Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

На відміну від звичайного виробництва, тільки сферу фундаментальних

досліджень можна назвати такою, де домінує предметний принцип

спеціалізації. Що ж стосується прикладних досліджень і розробок, то тут

предметна орієнтація неминуче приводить до міжгалузевої спрямованості,

пов'язаної з універсальністю результатів фундаментальних досліджень і

можливістю використання їх у різних галузях.

Ключовими ознаками класифікації інноваційних підприємств за характером

інноваційної діяльності з урахуванням маркетингових аспектів є домінуючі

типи інновацій, реалізовані інноваційними підприємствами. Залежно від типу

інновацій інноваційні підприємства можуть бути поділені на такі класи:

1. Інноватори-лідери й інноватори-послідовники. Інновато-ри-лідери — це

інноваційні підприємства, що є ініціаторами інновацій, які потім

підхоплюються іншими інноваційними підприємствами — інноваторами-

послідовниками. Інноватори-лідери працюють в умовах підвищеного ризику,

але в разі вдалої реалізації інновацій, що мають випереджаючий

(стратегічний) характер, мають запас «економічної міцності», що

виражається в наявності портфеля нової конкурентоспроможної продукції й у

нижчих порівняно з середніми питомих витратах виробництва. Інноватори-

послідовники, навпаки, менше ризикують, їхні інновації є, як правило,

відповіддю (реакцією) на інновації лідерів, але мають нижчі економічні

показники конкурентоспроможності.

2. Інноваційні підприємства, орієнтовані на нові наукові відкриття або

піонерні винаходи, й такі, що створюють інновації на основі нового способу

застосування раніше зроблених відкриттів і винаходів. Реалізація нових

наукових відкриттів і піонерних винаходів у виробництві характерна для

інноваційних підприємств, що мають повний цикл НДДКР (наприклад,

відкриття напівпровідників і їх реалізації в Веіі-лабораторії) або, принаймні,

розвинуту базу прикладних НДДКР, але інновації такого типу достатньо

рідкісні. Основна ж кількість інноваційних підприємств створює інновації на

основі раніше зроблених відкриттів.

3. Інноваційні підприємства, що створюють нові потреби, й такі, що

сприяють розвитку і повнішому задоволенню існуючих потреб. Типовими

прикладами інновацій, що створюють і задовольняють нові потреби, є:

радіоприймач, магнітофон, телевізор, телефон, відеомагнітофон,

відеотелефон, калькулятор, ЕОМ, у тому числі ПЕОМ. Розвитку існуючих

потреб сприяють інновації з реалізації нових поколінь зазначених товарів.

Природно, що

338

вимоги до інноваційного розвитку підприємств, які різняться за характером

задоволення потреб, також неоднакові.

4. Інноваційні підприємства, що створюють базові інновації, й такі,

діяльність яких спрямована на створення інновацій-нидозмін. Базові

інновації можуть бути реалізовані як на основі нових відкриттів, так і за

допомогою застосування нових засобів до старих відкриттів. Цей вид

інновацій пов'язаний зі створенням нових поколінь техніки, що згодом

будуть удосконалюватися шляхом розроблення інновацій-видозмін.

5. Інноваційні підприємства, що створюють інновації з метою наступного їх

застосування в одній галузі, і інноваційні підприємства, що реалізують

інновації для всього народного господарства. В другому випадку потрібна

потужніша база НДДКР для проведення повного їх циклу.

6. Інноваційні підприємства, що реалізують інновації, які заміщають раніше

створені продукти і технології, й такі, що створюють і раціоналізують

інновації. Розроблення інновацій, що заміщають, потребує залучення

значного дослідницького потенціалу.

7. Інноваційні підприємства, що створюють основні (продуктові і

технологічні) інновації, й такі, що розробляють доповнюючі інновації.

8. Інноваційні підприємства, що реалізують інновації-продукти, й

підприємства, що реалізують інновації-процеси.

