Зимовець В. Державна фінансова політика економічного розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

Державна фінансова політика економічного розвитку

206

ги фінансування соціальних трансфертів є балансуючим показником, який

залежить від типу економічної моделі. Для ліберальних економік рівень

соціальних трансфертів є нижчим (на рівні 10% ВВП), тоді як у соціально

орієнтованих досягає 25% ВВП. При цьому рівень добробуту населення як

визначальний показник економічного розвитку (відповідно до методу Тобі-

на-Нордхауза) залежить не лише від

обсягів соціальних трансфертів. Ра-

зом із тим, крім обсягів індивідуального споживання, показником рівня еко-

номічного розвитку є нижчий ступінь майнової нерівності. Завдання з усу-

нення майнової нерівності, а отже, підвищення добробуту, вирішує важлива

складова фіскальної політики – політика соціальних трансфертів.

Соціальні трансферти є безумовними зобов’язаннями держави,

обов’язковість сплати яких

встановлюється законами на відміну від держав-

них інвестицій, визначенню обсягів яких притаманні суб’єктивізм, зумовле-

ний прямою економічною зацікавленістю законодавців. Методологічно по-

милковим є виключення соціальних трансфертів (як непродуктивних)

у дослідженнях структури бюджетних видатків, яке притаманне сучасним

теоретичним підходам. Дослідження Дж.Даймонда свідчать про позитивний

вплив соціальних видатків на економічне зростання

у короткостроковій

перспективі, у той час як видатки на інфраструктуру мають менший (хоч

і позитивний) вплив, що пояснюється 1) тривалістю інвестиційного процесу

і 2) неефективністю використання державних коштів [203].

Соціальні трансферти є ключовим параметром фіскальної політики, са-

ме їхні обсяги впливають на пропорції між поточними і капітальними видат-

ками за існуючого рівня фіскальної

спроможності держави. Разом із тим

власне рівень економічного розвитку визначається не нормою нагрома-

дження капіталу, а саме рівнем індивідуального споживання, який є важли-

вим критерієм оцінки досягнутого рівня добробуту населення. О.Василик

відносив функції з розширення внутрішнього ринку та соціального добробу-

ту до основних функцій бюджету [211, c. 55], проте не визначав кількісних

параметрів

власне бажаних обсягів державних видатків для виконання

таких функцій. Високий рівень споживання є кінцевою метою і завданням

державної фінансової політики економічного розвитку. Нагромадження

продуктивного капіталу є лише засобом, одним із завдань, але не кінце-

вою метою такої політики. Рівень соціальних трансфертів не повинен бути

надмірним. Достатньо обґрунтованим є положення про

те, що перерозпо-

дільчі видатки (від багатих до бідних) підривають економічне зростання,

як це стверджується в одному із останніх досліджень Європейського

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

151

є методологічно некоректним (проте зручним для академічних досліджень

у зв’язку із простотою його обчислення, оперативністю і доступністю моне-

тарної статистики. Якщо ВВП як категорія валової доданої вартості ділить-

ся на загальні обсяги капіталу в економіці (його порахувати набагато склад-

ніше, аніж використати дані про сукупний банківський кредит), то це матиме

сенс, показуючи прибутковість сукупного капіталу за певний період. Із тео-

ретичних позицій (теорії факторів економічного розвитку) обґрунтованим

є саме такий метод. Високий рівень показника Cb/Y свідчить не про рівень

розвитку сектора ФК, а про "кредитомісткість ВВП". Зростання цього коефі-

цієнта показує, що усе більше кредитів надається на одиницю ВВП, тобто

про

зниження капіталовіддачі (а це, як ішлося вище – не економічний роз-

виток, а економічна деградація).

Показник структури боргу Сb/Cd (відношення сукупного банківського кре-

диту до сукупного внутрішнього кредиту (domestic credit)) та Lr/Cd (відношен-

ня сукупної кредиторської заборгованості сектора НФК до сукупного внутріш-

нього кредиту) відображають роль банківського сектора у формуванні внут-

рішнього

кредиту та відношення внутрішньосекторального боргу сектора НФК

до сукупного внутрішнього кредиту. Проте вони також некоректно показують

вплив сектора ФК на процес формування капіталу. До складу сукупного бан-

ківського кредиту включаються кредити сектору ДГ, які не є позичковим капі-

талом і, відповідно, не збільшують джерела фінансування капіталу сектора

НФК. Крім того,

знаменник цих коефіцієнтів – сукупний внутрішній кредит

показує нетто-заборгованість економіки перед сектором ФК. Коректна оцінка

можлива лише при співставленні різних джерел фінансування продуктивного

капіталу із його загальним обсягом. Такими показниками могли б бути відно-

шення фінансових зобов’язань секторів НФК і ЗДУ перед сектором ФК та

інших до загального обсягу активів

цих секторів.

Методи оцінки, розглянуті вище не є коректними, оскільки не показують

частки сектора ФК у фінансуванні активів сектора НФК (у статиці). Не вра-

ховується те, що прямі інвестиції (самофінансування) займають провідне

місце у сукупних джерелах інвестицій у розвинутих країнах (>60%). Тому

разом з показниками розвитку сектора ФК необхідно розглядати

також власні

джерела фінансування приросту продуктивного капіталу, залишаючи струк-

туру джерел інвестування на другому плані. Якщо реальні обсяги продуктив-

ного капіталу зростають, то необхідно з’ясувати, за рахунок дії яких механі-

змів має місце таке зростання – самофінансування, непрямого інвестуван-

ня чи державних інвестицій.

Державна фінансова політика економічного розвитку

152

Зростання капіталізації фондового ринку та обсягів внутрішнього креди-

ту (тобто загальний обсяг додатково випущених в обіг цінних паперів і при-

ріст кредитного портфелю) можуть значно випереджати темпи економічного

зростання. Прискорений розвиток непрямого інвестування через сектор ФК

та ускладнення фінансової системи призводять до того, що капіталізація

фондового ринку зростає прискореними темпами. Відокремлення

права

власності на реальні активи від права власності на фінансові активи – це

об’єктивний процес, який відбувається за умови рівномірного розподілу

ВВП і зміцнення фінансових позицій середнього класу. Нагромадження

капіталу супроводжується зростанням обсягів фінансових активів як прав

на розпорядження його частиною. Саме під таким кутом зору ми розгляда-

ємо взаємозв’

язок між інституційними секторами. З цих позицій коректною

оцінкою рівня розвитку сектора ФК буде співвідношення сукупних фінансо-

вих активів цілісної системи різноманітних фінансових інститутів (банківсь-

ких і небанківських), скоригованих на фінансові активи, випущені фінансо-

вими інститутами, до продуктивного капіталу (активів секторів НФК, ЗДУ та

ДГ, що призначені для здійснення підприємницької діяльності

). Така оцінка

дає можливість оцінити, яка частина продуктивного капіталу фінансується

через сектор ФК.

