Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник
Подождите немного. Документ загружается.
За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його
особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що їх він обслуговує.
Вона застосовується для оплат категорій допоміжних робітників (наладчиків,
ремонтників, кранівників), праця яких не піддається нормуванню та обліку
значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників Заробіток
робітника (D
н.в.с
) за цієї системи розраховується за формулою:
нвсвн
ktsD
....
, (7.13)
де s — погодинна тарифна ставка; t — фактично відпрацьована кількість
годин цим робітником; к
в.н.
— середній коефіцієнт виконання норм виробітку
всіма робітниками, що обслуговуються;
За відрядно-преміальної системи заробіток працівника (D
н.в.с
) складається
з відрядного заробітку (рv) та премії (т) за досягнення певних результатів:
D
в.п.с
= p·v·m (7.14)
Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у
межах встановленої норми (n
o
) за звичайними відрядними розцінками (р), а
робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (n
i
), — за підвищеними
розцінками (р
i
) залежно в ступеня виконання завдання. Отже, заробіток (D
в.пр
)
за цією системою визначається за формулою:
D
в.пр =
р·n +р
i
·n
i
(7.15)
Застосування цієї системи обмежується, як правило, дільницями, що
можуть стримувати роботу всього підприємства, браком у них стимулювальних
факторів підвищення якості продукції або послуг.
Відмінність акордної системи полягає в тому, що працівником або їх групі
розцінки встановлюються не за окремі операції, а : весь комплекс робіт
відповідної якості із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система
заохочує до скорочення термінів виконання робіт і використовується
передовсім у разі усунення наслідків аварій, за термінових ремонтів,
будівельних робіт тощо. Застосування цієї системи оплати вимагатиме
здійснення суворого; контролю якості, додержання правил безпеки праці.
Почасова оплата праці робітників здійснюється за годинним (денними)
тарифними ставками із застосуванням нормованих за-
210
вдань або за місячними окладами. Почасова оплата праці керівників
спеціалістів і службовців проводиться, як правило, за місячними посадовими
окладами (ставками).
За простої почасової оплати заробіток працівника (D
п.п
) розкопується
множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість
відпрацьованих годин (t):
(7.16)
D
п.п
=s·t
Через недостатній позитивний вплив на кількість і якість праці робітника
цю систему застосовують досить рідко. У почасово-преміальній системі
певною мірою усунуто цей недолік. За цієї системи окрім тарифного заробітку
(s·t) працівник одержує премію (т) за досягнення певних кількісних або якісних
показників. Загальний заробіток (D
прем
) визначається за формулою:
D
прем
=s·t +m (7.17)
За застосування почасово-преміальної системи з використанням
Нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин: 1) почасового
заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому часу, і доплат за
професійну майстерність та умови (інтенсивність) праці; 2) додаткової оплати
за виконання нормованих завдань, що нараховується у відсотках до почасової
оплати за тарифом; 3) премії за зниження трудомісткості виробів або робіт.
Різновидом почасово-преміальної є система оплати за посадовими
окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За цією
системою оплачується робота працівників, яка мис стабільний характер
(комірники, вагарі, прибиральники та ін.).
За ринкових умов господарювання чинне законодавство України
забезпечує повну самостійність підприємств та інших суб'єктів бізнесової
діяльності щодо питань організації оплати праці всіх категорій персоналу.
Керівники державних підприємств та установ (організацій) мають право
самостійно вибрати форми й системи оплати праці, установлювати персоналу
конкретні розміри тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів,
премій, винагород, надбивок і доплат, керуючись єдиною тарифною сіткою, а
також умовами, передбаченими колективним договором.
Об'єктивний процес усе більшого поширення та поглиблення в усіх галузях
народного господарства України умов праці, адаптованих до сучасних вимог
науково-технічного та організаційного прогресу і ринкових взаємовідносин між
суб'єктами господарювання, зумовлює тенденцію поступового збільшення
частки поча-
211
сової оплати праці в загальному фонді заробітної плати підприємства.
Започатковано процес удосконалення форм і систему) праці, створення нових
моделей заробітної плати. Характер цьому процесі є намагання позбутися
негативних і поєднати позитивні елементи почасової та відрядної форм оплати
праці. З це стосується поширення моделей безтарифної системи ,що базується
на частковому розподілі зароблених коштів, призначених для винагородження
працівників за певними критеріями, наприклад: 1) кваліфікація та діловитість
працівника; 2) коефіцієнт трудової участі як узагальнююча оцінка реального
внеску кожного працівника в результати колективної праці; 3) ступінь
виконання нормованих завдань; 4) кількість відпрацьованих годин.
З метою ефективного використання робочої сили на засаді активізації
творчого потенціалу працівників усіх категорій подальшого розвитку
набувають колективні форми організації оплати праці. Використання
колективних розцінок заохочує працівників до суміщення професій,
взаємозаміни та взаємодопомоги в процесі праці, практично ліквідує поділ
робіт на «вигідні «невигідні» і, що дуже важливо, значно більше орієнтує на
досягнення позитивних кінцевих результатів діяльності підприємства.
