Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Постачальницька діяльність істотніше повязана зі службами маркетингу,

плануванням виробництва і фінансів. Часто цілі цих служі

можуть не збігатися з цілями раціональної організації сукупна матеріального

потоку, що проходить через підприємство. У зв'яі з цим доцільно створювати

спеціальну логістичну службу д управління ланцюгом матеріального потоку,

сформованого на осн ві інтеграції окремих ланок, починаючи з формування

договірн відносин з постачальниками і закінчуючи доставкою покупцеві

тової продукції, тобто єдину логістичну систему, здатну адекватн реагувати

на зміни зовнішнього середовища.

Під логістикою зазвичай розуміють напрям господарської діял ності, що

полягає в управлінні рухом матеріальних та інформаційних потоків у

просторі та часі від первинного джерела до кінцевого споживача, тобто у

виробництві та обігу. За змістом робіт логістика включає: планування,

контроль і управління транспортуванням, складуванням та іншими

матеріальними і нематеріальними операціями, що здійснюються в процесі

доставки сировини і матеріалів дОІ виробничого підприємства,

внутрішньовиробничої переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів,

доставки готової продукції ді споживача відповідно до його інтересів і вимог,

а також передання, зберігання і обробки відповідної інформації тощо.

У сучасній науці та практиці зарубіжні фахівці виділяють: закупівельну

логістику, що пов'язана із забезпеченням виробництва матеріалами;

виробничу логістику, завданням якої є раціональна організація та управління

матеріальними потоками; збутову (маркетингову, або розподільчу)

логістику. Інтегруючою підсистемою вказаних видів логістик є комп'ютерна

логістика, як логіс-тична інформаційна система, пов'язана зі збором даних

про товарний потік, їх передаванням, обробкою і систематизацією з

наступним наданням готової інформації. Раціональна організація та

управління матеріальними потоками передбачає обов'язкове застосування

основних логістичних принципів: прямоточності, гнучкості, синхронізації,

оптимізації, інтеграції потоків.

Мета логістичної системи — доставляти матеріали, вироби і товари в задане

місце, в потрібній кількості й асортименті, з максимально можливим рівнем

підготовки до виробничого або особистого споживання за заданого рівня

витрат. Логістична система, як правило, включає такі елементи: закупівля —

підсистема, що забезпечує надходження матеріального потоку в логістичну

систему; скчади — будівлі, споруди, пристрої для зберігання матеріальних

запасів; запаси — запаси матеріалів, що дають змогу

408

логістичній системі швидко реагувати на зміну попиту; обслуговування

виробництва — підсистема для обслуговування процесу ипробництва;

транспорт — матеріально-технічна база та інфра-і іруктура, за допомогою

яких вантажі транспортують; інформація — підсистема, що забезпечує

зв'язок між усіма елементами ми істинної системи та їх координацію; кадри

— персонал, що ииконує логістичні операції; збут — підсистема, що

забезпечує нибуття матеріального потоку з логістичної системи.

Межі логістичної системи визначаються циклом обігу засобів ипробництва

(рис. 14.14).

Рис. 14.14. Загальна схема логістичної системи в межах циклу обігу та

виробництва: — матеріальний потік; — потік фінансових коштів

Матеріальний потік у логістичній системі утворюється в результаті

сукупності певних дій з матеріальними об'єктами. Ці дії називаються

логістичними операціями. Матеріальні потоки утворюються в результаті

діяльності різних підприємств та організацій (транспортних, експедиційних

комерційно-посередницьких, виробничих, оптової торгівлі тощо). Логістики

оцінюють конкретну ситуацію і приймають відповідні рішення, формують

матеріальні потоки, здійснюють процес товароруху. В умовах ринкової

економіки лідирує в конкурентній боротьбі той, хто оволодіє методами

сучасної логістики.

Застосування логістичного підходу до управління матеріальними потоками в

практиці господарської діяльності дозволяє: гнучко реагувати на мінливі

пріоритети споживачів; значно скорочувати часові інтервали між

придбанням сировини і матеріалів

409

та постачанням товарів кінцевому споживачеві; мінімізувати Щ варні запаси;

скорочувати час доставки товарів; прискорювати процес отримання

інформації; підвищувати рівень сервісу.

