слоя;

photosensitivity

photographic layer; Lichtempfindlichkeit fder

Photoschicht f): величина, обернено про-

порційна експозиції, яка зумовлює за пев-

них умов проявлення задану оптичну щіль-

ність. Щільність і коефіцієнт K

задають

по-різному. У системі ДЕСТУ загальну

С. ф. ш. визначають за формулами

= Ks/Нд

а) для аерофотоплівок і фотоплівок зага-

льного призначення

^0,85 = 10/^D=D

+0,85 .

Як заданий фотографічний ефект, який наз.

критерієм світла, беруть оптичну щіль-

ність, що перевищує щільність вуалі Д

на

0,85,Д = Д

+ 0,85;

Світовий океан

536

б) для позитивних фотоплівок

^0,2

y^D=D

+0,2 •

Критерієм С. ф. ш. є щільність, яка пере-

вищує щільність вуалі на 0,2. У системі ISO

світлочутливість (див. Сенситометрич-

ні системи) визначають за формулою

/so

- 20/#

d=£

o+O 9

. У системі DIN світ-

лочутливість записується як

=101g(l/tf

D=flb+0>

,).3.

СВІТОВИЙ ОКЕАН Смировой океан; the

world ocean; Weltozean m): суцільна водна

оболонка Землі, яка оточує всі материки та

острови. Води С. о. покривають дві трети-

ни поверхні земної кулі та впливають на

формування погоди й клімату. У С. о. зо-

середжені корисні копалини. 6.

СЕЙСМОГРАФ ГОЛІЦИНА ВЕРТИ-

КАЛЬНИЙ (вертикальный сейсмограф

Голицина; Golitsin s vertical seismograph;

senkrechter Seismograph m von Golitzyn):

чутлива система для вимірювання сили ва-

ги. На тонкій горизонтальній нитці 1 при-

кріплений і горизонтально розташований

важіль 5 із тягарцем 4 на кінці, що є маят-

ником і утримується в горизонтальному

положенні силою натягу пружини 2. Зі змі-

ною сили ваги маятник із тягарцем відхи-

ляється від горизонтального положення.

Положення маятника фіксує шкала 3. За

принципом С. Г. в. сконструйовані гра-

віметри типу ГАК, „Уорден" (США) і

„Шарп" (Канада). 6.

СЕЙСМОРОЗВІДКА (сейсморазведка;

seismography; Seismoerkundung f): геофі-

зичний метод розвідувальних робіт, який

ґрунтується на реєстрації та розшифру-

ванні пружних коливань гірських порід від

вибуху або удару. 6.

СЕЙСМОСТАНЦІЯ (сейсмостанция;

seismographical station; Seismostation f):

станція, де розташований комплекс сейсмі-

чної апаратури та допоміжного обладнан-

ня, який реєструє та аналізує сейсмічні да-

ні. 6.

СЕЙСМОТЕКТОНІКА (сейсмотекто-

ника; seismotectonic; Seismotektonik f): га-

лузь науки, що вивчає сейсмічні прояви су-

часних геотектонічних процесів. Характе-

ристики сейсмічності використовуються

для вивчення геотектонічного режиму, ви-

значення зон диференційованих тектоніч-

них рухів, їх домінуючих напрямів. На

основі динамічних характеристик вогнищ

землетрусів визначають глибину їх за-

лягання, величину і напрям сил, які діють,

та глибину закладення розломів. Визначен-

ня зв'язків сейсмічної активності з особ-

ливостями тектонічної будови дає вихідні

дані для прогнозу місця, сили і частоти

прояву землетрусів. 4.

СЕКСТАНТ (секстант; sextant; Sextant

т): кутомірний прилад для визначення ку-

тових висот небесних світил, а також го-

ризонтальних і вертикальних кутів між бе-

реговими орієнтирами в астронавігаційних

спостереженнях. Це 1/6 частина круга, по-

ділена на градуси (ціна поділки 10'), і обла-

днана двома дзеркалами, ноніусом та не-

великою трубою. В С. візування на пред-

мети, між якими вимірюють кути, викону-

ють синхронно, зміною кута між дзерка-

лами, коли обидва зображення суміщають-

ся в полі зору труби. Напр., одержують зо-

браження світила (зорі, Сонця) у трубі, ко-

ли вона наведена на видний горизонт води

в морі, й за шкалою круга визначають ши-

роту місця спостереження. Аналогічно ви-

мірюють кути між візирними цілями в го-

ризонтальній площині. Прилад використо-

вують для визначення положення судна під

час гідрографічних та гідрометричних ро-

біт. Похибка вимірювання кута Ґ. 1; 6.