9. Інноваційні підприємства, що створюють інновації для нових ринків, й

підприємства, що орієнтують на інновації, які створюють нові сфери

застосування на старих ринках.

10. Інноваційні підприємства можуть бути класифіковані за глибиною

утворюваних нововведень. Це будуть суб'єкти господарювання, що

ініціюють інновації з:

а) регенерування початкових властивостей продуктів і процесів. Інновації

такого роду відносяться до псевдоінновацій, як правило, це різні

нововведення, спроможні лише відновити вже відомі процеси. Позиція на

ринку таких підприємств вкрай хитка внаслідок дуже низької частки нових

продуктів і можливості їх появи в перспективі;

б) збільшення продуктивності та кількісної інтенсивності відомих процесів.

Цей тип інновацій належить до інновацій першого порядку. Становище

інноваційних підприємств із таким типом інновацій на ринку може бути

стійким і тільки за вузькою групою здатне до значних якісних змін.

11. Інноваційні підприємства, що орієнтують свою діяльність на

впровадження нововведень, пов'язаних із перегрупуванням окремих

339

елементів наявної виробничої системи. Це може виявлятися у створенні

нових виробів (із незначним рівнем новизни) за рахунок різноманітної

комбінації вже використовуваних у цьому виробництві елементів; в

організаційних перегрупуваннях виробництва.

12. Інноваційні підприємства, що створюють адаптовані інновації на

окремих, як правило, доповнюючих елементах виробничої системи. Ці

інновації не мають значного рівня новизни, тому що зміни окремих елементів

не характеризуються високим ступенем іннова-ційності (наприклад, заміна у

верстаті одного типу електродвигуна на інший, вироблений на інших

інноваційних підприємствах).

13. Інноваційні підприємства, що здійснюють інновації, спрямовані на

часткове поліпшення елементів певної виробничої системи без істотної зміни

функціонування системи в цілому. Це в основному поліпшення окремих

елементів продукту (наприклад, установка нового потужнішого двигуна для

автомобіля, комфор-табельнішого освітлення в потягах і вагонах метро і т.

д.).

14. Інноваційні підприємства, що розробляють нові покоління технологій і

продукції без зміни їх базових принципових конструкцій і структур.

15. Інноваційні підприємства, що ініціюють нові види виробничих систем

(продуктів і технологій) і містять якісні зміни початкової концепції, але

зберігають функціональний принцип.

16. Інноваційні підприємства, що створюють нові покоління техніки і

технології. Це вищий тип інноваційної діяльності.

Кожен із названих типів інноваційної діяльності підприємства існує

одночасно з іншими, якщо розглядати конкретне підприємство. Тому,

визначаючи тип інноваційного підприємства, варто мати на увазі структуру і

переважні типи інновацій, реалізовані на ньому.

12.5. Політика державного регулювання інноваційної діяльності

Необхідність державного захисту застосування інновацій у виробництві

пов'язана з проблемою правильного їх вибору. Складність добору для

впровадження у виробництво того або іншого запропонованого наукою і

технікою рішення полягає насамперед у розмаїтості можливого впливу

кожного з цих рішень на виробництво. Розмаїтість визначається тим, що

різноманітні технічні або технологічні інновації, які впроваджуються у

виробництво, навіть за умови, що вони приносять однаковий виробничий

ефект, мають неоднакову економічну ефективність, тому що по-різному

впливають

340

на зміни у виробничому апараті і використовуваних матеріалах, на

організацію виробництва. Актуальність проблеми вибору інноваційного

об'єкта полягає в тому, що правильний початковий вибір визначає весь

перебіг наступної інноваційної діяльності і перетворює розвиток

виробництва на невідворотний.

Сполучною ланкою між сферою науково-технічної діяльності і

виробництвом є державна інноваційна політика, спрямована на

стимулювання створення сприятливого клімату для інноваційних процесів.

