Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

1. Виробничу потужність підприємства визначають за всіпо номенклатурою

профільної продукції. При цьому проводять мо жливе звуження

номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в гр\ пи за конструктивно-

технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового

представника. Решту виробів цієї груми зводять до характеристик цього

представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича

потужнієм, визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на

металургійних заводах (комбінатах) обчислюють окремо потужність

доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва. До розрахунків

потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі

обов'язково додається виробнича програма з випуску продукції, стосовно

якої визначено потужність підприємства.

2. Виробнича потужність підприємства встановлюється виходячи з

потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів)

основного виробництва з урахуванням заходів щодо ліквідації вузьких місць

і можливого внутрішньовиробничого кооперування. До провідних належать

ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні

процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску

профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії

провідними виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та

прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні,

ливарні й ковальсько-пресові; цементної промисловості — печі з

виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильне і ткацьке

виробництво. За наявності кількох провідних підрозділів виробничу

потужність підприємства обчислюють за тими з них, які виконують найбільш

трудомісткий обсяг робіт.

3. У розрахунки виробничої потужності підприємства включають: а) усе

діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації

устаткування основних виробничих цехів; б) устаткування, що зберігається

на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом

розрахункового періоду; в) понаднормативне резервне устаткування; г)

понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне

технологічному устаткуванню основних цехів.

4. Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або

проектними нормами продуктивності устаткування, використання

виробничих площ і трудомісткості виробів,

358

нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогре-і іншої

технології та досконалої організації виробництва.

5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться

максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи

устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва

таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є

календарний фонд за вирахуванням часу, необхідного для проведення

ремонтів і технологічних зупинок устаткування. Для підприємств з

дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування

визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і

встановленої тривалості змін у годинах за вирахуванням часу на проведення

ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах

фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом

роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення

оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).

6. У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху

(дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини,

виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з формул

деN

,- — потужність i-го виробничого підрозділу підприємства; a

—

продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру i-Ї продукції за

годину; Т

— річний фонд часу роботи устаткування; т — середньорічна

кількість фізичних одиниць устаткування; t

— трудомісткість виготовлення

одиниці і-ї продукції (переробки сировини, надання послуги в годинах).

7. Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти

виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).

Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між

потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг)

окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженої технологічної

пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками. Ступінь

відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства

визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що

характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та

решти виробничих ланок.

359

8. Визначення виробничої потужності підприємства завершується

складанням балансу, що відбиває зміни її величини проїм гом

розрахункового періоду і характеризує вихідну потужнієм. (Л^

вих

). Для цього

використовується формула (13.3):

вих

= N

вх

+ N

от.з

+ N

±N

-N

н.а

(13.3)

де N

вх

— вхідна потужність підприємства; N

от

— збільшення потужності

протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних

організаційно-технічних заходів; N

— нарощування виробничої потужності

завдяки реконструкції або розширенню підприємства;N

— збільшення (+)

або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в

номенклатурі й асортименті виготовлюваної продукції; N

— зменшення

виробничої потужності внаслідок її вибуття (виведення з експлуатації

устаткування).

9. Установлення й регулювання резервної виробничої потужності

підприємства здійснюється за допомогою розрахунків необхідної кількості

резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів

експериментально-дослідного виробництва. Зазвичай величина резервних

потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10—15 %, а

для підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3—5 % загальної

потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності

передбачається, головно, для підприємств, що вже досягли рівня

використання поточної потужності не нижче за 95 % і випускають понад 25

% нової продукції.

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності дію-

- чого підприємства визначається такими

показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин

поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношення

річного випуску продукції та середньорічної її величини:

(13.4)

Де N

сер.р

— середньорічна виробнича потужність підприємства; Nпоч.р —

виробнича потужність підприємства на початок року; N

ВВед

— виробнича

потужність введених основних засобів протягом року; N

вивед

— виробнича

потужність виведених основних за-

360

собів протягом року; п — кількість місяців року, протягом яких працювали

основні засоби певної виробничої потужності);

3) середньорічним коефіцієнтом використання резервної потужності

(співвідношенням використання в часі резервної потужності до річного

календарного фонду часу).

