Жлуктенко Ю.О. Німецько-українські мовні паралелі (Порівняльно-типологічна граматика)

Подождите немного. Документ загружается.

другий компонент. Якщо до цього складного слова долуча-

ється ще одне слово, наприклад, 'Schreibtisch, lampe, то

головний наголос позначає перший компонент, а другоряд-

ний —• третій. Наголос другого компонента трохи послаб-

люється, лишається непозначеним, проте не настільки, щ

у ньому могла виникнути редукція, яка характеризує го-

лосні у подібній ненаголошеній позиції простого слова.

В українській мові складне і просте слово підлягають

однаковому ступеню редукції, залежно від позиції цього

слова відносно наголошеного складу. Це означає, що сло-

во, яке увійшло до складного слова як його компонент,

втратило свій наголос і повністю підпорядковане акценто-

логічній структурі нового слова.

Виходячи з того, що в обох мовах наголос є вільним і

навіть рухомим, зіставимо основні моделі наголосу, щоб

виявити потенційні можливості обох мов.

Тип ['] Hand Kind komm! so gut

баб віз мов то тут

Тип ['—] Vater offen Kino haben gute

прадід поміч жінка маєш добре

Тип [—'] Beginn Verbot entlang allein

коваль могти вода життя

Тип [' ] Wanderung anfangen undankbar hoffentlich

подруга крикнути гойдалка холодно

Тип [—'—] betrügen Traktoren erfolgreich zusammen

махати матуся чорнило гаркавий

Тип [ '] Schneiderei Kommunist Aspirant Bücherei

почуття берегти далечінь ведемо

Тип[' ] Eigenschaften überfahren Anwesende

виснаження зніжувати зношувати

Тип [—' ] beobachten verarbeiten lebendige

обшарпанець годований приїхати

Тип [ '—1 demonstrieren Kommunisten «

Aspiranten Büchereien

батьківщина поцілунок

українець хворобливий

'] Demonstration Revolution motorisiert

Тип

] Aufrechterhaltung Aktiengesellschaft

beabsichtigen benachrichtigen

entgegenkommen

пригноблювати витончувати

обшукування

Т"

п1

заклопотання марнотрацтво зображатися

, '_] amerikanisch Charakteristik

111

Konsolidierung

американський національний

надірвалося

Тип

[ '] Elektrizität Nationalität

Складні слова Solidarität ^ ^

Тип [' І Rotwein Bleistift Eisenbahn Magenschmerzen

літопис пройдисвіт добробут північ

Тип [/1 Nordwest allerdings Jahrhundert

barmherzig

буревісник криворучка пароплав

землетрус

Як видно із зіставлення моделей словесного наголосу,

потенційно всі вони можливі в кожній мові, але найбільш

значущими є частотні моделі наголосу, вони передусім

визначають Г характер інтерференції. Звернімося до слов-

никової частотності словесного наголосу і використаємо

з цією метою матеріали частотного словника Г. Ітон, яка

здійснила у своїй німецькій частині скорочений передрук

(перші 6000 слів) із словника Ф. Кедінга. Таблиця ілюст-

рує розподіл слів залежно від кількості складів у першому,

найбільш частотному шарі лексики — першій 1000 слів і

Таблиця 6

Розподіл слів залежно від кількості складів

Слова (залежно

ВІД КІЛЬКОСТІ

складів)

Односкладові

Двоскладові

Трискладові

Чотирискладові

П'ятискладові

Шестискладові

Семискладові

Усього:

Вибірка з 1000

слів

Кіль-

кість

271

480

227

1000

% від

юоо

27,1

48,0

22,7

1,8

0,4

100

Вибірка із 5000 слів

Кількість

471

1Е0Э

1893

610

115

5028

% від 5028

9,37

37,81

37,65

12,13

2,29

0,48

0,12

100

Усього

Кількість

742

2389

2120

628

119

6028

% від 6028

12,31

39,63

35,17

10,42

1,97

0,40

0,10

100

СО

г-"

СО

со

—• ю

^ г~Г стГ ю

f- —' см

I га ^

СО ^ґ Ю СО

СО (N СО СО

"о

см"

(С о

оо"^г

— ^

СО

*rf Ю

СО

2-ї 5

Н я —

у,

н-Я

Ü>1

СЛ

СО

їм

-а-

—

СМ

СО

СМ

-£

СО

1Л

СО

СМ

— СО

С^-

СО СО

*ф ^

.т;

зс

<м

со

оэ

см

822°°°

о о с о о о

-*•

—,ю -*со

СЛ

—

—.

см

СЯ

СО

—і

СМ

СО

-Ф

Ю СО [-^

в наступних 5000 слів. За своїм об-

сягом ця лексика значною мірою

відповідає лексичному мінімуму

першого, другого і частково третьо-

го років навчання студентів у ву-

зах на факультетах іноземних мов.

Із таблиці 6 видно, що для пер-

шої тисячі слів найбільш частотним

є двоскладове слово (48%), а для

наступних 5000 слів двоскладові

та трискладові слова конкурують

між собою щодо частотності вияву

(37%). За ними йде за частотністю

чотирискладове слово. Тепер звер-

німося до того, як розподіляються

наголоси в цих, найчастотніших,

словах, а також і в інших.

Із таблиці 7 видно, що в дво-

складових словах наголос здебіль-

шого припадає на перший склад

(84,34%), тоді як па другий — ли-

ше в 15,66%.

У трискладових словах наголос у

припадає на перший склад, а у

" 50 о, .

_, _,

42,24% — на другий. Отже, перший

і другий склади виступають майже

як рівноправні конкуренти. У чоти-

рискладовому слові перший (36,82 %)

• і другий (37,65 %) склади виступають

як цілком рівноправні конкуренти.

У п'ятискладовому слові, як і у шес-

тискладовому, другий склад висту-

пає переважно як наголошений

(40% і 58,33%).

