Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

продуктивністю. Порода вдало поєднує позитивні якості тварин

вихідних популяцій: велику довжину і товщину волокон лінколь-

нів, підвищену щільність руна асканійських тонкорунних овець і

високу адаптивну здатність цигаїв.

У кращі роки настриг чистої вовни в заводських отарах стано-

вить 3,5 – 4,5 кг. Жива маса баранів-плідників 120 – 130, вівцема-

ток 65 – 75 кг; настриг чистої вовни — відповідно 8 – 11 і 4 – 6 кг;

довжина вовни 18 – 20 і 14 – 15 см; тонина волокон 44 – 48-ї якос-

ті; вихід чистого волокна 60 – 70 %. Барани і вівцематки комолі.

Середньодобові прирости ягнят 200 – 250, а молодняку 120 – 150 г.

У річному віці молодняк досягає 85 – 90 % живої маси дорослих

овець. За інтенсивної відгодівлі середньодобові прирости тварин

досягають 300 г, а жива маса молодняку у 9-місячному віці 45 –

50 кг. Це найкращий масив кросбредних овець в Україні, що від-

повідає світовим селекційним досягненням.

Зони природного районування — Херсонська, Дніпропетровсь-

ка, Одеська, Житомирська, Чернігівська, Волинська, Рівненська

та інші області. На кросбредів припадає близько 4 % загальної

кількості овець в Україні. Провідні племзаводи — «Асканія-Нова»

і «Маркеєве» Херсонської області.

Асканійські чорноголові вівці (рис. 2.23). Великі багато-

плідні, міцної конституції, швидкостиглі з добре вираженими

м’ясними формами.

Барани-плідники комолі, жива маса їх 122 – 137, вівцематок

72 – 80 кг. Плодючість 140 – 160 ягнят на 100 маток. Вовна біла,

однорідна, має чітку звивистість. Руно штапельної і штапельно-

Рис. 2.23. Ба

ан асканійської чо

ноголової по

оди

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

косичної будови. Тонина вовни 46 – 48-ї якості. Настриги вовни в

чистому волокні від баранів 7,6 – 8,1, від маток 3,5 – 3,7 кг, дов-

жина — відповідно 16 – 18 і 14 – 16 см. М’ясна швидкостиглість

ягнят висока: в 4 – 5-місячному віці у них формуються зрілі туш-

ки масою 15 – 23 кг, забійний вихід — 47,8 – 54 %.

Асканійські чорноголові вівці з відмінно вираженою м’ясністю

є цінним генетичним матеріалом для промислового схрещування

з метою виробництва високоякісної ягнятини.

В Україні існує також північноукраїнський (харківський)

тип кросбредів, створений у Сумській та Харківський областях

під керівництвом учених О.П. Дерев’янко та І.О. Світличного

схрещуванням вівцематок породи прекос і баранів породи ромні-

марш (аргентинський).

Вівці цього типу невеликі, вирізняються високою швидкостиг-

лістю і дають напівтонку кросбредну вовну 50 – 58-ї якості. Жива

маса баранів 85 – 90, вівцематок 53 – 55 кг, настриг вовни у фізич-

ній масі — відповідно 9 і 5 – 5,5 кг, довжина вовни — 12 – 14 і

10 – 12 см, у ярок 14 – 16 см. Вихід чистої вовни 58 – 60 %.

У Дніпропетровській області під керівництвом професора

В.Т. Шуваєва створено кросбредний масив овець на основі маток

асканійської тонкорунної породи і баранів породи новозеландсь-

кий коридель. Кращі отари були в радгоспах «Руно» і «Вперед»

Дніпропетровської області.

В Одеській області під керівництвом професора В.К. Чепур

створено масив кросбредів на основі використання баранів аска-

нійських кросбредних типів і маток цигайської породи. Основне

стадо було в КСП «Надія» Одеської області.

У Чернівецькій області у господарствах Новоселицького райо-

ну Т.О. Чорномиз (Чернівецька дослідна станція) створив отару

кросбредних овець схрещуванням вівцематок цигайської породи і

баранів чорноголового асканійського типу.

