Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Закінчення табл. 13.2

_ 1

• Рівень якост

продукції

80—90 %

100 %

• Поставки мате

ріалів і напівфаб-

рикатів

в обсязі місячної потреби

в обсязі потреби на годину

• Обсяги онов-

лення

асортименту

10-—20%

30—40 %

• Поділ праці

домінує вертикальна спе-

ціалізація

поглиблюються диверси-фікаційні

процеси

• Інформація

розглядається як допоміжний

засіб

все більше є чинником виробництва

• Обробка інфор-

мації

ручна, механізована, базується

на поділі праці

із застосуванням мікро-комп'ютерів

та інформаційних мереж

• Виробниче

устаткування

зростання стандартних

розмірів та одиничних

потужностей

зростання економічності за

зменшення розмірів та енергомісткості

• Реакція вироб-

ничих систем

на зміну попиту

ринку

повільна

швидка

• Інноваційне

оновлення

підприємства

має періодичний характер

здійснюється в режимі інноваційного

конвеєра

• Домінуючий

тип виробництва

масове, потокове та вели-

косерійне

індивідуальне та дрібно-серійне

• Переважаючий

тип автоматизації

комплексна поопераційна

автоматизація виробництва

гнучка автоматизація виробництва

• Система управ-

ління

зростання кількості рівнів

управління і функціональних

органів, переважання

ієрархічної структури

зростання інтеграції рівнів управління

і функціональних органів, поглиблення

горизонтальних зв'язків

• Пріоритетні га-

лузі, нові сектори

економіки, що за-

роджуються і фо-

рмуються

автомобільна галузь, лі-

такобудування, тракторо-

будування, виробництво

;поживчих товарів три-іалого

користування, ви-юбництво

синтетичних і нафтохімічних

продуктів

електронна промисловість,

обчислювальна техніка, програмні

продукти, телекомунікаційні засоби'

робототехніка, нові керамічні

матеріали, оптичні юлоконні системи,

інформаційні послуги

348

Підприємства формують техніко-технологічну базу не тільки на засадах

відомих способів виробництва й активів, вони також є продуцентами

технологічних процесів. При цьому місце підприємства в системі створення

та використання технологій визначальною мірою обумовлює його роль у

системі суспільного розвитку. І Іайпередовішими, орієнтованими на

майбутнє і найважливішими для розвитку країни, є підприємства, що

розробляють нові технологічні принципи і реалізують їх. Друге місце

посідають підприємства, які доводять ці принципи до рівня промислових

технологій, що уможливлює їх застосовування у виробництві. Третє місце

займають підприємства, що купують розроблені технології і виробляють на

їх основі товар. Переважання в народному господарстві тих чи інших

підприємств у остаточному підсумку визначає рівень його розвитку і

добробуту населення країни.

13.2. Управління техніко-технологічною базою підприємства

Техніко-технологічна база підприємства є фундаментальною основою його

технічного розвитку, який грунтується на загальновиробничих пріоритетних

напрямах науково-технічного прогресу. Вони полягають у такому. В сфері

технологій — це, по-перше, перехід до малостадійних процесів через

поєднання в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше

виконувалися окремо; по-друге, забезпечення в нових технологічних

системах мало- або безвідходності виробництва; по-третє, підвищення рівня

комплексності автоматизації виробництва на засадах застосування систем

машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових

технологічних процесах засобів мікроелектроніки, робототехнічних

комплексів, що дає змогу досягати динамічнішої гнучкості виробництва; по-

п'яте, управління технологічними процесами на базі їх комплексної

автоматизації за допомогою комп'ютерної техніки.

У сфері техніки — це застосування багатоопераційних верстатів з числовим

програмним управлінням, робототехнічних і ро-торноконвеєрних комплексів,

а також використання нових синтетичних, композиційних, керамічних,

надчистих матеріалів із заданими властивостями.

Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення

техніко-технологічної бази підприємства, що має бути по-

349

стійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо комерційної

діяльності. Як об'єкт організаційно-економічнін и управління він може

набирати різноманітних форм, що відображають відповідні стадії процесу

розвитку виробничого потенціалу й уможливлюють просте та розширене

відтворення основних засобів підприємства. Із сукупності форм технічного

розвитку доцільно виокремлювати такі, що забезпечують, з одного боку,

підтримування техніко-технологічної бази підприємства (просте

відтворення), а з другого — її безпосередній розвиток (розширене

відтворення) з метою удосконалення й нарощування виробництва (рис. 13.2).

