Зимовець В. Державна фінансова політика економічного розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

Державна фінансова політика економічного розвитку

216

є значно вищою порівняно із функціональною вагомістю та результативніс-

тю фіскальної політики. Зростаюча роль сектора ФК у сучасній економіці –

це не лише кількісні зміни, це – чинник формування якісно нової системи

економічних відносин.

Відповідно потребують уточнення теоретико-методологічні положення

щодо взаємозв’язку монетарної і фіскальної політик, які базувались на спро-

щеному передавальному

механізмі і припущеннях про прямий вплив емісій-

ного фінансування бюджетного дефіциту на фінансову стабільність, та відпо-

відних рекомендаціях щодо оптимальних варіантів координації між ними.

Таким чином, пропонуємо включити у модель взаємозв’язку монетарної

і фіскальної політик стратегічну цільову функцію поступального нарощу-

вання джерел фінансування капіталу, не обмежуючись тактичними завдан-

нями

балансування між бюджетним дефіцитом (інфляцією) та регулювання

циклічних коливань економіки. Із зростанням джерел фінансування сектора

ФК зростає абсорбційна спроможність фінансової системи, тобто її спро-

можність поглинати дедалі більші абсолютні і відносні (відносно ВВП) обся-

ги державного боргу і опосередковано формуються сприятливі умови для

залучення державою фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, знижен

ня витрат на обслуговування боргу. Звідси логічний висновок про підви-

щення стійкості фінансової системи, її меншу вразливість до зовнішніх та

внутрішніх шоків. Йдеться про об’єктивне послаблення як впливу монетар-

ної і фіскальної політик на макроекономічні індикатори – темпи інфляції та

економічне зростання, так і послаблення взаємозв’язку між ними.

іншого боку, країнам із невисоким рівнем розвитку сектора ФК бракує

внутрішніх джерел фінансування експансіоністської фіскальної політики,

крім того, антиінфляційна монетарна політика меншою мірою стримує зрос-

тання цін, аніж негативно впливає на економічне зростання. Дж. Кальво та

інші обґрунтували положення про те, що країни зі слабко розвиненим сек-

тором ФК є значно

вразливішими до фінансово-економічних криз [241].

Тому вибір варіантів комбінацій монетарної і фіскальної політик обмежуєть-

ся для країн із слабко розвинутим сектором ФК. Другим параметром, який

повинен враховуватись у моделі взаємодії монетарної і фіскальної політик,

є частка ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет. Той факт,

що ступінь розвитку сектора ФК (фінансове

поглиблення) позитивно коре-

лює із зростанням частки державних витрат у ВВП, свідчить як про більші

можливості боргового фінансування державних витрат, так і про потенціал

для зниження рівня фіскального навантаження на сектори ДГ і НФК. З іншо-

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

141

ким місцем концепції фінансіалізації є те, що вона не показує, де саме

у фінансовій системі розміщуються фінансові ресурси. Якщо це не власний

капітал і борг сектора НФК, не борги секторів ДГ і ЗДУ, то єдиними каналом

такого "неефективного" розміщення фінансових ресурсів залишається зов-

нішній сектор та сектор ФК.

Взаємні борги та

відносини з володіння власним капіталом сектора ФК

урівноважуються між собою (як це показано у табл. 3 і 4) і ніяк не можуть

впливати або змінювати обсяги продуктивного капіталу. Якщо йдеться

про внутрішню і міжнародну ліквідність сектора ФК, то це питання слід роз-

глядати у комплексі як з вимогами до рівня ліквідності сектора

ФК, так

і з урахуванням того, що відповідно до СНР 2008 сектор ФК розглядається

із включенням до його складу центрального банку. Відповідно взаємні акти-

ви і зобов’язання сектора ФК і центрального банку також взаємно врівнова-

жуються, додаткові джерела фінансування капіталу як активу не ство-

рюються, а наявні не зникають.

Міжнародна ліквідність

сектора ФК та фінансові інвестиції для оцінки її

впливу на процеси нагромадження капіталу у країні повинна розглядатись

у комплексі із імпортом капіталу (портфельними та прямими інвестиціями

у країну). Ця проблема добре досліджена в економічній науці, тенденції та

сальдо фінансового рахунку платіжного балансу справляють значний вплив

(як позитивний, так і негативний

) на процес нагромадження капіталу у краї-

ні. Фінансове поглиблення, а саме зростання активів сектора ФК у розвине-

них країнах, призводить до нагромадження надлишкових фінансових ре-

сурсів і, відповідно, експорту капіталу.

Не погоджуємося також із тезою про зростання ризику фінансових криз

унаслідок фінансіалізації. Із нагромадженням національного багатства доко-

рінно змінюється характер

економічного розвитку. Вплив циклічних коливань

на добробут у сучасних умовах послаблюється та стає незначним, що пояс-

нюється зростанням національного багатства (капіталу). Нагромаджений

капітал забезпечує достатні резерви для покриття втрат від циклічних

коливань, що знаходить своє підтвердження в успішному подоланні фінансо-

вої кризи 2008–2010 рр. у розвинених країнах. Інакше кажучи, чим більшими

будуть

обсяги національного капіталу – тим слабшим вплив циклічних коли-

вань на рівень добробуту. Подальше послаблення цього впливу визначаєть-

ся також рівномірністю розподілу національного капіталу – чим більша части-

на населення стає співвласником національного багатства, тим менш залеж-

ний середньостатистичний громадянин від циклічного коливання власного

Державна фінансова політика економічного розвитку

142

доходу. Слід зазначити, що сектор ФК відіграє ключову роль у забезпеченні

масового характеру власності на національний капітал.

Розвиток сектора ФК зумовлюється загальноекономічним розвитком,

у свою чергу перший з певного моменту починає справляти автономний

(зворотній) вплив на характер економічного розвитку. Із нагромадженням

національного багатства, відповідно, зростає і роль сектора ФК. Нагрома

дження капіталу та розвиток технологій (продуктивних сил) у ринковій еко-

номіці супроводжується формуванням адекватної системи відносин

з розподілу та перерозподілу капіталу. Можна стверджувати, що із нагро-

мадженням капіталу вдосконалюються способи та механізми такого нагро-

мадження. Разом із тим на будь-якому з етапів економічного розвитку його

подальші перспективи залежатимуть від

того, наскільки адекватними вияв-

ляться механізми трансформації заощаджень в інвестиції ("фінансові тех-

нології") з позицій ефективного розміщення капіталу.

