Крайняк О.К. Лекції з планування діяльності організацій

Подождите немного. Документ загружается.

 удосконалення контролю діяльності підприємства (дотримання

стандартів і нормативних показників, автоматизація обліку і звітності

на базі обчислювальної та оргтехніки);

 удосконалення мотивації як однієї з найважливіших функцій

управління, що спонукає працівників бути зацікавленими в результатах

власної праці і досягненні цілей організації (моральне і матеріальне

стимулювання, система оплати праці і винагород, розподілу прибутків,

дивідендів, накладення штрафів і санкцій тощо).

План впровадження прогресивної наукової організації праці (НОТ)

спрямований на досягнення оптимального поєднання живої праці зі знаряддями

і предметами праці, підвищення ефективності використання матеріальних,

енергетичних і трудових ресурсів, створення найсприятливіших безпечних

санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці (дотримання режиму і

ритму праці, застосування засобів безпеки)

Плани поточного і капітального ремонту основних фондів (як

пасивного, так і активного) охоплюють обсяги робіт на основі прийнятої

періодичності ремонту за системою ППР чи технічних умов експлуатації,

відомостей дефектів і відповідних кошторисів.

План цільових заходів щодо економії сировини, матеріалів та

енергетичних ресурсів включає заходи для освоєння нової, прогресивнішої,

менш матеріаломісткої продукції, з впровадження прогресивних технологій,

механізації та автоматизації виробництва, способів збереження і

транспортування продукції тощо.

План науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт

передбачає виконання заходів, що забезпечують підвищення ефективності

використання виробничих потужностей, основних і оборотних коштів,

підвищення якості і привабливості продукції, підвищення продуктивності

праці, зниження матеріаломісткості, підвищення ефективності технологічних

процесів тощо.

113

Усі заходи з організаційно-технологічного розвитку підприємства для

впровадження потребують часу або ресурсів, або коштів, або (у більшості

випадків) усього цього разом узятого. Тому усі вони повинні бути оцінені за

техніко-економічними показниками, а їх ефективність повинна бути відбита у

відповідних розділах річного плану діяльності підприємства.

Дійсно, підвищення ефективності усього виробництва обумовлюється:

 темпами зростання випуску продукції;

 темпами зростання чи продуктивності зниження трудомісткості (див.

плани випуску, плани по праці);

 інвестиціями (див. план капітальних вкладень і будівництва);

 економією матеріальних та енергетичних ресурсів (див. план

матеріально-технічного забезпечення, план собівартості, фінансовий

план);

 зростанням прибутку, рентабельності (див. план собівартості і

рентабельності тощо);

 підвищенням фондовіддачі, прискоренням оборотності оборотних

коштів (див. план використання потужностей, план використання

оборотних коштів);

 підвищенням ефективності капітальних вкладень (див. план інвестицій)

та іншими заходами, що передбачаються у відповідних розділах плану. Власне

кажучи, за змістом планування розділів плану, що відносять до організаційно-

технічного розвитку підприємства, є аналізом технічної, технологічної та

організаційної реалізації цілей організації на планований період. При

плануванні цього розділу потрібно відповісти на наступні ключові запитання

стосовно діяльності підприємства:

1. Що повинно бути зроблено? (заходи у розділі планів).

2. Хто це буде робити? (організаційні заходи).

3. Де це буде зроблено? (цех, дільниця чи підрозділи функціональної

зони).

4. Коли це потрібно зробити? (терміни початку і закінчення, тривалість).

114

5. Скільки це буде коштувати? (ресурси, гроші та їх розподіл у часі).

6. Що це дасть? (обсяг продукції, продуктивність, собівартість, прибуток,

рентабельність).

Відповіді на ці запитання ще раз підтверджують, що план організаційно-

технічного розвитку підприємства є необхідною складовою планування його

діяльності; він взаємозалежний зі всіма іншими частинами плану в цілому. Крім

цього, цей розділ дає вихідні дані для розробки системи керування грошовими

потоками організації (фінансового плану).

8. 2. План капітальних вкладень і капітального будівництва

Власне кажучи, за змістом техніко-економічне планування на будь-який

період часу є плануванням не лише діяльності, а й розвитку підприємства за

усіма його якісними і кількісними показниками. Деякі напрямки цього розвитку

можуть зажадати капітальних вкладень (купівлі акцій, будівництва тощо). Тому

в плані необхідно передбачати спеціальний розділ з даного питання.