∑

= (7)

де

– ступінь розвитку сектора ФК;

A – різноманітні фінансові активи і-го

фінансового інституту за винятком фінансових інструментів, випущених

іншими фінансовими інститутами;

– залишкова вартість активів

;

–

кількість фінансових інститутів.

Показник К

відображає усі активи секторів НФК і ЗДУ – як необоротні,

так і оборотні, а також активи сектора ДГ, які використовуються у підприєм-

У попередній роботі нами пропонувалось визначати показник K

як вартість робочого

капіталу виробничого сектора (необоротних та оборотних активів за мінусом фінансових

активів. [77, c. 145]. Ідея полягала в тому, що таким чином вирішувалася проблема подвій-

ного рахунку – оскільки ліквідні кошти і фінансові активи ("фінансові ресурси") реального

сектора водночас є зобов’язаннями фінансового сектора. Наразі ми переглянули такий

підхід, виходячи із того, що

фінансові ресурси – це ліквідна форма капіталу у широкому

розумінні. З цих позицій показник K

може інтерпретуватися також як сума власного і позич-

кового капіталу реального сектора (V=E+D).

Розділ 3. Формування фіскальної політики та її роль в економічному розвитку

205

них капітальних інвестицій у ВВП європейських постсоціалістичних країн

становила: 4,6% – у Чехії, 4,2 – у Болгарії, 3,6 – в Угорщині, 4,1 – у Польщі,

5,0% – у Румунії [239]. В Україні рівень державних інвестицій є порівняно

нижчим, хоч і зріс з 1,5–2% ВВП в 2000–2003 рр. до 3,0% ВВП в 2006 р.,

3,7% ВВП в 2007 р. і 2,8% ВВП в 2008 р., чого недостатньо для модернізації

інфраструктури

країни. Фінансова криза спричинила значне скорочення

державних інвестицій в Україні до рівня 1,14% ВВП в 2009 р.

В умовах слабкості сектора ФК і відповідних механізмів непрямого інве-

стування доцільною є активізація ролі сектора ЗДУ у перерозподілі капіталу

для структурної перебудови економіки, йдеться про державні інвестиції

у пріоритетні галузі. Такі інвестиції в умовах

слабкості механізмів непрямого

інвестування могли б виконувати сигнальну функцію, коли б не обсяги інве-

стування, а власне сам факт державної участі у проекті паралельно сприяв

би залученню приватного капіталу. В одній з останніх публікацій ми обґрун-

тували потенційне місце держави у нагромадженні капіталу в Україні: порів-

няно незначні обсяги державних інвестицій

на сучасному етапі визначати-

муть їхню скоріше сигнальну, аніж капіталоутворюючу функцію; державні

інвестиції необхідно спрямовувати на фінансування ризикованих та венчур-

них проектів [74, c. 177–178]. Світовий досвід свідчить, що державні інвес-

тиції в напрямах структурно-промислових пріоритетів, в умовах низької

інвестиційної активності справляють стимулюючий вплив на збільшення

обсягів приватних інвестицій. Слушними є пропозиції

Ю. Кіндзерського

щодо державного інвестування у "слабкі" місця та точки зростання як ката-

лізатора інвестиційного процесу [240, с. 219]. При цьому таке фінансування

доцільно здійснювати не стільки за рахунок податкових, скільки за допомо-

гою спеціально розроблених боргових механізмів.

Державні інвестиції можуть відігравати роль регулятора темпів економіч-

ного зростання, у разі уповільнення яких доцільно

фінансувати їх не за

рахунок податкових надходжень, а за рахунок внутрішніх та зовнішніх запо-

зичень у межах до 3% ВВП на рік, що підтверджується світовим досвідом.

За високих темпів економічного зростання фінансування державних інвес-

тицій доцільно здійснювати за рахунок переважно неподаткових джерел,

що нейтралізуватиме дію "ефекту витіснення".

Якщо подати державні витрати

як суму трьох основних складових – об-

сяги державного споживання (вартість публічних послуг), державні інвести-

ції і соціальні трансферти, то за заданого (оптимального) рівня вартості

публічних послуг – 20% ВВП і обсягу державних інвестицій – 4% ВВП, обся-

Державна фінансова політика економічного розвитку

204

elasticity of private capital),

– виробнича еластичність інфраструктурного

капіталу,

()

ΦΨ – ефективність державних видатків.

() ()

()

,11

−−=Ψ=ΦΨ eeGCg

ttt

(19)

де

– продуктивні суспільні видатки,

– загальні суспільні видатки

(у вузькому розумінні, тобто без трансфертів),

– параметр, який застосо-

вується для моделювання двох типів структури державних витрат (

>0),

реаллокація державних витрат у напрямі збільшення споживання має по-

двійний вплив на ВВП: з одного боку, це витісняє державні інвестиції в ін-

фраструктуру, а з іншого – забезпечує більш ефективне використання на-

явної інфраструктури.

Відтак вплив структурних змін у бюджетних видатках на економічний

розвиток заздалегідь є невідомим, оскільки складно оцінити кількісно

вірогід-

ний вплив кожного із факторів на нього. Агрегація таких різнорідних статей

у "продуктивні суспільні витрати" є достатньо сміливим, але не достатньо

обґрунтованим підходом. Зокрема, поточна вартість державних послуг по

всіх без винятку статтях може бути завищеною і тому свідчити про неефек-

тивне використання ресурсів. Разом із тим структура бюджетних видат

ків Р.Санчес, яка передбачає розподіл видатків на продуктивні і непродук-

тивні, за умови її адаптації до конкретних умов конкретної країни, є правиль-

ним напрямом. Такий підхід не суперечить загальновизнаним підходам до

оцінки впливу фіскальної політики на економічний розвиток (концепція про-

дуктивних державних витрат Р.Барро), а уточнює їх таким

чином, що влас-

не такі підходи зазнають якісних змін. Важливі не лише обсяги бюджетних

видатків, а й їхня структура.