Ми виділяємо три основні функції сектора ФК в економічному розвитку:

зростання обсягів інвестицій; покращання структури та ефективності інвес-

тицій; зниження вартості залучення фінансових ресурсів [138]. Зростання

обсягів інвестицій

досягається за рахунок активізації процесу трансфор-

мації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності

індивідуальних інвесторів. При слаборозвиненому секторі ФК трансформа-

ція заощаджень сектора ДГ в інвестиції і збільшення капіталу сектора НФК

відбувається повільніше унаслідок високих ризиків інвестування.

Покращення структури та ефективності інвестицій здійснюється у ре-

зультаті перерозподілу та мобільності

капіталів і переорієнтації потоків

ресурсів із традиційних у нові види економічної діяльності. Мобільність

капіталу сприяє підвищенню сукупної продуктивності факторів виробництва

та капіталовіддачі.

Розвиток механізмів непрямого інвестування через сектор ФК сприяє

розширенню пропозиції фінансових ресурсів на ринках, що у результаті

забезпечує зниження вартості джерел фінансування капіталу для секторів

НФК, ДГ і

ЗДУ. Зростання пропозиції джерел фінансування капіталу не

впливає на рівноважний рівень процентної ставки, який визначається реаль-

ною прибутковістю інвестування та іншими чинниками (насамперед, тем-

пами інфляції). Разом із тим таке зростання пропозиції сприяє скороченню

Під інвестиціями ми розуміємо зростання власного і позичкового капіталу у розпорядженні

реального сектора, якому відповідає еквівалентне нагромадження необоротних та оборот-

них активів.

Розділ 4. Взаємозв’язок фіскальної та монетарної політик і забезпечення…

215

ву стабільність та як противага постійному зростанню державних витрат, що

мало місце у післявоєнний період і призвело до значного нарощування дер-

жавних боргів. Теоретико-методологічною основою такого розмежування

була монетаристська концепція про прямий зв'язок між обсягами грошової

маси та темпами інфляції, слушність якої не була підтверджена тенденціями

розвитку фінансових систем

розвинутих країн та країн з ринками, що форму-

ються, починаючи від 1980 р. до теперішнього часу (йдеться про прискорене

"фінансове поглиблення" аж до кінця 2008 року).

Монетарна і фіскальна політики повинні підпорядковуватись загальній,

спільній цілі, якою не можуть бути лише цінова стабільність, збалансований

бюджет або контрциклічне регулювання. Ці макроекономічні індикатори та

політичні

завдання є важливими на короткострокових часових інтервалах,

але у довгостроковому періоді жоден з них не визначає перспектив розвит-

ку країни. Аксіоматичним є те, що цінова стабільність та збалансований

бюджет не є достатніми для економічного розвитку країни параметрами.

В основі такої взаємодії повинна бути стратегічна ціль загальноекономічної

політики – стійке економічне зростання,

основою якого відповідно до теорії

факторів економічного розвитку є нагромадження капіталу, включаючи

людський капітал (при забезпеченні ефективної структури капіталу) та

достатня фіскальна спроможність уряду для надання якісних публічних

послуг суспільству відповідно до концепцій П.Ромера, Р.Лукаса і Р.Барро,

що розглядались у попередніх розділах. У попередніх роботах нами звер-

талась

увага на необхідність перегляду концептуальних засад фінансової

політики на основі врахування притаманної фінансам виробничої функції

[39, c. 60]. Такий підхід потребує поєднання фінансово-монетарних важелів

монетарної і фіскальної політик у єдину державну фінансову політику, спря-

мовану на нарощування продуктивного капіталу країни, з урахуванням

ефективності їхнього використання у кожному з секторів. З цих позицій

результативність державної фінансової політики і взаємодії в її рамках

монетарної і фіскальної політик повинна оцінюватись, як було визначено

нами вище, на основі нарощування продуктвиного капіталу при забезпе-

ченні достатніх обсягів фінансування публічних послуг, призначених для

формування людського капіталу.

Іншими словами, ми припускаємо, що аллокативна ефективність секто-

ра ФК є вищою

порівняно із ефективністю сектора ЗДУ, тобто адміністратив-

ним перерозподілом доходів через державний бюджет. Роль сектора ФК

у формуванні споживчого та інвестиційного попиту у сучасних умовах

Державна фінансова політика економічного розвитку

214

стимулювати як попит, так зростання цін. Емісія грошей може стимулювати

сукупний попит на короткострокових часових інтервалах, а отже, економічне

зростання. Передавальним механізмом у цьому разі є бюджетний дефіцит,

оскільки центральний банк може спрямувати в обіг додатково випущені гроші

лише через контрагента, яким є міністерство фінансів, або рефінансування

комерційних банків під заставу

державних цінних паперів.

4.1. Монетарна і фіскальна політика:

умови збалансованості

Для розробки концепції взаємодії монетарної і фіскальної політик, яка

б могла бути покладена в основу державної фінансової політики економіч-

ного розвитку у конкретній країні, необхідно брати до уваги досягнутий рі-

вень та обрану стратегію економічного розвитку з урахуванням наявних

джерел фінансування. Теоретико-методологічні підходи до взаємозв’язку

монетарної і фіскальної політик

ґрунтуються на протиставленні цих політик,

які розглядаються як автономні й альтернативні заходи, а також інстру-

менти для досягнення фінансової стабільності та економічного зрос-

тання. Темпи інфляції та дефіцит бюджету розділяють монетарну і фіскаль-

ну політику як конфліктуючі між собою базові показники кожної з них відпо-

відно. Враховуючи теоретичні положення корифеїв

цієї проблематики в

економічній науці ("незручну фінансову арифметику" М.Серджента–

Н.Уоллеса, фіскальну теорію рівня цін М.Вудфорда) та досвід зарубіжних

країн щодо формування комбінацій монетарної і фіскальної політик, уза-

гальнений в емпіричних дослідженнях, можна зробити висновок про бажа-

ність комбінації консервативної фіскальної політики із помірно стимулюючою

монетарною політикою для забезпечення

фінансової стабільності.

Концептуально така комбінація може бути покладена в основу взаємо-

зв’язку монетарної і фіскальної політик, але вимагає методологічних уточ-

нень. Потребує перегляду положення щодо альтернативності монетарної

і фіскальної політик, їхньої контраверсійності (у багатьох ігрових моделях

міністерство фінансів і центральний банк розглядаються як конкуренти, грав-

ці, які намагаються переграти

один одного для досягнення власних цілей).