На жаль, бракує цілком ком-

парабельних матеріалів із дистри-

буції українського наголосу, про-

те певні цікаві, хоч і не цілком

зіставні, дані знаходимо в згада-

ній уже книзі В. І. Перебийніс

(табл. 61, 62 та додаток 8). За да-

ними таблиці 61 та з тексту видно,

що у двоскладових словах, точніше

одноморфемних словоформах, на-

голос здебільшого припадає на другий склад. У трискладо-

вих словах наголос також тяжіє до другого складу.

Ця ситуація підказує, що саме дво- і трискладові слова

мають бути об'єктом інтерференції під час навчання німець-

кої мови.

Зробимо висновки (поки що попередні за браком повних

даних) щодо можливого процесу інтерференції:

Н ['->-'! У

Н ['- - > -' -1 У

Для складних слів можна із значною вірогідністю пе-

редбачити, що інтерференція обов'язково відбудеться,

оскільки продуктивні моделі словесного наголосу перебу-

вають у різкому контрасті: для німецької мови продуктив-

ний тип [',], а для української [,'], модель [,'] у німець-

кій мові характеризує кілька винятків, отже Н [', > /] У.

Можна визначити ще одне джерело помилок у галузі

акцентології, але воно вже не виводиться із зіставлення

акцентологічних моделей.

Слід мати на увазі існування конкуруючих форм наголо-

су, варіабельність наголосу, навіть коли остання розвива-

ється всупереч орфоепічній нормі. Дуже поширена в роз-

мовній мові тенденція до пересуву наголосу з суфіксів

іншомовного походження на кореневий склад ставить під

сумнів існування справді орфоепічних варіантів, nop.: inter-

na'tional —'international, offi'ziell—'offiziell, sozia'listisch—

'sozialistisch, As'phalt — 'Asphalt, DD'R — 'DDR.

Очевидно правила німецького словесного наголосу і

практичні вправи потребують нової редакції, яка врахо-

вувала б продуктивність акцентологічних моделей. Навряд

чи можуть вважатися ефективними правила, у яких за

основу вважаються моделі старогерманського наголосу

(на кореневому складі), а всі- інші випадки розглядаються

як винятки. Адже ці винятки займають більш ніж 15 сто-

рінок тексту у орфоепічному словнику Зібса.

Інтонація

До_інтонації у широкому значенні цього терміну відно-

сять кілька фонетичних засобів або, як їх часто називають,

ТРМ^

0НЄ

НТ1В:

лодію

па

Узи, фразовий наголос, темп і

г™

;

ЛИ Штона

ію

Розуміють дещо звужено, пере-

важно як мелодику, оскільки мелодика є провідним ком-

понентом інтонації.

Останнім часом внаслідок Інтенсивного експерименталь-

но-фонетичного вивчення інтонації, зокрема у працях

О. А. Бризгунової на матеріал і російської мови та О. Есе-

на на матеріалі німецької мови, було доведено, що прямих

однозначних зв'язків між синтаксисом та інтонацією не-

має. «Немає синтаксичних типів інтонації,— тобто інтона-

ції окремих речень», — пише О. А. Бризгунова [9, с 219].

Це означає, що кількість «комунікативних типів» інтонації

незрівнянно менша (3—5) порівняно із синтаксичними кон-

струкціями. Отже, основним об'єктом інтонації є не речен-

ня, а висловлення, фраза. «Фраза,— писав С. О. Карцев-

ський,— одиниця актуалізованої комунікації. Вона не має

власної граматичної структури. У неї є особлива фонетична

структура, яка полягає в інтонації. Саме інтона'ція створює

фразу» [119, с 190].

Основне завдання теперішнього етапу експерименталь-

них досліджень з інтонації полягає у тому, щоб визначати

механізми, завдяки яким з фраз окремих різноманітних

мовних актів комунікації вилучити диференційні ознаки

дискретних одиниць інтонації. «Якщо ж цього не намага-

тися досягти, то слід взагалі відмовитися від об'єктивно-

фонологічного дослідження інтонації, хоча в лінгвістиці

відомо, що будь-яке лінгвістичне ціле піддається члену-

ванню і може бути описане у цілому та в частинах, що скла-

дають ціле, оскільки «ціле було раніш за свої складові

частини» [54, с 18].

Основна функція інтонації полягає в тому, що вона ак-

туалізує висловлення, бо воно породжується у мовному ак-

ті комунікації. Крім цього, інтонація виконує подвійну

функцію, членуючи мовний потік і водночас зв'язуючи у

цілісність певні відрізки мовного потоку. І нарешті, інто-

нація поряд з лексико-синтаксичними засобами відтворює

зміст висловлення та відтінки цього змісту. Можна знайти

приклади, коли саме інтонація передає основний комуні-

кативний зміст речення.

Кожен компонент інтонації, незважаючи на тісний вза-

ємозв'язок, може також виконувати певну функцію. Як

твердить Т. М. Ніколаєва, ця функція має певне семантич-

не забарвлення. Мелодика, на її думку, є найбільш «загаль-

носинтаксичним» компонентом інтонації, що відбиває

«зв'язаність — незв'язаність» мовних відрізків у рамках

мовного акту. І характеристиками темпу пов'язується роз-

різнювання більш-менш важливого. Пауза фіксує такі

значення, як наслідок, результат, протиставлення і т. і.

Вивчення інтонації у типологічному плані окремо ок-

рслює коло проблем, які ще не знайшли свого остаточного

висвітлення. «... Можна з певністю твердити, що з усіх

мовних рівнів типологічне вивчення інтонації близько-

споріднених мов найважче для дослідження» [46, с 215].

Очевидно, навіть і не тільки для близькоспоріднених, а й

для неспоріднених мов типологічне дослідження інтонації

становить дуже складне питання. Т. М. Ніколаєва вбачає

основні труднощі у градуальності інтонаційних фактів.