СЕЛЕНОІД (селено

ид; selenoid; Selenoid п):

одна з умовних рівневих поверхонь потен-

ціялу сили ваги, досить близька до фізич-

ної поверхні Місяця. Для Землі одну з рів-

/777777

Сельсин

537

невих поверхонь, яка збігається з середнім

рівнем незбуджених морів і океанів, наз.

геоїдом. Відсутність води на Місяці зму-

шує використовувати інші методи, щоб за-

фіксувати С. За С. можна прийняти екві-

потенціяльну поверхню, яка проходить че-

рез одну з точок на Місяці, де безпосеред-

ньо виміряно силу ваги. Фігура С. склад-

на. Відхилення (висоти) С. від сфери ра-

діуса 1738 км досягають ±500 м. Тому де-

коли фігуру С. зображають (апроксиму-

ють) іншими математичними поверхнями;

сфероїдом, тривісним еліпсоїдом. За дани-

ми вивчення гравітаційного поля Місяця

тривісний еліпсоїд, який апроксимує фі-

гуру С., має півосі: а = 1737,82 км,

Ь= 1737,59 км, с = 1737,18 км. 11.

СЕЛЬСИН (сельсин; selsyn; Selsyn я):

електричний пристрій, в якому поле змін-

ного струму, утворене в роторі, зумовлює

струм в обмотках статора. Амплітуда цьо-

го струму залежить від кутів обертання ро-

тора. Якщо ці кути для роторів давачів та

приймачів відносно статорів різні, то ви-

никає обертовий момент, однак ротор при-

ймача обертається на такий самий кут, як і

ротор давача. С. використовують у фото-

грамметричних приладах для передавання

рухів, напр., від універсального стереопри-

ладу до координатографа. 8.

СЕМІОТИКА КАРТОГРАФІЧНА (кар-

тографическая семиотика; cartogra-

phical) semiotics; kartografische Semiotikf):

наука про знаки та їх системи, які викорис-

товуються для передавання інформації на

картах. 5.

СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ (сенсибилизация;

sensibilisation; Sensibilisierung f): процес

підвищення світлочутливості фотоматері-

алів дією на галогеніди срібла променів,

які поглинаються домішками - оптични-

ми сенсибілізаторами. Кристали галогені-

дів срібла поглинають промені з довжиною

хвилі до 0,5 мкм. У цій спектральній зоні

відбувається фотохемічне перетворення.

Для розширення зони спектральної чутли-

вості у фотографічну емульсію додають

спеціальні барвники - оптичні сенсибілі-

затори. Поглинаючи променеву енергію,

вони передають її кристалам галогеніду срі-

бла. Залежно від оптичної С

розрізняють

такі основні фотоматеріали:

1) ортохроматичні - з межею С. до 0,6 мкм

зі зниженням чутливості в зеленій зоні спе-

ктра (Я = 0,50-0,52 мкм);

2) ізоортохроматичні - ця ж межа С. без

зниження;

3) панхроматичні з межею чутливості до

довжини хвиль Я = 0,68-0,73 мкм зі зни-

женням у зоні Я = 0,52-0,55 мкм;

4) ізопанхроматичні - те ж саме без зни-

ження;

5) ізохроматичні займають проміжне поло-

ження між ізоорто- і панхроматичними

матеріалами, вони сенсибілізовані до ви-

промінювання з довжиною хвиль до

Я = 0,64 мкм;

6) Інфрачервоні - чутливі до інфрачерво-

ної зони спектра. В зоні Я = 0,6-0,7 мкм

емульсія не чутлива.

Для спеціальних фотознімань виготовля-

ють ортоінфра-, панінфра-, ізопанінфра-

хроматичні емульсії. Вони, крім чутливо-

сті до інфрачервоної зони, високочутливі

до зеленої або червоної зони спектра. 3.