У країнах з недостатнім рівнем розвитку інфраструктури частка держав-

них інвестицій як у державних витратах, так і у загальних обсягах нагрома-

дження продуктивного капіталу повинна бути вищою. Обґрунтовано поло-

ження про те

, що сприятливим для економічного розвитку постсоціалістич-

них країн є обсяг державних інвестицій в інфраструктуру на рівні 4% ВВП

[237, c. 119]. Державні інвестиції в таких межах сприятимуть економічному

зростанню у разі спроможності держави забезпечити ефективність, прозо-

рість та обґрунтованість їхнього розподілу за сферами інвестування. Так,

у 2003 р. частка державних капітальних інвестицій у ВВП становила

в Ру-

мунії – 3,5%, в 2004 р. в Казахстані – 5,9%, Угорщині – 5,5%, Польщі –

3,56%, Вірменії – 3,4% [238, c. 99]. За період 2005–2008 рр. частка держав-

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

153

ницькій діяльності, і цим відрізняється від показника "валові запаси капіта-

лу" (gross capital stock), під яким розуміють вартість усіх необоротних акти-

вів за фактичними або справедливими цінами [154].

Визначення рівня розвитку сектора ФК таким методом дає можливість

провести кількісні розрахунки на статистичних даних і визначити, який саме

вплив сектор ФК справляє на формування продуктивного

капіталу на конк-

ретну дату. Відповідно ми отримуємо інструментарій для оцінки успішності

державної фінансової політики в частині активізації відтворювальної функ-

ції фінансів. А.Даниленком було обґрунтовано, що "активізація виробничої

функції фінансів потребує прискореного розвитку недержавного (ринково-

го) сегменту фінансової системи порівняно із обсягами бюджетів та дер-

жавних соціальних фондів, які

функціонально виконують переважно розпо-

дільчу і контрольну функції фінансів" [39, c. 70]. Якщо розрахувати показник

за методом "фінансового потенціалу", розробленим С.Шумською, тобто

підсумувати власні, залучені й позикові ресурси, то можна визначити зага-

льну вартість активів (основного і оборотного капіталу). Тоді показник F

відображатиме участь сектора ФК у формуванні джерел фінансування тако-

го капіталу. Такий метод можна удосконалити, а саме не враховувати кре-

диторську заборгованість інституційних одиниць реального сектора між

собою, оскільки це призводить до завищення вартості активів і капіталу.

Проте коректність і доцільність такого удосконалення є дискусійною, оскіль-

ки така заборгованість є

відображенням умов розрахунків і фінансових

відносин, які склались у фінансовій системі під впливом макроекономічних

та інституційних чинників.

Не можна погодитися з висновками деяких економістів про те, що темпи

зростання реального ВВП та темпи зростання фінансових активів повинні

бути збалансованими. Аналізуючи порівняльну динаміку темпів економічно-

го зростання та розвитку сектора ФК у

США, американський економіст

М.Барнс (редактор журналу "The Bank Credit Analyst"), зробив висновок про

те, що випереджаючі темпи зростання сектора ФК на довгострокових часових

інтервалах повинні відповідати темпам приросту реального ВВП [155, c. 23].

Коректним було б інше порівняння – обсягів валових заощаджень із приростом

фінансових активів.

Випереджаючі темпи зростання фінансових активів над обсягами

ВВП означають, що

поступово все більша частка національного багатства

(активів кінцевих власників капіталу) представлена не у формі матері-

альних активів (нерухомість, предмети тривалого користування, транс-

Державна фінансова політика економічного розвитку

154

портні засоби тощо), а у формі фінансових вкладень різного типу (бан-

ківські депозити, цінні папери, персональні пенсійні рахунки, поліси на-

копичувальних видів страхування і тощо). Тому нами пропонується порів-

нювати відношення приросту сукупних обсягів його фінансових активів

до валових заощаджень як в цілому по економіці, так і в розрізі окремих

форм

непрямого інвестування в межах сектора ФК, що дасть можливість

оцінювати, яка частка цих заощаджень трансформована в інвестиції

через механізми непрямого інвестування відповідного типу або сектор

ФК в цілому:

∑

(8)

де

– інтенсивність перерозподілу валових заощаджень через сектор ФК;

AΔ

– приріст фінансових активів, випущених секторами ЗДУ, ДГ і НФК на

балансі і-го фінансового інституту; GS – валові заощадження; i – кількість

фінансових інститутів.

Якщо запропонований нами коефіцієнт F

визначає частку капіталу, якою

опосередковано володіє сектор ФК на певний момент часу, тобто оцінює

(кількісно) рівень розвитку зазначеного сектора у статиці, то коефіцієнт

інтенсивності перерозподілу валових заощаджень I

дає можливість визна-

чити, яка частка валових заощаджень трансформується в капітал за певний

період, тобто оцінює місце сектора ФК в інвестиційному процесі у динаміці.

Якщо порівняно вищі значення коефіцієнту I

супроводжуються підвищен-

ням темпів економічного зростання у короткостроковому періоді, цей зв’язок

потребує поглибленого якісного аналізу. Стверджувати про посилення ролі

сектора ФК в економічному розвитку можна лише на підставі аналізу такої

динаміки на тривалих часових інтервалах.

Запропонований нами коефіцієнт інтенсивності перерозподілу валових

заощаджень (I

) дає можливість оцінити роль фінансових інститутів різно-

го типу в інвестуванні та визначити, наскільки ці інститути задовольняють

попит на капітал інших секторів економіки. Для оцінки того, наскільки інтен-

сивно формуються джерела фінансування активів сектора ФК, необхідно

співвіднести приріст зобов’язань цього сектора перед іншими інституцій-

ними секторами (ЗДУ, НФК та

ДГ) з валовими заощадженнями за відповід-

ний період:

Розділ 3. Формування фіскальної політики та її роль в економічному розвитку

203

значення коефіцієнту еластичності, запропоновано підходи до оцінки ефек-

тивності структури державних витрат, які полягають у простому коригуванні

виробничої функції на ефективність державних видатків, є малопродуктив-

ними. До складу ВВП амортизація інфраструктурного капіталу включається

автоматично, залежно від норм амортизації.