Рис. 13.2. Форми технічного розвитку підприємства

Оцінювання техніко-технологічної бази проводиться постійно інженерними

службами підприємств з метою забезпечення її відповідності завданням

випуску кінцевої продукції в необхідній

350

кількості і з запрограмованими параметрами якості. У процесі оцінювання

використовується певна система показників, які відбивають рівень технічної

оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної

технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та

автоматизації основного й допоміжного виробництва. Найважливіші й типові

для всіх підприємств (незалежно від галузевої належності та виду діяльності)

показники наведено в табл. 13.3.

Таблиця 13.3

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ РОЗВИТКУ ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ

ВАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

Ознаки

групування

показників

Показник

Рівень технічної

оснащеності

праці

• фондоозброєність праці;

• енергоозброєність праці

Рівень

прогресивності

технології

• структура технологічних процесів за трудомісткістю;

• частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю

продукції;

• середній вік застосовуваних технологічних процесів;

• коефіцієнт використання сировини і матеріалів

Технічний рівень

устаткування

• продуктивність (потужність);

• надійність, довговічність;

• питома металомісткість;

• середній строк експлуатації;

• частка прогресивних видів у загальній кількості;

• частка технічно та економічно застарілого устаткування

в загальному парку

Рівень

механізації та

автоматизації

виробництва

• ступінь охоплення робітників механізованою працею;

• частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою

автоматизованих засобів праці

Планування технічного Об'єктивність оцінювання техніко-тех-розвитку

підприємства нологічної бази забезпечується за умо-—- ви методично

правильного обчислення

відповідних показників, порівняння їх динаміки на цьому підприємстві за

кілька років, а також зіставлення з досягнутим рівнем на інших споріднених

підприємствах. Для поглибленого аналітичного оцінювання рівня техніко-

технологічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якого, як

правило, виникає за розроблення спеціальної програми технологічного

переозброєння,

351

використовуються також інші показники, включаючи ті з них, ми

характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

♦ механоозброєність праці (відношення середньорічної варі осі машин та

устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

♦ коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

♦ коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кіль кість

застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у рот рахунку на одну

оригінальну деталь кінцевого виробу);

♦ рівень утилізації відходів виробництва;

♦ рівень забруднення природного середовища;

♦ частка екологічно чистої продукції.

У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності

технічного розвитку, а також з його багатоспрямованістю важливе практичне

значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами

система економічного управління цим складним процесом на підприємстві.

Економічне управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає

такі основні етапи:

• установлення цілей — визначення, ранжирування, виокремлення

пріоритетів;

• підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

• варіантний вибір рішень — розроблення, вибір критерію та оцінювання

ефективності можливих варіантів;

• планування робіт — узгодження вибраних і прийнятих рішень, їх

інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного

розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

• супровід реалізації плану — контроль за виконанням передбачених заходів,

необхідне коригування плану.

Цілі та пріоритети технічного розвитку визначаються згідно із загальною

стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування.

Конкретні стратегічні напрями технічного розвитку підприємства пов'язані із

розв'язанням таких найважливіших проблем: кардинальне підвищення якості

виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на

вітчизняному і світовому ринках;

^ розроблення й широке впровадження ресурсозберігаючих (передовсім

енергозберігаючих) технологій;

^ скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці,

поліпшення її умов і безпеки;

здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами

до охорони навколишнього середовища тощо.

352

Рис. 13.3. Типовий зміст плану (програми) технічного розвитку підприємства

353

У процесі економічного управління техніко-технологічною базою

підприємства стрижневими є завдання щодо якісного роз роблення й

коригування планів, забезпечення необхідними ре сурсами, постійного

контролю за виконанням планів технічною розвитку. Зміст планів (програм)

технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних

заходів, що містяться її них. Як правило, такі плани (програми) охоплюють

кілька розділів, а кожен з останніх — певну групу цілеспрямованих заходів

(рис. 13.3).

Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за

належних -- умов господарювання має супроводжуватися систематичним її

оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів. У разі тимчасового

браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та

організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної

бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на

тривалий термін рухомого й нерухомого майна).

Згідно із Законом України «Про лізинг» лізинг — це підприємницька

діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових

коштів і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або

індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у

виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі,

котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю

лізингодавця або на-бувається ним у власність (з доручення і за погодженням

з лізин-гоодержувачем) у продавця (постачальника-виробника майна), за

умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить

до основних фондів, у тому числі машини, устаткування, транспортні засоби,

обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно

яких немає обмежень щодо передавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути

об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські

угіддя, ліси, водоймища тощо). Можливі види лізингу за певними

класифікаційними ознаками наведено в табл. 13.4.

