Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

інші ж елементи входять до складу залежно від таких чинників, як галузева

належність продукції, соціальна значущість виробни цтва, кількість

господарських ланок, що беруть участь у вироо ництві й реалізації продукції,

та інші. Мито входить до склад) ціни тільки імпортних товарів, а акцизний

збір є елементом ціни лише деяких видів продукції. Податком на додану

вартість обкладається більшість вироблених товарів і послуг, хоча є і винят-

ки. Націнки посередницьких і торговельних організацій включаються в ціни

тих товарів, які реалізуються через посередницькі ланки. Отже, відпускна

ціна може мати різний ряд елементів, що і проілюстровано нижченаведеними

її варіантами [ 11, с. ЗО]:

*Перший варіант (Ц = С + П): відпускна ціна збігається з ціною

підприємства. Такі ціни встановлюються на продукцію, яка не обкладається

товарними податками, а її реалізація здійснюється безпосередньо

виробником (наприклад, шкільні підручники).

*Другий варіант (Ц = С + П + ПДВ): застосовується в тому разі, коли

продукція обкладається податком на додану вартість та її продає сам

виробник (наприклад, одяг, взуття, меблі, побутова техніка). Це

найпоширеніший варіант відпускної ціни.

* Третій варіант (Ц = С + П + А + ПДВ): відпускна ціна встановлюється на

підакцизні товари, які реалізуються безпосередньо виробником.

* Четвертий варіант (Ц = С + П + ПЗН): відпускна ціна формується на

продукцію, яка не обкладається податком на додану вартість і реалізується

посередницько-збутовими організаціями.

* П'ятий варіант (Ц = С + П + ПДВ + ПЗН): відпускна ціна визначається на

продукцію, яка обкладається податком на додану вартість і реалізується

посередниками.

*Шостий варіант (Ц = С + П + А + ПДВ + ПЗН): відпускна ціна формується

на підакцизні товари, які реалізують посередники.

Останній елемент ціни, тобто торговельна надбавка (ТН), перетворює

відпускну ціну в роздрібну (ЦР), яка, наприклад, на підакцизні вітчизняні

товари містить у собі максимальну кількість елементів, тобто:

ЦР = С + П + А + ПДВ + ПЗН + ТН. (15.16)

Встановлюючи ціни на продукцію, підприємство намагається забезпечити

досягнення певних цілей: визначений обсяг продажу, оволодіння певною

часткою ринку, отримання визначеного обсягу прибутку, проникнення на

конкретний ринок і закріплення на ньому, посилення впливу на формування

попиту на продукцію підприємства, просування нових товарів на ринок

тощо.

468

Рівень свободи підприємства при встановленні цін та маніпулюванні ними

суттєво обмежується низкою чинників — як внутрішніх, так і зовнішніх. До

внутрішніх чинників слід віднести такі, як місія та цілі діяльності

підприємства, загальна та функціональні стратегії, витрати, організація

цінової роботи тощо. Найвагомішим серед внутрішніх чинників є витрати

підприємства, що визначають мінімальну ціну, яку воно може призначити на

свій ювар. Підприємство намагається встановити таку ціну, яка б не лише

компенсувала витрати виробництва, розповсюдження та продажу товару, а й

забезпечувала б достатній прибуток, що компенсував би докладені зусилля та

ризик. Зі зростанням витрат підприємство підвищує ціни на свої товари, а

знижуючи витрати, знижує і ціни. Серед зовнішніх чинників слід виокремити

стан рижу і попиту, державне регулювання цін, канали розподілу продукції,

конкуренцію, інфляційні очікування, етап життєвого циклу товару та інші.

Найефективніше свої регулюючі функції ціна може виконувати лише тоді,

коли вона формується під впливом ринкових чинників. Але практика

свідчить, що вільна ціна не здатна враховувати всі цілі соціально-

економічного розвитку країни і тому не може універсально регулювати

економічні процеси. Так, стиму-лювальний вплив вільних цін на економіку

може забезпечуватись лише за умов зрілого ринку, де обмежена діяльність

монополій, панує вільна конкуренція, ефективно функціонує вся ринкова ін-

фраструктура. За відсутності таких умов вільне ціноутворення впливає

негативно — викликає спад виробництва, безробіття, інфляцію і, як наслідок,

соціальну напругу в суспільстві.

В Україні існує визначена система законодавчого впливу на цінову політику

підприємств. Регулювання процесів ціноутворення ґрунтується на системі

законів і законодавчих актів, основними з яких є:

• Закон України «Про ціни і ціноутворення» (1990 р.);

• Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.);

• Закон України «Про захист економічної конкуренції» (2000 р.) таін.