Способи ефективнішого використання виробничих потужностей в цілому

такі самі, як і основних виробничих засобів підприємства. Проте

пріоритетними вважаються тут збільшення коефіцієнта змінності роботи

устаткування, а також обсягу випуску продукції згідно з величиною

виробничої потужності і попитом споживачів на продукцію (послуги)

конкретного підприємства.

На різногалузевих підприємствах під впливом науково-технічного прогресу

розвиток і трансформація техніко-технологічної бази відповідно до ринкових

потреб відбувається в таких формах: концентрація (деконцентрація),

спеціалізація, кооперування, комбінування, конверсія, диверсифікація, кожна

з яких має свої об'єктні види та показники рівня розвитку (табл. 13.5).

Таблиця 13.5

ОБ'ЄКТНІ ВИДИ І ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ФОРМ РОЗВИТКУ ТА

ТРАНСФОРМАЦІЇ ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

Форма

організації

Об'єктні види

Показники рівня розвитку

Концентрація

(деконцентра-

ція)

агрегатна;

технологічна;

заводська

(фабрична)

. середній розмір підприємства, • частка

великих підприємств, . частка дрібних і

середніх підприємств

Спеціалізація

предметна;

подетальна

(повуз- 1

лова);

4 технологічна

(стадійна);

функціональна

• частка основної (профільної) продукції в

загальному її обсязі; .кількість видів

технологічно однорідних виробів; . частка

продукції подетально (технологічно)

спеціалізованих підприємств і цехів у за-

гальному її обсязі

Кооперування

предметне

(технологічне);

галузеве

(міжгалузеве);

регіональне;

міждержавне

• частка покупних напівфабри-

кат

ів і

комплектуючих виробів у загальному обсязі

продукції;

• коефіцієнт кооперування (кількість

підприємств-суміжни-ків у розрахунку на

один вид кінцевої продукції");

. частка окремих видів кооперованих

поставок у загальному їх обсязі

361

Закінчення табл. 13

Комбінування

♦ вертикальне (поєднання

послідовних стадій обробки

сировини);

♦ горизонтальне (на базі

комплексного використання вихідної

сировини);

♦ змішане

• частка виду продукції, ще

виробляється комбінатом

(комбінатами) у загальному

обсязі її виробництва в

країні;

• частка напівфабрикатів, що

переробляється на інший

продукт за послідовною

технологією;

• коефіцієнт комбінування

(співвідношення валового

обороту й товарної

продукції

Конверсія

♦ предметно-функціональна

частка цивільної

продукції у

загальному обсязі

виробництва

Диверсифікація

♦ Різногалузева технологічно не

зв'язана

частка непрофільної

продукції у

загальному її обсязі

Концентрація Концентрація виробництва означає його і

деконцентрація усуспільнення через збільшення розмірів

виробництва підприємств, зосередження процесів виробництва,

робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більших

підприємствах.

У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

агрегатну — збільшення одиничної потужності або продуктивності

технологічних установок, агрегатів, устаткування; технологічну —

укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

заводську (фабричну) — процес збільшення масштабів самостійних

підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань),

що здійснюється на засадах агрегатної та технологічної концентрації ви-

робництва.

Основним критерієм ефективності концентрації є максимальне використання

факторів виробництва, яке пов'язується з оптимальним розміром техніко-

технологічної бази підприємств. Він неоднаковий для підприємств різних

галузей. Так, у добувній промисловості на величину оптимального розміру

техніко-технологічної бази суттєво впливають природнокліма-тичні умови та

обсяги запасів сировини і її щорічного видобутку. Якщо, наприклад, поклади

вугілля чи руди в родовищі об-

362

межені ЗО роками, то розміри шахт чи кар'єрів розраховуються на щорічний

видобуток 3—3,5 % загальної величини корисних копалин. В галузях

переробної промисловості з безперервним процесом виробництва

(металургія, хімія, електроенергетика і а ін.) оптимальна величина

виробничої потужності визначається одиничними потужностями провідних

агрегатів, які створюються в комплексі з іншими видами виробництва. В га-

лузях обробної промисловості з дискретним виробництвом

(машинобудування, деревообробка та ін.) оптимальні розміри техніко-

технологічної бази визначаються виходячи з раціонального ряду верстатів,

поточних та автоматизованих ліній, необхідних для забезпечення випуску

продукції за мінімальних витрат трудових ресурсів.