СЕНСИТОГРАМА

(сенситограмма;

step

wedge; Sensitometerstreifen m, Sensito-

gramm

n):

зображення на фотоматеріалі по-

лів різної щільності. Для отримання С. фо-

томатеріалу надають експозиції, які зміню-

ються за заданим законом. Експонований

фотоматеріал обробляють, дотримуючись

стандартних умов. 3.

СЕНСИТОМЕТР (сенситометр; sensi-

tometer; Sensitometer п): прилад, за допо-

могою якого окремим ділянкам експоно-

ваного фотоматеріалу надають закономір-

но визначені змінні кількості освітленос-

ті. Для випробувань чорно-білих фотома-

теріалів на прозорій підкладці найчастіше

застосовують С., основні частини якого:

станина 7; джерело світла

закривач 3; на-

бір світлофільтрів денного світла 4; кор-

пус 6, 7; ступеневий клин

рамка з кольо-

ровими світлофільтрами 5; касета 9; кре-

мальера 10 і ручка пересувного гвинта 11.

Сенситометричні системи

538

У практиці сенситометрії використовують

С., призначені для експонування кольоро-

вих і чорно-білих матеріалів, як на прозо-

рій підкладці, так і на паперовій основі. За-

даний спектральний склад випромінюван-

ня забезпечується застосуванням спеціаль-

них сенситометричних джерел освітлено-

сті й потрібного світлофільтра. Модулю-

вання експозицій здійснюють за допомогою

ступеневого оптичного клина, основною ха-

рактеристикою якого є константа, що ха-

рактеризує відмінність оптичної щільності

будь-якого поля клина від сусіднього. 3.

СЕНСИТОМЕТРИЧНІ СИСТЕМИ

(ісенситометрические системы; sensito-

metric systems; sensitometrische Systeme

m(n) pl)\ системи, за якими визначають за-

гальні принципи випробування фотомате-

ріалів, а також регламентують методику,

апаратуру, технологію випробувань і опра-

цювання результатів. Міжнародна органі-

зація стандартизації ISO прийняла проект

єдиної міжнародної С. с. Нормування сен-

ситометричних випробувань чорно-білих

та кольорових фотоматеріалів у СРСР рег-

ламентувалося групою стандартів ГОСТ,

у Німеччині - DIN (Deutsche Industrie Nor-

men), у CHIA - ASA (American Standards

Association). У цих системах і в системі

ГОСТ принципово відрізняються методи

визначення світлочутливості фотоматеріа-

лу. 3.

СЕНСИТОМЕТРИЧНІ ХАРАКТЕРИС-

ТИКИ КОЛЬОРОВИХ ФОТОМАТЕРІ-

АЛІВ (сенситометрические характерис-

тики цветографических фотоматериа-

лов; sensitometric characteristics of colour

photographic materials; sensitometrische

Charakteristikenfpl des Farbenfdms

m):

ха-

рактеризують метрологічні властивості ко-

льорових фотоматеріалів. Особливістю

сенситометричних випробувань кольоро-

вих фотоматеріалів є те, що визначаються

характеристики не лише світлочутливого

матеріалу загалом, але й кожного елемен-

тарного шару. Характеристики, отримані

для всього матеріалу, наз. загальними (за-

гальна світлочутливість, загальний коефі-

цієнт контрастності тощо), а характерис-

тики кожного елементарного шару - част-

ковими (часткові світлочутливості і т. ін.).

За частковими характеристиками визнача-

ють балансування шарів. Балансування ви-

значається балансом світлочутливості E

балансом контрастності Б

: E

Їпглу,

- уті„. Для сенситометричних дос-

ліджень застосовують чорно-білий сенси-

тометр, спектросенситометр або спеціаль-

ний кольоровий сенситометр та денсито-

метр. 3.

СЕНСИТОМЕТРИЧНІ ХАРАКТЕРИС-

ТИКИ ФОТОПАПЕРУ (сенситометри-

ческие характеристики фотобумаги;

sensitometric characteristics of photographic

papers; sensitometrische Charakteristiken f

pl des Photopapiers n): характеризують

здатність фотопаперу передавати фотогра-

фічні властивості (яскравість об'єкта, йо-

го освітленість). За результатами сенсито-

метричних випробувань будують характе-

ристичні криві, а за ними визначають осно-

вні С. х. ф. До них належать: сер. градієнт,

корисний інтервал експозиції, світлочутли-

вість. Під час визначення С. х. ф. викори-

стовується зона недотримок і перетримок.