Широта частотного діапазону, різкий або нерізкий рух то-

ну у складах, середня тривалість звуків, ступінь акцент-

ного виділення,— усе це може правити за важливі дифе-

ренційні ознаки. Друга проблема, на її думку, полягає у

семантичній тотожності. Як відомо, інтонаційні моделі

(контури) накладаються на лексико-граматичний склад

висловлювання і різновиди інтонаційних контурів залежать

від лексико-синтаксичного наповнення висловлень.

У зв'язку з другою проблемою деякі дослідники інтона-

ції, як наприклад, С. О. Карцевський, Б. В. Томашевський,

намагалися обрати об'єктом дослідження «чисту» («голу»)

інтонацію, звільнену від семантичних пут. На їхню думку,

вигуки типу угуі, гм\, hm\ або інтонація цифр, звільнена

від будь-якої модальності, найбільше придатні для подіб-

них досліджень.

Інтонаційні одиниці, що мають диференційні ознаки, на-

зиваються інтонемами або просодемамй. Питання про тер-

мін та його зміст лишається досі дискусійним, але ми не

будемо розглядати його тут, оскільки О. О. Реформатсь-

кий, який ввів поняття інтонеми у мовознавчу літературу,

відмовився від нього через те, що «просодема» порівняно

ширше за поняття, до якого може входити і акцентологія.

«Особливістю просодеми (порівняно з фонемою) є те, що

вона не може бути ізольована та відтворена (хоч би штучно),

тому що завжди накладається на певну послідовність фо-

нем», [35, с 97].

Інтонаційний аналіз фраз — висловлювань принципово

відрізняється від синтаксичного. Синтаксичний аналіз

(аналіз структури зв'язку між словами) має своїм завдан-

ням виявити тип речення (просте, складне, складносуряд-

не, складнопідрядне і т. ін.) і характер зв'язку між речен-

нями, тоді як при інтонаційному аналізі першим кроком є

визначення кількості синтагм, синтагматичних меж і фра-

зового наголосу (його характер та слова, які він виді-

Другим кроком, який можливо здійснити тільки за

допомогою інструментального дослідження, є з'ясування

таких характеристик: 1) рух тону та швидкість тонових

змін; 2) рух інтенсивності (загальної і складової); 3) дина-

міка тривалості; 4) середня тривалість звуку і абсолютна

тривалість звуку на певних ділянках; 5) чи є склад — носій

фразового наголосу найбільш тривалим; 6) чи є склад —

носій фразового наголосу найбільш інтенсивним.

Термін синтагма вживається тут у тому значенні, якого

надавав йому Л. В. Щерба: «Ця фонетична єдність, що

виражає єдине ціле за своїм змістом у процесі мовлення —

думці ...» [77, с 87]. Як відомо, вчення про синтагму роз-

винув В. В. Виноградов. Він писав: «Речення може розпа-

далися на відрізки, що характеризуються підсиленням на-

голосу останнього слова і виражають у цьому контексті

одне, хоч би й складне поняття. Це — синтагми. Синтагми

можуть (але не повинні) відділятися один від одного пау-

зами. Вони складаються з одного слова або з кількох слів»

[13, с 210].

О. С. Мельничук продовжив розвивати далі вчення про

синтагму. Він довів, що синтагматичне і так зване «акту-

альне» членування (як його розуміють представники празь-

кої лінгвістичної школи) — явища одного і того ж поряд-

ку. О. С Мельничукові вдалося на великому матеріалі

показати різницю між обов'язковою та факультативною син-

тагмою. Останню він називає мінімальною синтагмою.

О. С Мельничук здійснив класифікацію синтагм і показав,

що порядок слів у слов'янських мовах є синтаксичним за-

собом вираження синтагматичного членування речень.

Найважливішою ознакою синтагми є її інтонаційна

цілісність, яка досягається тим, що в синтагмі при ней-

тральному мовленні виникає лише один синтагматичний

наголос. Слабіші наголоси у рамках синтагми можливі,

але вони не обов'язкові. Другою ознакою може бути пау-

за, якщо вона не має хезитаційного (тобто нелінгвістичного)

характеру. Однак, як вже давно доведено, пауза не обов'яз-

ково повинна означати перерву у звучанні, тобто вона може

не мати часових характеристик, але все одно сприйматися

як пауза, тому що різкий злам мелодики також справляє

враження паузи. Синтагматичний наголос має приблизно

ту саму функцію, що й словесний, тільки словесний з'єд-

нує склади в одне слово, тоді як синтагматичний наголос

об'єднує слова у цілісний відрізок мовного потоку вже на

інтонаційному рівні.

Кількість синтагм не залежить безпосередньо від син-

таК

п ІіеГчидовІй балет | я дивився вже двічі.

9 Якщо ви цього хочете, \ я приїду.

я Коли я повернуся з відпустки, \ я вам подзвоню

1 прикладів видно, що просте поширене речення (1),

.япнопідрядне з умовним (2) і підрядним часу (3) мають

двосда^ний склад. Ці самі речення можуть мати й

односинтагменний склад. _ _

1) Я дивився цей балет уже двічі.

2 Я приїду, якщо ви хочете.

3) Я вам подзвоню, коли повернуся.

Те саме і в німецькій мові:

Als wir das Theater verließen, | trafen wir den Professor.

Und wenn es regnet, | bleibe ich zu Наше.

w"r trafen den Professor, als wir das Theater verließen.

Ich bleibe zu Hause, wenn es regnet.

Синтагматичне членування може виконувати змісто-

розрізнювальну роль:

Галя, І відчувала мати, \ недарма викликала її.

Галя відчувала, \ мати недарма викликала и.

Ці речення залежно від синтагматичного членування

мають різний зміст. Пунктуація допомагає виявити його.