У держплемгоспі «Руно» Сумської області під керівництвом

B.C. Сухарльова (Харківська державна зооветеринарна академія)

створено і апробовано лебединський коридельний тип м’ясо-вовно-

вих овець схрещуванням вівцематок породи прекос з баранами ас-

канійських кросбредів, харківських кросбредів і породи полварс.

Вівці цього типу відповідають вимогам до коридельних овець.

Усі кросбредні типи і отари овець затверджені як нова аска-

нійська м’ясо-вовнова кросбредна порода овець України.

2.3.5. Породи овець з напівгрубою вовною

В СНД напівгрубововне вівчарство виникло порівняно недав-

но. Йому була надана значна увага на початку 60-х років XX ст.

Цьому сприяло підвищення цін і створення стандарту на цей вид

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

сировини. За короткий час була значно поліпшена сараджинська

порода в Туркменській РСР, створено нові породи — таджицьку у

Таджицькій та алайську в Киргизькій РСР.

Особливістю напівгрубововних овець є те, що вони мають не-

однорідну вовну, яка складається з пуху, перехідного волосу та

ості. В ній пуху більше, ніж ості. Пух дуже довгий, а ость порів-

няно тонка і м’яка на дотик.

Потреби промисловості в напівгрубій вовні власного виробни-

цтва в нашій країні не задовольняються, тому значна частина її

завозиться з країн Близького та Середнього Сходу.

На найближчу перспективу в СНД планується посилити базу

виробництва напівгрубої вовни, яка використовується для виго-

товлення килимів, штучного хутра і ковдр.

Сараджинська порода (рис. 2.24). Виведена в господарствах

південно-східної частини Туркменистану методом народної се-

лекції. Тут протягом тривалого часу проводився відбір місцевих

курдючних овець, вовна яких складається із великої кількості

пуху, котрих потім розводили «у собі». У 50-х роках XX ст. сара-

джинським вівцям була прилита кров дегереської породи, що

сприяло підвищенню настригів вовни та поліпшенню її якості.

Сараджинські вівці мають міцну конституцію, добре розвинені

м’ясо-сальні якості. Вовна у них білого кольору, складається з ве-

ликої кількості довгого пуху (75 – 85 %), перехідного волосу (13 –

15 %) і не дуже довгої ості (6 – 8 %). Покривний волос на голові і

Рис. 2.24. Вівця сараджинської породи

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

ногах має темний колір. Жива маса баранів 80 – 90, маток 55 –

60 кг. Вовнова продуктивність відносно висока — за два стрижен-

ня від баранів отримують 4 – 5, від маток 3 – 4 кг вовни. Вихід

чистої вовни 55 – 60 %. Плодючість 110 – 120 ягнят на 100 маток.

Кращі отари сараджинських овець були у господарствах «Со-

вєт Туркестана» і «40 лет СССР» Ашгабадського району Турк-

менистану.

В Україні немає овець з килимовою вовною. Часткова потреба

в ній задовольняється кросбредною.

2.3.6. Грубововні породи овець

Вовна овець цих порід неоднорідна, складається з пуху, пере-

хідного волосу та ості різної товщини. Але може траплятися різна

кількість сухого і мертвого волосу. Переважає ость, вона дуже тов-

ста, жорстка на дотик. Пуху мало, і він зазвичай короткий. Грубу

вовну використовують для виробництва товстої повсті і грубого

сукна, килимів, а також різних атрибутів одягу суто національ-

них народних традицій (бурки, чуні).

Грубововних овець розводять переважно в несприятливих або

навіть екстремальних умовах: у гірських районах, зоні пустель,

напівпустель і на посушливих степових територіях, в холодних

північних районах, інколи навіть у місцях, практично недоступ-

них для інших тварин. Причому в цих умовах грубововні вівці не

просто існують як «елемент фауни», а дають потрібну людині про-

дукцію: грубу вовну, м’ясо, жир, молоко, шубні овчини та смушки.

