Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Класифікацію нематеріальних активів наведено на рис. 10.8,

Рис. 10.8. Класифікація нематеріальних активів

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить

простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їх

власника, або їх підробка. Проте форми правового захисту дуже різняться

між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки

засвідчується патентами. Патент — виданий державним органом

(патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його

власника на відповідний об'єкт промислової власності. Патент забезпечує

його власнику:

^ виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий

зразок) на свій розсуд;

^ право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель,

промисловий зразок) без дозволу власника;

можливість передавати на підставі договору право власності на винахід

(корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає

правонаступником власника патенту;

280

^ право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання

винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного

договору;

^ право подати до патентного відомства для офіційної публі-Кадії заяву про

надання будь-якій особі дозволу на використання ^патентованого винаходу

(корисної моделі, промислового зразка).

У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово

стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається

несанкціоноване виготовлення, викорис-іання, пропозиція продажу, продаж

або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів,

створених за іехнічним рішенням, на яке поширюється дія патенту.

Виключне право, яке випливає з патенту, чинне лише на території тієї країни,

що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару

та фірмового найменування здійснюється на підставі їх державної реєстрації.

На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару,

фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування

забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися

знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак

без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на

використання знака па підставі ліцензійного договору. Власник такого

свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне

маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Правова охорона зазначення походження товару має певні особливості, які

полягають у її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на

зазначення походження товару не має виключного права на його

використання і не може давати дозвіл іншим особам на його використання.

Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює

на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями, надає

патентне відомство.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких

формальностей. Особа, яка має авторське право:

1)для сповіщення про свої права на твори в галузі науки, літератури,

мистецтва, на комп'ютерні програми та бази даних може використовувати

знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику

твору і складається з латинської літери © у колі, імені (найменування ) особи,

яка має авторське

281

право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право ні топологію

інтегральної мікросхеми складається з літери © у ко и дати початку терміну

дії виключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає

змогу ідентифікувати право вла сника топології;

2) для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір,

факту й дати публікації твору чи наявності догово рів, які торкаються права

автора на твір, у будь-який час проти гом терміну охорони авторського права

може зареєструвати свое право та інші зазначені відомості в офіційних

державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Автору належать як особисті (немайнові) права, так і виключні майнові права

на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також

має право дозволяти (на підставі авторського договору) або забороняти

використовувати свій твір іншим особам.

Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій

мовлення має здійснюватися без порушення авторських прав. При цьому

виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів

виконуваних творів. Виробники фонограм повинні дотримуватися прав

авторів і виконавців, а організації мовлення — прав виробників фонограм,

авторів і виконавців.

Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують виконання

будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення

про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках

використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської

літери ® у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року

першої публікації фонограми.

Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне

повідомлення про їхнє виконання, фіксацію виконання на матеріальному

носії, відтворювання, розповсюджування фонограм, на яких зафіксовано їхнє

виконання, тощо. Виробники фонограм мають виключне право дозволяти або

забороняти відтворення, розповсюдження різними способами, переробку, ім-

порт фонограм. Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи

забороняти оприлюднення своїх програм у місцях з платним входом з

допомогою їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії та відтворення в

ефірі. Виключні права виконавців та виробників фонограм можуть

передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються

спосіб використання

282

виконань та фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії

договору.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства,

не мають спеціального правового захисту. Порядок їх захисту визначається

керівництвом підприємства. За розголошення інформації про ноу-хау та

комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної)

відповідальність.

10.4. Відтворення інтелектуального капіталу

Залежно від поставлених цілей процес відтворення капіталу можна

розглядати як систему, що складається з окремих елементів, а їх цілісна

сукупність забезпечує можливість і необхідність раціонального відтворення.

Для будь-якої економічної системи характерною є непорушна єдність

внутрішнього і зовнішнього середовищ її розміщення і розвитку.