Такий підхід вважаємо не зовсім коректним. Нагадаємо, що власне пробле-

матика взаємозв’язку монетарної і фіскальної політик виникла та розвину-

лась з початку 80-х років ХХ ст. Центральний банк функціонально відокрем-

лювався та виводився з-під контролю уряду як орган, відповідальний за ціно-

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

143

розриву (спреду) між вартістю залучення та розміщення фінансових ресур-

сів; номінальні процентні ставки наближаються до рівноважного рівня (реа-

лізація цієї функції на фондових ринках виявляється у скороченні спреду

між ціною придбання і продажу цінних паперів, підвищенні ефективності

фондового ринку), що є однією з базових передумов сталого довгостроко-

вого економічного розвитку переважної

більшості економічних теорій. Зни-

ження процентних ставок активізує попит на фінансові ресурси з боку сек-

торів НФК і ДГ та стимулює інвестиційну діяльність.

Узагальнюючи дискусію щодо взаємозв’язку розвитку фінансового ринку

та економічним розвитком російські економісти виділяють два фундаментальні

висновки: 1) високий рівень розвитку фінансового ринку позитивно впливає

на економічний розвиток

за рахунок прискорення темпів економічного зрос-

тання, сприяє нагромадженню основного капіталу, підвищує ефективність

суспільного виробництва; 2) особливо помітний вплив на економічний розви-

ток фінансові ринки справляють у довгостроковому періоді, у той час як

вплив на поточні показники економічного розвитку є незначним. Показники

розвитку фінансових ринків застосовуються як якісні прогнозні показники

економічного зростання

на період 10–30 років. Вищий рівень розвитку секто-

ра ФК забезпечує вищу міжгалузеву мобільність капіталу, і саме ця функція

є основною складовою його позитивної ролі в економічному розвитку.

Фінансове поглиблення (випереджаюче зростання активів сектора ФК до

ВВП) є наслідком зростання доходів на особу, тобто рівня добробуту. Зрос-

тання доходів призводить до

зростання заощаджень, що, у свою чергу,

є основою акумуляції фінансових ресурсів у секторі ФК. Розуміння того, що

заощадження – первинні, а ресурси сектора ФК – вторинні, є фундаменталь-

ним теоретичним положенням, важливим для розуміння функціонування

фінансової системи. З цих позицій можна висунути гіпотезу, що роль секто-

ра ФК в економічному розвитку посилюється із

зростанням реальних дохо-

дів на особу. Тут необхідно зробити ще одне уточнення: значення сектора

ФК у економіці посилюється тоді, коли доходи розподіляються рівномірні-

ше. Нерівномірність у розподілі доходу не створює передумов для поси-

лення ролі сектора ФК в економічному розвитку. Функція акумуляції фінан-

сових ресурсів, тобто об’єднання невеликих за

обсягами заощаджень,

є неактуальною при значному майновому розшаруванні. Пояснення просте:

чим більша частина населення отримує доходи, нижчі за прожитковий міні-

мум, тим більша частина чистих заощаджень концентрується під контролем

меншої частки населення. І у крайньому випадку (за умов так званого комп-

Державна фінансова політика економічного розвитку

144

радорського капіталізму та панування плутократії) другорядність сектора

ФК стає абсолютною: практично усі заощадження привласнюються олігар-

хією. Це означає, що нагромадження фінансових ресурсів відбувається

автоматично на етапі виробництва і первинного розподілу національного

доходу. Тоді їх розміщення можливе і без спеціальних механізмів, коли

власник безпосередньо здійснює прямі інвестиції у своє підприємство або

вкладає

кошти у акції іншого підприємства. Таким чином, опосередковано

вищий рівень розвитку сектора ФК є відображенням вищого рівня добробу-

ту населення як індикатора ступеня економічного розвитку.

Сприятлива для розвитку сектора ФК державна фінансова політика

справляє значний позитивний вплив на економічний розвиток через зни-

ження процентної ставки. Розглядаючи результативність державної фінан-

сової

політики з точки зору збільшення власного капіталу сектора НФК, ми

можемо інтегрувати позитивну тенденцію зниження процентної ставки

і принципи управління фінансами окремого підприємства в частині форму-

вання його капіталу. Ключовим параметром нарощування позичкового капі-

талу у джерелах фінансування активів сектора НФК є умова, коли відно-

шення прибутку до сплати процентів і

податків до активів перевищує про-

центну ставку. Якщо доходність активів залежить від їхньої структури та

технологій, які застосовуються, то процентна ставка є екзогенною відносно

сектора НФК змінною, яка прямо впливає на інвестиційну активність. Інакше

кажучи, при високому рівні процентної ставки обсяги інвестицій можуть бути

меншими, ніж обсяги заощаджень, акумульованих сектором

ФК.

У випадку, коли значна частина капіталу розподіляється поза сектором

ФК, рівень процентної ставки буде вищим за рівноважний. Така залежність

є загальновідомою. Зокрема, К.Маркс писав: " тиск на процентну ставку має

здійснювати також розвиток системи кредиту, постійно зростаюча разом

з нею можливість для промисловців і купців розпоряджатись при посеред-

ництві банкірів

усіма грошовими заощадженнями усіх класів суспільства"

[139, с. 375]. Велику роль відіграють як обсяги фінансових ринків (у порів-

нянні з базовими параметрами: обсягом випуску – ВВП та національним

багатством), так і якісні показники передавального механізму.

Оскільки питання розглядається з макроекономічних позицій, слід уточ-

нити, що йдеться про рівень реальної процентної ставки, яка вважається

тим економічним індикатором, який не піддається зовнішньому впливу

з боку органів грошово-кредитного регулювання [140, c. 41]. Реальна про-

центна ставка залежить від того, яка частина доходу попередніх періодів

РОЗДІЛ 4

213

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ФІСКАЛЬНОЇ ТА

МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

Завданням довгострокової державної фінансової політики є сприяння

нагромадженню продуктивного капіталу та формуванню його ефективної

структури. Основним завданням державної фінансової політики у коротко-

строковому періоді є забезпечення фінансової стабільності. Можна провес-

ти паралель між завданнями короткострокової фінансової політики окремо-

го підприємства і фінансової системи країни в цілому. На мікрорівні основ-

ним завданням

короткострокової фінансової політики є забезпечення ліквід-

ності, тобто спроможності своєчасно виконувати фінансові зобов’язання

підприємства. На макрорівні основним завданням державної фінансової

політики є внутрішня ліквідність сектора ЗДУ – фінансове забезпечення

виконання державою своїх функцій, а саме достатніх для цього обсягів

ліквідних коштів (фінансових ресурсів) та зовнішня ліквідність фінансової

системи країни в

цілому – її спроможність виконувати зобов’язання перед

зовнішнім сектором.

У наукових дослідженнях цілі і завдання довгострокової і короткострокової

фінансової політики чітко не розмежовуються: економічне зростання визна-

чалось основною ціллю як короткострокової, так і довгострокової політики.