Так само і в реченні:

Сьогодні дідові Євмену \ будівельна бригада закладала хату.

Сьогодні, дідові, \ Євмену будівельна бригада закладала

хату.

У реченнях:

Треба вчитися, \ працювати | та відпочивати.

Треба вчитися працювати та відпочивати

змісторозрізнювальна роль синтагматичного членування

можлива тому, що інфінітив вчитися виступає і як лексична

одиниця і як елемент словосполучень вчитися працювати,

вчитися відпочивати.

Змісторозрізнювальну функцію може виконувати обста-

вина способу дії:

Слівця не скаже, \ весело не засміється, \ не гляне.

Слівця не скаже весело, \ не засміється, \ не гляне.

Або:

Лишити так, \ не можна оперувати.

Лишити так не можна, \ оперувати;

обставина часу:

Переверну всі папери зранку, \ знайду.

Переверну всі папери, | зранку знайду.

У німецькій мові сталий порядок слів не допускає

таких операцій, однак у певних типах речень вони також

можливі:

Emil übergab das Geld der Tochter, | seiner Frau.

Emil übergab das Geld der Tochter seiner Frau.

Як уже згадувалося, інтонаційний аналіз першого етапу

складається з визначення кількості синтагм, синтагматич-

них меж і характеру фразового наголосу. При нейтрально-

му мовленні у синтагмі особливо у мовних стилях, близь-

ких до розмовного (але не просторіччя!), синтагматичний

наголос виділяє одне з останніх слів у синтагмі.

Wir haben gerade ge"gessen.

Wir haben gerade "Frühstück gegessen.

Wir haben gerade ein leichtes "Frühstück gegessen.

Wir haben gerade ein leichtes Frühstück in unserer

"Mensa gegessen.

Wir haben gerade ein leichtes Frühstück in der Mensa

unseres Insti"tuts gegessen.

Як видно з наведених прикладів, синтагматичний на-

голос підкреслює слово, яке є носієм нової інформації і

яке виступає як логічний присудок у реченні. З появою

нового слова, яке уточнює ситуацію, синтагматичний наго-

лос виділяє саме це слово. Синтагматичний наголос, як

правило, не виділяє допоміжних дієслів і дієслів, що

мають при собі додаток або обставину, наприклад:

Es muß "schön geschrieben werden.

Man sagte mir, |daßer im Insti"tut gewesen war.

Wir dachten, | daß es "Karl gewesen sein könnte.

Наведемо кілька прикладів синтагматичного членуван-

ня з української мови:

Дорош | сів на своє місце. •

Маленьку хату \ обступили кругом високі ясени.

У них | не було внутрішньої «боротьби».

Повз Мотузчин двір як проходив | — і не глянув.

Товаришу, | дай закурити.

Ці приклади нібито свідчать, що синтагматичний наголос

припадає на наголошений склад останнього слова, проте

не можна поки що думати, що тільки такий спосіб синтаг-

матичного наголосу є типовим. Порівняння створює вра-

ження, що в німецькій мові на відміну від української, де

синтагматичний наголос здебільшого припадає на останні

або одне з останніх слів, синтагматичний наголос просу-

вається наперед від кінця синтагми. Однак цей попередній

висновок не можна взяти як розрізнювальну ознаку.

V всякому разі синтагматичний наголос аж ніяк не залежить

•д категоріальності частин мови (іменник — може позна-

атися, а займенник — ні і т. ін.), а пов'язаний з тими сло-

вами, які виражають логічний предикат.

Наведемо ще кілька прикладів:

So "ist es. Das bin "ich, | '".Peter. Ich habe noch etwas

"vor. Du "kennst ihn doch: "Ось як. Це "я, \ твій

"батько.

В процесі мовлення, позначеного певною експресією,

фразовий наголос дістає інше забарвлення — виникає так

званий логічний наголос. Цей останній термін піддавався

критиці через певну неточність, але, зважаючи на те, що

він дуже поширений у російській лінгвістичній літературі,

вважаємо за можливе вживати його. Слід тільки спеціаль-

но підкреслити, що логічний наголос виконує контрастивну

функцію, виділяючи одне поняття на відміну від іншого,

згаданого в тексті або такого, що лишилося незгаданим.

Проте про поняття, яке протиставиться, можна здогадати-

ся з контексту або із загальної ситуації. У німецькій мові

логічний наголос супроводиться, як правило, інверсією.

У всякому разі у переважній більшості випадків при інвер-

сії виникає логічний наголос:

Schön ist die Wohnung!

Nur ein Punkt fehlt mir.

При прямому порядку слів логічний наголос служить

для виділення якого-небудь слова. Наприклад, у реченні

можливі три варіанти логічного наголосу:

Karlchen (nicht Peter) spielt im Garten.

Karlchen spielt (nicht schläft) im Garten.

Karlchen spielt im Garten (nicht auf der Straße oder im

Hof).

В останньому реченні логічний наголос заміщує синта-

гматичний, він сприймається як дещо підсилений порівня-

но з синтагматичним. Але останній випадок заміщення син-

тагматичного наголосу є порівняно поодиноким, здебіль-

шого логічний наголос виділяє ті слова, які звичайно не

несуть синтагматичного наголосу.

Das werden Sie tun.

Sie kommen zurück, als sein nichts passiert.

Warum legen Sie Ihren Koffer unter den Tisch?

Sie sind gefallen? Ich habe gefallen.

Das ist meine Aktentasche!

Keine Antwort ist auch eine Antwort.

Das bequemste Verkehrsmittel ist die Metro.

Як видно з наведених прикладів, місце розташування

логічного наголосу порівняно з синтагматичним пересу-

вається від кінця синтагми до її початку.