Для вирішення цієї проблеми Р.Cанчес у неокласичну модель економіч-

ного зростання інтегрувала

публічний капітал (public capital) [236]. Критерієм

оптимізації є індекс ефективності інфраструктури, який залежить від суспіль-

ного вибору і частки так званого продуктивного державного споживання

у державних видатках. Р.Санчес шукала відповідь на питання про оптималь-

ну структуру державних видатків і їхній розподіл між інвестиціями і продук-

тивним державним споживанням. На основі розширення

неокласичної мо-

делі шляхом включення до неї продуктивного державного капіталу, вона

пропонує "золоте правило" розподілу державних видатків на продуктивне

споживання й інвестиції. Р.Санчес запропонувала власний підхід до аналізу

такого впливу, зокрема шляхом виключення державних соціальних транс-

фертів зі складу державних видатків. Вона акцентує увагу на важливості

співвідношення між "продуктивним суспільним

споживанням" і державними

інвестиціями, стверджуючи, що має значення частка державних видатків, яка

спрямовується на продуктивне суспільне споживання.

Згідно із цим правилом співвідношення між продуктивними витратами

і інвестиціями має максимізувати приватне споживання, це співвідношення

визначається як параметр

, імпліцитна функція якого має такий вигляд:

(

)

(

)

(

)

(

)

∗∗

−−⋅−=Θ=λ

∗

ФeФ

11111 , (17)

де

∗

Ф – оптимальна структура державних видатків.

За статистичним даними США, за період 1952–2000 рр. Р.Санчес отри-

мала такі результати: зростання частки продуктивного суспільного споживан-

ня з 0,74 до 0,83 призвело до підвищення коефіцієнту

з 2,0 до 3,3.

В цілому підхід Р.Санчес полягає у виділенні так званого інфраструктур-

ного капіталу, який належить державі

(

)

−t

Kg ,

запропонована нею виробни-

ча функція має такий вигляд:

(

)

(

)

ttttt

KgКNY

−

α−

⋅ΦΨ⋅⋅=

(18)

де

– кількість працюючих,

1−

– приватний капітал,

1−t

– інфраструк-

турний капітал,

– виробнича еластичність приватного капіталу (output

Державна фінансова політика економічного розвитку

202

дження капіталу призводить до зростання електоральної підтримки лівих

партій і у демократичному суспільстві не може застосовуватись тривалий

час. Інституційні та політичні чинники формування державної фінансової

політики розглядались нами детально у підрозділі 3.1. Економічні моделі і

тип фіскальної політики

Відповідно до кейнсіанських підходів існування "ефекту витіснення" за-

перечується, оскільки за певних умов державні інвестиції стимулюють при-

ватні (так званий ефект акселератора, "crowding in"). З таких, кейнсіанських,

позицій зростанню приватних інвестицій може сприяти зумовлене дефіцит-

ним фінансуванням державних інвестицій зростання ВВП. Така модель

спрацьовує в умовах неповного використання факторів виробництва – про

мислових потужностей, інтелектуального потенціалу і трудових ресурсів

(неповна зайнятість). При досягненні повної зайнятості відбувається витіс-

нення приватних інвестицій, а зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту

стимулює зростання споживчих витрат та інфляцію.

У сучасних умовах теоретична конструкція "ефекту витіснення" потребує

коригування. Глобалізація значно розширює можливості підприємств залу-

чати джерела фінансування капіталу на зовнішніх

ринках, і тому вплив

"ефекту витіснення" на обсяги приватних інвестицій послаблюється [234].

Крім того, джерелом покриття дефіциту на фінансування державних інвес-

тицій можуть бути зовнішні джерела.

Важливим завданням державної фінансової політики є визначення не

лише обсягів, але й напрямів державних інвестицій. Стосовно раціональ-

них напрямів в економічній науці фактично досягнуто консенсусу

. Загаль-

ноприйнятим є положення про те, що такі інвестиції доцільно здійснювати

переважно в інфраструктуру (транспорт, зв’язок, природні монополії), що

у свою чергу стимулює приватні інвестиції [226]. Крім інвестицій в інфра-

структуру, пріоритетами мають бути державні інвестиції у ті сфери, що

є визначальними чинниками економічного розвитку в сучасних умовах –

освіту, науку

та охорону здоров’я.

Визначаючи пріоритетні сфери нагромадження публічного капіталу (ви-

робнича та соціальна інфраструктура), економісти не мають єдиної думки

і, застосовуючи різні методи, оцінюють виробничу еластичність такого капі-

талу на різному рівні – від наближеної до нуля (Дж.Ратнер [235]) до 0,4

(Д.Ашауер [202]). Слід звернути увагу на те, що внесок публічного

капіталу

у ВВП при нульовій еластичності відсутній, що є неправильним з точки зору

здорового глузду. Враховуючи проблематичність визначення реального

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

155

∑

(9)

де R

– інтенсивність залучення заощаджень через сектор ФК;

LΔ

– при-

ріст зобов’язань і-го фінансового інституту перед іншими інституційними

секторами (ЗДУ, НФК та ДГ);

– валові заощадження;

– кількість фі-

нансових інститутів.

Формула (9) дає можливість зробити кількісні оцінки інтенсивності

трансформації заощаджень в інвестиції, а саме встановити, яка частина

валових заощаджень за конкретний період часу (рік) надходить у сектор ФК

і забезпечує формування пропозиції фінансових ресурсів. Якщо оцінювати

роль і місце сектора ФК в економічному розвитку згідно з цим

коефіцієнтом,

можна визначити ступінь мобільності капіталу в економічній системі й, від-

повідно, роль сектора ФК у формуванні пропозиції ресурсів для структурних

зрушень в економіці. Такий висновок є логічним, оскільки у протилежному

випадку, наприклад, при нульовому або від’ємному значенні коефіцієнта R

фінансові ресурси обертаються через механізми державного та прямого

інвестування, включаючи самофінансування. У цьому випадку необхідно

проводити якісний аналіз структури державних та прямих інвестицій. Такі

якісні оцінки можливі за статистичними даними щодо структури інвестицій

за видами економічної діяльності та відповідними темпами зростання випуску

продукції, які доцільно проводити за даними тривалих часових інтервалів

Разом із тим запропонована нами методика оцінки найточніше відображає

кількісні параметри процесу трансформації заощаджень в інвестиції в час-

тині участі у ньому сектора ФК.

Запропоновані методи можуть бути корисними для кількісних оцінок сту-

пеня розвитку сектора ФК та його ролі в трансформації заощаджень в інвес-

тиції, доповнюючи наявний інструментарій економічного

аналізу, запропо-

нований попередниками.