Відмінності у підходах до вирішення цієї проблеми різними науковими шко-

лами зумовлювались не відмінностями у цільових

завданнях фінансової

політики, а лише застосуванням різних методів дослідження.

Макроекономічні зв’язки між такими поняттями, як грошова маса та ВВП,

досліджувались, починаючи з 30-х років ХХ ст. і виокремились у два альтер-

нативні підходи: збільшення пропозиції грошей сприяє зниженню процентної

ставки та стимулює інвестиції за Дж.М.Кейнсом або, навпаки,

безпосередньо

впливає на зростання цін за М.Фрідманом. Слід зазначити малу цінність обох

підходів для реалізації практичної політики. Перш за все тому, що обсяги

грошової маси є вторинним щодо фундаментальних факторів економічно-

го зростання показником. Разом із тим динаміка цін пов’язана з пропозицією

грошей, і на короткострокових часових інтервалах зростання

останньої може

Державна фінансова політика економічного розвитку

212

зростання її внутрішнього та зовнішнього боргу. Зростання соціальних

трансфертів в умовах відсутності системи недержавного пенсійного забезпе-

чення дає можливість справедливіше розподілити ВВП і позитивно впливає

на економічний розвиток у довгостроковому періоді.

Дістало подальший розвиток положення про те, що позитивний вплив

державних інвестицій на нагромадження продуктивного капіталу та соці-

альних трансфертів на

індивідуальне споживання може нівелюватись

їхнім негативним впливом на економічний розвиток через уповільнення

темпів нагромадження продуктивного капіталу в недержавних секторах

(ефект витіснення) та зростання ризиків фінансової нестабільності, зумов-

лених надмірним (понад наявні фіскальні можливості держави) зростан-

ням соціальних трансфертів.

Характер впливу державної фінансової політики на економічний розвиток

визначається винятково типом її

фіскальної політики. Економічний розвиток

залежить від нагромадженого у попередні періоди продуктивного капіталу

(активів секторів економіки, які використовуються для створення ВВП) та

фіскальної спроможності держави фінансувати публічні послуги. При цьому

"розмір уряду" або "вартість держави" не повинен перевищувати оптималь-

них і науково обґрунтованих параметрів. Чим більша частина ВВП спожива-

ється

як "публічні послуги", тим менша його частина залишається на поточне

споживання і чисті заощадження. Боргове фінансування державних витрат

може порушити фінансову стабільність і уповільнювати процеси нагрома-

дження продуктивного капіталу у недержавних секторах економіки. Таким

чином, дорога і неефективна держава стримує нарощування джерел фінан-

сування продуктивного капіталу недержавних секторів, насамперед сектора

НФК

, через канали прямого інвестування та через сектор ФК.

Взаємопов’язаність елементів фінансової системи між собою та дихото-

мія держави – її ендогенність як складової частини фінансової системи (фі-

нанси сектора ЗДУ) і одночасно її екзогенність як зовнішнього регулятора

системи – зумовлює функціональну суперечливість державної фінансової

політики. Нами пропонується оцінювати її ефективність на

основі не віднос-

них показників (одержавлення економіки, монетизації), а абсолютного фінан-

сового показника – зростання продуктивного капіталу і фінансового забезпе-

чення добробуту населення у двох вимірах – рівень споживання та рівномір-

ність його розподілу. З цих позицій роль державної фінансової політики

у довгостроковому періоді полягає у розбудові такої фінансової системи краї-

ни, яка

сприяє зростанню обсягів продуктивного капіталу, включаючи активи

сектора ЗДУ, за максимізації обсягів соціальних видатків бюджету.

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

145

залишається у грошовій формі на рахунках банківської системи (якщо при-

пустити, що кредитні гроші вкладені у матеріальні активи майже повністю,

то залишки на рахунках будуть невикористаним доходом). Американський

економіст К.Крайст (Christ) намагався емпірично довести існування функці-

онального зв’язку M/Y з розміром довгострокової процентної ставки. На базі

аналізу емпіричних даних К

.Крайстом було зроблено висновок про те, що

може пояснити 76% коливань M/Y [141, с. 628]:

(

)

,1 brYM +α= (5)

де

M – грошова маса в обігу;

– номінальний ВНП;

та

– параметри

рівняння регресії;

– процентна ставка за довгостроковими борговими

зобов'язаннями.

Відповідно до наших попередніх досліджень було обґрунтовано положення

про те, що реальна процентна ставка є узагальнюючим барометром стану

грошової системи, її індикатором і об’єктивним відображенням того, яку части-

ну доходу (ВВП) у грошовій формі контролює національна банківська система

[142, c. 53]. Для економічного розвитку важливий

рівень довгострокової про-

центної ставки, що є тим макроекономічним індикатором, який дуже складно

змінити штучно (за допомогою інструментів монетарної політики). Згідно з Маа-

стрихтськими вимогами довгострокова процентна ставка є одним з критеріїв

відповідності для країни-учасника (довгострокова процентна ставка, або сере-

дньозважена доходність довгострокових держоблігацій не повинна перевищу-

вати більше

ніж на 2 п.п. середню ставку у трьох країнах із найкращими показ-

никами [143, c. 31]). Невисока довгострокова процентна ставка свідчить про

фінансову стабільність у майбутньому і є досконалим макроекономічним інди-

катором, на відміну від короткострокової ставки, яка ендогенна і може змінюва-

тися дискретно монетарною владою.

З позицій інституціоналізму функцією інститутів (у тому числі

– фінансо-

вих) є зниження рівня трансакційних витрат (витрат на пошук інформації,

ведення переговорів та укладання контракту, моніторинг, захист прав влас-

ності) [144]. Змістовне наповнення поняття "трансакційні витрати" з позицій

ефективності сектора ФК – це витрати на пошук (пов’язані з вибором конт-

рагентів, включаючи неявні витрати – витрачений час) та інформаційні

витрати (витрати

на оцінку реальної інвестиційної вартості фінансового

активу) [145]. На практиці до трансакційних витрат у фінансовому секторі

відносять також витрати на юридичне забезпечення (legal enforcement)

виконання фінансових контрактів [146]. Вищі розміри трансакційних витрат

впливають на вартість послуг сектора ФК, що виражається у порівняно

Державна фінансова політика економічного розвитку

146

вищому рівні процентної ставки. Саме вона і є визначальним критерієм

ефективності сектора ФК з позицій інституціоналізму. За інших рівних об-

ставин (ідеться про макроекономічні індикатори – темпи інфляції та темпи

економічного зростання) у примітивних фінансових системах рівень процент-

ної ставки буде вищим (на цей критерій звертав увагу Д.Норт, зазначаючи:

"рівень

процентної ставки на ринках капіталу – чи не найяскравіший кількіс-

ний вимір ефективності інституційної основи" [147, c. 92]. Трансакційні ви-

трати у фінансових системах, що формуються (до яких може бути віднесе-

на українська), є набагато вищими, ніж у розвинутих. Численні фінансові

трансакції та угоди, що здійснюються поза межами офіційного ринку, високі

трансакційні витрати, характерні для

таких систем, зумовлюють високу

вартість фінансових послуг.

