Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

визначити майбутні цілі й орієнтири, і вже від них поступово рухатись до

теперішнього часу. В першому випадку ми маємо пойме, або генетичне,

прогнозування, у другому — нормативне, цільове прогнозування. З

подовженням періоду прогнозування як правило, нормативний його характер

посилюється, оскільки розвиток у віддалені строки менший вплив здійснюють

умови, що склалися на сьогодні.

Суттєвим є розуміння особливостей планування та прогнозування, їх

взаємозв'язку та розбіжностей між ними. Відомо, прогноз є основою для

прийняття планових рішень і є однією з передумов обґрунтованості плану.

Метою прогнозування визначення можливих шляхів розв'язання проблеми або

розвитку об'єкта і вибір найефективніших варіантів досягнення мети. Метою ж

планування є забезпечення досягнення цілі або визначення стану розвитку на

основі використання результатів прогнозування. Отже, план може розглядатися

як засіб досягни поставленої в прогнозі цілі, водночас параметри розвитку

об'єкта, визначені прогнозом, мають необов'язковий, суто рекомендаційний

характер для прийняття рішень.

Взаємозв'язок прогнозування і планування зумовлюється призначенням

прогнозу удосконалювати планування на основі використання об'єктивних

законів, вивчення тенденцій розвитку, передбачення наслідків реалізації тих чи

інших управлінських рішень, визначення можливого стану прогнозованого

об'єкта в майбутньому. Отже, прогнозування є важливим передплановим

етапом, який виявляє та окреслює можливі результати розвитку, спою чергу,

розроблення плану потребує значних додаткових обсягів різноманітної

інформації, оскільки план завжди конкретний, ніж прогноз, на якому план

базується. Прогноз не може замінити план і навпаки, тобто і план, і прогноз

мають різне призначення.

Прогноз характеризує імовірнісний розвиток, він не може бути адресним і

директивним. План же має конкретизовану адресну спрямованість усіх завдань

і, взятий до виконання, є безумовно директивним.

Є різні варіанти поєднання плану і прогнозу, а саме:

• прогноз передує розробленню плану;

• прогнозуються наслідки прийнятих у плані рішень;

• прогнозується хід виконання плану.

Саме спадковий зв'язок прогнозів і планів забезпечує своєчасне врахування

якісних змін у розвитку, упередження небажаних слідків прийнятих рішень.

161

6.2. Методологічні засади планування та прогнозування

Методологія планування — це сукупність те них висновків, загальних

закономірностей, наукових при розроблення планів, їх обґрунтування та опис

відповідно до умов ринку. За допомогою планування здійснюється

перетворення «ірраціональності» в «раціональність», досягається більша

сумісність інтересів, передбачуваність і взаємодія «економіка — людина —

природа». Планування як с економічної науки ґрунтується на загальних

взаємопов'язаних методах наукових досліджень, аналізі й синтезі, дедукції та

індукції. Йому притаманні також такі методи досліджень, я темний підхід,

конкретно-історичний підхід, комплексний хід, метод експерименту,

моделювання, а також спеці досліджень. Методи планування класифікуються за

ні ознак [6, с. 214].

За логікою побудови плану розрізняють ресурсний і цільовий методи.

Ресурсний метод базується на можливостях підприємства, і тому вихідним

пунктом розроблення плану вважають ні ресурси, за якими визначаються

можливі обсяги випуску продукції і встановлюються обсяги її постачання і

реалі Цільовий метод виходить з реальних потреб і базується на

специфікованих замовленнях і укладених відповідно до них угод1 За методами

розрахунку планових показників розрізняють методи екстраполяції,

пофакторний та нормативний. Метод екстраполяції — це планування від

досягнутого рівня, на основі динаміки, яка склалася в попередні періоди.

Пофакторний метод передбачає коригування фактичних величин показників

шляхом визначення їх змін у плановому періоді під впливом технічних

організаційних факторів — підвищення технічного рівня виробництва,

удосконалення управління, організації виробництва праці тощо. Розрахунки за

факторами застосовуються, переду для визначення зростання продуктивності

праці і зниження вартості продукції. Крім таких переваг, як гнучкість та

простота обчислень, цей метод дає змогу виявити значущість окремих факторів

у змінах показників, ув'язати їх планові величини з планом технічного та

організаційного розвитку підприємства. Нормативний метод є найточнішим,

оскільки планові покази розраховуються на основі прогресивних норм

використання ресурсів з урахуванням їх зміни в результаті впровадження

технічних і організаційних заходів у плановому періоді. Саме цей метод

162

дозволяє врахувати всі резерви підвищення ефективності, належно

узгодити всі показники.