Потреба господарства у цій продукції велика і продовжує зро-

стати.

Грубововні вівці за напрямом продуктивності поділяються на

смушкові, шубні, м’ясо-сальні, м’ясо-вовново-молочні, м’ясо-

вовнові та молочні. Кожна група включає певну кількість порід.

Смушкові породи овець. Головна продукція таких овець —

смушки, тобто шкурки новонароджених телят у перші дні (2 – 3,

іноді до 7) після народження, які мають волосяний покрив у ви-

гляді завитків. Такі шкурки одержують від ягнят спеціалізованих

порід: каракульської, сокільської, решетилівської, малич, чушка.

Оскільки за поголів’ям та якістю завитків каракульські вівці знач-

но переважають решту порід, усі смушки часто називають кара-

кулем. Проте в торговельній практиці це «не проходить». Тут різ-

ницю між каракулем і смушком «не забувають» і виражають її в

грошовій формі. Проте в професійному розумінні смушок — більш

загальне поняття, ніж каракуль. Спеціалісти розрізняють смуш-

кову продуктивність овець. Каракуль — це смушок у «майстерно-

му» виконанні. Тому не випадково його оцінюють за тими самими

ознаками, що й смушок.

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Каракульська порода (рис. 2.25). Створена народами Ме-

жиріччя й півдня басейну річок Сирдар’ї та Амудар’ї (в сучасних

Узбекистані і Туркменистані). Це давня культурна порода. Три-

валий час вважали, що вона має арабське походження, поки гли-

бокі наукові дослідження й докладне вивчення письмових історич-

Рис. 2.25. Баран (а) та вівцематка з ягням (б) каракульської породи

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

них матеріалів не внесли деяку ясність. Особливо треба відмітити

«Книгу шляхів і країн» (978 р.) відомого арабського мандрівника

Ібн Хаукаля. У ній ідеться про шкурки овець дивовижної краси й

цінності, які трапляються тільки в Туркестані і Хорезмі (сучасний

Узбекистан та суміжні території). Слово «каракуль» у перекладі з

тюркської означає «чорна троянда». У господарському розумін-

ні — це «чорне золото» виробничої культури вівчарства.

Каракульські вівці мають міцну конституцію, добре розвине-

ний міцний скелет, розвинені роги і довгий жирний хвіст S-по-

дібної форми. Дуже витривалі, можуть здійснювати довгі перехо-

ди в пошуках корму. Головна продукція каракульських овець —

смушки, але вони дають також вовну, м’ясо, молоко й овчину.

Вівці невеликі: жива маса баранів 65 – 80, маток 48 – 50 кг.

Ягнята народжуються масою 4 – 4,5 кг. Настриг вовни від баранів

3,5, від маток 2 – 2,8 кг. Оскільки ягнят забивають у ранньому

віці, то каракульських маток доять, отримуючи по 20 – 40 кг мо-

лока за лактацію від кожної. Плодючість низька — 92 – 107 ягнят

на 100 маток.

Каракульська порода має кілька внутрішньопородних типів,

які різняться конституціонально-продуктивними властивостями

та кольором смушків. Є три типи конституції каракульських

овець — міцний, ніжний і грубий.

Міцний тип найбільш бажаний. Вівці цього типу мають міц-

ний скелет, тонку щільну еластичну шкіру, високу жит-

тєздатність. Шкурки ягнят мають щільний завиток, добру шовко-

вистість і бажаний блиск. Вовна густа. Основну її масу становить

пух і перехідний волос. Настриги неоднорідної вовни високі.

Серед овець ніжного типу розрізняють два підтипи — крик і

назих. Вівці типу крик мають перерозвинену, ослаблену консти-

туцію, знижену життєздатність. Смушки у них невеликі за розмі-

ром, з рідким волосом. Завитки дрібні, малоцінні. Настриги вовни

низькі. Тварини вибагливі до умов годівлі й утримання. Вівці

типу назих мають міцний скелет, тонку шкіру, дають дрібноза-

виткові смушки високої якості. І хоч вівці цього типу за витрива-

лістю, рівнем продуктивності поступаються міцному типу, якість

продукції у них висока.