Моделюючи процеси економічного зростання, С.Ребело встановив, що

темпи економічного зростання залежать від норми прибутковості та рівня

процентної ставки [148]:

−

, (6)

де

– темпи економічного зростання; r – фактична прибутковість капіталу;

– облікова ставка (норма часових уподобань);

1 – еластичність тепе-

рішнього і майбутнього споживання.

На підставі моделі С.Ребело можна зробити важливий практичний ви-

сновок – зв’язок між реальною прибутковістю капіталу та інтегрованим інди-

катором стану фінансових ринків, яким є процентна ставка, полягає у тому,

що темпи економічного зростання будуть тим вищими, чим більшою вияв-

лятиметься прибутковість продуктивного

капіталу у порівнянні з капіталом

фінансовим. По суті цей висновок є інтерпретацією ефекту фінансового

важеля на макрорівні. Нестабільні та неефективні фінансові ринки з висо-

кою реальною ставкою проценту, яка перевищує середню прибутковість

капіталу, за інших рівних обставин не сприяють економічному розвитку. Цей

висновок коректний і придатний для застосування у концептуальних заса

дах фінансової політики економічного розвитку. Разом із тим для його за-

стосування у практичній фінансовій політиці потрібно розкрити зміст показ-

ника фактичної прибутковості капіталу.

Позитивна роль сектора ФК в економічному розвитку залежить не лише

від його обсягів та можливостей щодо фінансування інвестицій, але й від

макроекономічних чинників. Передумовами забезпечення позитивного

Розділ 3. Формування фіскальної політики та її роль в економічному розвитку

211

Оцінка впливу структури державних витрат на економічний розвиток по-

требує визначеності принаймні із оптимальними обсягами хоча б однієї із

складових державних витрат із-поміж державного споживання, державних

інвестицій та соціальних трансфертів. Проаналізовані нами підхо-

ди Р.Барро до оцінки впливу державного споживання на економічний роз-

виток полягають у тому, що як

занизький, так і зависокий рівень державного

споживання справляє негативний вплив на результативність фіскальної

політики щодо підвищення рівня добробуту населення. Погодившись із

таким підходом в цілому, ми пропонуємо уточнити його з тих міркувань, що

обсяги державного споживання залежать від типу економічної моделі краї-

ни і тому слід розглядати не державне споживання

в цілому, а лише колек-

тивне споживання. Доведено, що завищений рівень колективного публіч-

ного споживання, який ми називаємо "дорога" держава, перешкоджає на-

громадженню продуктивного капіталу і не сприяє підвищенню рівня доб-

робуту населення. Відповідно ключовим параметром державної фінансо-

вої політики економічного розвитку повинен бути нормативно обмежений

рівень колективного споживання (чистих публічних

послуг).

Державні інвестиції і соціальні трансферти розглянуто нами як контравер-

сійні за своєю економічною сутністю складові державних витрат. Ураховуючи

обмежену фіскальну спроможність держави, ми доводимо існування взаємо-

зв’язку – за заданих рівнях вартості публічних послуг і перерозподілу ВВП

через бюджет зростання соціальних трансфертів призводить до скоро-

чення державних інвестицій і

навпаки. Якщо подати державні витрати як

суму трьох основних складових – обсяги державного споживання (вартість

публічних послуг), державні інвестиції і соціальні трансферти, то за заданого

(оптимального) рівня вартості публічних послуг – 20% ВВП і обсягу держав-

них інвестицій – 4% ВВП обсяги фінансування соціальних трансфертів повинні

бути балансуючим показником, який залежить від типу економічної моделі.

Для ліберальних економік рівень соціальних трансфертів є нижчим (на рівні

10% ВВП), тоді як у соціально орієнтованих досягає 25% ВВП.

Доведено, що високий рівень державного перерозподілу ВВП, зумовле-

ний фіскальним навантаженням на економіку, зменшує наявні доходи секто-

рів ДГ і НФК лише у тій частині, в якій вилучені доходи використовуються на

фінансування

держави як такої. Соціальні трансферти, якщо рівномірніше

перерозподіляти ВВП між особами та у часі (працюючими і пенсіонерами), не

зменшують потенційні обсяги джерел фінансування капіталу, на чому ми

хочемо наголосити, за умови, що такі соціальні трансферти не фінансуються

за рахунок послаблення позицій держави у фінансовій системі внаслідок

Державна фінансова політика економічного розвитку

210

ня капіталу у секторах НФК і ДГ, а також приватних заощаджень у секторі ДГ.

Переважна більшість аналітичних розробок економістів щодо впливу рівня

державного перерозподілу ВВП на економічне зростання підтверджує, що з

певної межі нарощування державних витрат перетворюється на гальмо еко-

номічного зростання, а отже, не забезпечує зростання добробуту населення.

Ми не

поділяємо такого спрощеного підходу і обґрунтовуємо положення про

те, що рівень державного перерозподілу ВВП потрібно враховувати у кон-

тексті інституціональних особливостей держави як суб'єкта фіскальної

політики та структури державних видатків.

Аналізуючи ефективність фіскальної політики, ми керувались положен-

ням про те, що за однакового рівня державного перерозподілу ВВП за

інших

рівних обставин саме ефективність державних витрат відіграє

вирішальне значення. Високий рівень державного перерозподілу ВВП

в умовах високорозвинутого громадянського суспільства ("західних демок-

ратій") і відповідна фіскальна політика є ефективним інструментом у забез-

печенні добробуту населення, який є виміром рівня економічного розвитку.

В умовах слабкості громадянського суспільства вплив інституційних та

політичних чинників на

фіскальну політику виявляється у неефективних

державних витратах та несправедливому розподілі соціальних трансфер-

тів. На основі аналізу теоретико-методологічних підходів до взаємозв’язку

між типом держави і характером державних витрат ми обґрунтували поло-

ження про інституційні чинники ефективності фіскальної політики. За умов,

коли суспільство не може контролювати державу та її витрати,

а та-

кож доходи правлячої еліти, рівень державного перерозподілу ВВП і відпо-

відно економічна влада такої держави повинні бути мінімальними (йдеться

про звуження ролі держави та обмеження її функцій).

