Крайняк О.К. Лекції з планування діяльності організацій
Подождите немного. Документ загружается.
Витрати також поділяються на постійні і перемінні, загальні і середні,
валові і питомі, короткочасні і довгострокові та ін.
Постійні витрати – це витрати, величина яких не змінюється залежно
від обсягу продукції, що випускається. До них відносять витрати на утримання
технологічного обладнання, виробничих споруд, орендну плату, амортизаційні
відрахування та ін.
Валові витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від
обсягу випущеної продукції. Вони включають витрати на сировину, матеріали,
паливо, енергію, заробітну плату виробничих робітників та ін.
Загальні (чи валові) витрати – це сума постійних і перемінних витрат при
кожному обсязі випуску продукції. При нульовому обсязі виробництва загальні
і постійні витрати рівні. При збільшенні обсягу виробництва валові витрати
змінюються на величину перемінних витрат.
Середні витрати Иср визначають величину виробничих витрат у
розрахунку на одиницю продукції:
И
ср
= И
пер
/В
п
,
де И
пер
– сума перемінних витрат;
В
п
– обсяг випуску продукції.
Середні витрати використовують при плануванні для порівняння з
ринковими цінами і служать мірою для обґрунтування оптимальних обсягів
випуску різних видів продукції.
У плануванні виробничих витрат широко застосовують також граничні
витрати, що визначають додаткові, витрати, пов’язані з виробництвом ще
однієї одиниці продукції. Граничні витрати Ипр можна визначити для кожної
додаткової одиниці продукції як відношення приросту витрат до відповідного
приросту кількості виготовлених товарів:
И
пр
= П
ви
/П
вп
,
де П
ви
– приріст валових витрат;
П
вп
– приріст випуску продукції.
173
Важливим планово-економічним показником, що узагальнює витрати
підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виконання робіт чи
послуг, є собівартість продукції, що являє собою сумарну вартісну оцінку
ресурсів (природних, виробничих, трудових, фінансових та ін.), що
використовують у процесі виготовлення і зубу товарів. У загальному планову
собівартість продукції С
и
можна виразити сумою наступних витрат,
згрупованих за їх економічним змістом:
С
п
= З
мат
+З
о
+О
с
+А
о
+З
ін
,
де З
мат
– матеріальні витрати;
З
о
–витрати на оплату праці;
О
с
– відрахування на соціальні нестатки;
А
о
– амортизація основних фондів;
З
ін
– інші витрати.
У практиці планування усі витрати групуються за двома основними
ознаками: економічними елементами та калькуляційними статтями. Групування
витрат за економічними елементами передбачає їх об’єднання за ознаками
однорідності незалежно від того, де і для чого вони здійснені. Таке групування
застосовують при плануванні кошторису витрат на виробництво. Однак в
економічних елементах неможливо планувати собівартість одиниці продукції.
Для цього необхідне групування витрат за виробничим призначенням і
калькуляційними статтями.
При плануванні собівартості продукції прийнято класифікувати
калькуляційні статті витрат за наступними ознаками:
• за способом віднесення на собівартість одиниці продукції – прямі і
непрямі;
• за характером залежності від обсягу виробництва – перемінні і постійні;
• за складом (ступенем однорідності) – прості (елементарні) і комплексні;
• за ступенем участі у виробничому процесі – основні (технологічні) і
накладні.
174
Прямі витрати являють собою окремі калькуляційні статті і відносяться
на собівартість продукції на підставі первинних документів.
Непрямі витрати, до складу яких входять загальновиробничі витрати,
враховують спочатку за місцем виникнення, а наприкінці місяця розподіляють
за видами продукції, відбиваючи у собівартості окремими статтями. Вони
включаються у собівартість конкретних видів продукції пропорційно якій-
небудь базі розподілу, наприклад, заробітній платі основних виробничників.
В сучасному виробництві планова калькуляція містить наступні типові
статті витрат:
1. Сировина і матеріали.
