Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

• модульність — використання в робочому процесі модулії робочих місць,

що дає змогу швидко перепроектувати виробнич; структуру;

• надійність — забезпечення стійкого здійснення виробничо го процесу,

безвідмовність техніки та технології;

• екологічність — забезпечення виробничих процесів відповід но до

міжнародних стандартів ISO 140001.

Крім того, слід виділити принцип спеціалізації— закріплення за підрозділом

(робочим місцем) визначеної номенклатури, яка підбирається виходячи з

конструктивних, технологічних особливостей продукції, що ґрунтуються на

стандартизації та уніфікації.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно

між собою зв'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на

практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба

враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення

слід вибирати за критерієм економічної ефективності.

Організація виробничого процесу в часі характеризується виробничим циклом

- інтервалом календарного часу від початку

до закінчення процесу виготовлення або ремонту виробу. Виробничий цикл

характеризує виробничий процес протягом виготовлення поштучно або

партіями деталей, складальних одиниць, напівфабрикатів, виробів. Отже, він

визначається як календарний період від запуску сировини, матеріалів у

виробництво до виходу готової продукції.

Виходячи з тривалості виробничого циклу, визначають термін запуску

продукції у виробництво, складають календарні плани її виготовлення на всіх

стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжних підрозділів

(дільниць, цехів). На основі виробничого циклу обчислюється величина

незавершеного виробництва — важливого елемента оборотних коштів

підприємства. Скорочення виробничого циклу зумовлює зменшення обсягів

незавершеного виробництва та, відповідно, оборотних коштів, виробничої

площі для зберігання предметів праці, сприяє збільшенню виробничої потуж-

ності підприємства і в цілому забезпечує економію витрат.

Тривалість виробничого циклу виготовлення будь-якої продукції складається

з часу виконання основних і допоміжних операцій, тривалості перерв та

природних процесів:

= Т

тех

+ Т

тр

+ Т

ск

+ Т

мо

+ Т

мц

+ Т

пр

. (14.1)

378

Затрати часу, що входять до складу виробничого циклу, відо-бражен. на рис.

14.8.

Рис. 14.8. Структура виробничого циклу

Основу виробничого циклу становить технологічний цикл, який складається з

операційних циклів. Операційний цикл — це тривалість закінченої частини

технологічного процесу (операції), яка виконується на одному робочому

місці.

Міжопераційні перерви пов'язані з різною продуктивністю устаткування,

унаслідок якого напівфабрикати пролежують в очікуванні вивільнення

устаткування або у зв'язку з регламентованими перервами.

Перерви міжциклового очікування виникають між послідовними стадіями

виробництва або між цехами за різночасного виготовлення деталей, що

входять до одного комплекту. Під час перерв можуть виконуватися

контрольні, транспортні і складські операції, тому цей час перекриття у

тривалість виробничого циклу не враховується.

Регламентовані перерви поділяються на режимні, що зумовлені режимом

роботи підприємства, їх тривалість залежить від кількості вихідних,

святкових днів, неробочих змін, робочих змін

379

і тривалості перерв між ними, перерв на обід, а також на міжопераційні

пролежування.

Нерегламентовані {вимушені) перерви враховуються при в значенні

фактичної тривалості циклу, адже вони пов'язані з а~ рійними простоями

устаткування, організаційно-технічними неп ладками: вимиканням

електроенергії, неналежною організаціє робочих місць, невчасним поданням

матеріалів або інструмен низькою якістю технічної документації або

затримкою її підгот вки, недоліками ремонту, невиходом робітників, браком

детале т. п. У дискретних виробництвах (наприклад, у машинобуд ванні)

перерви становлять 70—75 % загальної тривалості вир бничого циклу. Зі

збільшенням серійності виробництва част перерв знижується, а у

безперервних виробництвах вона мінім зується.

Тривалість технологічного циклу виготовлення деталі Т

техд

визначається за

формулою: простого процесу

(14.2)

де t

ді

, — тривалість виготовлення д-ї деталі за і-ю операцією; т- кількість

операцій; t

пр

— тривалість природних процесів (наприклад, сушіння,

закалювання на повітрі); t

м0

— тривалість міжопе-раційних перерв.

У виробничому процесі можуть використовуватися три види руху предметів

праці за операціями технологічного процесу (три види поєднання операцій):

послідовний, паралельний, паралельно-послідовний. Послідовний вид руху

характеризується передаванням на кожну наступну операцію всієї

виробничої партії після обробки її на попередній; устаткування в межах

обробки партії виробів працює без простоїв. Тривалість операційного циклу

за послідовного виду руху виробничої партії обчислюється за формулою:

(14.3)

де п— кількість деталей у партії; т — кількість операцій, на яких

обробляється партія деталей (і = 1 ... т); t

, — тривалість обробки однієї

деталі на і-й операції, хв; РМ

і;

— кількість робочих місць на і-Й операції.