Вперше запропоновано новий теоретичний підхід до визначення опти-

мального розміру державних витрат в умовах корумпованої економіки екст-

ракційного типу: частка вартості публічних

послуг у ВВП у корумпованій

економіці повинна бути нижчою за інших рівних обставин.

Доведено, що в умовах інституціональної системи екстракційного типу

реалізація завдань державної фінансової політики з нагромадження продук-

тивного капіталу та підвищення рівня добробуту населення ускладнюється.

Обґрунтовується положення про те, що нагромадження продуктивного капі-

талу та рівень добробуту населення

будуть меншими за потенційно мож-

ливі на суму, яка дорівнює обсягам додаткового приватного споживання та

придбання майна представниками правлячої еліти.

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

147

впливу розвитку сектора ФК на економічний розвиток є: 1) макроекономічна

стабільність (ідеться про проблематичність розвитку непрямого інвестуван-

ня в умовах високої інфляції і, відповідно, непередбачуваності реальної

очікуваної доходності фінансових активів); 2) справедливий розподіл дохо-

дів між працею і капіталом, що зумовлює формування попиту на послуги

фінансових інститутів.

Високий рівень економічного розвитку багатих країн

– це високий рівень

добробуту, а саме індивідуального і публічного споживання населення, яке

забезпечується порівняно більшими обсягами нагромадженого продуктив-

ного та людського капіталу та/або їхньою вищою продуктивністю. Формаль-

но структура джерел фінансування капіталу не має прямого відношення ані

до його обсягів, ані до рівня продуктивності. Разом із тим довгострокова

тенденція

структурних зрушень у цих джерелах на користь сектора ФК –

загальновідомий феномен сучасності.

Феномен стрімкого зростання обсягів непрямого фінансування продук-

тивного капіталу через сектор ФК привернув увагу великої кількості еконо-

містів. Прихильники концепції "фінансового поглиблення", до яких ми відно-

симо і себе, наводять беззаперечні докази на користь існування стійкої

довгострокової тенденції до

посилення ролі сектора ФК у фінансуванні

продуктивного капіталу, характерної для країн з високим рівнем економіч-

ного розвитку. Структурні відмінності у фінансових системах визначаються

особливостями пенсійного забезпечення та типом економічної моделі, але

загальна тенденція до фінансового поглиблення із підвищенням рівня еко-

номічного розвитку існує. Разом із тим немає прикладів країн із

низьким

рівнем економічного розвитку і високорозвиненим сектором ФК. Можливо,

роль сектора ФК в економічному розвитку перебільшується, проте аргумен-

ти концепції "фінансіалізації" щодо його негативного впливу є непереконли-

вими. Зокрема, не наводиться ніяких доказів стосовно неефективного вико-

ристання фінансових ресурсів: не на фінансування продуктивного капіталу,

а на нарощування внутрішньосекторальних боргів у

секторі НФК. Антилібе-

ральна за своєю сутністю концепція "фінансіалізації" є неконструктивною

і не містить ніяких конкретних пропозицій щодо інших способів фінансуван-

ня продуктивного капіталу.

Для коректних оцінок ролі сектора ФК в економічному розвитку необ-

хідне чітке розуміння того, що мається на увазі під рівнем розвитку цього

сектора. Йдеться про кількісні параметри

, які дають можливість системно

оцінити вплив цього сектора на економічний розвиток. Існуючі на сьогодні

Державна фінансова політика економічного розвитку

148

підходи в економічній науці до цього питання аналізуються у наступному

підрозділі.

2.4. Оцінка впливу фінансового сектора

на економічний розвиток: кількісні параметри

Роль сектора ФК в економічному розвитку і показники розвитку самого

сектора часто ототожнюють у зв’язку із нібито неспростовністю положень

про його визначальну роль в економічному розвитку будь-якої країни

в сучасних умовах. При цьому основними критеріями розвитку сектора ФК

традиційно є такі показники, як "фінансова глибина" (відношення обсягів

фінансових активів

до ВВП) та рівень процентної ставки (його наближеність

до прибутковості капіталу у реальному секторі). Разом із тим ці показники

не несуть у собі інформації про структуру розміщення та обсяги приросту

капіталу через сектор ФК.

Найпоширенішим методом оцінки рівня розвитку сектора ФК є відно-

шення широкого грошового агрегату М2 до ВВП (

тобто монетизації ВВП).

Монетаристи вважали, що монетизація економіки (відношення грошової

маси до номінального ВВП) є мало мінливою у часі величиною [149, c. 263],

що не відповідає дійсності. Інакше кажучи, певній величині номінального

ВВП у сталій (мало мінливій) пропорції відповідає певна номінальна сума

фінансових ресурсів із відносно стабільною внутрішньо агрегатною струк-

турою (співвідношення між готівкою

і безготівковими коштами; співвідно-

шення між строковими коштами і коштами "до запитання"). Досвід свідчить

про існування тенденції до зростання коефіцієнту монетизації, яка означає,

що капітал у фінансовому секторі осідає швидше, ніж зростає номінальний

ВВП. Зростання коефіцієнту монетизації не зумовлює зростання загального

обсягу інвестицій, проте відображає зміну структури та диверсифікує

способи

формування джерел інвестування.

Зазначений показник застосовується для оцінки рівня розвитку секто-

ра ФК, починаючи з роботи Р.МакКіннона [114]. Особливо широко його

застосовують з початку 90-х років ХХ ст. із ґрунтовного дослідження

Р.Дж.Кінга та Р.Левайна [150]. В академічних виданнях та наукових робо-

тах цей показник називають фінансова глибина (financial depth), але

в українських виданнях частіше вживається термін "монетизація". Зрос-

тання показника монетизації свідчить про швидші темпи зростання активів

сектора ФК порівняно із ВВП і означає нагромадження чистих заоща-

Розділ 3. Формування фіскальної політики та її роль в економічному розвитку

209

вдання фінансового забезпечення мінімальних соціальних стандартів для

тих, хто потребує державної допомоги, яке можна вирішити не шляхом

збільшення частки соціальних трансфертів у ВВП, а шляхом змін у структу-

рі розподілу соціальних трансфертів.

В умовах України соціальна переорієнтація бюджету, зміщення вектора

економічної політики з виробника на споживача, гуманізація такої політики

не суперечить

ліберальним принципам ринку [219]. Навпаки, недооцінка

вартості праці (у тому числі минулої праці пенсіонерів) є неринковим підхо-

дом. "Соціалізація" бюджету дає поштовх розвитку внутрішнього ринку

і змінам у структурі інвестицій, дедалі більша частина яких здійснювати-

меться через механізми непрямого інвестування сектора ФК.