Функції держави у сфері підтримки інноваційної діяльності полягають у

такому:

• сприяння розвитку науки, у тому числі прикладної, підготовці наукових

кадрів і малому інноваційному підприємництву;

• створення програм, спрямованих на підвищення інноваційної активності у

сфері виробництва;

• формування державних замовлень на НДДКР, які забезпечують початковий

попит на інновації, що потім набирають поширення в економіці;

• введення податкових та інших інструментів державного регулювання, що

зумовлюють активний вплив на ефективність інноваційних рішень;

• посередництво у взаємодії академічної, вузівської і прикладної науки, що

стимулюють кооперацію у сфері НДДКР.

В ринкових умовах, яким властива економічна нестабільність, політика

державного регулювання повинна бути підпорядкована завданням

збереження накопиченого науково-технічного потенціалу і його мобілізації

для здійснення структурної перебудови економіки. У загальній системі

економічних відносин інноваційній діяльності належить чільне місце,

оскільки її кінцевими результатами — підвищенням ефективності

виробництва, збільшенням обсягів випуску наукомісткої продукції —

визначається в сучасних умовах економічний потенціал країни.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть сутність та роль інновацій у формуванні ефективності

функціонування підприємства.

2. Назвіть та розкрийте зміст основних підходів до визначення інновацій.

3. Чим обґрунтовується доцільність виробництва інноваційного продукту?

4. Назвіть основні види інноваційної діяльності та розкрийте їх сутність.

341

5. Проблеми активізації інноваційної діяльності в Україні.

6. Поняття та роль інфраструктури інноваційної діяльності.

7. Назвіть та розкрийте зміст основних елементів інфрі структури

інноваційної діяльності.

8. Функціонування інфраструктури інноваційної й наука во-технічної

діяльності: особливості та взаємозв'язок.

9. Основні етапи інноваційного процесу та їх особливості.

10. У чому проявляється циклічність інновацій?

11. Назвіть основні ознаки інноваційної продукції.

12. Що таке інноваційне підприємство? Які його основні атрибути?

13. Особливості діяльності підприємств інноваторів-лідерів та інноваторів-

послідовників: переваги та недоліки.

14. Державна інноваційна політика й її вплив на ефективність інноваційної й

науково-технічної діяльності.

Список використаних джерел

1. Адаманова 3. О. Инновационные стратегии экономического развития в

условиях глобализации. — Симферополь: Крымское уч.-педагог. госуд. изд-

во, 2005. — 504 с.

2. Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С. Інновації: механізм розробки

та комерціалізації. — К.: КНЕУ, 2003. — 394 с.

3. Гончарова И., Степанов А. П. Інноваційний бізнес: кредитно-модульна

система / Навч. посібник. — К.: Книжкове вид. НАУ, 2007. — 420 с.

4. Гринев Б. В., Гусев В. А. Инноватика. — Харьков: Ин-т монокристаллов,

2004. — 452 с.

5. Друкер П. Бизнес и инновации / Пер. с англ. — М.: Вильяме, 2007. — 432 с.

6. Економічна енциклопедія: у 3 т. / Редкол.: В. Мочерний (відп. ред) та ін. —

К.: Академія, 2000—2002.

7. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції,

методи: Навч. посібник. — Суми: Університет, книга, 2003. — 278 с.

8. Кокурин Д. И. Инновационная деятельность. — М.: Экзамен,

2001. —576 с.

9. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. —

К.: Либідь, 1993. — 192 с.

10. Медынский В. Г. Инновационное предпринимательство: Учеб. пособие /

В. Г. Медынский, Л. Г. Скамай. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 589 с.

11. Управление инновациями: Учеб. пособие / Ред. Ю. В. Шленов. — М.:

Высш. шк., 2003. — 252 с. (Кн. 1: Основы организации инновационных

процессов).

12. Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М.: Прогресс,

2002. — 324 с.