Крім того, при визначенні цін суб'єкти господарювання враховують

нормативні документи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України,

Державної податкової адміністрації України, міністерств і відомств.

Найвагомішим документом є Закон України «Про ціни і ціноутворення».

Його чинність поширюється на всі підприємства й

469

організації незалежно від форм власності, підпорядкування та методів

організації праці і виробництва.

Втручання держави в ціноутворення здійснюється в трьох основних формах:

обмеження рівня ціни, введення податкових платежів з метою вилучення

частки доходів у виробників і споживачів, державна підтримка цін через

дотації. Перелічені форми втручання здійснюються за допомогою

різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у

дві групи: прямі та непрямі. Пряме регулювання, як правило, переважає на

початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова

ситуація. До прямих методів регулювання належать:

♦ встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги;

♦ застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення;

♦ декларування зміни цін (одержання дозволу у відповідних органах);

♦ заморожування (блокування) цін на певний період;

♦ введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та

торговельних надбавок;

♦ укладення договорів про ціни між державою та підприємствами.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого

ринку, коли регулювальний потенціал ринкового механізму реалізується

сповна. За допомогою цих методів держава лише регулює поведінку

суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, опосередковано

впливаючи на рівні та порядок встановлення цін на товари і послуги. До

основних непрямих методів регулювання цін належать:

♦ застосування граничних нормативів рентабельності;

♦ зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;

♦ пільгове оподаткування та кредитування;

♦ диференціація ставок ввізного мита.

Важливим аспектом державного регулювання цін є захист внутрішнього

ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. У кожній країні

внутрішні ціни, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено

неоднаковим рівнем витрат на виробництво товарів та відмінностями в

системах оподаткування. Якщо внутрішні ціни високі, то імпорт дешевих

іноземних товарів може завдати шкоди національним економічним

інтересам. Для запобігання такому держава використовує протекціоністську

політику, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування на-

470

ціональних виробників або підвищення цін на імпортні товари до певного

рівня за допомогою ввізного мита. Ввізне мито є непрямим податком і

основним інструментом регулювання цін на імпортні товари. Ще одним

напрямом втручання держави є регулювання цін і тарифів підприємств-

монополістів шляхом встановлення на їх продукцію та послуги фіксованих

цін.

Серед зовнішніх чинників також слід виокремити конкуренцію, або

конкурентну структуру ринку, в якому функціонує підприємство. Поняття

«ринкова структура» відноситься до стану і рівня конкуренції стосовно

конкретного товарного ринку. Ринкова структура формується такими

факторами, як чисельність і характеристика продавців та покупців,

характеристика продукції, умови входу в ринок і виходу з нього [10, с. 485].

Загалом розрізняють чотири типи ринку:

> ринок вільної конкуренції характеризується наявністю множини продавців і

покупців, однорідністю і взаємозамінністю продуктів, відсутністю ринкової

сили в кожного з учасників ринку — домінує гра попиту і пропозиції;

^ ринок монополістичної конкуренції — характерним для нього є велика

кількість підприємств, що пропонують диференційовані товари в широкому

діапазоні цін, наявність значної кількості покупців, потреби яких теж

диференційовані, а також наявність певних бар'єрів входження в ринок і

виходу з нього. Оскільки кожен виробник має свою монопольну версію

продукту, жоден з них не здійснює помітного впливу на ринок, тому при

встановленні ціни підприємства орієнтуються на характеристику продукції,

що виробляється, товарну насиченість та диференціацію конкуруючої

пропозиції;

> ринок олігополістичної конкуренції вирізняється невеликою кількістю

виробників гомогенної чи диференційованої продукції, взаємозалежністю та

взаємодією продуцентів за домінування підприємства — цінового лідера, яке,

власне, контролює і координує ринкові ціни та їх динаміку;

> ринок чистої монополії передбачає функціонування лише одного

продуцента (державна монополія, приватна регульована монополія, приватна

нерегульована монополія) унікального продукту, що не має близьких

замінників, створення високих вхідних бар'єрів, які практично неможливо

подолати, що і забезпечує підприємству монопольний контроль над ринком і,

як наслідок, монопольну ціну та надприбутки.

Підприємство враховує особливості конкурентної структури ринку при

визначенні цін на свою продукцію (послуги). Всі ме-

471

тоди, які використовуються для встановлення ціни, фахівці виїж ремлюють у

три групи — це методи, орієнтовані на витрати, методи, що враховують

конкуренцію, і методи, які орієнтовані ми попит [4, с. 308].