За ступенем узгодження ресурсів і потреб розрізняють балансовий і

матричний методи. Балансовий метод полягає в розробленні спеціальних

таблиць (балансів), котрі відображають наявність ресурсів та потребує в них.

На підприємстві такі баланси складаються стосовно різних видів ресурсів —

матеріальних, трудових, фінансових. Матричний метод є розвитком

балансового і базується на моделюванні взаємозв'язків між виробничими

ланками і показниками їх діяльності. Матрична модель — це квадратна

таблиця-матриця вихідні дані якої мають подвійний зміст: це і результати

діяльності, і фактори, що впливають на них.

За варіантністю плану розрізняють інтуїтивно-одноваріантний,

багатоваріантний методи та метод економіко-математичний оптимізації.

Інтуїтивно-одноваріантний метод передбачає розроблення одного апріорі

прийнятного варіанта плану; багатоваріантний — відповідно, розроблення

кількох альтернатив у ні вибір одного з варіантів за певними критеріями. Метод

економіко-математичної оптимізації дає змогу знаходити найми (оптимальний)

варіант із можливих через побудову економіко-математичної моделі яка описує

залежності між вхідними і вихідними-змінними, що мають імовірнісний

характер.

За способом виконання розрахункових операцій розрізняють ручний

(використовуються найпростіші обчислювальні засоби), механізований (з

використанням обчислювальної техніки) та автоматизований (розрахунки

виконуються без втручання людини використанням обчислювальної техніки та

спеціалізованого програмного забезпечення) методи.

За формою подання результатів планових розрахунків розрізняють

табличний (результати обчислень подано в таблицях), лінійно - графічний (у

вигляді графіків і рисунків) та логіко-структурний (у вигляді логічних схем)

методи.

Метод прогнозування суттєво впливає на достовірність прогнозних даних,

тому процедура його вибору є надзвичайно важливою і передбачає кілька

етапів, а саме:

♦ розроблення завдання на прогноз;

♦ аналіз об'єкта прогнозування;

♦ визначення виду прогнозу і періоду упередження;

♦ аналіз вихідної інформації щодо об'єкта прогнозування;

♦ вибір методу прогнозування.

Методологія прогнозування базується на різних за рівнем, масштабами

об'єкта і науковою обґрунтованістю методах, викладе-

163

них у методиках прогнозування. Залежно від розбіжностей, джерелах

одержання вихідної інформації, методи прогнозу поділяються на дві великі

групи — фактографічні та експертні [З, с. 59].

Фактографічні методи об'єднані у три підгрупи:

• екстраполяційні та інтерполяційні методи;

• статистичні методи;

• методи, що базуються на використанні аналогій.

Сутність екстраполяційних та інтерполяційних методів

гає у визначенні тенденцій розвитку об'єкта прогнозу, що склалися, та

прийнятті їх такими і на майбутнє. У такий спосіб прогнозуються окремі

кількісні характеристики об'єкта на основі функцій, які виражають їх

залежність від часових парам Для підвищення достовірності прогнозів

застосовують модифіковані методи екстраполяції, наприклад, такі як метод

експоненціального вирівнювання.

Регресійні і кореляційні моделі, що належать до статистичних методів

прогнозування, встановлюють кількісну залеж між змінними у вигляді

математичних формул, одержаних у результаті обробки статистичної

інформації. Оскільки на практиці зміна багатьох прогнозних показників

зумовлена дією великої кількості факторів, такі залежності виражають через

багатофакторні регресійні моделі.

Методи аналогії потребують старанного вивчення результатів уже

проведених досліджень схожого об'єкта, процесу явища. Глибокі знання ознак і

особливостей розвитку об'єкта, який уже відомий, у разі наявності певної його

подібності об'єктом, який досліджується, дають змогу зробити стосовно

останнього логічні висновки. При цьому можливі аналогії властивостей,

відносин та ізоморфізму (тотожності структури).

Фактографічні методи мають певну обмеженість, оскільки вони здатні

забезпечити досить точні оцінки для простих об'єкті малою кількістю суттєвих

ознак і детермінованими зв'язками між ними. Коли необхідно прогнозувати

майбутній стан чи зміни складного об'єкта, фактографічні методи себе не

виправдовує— практично неможливо відшукати функцію, яка б адекватно

апроксимувала залежність між великою кількістю змінних за невизначеності

вихідних даних і наявності обмежуючих умов, того ж використання

фактографічних методів потребує великих обсягів інформації, які подекуди

практично неможливо зібрати.