342

ТЕМА 13

ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНА БАЗА ТА ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ

ПІДПРИЄМСТВА

Ключові поняття, і терміни

• техніко-технологічна база (ТТБ);

• підтримка техніко-технологічної бази;

• форми розвитку техніко-технологічної бази;

• технологічні уклади;

• технічний рівень виробництва;

• технічний розвиток підприємства;

• економічне управління технічним розвитком;

• лізинг як форма оновлення технічної бази;

• виробнича потужність підприємства;

• проектна потужність підприємства;

• резервна потужність підприємства;

• концентрація виробництва;

• спеціалізація виробництва;

• кооперування діяльності;

• комбінування;

• конверсія;

• диверсифікація.

13.1. Техніко-технологічна база виробництва

Можливості випуску продукції (надання послуг) за обсягом та якістю, що

відповідають вимогам ринку, вирішальною мірою залежать від рівня

розвитку техніко-технологічної бази підприємства. Техніко-технологічна

база підприємства виробничої сфери — сукупність найактивніших елементів

виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції

(надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки

(устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних,

передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у

технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Техніко-технологічна база кількісно та якісно відрізняється від основних ви-

робничих засобів підприємства. До складу технічного компонента бази

належать лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню

участь у реалізації виробничих технологій. Це дає мож-

343

ливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характерне іи« ки, що

випливають з об'єктивно необхідного техніко-технолем гічного розвитку

виробництва; по-друге, виявляти взаємозв'язки^ пріоритети, чинники і

способи оновлення та підвищення ефекгин* ності системного

функціонування технологічних процесів і відпови ної їхнім особливостям

виробничої техніки. Технологічний КОЛІНО нент техніко-технологічної бази

являє собою застосовувану на під» приємстві технологію як засіб і процес

отримання та переробки продуктів природи, сировини і матеріалів у

предмети споживання та засоби виробництва.

Виробничі технології постійно еволюціонують, і кожен СІЛИ розвитку

визначається як технологічний уклад. На цей час загаН льновизнаною є

думка щодо існування шести технологічних укладів (ТУ). Починаючи з

промислової революції в Англії, в розвитку світової економіки можна

виділити періоди домінування п'яти послідовно змінюваних технологічних

укладів. На сьогодні у розвинених країнах домінують технології п'ятого

укладу й формуються технології шостого ТУ. В таблиці 13.1 подано ха-

рактеристику шести технологічних укладів.

Таблиця 13.1

ОСНОВНІ РИСИ ТЕХНОЛОГІЧНИХ УКЛАДІВ

Технологіч

ний уклад

Період,

роки

Зміст

Технологічні

лідери

Перший

1770—

1830

характеризується конкуренцією серед

окремих підприємців і малих фірм, їх

наступним об'єднанням у партнерства, що

забезпечували кооперацію індивідуального

капіталу; механізацією текстильної промис-

ловості

Велика

Британія,

Франція,

Бельгія

Другий

1830—

1880

характеризується концентрацією ви-

робництва у великих організаціях, розвитком

акціонерних товариств, що забезпечували

концентрацію капіталу на принципах

обмеженої відповідальності; використання

парового двигуна

Велика

Британія,

Франція,

Бельгія,

Німеччина,

США

344

Закінчення табл. 13.1

3 і-

=3=

Третій

1 1

1880

—

1930

сарактерні злиття фірм, концентра-іія

виробництва в картелях і трестах- панування

монополій і оліго-іолій; концентрація

фінансового капіталу в банківській системі;

починається домінування електродвигунів,

універсальних технологій обробки

конструкційних матеріалів розвиток

машинобудування і чорної металургії;

основним джерелом енергії є вугілля

Німеччина, США,

Велика Британія,

Франція, Росія,

Італія, Данія, Ав-

стро-Угорщина,

Канада, Японія

Четвертий

1930

—

1980

характерними стають транснаціональні

корпорації, олігополп на світовому ринку,

вертикальна інтеграція і концентрація

виробництва, домінування техноструктури в

організаціях; відбувається розвиток

органічної хімії, полімерних матеріалів,

автоматизація основних технологічних

процесів, перехід на нафтове

енергоспоживання

США, країни

Західної Європи,

СРСР, Канада,

Австрія, Японія,

Швеція, Швейца-

рія, Бразилія,

Мексика, Китай,

Тайвань, Індія

П'ятий

1980

—

2025

відбувається міжнародна інтеграція малих та

середніх фірм на основі інформаційних

технологій, інтеграція виробництва та збуту;