Разом із тим розвиток сектора ФК у відкритій економіці знаходиться під

впливом міжнародного руху капіталів, що не враховано у запропонованих

методах оцінки. Розвитку сектора ФК може сприяти поширення сфер впливу

іноземних фінансових інституцій на місцеві ринки [156]. Існування взаємо-

зв’язку між іноземними інвестиціями у сектори ФК, НФК

і зовнішнім фінансу-

ванням сектора ЗДУ стало характерною тенденцією сучасності, яка викликає

певний науковий інтерес. Цей інтерес може бути і чисто прагматичним, якщо

Державна фінансова політика економічного розвитку

156

інвестиції у сектор ФК супроводжуються пропорційним зростанням прямих

іноземних інвестицій у сектор НФК, тоді може бути застосований цілком конк-

ретний сценарій практичної державної фінансової політики економічного

розвитку – політики сприяння іноземним інвестиціям у сектор ФК. За резуль-

татами досліджень широкої статистичної бази фахівці Світового банку [157]

висунули гіпотезу про те, що іноземні інвестиції

у сектор ФК є своєрідним

фундаментом для зростання інвестицій у реальний сектор, тобто наполяга-

ють на існуванні причинності: "фінансова інтеграція → зростання інвестицій

у реальний сектор". Розвиток сектора ФК за таким сценарієм є дискусійним,

загрожуючи, зокрема, втратою контролю національної буржуазії за фінансо-

вими потоками. Разом із тим він має і

ряд переваг, які полягають у привне-

сенні сучасних технологій (фінансових інновацій) та нових стандартів відно-

син (інституційний аспект модернізації).

Існують різні форми експансії міжнародного фінансового капіталу у секто-

ри ФК країн "периферії", які можна умовно поділити на два основні типи:

1) боргове фінансування: надання кредитів позичальникам із держав із

нижчими кредитними

рейтингами з відповідно вищим процентом і отриман-

ня за рахунок цього ренти у формі премії за ризик. Це може прискорити

економічний розвиток країн "периферії" у короткостроковому періоду, роз-

ширюючи доступ капіталу з розвинених країн на нові ринки з низькими аб-

солютними обсягами валових заощаджень але великим потенціалом зрос-

тання; сприяє підвищенню

підприємницької активності, розвитку малого

і середнього бізнесу, який не має доступу до ресурсів на фондовій біржі

і може покладатися винятково на боргове фінансування активів і особливо

на банківський кредит [158].

2) захоплення іноземним капіталом сектора ФК країн "периферії" для

отримання додаткових доходів за рахунок очікуваного швидкого зростання

обсягів залучених фінансових ресурсів

і кредиту. Така стратегія дає можли-

вість контролювати увесь цикл кругообігу ресурсів – від кінцевого власника

заощаджень до кінцевого отримувача, останнім часом саме вона набуває

поширення. До потенційно негативних наслідків експансії такого типу відно-

сять: порушення інтересів місцевих фінансових інститутів, які втрачають свої

прибутки і частки на ринку в результаті інтеграції; переведення

залучених

у країнах "периферії" фінансових ресурсів та прибутків за кордон (так званий

ефект "пилососа"). Останній ризик є перебільшенням, враховуючи перенаси-

ченість фінансовими ресурсами ринків розвинених країн. Основний аргумент,

який неможливо спростувати – це вищий рівень процентних ставок за креди-

Розділ 3. Формування фіскальної політики та її роль в економічному розвитку

201

продуктивного капіталу і, відповідно, прискорити темпи економічного розвит-

ку. Така стратегія форсованого зростання, що покликана компенсувати

низьку схильність до заощаджень штучно, на практиці не підтвердила своєї

дієвості. Дефіцитне фінансування бюджету і розширене фінансування ко-

мерційних банків прямо не веде до збільшення джерел фінансування капі-

талу, але може певний час бути їхнім

сурогатним замінником. Якщо протя-

гом періоду користування запозиченнями позичальники отримують прибут-

ки і повертають запозичені кошти, такі прибутки можуть стати джерелом

фінансування активів і сприяти додатковій капіталізації економіки. Це у

свою чергу сприятиме зниженню вартості користування позичковим капіта-

лом в довгостроковому періоді. Що стосується зниження процентних ставок

у короткостроковому періоді

внаслідок збільшення пропозиції грошей, то це

питання не є сьогодні дискусійним. Штучне підвищення норми нагрома-

дження шляхом дефіцитного фінансування – це, по суті, вилучення частини

нагромадженого капіталу у власників заощаджень через інфляційний меха-

нізм. У довгостроковому періоді сукупний попит не може регулюватись

інструментами монетарної політики центрального банку. З цих позицій ви-

кликає

сумнів успішність практичного застосування ідеології "форсованого

зростання", яка фактично зводиться до штучного інвестиційного підйому,

в будь-яких умовах. Дійсно, за умови надмірності приватних доходів і низь-

кої схильності до інвестицій, економічна динаміка уповільнюється.

При виборі політики перерозподілу доходів необхідно враховувати базову

структуру таких доходів, як саме вони розподіляються між окремими

групами

домогосподарств та видами економічної діяльності в межах відповідних ін-

ституційних секторів. Разом із тим загальновідомо, що не високі, а низькі рівні

дефіциту бюджету і державного боргу формують очікування щодо довгостро-

кової стабільності державних фінансів, високого рівня передбачуваності

у сфері політики державних видатків і податкового навантаження. Це сприяє

економічному зростанню, створюючи

сприятливе середовище для плануван-

ня на довгостроковий період заощаджень та інвестицій [233].

Існує також інший підхід до примусового нагромадження капіталу – не

на основі зростання державного боргу, а за рахунок скорочення споживан-

ня сектора ДГ. Такий принцип недоспоживання як основа нагромадження

капіталу успішно застосовувався в СРСР у 30-ті роки ХХ ст. та

іншими краї-

нами на етапі індустріалізації (насамперед для формування капіталоміст-

ких базових виробництв та енергетики). Дискримінація найманих працівни-

ків (за марксистською термінологією – експлуатація) як метод нагрома-

Державна фінансова політика економічного розвитку

200

Важливим при цьому є питання джерел фінансування державних інвес-

тицій. Якщо державні інвестиції фінансуються за рахунок податкових над-

ходжень – це прямо зменшує обсяги приватних заощаджень. Якщо вони

фінансуються за рахунок внутрішніх запозичень – це зумовлює зменшення

наявного обсягу вільних фінансових ресурсів на ринку і, відповідно, змен-

шення приватних інвестицій, що в економічній

науці дістало назву "ефект

витіснення приватних інвестицій державними" ("crowding out"). Опосередко-

вано такий ефект виявляється у підвищенні процентної ставки, що зумов-

люється у тому числі фіскальним дефіцитом [203].