Так званий емфатичний наголос є різновидом логічного,

але він відбиває більший ступінь афекту, здійснюється на

порівняно вищому (або нижчому) частотному діапазоні і

при більш виразних фонетичних засобах, таких як трива-

лість і паузи.

Наведемо кілька прикладів логічного наголосу в укра-

їнській мові. Логічний наголос може зумовлювати інверсія.

Йшов коваль присмерком.

До дому, каже, пішов.

У реченні можливо майже стільки варіантів логічного на-

голосу, скільки слів.

Учні шостого (не сьомого) класу писали твір.

Учні шостого класу писали (не переписували) твір.

Учні шостого класу писали твір (а не контрольну робо-

ту з математики).-

Особливістю синтагматичного членування є те, що слід

розрізняти обов'язкові та факультативні синтагми. Під

обов'язковою ми розуміємо таку синтагму, яку у переваж-

ній кількості випадків виділили б носії певної мови. Фа-

культативна синтагма залежить від ситуації, індивідуаль-

них особливостей та від стилю мовлення. Не виключено,

однак, що синтагматичне членування у цілому (тобто й

обов'язкові синтагми) також залежать від стилю мовлення,

але це питання докладно ще не досліджено. Позначимо

факультативні синтагми:

У самому кутку, | на покуті | стояв невеличкий стіл

з двох дощок | на палець одна од другої...

Він знає, | що в селі немає кращої дівчини.

Але економ | так платив дітям, | що Мокрина | плюну-

ла на Юрків заробіток.

Повінь добрих почуттів заповнює душу вчителя, \ коли

він чує, І як довірливо тулиться до нього дитина.

Важливо зауважити, що кількість синтагматичних на-

голосів дорівнює кількості синтагм. Тому, коли одна із син-

тагм факультативна і в мовному акті зливається з іншою, то

й кількість синтагматичних наголосів зменшується на один.

Він "знає, замість: "Він \ "знає,

що в селі немає кращої "дівчини замість:

що в "селі | немає кращої "дівчини.

І навпаки, коли речення поширюється, тоді кількість

синтагм збільшується і відповідно збільшується кількість

интагматичних наголосів. Однак в основі механізму син-

агматичного членування лежить не поширеність речен-

я а виділення логічного суб'єкта та логічного предиката.

Ще Л. В. Щерба звернув увагу на це явище у зв'язку

односкладністю чи двоскладністю речень. О. С. Мель-

„

ич

ук також вважав, що в основі синтагматичного члену-

вання лежить членування думки на логічний суб'єкт та

логічний предикат: "В інтонаційно-позиційних засобах

внутрішньо-синтаксичної сфери структури речення з мак-

симальною чіткістю і гнучкістю передаються суб'єктивні

способи формування смислової структури, позначуваної

печенням думки, способи осмислення і розумової обробки

відношень між лексично розрізнюваними компонентами

думки» [44, с 504—505].

Наскільки важливою для мислення й обміну думками

є ця сторона синтаксичної структури речення, видно хоча б

з того, що саме в ній, поряд з іншими особливостями смис-

лової будови думки, повністю проявляється логічна струк-

тура думки, тобто членування думки на логічний суб'єкт

і логічний предикат. Логічна структура думки ніколи не

може бути однозначно встановлена за морфематичними

засобами оформлення речення. М. Ромпортль вводить члену-

вання речень за ознакою протиставлення логічного суб'єк-

та та логічного предиката як спеціальний пункт порівняль-

ного аналізу інтонації кількох мов. Причому він підкрес-

лює, що встановити тільки факт наявності паузи (тобто

синтагматичної межі) між логічним суб'єктом і логічним

предикатом ще мало, треба саме в цій ділянці спостерігати

за модифікацією мелодики, тривалості, щоб виявити, що=

підсилюється тут (суб'єкт чи предикат) засобами мелодики,

а що за рахунок наголосу і тривалості.

За нашими даними, у простому поширеному реченні

(на німецькому матеріалі) переважає (у 66% всіх випадків)

членування цих речень на дві синтагми, причому синтаг-

матична межа проходить перед іменним або дієслівним при-

судком. Отже, у випадку з іменним присудком синтагма-

тична межа проходить перед допоміжним дієсловом-

зв'язкою. Формальною ознакою морфематичних засобів

синтаксису є те, що підмет виражений іменником (а не осо-

бовим займенником).

Розглянемо приклади з різним ступенем поширеності

підмета:

1) Der ruhigste Junge in der "Klasse I ist nicht immer der

beste Schüler '

2) Das größte Tier in diesem "Zoo | ist ein alter indischer

Ele"fant.

3) Das Brandenburger "Tor | ist Wahrzeichen von Ber"lin.

4) Die Leipziger Universität | ist eine der ältesten Uni-

versitäten der "Welt.

5) Die Hauptstadt der Ukrainischen SSR — "Kiew | ist

eine der größten Städte der Sowjetunion.

6) Die Steine "selbst | sind kleine"Fleischpastetchen.

7) Unsere erste Stunde "heute | ist "Erdkunde.

8) Ein Freund von "ihm | ist "Sportreporter.

Наведені приклади відбивають поширений підмет за

допомогою різних синтаксичних засобів — означення, ви-

раженого прикметником (1, 2), означення, вираженого влас-

ним іменем (3, 4), прикладки, вираженої іменником (5),

за допомогою обставини часу (7), однак у всіх прикладах

складова межа чітко проходить перед зв'язкою.

Непоширений підмет членується у подібний спосіб,

пор.:

Bertold "Brecht I ist einer der größten Dramatiker des

XX. Jahrhunderts.

Der "Faust | ist die größte Schöpfung des dichterischen

"'Geistes.

Die "Humboldt — Universität | ist mit über 10 Tausend

Stu"denten ] eine der größten Universität der DD"R.