Збут готової продукції є завершальним ланцюгом логістики виробничого

процесу, який пов'язує підприємство виготовлювача зі споживачем

(ініціатором купівлі) через проміжні ланцюги розподілу (збутові організації,

торговельні посередники).

Під збутовою діяльністю розуміється процес просування го тової продукції

на ринок і організація торговельного обміну з мої тою отримання

підприємницького прибутку. Збутова діяльніегі полягає не тільки і не стільки

в продажу готової продукції, скільі ки в орієнтації виробництва на

задоволення платоспроможного попиту покупців; активній роботі на ринку з

формування та підтримання попиту на продукцію підприємства; організації

ефективних каналів розподілу і просування товарів. За даними зарубіжних

досліджень з кожного долара, що витрачений споживачем на купівлю товару,

50 центів тією або іншою мірою пов'язані зі збутом. Тобто на сучасному

ринку спостерігаються тенденції відносного зміщення затрат

товаровиробників з виробничо-технічного характеру на проблеми збуту.

Основними способами збуту продукції для підприємств є: через власну

збутову мережу (у разі великого обсягу продажу на ринку власної

продукції); через систему незалежних (або залежних) збутовиків-

посередників (дистриб'юторів, агентів, джоббе-рів, брокерів), якщо

обслуговується вузький сегмент ринку чи окремі непостійні клієнти.

Система незалежних посередників дуже ефективна на ринку стосовно мережі

виробника завдяки таким чинникам: скороченню кількості контактів,

економії на масштабі збутових операцій, зменшенню функціональної

невідповідності, розширенню асортименту товарів, підвищенню рівня об-

слуговування.

Організація рівномірного виконання плану реалізації продукції вимагає

чіткого оформлення договорів із замовниками з метою найраціональнішої

організації виробництва на підприємстві. Зокрема, система договорів

повинна забезпечувати можливість складання раціональної виробничої

програми для цехів підприємства на окремі планові періоди (дотримання

принципу концентрації виробництва продукції).

Організація служби збуту на підприємстві залежить від обсягів збутової

діяльності, виду, характеру готової продукції, номен-

410

клатури та масштабів виробництва, чисельності та географії споживачів,

кількості та інтенсивності каналів розподілу, характеру і в форм організації

каналів товаророзподілу, іміджу товаровиробника та його торговельної

мережі.

Організаційна структура служби збуту може включати: підрозділи управління

— відділ збуту, в складі якого утворюються пюро (групи): замовлень,

вивчення попиту, планове, договірно-прецензійне, рекламне, монтажу,

наладки, сервісного обслуговування; виробничі підрозділи — склади готової

продукції, цехи (дільниці) комплектації, консервації та упакування продукції,

виготовлення пакувальної тари, експедиції і відвантаження.

На підприємствах служба збуту з маркетинговою орієнтацією виконує три

основні групи функцій, що вказані в табл. 14.4.

Таблиця 14.4

411

На підприємствах з невеликими обсягами матеріальи технічного постачання

та збуту організуються єдині постачал ницько-збутові відділи.

Організація збуту продукції чинить істотний вплив на техніко-економічні

показники підприємства, оскільки внаслідок особливій тей виробництва і

збуту продукції утворюються запаси готової пре дукції, які не можуть бути

оформлені як реалізовані. Утворення за пасів готової продукції відбувається

переважно з причин: не вчасного оформлення відвантажувальної і платіжної

документації; неукомплектованості постачання продукції замовникові;

необхідності виконання попередньої консервації і спеціального упакування;

незабезпеченості тарою і контейнерами; неукомплектованості транзитної

партії для перевезень залізницею або водним транспортом.

Ефективність збуту зумовлюється управлінням запасами готової продукції,

що здійснюється на основі договорів між постачальником та споживачем

шляхом: «фіксованого розміру замовлення» продукції, де дата постачання

визначається рівнем запасу готової продукції на складі; «фіксованого

інтервалу», тобто замовлення (поставки) виконуються регулярно через

заздалегідь визначений інтервал часу, але запас готової продукції кожен раз

може бути різним.