ознаками цього ТУ є бурхливий розвиток

мікроелектроніки, інформаційних технологій

і комунікацій. гнучкої автоматизації,

комбінованого застосування конструкційних

матеріалів із заданими властивостя ми,

використання природного газ} як основного

енергоносія

Японія, країни

ЄЄ. Розвинуті

країни: Бразилія,

Мексика, Арген-

тина, Венесуела,

Китай, Індія,

Індонезія, Туреч-

чина, Східна Єв-

ропа, Канада, Ав-

стралія, Тайвань,

Корея, Росія

Шостий

з2025

передбачатиме широке використанн

штучного інтелекту, біо- і космічни

технологій, генної інженери, тонке хімії,

інтегрованих надшвидкісни транспортних

систем, безпечної яде рної та природної

енергії

Японія та

США

Аналіз технологічного рівня розвитку в Україні показує, що технологічна

багатоукладність виробництва є сьогодні однією з головних структурних

проблем вітчизняної економіки: різнотипні ТУ існують та відтворюються

одночасно і незалежно один від одного. Згідно з даними Інституту

економічного прогнозування Академії наук України майже 60 % обсягу

промислової продукції

345

припадає на третій технологічний уклад, 38 % — на четвернім уклад. Третій

та четвертий уклади прийнято класифікувати як традиційні. Щодо п'ятого

ТУ, то на нього припадає лише близько 2—5 % в загальній структурі

національної економіки. Державна політика свідчить про те, що в українській

економіці фактично закріплюється існуюча технологічна багатоукладність і

інноваційний розвиток реалізується шляхом поступового надолуження

розвинутого світу, використовуючи ще не реалізовані можливості третього і

четвертого укладів та інтенсивно розвиваючи п'ятий і шостий уклади, які

класифікуються як прогресивні.

Складові й тенденції розвитку техніко-технологічної бази

Загальна характеристика техніко-техноло-гічної бази підприємства

передбачає ви окремлення складників її елементної структури (рис. 13.1).

Рис. 13.1. Структурна характеристика техніко-технологічної бази

підприємства

346

На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва • ні'гктивно

мають місце певні тенденції поступального розвитку кхніко-технологічної

бази підприємств виробничої сфери. Ви-

піачальними з них є:

— підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундамен-

іальності втілюваних у них знань;

— зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного

мікроелектронного устаткування;

— перетворення засобів праці на технічну цілісність вищого

порядку;

— трансформація техніко-технологічних засобів у все універ-

сальніші системи;

— поглиблення інтеграції окремих елементів техніко-технологічної бази та

організаційно-управлінських компонентів виробництва;

— підвищення рівня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий

перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним

урізноманітненням і зменшенням серійності;

— формування інноваційних виробничих систем нового покоління та

адекватних інноваційних моделей господарювання і методів управління.

Ці тенденції якісної зміни техніко-технологічної бази виробництва

визначають основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного

базису підприємства, що відповідає прогресивним технологічним укладам —

п'ятому і шостому. Детальнішу характеристику переваг підприємств, діючих

на основі прогресивних технологічних укладів, подано в табл. 13.2.

Таблиця 13.2

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОКАЗНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ з

ТРАдащЙними І ПРОГРЕСИВНИМИ ТЕХНОЛОГІЧНИМИ УКЛАДАМИ

Показник і характеристика

Техніко-технологічна база

Традиційні уклади

Прогресивні уклади

• Тривалість виробничого

циклу

місяці (з

тенденцією до

збільшення)

дні (з тенденцією до зменшення)

• Час перебудови

(переналадки) виробництва

дні

хвилини

• Строки виконання

замовлень

з точністю до

тижня

з точністю до одного дня і за потреби

до однієї години

347