Оперативним заведено називати лізинг із неповною окупністю орендованих

основних фондів. Він здійснюється за договором лізингу, в результаті

укладення якого лізингоодержувач отримує в платне користування від

лізингодавця відповідне майно на

354

строк, менший за період амортизації 90 % вартості об'єкта лізин-і \ (оренди).

Відтак лізингодавець може надавати майно в тимча-і ове користування кілька

разів. Зрозуміло, що в такому разі зрос-і.к ризик щодо відшкодування

залишкової вартості майна, і ч кільки воно зазнає фізичного спрацювання й

техніко-скономічного старіння. Важливо наголосити, що за оперативного

тингу обов'язки з технічного обслуговування та ремонту орен-юваних засобів

праці бере на себе лізингодавець.

Таблиця 13.4

ВИДИ ЛІЗИНГУ

Класифікаційна ознака

Вид лізингу

Строк використання

об'єкта лізингу

оперативний (із неповною

окупован істю)

фінансовий (з повною

окупністю)

♦ Масштаб поширення

лізингових відносин

внутрішній

(загальнодержавний); •

міжнародний

♦ Характер лізингових

операцій

• сервісний;

• зворотний __

Найбільшого поширення набув так званий фінансовий лізинг, тобто лізинг з

повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних засобів.

Офіційно під фінансовим лізингом розуміють договір лізингу, згідно з яким

лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк,

протягом котрого нараховується 60 відсотків амортизаційних відрахувань від

повної вартості об'єкта лізингу (на день укладення договору). І Іісля

закінчення строку дії договору фінансового лізингу орендоване майно

переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за

залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а

також здійснення його технічного обслуговування і ремонту бере на себе

лізингоодержувач.

Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабом поширення буває

внутрішньо- або загальнодержавним. Його суб'єктами є українські

підприємства (організації) чи їх інтеграційні утворення. Вітчизняні суб'єкти

лізингу можуть практично здійснювати дві його форми — зворотний та

пайовий лізинг. Зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем майна у

власника (виробника) і передавання цього майна в лізинг тому самому

власнику. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох

суб'єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. При цьому

355

сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувані 80 % вартості

набутого для лізингу майна.

Чинне законодавство України дозволяє здійснювати міжнй родний лізинг.

Останній реалізується суб'єктами лізингу, які пе ребувають під юрисдикцією

різних держав, або тоді, коли лізин гове майно чи платежі перетинають

державні кордони. Інакше кажучи, суб'єктами міжнародного лізингу завжди є

інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (орган і за

ціям) оновлювати свою технічну базу за рахунок конкурент спроможного

устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження.

Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових

засадах складної техніки або такої, що зазнає швид-кого техніко-

економічного старіння (наприклад, комп'ютерно-обчислювальна та

розмножувальна техніка, транспортні засоби тощо). Суть зворотного лізингу

було розглянуто вище. Відповідно до чинного законодавства його було

названо формою внутрішнього лізингу. Проте з наукового погляду (за

характером лізингових операцій) його коректніше буде вважати одним із

видів лізингу.

13.3. Формування і використання виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий

річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або

надання певних послуг) адекватної ринковим потребам за номенклатурою,

асортиментом та якістю за умови найповнішого використання прогресивної

технології та організації виробництва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні

залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості.

Загальний підхід такий: виробнича потужність визначається в тих одиницях

виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що

виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або

умовно-натуральні вимірники за видами продукції (послуг). Для

багатономенклатур-них виробництв потужність визначається також

вартісним показником загального обсягу продукції (послуг), а на підприєм-

ствах окремих галузей (наприклад, цукрової та молочної промисловості) —

характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.

356

Розрізняють три види потужності підприємства: проектну, по-ючну,

резервну. Проектною є потужність, яка визначається у процесі проектування

реконструкції (розширення) діючого або оудівництва нового підприємства;

вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування

відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури

продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається

періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури

трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При

цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та

середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно підтримуватись у

певних галузях: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття

так званих пікових навантажень в електро-та газових мережах, надійного

забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-

аварійних робіт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного

обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується у

високоврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості

пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для

підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування

(агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом

багатьох чинників. Головними з них є:

номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

*кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ,

можливий річний фонд часу роботи устаткування та використання площ;

* прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання

устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості

виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що

надаються).

Виробничі потужності підприємств обчислюються з урахуванням

особливостей їх галузевої належності та видів діяльності. Поряд з цим

існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи

розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств. Вони полягають у

такому:

357