2. Поворотні відходи (віднімаються).
3. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги
кооперативних підприємств.
4. Паливо та енергія на технологічні цілі.
5. Разом матеріальних витрат.
6. Основна заробітна плата виробничих робітників.
7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.
8. Відрахування на соціальне страхування.
9. Витрати на підготовку та освоєння виробництва нової продукції.
10.Виготовлення інструменту і пристосувань цільового призначення.
11.Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.
12.Цехові витрати.
13.Втрати від бракую.
14.Інші виробничі витрати.
15.Цехова собівартість.
16.Загальногосподарські витрати.
17.Виробнича собівартість.
18.Позавиробничі витрати.
19.Комерційна собівартість.
175
ТЕМА 12. ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧЕ ПЛАНУВАННЯ
12. 1. Які завдання вирішує оперативно-виробниче планування?
12. 2. Які є види і системи оперативно-виробничого планування?
12. 3. Яким чином в оперативно-виробничому плануванні здійснюють
розрахунок календарно-планових нормативів?
12. 4. З чого складається диспетчерування виробництв?
12. 1. Які завдання вирішує оперативно-виробниче планування?
В основі ритмічного випуску продукції кожним підрозділом підприємства
лежить єдина виробнича стратегія підприємства. Підприємства, що працюють
неритмічно, значно недовикористовують свої виробничі потужності. Це
виявляється у виробничих простоях, недовантаженні устаткування чи його
перевантаженні у певний відрізок часу, скороченні робочих місць чи
понаднормовій роботі.
У разі недовантаження виробничих потужностей неритмічність породжує
витрати, що не окуповуються, пов’язані з необхідністю обслуговування
техніки, яка простоює, витрати на утримання робітників, псуванням сировини
та ін. В інших випадках неритмічність породжує “штурмівщину”, підприємство
прагне за будь-яку ціну виконати замовлення у строк, навіть якщо час
виконання замовлення з самого початку був обраний неправильно.
”Штурмівщина” призводить до зниження якості продукції, зростання кількості
рекламацій, поламці устаткування, шкодить здоров’ю працівників тощо.
Робота згідно з графіком, навпаки, забезпечує нормальну виробничо-
господарську діяльність підприємства і створює сприятливі умови та відкриває
нові можливості для використання внутрішніх резервів.
Зміст оперативно-виробничого планування полягає у наступному:
– розробка прогресивних календарно-планових нормативів;
– розробка планів-графіків руху предметів праці у часі і просторі в
процесі виробництва;
176
– доведення розроблених планів-графіків до цехів, дільниць і робочих
місць;
– контроль за виконанням виданих планів-графіків;
– поточне координування роботи суміжних цехів, дільниць і робочих
місць.
У процесі оперативно-виробничого планування розробляють і доводять
до усіх підрозділів завдання на заплановані відрізки часу (квартал, місяць) та
здійснюють календарне планування їх діяльності. Крім цього, систематично
контролюють хід виконання плану, враховують відхилення від первинного
плану і ведуть оперативне регулювання виробництва.
12. 2. Які є види і системи оперативно-виробничого планування?
Існує два види оперативно-виробничого планування: міжцехове і
внутріцехове.
Міжцехове планування включає:
– розробку виробничих програм підприємства в цілому щодо обсягу,
номенклатури і термінів;
– планування, регулювання і контроль виконання виробничих програм
цехами у цілому (або дільницями при безцеховій структурі) як
самостійними виробничими одиницями;
– координацію роботи основних цехів між собою і зв’язок їх з
допоміжними та іншими підрозділами і службами підприємства.
Міжцехове планування повинне забезпечити координацію діяльності та
необхідні пропорції у виробництві між окремими підрозділами підприємства,
особливо між основними і допоміжними, заготівельними та обробними,
обробними та складальними. Узгодження (поєднання) номенклатури заготівель,
деталей, вузлів і термінів їх руху між підрозділами підприємства – головний
зміст міжцехового оперативно-виробничого планування.