На основі аналізу статистичних даних А.Ахмедом та С.Міллером було

встановлено, що фінансування державних інвестицій за рахунок податко-

вих надходжень більшою мірою витісняє

приватні інвестиції, аніж боргове

фінансування [229]. Потенційне погіршення макроекономічної стабільності,

зумовлене надмірним дефіцитом і державним боргом, може впливати на

уповільнення темпів економічного зростання через зменшення обсягів інве-

стицій, викликане невизначеністю стосовно майбутніх ставок і структури

оподаткування, може посилити цей негативний ефект [230]. Проведені

В.Башко дослідження по групі європейських країн за період 1975–2006 рр

показали, що збільшення дефіциту бюджету на 1% від ВВП призводило до

зменшення рівня приватних інвестицій у ВВП на 0,39% – у Бельгії, на 0,47%

– у Данії, на 0,58% – у Франції, на 0,59% ВВП –у Фінляндії [231, c. 84]. При

цьому доводиться положення про те, що скорочення обсягів державних

інвестицій, хоч і корелює із розміром дефіциту бюджету, але пояснюється

впливом

третього екзогенного фактора (криза на фондовому ринку, банківсь-

ка паніка, підвищення цін на енергоносії та інші шоки з боку пропозиції).

Крім того, припускається, що ефекти витіснення послаблюються внаслідок

ендогенного розширення пропозиції грошової маси в економіці [230, c. 95].

Емпіричні дослідження інших дослідників свідчать лише про частковий

ефект витіснення приватних інвестицій бюджетним дефіцитом [232], якщо

не порушуються науково обґрунтовані і перевірені досвідом межі припусти-

мого дефіциту бюджету. Припустимим є помірний дефіцит у 2–3% до ВВП

(що відповідає параметрам Пакту щодо фінансової стабільності ЄС (1997)

[199, c. 123]), який може виконувати стимулюючу роль в економічному зрос-

танні і не створює загроз для фінансової стабільності.

Стосовно до кейнсіанських підходів примусове підвищення норми

на-

громадження шляхом розширення державних інвестицій навіть за рахунок

збільшення державного боргу може активізувати процес нагромадження

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

157

тами на нових ринках, що робить невигідним виведення фінансових ресурсів

та вивезення капіталу з цих ринків до того часу, поки не відбудеться реальна

конвергенція ринків і процентні ставки не зблизяться.

Формули (8) і (9) є адекватним виміром інтенсивності перерозподілу ва-

лових заощаджень та залучення джерел фінансування капіталу через сек-

тор ФК лише для

закритої економіки або відкритої економіки, у якій сальдо

платіжного балансу по фінансовому рахунку є нульовим. Позитивне сальдо

платіжного балансу по фінансовому рахунку означає імпорт капіталу,

а від'ємне сальдо – його експорт. Крім того, обсяги джерел фінансування

капіталу в економіці змінюються у разі отримання (погашення) кредитів

МВФ та зменшення (збільшення) валютних

резервів центрального банку.

В цілому по економіці валові заощадження коригуються на показник "чисте

кредитування (+), чисте запозичення (–)".

З урахуванням зміни джерел фінансування капіталу через зовнішній сек-

тор пропонується оцінювати роль і місце сектора ФК у фінансовій системі

та економічному розвитку на основі уточненої методики:

NIGS

−

∑

(10)

де

– інтенсивність перерозподілу капіталу (валові заощаджен-

ня + експорт капіталу) через сектор ФК;

AΔ

– приріст фінансових активів

(вимог до секторів НФК і ЗДУ) на балансі і-го фінансового інституту;

–

валові заощадження,

– чистий експорт капіталу (показник "чисте креди-

тування (+), чисте запозичення (–)"),

– кількість фінансових інститутів.

NIGS

−

∑

(11)

де

– інтенсивність залучення валових заощаджень та експорту капіталу

через сектор ФК;

LΔ

– приріст зобов’язань і-го фінансового інституту пе-

ред іншими інституційними секторами (ЗДУ, НФК, ДГ та ЗС);

– валові

заощадження;

– чистий експорт капіталу (показник "чисте кредитування

(+), чисте запозичення (–)"),

– кількість фінансових інститутів.

Фінансова криза 2008–2010 рр. показала, що сектор ФК країн "перифе-

рії" є вразливим до зовнішніх фінансових шоків, які полягали у масштабно-

Державна фінансова політика економічного розвитку

158

му вилученні капіталу "зовнішнім сектором". Із цих міркувань формули (10)

і (11) точніше відображають роль і місце сектора ФК у фінансовій системі

і нарощування джерел фінансування продуктивного капіталу.

Разом із тим формула (9) залишається корисним інструментом для оцінки

ролі внутрішніх заощаджень в "органічному" розвитку сектора ФК. Вони

дають можливість кількісно оцінити, яка частка валових

заощаджень

трансформується в інвестиції через сектор ФК у динаміці. За допомогою

цієї методики можна визначати параметри державної фінансової політики,

спрямовані на зміцнення національного сектора ФК (тобто за рахунок внут-

рішніх джерел, без залучення капіталу на міжнародних ринках). Вважаємо,

що стійкий еволюційний розвиток сектора ФК відбувається лише тоді, коли

"осідання" заощаджень

у цьому секторі відбувається швидше, ніж зростає

реальний ВВП [159]:

)(

≥

(12)

де

– норма заощаджень;

- коефіцієнт інтенсивності залучення за-

ощаджень;

- темпи економічного зростання; d – індекс-дефлятор ВВП.

Якщо номінальні темпи економічного зростання перевищуватимуть норму

заощаджень, помножену на коефіцієнт інтенсивності, частка сектора ФК

у формуванні джерел фінансування капіталу скорочуватиметься. З ураху-

ванням об’єктивних меж еволюційного розвитку сектора ФК при нормі за-

ощаджень – 0,2, інтенсивності залучення заощаджень – 0,2 і середньоріч-

них темпах економічного зростання – 5% для досягнення сектором

ФК емер-

джентних економік рівня розвинених країн знадобиться тривалий час – бли-

зько 50 років за нашими розрахунками.