Розрізняють абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва.

Перший характеризується середнім розміром підприємств тієї чи іншої галузі

народного господарства, другий —-часткою великих підприємств за певним

показником. Для визначення відносного рівня концентрації виробництва всі

підприємства групують за їх розмірами. Групувальною ознакою може бути

чисельність персоналу, вартість основних засобів, обсяг продукції. Однак

треба усвідомлювати, що чисельність персоналу (особливо за умови

високомеханізованого й автоматизованого виробництва) не спроможна дати

вірогідну характеристику рівня концентрації, а вартість основних засобів

лише опосередковано характеризує масштаби підприємства. Інакше кажучи,

тільки обсяг чистої продукції найбільш точно й повно відображає рівень

концентрації виробництва. У монопродукто-вих галузях розмір підприємств

доцільно визначати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з

однорідним устаткуванням, але широким асортиментом продукції, — за

кількістю встановленого устаткування (наприклад, у текстильній про-

мисловості — за кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних

галузях (наприклад у цукровій промисловості) розмір підприємств

обчислюють за показником середньодобової переробки сировини.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання

його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств

поліпшуються, як правило, всі їх техніко-економічні показники:

зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й

продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси,

знижується собівартість продукції, зростає рентабельність. Це зумовлюється

579

тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва зростає повільніше,

ніж економічний ефект від їх спільного використання.

Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої

унеможливлює подальше зростання ефективності виробництва. Створення і

функціонування надміру великих піл приємств є часто недоцільним не лише

з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить

до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції

продуцентів на світовому й національному ринках. Тому поряд з процесом

концентрації має місце протилежна форма розвитку техніко-технологічної

бази — деконцентрація виробництва. В результаті такого процесу

утворюється широка мережа малих та середніх підприємств і здійснюється

поділ вже існуючих великих підприємств.

Спеціалізація виробництва

Спеціалізація виробництва відображає процес використання техніко-

технологічної бази підприємства для виготовлення певної продукції або

надання окремих послуг. Заведено виокремлювати кілька її об'єктних видів

(див. табл. 13.4).

Предметно спеціалізовані — це підприємства, що випускають кінцеву,

готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи

кондитерська фабрика тощо); подетально спеціалізовані — підприємства з

виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів,

інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової

продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції);

технологічно (стадійно) спеціалізовані — самостійні виробництва з виконан-

ня окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-

штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та

чаєрозважувальні фабрики в легкій і харчовій промисловості тощо);

функціонально спеціалізовані — ремонтні заводи, підприємства із

виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

Спеціалізація техніко-технологічної бази підприємств є важливою

передумовою неухильного підвищення ефективності їх господарської

діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації звичайно

супроводжуються ширшим застосуванням прогресивної технології і

високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням

комплексної механізації й автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок.

364

Усе це сприяє кращому використанню всіх елементів процесу ииробництва,

про що свідчать такі приклади: кожний відсоток ні і нищення рівня

предметної спеціалізації забезпечує зростання продуктивності праці на 0,4—

0,5 %; на підприємствах подеталь-іюї спеціалізації фондовіддача в 3—5 разів

вища, ніж на великих предметно спеціалізованих заводах і фабриках; питомі

витрати Металу на одну тонну кріпильних виробів (гайок, болтів, гвинтів

тощо) на спеціалізованих заводах у 2,5—3 рази менші, ніж на підприємствах,

що виготовляють таку продукцію в невеликих обсягах (лише для власних

потреб) і використовують для цього \ піверсальне устаткування.

Кооперування

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами, що

спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно

пов'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною

сталістю зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання

підприємствами-суміжниками відповідних техні-ко-технологічних вимог

головних підприємств з випуску готових до споживання виробів.