Прогнозування, пов'язане зі складними об'єктами, здійснюється методами,

що ґрунтуються на збиранні, систематизації та

164

обробленні різного роду експертних оцінок. Застосування експертних

методів прогнозування в багатьох випадках є єдино можливим, наприклад коли

відсутня кількісна ретроспективна інформація, на якій базуються фактографічні

методи. Позитивною рисою експертних методів є здатність прогнозувати появу

якісних зрушень у різних сферах науки, техніки, економіки, зумовлюючих

зміну тенденцій розвитку, що склалися. Такі методи ефективні при

прогнозуванні розвитку складних об'єктів. Найчастіше експертні оцінки

використовуються в ситуації, коли достовірність інформації, необхідної для

прийняття рішень, достатня. Такі оцінки допомагають встановити ступінь

складності та актуальності проблеми, визначити основні цілі та критерії,

виявити найважливіші фактори, що впливають на досягнення поставлених

цілей і взаємозв'язки між ними, обрати найпріоритетніші альтернативи.

Найпоширенішими в прогнозуванні експертними методами є побудова «дерева

цілей», матричний метод бального оцінювання. Всі експертні методи

ґрунтуються на судженнях фахівців, висловлюваних індивідуально або

колективно, відповідно, поділяються на дві групи. Перша група методів —

індивідуалізовані експертні методи. До цієї групи належить метод послідовного

зіставлення, який дає змогу поетапно коригувати початкові оцінки в процесі

одержання уточнюючої інформації. Друга група методів-це методи

колективного експертного оцінювання, тобто прогнозування здійснює група

експертів, які контактують або не контактують між собою. Серед методів,

спрямованих на одержання оцінок від груп експертів, на особливу увагу

заслуговує метод Дельфі. Він базується на узагальненні оцінок експертів

стосовно перспектив розвитку об'єкта чи процесу. Особливість цього методу

полягає в послідовному анонімному індивідуальному опитуванні експертів у

кілька турів з виключенням безпосередніх контактів між експертами, що

підвищує Незалежність оцінювання. Практичне застосування цієї групи дало

змогу виокремити специфічні прийоми, спрямовані на узгодження

індивідуальних думок і одержання колективних узагальнюючих оцінок.

6.3. Види планів підприємства

Планова робота на підприємстві здійснюється за системним принципом,

тобто в процесі господарської діяльності розробляють різні плани, які, власне, й

утворюють систему пла-

165

нування, забезпечуючи безперервність і спадковість планів. підприємства — це

документ, що містить певну сукупність суб'єкта господарювання, виконання

яких забезпечує досяг-визначених цілей підприємства.

Аналіз різноманітних тлумачень поняття «план» дає змогу виявити, що планом

вважають:

• керівництво до дії;

• конкретне адміністративно-адресне завдання;

• конкретизовані та підкріплені розрахунками заходи зміни стану суб'єкта

господарювання;

• функціонально взаємопов'язані завдання, виконання забезпечує досягнення

поставлених цілей;

• обгрунтований перелік дій на певний період часу, що тить визначені для

досягнення суб'єктом господарювання показники.

Плани підприємства диференціюються за різними ознакам за горизонтом

планування, об'єктами, змістом, масштабні обов'язковістю виконання тощо.

Так, залежно від часового оду, або горизонту планування, розрізняють

перспективне і поточне планування. Перспективне планування включає середи

строкові (до п'яти років) і довгострокові плани і програми (більше п'яти років).

Довгострокові плани складаються на 10-15 або 20 років. У них визначаються

напрями, темпи і пропорції, розвитку підприємств, галузі, економіки в цілому.

Традиційною і найпоширенішою формою середньострокове планування є

п'ятирічні плани. В них на перспективний пері визначаються показники, що

характеризують обсяги виробництва продукції, спеціалізацію підприємства,

потреби в обладнанні, персоналі, матеріальних ресурсах тощо.

Середньострокові плани формують основні пропорції виробництва,

забезпечують йо збалансованість.