Сер. градієнт відповідає коефіцієнтові

контрастності g = tga = AD

, а корис-

ний інтервал експозиції Lg - фотографіч-

ній широті фотоматеріалів на прозорій

основі. Для визначення gT.

і С вибирають

так, щоб виконувались умови: Д

= 0,02;

Де =

Дішх

0.1 •

Величина Д

тт

залежить

від типу поверхні фотопаперу: для особ-

ливо Глянсового паперу Д

1іах

= 1,7; ґлянсо-

Сенситометрія.

539

вого -1,5; напівматового - 1,2; матового -

1,0. За критерій світлочутливості S фото-

паперу беруть щільність Д, яка відповідає

т. В, розташованій на середині характери-

стичної кривої

ср

. Світлочутли-

вість S одного й того ж ґатунку фотопапе-

ру не є стала: зі збільшенням контрастно-

сті вона зменшується. Світлочутливість зро-

стає з тривалістю проявлення. Корисний

інтервал експозицій L

= lg

- lg

зв'яза-

ний із сер. Градієнтом. Для визначення

С. х. ф. використовують приставку до сен-

ситометра або тест-об'єкт.З.

СЕНСИТОМЕТРІЯ ФОТОГРАФІЧНА

(фотографическая сенситометрия; pho-

tographic sensitometry; photographische

Sen-

sitometrief): розділ фотографії, в якому ви-

вчають методи вимірювання фотографіч-

них властивостей світлочутливих матері-

алів. Сенситометричний метод ґрунтуєть-

ся на кількісній оцінці залежності між

експозиціями і оптичними щільностями,

які отримуються після хеміко-фотографіч-

ного оброблювання експонованого фото-

матеріалу. Графічним виразом залежності

оптичної щільності Двід логарифма експо-

зиції lg Не крива характеристична, за

якою можна визначити сенситометричні

величини, потрібні для оптимального

експонування і проявлення фотоматеріалу.

Такими величинами

є:

щільність вуалі, кое-

фіцієнт контрастності, світлочутливість і

фотографічна широта. 3.

СЕРВІТУТ (сервитут; easement, servi-

tude; Servitut

beschranktes Nutzungsrecht

n): право обмеженого користування об'єк-

том власності. 21.

СЕРДЮКОВ ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ

(1925). 1946 після демобілізації вступив до

Московського ін-ту інженерів геодезії,

аерознімання і картографії, який закінчив

1950. Окрім цього, закінчив Московський

ін-т інженерів землеустрою (1953) та Київ-

ський політехнічний ін-т (1963). Працю-

вав у Північному підприємстві „Аерофо-

тознімання" (1950-55), Центральному під-

приємстві „Сільгоспаерознімання" (Мос-

ква, 1955-58), викладачем Київського то-

пографічного технікуму. З 1962 аспірант,

доц., проф. Київського інженерно-

будівельного ін-ту, пізніше працював у

Національному ун-ті ім. Т. Шевченка (за-

в. кафедри геодезії та картографії). Канди-

датську дисертацію захистив 1962, доктор-

ську- 1973. Опублікував понад 220 науко-

вих праць, зокрема, підручники, навч. по-

сібники. Має авторські свідоцтва та пате-

нти. Основний науковий напрям - прикла-

дна фотограмметрія, аерофототопографія,

застосування методів фотограмметрії у рі-

зних галузях науки та виробництва. Під-

готував понад 20 кандидатів наук.

СЕРЕДНЄ АРИФМЕТИЧНЕ (АРИФ-

МЕТИЧНА СЕРЕДИНА) (среднее ариф-

метическое (арифметическая середина);

arithmetic average; arithmetisches Mittel ri)\

введене для виконання такої властивості:

сума спостережень має залишатись незмін-

на, якщо кожне з них замінити сер. ариф-

метичним. С. а. обчислюється за форму-

лою

х _загальна арифметична середи-

н-

на (середнє вагове). Тут

х,-

- результати спо-

стережень; р = 1; п - кількість спостере-

жень. У теорії помилок С. а. застосовують

як надійне значення для низки рівноточ-

них результатів вимірювань деякої величи-