Процеси кооперування — це постачання комплектуючих напівфабрикатів і

надання послуг для потреб певного виробництва, зв'язок постачальника з

покупцями продукції, робота постачаль-ника-виробника із споживачами, які

виготовляють готову продукцію чи продовжують формувати

напівфабрикати. Кооперування дозволяє налагодити стійкі зв'язки між

підприємствами і, відповідно, покращити матеріально-технічне постачання і

збут продукції, оскільки для спеціалізованого підприємства з вузьким одно-

рідним асортиментом продукції необхідна й обмежена номенклатура

сировини, матеріалів і комплектуючих, які постачаються згідно з

договорами.

Комбінування — це процес органічного поєднання в одному підприємстві

(комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей

промисловості чи народного господарства в цілому. Комбінати відрізняються

кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й

територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і

транспортної бази, а також системи управління. Найважливішими є ви-

робничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність

потужностей і обсягу випуску відповідних видів

581

продукції, узгодженість виробництва в часі. Різні види вироо ництва у складі

комбінатів є технологічно й організаційно па стільки тісно взаємозв'язаними,

що кожне з них не може фун кціонувати самостійно, хоч і має чітку

виробничу спеціалізацію.

Залежно від характеру виробництва, застосовуваної технології і техніки мета

комбінування може полягати в послідовній переробці сировини до

отримання готової продукції, використанні відходів виробництва для

виготовлення інших видів продукції, комплексній переробці сировини, за

якої з одного її виду виробляється кілька різних продуктів.

На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і де-! ревообробної

промисловості комбінування стало основною формою розвитку їх техніко-

технологічної бази — частка продукції комбінатів досягає 65—90 %

загального обсягу виробництва в названих галузях.

Раціональні форми та схеми комбінування виробництва забезпечують істотну

економію затрат суспільної праці. Зокрема, завдяки комбінуванню різних

процесів хімічного виробництва економія капітальних вкладень становить

20—30 %, зростання продуктивності праці — 15—35 %, зниження

собівартості продукції — 15—30 %, якщо зіставляти ці показники з

виготовленням відповідних видів продуктів на окремих (автономних) під-

приємствах.

Конверсія Конверсія як форма трансформації техніко-

виробництва технологічної бази характеризує істотне (іноді повне)

перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства

на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового

середовища або глобальних чинників розвитку економіки. За сучасних умов

в Україні йдеться передовсім про необхідність прискореного

перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу у зв'язку

зі значним скороченням народногосподарської потреби в його продукції.

Конверсія підприємств цього комплексу здійснюється за національними

програмами з виділенням трьох узагальнених пріоритетів: перший —

устаткування для виробництва продуктів харчування; другий — медична та

інша техніка для охорони здоров'я людини; третій — товари широкого

вжитку. При цьому організовується виробництво також інших видів

цивільної продукції з урахуванням потреби в ній та реальних можливостей

комплексу.

366

Диверсифікація Диверсифікація виробництва є однією з

виробництва поширених форм розвитку техніко-технологічної бази за

умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на

ринку, Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку бага-Гьох

технологічно не зв'язаних між собою виробництв, у значному розширенні

номенклатури й асортименту виробів, що їх виго-ювляє підприємство.

Вочевидь диверсифікацію можна вважати свооєрідним видом стратегії

маркетингу того чи іншого підприєм стратегії, спрямованої на розширення

сфер діяльності на ринку нових продуктів, виготовлення яких не пов'язане з

основним виробництвом.

Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість краще

маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно

зменшувати економічний ризик, зв'язаний з виробництвом і реалізацією на

ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні свою

фінансову стабільність.

Питання для самоконтролю

1. Загальна характеристика техніко-технологічної бази підприємства.

2. Сучасні тенденції розвитку техніко-технологічної бази підприємств різних

галузей.

3. Порівняльна характеристика традиційних та прогресивних технологічних

укладів.

4. Проблеми оцінювання технічного рівня різногалузевих підприємств.

5. Система організаційно-економічного управління технічним розвитком

підприємства.

6. Можливі та найефективніші форми технічного резвитку підприємства.

7. Проблеми планування технічного розвитку підприємства.

8. Сутнісно-видова характеристика лізингу.

9. Загальні методичні принципи визначення виробничої потужності

різногалузевих підприємств.

10. Передумови й способи ефективнішого використання виробничих

потужностей підприємств різних галузей економіки України.

11. Об'єктивна необхідність та соціально-економічна ефективність

деконцентрації виробництва як форми розвитку малого і середнього бізнесу.

583