Відтворення —це єдність формування, використання, удосконалення

(оновлення) і трансформації економічної системи. Індивідуальне відтворення

капіталу може бути визначено як безперервний, завершений і закономірний

рух капіталу, що здійснює уособлений раціональний процес відтворення

через постійну взаємодію форм і видів інвестованої суспільної праці з метою

створення продукту, надання послуги, забезпечення доходів, які будуть

задовольняти економічні інтереси відповідних суб'єктів — фізичних або

юридичних осіб, держави та її установ. Використання концепції відтворення

інтелектуального капіталу стосовно процесу його формування обгрунтовано

тим, що це дає змогу розкрити його специфіку, підкреслює й доводить

неперервність і єдність відтворювальних етапів, обґрунтовує цілеспрямовану

роль інтелектуального капіталу й акцентує увагу на сучасному аспекті його

відтворення. Інтелектуальний капітал є системою відносин, що виникають на

рівні індивідуального відтворення між суб'єктами господарювання з приводу

виробництва, обміну, розподілу і споживання інтелектуального продукту.

Отже, відтворення інтелектуального продукту як власності здійснюється у

процесі індивідуального відтворення капіталу. На функціонально-

результуючому рівні інтелектуальний капітал є цільовою функцією процесу

індивідуального відтворення капіталу. Це означає, що за умов сучасної

ринкової економіки інтелектуальна власність як ринковий ресурс здатна

перерости в інтелектуальний капітал. А останній, що безперервно пов'язаний

з його

283

власником навіть після відчуження, змінює характер відносин між працею і

капіталом, перетворюючи суб'єктів власності у рів ноправних партнерів

відтворювального процесу, де жива праці має властивість накопичуватись і

самовідтворюватись поряд ч колишньою працею.

У свою чергу, інтелектуальний капітал є підсистемою еконо мічної системи

відтворення капіталу. Для того щоб існувати як капітал, інтелектуальна

власність повинна здійснювати безперервний циклічний рух: формування —

використання — відтворен ня. Для цього необхідна сукупність усіх факторів

виробництва та можливість реалізувати створений продукт, у тому числі й

науковий. Тож інтелектуальний капітал повільно набирає власну оригінальну

форму руху, системоутворювальним елементом якого є наука. Загальні і

професійні знання, майстерність і досвід, уміння і навички, творчий

потенціал — суто суспільні складники інтелектуального капіталу —

набуваються або збільшуються за рахунок інвестицій у людину.

Як і будь-який капітал, інтелектуальний капітал має свої особливості руху і

поширює свій вплив на всі складові корпоративної структури.

Інтелектуальний капітал здійснює завершений процес руху, формуючи,

доповнюючи, реалізуючи себе як систему. Значна частина циклу руху

інтелектуального капіталу пов'язана з витрачанням інвестиційних коштів, але

віддача відбувається не відразу. Тільки на стадії матеріалізації капіталу

створюються можливості окупності витрат, отримання прибутку. Дж.

Гелбрейт зазначав, що долар, вкладений в інтелект людини, частіше

приносить найбільший приріст національного доходу, ніж долар, вкладений у

залізниці, дамби, машини та інші матеріальні блага.

Інвестування — це важлива передумова відтворення інтелектуального

продукту. Але для формування і розвитку творчих здібностей одних лише

інвестицій недостатньо. Зміст цього процесу — це не просто вкладення

коштів і ресурсів, а свідома і цілеспрямована діяльність самого носія цих

якостей. Інтелектуальний капітал створюється як у суспільному секторі

економіки, завдяки ринковому механізму, так і в особистому в тому

розумінні, що витрати праці і зусиль щодо саморозвитку і

самовдосконалення індивіда відіграють вирішальну роль у цьому процесі.

Але ці витрати повинні включатися потім до загальних витрат, оскільки

нагромаджений запас знань, умінь та інших виробничих якостей людини

може бути реалізований і отримує належну оцінку тільки в суспільстві

завдяки активній діяльності їх власника.