Роль і місце сектора ФК в економічному розвитку можна кількісно оціни-

ти, визначивши його частку у фінансуванні продуктивного капіталу. Ми

дотримуємося нашого визначення капіталу як активу, якому відповідає

еквівалентна йому сума джерел фінансування у

формі власного капіталу

(E) і боргу (D). Відповідно збільшення джерел фінансування активів можли-

ве через п’ять спеціальних каналів:

43214321

DDDDEEEENIK

++++

(13)

де

– чистий прибуток сектора НФК, чистий підприємницький доход сек-

тора ДГ і заощадження (профіцит бюджету широкого уряду) сектора ЗДУ;

– збільшення власного капіталу на основі випуску та розміщення корпо-

Розділ 3. Формування фіскальної політики та її роль в економічному розвитку

199

ма визначення оптимального співвідношення між поточними видатками

і видатками розвитку є актуальною і для України з огляду на відсутність

консенсусу з цього питання та критичних оцінок процесів "соціалізації" бю-

джету в 2004–2005 рр. [225]. Політичним дискусіям у цій сфері притаманний

спрощений, емоційно-інтуїтивний підхід і бракує наукового обґрунтування.

Науково обґрунтовані пропорції розподілу державних

видатків на державне

споживання, інвестиції та соціальні трансферти можуть використовуватись

як базові параметри державної фінансової політики.

Традиційно державними інвестиціями вважаються такі, які мають пози-

тивний вплив на економічний розвиток, і є необхідним елементом довго-

строкової економічної стратегії. Певний консенсус досягнуто у розумінні

того, що державні інвестиції мають значення, але його

не слід перебільшу-

вати [226]. Разом із тим стосовно оптимальних кількісних параметрів дер-

жавних інвестицій існують різні точки зору. Слід брати до уваги структуру

державних інвестицій, частина з яких є непродуктивними. Відповідно до

п.6.632 СНР 2008 до складу нагромадження основного капіталу включають-

ся державні витрати на військове обладнання, у тому числі великі військові

системи озброєнь [66, c. 122]. З позицій теорії економічного розвитку, як це

було обґрунтовано В.Істерлі і С.Ребело, державні інвестиції доцільно здійс-

нювати переважно в інфраструктуру (транспорт, зв’язок, природні монопо-

лії), що стимулює приватні інвестиції [227].

Вважається, що державні інвестиції не повинні бути надмірними, як це

доведено А. Де ла Фуете [228], який

на основі емпіричних спостережень ви-

значає їхню гранично припустиму межу для розвинутих країн на рівні 2%

ВВП. При перевищенні цього рівня відбувається витіснення державними

інвестиціями приватних інвестицій, що уповільнює темпи нагромадження

продуктивного капіталу в недержавних секторах у довгостроковій перспекти-

ві. Це пояснюється існуванням взаємозв’язку між заощадженнями та інвести-

ціями. О.Василик

вважав, що за допомогою державних інвестицій може змі-

нюватись норма нагромадження, її рівень та динаміка" [34, c. 147], що є пра-

вильним (на нашу думку) лише у короткостроковій перспективі.

Позитивний вплив державних інвестицій на економічний розвиток мож-

ливий лише за певних умов. Потрібно враховувати, що державні інвестиції

витісняють приватні, звужують економічні стимули для

секторів НФК і ДГ

у короткостроковому періоді і уповільнюють темпи нагромадження продук-

тивного капіталу у довгостроковому періоді.

Державна фінансова політика економічного розвитку

198

обсягу інвестицій у новітні технології, знання та людський капітал, а також

зумовлює зростання майнової нерівності між бідними і багатими – ці пробле-

ми можуть і повинні вирішуватись саме фіскальною політикою у рамках

державної фінансової політики економічного розвитку.

Обсяг державного споживання, є одним із показників досягнутого рівня

економічного розвитку. Суперечність полягає в такому

– чим більшими бу-

дуть обсяги державного споживання, тим меншими будуть обсяги джерел

фінансування продуктивного капіталу за інших рівних обставин. Не менш

важливим завданням державної фінансової політики економічного розвитку

є нагромадження продуктивного капіталу. Формування структури такого на-

громадження, а саме розподіл інвестицій між зазначеними секторами, зале-

жить від фіскальної політики щодо

фінансування державних інвестицій.

Фіскальна політика може впливати на обсяги, міжсекторальну та тех-

нологічну структуру інвестицій. Є два варіанти вирішення проблеми до-

статнього обсягу інвестицій у новітні технології, знання та людський капі-

тал: 1) нормативний – розподіл ресурсів у примусовому порядку (держав-

не інвестування) та 2) позитивний – розвиток сектора ФК як ринкового

механізму фінансування продуктивного

капіталу, створення державою

відповідних стимулів (фіскальних, гарантійних тощо), що дозволяли

б покращити структуру такого капіталу в інтересах довгострокового еко-

номічного розвитку. Кожен із варіантів має свої переваги і недоліки. За-

значені варіанти не виключають один одного, можуть поєднуватись. Ра-

зом із тим зростання обсягів державних інвестицій зменшує обсяги дже-

рел

фінансування продуктивного капіталу через сектор ФК або через

канали прямого та/або непрямого інвестування.

На користь першого варіанта вирішення проблеми в умовах слабкості

сектора ФК написано багато робіт. Обґрунтованими є положення про те, що

роль державних інвестицій полягає в "ініціюванні імпульсів для економічної

активності, пожвавлення кон`юнктури", тобто каталізатора економічного

розвитку

[199]. Активна участь держави в інвестиційному процесі підтриму-

ється у концепції концентрації ресурсів на проривних напрямах технічного

прогресу В.Мау [223]. Активність держави у сфері інвестування обґрунтову-

ється порівняно низьким рівнем економічного розвитку, що потребує фінан-

сових ресурсів для структурних зрушень в економіці і забезпечення "техно-

логічних проривів" [224].

Важливим завданням державної фінансової

політики економічного розви-

тку є забезпечення державних інвестицій джерелами фінансування. Пробле-

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

159

ративних прав у секторі ДГ,

– збільшення позичкового капіталу за раху-

нок отримання кредитів у секторі ФК;

– збільшення власного капіталу на

основі випуску та розміщення корпоративних прав у секторі ФК;

– збіль-

шення власного капіталу на основі випуску та розміщення корпоративних

прав у зовнішньому секторі через механізми IPO або ПІІ;

- збільшення

власного капіталу у зв’язку із взаємною участю інституційних одиниць сек-

тора НФК у корпоративних правах;

D – збільшення позичкового капіталу

через механізми розміщення боргових зобов’язань (випуск облігацій та

аналогічних боргових цінних паперів) у секторі ДГ;

– збільшення позич-

кового капіталу через механізми розміщення боргових зобов’язань (випуск

облігацій та аналогічних боргових цінних паперів) у зовнішньому секторі;

– збільшення джерел фінансування у формі кредиторської заборгованості

та інших фінансових зобов’язань.