Державні інвестиції та соціальні трансферти є важливими та

обов’

язковими складовими фіскальної політики. За оптимального рівня

фінансування публічних послуг і заданого рівня фіскального перерозподілу

ВВП проблема вибору між поточним і майбутнім споживанням, тобто між

державними інвестиціями і соціальними трансфертами, вирішується лише

під тиском політичних чинників. За умови нормативного закріплення бажа-

них обсягів державних інвестицій та соціальних трансфертів одночасно на

рівні

4 і 20% ВВП і одночасній раціоналізації витрат на фінансування публіч-

них послуг на рівні 20% ВВП загальний рівень державного перерозподілу

ВВП може виявитися зависоким для вирішення завдань із нагромадження

продуктивного капіталу в недержавних секторах.

Висновки до розділу 3

У цьому розділі ми узагальнили сучасні підходи до впливу фіскальної

політики на економічний розвиток та визначили ключові параметри такого

впливу. Серед них ми виділяємо рівень державного перерозподілу ВВП,

структуру державних видатків у складі трьох основних статей – державне

споживання, державні інвестиції і соціальні трансферти.

Фіскальна політика впливає на економічний розвиток, та існує

стохастич-

ний зв'язок між рівнем державного перерозподілу ВВП та темпами економіч-

ного зростання у довгостроковому періоді. Обсяги державного перерозподілу

ВВП залежать від типу економічної моделі, яка реалізується в країні. Фіскальна

політика соціально орієнтованого типу націлена на фінансування публічних

послуг, включаючи безкоштовні публічні послуги у сфері освіти та медицини,

вирівнювання диспропорцій у рівні доходів. Фіскальна політика ліберального

типу проводиться з метою раціоналізації та максимально можливого обме-

ження обсягів державних видатків для стимулювання процесу нагромаджен-

Державна фінансова політика економічного розвитку

208

Визнання ролі і місця соціальних трансфертів як одного із важливих ін-

струментів фіскальної політики із забезпечення добробуту населення на

теоретико-методологічному рівні потребує кількісної конкретизації. Потрібні

чіткі кількісні параметри оптимальної структури розподілу державних видат-

ків на публічне споживання, державні інвестиції та соціальні трансферти.

Усі три складові є важливими для економічного розвитку

Недостатньо вивченим залишається питання, наскільки і як "соціаліза-

ція" бюджету впливає на економічне зростання. Маються на увазі перш за

все кількісні параметри цього впливу: якою є припустима частка соціальних

трансфертів, яка б не справляла дестабілізуючого впливу на макроекономічні

показники. Правильним є висновок І.Луніної про те, що глобалізація вима-

гає

реорганізації держави "добробуту" [212, с. 15].

У країнах ЕС-27 в 2008 р. частка соціальних трансфертів (social benefits)

у ВВП становила 19,5%, і практично не змінилась порівняно із 2000 р.

(19,3%), разом із тим дефіцит державних соціальних фондів зріс з 490 до

725 млрд євро, з 5,3 до 5,8% ВВП. У країнах Східної Європи цей показник

у 2005–2008 рр. у середньому становив 18,1% у

Чехії, 12,5 – у Болгарії, 18,2

– в Угорщині, 16,9 – у Польщі, 10,1 – у Румунії, 16,2% – у Словаччині. В

Україні частка соціальних трансфертів у ВВП зросла з 10,3% у 2000 р. до

20% в 2008 р., тобто майже вдвічі, що перевищує аналогічні показники у

багатьох європейських країнах. Об’єктивні можливості подальшого збіль-

шення соціальних трансфертів в Україні були вичерпані вже

в 2002 р., коли

їхня частка досягла 17,2% ВВП і 42,2% державних видатків. Зростання

відносних обсягів соціальних трансфертів зумовило підвищення фіскально-

го навантаження на економіку до рівня 47,5% ВВП у 2009 р.

В Україні з вузьким внутрішнім ринком та значними диспропорціями

у розподілі доходів соціальні трансферти відіграють важливу роль у зни-

женні майнової нерівності. Серед диспропорцій

у розподілі доходів можна

виділити такі: 1) штучно занижена вартість робочої сили у секторі держав-

них публічних послуг і звідси занижена вартість цих послуг та їхня недостатня

якість; 2) штучна заниженість вартості споживчого кошика, а отже, низький

рівень соціальних трансфертів для пенсіонерів та інших груп, які не можуть

самостійно забезпечувати себе матеріально

в умовах ринку. При порівнянні

не відносних, а абсолютних показників (з урахуванням реальної купівельної

спроможності на одну особу, яка отримує трансферти) соціальні трансфер-

ти в Україні виявляються недостатніми для забезпечення мінімальних соці-

альних стандартів. Виходячи з цих позицій, невирішеним залишається за-

Розділ 2. Фінансова система: її сутність і роль в економічному розвитку

149

джень у формі фінансових активів (у розвинутих країнах це переважно

ощадні рахунки). Американські економісти Р.Левайн і Р.Дж.Зервос [151]

запропонували застосовувати альтернативні методи оцінки ступеня роз-

витку сектора ФК: відношення сукупного банківського кредиту до ВВП

(Cb/Y); відношення сукупного банківського кредиту до сукупного внутріш-

нього кредиту (domestic credit), Сb/Cd; відношення сукупної

кредиторської

заборгованості сектора НФК до сукупного внутрішнього кредиту (Lr/Cd).

Як показник розвитку сектора ФК застосовується також капіталізація фон-

дового ринку, який було запропоновано Р.Зервосом і Р.Левайном [152] та

коефіцієнт готівки (currency ratio), який розраховується як відношення

готівки в обігу до грошового агрегату M1, запропонований Р.Фогелем

(Vogel) та С.Басером (Buser)

[153].

За результатами дослідження Р.Дж.Кінга та Р.Левайна (на основі стати-

стичних даних по 80 країнах за період 1960–1989 рр.), було встановлено:

1) кореляція між монетизацією економіки (М/Y) та темпом зростання ВВП за

1960–1989 рр. становить 0,56; 2) кореляція між відношенням банківського

кредиту до ВВП (Cb/Y) та темпом зростання ВВП становить 0,37;

3) кореляція між

відношенням банківського кредиту до внутрішнього креди-

ту (Сb/Cd) та темпом зростання ВВП становить 0,44; 4) кореляція між від-

ношенням кредиторської заборгованості сектора НФК до внутрішнього кре-

диту (Lr/Cd) та темпом зростання ВВП становить 0,50 [150]. Подальше до-

слідження цього питання Р.Левайном дало підстави для висновку про те,

що "початковий рівень фінансового розвитку –

непоганий провісник подаль-

шого економічного зростання, нагромадження фізичного капіталу та зрос-

тання економічної ефективності у майбутньому" [119, c. 707]. Аналогічні

докази було здобуто щодо позитивного впливу капіталізації та оборотів

фондового ринку на економічний розвиток у довгостроковому періоді.