Виробничий процес як сукупність певних операційні засобів їх здійснення

залежить від - особливостей продукції та обсягів її виготовлення. Тому зміна

видів чи типорозмірів продукції, її модернізація зумовлюють відповідні

зміни у виробничому процесі. Взагалі виробництву нової (модифікованої

старої) продукції передує підготовка (технічна підготовка) виробництва,

яка являє собою комплекс робіт:

• науково-дослідні роботи у процесі яких з'ясовуються можливості, принципи

та методи створення нової або модернізації старої продукції. Це здійснюється

в тісному зв'язку з маркетинговими дослідженнями;

• конструкторська підготовка виробництва — створення нової або

вдосконалення продукції, що виготовляється, відповідно до вимог науково-

технічного прогресу і перспектив ринкової кон'юнктури. Створюється

комплект конструкторської документації, необхідної для виготовлення та

експлуатації виробу;

• технологічна підготовка виробництва яка охоплює сукупність робіт із

забезпечення технологічної готовності підприємства до виготовлення

продукції належної якості і в потрібному обсязі;

412

• організаційно-планова підготовка виробництва, а саме: ада-шація

виробничої та організаційної структур підприємства до і'іі виготовлення

нової продукції, забезпечення потрібним об-м ніанням, перепланування

технологічних схем і розміщення |П і лікування в підрозділах, розроблення

календарно-планових нормативів (серій виробів, партій деталей, виробничих

циклів ницо), обґрунтування методу переходу на випуск нових виробів.

Підготовку виробництва нової продукції за запланованим пе-|н- ііком у

повному обсязі можуть самостійно здійснити як прави-|0 великі підприємства

з розвинутою науково-дослідною та їй інструкторською базою. На більшості

підприємств основними складовими є технологічна й організаційно-планова

підготовка шіробництва.

Для організації виробничого процесу визначальною можна вва-кати

технологічну підготовку виробництва. Головне її завдання — розроблення

технологічних процесів, що забезпечують мінімальні ви грати на

виготовлення певного обсягу продукції належної якості. Іа своїм змістом

технологічна підготовка виробництва включає комплекс робіт такого

функціонального призначення: а) забезпечення технологічності конструкції

виробу; б) розроблення технологічних процесів і методів контролю; в)

проектування та виготовлення чи купівля технологічного оснащення; г)

наладка і впровадження спроектованих технологічних процесів.

Технологічність конструкції виробу — це така її властивість, яка дає змогу

виготовляти, монтувати, обслуговувати та ремонтувати виріб з

оптимальними витратами часу й коштів. Для цього В процесі конструювання

враховуються технологічні вимоги до конструкції виробу, проводиться

технологічний контроль конструкторської документації, що передбачає

відповідну участь технологів у процесі конструювання нових виробів.

Розроблення технологічних процесів починається з визначення технологічних

маршрутів деталей і складальних одиниць у процесі їх виготовлення. Після

цього опрацьовуються технологічні процеси виготовлення заготівок, обробки

деталей, складання вузлів і виробу в цілому, а також обчислюються норми

витрат часу на всі види технологічних операцій. Залежно від типу виробниц-

тва розроблення технологічного процесу має різну деталізацію. Так, в

одиничному виробництві детальне опрацювання технологічного процесу є

економічно недоцільним унаслідок високої трудомісткості цих робіт. За

таких умов здебільшого обмежуються розробленням маршрутної технології,

що в ній зазначають основні операції без їх поділу на окремі складові. У

маршрутній

413

карті, що є основним технологічним документом в одиничному та

дрібносерійному виробництві, міститься перелік технологічних операцій із

зазначенням устаткування, технологічного ос нам щення, розряду роботи й

норми часу.

У великосерійному та масовому виробництві технологічний процес

опрацьовується ретельно з поділом його не тільки на операції, а й на окремі

їх частини — переходи. На кожну операцію розробляється операційна карта,

в якій поряд із зазначенням устаткування, оснащення, розряду роботи та

норми часу містяться характеристики способів і режимів обробки за

елементами операції (переходами),! Одночасно з розробленням

технологічного процесу визначаються методи організації виробництва, а

також обчислюються норми витрат матеріалів на деталі, вузли і виріб у

цілому.