У процесі міжцехового планування виробничі програми складають
найчастіше на місячний термін. У масовому виробництві їх можуть розробляти
177
на квартал з розподілом за місяцями. У таких випадках місячні виробничі
програми коректують відповідно до результатів попереднього місяця.
Внутріцехове планування забезпечує:
– розробку виробничих програм і планів-графіків для дільниць, ліній та
окремих робочих місць;
– складання планових завдань на місяць і коротші терміни (декада,
тиждень, доба, зміна);
– контроль за виконанням планових завдань;
– координацію роботи пов’язаних дільниць, ліній, робочих місць;
– регулювання роботи допоміжних служб цеху щодо забезпечення
основного виробництва.
При розробці виробничих програм застосовують “ланцюговий метод”,
який полягає у встановленні завдань у порядку, зворотному до ходу
технологічного процесу, тобто від здачі і випуску готових виробів до заготівлі і
визначення потреби у матеріалах, сировині, напівфабрикатах.
Системи оперативного планування розрізняють за об’єктами
планування та обліку. Як планово-облікову одиницю можуть використовувати
продукцію, асортимент продукції, що входять у продукт або технологічну
операцію. Відповідно до різновидів планово-облікових одиниць існує декілька
систем оперативного планування: показана, комплектно-вузлова, комплектно-
групова, поштучна, система безупинного планування. Вибір і сфера
застосування кожної системи оперативного планування залежать від типу
виробництва (масове, серійне, індивідуальне) і характеру продукції, що
випускається.
Розрахунковою базою систем оперативного планування слугують
календарно-планові нормативи: кількість асортименту продукції, тривалість
виробничого циклу, виду продукції, величина незавершеного виробництва та
ін. Коло застосовуваних календарно-планових нормативів визначають типом
виробництва, для якого ці нормативи встановлюють. Так, в умовах масового
виробництва головним вихідним календарно-плановим нормативом є ритм
178
випуску продукції, у серійному виробництві – періодичність запуску–випуску
продукції, в одиничному – тривалість циклу проходження замовлення у
виробництві.
На підставі обраної системи планування і розрахованих календарно-
планових нормативів плановий відділ (в окремих випадках виробничо-
диспетчерський відділ) розробляє для окремих підрозділів виробничі програми
з випуску продукції на квартал з розподілом по місяцях. Відповідно до обраної
планово-облікової одиниці встановлюють кількісне завдання з випуску
продукції окремим підрозділом, що на стадії внутріцехового планування
конкретизують за дільницями і доводять до кожного робочого місця.
12. 3. Яким чином в оперативно-виробничому плануванні проводять
розрахунок календарно-планових нормативів?
Необхідний інструмент для планування руху предметів праці у
виробництві – календарно-планові нормативи.
До системи календарно-планових нормативів належать:
1) ритм виробництва, лінії, робітника, місця, звичайно у хв./шт.;
2) темп виробництва (величина, зворотна ритмові), що характеризує
кількість асортименту, що випускається за одиницю часу;
3) асортимент тобто кількість неоднакової продукції, ща впроваджують у
виробництво;
4) партія, під якою розуміють кількість заготовок виготовлених з одного
налагодження;
5) періодичність впровадження-випуску асортименту продукції,
вимірювана у робочих днях;
6) тривалість виробничого циклу виробів, асортименту замовлення у
робочих днях;
7) випередження у робочих днях;
179
8) величина заділів на різних стадіях виробництва у натуральному
вираженні (кількість штук) чи у робочих днях (що рівне
випередженню).
Календарно-планові нормативи розраховують на порівняно тривалий час,
який охоплює увесь час виготовлення певної продукції в умовах одиничного,
дрібносерійного і серійного виробництва з нерегулярною повторюваністю
серій. При стійкій номенклатурі продукції, що випускається, нормативи
визначають як на рік, так і на роки. Тому їх потрібно коректувати відповідно до
розвитку техніки, технології та організації виробництва і не рідше одного разу
на рік.