284

Інвестиції в інтелектуальний капітал мають ряд особливості, які

відрізняють їх від інших видів вкладень:

— віддача від інвестицій в інтелектуальний капітал безпосередньо залежить

від тривалості працездатного періоду його носія. Що раніше робляться

вкладення в людину, то швидше вони починають давати віддачу. Але треба

мати на увазі, що найбільш якісні і довготермінові інвестиції приносять

вищий і триваліший ефект;

— інтелектуальний капітал схильний не тільки до фізичного і морального

зносу, а й здатний накопичуватися і примножуватися. Знос інтелектуального

капіталу визначається ступенем природного зносу (старіння) людського

організму і притаманної йому здатності до виконання психофізичних

функцій. Накопичення ін-іслектуального капіталу здійснюється в процесі

набуття персоналом виробничого досвіду. Якщо цей процес здійснюється

безперервно, то з використанням інтелектуального капіталу його якісні і

кількісні (обсяг, цінність) характеристики поліпшуються і збільшуються;

— з накопиченням інтелектуального капіталу його дохідність підвищується

до певного рівня, обмеженого верхньою межею активної трудової діяльності

(активного трудового віку), а потім різко знижується;

— не будь-які інвестиції в людину можуть бути визнані вкладеннями в

інтелектуальний капітал, а лише ті, які суспільно й

економічно доцільні;

— характер і види вкладень у людину зумовлені історичними,

національними, культурними особливостями і традиціями;

— у зіставленні з інвестиціями в інші різноманітні форми капіталу інвестиції

в інтелектуальний капітал є найвигіднішими, як з погляду однієї людини, так

і з точки зору всього суспільства.

При цьому, як і будь-яка вартість, основа вартості інтелектуального капіталу

визначається, з одного боку, необхідністю відтворення інтелектуальної

власності, а з другого — бажанням отримати відповідну віддачу від

використання її у процесі відтворення. Тут очевидний збіг інтересів

найманого працівника і підприємця, оскільки і той, і інший заінтересовані в

максимально вигідному використанні інтелектуального капіталу: для одного

це проявляється у вигляді доходу, а для другого — у вигляді прибутку. Але

саме тут породжуються і суперечності, в основі яких є пропорції розподілу

жорстко обмеженого доходу.

В оцінюванні людських здібностей, як особливої форми капіталу, є одна

серйозна проблема, яку поки що не вдається

285

розв'язати. Річ у тім, що процес зносу і знецінення інтелектуал ного

потенціалу відбувається інакше, ніж матеріально-речов факторів. У перші

роки функціонування інтелектуального капі лу за рахунок фізичного

розвитку працівника, а також за рахун накопичення ним виробничого досвіду

економічна цінність зап су його знань і здібностей не зменшується, як це

трапляється фізичним капіталом, а, навпаки, зростає. Спостерігається проц

підвищення цінності інтелектуального капіталу. Зазвичай тем фізичного і

морального зносу запасу знань і кваліфікації почин ють перекривати

значення безперервно продовжуваного зроста ня іншого активу —

виробничого досвіду, що відбувається десь кінці другого десятиріччя

трудового стажу. Лише з цього моме ту починається процес знецінення

інтелектуального капітал Причому темпи його, як правило, набагато нижчі за

темпи амо тизації основного капіталу.

Нарешті, у речових засобів виробництва амортизаційний пр цес будується

зазвичай у такий спосіб, щоб до кінця строку сл жби повністю відшкодувати

їх вартість. Щодо інтелектуальної капіталу все складається інакше.

Здебільшого закінчення трудової діяльності працівника ніяк не означає, що

нагромаджений ним запас знань і навичок повністю зношений і знецінений.

Разом з тим слід враховувати періодичний і все інтенсивніший процес

застарілості знань протягом життя одного покоління і необхідність їх

постійного оновлення у процесі безперервного навчання.

