Крайняк О.К. Лекції з планування діяльності організацій

Подождите немного. Документ загружается.

З іншого боку, запрошений фахівець навряд чи зможе досконало

зрозуміти тонкощі підприємства, для якого розробляється бізнес-план,

особливо якщо стратегія орієнтована на технологію (підприємство має

специфічну технологію, застосовує нові технічні розробки та ін.). У такому

випадку для точності бізнес-плану створюють спеціальну тимчасову групу за

участю як запрошених, так і власних фахівців. Запрошені фахівці значною

мірою визначають підприємницьку стратегію, а фахівці самого підприємства

забезпечують конкретність і погодженість розділів бізнес-плану.

Для підприємств із невеликою кількістю працівників та обсягом

виробництва скласти бізнес-план може сам керівник, якщо він володіє

достатнім діловим досвідом і необхідними економічними знаннями. І вже на

заключній стадії йому доцільніше запросити незалежних експертів, котрі

зроблять загальний висновок щодо розробленого бізнес-плану.

Для подібних підприємств бізнес-план може бути єдиним плановим

документом, на підставі якого вони будують свою діяльність. У цьому випадку

бізнес-план розробляють відповідно до заздалегідь встановлених термінів.

7. 6. Яким повинен бути обсяг бізнес-плану?

Щодо цього немає єдиної думки. Найчастіше з літератури, присвяченої

цьому питанню, можна зробити найрізноманітніші висновки. Іноді навіть

пропонують одночасно складати два види одного бізнес-плану:

• офіційний, обсягом до 50 сторінок, що містить три типи розрахунків:

оптимістичний, песимістичний та оптимальний;

• повсякденний, робочий, набагато більший за обсягом документ, у якому

зосереджено оперативний інформаційний матеріал.

Наявність різних думок щодо обсягу бізнес-плану цілком закономірна,

оскільки у діловому плануванні немає єдиного стандарту.

Обсяг бізнес-плану залежить від багатьох факторів: мети ділового

планування, розмірів бізнесу, структури підприємства, складності обраної

103

підприємницької стратегії та ін. Якщо це план внутріфірмового розвитку, то

обсяг його строго не регламентують.

Бізнес-план, розроблений для одержання невеликих чи середніх

інвестицій, звичайно складається з 20–25 аркушів, а бізнес-план, мета якого –

залучення великого інвестиційного капіталу, може мати обсяг у 50 аркушів

разом з додатками.

Обсяг не повинен бути занадто малим, оскільки складеться враження, що

проект недостатньо опрацьований. Однак обсяг не має бути й занадто великим,

тому що втрачається основний зміст проекту – відповідь на запитання, що

повинно забезпечити успіх підприємству. При великому обсязі бізнес-план

здається занадто описовим, включає безліч непотрібних подробиць і при цьому

важко зрозуміти, у чому ж полягає конкретна стратегія бізнесу підприємства,

яка основна ідея ділового проекту.

Змістовною стороною бізнес-плану є підприємницька стратегія, яку

сповідує підприємство. Обсяг бізнес-плану повинен бути таким, щоб

зрозумілою залишалась його ідея – розроблена підприємницька стратегія. Тому

обсяг бізнес-плану залежить від обраної підприємницької стратегії. Якщо

використовують однофакторну стратегію – обсяг менший, якщо підприємство

сповідує змішану (багатофакторну) стратегію – обсяг більший.

Особливо варто зауважити про стиль написання бізнес-плану. Він не

повинен бути занадто лаконічним (“рубаним”). Бізнес-план має бути написаний

просто, доступно, зрозуміло, оскільки надмірне вживання вузькоспеціальних

термінів не дає змоги інвесторам (чи партнерам) зрозуміти його зміст. Однак

він не повинен відзначатися “літературністю” викладу. Бізнес-план –

професійний документ, написаний відповідним стилем, має бути простим за

формою викладу і науковим – за змістом.

7. 7. Яка типова форма бізнес-плану?

Структуру бізнес-плану розробляють щодо кожного проекту. Склад

розділів може змінюватись залежно від поставлених завдань, проблемної

104

ситуації, розмірів бізнесу та особливостей ринку. За допомогою структури

змальовується модель поведінки підприємства у тій чи іншій ситуації.