Питання для самоконтролю
1. Співвідношення термінів «трудові ресурси», «персонал»,«кадри».
2. Структуризация персоналу підприємства за окремими категоріями.
3. Кількісний та якісний аналіз персоналу: мета, аспекти здійснення,
основні показники та послідовність їх визнання.
4. Розрахунок необхідної чисельності окремих категорій персоналу.
5. Проблеми визначення необхідної кількості управлінського персоналу.
6. Сучасна кадрова політика підприємств та організацій.
7. Формування системи управління персоналом підприємства за сучасних
умов господарювання.
8. Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці на
підприємствах різних форм власності.
9. Факторний метод прогнозування продуктивності праці виробничих
підприємствах різних галузей.
212
10. Поняття та основні методи мотивації праці.
11. Порівняльна характеристика різних моделей мотивації трудової діяльності.
12. Заробітна плата працівника: поняття, функції та структурні елементи.
13. Сутність та основні складові механізму реалізації соціально-економічної
політики держави у сфері оплати праці.
14. Об'єктивна необхідність застосування різних форм і систем оплати праці
персоналу підприємств.
15. Особливості безтарифної системи оплати праці.
Список використаних джерел
І. Гимблат С, Воронов М. Стратегия управления персоналом. —
К: Ника-Центр, 2004. — 234 с.
2. І, Данюк В. М., Петюх В. М. Менеджмент персоналу: Навч. посіб-
к. - К.: КНЕУ, 2004. ).
3. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,
Н. — 300 с.
4. Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рынка (асспекти
эффективности): Учеб. пособие. — 4-е изд, стер. — К.: МАУП, "ХМ. — 312 с.
5. Коломак Ю., ЛопушД., Гхазали Н. Схемы мотивации персонала в украинских
компаниях и их эффективность // Отдел кадров. — 2004. — I -2. —С. 14.
6. Колош А. М. Мотивація персоналу: Підручник. — К.: КНЕУ, )2. — 337 с.
7. Ласкавий А. О. Менеджмент продуктивності: Навч. посібник. — ,; КНЕУ,
2004.
8. Модели и методы управления персоналом: Российско-британское учебное
пособие / Ред. Е. Б. Моргунов. — М.: Бизнес-шк.: Интел-Интез, 2001.
9. Старобинский Э. Е. Как управлять персоналом. — М.: ЗАО «Бух-терский
бюллетень», 1997. — 336 с.
10. Экономика труда: Учебник / Под ред. П. Э. Шлендера. — М.: Юрисгь, 2002.
— 592 с.
427
ТЕМА 8,
ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРЄМСТВА
Ключові поняття і терміни
• капітал;
• структура капіталу;
• основний капітал;
• економічний ресурс;
• основні фонди (засоби);
• знос;
• амортизація;
• відтворення;
• оцінювання стану основних фондів;
• ефективність використання основного капіталу;
• фондовіддача;
• рентабельність основного капіталу
8.1. Капітал підприємства як економічний ресурс
У системі економічних ресурсів, які визначають потенціал і темпи
ефективного розвитку сучасних підприємств, важливіша роль належить
капіталу. Особливості руху капіталу в рамках конкретного підприємства
пов'язані з двома економі ми процесами — процесом його (капіталу)
формування та функціонування.
За джерелом формування капітал підприємства поділяється на власний та
позиковий (рис. 8.1). Власний капітал характеризує ту величину коштів
підприємства, які належать й на правах власності і використовуються для
формування певної частки його ресурсів. Він створюється переважно за р нок
нерозподіленого прибутку і зазвичай включає статутний
пайовий та резервний
фонди. Позиковий капітал характери ту частину коштів підприємства, яка
залучена із зовнішніх джерел та має бути повернена протягом встановленого
терміну.
Процес функціонування капіталу досліджується залежно об'єкта вкладення
(основний, оборотний, інтелектуальний капітал) і характеризується певними
особливостями.
В економічній теорії виділяють чотири основні фактори виробництва, які
забезпечують діяльність підприємства: капітал, Мли й інші природні ресурси,
трудові ресурси та підприємниці). У системі цих факторів виробництва
капіталу відводиться приоритетна роль, оскільки він об'єднує всі означені
елементи в єдиний продуктивний комплекс. Особливості функціонування пі
галу підприємства як економічного ресурсу наведено на рис. 8.2.
Залежно від тривалості участі у виробничих циклах капітал класифікується
на короткостроковий (функціонує в одному циклі ) та довгостроковий
(використовується довше одного циклу).
Загальновідомо, що капітал, який використовується у виробничому процесі
як фактор виробництва, в процесі свого кругообігу функціонує у трьох
основних формах: вартісній, продуктивній товарній. Окремі види капіталу
мають різну інтенсивність руху.