Вівці грубого типу (акгуль) мають розвинений грубий скелет,

товсту пухку шкіру. Смушки у них великі за розміром з великим

пухким завитком. Якість їх низька. Вовна складається з грубої

ості і невеликої кількості дуже тонкого і короткого пуху. Вівці ви-

тривалі, але низькопродуктивні.

За кольором каракульські вівці бувають чорні, сірі, сур та ін-

ші. Найбільш цінним кольором є сур.

Найкращі отари овець каракульської породи на племзаводах

«Каракум», «Мубарек», ім. Ю. Гагаріна Узбекистану; «Сараджа»,

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

«Равнина» Туркменистану; «Кизилкум», «Задарьинский» Казах-

стану; «Кабадиан» Таджикистану.

Асканійський породний тип багатоплідних каракуль-

ських овець (рис. 2.26). Академік М.Ф. Іванов приділяв велику

увагу питанням підвищення багатоплідності каракульських

овець. Ще в 1932 р. він запропонував підвищити їх багатоплід-

ність схрещуванням з баранами багатоплідної романівської поро-

ди. У результаті тривалої цілеспрямованої роботи в Інституті тва-

ринництва степових районів «Асканія-Нова» за методикою ака-

деміка М.Ф. Іванова відтворювальним схрещуванням овець ка-

ракульської та багатоплідної романівської порід створений

І.Л. Перегоном і Р.А. Глубочанською, а в 1971 р. затверджений

унікальний внутрішньопородний тип каракульської породи, який

збагатив її важливою біологічною властивістю — підвищеною

природною багатоплідністю з бажаними смушковими якостями.

Вівці асканійського породного типу чорного забарвлення, ха-

рактеризуються підвищеною багатоплідністю — 167 – 204 на 100

маток, досить високими смушковими якостями, міцною конститу-

цією, великою живою масою (барани-плідники 85 – 98, вівцемат-

ки 57 – 63 кг), доброю пристосованістю до умов півдня України і

виходом смушків І сорту 89 – 93 %.

Для смушків від багатоплідних ягнят характерні великі роз-

міри (одинаків — 1748 см

, двієнь — 1623 см

, трієнь — 1380 см

легкість міздрі і вкорочений волос, середні за шириною і довгі

Рис. 2.26. Баран асканійського породного типу

багатоплідних каракульських овець

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

валькуваті завитки, шовковистий і блискучий волосяний покрив

та відповідність вимогам стандарту на чистопородний каракуль.

За екстер’єром і конституцією асканійські багатоплідні кара-

кульські вівці схожі на чистопородних каракульських. У них дов-

гастий грушоподібний тулуб, подовжена, дещо горбоноса голова,

великі, звислі вуха, міцні, тонкі ноги. У більшості баранів спіра-

леподібні роги. Вівцематки переважно комолі. Вовна у них груба,

неоднорідна, косичної будови. Настриг немитої вовни у вівцема-

ток 2,5 – 3, у баранів 4,5 – 5 кг.

Висока молочність вівцематок (83 – 96 кг із вмістом жиру 6 – 8 %)

у підсисний період дає змогу вигодовувати по двоє ягнят із серед-

ньою живою масою до відлучення 25 – 28 кг.

М’ясна продуктивність ягнят при відлученні досить висока, що

свідчить про їхню високу м’ясність — 3,3 кг.

Використання баранів цього типу для парування з чистопород-

ними каракульськими матками підвищує багатоплідність у пер-

шому поколінні на 18,9 % (з 100 до 118,9 %), у другому — на 11,1%

(118,9 до 130 %) при збереженні високих якостей смушка.

Провідні господарства — племзавод «Маркеєве» Херсонської та

племрепродуктор ім. Благоєва Одеської області. Області району-

вання: Одеська, Чернівецька, частково Полтавська та Херсонська.