Однак існує кілька правил щодо розробки структури бізнес-плану.

Розділів не повинно бути надто багато, інакше важко зрозуміти основну ідею

проекту. Невелика кількість розділів створює враження недостатнього

опрацювання проекту. Для опису підприємницької стратегії оптимальна

кількість розділів – 10–12.

Бізнес-план можна розробляти за такою формою:

1. Титульний розділ містить: найменування документа, назву проекту,

профіль підприємства (ситуацію, для якої розробляється бізнес-план),

посилання на таємність, прізвища розробників, реквізити підприємства, час і

місце розробки бізнес-плану.

2. Резюме – короткий виклад суті підприємницького проекту, що може

бути найважливішою частиною плану. Воно має забезпечити точність викладу і

викликати інтерес до перегляду всього плану. У резюме вказують:

• суть і ефективність проекту;

• загальні дані про фірму;

• управлінську команду;

• план дій;

• джерела фінансування;

• план і гарантії повернення інвестицій.

3. Опис підприємства і галузі, а саме: поточний стан, організаційна

структура, засновники, персонал, досягнення підприємства, місце на ринку,

основні клієнти і партнери.

4. Клієнтура, а саме: для кого підприємство випускає продукцію.

Встановлюють критерії сегментації і споживчі сегменти підприємства. Подають

детальний опис клієнтури (переваги, особливості психології та поведінки,

вимоги до продукції, оцінка її якостей, ступінь задоволеності тощо) і умов

придбання продукції підприємства, а також можлива її оцінка тощо.

105

5. Опис продукції (послуг). Задають параметри товарної політики

підприємства. При широкому асортименті продукцію розбивають на товарні

групи (лінії). Визначають принцип товарної сегментації та оптимальну

кількість товарних груп; між ними встановлюють взаємозв’язки. Розділ містить

наступну інформацію стосовно продукції:

• найменування;

• призначення, перспективність випуску;

• можливість експорту або імпортозаміщення;

• основні характеристики;

• конкурентоспроможність;

• патентоспроможність та авторські права;

• необхідність ліцензування;

• ступінь готовності;

• наявність сертифікації;

• безпека та екологічність;

• умови постачання та упаковка;

• гарантії і сервіс;

• способи утилізації.

6. План маркетингу, тобто план виходу продукції на ринок. Задають

основні параметри у сфері цінової політики, рух товару і просування продукції:

• вимоги до споживчих властивостей;

• конкуренція;

• ринок збуту;

• ціна продукції,

• канали збуту;

• стратегія просування на ринок;

• цінова політика.

Більшість розділів плану маркетингу (конкуренція, цінова політика,

розподіл і просування продукції) можуть також бути самостійними розділами

106

бізнес-плану. Запропонована структура бізнес-плану характерна для

підприємств зі споживчою орієнтацією.

7. Виробничий план. Встановлюють параметри виробничої політики

підприємства, визначають виробничі можливості (виробничі потужності),

технологічне забезпечення і наслідки виробничої діяльності. У виробничому

плані зазначено:

• місце розташування та інфраструктуру підприємства;

• технологію, якість, сертифікацію виробництва;

• циклограму виробництва і реалізації продукції;

• виробничі площі та приміщення;

• устаткування, оснащення та інструмент;

• комплектуючі та матеріали;

• транспорт і зв’язок, енергетичне та інженерне забезпечення;

• екологічність і безпека виробництва.

8. Організаційний план складається з організаційних заходів: залучення

партнерів, наймання персоналу, визначення управлінської структури, порядок

реалізації проекту. В організаційному плані подається наступна інформація:

• команда управління і провідних спеціалістів;

• кадрове забезпечення;

• правове забезпечення;

• партнери з реалізації проекту;

• державна підтримка та пільги;

• організаційна структура реалізації проекту;

• графік реалізації проекту;

• характеристика активів.

9. Фінансовий план – найважливіша частина бізнес-плану, оскільки тут

задають основні фінансові параметри діяльності підприємства:

• нормативи для фінансово-економічних розрахунків (платежі, податки,

рівень інфляції, витрати);

• витрати на утримання персоналу;

107

• прямі витрати на виробництво;

• постійні витрати на виробництво;

• потік готівки.