12. 4. З чого складається диспетчерування виробництва?
Оперативно-виробниче планування містить у собі не лише доведення
виробничих завдань до усіх підрозділів і робочих місць. Невід’ємна частина
оперативно-виробничого планування – оперативне диспетчерування і
регулювання виробництва у ході виконання завдань. У процесі диспетчерського
регулювання здійснюють:
– постійний контроль за виконанням планів-графіків виробництв;
– координування роботи суміжних підрозділів підприємства;
– ліквідація наслідків, що виникають через відхилення від
встановленого регламенту роботи;
Головне завдання диспетчерського апарату – контроль за виконанням
плану. Необхідно контролювати не лише загальний обсяг, а й асортимент
виготовленої продукції, її кількість і терміни. Відправний пункт для роботи
диспетчерського апарату при вирішенні завдання – планове завдання у вигляді
оперативної програми або календарного плану-графіка.
У процесі контролю за ходом виконання плану диспетчерський апарат
повинен вживати заходів з попередження будь-яких відхилень від планового
завдання, іншими словами, його робота повинна мати профілактичний
характер.
180
Диспетчер має бути обізнаним щодо ходу виробництва і відхилень від
нормальних умов роботи. Для цього регулярно проводять диспетчерські
оперативні наради, встановлюють систему інформування диспетчерської
служби про хід виробництва.
Як правило, основний інструмент, за яким провадить роботу диспетчер –
змінно-добове завдання з випуску готової продукції.
Згідно зі змінно-добовим завданням плану черговий диспетчер вирішує
усі виробничі питання міжцехового характеру, які цехи не можуть вирішити
самостійно. Вказівки диспетчера, пов’язані з виконанням змінно-добового
завдання, обов’язкові для керівників підрозділів, чию діяльність охоплює
диспетчерська служба.
Диспетчерування на підприємстві, як завершальний елемент усієї системи
планування, забезпечує ритмічність виробництва. Запорука цього – належна
організація усієї планової роботи на підприємстві.
181
ЛІТЕРАТУРА
1. Акофф, Р. Л. Планирование будущего корпорации: Пер. с англ. – М.:
Прогресс, 1985.
2. Акуленок Н. Д. и др. Бизнес-план фирмы. – М., 1997.
3. Алексеев М. М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-
методическое пособие. –М.: Финансы и статистика, 2000. – 248 с.
4. Алексеева М. М. Планирование дуятельности фирмы. – М.:Финансы и
статистика, 1997.
5. Балабанов И. Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего
субъекта. – М., 1998.
6. Бизнес-планирование: Учебные материалы по курсу “Бизнес-
планирование”. – Новосибирск, 1994.
7. Бизнес-план инвестиционного проекта / Под ред. И. А. Иванниковой. –
М., 1997.
8. Блэквелл Э. Как составить бизнес-план: Пер. с англ. – М., 1996.
9. Буров П. В. и др. Бизнес-план инновационного проекта: Методика
составления. – М., 1997.
10. Бухалков М. И. Внутрифирменное планирование: Учебник. – М.:
ИНФРА-М, 2000.
11. Горемыкин В. А., Богомолов А. Ю. Планирование
предпринимательской деятельности. – М., 1997.
12. Горемыкин В. А., Бугулов Э. Р., Богомолов А. Ю. Планирование на
предприятии: Учебник. – М.: Филинъ, 1999.
13. Деловое планирование: Учеб. пособие / Под. ред. В. М. Попова. – М.:
Финансы и статистика, 1997.
14. Економіка харчової промисловості. – Київ, 1996.
15. Экономическая стратегия фирмы: Учеб. пособие / Под. ред А. П.
Градова. – Спб: Специальная литература, 1995.
16. Карлоф Б. Деловая стратегия. – М.: Экономика, 1991.
17. Кондратьев Н. Д. План и предвидение // Вопросы экономики. – 1992,
№ 3. – С. 3–25.
18. Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики. – М., 1989.
182