Процес відтворення інтелектуального капіталу можна розглядати за двома

підходами. Перший — грунтується на теорії трудової вартості і передбачає

послідовність таких етапів:

1) виробництво інтелектуального продукту, яке є самоціллю

відтворювального процесу;

2) процес творчої діяльності, що передбачає активний обмін ідеями і в основу

якого покладено певний рівень інтелектуальної активності;

3) розподіл капіталу — визначення співвідношення функціонально-

результативного й функціонально-ресурсного рівнів відтворення

інтелектуального капіталу;

4) ефективне використання інтелектуального капіталу (мета процесу

відтворення).

Другий — маркетинговий підхід до процесу відтворення інтелектуального

капіталу охоплює такі стадії:

• розподіл капіталу — на цьому етапі обґрунтовується інвестиційна

діяльність суб'єкта господарювання з визначенням обся-

286

гу інвестицій, яка формує ресурсну базу відтворення інтелектуального

капіталу;

♦ генерування, відбір ідей, формування концепції розвитку, який

відбувається в процесі творчої діяльності на базі вивчення, формування і

розвитку потреб;

♦ споживання, коли апробація, вдосконалення і впровадження

(комерціалізація) інтелектуального продукту досягають єдності;

♦ виробництво — відбувається нарощування обсягів та якості продукції, що

виготовляється, удосконалюється структура інтелектуальної власності й

активно розвиваються елементи маркетингу, які дають змогу досягнути

оптимального результату в діяльності фірми на ринку. На цьому етапі

інтелектуальний капітал стає засобом підвищення рівня ефективності

відтворювального процесу, частина якого у формі ресурсу повертається на

початковий етап, завершуючи відтворювальний цикл і забезпечуючи його

постійний розвиток.

Отже, специфіка маркетингового підходу до процесу відтворення

інтелектуального капіталу полягає в такому:

♦ змінюються етапи відтворення капіталу з первинним обгрунтуванням

обсягу інвестицій і ресурсів, що залучаються;

♦ розширюються можливість, ефективність і оптимальність відтворення

інтелектуального капіталу на базі маркетинг-системи;

♦ досягається безперервність відтворення інтелектуального капіталу як

необхідна умова підвищення його ефективності;

♦ збільшується дохід на інтелектуальний капітал у формі економічної ренти;

♦ відбувається визначення лага, протягом якого інтелектуальний потенціал

трансформується в інтелектуальний капітал;

♦ розвивається система освіти та підвищення кваліфікації, спрямована на

прирощення інтелектуального потенціалу персоналу;

♦ з'являється тісна співпраця суб'єктів господарювання (роботодавця і

найманих працівників) у процесі формування і розвитку наукомісткого

сектору економіки.

Порівняльний аналіз моделей відтворення інтелектуального капіталу за

допомогою різних підходів наведено в табл. 10.3.

Специфічною рисою відтворення інтелектуального капіталу є гомеостаз його

носія до факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, чого не

трапляється в процесі відтворення інших форм капіталу (фінансового,

матеріального, трудового). Процес відтворення інтелектуального капіталу

робить індивіда вільнішим

287

— у творчості людина вільна. Це приводить, на перший погляд, до

парадоксального факту, що навіть за нижчої (або примусової) форми

організації процесу відтворення інтелектуального капіталу можна досягти

вищого рівня ефективності та віддачі в найко-ротший термін. Ураховуючи

всю ту кількість проблем, поява яких неминуча за умов подальшого розвитку

економіки, процес відтворення інтелектуального капіталу може слугувати

основою її відродження, центром якого є наукове середовище з високим

рівнем конкурентоспроможного на світовому ринку інтелектуального

потенціалу.