Поточне планування охоплює такий часовий період, як рік розподілом завдань

по півріччях або кварталах і містить плани для всіх рівнів управління

підприємством. Поточне планування: здійснюється на базі визначеної

виробничої програми, наявно виробничого потенціалу та системи управління і,

охоплюючи в напрями виробничо-господарської діяльності підприємства,

підпорядковує їх досягненню загальних цілей підприємства. В процесі

розроблення поточного плану конкретизують розрахунки перспективного

плану і визначають завдання з виробництва і реалізації продукції, інші кількісні

і якісні показники, оцінювати необхідні виробничі ресурси і встановлюють

шляхи найуспішнішого

166

виконання планових завдань. Планові завдання річного ну деталізуються до

квартальних і щомісячних. Поєднання перспективного і поточного планування

на підприємстві сприяє повнішому виявленню резервів виробництва,

оптимізації техніко-економічних рішень і підвищенню ефективності

виробництва. Зв'язок перспективного і поточного планування є однією з умов,

що забезпечують безперервність процесу планування і виробництва,

безперебійну роботу підприємства. Перспективні плани слугують базисом для

складання поточних планів, і в такий спосіб досягається спадковість техніко-

економічних починків та враховуються перспективні прогресивні тенденції

розвитку техніки і технології.

За змістом розрізняють техніко-економічне й оперативне планування.

Техніко-економічне планування є комплексним і охоплює і всі аспекти

діяльності підприємства, це, власне, плани його соціального й економічного

розвитку. Техніко-економічне планування уможливлює координацію та

контроль виробничо-господарської діяльності підприємства, його підрозділів і

служб лихом розроблення планових економічних показників, які

характеризують виробництво та реалізацію продукції, використання удових,

природних і матеріальних ресурсів, грошових коштів тощо. Техніко-

економічний план може бути перспективним (середньостроковим) і по точним.

У таких планах намічається прогресивне використання технічних, трудових і

матеріальних ресурсів виробництва на основі підвищення його техніко-

організаційного ріння. У процесі техніко-економічного планування встановлю-

ються завдання усім підрозділам підприємства, а також розраховуються обсяги

ресурсів, необхідні для виконання завдань. Техніко економічний план

підприємства розробляється відповідно до напрямів діяльності підприємства і

може складатися приблизно з таких розділів [4, с. 320]:

• маркетингова діяльність: плани маркетингу (загальний або для окремих

виробів) з переліком заходів щодо реалізації Товарної, цінової, розподільчої та

комунікативної політики підприємства;

• виробнича діяльність: план випуску продукції у вартісному та

натуральному виразі відповідно до номенклатури (асортименту);

• науково-дослідні, конструкторсько-технологічні та експериментальні

роботи: плани розроблення і впровадження нових технологій і виробів;

• праця, кадри, соціальний розвиток колективу: план підвищення

продуктивності праці, розрахунки потреби в персоналі і

167

фонду оплати праці; заходи щодо поліпшення умов праці і ту працівників;

• капітальні вкладення та капітальне будівництво — це інвестування:

обсяги капітальних вкладень і будівельно монтажних робіт, джерела

інвестування, строки введення в основних фондів і виробничих потужностей;

• матеріально-технічне забезпечення: план постачання підприємства

ресурсами (обсяги постачання сировини, матері обладнання, обґрунтування

потреби в матеріальних ресурсів мобілізація резервів та економія ресурсів);

• організація виробництва, праці та управління: заходи з, вдосконалення

систем управління, планування й організації виробництва, підвищення рівня

організації праці;

• природоохоронна діяльність: заходи щодо збереження охорони

природного середовища, раціонального використання природних ресурсів;

• зовнішньоекономічна діяльність: плани ведення зовнішньої економічної

діяльності (заплановані контракти, обсяги експортно-імпортних операцій,

прибуток від зовнішньоекономічної діяльності);

• витрати, прибуток, рентабельність: план по собівартості всієї

запланованої до випуску продукції, окремих виробів, абсолютні і відносні

показники зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, загальна

сума прибутку (чистого прибутку)його зростання, показники рентабельності;

• фінансова діяльність — це плани доходів і витрат, визначення

взаємовідносин з бюджетом, боргових зобов'язань і джерел їх покриття.

Конкретизований склад розділів і показників плану залежи від специфіки

та галузевої належності підприємства, метод управління, ринкових факторів,

традицій і корпоративної культури. Можуть бути виокремленні, наприклад, такі

розділи, як «Економічна ефективність виробництва», «Планові техніко-

економічні норми та нормативи», «Інноваційна діяльність підприємства»,

«Соціальний розвиток підприємства».

Оперативне планування виробництва є логічним продовженням техніко-

економічного планування. Головним завданням оперативного планування є

забезпечення ритмічного ви конання плану виробництва та договірних

зобов'язань підприємства щодо поставки продукції в повному обсязі і

номенклатурі. Саме оперативне планування здатне забезпечити злагоджений

процес виготовлення виробів запланованої номенклатури

168

н заданих обсягах і у встановлені строки за найефективнішого

використання всіх ресурсів. Оперативне планування є інструментом досягнення

безперервності виробничих процесів через узгодження діяльності всіх цехів,

ділянок і робочих місць, встановлення необхідних випереджень в роботі

заготівельних цехів стосовно обробних, обробних щодо складальних І ті цій

основі, створення оптимальних виробничих запасів і ш правильне розміщення

відносно стадій виробництва і робочих місць.