Державна фінансова політика може впливати на структуру приросту

продуктивного капіталу (показник

) через:

– фіскальну політику (вищі ставки оподаткування прибутку скорочу-

ють чистий прибуток секторів НФК і ДГ, нижчі ставки сприяють його збіль-

шенню);

– здійснення державних внесків у капітал підприємств реального секто-

ра E

(державна участь у капіталі підприємств зі змішаною формою власно-

сті або рекапіталізації державних підприємств);

– монетарну політику (підвищення процентних ставок стримує, а зни-

ження стимулює інтенсивність залучення позичкового капіталу);

– боргову політику (запозичення держави на внутрішньому ринку скоро-

чують обсяги позичкового капіталу (D

+ D

), доступного для сектора НФК).

Якщо державні запозичення використовуються як джерело фінансування

інвестицій, то це змінює структуру капіталу в економіці, якщо такі запозичення

використовуються на фінансування поточних витрат, це зменшує обсяги

валових заощаджень і, відповідно, джерел фінансування капіталу.

Державна фінансова політика може опосередковано сприяти збільшен-

ню джерел фінансування капіталу, які залучаються

через сектор ФК (влас-

ного капіталу E

і позичкового капіталу D

). Крім процентної політики, про

що вже йшлося, це – надання податкових пільг при розміщенні заощаджень,

державна участь у капіталі фінансових інститутів, створення державних фі-

нансових інститутів). Результатом такого сприяння буде зменшення частки

Державна фінансова політика економічного розвитку

160

перерозподілу ВВП через бюджет широкого уряду і збільшення частки сек-

тора ДГ у джерелах фінансування капіталу.

Державна фінансова політика, спрямована на стимулювання заоща-

джень сектора ДГ буде результативною у разі наявності ефективного

сектора ФК. Розширення державної участі в інвестиційному процесі (пряме

та опосередковане – через регулювання норми проценту) та стимулювання

заощаджень сектора

НФК буде доцільним у разі неефективності сектора

ФК (як це стверджується послідовниками кейнсіанства). Отже, нагрома-

дження капіталу в економіці не відбувається автоматично. Значний вплив

на цей процес справляє міжсекторальний перерозподіл капіталу через

фінансову систему. Фіскальний механізм перерозподіляє між секторами

первинні доходи, сектор ФК перерозподіляє капітал, трансформуючи влас-

ний капітал у

позичковий, а позичковий у власний.

Основним завданнями державної фінансової політики економічного роз-

витку є збільшення капіталу секторів НФК, ДГ та ЗДУ (призначеному для

надання публічних послуг, орієнтованих на економічний розвиток – меди-

цини, освіти, науки), поряд із фінансовим забезпеченням базових функцій

держави. Ми розглянули важливі аспекти місця і ролі сектора ФК

в економіч-

ному розвитку, по-перше, для доведення важливості поєднання непрямих

каналів фінансування продуктивного капіталу через сектор ФК із прямим

фінансуванням і державним (бюджетним) фінансуванням. При цьому, ви-

значаючи важливу роль сектора ФК, ми не визначаємо її пріоритетність.

Ідеться про необхідність пропорційного зростання як продуктивного капіта-

лу у секторах НФК і

ДГ, так і публічного капіталу сектора ЗДУ.

Проведений нами аналіз показав, що кількісні методи оцінки рівня роз-

витку сектора ФК, які застосовуються, можуть бути корисними для науково-

го дослідження ролі і місця цього сектора в економічному розвитку. Проте

вони некоректно відображають роль сектора ФК у фінансуванні продуктив-

ного капіталу секторів

НФК і ДГ, що суперечить теоріям економічного роз-

витку. Методологічна слабкість існуючих підходів у тому, що у них "загубив-

ся" показник капіталу секторів НФК і ДГ. Грошові і кредитні агрегати не

розкривають інформації про те, у яких обсягах сектор ФК забезпечує влас-

ним і позичковим капіталом сектор НФК і ДГ. Запропоновані

альтернативні

методи оцінки дозволяють встановити ці обсяги відносно загальної суми

приросту капіталу. Розрахунок параметрів державної фінансової політики

економічного розвитку на основі застосування такого підходу дасть можли-

вість надати їй системного характеру.

Розділ 3. Формування фіскальної політики та її роль в економічному розвитку

197

повідно ключовим параметром фіскальної політики повинно бути нормативне

обмеження частки "чистих публічних послуг" у ВВП.

Таблиця 8

Рахунок використання наявного доходу, у фактичних цінах; млн грн

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

Ресурси

Валовий наявний

доход 169878

208592

232957

275954

355364

451241

551886

735798

956375

Використання

Кінцеві споживчі

витрати

127982

156344

170325

201624

245556

337879

424906

558581

758902

індивідуальні

115887

139984

153589

180730

221713

306769

385681

509533

695618

колективні

12095

16360

16736

20894

23843

31110

39225

49048

63284

Валове заоща-

дження

41896

52248

62632

74330

109808

113362

126980

177217

197473

Усього

169878

208592

232957

275954

355364

451241

551886

735798

956375

Джерело: [Електронний ресурс]. – Доступний з: < http://ukrstat.gov.ua/.>.

Державні інвестиції і соціальні трансферти – дві інші складові державних

витрат, які впливають на нагромадження капіталу і рівень добробуту насе-

лення. Зазначені складові фіскальної політики є контраверсійними по суті,

оскільки при заданих рівнях вартості публічних послуг і перерозподілу ВВП

через бюджет зростання соціальних трансфертів призводить до скорочення

державних інвестицій. Позитивний вплив державних

інвестицій на нагрома-

дження капіталу сектора ЗДУ і соціальних трансфертів на індивідуальне

споживання може нівелюватись їхнім негативним впливом на економічний

розвиток через уповільнення нагромадження продуктивного капіталу

(ефект витіснення) та зростання ризиків фінансової нестабільності, зумов-

лених надмірним (понад наявні фіскальні можливості держави) зростанням

соціальних трансфертів.

3.4. Державні інвестиції і соціальні трансферти:

контроверсійний вплив на економічний розвиток

Економічний розвиток як вищий рівень добробуту населення може дося-

гатись лише за умови підвищення продуктивності капіталу та рівномірного

розподілу доходів. Якщо ринковий механізм не забезпечує достатнього