Основою витратного підходу слугує така реальна категорія, як витрати

підприємства на виробництво і збут товарів — або витрати, підтверджені

документами бухгалтерії. Певною мірою авторитетність цього підходу

підтримується й економічною теорією, що розглядає ціноутворення як засіб

забезпечення повного відшкодування витрат і одержання достатнього

прибутку. До витратних методів відносять:

• розрахунок ціни на основі стандартної націнки;

• розрахунок ціни за принципом «витрати плюс»;

• визначення ціни на основі кривих освоєння й існування ефекту масштабу;

• визначення ціни для забезпечення цільового прибутку;

• визначення ціни для забезпечення цільового рівня рентабельності;

• розрахунок ціни для забезпечення цільового рівня рентабельності капіталу.

За витратного підходу необхідно:

• створити якомога досконалішу систему врахування витрат;

• визначити найадекватніший профілю й умовам діяльності підприємства

норматив рентабельності;

• обґрунтувати розмір прибутку в складі ціни з урахуванням найвагоміших

для підприємства чинників.

Методи встановлення ціни, що орієнтуються на конкуренцію, враховують

тип ринку, на якому функціонує підприємство, а також кількість і

характеристику продавців, покупців та продукції, умови входу на ринок і

виходу з нього. Це методи:

— встановлення ціни з орієнтацією на рівень поточних цін конкурентів;

— визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності продукції;

— конкурсне (тендерне)встановлення ціни;

— орієнтація на ціни цінового лідера;

— встановлення монопольної ціни.

Методи встановлення ціни, які орієнтуються на попит (споживачів),

базуються на визначенні попиту на товар, встановленні цінової еластичності

попиту та чутливості споживачів до рівнів цін на продукцію підприємства,

врахуванні цінності продукції для споживачів. Це такі методи:

472

• метод максимізації поточного прибутку;

• метод аукціону;

• метод, орієнтований на цінність продукції для споживача.

Слід враховувати, що встановлення ціни з використанням методів,

орієнтованих на конкуренцію і попит, потребує від підприємства організації

цінових досліджень, моніторингу ринку для визначення найприйнятнішого в

конкретній ринковій ситуації методу встановлення ціни.

Питання для самоконтролю

1. Особливості класифікації та сутність окремих видів витрат.

2. Фактори, що визначають вибір та застосування окремих методів і систем

калькулювання витрат.

3. Сутність та відмінності калькулювання за повними і змінними витратами.

4. Особливості складання кошторису виробництва.

5. Визначення собівартості продукції відповідно до Стандарту

бухгалтерського обліку «Витрати».

6. Розрахунок витрат на продукцію за окремими статтями калькуляції.

7. Методика розподілу непрямих витрат при обчисленні повної собівартості

виробів.

8. Сучасні моделі управління витратами і сфери їх переважного застосування.

9. Завдання системи управління витратами на підприємстві.

10. Зміст та основні показники аналізу беззбитковості на підприємстві.

11. Наведіть сутнісно-видову характеристику цін.

12. З яких елементів складається ціна?

13. Які зовнішні та внутрішні чинники впливають на цінові параметри

продукції і послуг?

14. Як держава може регулювати ціни на продукцію та послуги?

15. Які методи використовуються при встановленні цін?

Список використаних джерел

1 Наказ Міністерства фінансів № 318 від 31.12.99 «Про затвердження

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати »

2. Бажин И. И. Логистика: Компакт-учебник. — X.: Консум, ікюз. — 240 с.

473

3. Бондар І. Ю. Управління витратами виробництва та собівартістю

продукції: Навч. посібник. — К.: КДТЕУ, 2000. — 65 с.

4. Гаркавенко С. С. Маркетинг: Підручник. — К.: Лібра, 2002. — 712 с.

5. Герасименко В. В. Управление ценовой политикой компании: Учебник. —

М.: ЭКСМО, 2006. — 688 с.

6. Голов С. Ф. Управлінський облік: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Лібра,

2004. — 704 с.

7. Дугіна С. І. Маркетингова цінова політика: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,

2005. — 393 с.

8. Корінєв В. Л. Цінова політика підприємства: Монографія. — К.: КНЕУ,

2001—257 с.

9. Нечаева О. Д. Инновационный подход к управлению затратами

предприятия на основе бюджетирования // Инновации. — 2001. — № 9—10.

— С. 66—70.

10.Cuo К. К. Управленческая экономика. — М.: Инфра-М, 2000. — 670 с.

11.Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,

2001. — 122 с.