У цьому розділі бізнес-плану подають:

• калькуляцію собівартості продукції;

• кошторис витрат на проект;

• звіт про прибутки і збитки;

• прогнозний баланс.

Крім цього, вказують джерела фінансування і виплат.

10. Спрямованість та ефективність. Чим більше напрямків отримання

ефекту від реалізації виявить підприємець, тим більше в проекту буде

потенційних інвесторів.

У цьому розділі повинні бути зазначені:

• спрямованість проекту (експорт, імпортозаміщення, створення нових

робочих місць, енергозбереження, екологічність тощо);

• значущість (масштабність) проекту;

• показники ефективності реалізації проекту (термін окупності,

прибутковість, рентабельність).

11. Ризики та гарантії. Необхідно одразу виявити складнощі, які можуть

виникнути при реалізації проекту.

Для запобігання негативних наслідків від зайвих ризиків передбачають

альтернативні стратегії підприємства та інші заходи, спрямовані на зниження

ризиків, наприклад страхування. У цьому розділі мають бути вказані:

• ризики підприємства і запобіжні заходи;

• форс-мажорні обставини;

• гарантії інвесторам і партнерам.

12. Додатки. У додатки вносять документи і розрахунки, що мають

допоміжне значення: план розташування підприємства, його дизайн, проекти

контрактних угод, результати анкетування, потенційна клієнтура, технічні

характеристики обладнання тощо.

108

7. 8. Від чого залежить структура бізнес-плану?

У діловому плануванні не існує заданої структури бізнес-плану. На вибір

структури впливають різноманітні фактори: профіль підприємства, завдання,

які стоять перед бізнес-плануванням, особливості підприємницької стратегії

підприємства, особливості зовнішнього ринкового середовища.

Вищевказана структура призначена для підприємств, що мають споживчу

орієнтацію. У цьому випадку центральним розділом бізнес-плану є розділ

“Клієнтура” (аналіз споживачів продукції). Ці підприємства використовують

стратегію масового маркетингу чи сегментації ринку за фактом клієнтури.

Головне у такому бізнес-плані – визначити тип клієнта і його запити. На основі

цього і будується подальша політика підприємства (продуктова, виробнича,

організаційна, фінансова).

Якщо припустити товарну орієнтацію підприємства (стратегія сегментації

за продукцією), то центральним розділом бізнес-плану буде не “Клієнтура”, а

“Товарна політика підприємства (планування асортименту)”. Щодо аналізу

клієнтури, то вона може бути розглянута у наступному розділі бізнес-плану або

у розділі “План маркетингу”.

Товарна орієнтація підприємства може бути двох видів:

– випуск певного універсального товару (що відкидає сегментацію по

клієнтурі);

– випуск специфічного товару, якого немає у наших клієнтів (ця

стратегія тісно пов’язана з проблемою конкуренції, що розглядається у

самостійному розділі бізнес-плану).

Якщо підприємство сповідує стратегію конкуренції, центральним

розділом бізнес-плану буде “Аналіз конкуренції” (діагностика конкуренції). Тут

також можливі два варіанти залежності від виду конкуренції:

• горизонтальна конкуренція (виробництво аналогічної продукції).

Структура бізнес-плану будуватиметься з огляду на сильні та слабкі (на фоні

найближчих конкурентів) сторони бізнесу підприємства. Якщо маємо цінову

конкуренцію, то наступним розділом бізнес-плану буде “Цінова політика”.

109

Якщо конкуренцію визначають фінансові можливості підприємства, то –

“Фінансовий план”, якщо асортимент – “Планування асортименту” і т. д.;

• вертикальна конкуренція (з боку виробників комплектуючих,

постачальників, збутовиків тощо). Після загального аналізу конкуренції

необхідно розробити систему розподілу і просування продукції підприємства.

Клієнтура при цьому матиме номінальне значення і навряд чи розглядатиметься

у самостійному розділі бізнес-плану. Допоміжне (обслуговуюче) значення

набуває товарна політика підприємства. Зате на перший план виходять техніка

збуту (постачань), розподільна мережа, контрактні угоди, система пільг для

контрагентів, відповідальність за продукцію тощо.