Отже, асканійський породний тип багатоплідних каракульсь-

ких овець характеризується високими племінними і продуктив-

ними якостями, і його доцільно використовувати для поліпшення

схрещуванням із каракульськими і сокільськими вівцематками

місцевих популяцій. Поліпшення багатоплідного типу проводить-

ся під керівництвом М.М. Туринського («Асканія-Нова»). Ведуться

роботи із створення стада овець із сірими смушками.

Сокільська порода (рис. 2.27). Це одна із найдавніших куль-

турних порід овець, яких розводять винятково в Україні. Свою

назву дістала від села Сокілка Кобилянського району Полтавсь-

кої області, яке на початку XV ст. було великим торговим

центром. Створена ця порода на Полтавщині у процесі тривалої

селекції з можливим використанням овець каракульської породи

та кримських маличів.

Це грубововні довгохудохвості вівці смушково-молочного виро-

бничого напряму. За забарвленням вони мають сіру або чорну

грубу, косичної будови вовну. Барани рогаті, матки переважно

комолі. Тварини середнього розміру, енергійні, з міцним копит-

ним рогом і високими адаптивними здатностями. Особливо ціну-

ються за високоякісні смушки голубого та сталевого кольору з гу-

стим і блискучим повнозавитим волосом. Вони дають 60 % сірих і

40 % чорних смушків.

Домінантний ген широзі (сірий колір) у гомозиготному стані

призводить до хронічної тимпанії і загибелі ягнят у 3 – 4-місяч-

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

ному віці, якщо їх не використовувати для одержання смушків у

віці 1 – 3 доби після народження. Для запобігання хронічній тим-

панії вдосконалюють систему ранньої діагностики альбіноїдів та

практикують гетерогенну систему розведення сірих і чорних смуш-

кових овець. Жива маса баранів-плідників становить 60 – 65 кг,

вівцематок 43 – 47 кг, баранчиків при народженні 4,0, ярочок

3,5 кг. Довжина косиць 15 – 25 см. Маток після забою ягнят доять

протягом 3 – 4 міс і отримують 50 – 60 кг товарного молока із вмі-

стом жиру 7,5 – 8,0 %, яке використовують для виготовлення

бринзи. Плодючість 125 – 140 ягнят на 100 маток. Вихід смушків

першого сорту 50 – 80 %.

Рис. 2.27. Баран (а) та вівцематка (б) сокільської породи

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Найцінніший генофонд овець сокільської породи на племзаво-

ді «Здобуток» і у двох племрепродукторах — приватному сільсько-

господарському підприємстві «Іскра» Кобилянського району Пол-

тавської та в дослідному господарстві «Чувиріне» Інституту тва-

ринництва УААН Вовчанського району Харківської областей,

яким надано відповідний статус племінного господарства. Науко-

ве забезпечення здійснюють учені IT УААН під керівництвом ка-

ндидата сільськогосподарських наук І.А. Помітуна.

2.3.7. М’ясо-сальні породи овець

Основним видом продукції цих овець є м’ясо й сало. Вівці ма-

ють міцну конституцію, велику живу масу, швидкостиглість, ви-

тривалість. Курдюк у них досягає в окремих випадках маси 40 – 50

кг. Тварини добре пристосовані до розведення в умовах пустель і

напівпустель, добре нагулюються на пасовищах з бідною рослин-

ністю і в умовах поганого забезпечення водою. Вовнова продукти-

вність їх невелика — 1 – 2 кг вовни від вівці за рік. Вовна груба, з

великою кількістю мертвого волосу. До найбільш цінних м’ясо-

сальних овець належать породи гіссарська, едельбаївська (рис.

2.28) та джайджара (із Середньої Азії).

Гіссарська порода (рис. 2.29). Порода грубововних курдюч-

них овець м’ясо-сального напряму. Виведена народною селекцією,

спрямованою на розвиток м’ясо-сальних якостей і пристосованості

до умов зони пустель і напівпустель місцевих курдючних овець.

Рис. 2.28. Баран едельбаївської породи