380

Послідовний вид руху є найтривалішим і застосовується в одиничному та

дрібносерійному виробництві. За даними графіка (рис. 14.9 –а) тривалість

обробкти всієї партії дорівнює :

Рис. 14.9. Графіки за видами руху партій деталей за операціями

Паралельний рух передбачає розбивку виробничої партії на передаточні

(поштучні або невеликі транспортні), які негайно передаються на наступну

після закінчення обробки на попередній операції, незалежно від часу

виконання суміжних операцій та готовності всієї виробничої партії. У такий

спосіб обробка деталей виробничої партії здійснюється одночасно на

багатьох операціях. Кількість деталей у передаточній партії (р) визначається

практи-

381

чним шляхом. На операціях, що виконуються до і після найтривалішої

(головної), виникають простої (перерви в роботі) устаткування та робітників

унаслідок розбіжностей у тривалості операцій.

Перерви перетворюються у мікропаузи за умови синхронізації операцій,

тобто однакової трудомісткості операцій між собою або кратності їх такту:

(14.4)

де r — такт потоку; t

1…

— тривалість виконання операцій; РМ

... РМ

—

робочі місця, де виконуються відповідні операції.

Найпоширенішими способами синхронізації є: поділ операцій на переходи і

комбінування різноманітних варіантів послідовності їх виконання;

групування переходів кількох операцій; концентрація операцій; уведення

пропорційних робочих місць на операціях, тривалість яких кратна такту;

раціоналізація робочих прийомів; інтенсифікація режимів роботи; суміщення

часу машинної й ручної робіт та ін.

Паралельний рух застосовується в масовому та великосерій-ному

виробництві, у тому числі на потокових лініях за синхронізації операцій.

Тривалість операційного циклу за паралельного руху обчислюють як:

(14.5)

У нашому прикладі (рис. 14.9-6): T

пар

= 1 -8 + (3-1)-

+ 6 = 14 хв, тобто на графіку беруться проміжки часу, що не перекриваються.

Парачельно-послідовний вид руху (рис. 14.9-в) передбачає передачу деталей з

однієї операції на іншу транспортними або передаточними партіями (р), не

чекаючи закінчення обробки всієї виробничої партії, але при цьому на

кожному робочому місці (операції) партія обробляється без перерв, як за

послідовного руху, але разом з тим має місце паралельна обробка тієї самої

партії

382

деталей на суміжних операціях. Правила визначення тривалості циклу і

побудови графіка паралельно-послідовного руху такі:

1) якщо попередня операція за трудомісткістю менша наступної, то передачу

здійснюють одразу на наступну операцію після обробки однієї деталі або

передаточної партії;

2) якщо попередня операція за трудомісткістю більша наступної, то на

графіку відкладають (від останньої деталь-операції) відрізок, що дорівнює

часу обробки деталі в партії (або передаточної партії), й вліво будують

відрізок, що дорівнює трудомісткості обробки деталей партії, що

залишилися.

Загальна тривалість операційного циклу за умови паралельно-послідовного

руху скорочується порівняно з послідовним рухом на суму тих проміжків

часу ?"

ар

, протягом яких суміжні операції виконуються паралельно.

Для нашого прикладу. Скорочення часу порівняно

з послідовним рухом становить 8 хв. (24 - 16), але найбільше скорочення

циклу досягається за паралельного руху предметів праці. У наведеному

раніше прикладі воно дорівнює 14 хв.

Паралельно-послідовний вид руху використовується за організації роботи на

перервно-потокових лініях. З точки зору організації праці і виробництва

паралельно-послідовний вид руху найбільш доцільний.

Для розрахунку виробничого циклу (в календарних днях) обробки партії

однорідних предметів праці при різних видах руху використовується

загальна формула:

(14.8)

де

— коефіцієнт календарності, що визначається як відношення кількості

календарних днів до кількості робочих днів на рік

383

= Д

/ Д

, наприклад, 365 / 255 = 1,4; З

— кількість робочих змін на добу;

зм

— тривалість однієї зміни, год; к

— коефіцієнт вико нання норм;

видруху

— тривалість відповідних операційних циклів: Т

П0СЛ

, Т

пар

або Т

пар

посл

мо

сер

— середня тривалість однієї перерв між парою суміжних операцій;

т — кількість операцій. Решта елементів виробничого циклу -

визначається з до помогою нормативів,

розрахунків і дослідним шляхом. Зазвичай час на транспортування,

складування й контроль перекривається часол перерв, тому в розрахунок він

не включається.

У практичній діяльності через незначну величину в розрахунок тривалості

виробничого циклу деякі затрати часу не включаються. Його тривалість, як

правило, складається з трьох основних величин: тривалості технологічного

циклу (з урахуванням перерв партіонності), природних процесів та перерв,

що не перекриваються технологічним циклом.