Ці приклади з поширеним і непоширеним підметом свід-

чать про те, що в таких випадках членування виникає

внаслідок протиставленого логічного суб'єкта логічному

предикату, тобто подібні фрази сприймаються як дво-

складні.

Один виняток тут можливий і цей випадок має характер

певної закономірності: коли іменник виражений особовим

займенником, тоді речення сприймається як односкладне

і синтагматичне членування принаймні перед зв'язкою не

відбувається, тобто логічний предикат не протиставиться

логічному суб'єктові, пор.:

Er ist "Arbeiter.

Ich bin Journa" listin*

Er ist mein " Schulfreund.

Aber er ist kein " Bauer.

Du bist einer der besten "Arbeiter.

Зрозуміло, що логічний наголос може викликати інший

•варіант синтагматичного членування, наприклад:

'" Ich | bin Kommu"nist.

Ich '" war J und '" bin Kommunist.

.54

З другого боку, можливі двосинтагмові фрази за озна-

^"wifsind 33 Inge "nieure | und etwas 1050 Arbeiter irr

Hiesem Be"trieb.

Er war während des Krieges Sol'dat | und hat viele

» Auszeichnungen.

Weber blieb vor Zimmer elf stehen | und klopfte.

Сполучник und вказує тут на однорідність і складносу-

рядність.

У випадку з дієслівним присудком синтагматичне чле-

нування може також протиставити логічний суб'єкт логіч-

ному предикату, але для цього потрібно, щоб іменник скла-

дався принаймні з двох слів (Familie "Braun), тобто щоб був

наявний мінімальний елемент поширеності. Слід зауважи-

ти при цьому, що слова, які заміняють артикль, не створю-

ють поширеності (Meine Mutter, Jeder Student і т. ін.):Еігт

kleines niedliches " Häuschen | stand am " Waldrand. Проте:

Die Mutter ruft den " Sohn. Der Besitzer des "Hofes | begrüß-

te uns " höflich.

Проте: Die Sonne " scheint nicht.

У простих поширених реченнях з трьома і більше син-

тагмами синтагматичне членування відбувається за ознакою-

поширеності і можуть відокремлюватися усі види означень,

обставин, прикладок, відокремлень. Але тут уже діє інший,

механізм: синтагматичне членування відбувається за сту-

пенем поширеності:

Seit 1917 | ist Moskau das Zentrum aller fotschrittlichen

I"deen, | des gerechten Kampfes gegen die Unterdrückung [

und des Kampfes für den "Frieden.

Das heutige "Kiew ] ist eine "Stadt | mit breiten grünen

"Straßen, | geräumigen "Plätzen, | vielstöckigen " Wohnhäu-

sern, | Re"gierungsämten, | Mu"seen, I Verkaufsstellen,/

"Schulen, | The"atern und Ho"tels.

Er ist ein guter Kenner der deutsch-französischen Bezie-

hungen | im XIX. Jahr "hundert.

Der alte Biblio"thekbau | ist ein Werk des genialen rus-

sischen Baumeister des XVIII. Jahr "hunderte | Ba"schenow.

В українській мові у простому поширеному реченні

спостерігається також тенденція до протиставлення логіч-

ного суб'єкта та логічного предиката, причому за ознакою

поширеності, наприклад: 1) Проте сучасна науково-техніч-

на революція | йде значно далі. 2) Лісова тиша | розступи-

лася перед Губенком. 3) Радянська література | — літе-

ратура новаторська. 4) Керуючись ленінською настановою,

55,

наша партія \ здійснює свою зовнішню і внутрішню політи-

ку. 5) Поставлене Комуністичною партією перед нашою

літературою завдання | — досягти вершин світової худож-

ньої творчості | — не може бути здійснене без сміливих

дерзань і винаходів.

У наведених прикладах синтагматична межа проходить

якраз перед дієслівним присудком, а у випадку (3) на місці

відсутньої зв'язки.

На жаль, важко визначити, наскільки типове це явище,

тобто наскільки ця тенденція переважає над іншими; це

потребувало б спеціального дослідження.

Можна виділити дві особливості синтагматичного члену-

вання в українській мові. Перша полягає в тому, що син-

тагматичне членування речення не обов'язково має відбу-

ватися безпосередньо перед дієслівним присудком. Коли

дієслівний присудок має пояснювальне слово, яке згідно

з порядком слів в українській мові може' стояти і перед

дієсловом, тоді синтагматична межа проходить перед цим

пояснювальним словом, наприклад: Аркадій Петрович \

несподівано крикнув. Зрозуміло, що логічний наголос ви-

кликає інший варіант синтагматичного членування: Арка-

дій Пє"тровичінесподівано крикнув.

У складнопідрядному реченні характер членування на

логічний суб'єкт та предикат змінюється. Підрядні речення

з іменним присудком односкладні. Сталий порядок слів з діє-

словом на останньому місці різко змінює картину члену-

вання, наприклад: Ich weiß, | daß er"krank ist. Man "dach-

te, | daß es '" meine Schuld war.

Підрядні речення з дієслівним присудком також здебіль-

шого мають односкладний характер:

Er flog mit Ausdauer und solcher Macht gegen die Scher-

ben meines "Blumenfensters, | daß ich es als ein leises " Klop-

fen vernahm. Er wußte, | daß sie 'kommt.

Кілька прикладів з української мови: Художня літе-

ратура J відобразила незліченну кількість важливих про-

блем та життєвих колізій, \ що свідчать про боротьбу ста-

рого з новим. І раптом Маркові здалося, \ що невідомий за-

стогнав. Соціалістичний реалізм як метод зображення

дійсності | продовжує кращі традиції критичного реаліз-

му, | який головним вважав правдивість у зображенні дій-

сності.

Між частинами складносурядного та складнопідрядно-

го речення синтагматичне членування більш стабільне.