12.Управление затратами на предприятии: Учебник / В. Г. Лебедев и др.;

ред.: Г. А. Краюхин. — СПб.: Бизнес-пресса, 2000. — 277 с.

474

ТЕМА 16

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬ ТА ТИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ

ДІЯЛЬНОСТІ

Ключові поняття і терміни

• фінансова діяльність;

• фінансування;

• фінансове планування;

• дохід;

• витрати;

• прибуток;

• майновий стан;

• фінансова стійкість;

• ліквідність;

• ділова активність;

• рентабельність;

• інтегральна ефективність діяльності;

• конкурентоспроможність підприємства.

16.1. Загальна характеристика фінансової діяльності підприємства

Управління процесами формування і використання капіталу є центральною

ланкою в системі менеджменту суб'єкта господарювання. Будь-яка

господарська операція підприємства має фінансовий підтекст — витрату,

надходження або перетворення фінансових ресурсів. За спектром завдань,

інтенсивністю формування управлінських рішень та впливу на кінцеві

результати господарювання фінансовий менеджмент є визначальною сферою

забезпечення ефективного функціонування організації. Ступінь успішності

комплексу перманентних заходів щодо формування фінансових ресурсів

суб'єкта господарювання та управління ними й визначає перспективи

кожного підприємства. Динамізм зовнішнього середовища бізнесу,

необхідність пошуку нових джерел фінансування та потреба постійного

підвищення ефективності господарських процесів за жорстких умов

відкритої економіки визначають важливість фінансової діяльності

підприємства. Сутність такої діяльності виявляється через покладені на неї

функції (рис. 16.1).

475

Рис. 16.1. Зміст фінансової діяльності підприємства

Формування достатнього обсягу фінансових ресурсів вимагає ідентифікації

загальної потреби у коштах для придбання (створення) необхідного

підприємству майна, розроблення схем фінансування оборотних і

позаоборотних активів, визначення системи заходів щодо залучення капіталу

з різноманітних джерел. Наступним завданням фінансових служб є за-

безпечення умов досягнення максимальної дохідності експлуатації капіталу

за прийнятного рівня ризику. Максимізація дохідності сформованих

фінансових ресурсів повинна досягатися в межах допустимого ризику,

конкретний рівень якого встано-

476

влюється власниками чи менеджерами підприємства з урахуванням їх

фінансового менталітету. Мінімізація ризиків втрати капіталу може бути

досягнута шляхом диверсифікації методів і форм його залучення, оптимізації

структури активів, своєчасної трансформації сфер і напрямів діяльності,

внутрішнього і зовнішнього страхування.

Важливим завданням є забезпечення постійної фінансової рівноваги

підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага характеризується

високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності фірми на всіх

етапах її розвитку і забезпечується оптимізацією структури капіталу та

формуванням у необхідних обсягах високоліквідних резервів. Цієї рівноваги

також досягають шляхом раціоналізації складу формованого капіталу за

строками його залучення, зокрема шляхом збільшення частки постійного

(перманентного) капіталу. Забезпечення необхідного контролю над фірмою з

боку її засновників накладає на фінансові служби обов'язок слідкувати за

тим, щоб залучення капіталу із зовнішніх джерел не призводило до втрати

контролю і поглинання підприємства сторонніми особами.

Фінансова гнучкість — це спроможність підприємства швидко формувати

необхідний обсяг додаткового капіталу за неочікува-ної появи

високоефективних інвестиційних проектів, нових можливостей прискореного

зростання або у випадку необхідності не-запланованих розрахунків з

партнерами. Необхідна фінансова гнучкість забезпечується шляхом

оптимізації джерел та строків формування капіталу, підтримкою

інвестиційної привабливості та високого кредитного рейтингу фірми,

управлінням її фінансовими ризиками.

Функціональна структура фінансового менеджменту суттєво відрізняється на

підприємствах з різними масштабами діяльності. На малих підприємствах

фінансове управління здійснюють, як правило, власник фірми, її директор

або бухгалтер. На середніх підприємствах функції фінансового управління

покладаються на фінансового менеджера, який входить до функціонального

економічного підрозділу (наприклад планово-економічного відділу,

бухгалтерії), або спеціалізований фінансовий структурний відділ, який

здійснює управління всіма основними аспектами фінансової діяльності. У

великих компаніях створюється найбільш диверси-фікована система

функціональних фінансових підрозділів, які підпорядковуються фінансовій

дирекції. До таких підрозділів належать служби фінансового моніторингу,

прогнозування, планування, обліку та контролю.

477