План капітальних вкладень і капітального будівництва, виходячи з плану

розвитку підприємства, передбачає нарощування діючих і створення нових

виробничих потужностей, необхідних для забезпечення зростання виробництва

продукції, підвищення її якості, удосконалення технології та організації

виробництва, забезпечення безпечної життєдіяльності, екологічного комфорту,

а також інших виробничих і невиробничих фондів.

Збільшення виробничих потужностей повинно передбачатися насамперед

за рахунок здійснення технічного переоснащення підприємства, модернізації

діяючого застарілого і заміни зношеного устаткування, підвищення рівня

механізації та автоматизації виробничих процесів, удосконалення технології

виробництва, усунення “вузьких місць”, поліпшення організації і структури

виробництва. Чому насамперед? Тому що технічне переоснащення

підприємства – найбільш інтенсивний та економічний шлях нарощування його

виробничих потужностей і розвитку в цілому. Якщо недостатньо одного

технічного переоснащення, то необхідно передбачити реконструкцію (повне чи

часткове переоснащення і перебудову виробництва без будівництва нових

115

виробничих споруд, а при необхідності – будівництво нових і розширення

діючих об’єктів допоміжного та обслуговуючого призначення).

У плані капітальних вкладень і капітального будівництва може бути

передбачене розширення діючого підприємства (будівництво других та

наступних черг виробництва, додаткових комплексів і виробництв, а також

розширення існуючих цехів, дільниць основного виробничого призначення з

будівництвом нових чи розширенням діючих допоміжних і обслуговуючих

виробництв) чи нове будівництво (на нових площадках).

У плані капітального будівництва необхідно передбачити:

 приріст виробничих потужностей за рахунок технічного переоснащення

та реконструкції підприємства;

 запровадження у дію виробничих потужностей за рахунок розширення

діючих і будівництва нових виробництв;

 запровадження у дію виробничих і невиробничих фондів;

 терміни приросту чи уведення виробничих потужностей і уведення

виробничих і невиробничих фондів;

 обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, механіко-

монтажних робіт; обсяг незавершеного будівництва;

 джерела фінансування капітальних вкладень;

 показники ефективності капітальних вкладень. При розробці плану

капітальних вкладень і будівництва в першу чергу забезпечується

закінчення будівництва розпочатих об’єктів. У ньому намічаються

заходи щодо забезпечення будівництва відповідними ресурсами,

терміни виготовлення і постачання устаткування, терміни

запровадження у дію сполучених об’єктів.

Вихідними даними для розробки плану капітальних вкладень і

капітального будівництва є: план технічного розвитку та організації

виробництва; план випуску і реалізації продукції; заходи щодо соціального

розвитку підприємства та інші розділи плану, а також техніко-економічні

116

обґрунтування капітальних вкладень і будівництва (реконструкцій, розширень і

нового будівництва).

Капітальні вкладення і капітальне будівництво окремих об’єктів можна

розглядати як окремі інвестиційні проекти. Тому для визначення їх

ефективності можна застосувати методику оцінки ефективності проектів.

Ефективність проекту характеризується системою показників, що

відбивають співвідношення витрат і результатів стосовно інтересів його

учасників. Розрізняють наступні показники ефективності інвестиційного

проекту:

 показники комерційної ефективності, що враховують фінансові

наслідки реалізації проекту для його безпосередньої учасників;

 показники бюджетної ефективності, що відбивають фінансові наслідки

здійснення проекту для державного, регіонального чи місцевого

бюджету;

 показники економічної ефективності, що враховують витрати і

результати, пов’язані з реалізацією проекту, що виходять за межі

прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту.

Для порівняння різноманітних інвестиційних проектів і вибору

найкращого з них використовують наступні показники:

– чистий дисконтований прибуток (ЧДП);

– індекс прибутковості (ІП);

– внутрішня норма прибутковості (ВНП);

– термін окупності (ТО);

– інші показники, що відображають інтереси учасників і специфіку

проекту.

Таблиця 8. 1

Варіант

Капітальні вкладення по роках, млн. грн.

1-й 2-й 3-й

1 15 10 5

2 5 10 15

117

У результаті модернізації виробництва підприємство планує отримати

доходи, наведені у табл. 8. 2 (для простоти тут не враховуються експлуатаційні

витрати).

Таблиця 8. 2

Варіант

Потік доходів по роках, млн. грн.