З точки зору методології фінансової науки коректність вибору показни-

ків, якими прийнято вимірювати рівень розвитку сектора ФК

, викликає

сумніви. Даючи оцінку наявним методам, можна стверджувати, що вони

також не є придатними для коректної оцінки ролі сектора ФК у формуванні

джерел фінансування капіталу. Оскільки капітал є основним фактором

економічного розвитку, то його показник повинен бути невід’ємною части-

ною регресійного аналізу, а роль сектора ФК у його формуванні (

як чин-

ник, що підвищує ефективність аллокації капіталу) повинна бути коректно

кількісно визначена.

Державна фінансова політика економічного розвитку

150

Показник монетизації, або financial depth за західною термінологією,

розраховується як відношення статичного показника запасу (грошового

агрегату) до динамічного показника потоку – ВВП за період (рік). Як відомо,

значення цього показника у різних країнах можуть різнитися, проте він не

несе ніякої інформації про те, яку частину джерел фінансування капіталу

сектора НФК сформовано за рахунок

непрямих інвестицій, тобто фінансо-

вим (у даному випадку банківським) сектором. Грошовий агрегат як пара-

метр має подвійний характер: з одного боку, це фінансові ресурси секторів

НФК, ДГ та ЗДУ (тобто це ліквідна форма капіталу, але далеко не весь його

обсяг), з іншого – це зобов’язання сектора ФК перед ними. Ділити

грошовий

агрегат на ВВП на макрорівні так само не має сенсу, як ділити залишок

грошових коштів на підприємстві на річний обсяг його мікроекономічного

аналогу – валової доданої вартості за період.

Тому не можна погодитись із коректністю порівнянь рівня монетизації

й темпів економічного зростання. Нагадаємо, що, порівнюючи цей коефіцієнт із

темпами економічного зростання

, Р.Дж.Кінг та Р.Левайн встановили наявність

певного кореляційного зв’язку на тривалому часовому інтервалі (1960–

1989 рр.), який не можна вважати щільним (0,56). Наші спостереження та роз-

рахунки для менш тривалих часових інтервалів також свідчать про суперечли-

вість і неоднозначність у значенні цього коефіцієнта для економічного зростан-

ня. Високий рівень монетизації

економіки у Японії, де основою фінансової сис-

теми є банківський механізм, останнім часом не забезпечував високих темпів

економічного зростання (приріст реального ВВП протягом 1995–2000 рр. ста-

новив лише 0,2% на рік). Незважаючи на зростання коефіцієнту монетизації

економіки Японії з 1,1 (у 1995 р.) до 1,23 (у 2000 р.), реального економічного

зростання не відбувається. Порівняно невисокий рівень

коефіцієнту монетиза-

ції у США і Канаді поряд із вищими темпами економічного зростання поясню-

ється тим, що цей коефіцієнт не враховує роль небанківських фінансових ін-

ститутів (страхових компаній, що працюють за схемами накопичувального

страхування, і недержавних пенсійних фондів).

Внутрішня інституціональна структура сектора ФК має важливе значен-

ня, а саме розвиток так

званого інвестиційного посередництва значно полег-

шує формування капіталу у секторах НФК і ДГ. Проте розглянутий вище

метод оцінки рівня розвитку сектора ФК не включає в себе зобов’язань

небанківських фінансових інститутів.

Також поширений інший метод оцінки рівня розвитку сектора ФК – роз-

рахунок відношення сукупного банківського кредиту до ВВП (Cb/Y) також

Розділ 3. Формування фіскальної політики та її роль в економічному розвитку

207

центробанку. Водночас визнається, що "певний базовий рівень перероз-

поділу і соціальних видатків є необхідний як соціальна інфраструктура"

[170, c. 31]. Поділяємо теоретично правильний підхід І.Луніної – вирівню-

вання диспропорцій у розподілі доходів є "важливим для довгострокового

економічного розвитку" [212, c. 26].

Питання впливу соціальних трансфертів на економічний розвиток є дис-

кусійним. Проведений аналіз довготермінових тенденцій свідчить

про нега-

тивний вплив соціальних трансфертів на економічне зростання [173, c. 5].

Розрахунки по країнах Європи показують (на основі даних за період 1960–

2001 рр.), що зростання частки соціальних трансфертів у ВВП на 1 п.п.

супроводжується падінням темпів економічного зростання на 0,36 п.п. За

середньоєвропейського рівня соціальних трансфертів 19% ВВП економіки

окремих європейських країн із нижчим

показником зростали більш високи-

ми темпами. Аналіз статистичних даних свідчить, що соціальні трансферти

скорочують обсяги приватних інвестицій ("ефект витіснення") за будь-яких

обставин [229]. З іншого боку, нагромадження капіталу, яке фінансується за

рахунок найбідніших верств населення та скорочення соціальних програм,

не має перспектив у майбутньому. Йдеться про необхідність дотримання

певних пропорцій між

нагромадженням продуктивного капіталу і фінансу-

ванням людського капіталу.

Негативний вплив соціальних трансфертів на економічне зростання

розвинутих країн зумовлюється високим рівнем соціальних стандартів, які

значно перевищують прожитковий мінімум, що підриває стимули до праці

і конкурентоспроможність у країнах із високим рівнем "соціалізації ВВП".

У той же час в умовах диспропорцій у розподілі

доходів, що є характерним

для України на нинішньому етапі розвитку, зростання соціальних трансфер-

тів може стимулювати розширення внутрішнього ринку, сприяти зрос-

танню ВВП та бажаним змінам у структурі приватних інвестицій, ваго-

міша частина яких спрямовуватиметься у сектори, що орієнтовані на спо-

живчий ринок. Тому важливим завданням фіскальної політики залишається

забезпечення розміру

мінімальної заробітної плати і пенсії на рівні реально-

го (а не офіційно встановленого) прожиткового мінімуму. Важливим також

є встановлення справедливих (обґрунтованих) цін на послуги природних

монополій як для населення, так і для виробника (електроенергію, житлово-

комунальні послуги, газ) із одночасним підвищенням рівня прожиткового

мінімуму і соціальних стандартів.