Рис. 8.1. Видова структура капіталу
Капітал (як накопичена цінність), інвестований у м цінності підприємства і
задіяний в економічному процесі, реалізується у вигляді активів. Капітал,
авансований у засоби праці, характеризується довготривалим циклом обороту.
Багато науковців величину капіталу підприємства небе ставно ототожнюють
з обсягом його фінансових ресурсів. У, же час для промислового підприємства
визначальне значении його операційний капітал, представлений основним та
оборотним капіталом, що зумовлює необхідність їх детального розгляду.,
8.2. Структура, класифікація та оцінювання основних
фондів
Основний капітал — це загальна вартість цінно які інвестовані у
формування основних фондів підприємства. Основні фонди — це засоби праці у
вартісному вимірюванні, функціонують у виробництві тривалий час у своїй
незмінній натурально-речовій формі, а їх вартість переноситься конкретною
працею на вартість продукції (послуг), що виробляється, частинами в міру
спрацювання. Видову структуру основних фон наведено на рис. 8.3.
Виокремлюють натурально-речову та вартісну форму основних фондів.
Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних фондів слугують
визначальними характеристиками щодо окреслення їх значення у здійсненні
відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого
виробництва. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази
виробничої сфери Ми різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення
засобів При ці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та
продуктивності праці виробничого персоналу. Засоби праці, які є
найактивнішою частиною основних фондів, становлять матеріальну основу
виробничої потужності підприємства.
За діючим податковим законодавством України вартість засобів праці має
бути більше 1000 грн. і функціонувати у виробництві більше одного року або
одного операційного циклу, якщо він більший за рік.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі
виробництва, неабияке значення має поділ таких
Рис. 8.3. Видова структура основних фондів підприємства
на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у в нижчому процесі і
завдяки цьому забезпечує належний обсяг якість продукції, і пасивну, що
створює умови для здійс7 процесу виробництва. До активної частини
основних фондів! носять переважно робочі машини й устаткування,
інструменти, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовують
в автоматизованих системах управління технологічними процесами
обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гір виробки шахт, газові й
нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у
відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову
(технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових
умов технологічна структура ос них фондів є тим прогресивнішою та
ефективнішою, чим більшою є в їх складі частка активної частини. Вона
змінюється під впливом багатьох факторів. Найсуттєвіші з них такі:
• виробничо-технологічні особливості підприємства;
• стадія розвитку науково-технічного прогресу і зумовленим технічний
рівень виробництва;
• ступінь розвитку суспільних форм організації виробництва
• раціональність відтворювальної структури капітальних вкладень у
створення нових основних фондів;
• вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень ціні технологічне
устаткування;
• територіальне розміщення підприємства.
Оцінювання основного капіталу
Оцінювання основних фондів підприємства дає змогу одержати грошовий
вираз їх вартості. Воно необхідне для правильного значення загального обсягу
основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників
господарської діяльності підприємства за певний період. Основні фонди
підприємства оцінюються:
залежно від моменту оцінювання — за первісною (початковою) та відновною
вартістю;
залежно від стану основних фондів — за повною або з залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів — включає вартість купівлі, витрати на
транспортування та установку за місцем використання. Для визначення
первісної вартості основних виробничих фондів на початок наступного за
звітним роком потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та
вибуття їх протягом
звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього
наступного року незалежно від дати введення чи витія їх у звітному році.
Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення за сучасних
умов виробництва. Вона враховує ті самі вині, що й первісна вартість, але за
поточними цінами (на моїм оцінювання). Зі зміною умов виробництва й цін на
ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновлені
вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до
ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних
фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності
підприємства. Тому для забезпечення порівнянності щодо вартісної оцінки
основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою
вартістю.
Повна вартість (первісна, відновлена) — це вартість основних фондів у
новому незношеному стані. Залишкова вартість основних фондів характеризує
їх реальну вартість, яка не перенесена на вартість виготовленої продукції
виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і
визначається як різниця між первісною (відновленою) вартістю та
накопиченою на момент обчислення сумою зносу основних фондів.
Ліквідаційна вартість — це вартість реалізації зношених та знятих з
виробництва основних фондів (це може бути вартість му). У практиці
господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних
відрахувань.
Балансова вартість основних фондів — це вартість, за якою умовні фонди
зараховуються у валюту балансу підприємства. У фінансовій звітності
підприємств України основні фонди зараховуються у валюту балансу за
залишковою вартістю.
Середньорічна вартість основних фондів (ОФ
сер
) — це розрахункова величина,
яка визначається на основі первісної вартості з урахуванням їх введення та
ліквідації за такою формулою:
(8.1)
Де (ОФ
поч
) — вартість основних фондів на
початок розрахункового періоду; (ОФ
вед
) — вартість основних фондів,
введених в експлуатацію протягом розрахункового періоду; ОФ
ВИ
б — вартість
основних фондів, які вибули з експлуатації протягом розрахункового періоду;
t
1
— кількість місяців розрахункового періоду, що від