Оскільки розроблення виробничих програм цехів і дільниць, графіків

завантаження і завдань працівникам на робочих місцях вимагає відомостей про

те, що вироблено, що перебуває на стадії виробництва, збирання і випробувань,

які виробничі запаси має в розпорядженні підприємство і як вони розміщені за

стадіями виробництва, то здійснення щоденного обліку руху виробництва, яке

гарантує своєчасне надходження вказаної інформації про хід виконання плану,

також належить до функцій оперативно-виробничого планування. Ще одним

завданням оперативного Планування є організація служби безперервного

спостереження їй перебігом виробництва, оперативного кооперування і

регулювання роботи цехів, дільниць і робочих місць.

Система оперативного планування складається з календарного планування

і диспетчерування. У процесі календарного планування розробляються та

доводяться до підрозділів завдання на короткі проміжки часу у вигляді графіків

і планів. У зв'язку з цим розрізняють міжцехове і внутрішньо цехове

календарне планування. Завданням міжцехового планування є створення

передумов для рівномірної роботи і ритмічного випуску продукції шляхом

взаємозв'язки виробничих програм цехів підприємства. Виконання цих завдань

вирішується за допомогою різних систем оперативного планування.

Призначенням внутрішньо-цехового оперативно-виробничого планування є

доведення завдань до безпосередніх виконавців — виробничих дільниць і

робочих місць.

Диспетчерування полягає в безперервному контролі виконання

встановлених завдань, забезпеченні поточної підготовки виробництва,, а також

в оперативному усуненні виявлених у процесі виробництва недоліків. Основою

організації оперативного планування є календарно-планові нормативи, графіки

роботи, а також правильно обрані одиниці планування і обліку. До календарно-

планових нормативів відносяться передусім розмір партії запуску/випуску

деталей, періодичність запуску/випуску партії

169

деталей, тривалість циклу виготовлення виробів, величини сів і

випереджень у здаванні продукції.

Залежно від обов'язковості виконання план має обов'язки: (директивний

план) або рекомендаційний (індикативний характер. План може бути

директивним, тобто таким, всі завдання якого є обов'язковими для виконання.

Такі плани зазвичай розробляються керівними органами (міністерствами,

відомствами) і доводяться підпорядкованим структурам. За умов ринкової

економіки такі плани розробляють топ-менеджери підприємств доводять до

виконання цехам і підрозділам. Індикативний має рекомендаційний характер і

слугує для підприємств чи галузей орієнтиром щодо формування економічної

політики. Такий план не підпадає під обов'язкове виконання.

За предметом планування розрізняють стратегічні, виробничі плани,

бізнес-плани, програми. Стратегічні плани — комплексні плани, які визначають

головні напрями діяльності підприємств забезпечуючи його розвиток за

ефективного використання - передбачуваних можливостей зовнішнього

середовища, формуй для сприятливої конкурентної позиції. Виробничі плани

(плани розвитку виробництва) розробляють стосовно діючого підприємства. В

них плануються: випуск і реалізація продукції, забезпечення виробництва

матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами, техніко-технологічне

удосконалення виробництва то Бізнес-плани розробляють при створенні

підприємства, й розширенні, технічному удосконаленні або придбанні акти

(майнового комплексу, майна). Такий план слугує інструмент розроблення

концепції ведення бізнесу і визначення його результатів. Програми

розробляють для розв'язання конкретних проблем, передбачаючи чітке

визначення шляхів, напрямів, засоби та послідовності їх вирішення. Це

комплексні цільові програм-об'єктом яких є міжгалузеві проблеми, регіональні

та науково технічні програми тощо.

Стратегічний план і стратегічне планування мають певні особливості.

Терміни «стратегічне планування», «стратегічний план» з'явилися в 50—60-их

роках XX століття, коли зміни умов діяльності підприємства прискорились і

ускладнились, що актуалізувало необхідність розроблення принципово нового

підходу д4 планування. Стратегічне планування суттєво відрізняється віл

довгострокового. На думку І. Ансоффа — ідеолога стратегічного управління,

стратегічне планування відрізняється від довгострокового планування за

низкою ознак [1, с. 50]. Довгострокове планування виходить з того, що

майбутнє визначається шляхом екстраполяції

170