1-й 2-й 3-й 4-й 5-й 6-й 7-й 8-й 9-й 10-й

1 0 4 5 16 16 16 15 15 13 12

2 0 2 13 17 17 17 17 16 15 13

Реалізація проекту розрахована на три роки. Технічний та економічний

термін експлуатації обладнання – 10 років. У табл. 8.3 наводиться рішення при

ставці дисконту 10%.

Таблиця 8. 3

Рік

впровад-

ження

проекту t

Результат

Витрати

– З

Коефіціє

нт

дисконт

у-вання

1/(1+Е)

ЧДД по

роках

проекту

вар.

вар. 1 вар. 2

1 0 0 15 5 -15 -5 0,91 -13,64 -4,55

2 4 2 10 10 -6 -8 0,83 -4,96 -6,61

3 5 13 5 15 0 -2 0,75 0 -1,50

4 16 17 0 0 16 17 0,68 10,93 11,61

5 16 17 0 0 16 17 0,62 9,93 10,56

6 16 17 0 0 16 17 0,56 9,03 9,60

7 16 17 0 0 16 17 0,51 8,21 8,72

8 15 16 0 0 15 16 0,47 7,00 7,46

9 13 15 0 0 13 15 0,42 5,51 6,36

10 12 13 0 0 12 13 0,39 4,63 5,01

ЧДД за 10 років 36,65 46,66

Як бачимо, за чистим дисконтованим доходом другий варіант набагато

перевищує перший. Його переваги можна визначити за дисконтованими

витратами (табл. 8. 4).

Таблиця 8. 4

Рік

впровадження

проекту t

Дисконтовані витрати З

= 1/(1+Е)

за

варіантами

1-й 2-й

1-й 13,64 4,55

118

2-й 8,26 8,26

3-й 3,76 11,30

+ З

25,66 24,08

Таким чином, другий варіант дешевший від першого на 1,6 млн. грн.

Індекс доходності (ІД) являє собою відношення чистого дисконтного

дохода до величини капіталовкладень:

ІД = ЧДД/К.

Оскільки









)E1(

то формулу для визначення ІД можна подати у вигляді:









ЗR

ІД

Індекс доходності тісно пов’язаний з ЧДД: якщо ІД > 1, то ЧДД

позитивний, і навпаки. Таким чином, якщо ІД > 1, то проект ефективний, якщо

ІД ≤ 1 – неефективний, причому, чим більший ІД, ти проект ефективніший.

Якщо ЧДД проекту дає відповідь на запитання, він є ефективним чи тне

має при деякій заданій нормі дисконту (Е), то ВНД проекту визначається у

процесі розрахунку і потім порівнюється з необхідною інвестору нормою

доходу на вкладений капітал. У випадку, коли ВНД чи більше дорівнює

необхідної інвестору нормі доходу на капітал, інвестиції у даний проект

виправдані і може розглядатися питання про його прийняття. У протилежному

випадку інвестиції у даний проект недоцільні.

Якщо порівняння альтернативних варіантів проекту по ЧДД і ВНД

призводять до протилежних результатів – варто віддати перевагу ЧДД.

Розрахунок величини ВНД робиться методом послідовних наближень і

вимагає застосування обчислювальної техніки.

Період окупності (ПО) – мінімальний часовий інтервал (від початку

здійснення інвестиції), за який чистий дисконтований доход стане дорівнювати

сумі дисконтованих витрат.

Період окупності визначається за допомогою обчислення чистого

дисконтованого доходу по роках. Потрібно підсумовувати доходи доти, доки їх

сумарна величина не зрівняється із сумарною величиною витрат. Слід

119

відзначити, що при обчисленні враховують усі витрати (капітальні вкладення та

експлуатаційні витрати).

Поряд з перерахованими, у ряді випадків можливі використання й ряду

інших (інтегральної ефективності і витрат, точки беззбитковості, простої норми

прибутку, капіталовіддача та ін.). Жоден з названих критеріїв сам по собі не є

достатнім для прийняття проекту.

Рішення про інвестування засобів у проект повинно прийматися з

урахуванням значень усіх перелічених критеріїв та інтересів усіх учасників.

Важливу роль у цьому рішенні повинні відігравати також структура і розподіл

у часі капіталу, залученого для здійснення проекту, а також інші фактори, що

можуть навіть не піддаватися формальному обліку.