Стабільним членуванням характеризуються складнопідряд-

но

; печення з часовими, причинними, наслідковими та до-

пустовими відношеннями. При цьому розрізняють конструк-

ції відкриті (з препозицією головної частини) і конструкції

закриті (з препозицією підрядної частини): Als er 19 war, |

begann der "Krieg. Der Krieg be"gann, | als er 19 war. Da

die Straße sehr"glatt war, | begann das Auto zu"schleuderm

Das Auto begann zu"schleudern, weil die Straße sehr "glatt

war. Er arbeitet "dort, | wo man ihn"braucht. Ob er"kommt, [

entscheidet sich "morgen.

Більш стабільне синтагматичне членування у цих ви-

падках і в українській мові. Обов'язкові синтагми виника-

ють на межі головного речення та підрядного: Обговорю-

вати хотіли, | як звірину од людини захистити, \ бо сильно

людина на звіра насідати почала.

Отже, синтагматичне членування в обох мовах має спіль-

ні і специфічні риси. Спільні риси виявляються в однакових

способах відбиття логічної структури думки — протистав-

лення логічного суб'єкта і логічного предиката в простому

поширеному реченні. Специфічні риси виявилися у тенден-

ції до односкладності підрядних речень в німецькій мові і

у варіабельності межі перед дієслівним присудком в укра-

їнській мові. Очевидно цим не вичерпується специфіка

двох мов на цьому рівні. Можна гадати, що фактичні засо-

би різних ступенів словесної виділеності також повинні

підкреслювати специфіку кожної мови. У всякому разі

немає сумніву, що інтерференція на цьому рівні також мож-

лива і що вправи на синтагматичне членування і на фразо-

вий наголос повинні передувати вправам з інтонації..

КОМУНІКАТИВНІ ТИПИ ІНТОНАЦІЇ

Для обох мов встановлено три типи інтонації: інтонація

завершеності, інтонація незавершеності і питальна інтона-

ція. Інколи пропонують ввести четвертий комунікативний

тип -^- наказову інтонацію. Диференційні ознаки поляга-

ють у тому, що контрасти в мелодиці створюють ефект

завершеності висловлення або надають висловленню питаль-

ного забарвлення і т. ін. Останнім часом встановлено, що

людське вухо розрізняє три релевантні рівня тону: низький,

середній та високий. Визначальним для кожного типу є

спосіб, у який закінчується мелодійне оформлення вислов-

У дальшому викладі вживатимемо найбільш економ-

ии спосіб транскрипції: цифрою 1 позначаємо нижчий тон,

цифрою 2 — середній і цифрою 3 — високий тон. Як відо-

мо, значний рух мелодики спостерігається на наголошених

складах.

ІНТОНАЦІЯ ЗАВЕРШЕНОСТІ

Візьмемо найпростіший випадок — односкладове слово

в обох мовах:

• Щ Щ

Ja. Так.

На наголошеному складі відбувається піднесення та спад

мелодики. Знак [|] відбиває загальний напрямок руху ме-

лодики — він символізує цей тип. У кожній фразі можна

виділити три ділянки, важливі для розуміння того, де є

найбільш значущі (релевантні) відрізки. Ділянка, яка

включає в себе відстань від першого наголошеного складу

до останнього, є, як правило, найбільш важливою (особливо

для цього типу інтонації). За термінологією О. Ессена, ця

ділянка називається Rhytmischer Körper або Schwerpunkt.

Весь відрізок до першого наголошеного складу називає-

ться Vorlauf, а відрізок, який починається після останньо-

го наголошеного складу — Nachlauf.

Інтонація, яка була у вигляді транскрипції зафіксована

у наведених прикладах, може передаватися структурною

формою: [—31 — \\. Дві риски означають, що Vorlauf

та Nachlauf відсутні. Звичайно позначається ще й наголос,

проте він сприймається тільки тоді, коли є ще й ненаголо-

шені склади. На підставі цієї формули можна було б зро-

бити висновок, що односкладові слова інтонуються цілком

ідентично. Але це не так, відчутна різниця полягає в тому,

що відбувається рух мелодики, тобто з якою швидкістю і

в якому типовому діапазоні (з яким частотним інтервалом).

Як бачимо, структурна формула інтонації, яку ввів

свого часу В. Мултон, потребує дальшого вдосконалення.

На жаль, поки що бракує порівняльних розвідок щодо того,

як інтонується наголошений склад, особливо у тих ви-

падках, коли в його рамках здійснюється інтонація завер-

шеності. Власне, це стосується і всіх інших типів інтонації.

Розглянемо більш поширені типи висловлень, однак

у рамках однієї синтагми.

2 22 3 1| 2 2 2 Щ

Ich habe "Eile. Я поспі"шаю.

Обидва висловлення мають знову ж таки однаковий взі-

рець інтонації. Структурна формула також однакова

/9 2 2 "З 1 І)- Елемент,' який диференціює інтонацію,

в'язаний з наголошеним складом і зміною мелодики від

"исокого до низького тону. Знову цей елемент лишається

поза формулою. Особливість цієї варіативної моделі ін-

тонації полягає в тому, що тут присутні вже всі три струк-.

турні елементи. Як видно з повтору середнього тону,.

на всіх ненаголошених складах, Vorlauf є тут монотонним

і цілком іррелевантним. Розглянемо більш поширені ре-

ЧЄН

' 22 2 3 2 1 1| 22 2 2 2 Щ

Ich habe schon"längst geschrieben. Усі вже давно "сплять.

[2222 "32 1 1 |] [22222 " ЗЦ1

У цих висловлюваннях вже виявляється більш істотна

різниця — у способі виділення слова, що пояснює прису-

док. Отже, логічний предикат виділений тільки в укра-

їнській мові експіраторно і мелодійно. У німецькій мові

ці функції переносяться на слово, яке пояснює, уточнює

предикат (längst). Завдяки цьому створюється більша

монотонність.