Важливим етапом технологічної підготовки виробництва є проектування й

виготовлення (купівля) технологічного оснащення— пристосувань,

інструменту, засобів механізації та автоматизації виробничих процесів.

Опрацювання і впровадження запроектованих технологічних процесів на

великих підприємствах масового виробництва здійснюється поетапно: в

технологічних лабораторіях, експериментальних цехах, а остаточно — в

цехах основного виробництва в міру готовності технологічної документації і

спеціального оснащення. Технологічний процес уважають запровадженим

(освоєним), коли виготовлення деталей, складання вузлів і виробу в цілому

здійснюється відповідно до встановленого регламенту і вимог.

Сучасна техніко-технологічна база підприємства дає змогу виготовляти ту

саму продукцію різними способами. Проектуючи технологічний процес, слід

оцінювати можливі варіанти технології і вибирати з них оптимальний, тобто

найекономніший варіант за певних виробничих умов. Таке завдання

здійснюється за типовою методикою визначення економічної ефективності

технічних нововведень та інвестицій.

14.4. Менеджмент якості продукції (послуг)

Важливим чинником впливу на якість продукції є стандарти. Стандарти —

це нормативи, які є еталоном для порівняння параметрів продукції, що

виробляється, з визначеними в них вимогами до якості продукції. Стандарти

визначають ряд показників якості продукції, рівень кожного з них,

414

методи і засоби виміру, випробувань, маркування, упакування,

транспортування, зберігання, експлуатаційного обслуговування, ремонту.

Стандартизація — це діяльність із розроблення, впорядкування,

впровадження стандартів та контролю за їх освоєнням у певній галузі.

Система стандартизації дає змогу розробляти і підгримувати в належному

стані: єдину технічну мову; найважливіші технічні характеристики продукції;

типорозміри і типові конструкції виробів загального застосування; систему

класифікаторів ісхніко-економічної інформації; достовірні довідкові дані про

властивості матеріалів і речовин. Залежно від масштабів роботи ЗІ

стандартизації вона поділяється на міжнародну, регіональну і національну.

В Україні нормативні документи зі стандартизації підрозділяються на такі

категорії: державні стандарти України (ДСТУ); галузеві стандарти (ГСТ);

технічні умови (ТУ); стандарти підприємств і об'єднань підприємств

(асоціацій, концернів, акціонерних товариств, міжгалузевих, регіональних та

інших об'єднань) (СТП); стандарти науково-технічних товариств та

інженерних союзів, асоціацій, інших громадських об'єднань (СТО). За

розроблення вітчизняних стандартів ураховуються вимоги Міжнародної

організації зі стандартизації (ISO).

Залежно від об'єкта стандартизації, його специфіки і змісту вимог, що

розроблені до нього, стандарти поділяються на: стандарти основні; стандарти

на продукцію, послуги; стандарти на процеси; стандарти на методи

контролю, випробувань, виміру, аналізу. Державні стандарти

затверджуються на термін не більше п'яти років.

З метою розроблення і впровадження стандартів та контролю за їх освоєнням

створено спеціальні служби в галузевих комітетах, департаментах і на

підприємствах. Керівництво цією роботою здійснює Державний комітет

України з питань технічного регулювання та споживчої політики

(Держспоживстандарт України).

Відомо, що порушення вимог до якості продукції, яка випускається,

призводить до збільшення витрат виробництва та споживання. Тому вся

продукція, що виготовляється, підлягає технічному контролю якості, що

передбачає вимір кількісних та (або) якісних характеристик властивостей

продукції. Технічний контроль є елементом системи управління якістю і

являє собою пере-

415

вірку відповідності продукції або процесу, всіх виробничих ум та чинників,

від яких залежить якість продукції, установленії техніко-технологічним

вимогам до якості продукції на всіх стаді ях її виготовлення. Він, як складова

виробничого процесу, об'єднує в комплекс взаємопов'язані контрольні

операції, що пм редбачені технологічним процесом (технологічною картою).

Дія складних контрольних операцій створюються карти контролю. Вимоги до

організації технічного контролю якості: профілактич» ність — запобігання

браку; точність і об'єктивність; економічність; участь усіх працюючих у

контрольних функціях.