8. 3. Планування матеріально-технічного забезпечення

Будь-яке планування – стратегічне, поточне чи оперативне – набуває

сенсу лише тоді, коли воно реалізується. Методи планування дозволяють

упорядкування роботи і завдання таким чином, що при дотриманні заданої

послідовності у часі план у кінцевому підсумку буде виконаний і мети буде

досягнуто. Головною необхідною умовою, що гарантує реалізацію плану, є

наявність необхідних для цього ресурсів. Визначення і розподіл ресурсів по

роботах і за часом є істотною частиною планування. Вони відповідають на

запитання, чи є план фізично реалізованим.

Матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) підприємства планується у

річному, квартальному та місячному розрізах. Річний план повинен

забезпечити баланс річної потреби виробництва у матеріальних ресурсах. У

квартальному плані за номенклатурою споживаної сировини конкретизується їх

надходження на підприємство. Місячні плани передбачають оперативне

забезпечення виробництва сировиною відповідно до виділених фонді і

встановлених термінів постачання.

Вихідними даними для розробки плану матеріально-технічного

забезпечення є: обсяг випуску продукції, план капітального будівництва, план

120

технічного розвитку, план науково-дослідних і конструкторських розробок,

нормативи і норми витрат сировини.

У даному розділі плану передбачається забезпечення підприємства

сировиною, основними і допоміжними матеріалами, напівфабрикатами,

інструментом, оснащенням, устаткуванням та усіма видами енергетичних

ресурсів. Визначення потреби у матеріально-технічних та енергетичних

ресурсах здійснюється як у матеріальному, так і у вартісному вираженні з

метою поєднання цього розділу плану з планами собівартості, прибутку,

рентабельності і фінансовим планом.

Запаси. На усіх переробних і харчових підприємствах та більшості

обслуговуючих маються визначені запаси.

Мета створення запасів – утворення визначеного буфера між послідовним

постачанням сировини і усунення перерв у виробничій системі, а також

забезпечення безперервності постачань. Ці буфери забезпечують оперативну

гнучкість у виробничій сфері і системі матеріально-технічного забезпечення.

Створення запасів матеріалів повинно забезпечувати безперебійну ритмічну

роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних коштів.

Запас матеріалів на підприємстві становлять наступні частини:

 поточний (перехідний) запас, необхідний для безперебійної роботи

підприємства у період між двома постачаннями конкретної сировини;

 підготовчий запас, необхідний на період підготовки сировини, що

надійшла до використання у виробництві;

 страховий (резервний) запас, що гарантує забезпеченість виробництва у

випадку запізнення чергової партії сировини;

 сезонний запас, що створюють на зимовий період, чи у випадку, якщо

постачання залежать від сезону року. Існує три основних види запасів.

1. Запаси вихідної сировини і витратної сировини для створення буфера

між обсягом надходження й обсягом їх споживання у виробництві

2. Запаси так званого незавершеного виробництва, що створює

визначений буфер між суміжними виробничими операціями.

121

3. Запаси готової продукції, що є буфером між випуском продукції та її

відвантаженням чи продажем.

Витрата сировини із запасу визначається попитом і швидкістю її

використання, тобто не піддається регулюванню службою матеріально-

технічного забезпечення. Тому вона повинна звернути увагу на регулювання

надходженнями сировини у запаси.

Рішення, прийняті при регулюванні запасами, впливають на чотири

види виробничих витрат.

1. Вартість предметів закупівлі. Ціна при закупівлі може залежати від

знижок, що даються залежно від:

 кількості товарів, закуплених за одним замовленням;

 загальної вартості замовлень за декількома позиціями, що видаються

одному постачальнику;

 від періоду року, коли робиться замовлення.

2. Витрати на оформлення замовлення, куди входять конторські витрати з

оформлення замовлення на закупівлю чи виробництво, транспортні витрати з

прийому і відвантаженню вантажів, а при замовленні на виробництво – витрати

на налагодження устаткування для випуску замовленої партії.

3. Витрати на збереження матеріально-технічних запасів:

 вартість капіталу, інвестованого у запас;

 складські витрати, що залежать від площі складів, їх енергопостачання,

механізації, персоналу;

 податки і страхові збори;

 падіння цінності запасів через старіння, псування, крадіжки.

4. Витрати, спричинені відсутністю запасів:

 втрачений виробничий час чи понаднормові роботи, спричинені

відсутністю матеріалів, необхідних для виробництва;

 вартість відстеження відкладених замовлень клієнтури на готову

продукцію, якої не виявилось на складі;

122