Наступні приклади можуть уже мати дві синтагми, якщо

б вони вимовлялися з більшою експресією. При нейтраль-

ному мовленні вони мають лише одну синтагму:

2 3 2 2 2 Ц 22223222 Щ

Sie bittet uns zu "Tisch. Вона запросила нас до "столу.

[2 3 2 2 2" 11 [2222 3/2 2 2 ЗЦ]

Згадана потенційна синтагма (Sie bittet uns) zu Tisch.

Вона запросила нас (до столу) розкриває певну внутрішню

закономірність мелодійних контурів. Синтагматичний на-

голос може виділятися тільки в основному як експіратор-

ний, але водночас саме на цьому складі спостерігається

мелодійний злам — мелодика досягає найнижчого рівня.

Проте слово, яке у випадку максимального членування

могло б стати носієм синтагматичного наголосу, у німець-

кій мові виділяється мелодійно за допомогою високого

тону. Що ж до української мови, то тут підвищення факуль-

тативне і навіть у тому випадку, коли воно стає реальним,

Це виділення відбувається додатково до виділення слова

3 синтагматичним наголосом.

У подібний спосіб виділяються означення до іменника»

якщо іменник має синтагматичний наголос:

2 2 32 111|22 2 22 32 2222 3Ц

Sie kauft frische Вона купує сві л

Schnittblumen. зрізані квіти.

12 2 3 2 " 1 1 1 \] [222223/22222 "З ЦІ

Означення в німецькій мові також виділяється мелодій-

но, а синтагматичний наголос — експіраторно і засобами

тривалості. В українській мові, як уже було сказано, таке

мелодійне підвищення факультативне, якщо воно реалі-

зується вищим тоном.

Якщо ж це означення уточнюється за допомогою ще од-

ного пояснювального слова, то картина дещо змінюється:

2233231]. 22232 22 2 231|

Sie kauft ganz frische Вона купує зовсім свіжі

"Blumen. -квіти.

12 2 3 3 2 " 3 1 |] [2 2 2 3 2 2 2 2 2 "<.3Щ

При такому ступені поширеності мелодійні контури в

обох мовах значною мірою відмінні. У німецькій мові слово,

яке уточнює означення, виділяється мелодійно. В україн-

ській мові воно звичайно лишається ненаголошеним, однак

слово з потенційним синтагматичним наголосом виділяєть-

ся мелодійно (купує) і сприймається як наголошене.

Обставини способу дії, які пояснюють дієслово, в німець-

кій мові високим тоном не виділяються, а в українській —

виділяються:

2 322 2 2 " З Ц 2 323122 ЗЦ

Ich koche dir schnell die Suppe. Я швидко зварю тобі "суп.

[2322 22 " 31 |] [2 3 2 3 1 2 2 " 3 1 \]

При інтонації завершеності висловлення не завжди

починаються середнім тоном, як це було видно на прикла-

дах. При логічному наголосі речення може починатися ви-

соким тоном.

З 2 1 | 2 3/2 2 22 2 ЗЦ

'"Karlchen bleibt hier. Пет'"ро лишається тут.

V" 3 2 Ц] [2 '"312 2 2 2 2 З ЦІ

У німецькій мові слово, виділене логічним наголосом,

вимовляється переважно високим тоном, в українській

мові це — рідкісне явище.

Ми розглянули тут кілька типових варіантів мелодійних

контурів, які можна пояснити тільки в тому разі, якщо

аналізувати їх, виходячи з поширеності речень та лексико-

семантичного наповнення цих моделей. Тут не були розгля-

нуті випадки з двома наголосами, тому що два синтагматич-

ні наголоси означають дві синтагми і нічого принципово

нового в них бути не може.

іВ

ТОНАЩЯ НЕЗАВЕРШЕНОСТІ

Інтонація незавершеності характеризує будь-яку не

станню синтагму в реченні і має сигналізувати про те, що

висловлення не закінчене і продовження має бути.

Релевантним для цього типу інтонації є мелодійне по-

ложення останнього складу, незалежно від того, наголо-

шений чи ненаголошений це склад.

Найзручнішим педагогічним прийомом є зіставлення з

інтонацією завершеності, щоб краще підкреслити специ-

фіку обох інтонацій, наприклад:

3 2 Ц 2 3 1 3/21

Ich " freue mich. Ich "freue mich /Sie kennenzulernen.

[2 " 3 2 11 [2 " 3 1 3/21 - [...]

22 23Ц22 2321

Дуже приє"мно. Дуже при"ємно/познайомитися з Вами.

[2 2 2 ' 3 1 \] [2 2 2 "32 []/[...!

232222 22 2 222 23 2"Ц

Die Umstellung von der Schule zur Universität war s"chwer.

[2322 2'22222222 3/2" 11

[2322 22 2 2 222232 3/2Ц

Die Umstellung von der Schule zur Universität war s"chwer,/

aber du kannst unbesorgt sein.

[2 3 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 3/2 ||1 [...]

222232222222 "32

Перехід від школи до університету/був важкий...

[2 2223222222 "32Ц1 [...]

Різниця інтонації незавершеності виявляється досить

чітко, оскільки в німецькій мові є тенденція виразніше

виділяти останній склад (незалежно від наголосу) — зде-

більшого за допомогою високого тону, а в українській мові

це виділення не підкреслюється, тобто не перевищує рівня

середнього тону.

ПИТАЛЬНА ІНТОНАЦІЯ

Підкреслимо насамперед, що не кожне питальне речен-

ня — висловлювання вимовляється з питальною інтона-

цією. Треба розрізняти питальні речення без питального

слова та з питальним словом. Речення без питального слова

вимагає від співбесідника рішучої відповіді — так чи ні,

його називають загальним питанням (німецькою мовою

Entscheidungsfrage). Речення з питальним словом скеровує