Цикл складного виробничого процесу — це загальна тривалість

скоординованих у часі простих процесів, що входять у процес виготовлення

складного виробу (сукупності деталей, складальних одиниць) або його

партій. Цикл складного виробничого процесу в деяких випадках визначається

графічним методом за цикловим графіком, де відкладаються попередньо ви-

значені цикли простих процесів (виготовлення деталей, що входять у виріб,

— Д), цикли складання вузлів (складальних одиниць — СкО), виробу в

цілому та міжопераційних (міжцик-лових) перерв (рис. 14.10).

Рис. 14.10. Цикловий графік виготовлення механізму

384

На підставі схеми циклового графіка тривалість виробничого никлу виробу

можна обчислювати за формулою:

(14.9)

де к— кількість послідовно пов'язаних між собою процесів вигото-ічісння

деталей або складальних процесів; Т

ві

— тривалість і-го виробничого циклу

виготовлення деталей або виконання складальних процесів; t

мо

— тривалість

міжопераційних (міжциклових) перерв.

Для скорочення виробничого циклу треба зменшувати час виробництва і

перерв. Тривалість виробництва можна зменшити шляхом механізації й

автоматизації технологічних процесів і допоміжних операцій, інтенсифікації

природних процесів через за-і і осування спеціального технологічного

оснащення, ретельного опрацювання технічної документації на стадії

підготовки виробництва, одночасного виконання кількох робіт з

виготовлення складних виробів тощо. Тривалість перерв мінімізується

застосу-напням передових методів організації виробництва та систем

онеративно-календарного управління.

14.2. Типи виробництва та методи організації виробничих процесів.

На організацію виробничих процесів і вибір методів підготовки, планування

та контролю впливає тип виробництва. Тип виробництва — сукупність

організаційно-технічних і економічних особливостей виробництва,

обумовлених номенклатурою виробів, які виготовлюється, обсягами та

ступенем регулярності випуску однойменної продукції.

Тип виробництва значною мірою визначає виробничу структуру підприємств

та їх підрозділів, характер технологічних процесів та їх оснащеність,

організаційні форми виробничих процесів та праці на робочих місцях,

системи оперативно-календарного планування та методи управління.

Виділяють одиничний, серійний та масовий типи виробництва.

Одиничний тип виробництва характеризується широкою номенклатурою

продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне

виготовлення яких здебільшого не передбачається. Різновидом одиничного

типу є дослідне виробництво, в якому

385

виготовляються зразки або партії (серії) виробів для проведення дослідних

робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій.

Серійний тип виробництва має обмежену номенклатуру продукції,

виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями

(серіями) і сумарний їх випуск може бути досить значним. Залежно від

масштабів виготовлення продукції серійне виробництво поділяється на

дрібносерійне, середньосерійне, великосерійне. За своїми якісними

параметрами великосс рійне виробництво наближається до масового,

дрібносерійне -до одиничного (індивідуального).

Масовий тип виробництва характеризується вузькою номенклатурою

продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих

виробів.

Чинниками, що визначають тип виробництва, є: обсяг випуску продукції в

натуральному виразі —N; трудомісткість одиниці продукції — Т

; дійсний

фонд робочого часу роботи устаткування в плановому періоді — Ф

Організаційний тип виробництва характеризує ступінь постійності

завантаження робочих місць тією самою виробничою роботою

(детальоперацією) у плановому періоді.

Визначення організаційного типу виробництва здійснюється на підставі

показників:

• коефіцієнта масовості (k

) — показує середню зайнятість робочого місця

тією самою операцією:

(14.10), (14.11)

де t — затрати часу на виконання (трудомісткість) одиниці виробничої

роботи (детальоперації); r — такт — інтервал часу між запуском (випуском)

двох чергових виробів (деталей); F

ПЛ

— плановий фонд часу роботи лінії за

розрахунковий період, хв; N — обсяг виробництва продукції за той самий

період у натуральному вимірі;

• коефіцієнта закріплення операцій (k

) — середня кількість технологічних

операцій, що припадає на одне робоче місце за місяць, тобто характеризує

частоту зміни операцій на робочому місці:

(14.12), (14.13)

386

де К

— кількість детальоперацій, які обробляються на робочих місцях у

цеху (на дільниці); п — кількість найменувань предметі, які обробляються на

цій групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць; т

, — кількість

операцій, що їх проходить і-й предмет у процесі обробки на цій групі

робочих місць; РМ — кількість робочих місць, для яких обчислюється к

хо

Коефіцієнт масовості частіше використовується при проекту-ванні, а

коефіцієнт закріплення операцій — у процесі аналізу організації виробництва

на підприємстві.

Тип виробництва структурних підрозділів встановлюється шляхом аналізу

розрахункових значень к

та к

. Тип виробництва цехів визначається за

коефіцієнтом закріплення операцій його провідних дільниць. Тип

виробництва підприємства визначається за типом виробництва провідних

цехів.

Порівняльну техніко-економічну характеристику організаційних типів

виробництва подано в табл. 14.2.

Таблиця 14.2

387