Мета технічного контролю якості на підприємстві полягає у своєчасному

запобіганні можливому порушенню вимог до якості та забезпеченні заданого

рівня якості продукції за мінімальних витрат на її виробництво, тобто в

забезпеченні випуску високоякісної і комплектної продукції згідно з

чинними стандартами і технічними умовами. Об'єктами контролю є всі

складові процесу виробництва: предмети праці (сировина і матеріали),

пальне, енергія, напівфабрикати, деталі, складальні одиниці (вузли), готова

продукція, конструкторська та технологічна документація; засоби праці

(устаткування, технологічне оснащення, інструмент, виробничі системи,

контрольна апаратура, прилади та пристрої"); технологічні процеси

(перевірка на відповідність їх здійснення технологічним картам, перевірка на

відповідність чинним стандартам процесів створення конструкторської,

технологічної та іншої документації); праця виконавців (перевірка й

оцінювання якості результатів праці конструкторів, технологів, операторів,

робітників); умови праці (перевірка дотримання психофізіологічних та

гігієнічних норм, параметрів техніки безпеки, режимів праці і відпочинку,

організації і обслуговування робочого місця та ін.).

Види контрольних операцій: контроль геометричних форм і розмірів,

зовнішнього вигляду продукції, фізико-механічних, хімічних та інших

властивостей матеріалів і напівфабрикатів, технологічних властивостей

(придатність для обробки на наступних операціях), контрольно-здавальні

випробування, контроль за дотриманням технологічної дисципліни.

Залежно від ступеня охоплення контролем виробничих операцій можуть бути

післяопераційні і групові контрольні операції, а за місцем виконання —

стаціонарні і ковзаючі (контроль на робочих місцях виконавців). Зміст

контрольних операцій вказується у відповідних технологічних картах.

Технічний контроль поділяється на: профілактичний (попередження браку),

приймальний (виявлення й ізоляція браку), ком-

416

лексний (профілактика і приймання) і спеціальний (інспекція стану

виробництва).

Методи технічного контролю: контроль наладки (контроль деталі) — це

перевірка збігу встановлених вимог до якості продукції на початку

виконання тієї або іншої виробничої операції; чстючий контроль —

періодична або епізодична перевірка якості продукції безпосередньо на

робочих місцях; статистичні методи контролю — особлива група методів,

режимів роботи устатку-ИІІІІНЯ, що відрізняються науковим і економічним

обгрунтуванням, чіткою їх регламентацією; вибірковий контроль (одноразо-

иий, багатократний і безперервної вибірки); суцільна перевірка;

статистичний аналіз — специфічна група методів контролю, що

шікористовується з метою вивчення закономірностей зміни якос-и продукції,

її виробництва або експлуатації (переважно як спеціальний вид контролю);

фізико-технічний контроль.

За характером впливу на перебіг технологічного процесу засоби контролю

поділяються на два види: пасивні (оцінювання якості після здійснення

операції) і активні (контроль під час виконання операції, у разі критичних

відхилень від оптимальних іначень параметрів устаткування автоматично

зупиняється).

Залежно від параметрів, які контролюються, застосовуються різноманітні

засоби технічного контролю — контрольно-вимі-рювальні прилади (КВП),

інструменти та апарати, що призначені для: визначення абсолютного розміру

або значення контрольних величин (лінійки, штангенциркулі, манометри,

терези тощо); сортування об'єктів за групами якості — контрольні

сортувальні пристрої з двома граничними значеннями вимірювальних вели-

чин (найбільшим і найменшим, калібри, скоби, пробки і т. д.).

За засобами контролю, що використовуються, розрізняють такі способи

контролю: вимірювальний, реєстраційний, органолептичний, візуальний, а

також за контрольним зразком і технічний огляд.

Більшість контрольних операцій виконується безпосередньо робітниками на

робочих місцях під час здійснення виробничих операцій. Такі контрольні

операції є допоміжними до основних технологічних. З метою забезпечення

виготовлення продукції відповідно до вимог конструкторсько-технологічної

документації та запобігання втратам і збільшенню витрат у процесі ви-

робництва окремі контрольні операції покладаються на наладчиків,

бригадирів, майстрів та спеціальний персонал — працівників відділу (бюро)

технічного контролю якості (ВТК) підприємства.

417