Відповідно, при технологічній орієнтації підприємства найбільше

значення у бізнес-плані має технологічний (виробничий) план підприємства, а

також питання обслуговування устаткування, патентування продукції, захисту

комерційної таємниці та ін. “Підтримуючими” розділами бізнес-плану можуть

бути “Товарна політика” (якщо результатом технологічних удосконалень є

якісний продукт) чи “Цінова політика” (коли в результаті застосування

технології продукція стає дешевшою).

У своїй стратегії підприємство може бути зорієнтоване також на

створення особливого іміджу. У цьому випадку в бізнес-плані розглядаються

питання розвитку дизайну, психологічного сприйняття продукції клієнтами,

принципи роботи персоналу та ін.

110

ТЕМА 8. ПЛАНУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ І

РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

8. 1. Планування технічного розвитку підприємства.

8. 2. План капітальних вкладень і капітального будівництва.

8. 3. Планування матеріально-технічного забезпечення.

8. 1. Планування технічного розвитку підприємства

Щоб довго залишатися життєздатною і стабільно демонструвати свою

виражену компетентність, організація повинна постійно підвищувати

ефективність діяльності. Виражена компетентність полягає у тому, що

організація робить щось краще, ніж її конкуренти, тобто зберігає

конкурентоспроможність, що дозволяє їй залучати і зберігати споживачів.

Підвищення ефективності діяльності організації ґрунтується на

досягненнях науки і техніки, передового вітчизняного і зарубіжного досвіду,

підвищенні технологічного рівня й організації виробництва, його ефективності,

якості продукції і усієї діяльності. Таким чином, основним завданням

організаційно-технічного розвитку є забезпечення прискорення впровадження

перелічених вище елементів у діяльність підприємства в межах стратегічних і

тактичних планів. Комплексне планування і підвищення ефективності

діяльності повинно висвітлюватися у плані організаційно-технічного розвитку

підприємства, показниках ефективності виробництва, планах капітальних

вкладень і капітального будівництва (інвестицій).

План технічного розвитку та організації виробництва повинен

охоплювати наступні основні питання:

 створення й освоєння нових видів продукції і підвищення якості

продукції, що випускається;

 впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації

виробництва;

 удосконалення планування, організації, контролю й управління в

цілому;

 запровадження прогресивної організації праці;

 капітальний ремонт і модернізація основних фондів;

111

 заходи щодо економії праці, матеріалів, сировини та всіх енергетичних

ресурсів;

 наукові дослідження і конструкторські роботи;

 основні техніко-економічні показники організаційно-технічного

розвитку;

 основні показники техніко-економічного рівня виробництва і продукції,

що випускається;

 соціальний розвиток підприємства.

План створення й освоєння нових видів продукції та підвищення

якості продукції, що випускається, включає систему заходів, що

забезпечують випуск конкурентоспроможної продукції, розробку і

впровадження прогресивних стандартів і ТУ, зняття з виробництва застарілої

продукції, що не користується попитом.

План впровадження прогресивної технології, механізації та

автоматизації виробництва включає операції з впровадження прогресивних

технологічних процесів (агрегатів, ліній, матеріалів), комплексної механізації

ручної праці, особливо важкої, автоматизації виробничих процесів аж до

виключення участі людини (за допомогою впровадження робототехніки,

гнучких автоматизованих ліній) чи удосконалення і модернізації існуючого

технологічного устаткування. У цей план включають заходи з удосконалення

існуючих і впровадження нових пристроїв, оснащення й інструментів.

Плани удосконалення управління організацією (підприємством)

охоплюють широке коло завдань, спрямованих на удосконалення загальних

ключових функцій у конкретних галузях діяльності:

 удосконалення стратегічного, тактичного й організаційного планування

(використання ВОСС-аналізу, методів прогнозів, планування,

застосування обчислювальної та іншої техніки);

 удосконалення організації (поліпшення організаційної структури,

чіткий розподіл повноважень і відповідальності, оптимізація режиму

роботи і штатного розкладу, спеціалізація, концентрація тощо);

112