Таблиця 10.3

ПРОЦЕС ВІДТВОРЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ЗА ТЕОРІЄЮ

ТРУДОВОЇ ВАРТОСТІ І МАРКЕТИНГОВИМ ПІДХОДОМ

Теорія трудової

вартості

Маркетинговий підхід

І етап: створення

інтелектуального

продукту

І етап: розподіл капіталу. Обґрунтування обсягів

інновацій та інвестицій, які слід залучити

II етап: обмін ідеями і

творча діяльність з

формування концепції

розвитку

II етап: обмін ідеями і творча діяльність з формування

концепції розвитку

III етап: розподіл

капіталу. Визначення

результативності від-

творювального

процесу і виділення

інтелектуального

капіталу

III етап: споживання інтелектуального продукту,

апробація, удосконалення, впровадження

IV етап: виробництво продукції, нарощування обсягів

та (або) якості продукції, що виготовляється,

удосконалення структури інтелектуальної власності й

елементів маркетингу, виділення інтелектуального ка-

піталу як засобу підвищення ефективності відтворення

капіталу і спрямування його частини у формі

інтелектуального потенціалу на перший етап

відтворення

Виробництво різних товарів (інтелектуальний капітал не є винятком) формує

споживання, предметом якого є створений продукт. Виробництво і

споживання відрізняються одне від одного ступенем пізнання і

прогнозування. Обсяг виробництва в рамках певного періоду може бути

добре відомим. Крім того, можна визначити максимально можливий обсяг

продукції, що виробляється. Для цього достатньо знати обсяг ресурсів,

виробничу потужність та рівень їх використання.

288

Загальний обсяг закупівлі предметів споживання, їх динамчність, циклічність

можна визначити за величиною так званого п іатоспроможного попиту.

Однак дізнатися, скільки реально було спожито, можна лише для товарів, які

не підлягають складуванню. Конкретно невідомий також і бажаний обсяг

споживання. Отже, якщо обсяг виробництва більш чи менш Гочно піддається

вимірюванню і прогнозуванню, то, аналізуючи споживання, можна отримати

дані тільки про величину витрат на споживання, рідше — про реальне

споживання і прак-гично фрагментарно — про його потенційні масштаби і то

— лише гіпотетичні. Є також розбіжності з погляду можливостей иііливу на

ці дві сторони процесу відтворення. Вплив на виробництво в цілому майже

реальний. Засоби впливу на споживання мають переважно стохастичний

характер, вони недостатньо визначені, результати їх застосування важко

достовірно спрогнозувати. І нарешті, у виробництві і споживанні різну роль

відіграє фактор часу. Адже якщо взяти дуже короткий проміжок часу, коли

умовно можна вважати, що у виробництві не відбувається жодних змін, то

споживання не залишається фіксованою величиною, оскільки воно є,

передусім, функцією цін, доходів, заощаджень та. ін.

Структура часу (минуле — теперішнє — майбутнє) — неоднакова. Це дає

змогу схарактеризувати часовий лаг перетворення інтелектуального

потенціалу в інтелектуальний капітал за рядом аспектів: уся інформація,

якою володіють індивідууми, є інформацією про минуле (будь-які відомості

про зародження життя на Землі або найсвіжіші політичні чи біржові новини).

Адже інформація про чиїсь наміри характеризує не стільки майбутні, скільки

минулі думки цього індивідуума. Зв'язок уявлень про минуле з інформацією

висуває на перший план такі її характеристики, як доступність, повнота і

надійність. Кожне покоління формує свій образ світу, який лежить в основі

тлумачення сенсу життя, що визначається ментальними передумовами і

спроможністю людини проектувати їх у конкретний процес життєдіяльності.

Процес формування інтелектуального капіталу характеризується, з погляду

часової концепції, як «present indefinite tense» (теперішній визначений час),

який використовується для вираження дії, що відбувається завжди, постійно,

зазвичай, або яка має місце взагалі. У процесі відтворення інтелектуальний

потенціал трансформується завдяки інтелектуальній активності, яка

характеризує динаміку розвитку в теперішньому часі, в

289