Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

330

озділ 8. Організація і оплата праці

вівчарстві

 забезпечення підрядних колективів технікою, кормами та

іншими матеріальними ресурсами;

 виборність керівника і надання самостійності підрядним ко-

лективам у вирішенні оперативно-виробничих питань;

 відповідальність колективу за дотримання запланованої тех-

нології виробництва продукції і виконання планових показників;

 контроль гривнею за кількістю та якістю праці членів брига-

ди і робітників, залучених до виконання окремих видів робіт;

 постійна увага керівників і спеціалістів господарств до робо-

ти і діяльності підрядних колективів.

Ефективність роботи госпрозрахункових вівчарських підрозді-

лів значною мірою залежить від обґрунтованості доведених до них

завдань з виробництва продукції. Планування річного виробни-

чого завдання починають із складання та уточнення технологіч-

них карт, в яких передбачається обсяг робіт по кожній статево-

віковій групі овець, закріпленій за колективом чабанів. На під-

ставі цього визначають фонд заробітної плати та затрати праці й

коштів на виробництво продукції вівчарства. Особливо велику

увагу приділяють правильному плануванню потреби в кормах та

її забезпеченню відповідно до встановлених норм.

Фонд оплати праці за бригадної форми підряду складається з

оплати постійних, сезонних і тимчасових робітників, доплати за

високоякісну і старанну роботу, за керівництво бригадою (лан-

кою) та звання «Майстер вівчарства». До фонду оплати праці ко-

лективу підрядної ферми чи комплексу включають також заро-

бітну плату завідувача ферми чи комплексу, слюсаря-електрика,

веттехніка, ветсанітара, сторожів та інших робітників.

Результати роботи виробничих колективів, грошово-матеріаль-

ні витрати регулярно обговорюють на загальних зборах чи засі-

даннях ради бригади. Після завершення сільськогосподарського

року, оприбуткування продукції і визначення підсумків виробни-

чо-фінансової діяльності проводять остаточний розрахунок з робіт-

никами бригади (ланки) за розцінками 1 ц вовни, вирощеного і

збереженого до відлучення ягняти, 1 ц приросту живої маси. До

одержання продукції членам підрядних колективів видають

аванс у рахунок остаточної оплати за продукцію.

Для чабанських бригад і ланок, які працюють на підряді, до-

зволяється встановлювати розцінки на 5 років. Акордні розцінки

за продукцію диференціюються як прогресивно зростаючі залеж-

но від зростання продуктивності овець. Диференційовані акордні

розцінки визначають за тарифним фондом заробітної плати, який

розраховують за технологічними картами на нормативну продук-

тивність овець, розмірами додаткової оплати праці за якісне та

своєчасне виконання робіт, доплатами за продукцію та преміями

331

озділ 8. Організація і оплата праці

вівчарстві

за перевиконання завдань з виробництва продукції, що передба-

чені в типовому положенні про оплату праці.

Розробляти шкалу продуктивності овець починають з визна-

чення мінімальних і максимальних настригів вовни. Мінімальну

продуктивність тварин визначають за настригами вовни, одер-

жаними підрядним колективом у середньому за 5 минулих років,

максимальну — на такому рівні, щоб зростання продуктивності

перевищувало збільшення розцінки за продукцію.

Для диференціації — збільшення акордних розцінок у міру

підвищення від мінімальних до максимальних — використовують

передбачені типовим положенням розміри додаткової оплати за

якісне і своєчасне виконання робіт у розмірі одного — півтора се-

редньомісячного заробітку (або 8,3 – 12,5 % тарифного фонду за-

робітної плати) та премій за перевиконання плану виробництва

продукції — 35 % від суми річного заробітку.

Розмір авансу (окладу) робітникам підрядних вівчарських ферм

і комплексів до закінчення року визначають за відпрацьований

час, виходячи з тарифних ставок відповідних тарифних сіток (III —

IV розряди для трактористів-машиністів і робітників немеханізо-

ваних робіт). Диференціюють аванс залежно від середнього розря-

ду кваліфікації робітника, видів і марок закріплених за фермою чи

комплексом тракторів і сільськогосподарських машин.

До щомісячного авансу робітникам ферм нараховують надбав-

ку за класність та доплату за звання «Майстер вівчарства».

Матеріальне стимулювання праці у вівчарстві. У вівчар-

стві продукція надходить по періодах. Тому праця робітників у цій

галузі оплачується за акордно-преміальною системою з розрахун-

ку за 1 ц (одиницю) виробленої продукції з урахуванням її якості.

При розрахунку розцінок за продукцію з метою підвищення

матеріальної заінтересованості робітників вівчарства тариф-

ний річний фонд заробітної плати збільшують на 25 – 50 %.

Заробітна плата за продукцію виплачується на основі відряд-

них розцінок за виконані роботи з догляду за поголів’ям або за

відпрацьовані години, виходячи з тарифних ставок і встанов-

лених норм обслуговування. В кінці року після одержання

продукції робітникам видається різниця між заробітною пла-

тою, нарахованою за продукцію, і заробітною платою, виплаче-

ною (у вигляду авансу) за відрядними розцінками або за тари-

фними ставками за відпрацьований час протягом року. Допла-

та (різниця) за продукцію розподіляється за коефіцієнтами

трудової участі.

Оскільки продуктивність овець у товарних вівчарських госпо-

дарствах неоднакова, обсяг продукції визначають конкретно у

кожному господарстві, керуючись положенням про тарифні став-

ки оплати праці робітників. Норми закріплення поголів’я за ча-

баном є такими: вівцематок — 250 голів, баранів-плідників — 90,

332

озділ 8. Організація і оплата праці

вівчарстві

баранів-пробників — 100, баранчиків (4 – 16 міс) — 250, ярок

(4 – 16 міс) — 300, поголів’я на відгодівлі — 500 голів.

Робота чабана, який обслуговує маточне поголів’я овець і ба-

ранів-плідників, тарифікується за V, а при обслуговуванні ним

ярок (4 – 16 міс) та валахів — за IV розрядом тарифної сітки.

На допомогу чабанським ланкам, які обслуговують маточні

отари, виділяють підсобних робітників з розрахунку на 100 маток,

людино-днів, не більше: на період парування — 12, на період вес-

няного окоту — 12, в зимовий та ранньовесняний окоти — 24. Ро-

боту підсобних робітників тарифікують за III розрядом.

На період ягніння вівцематок, вирощування ягнят, формуван-

ня сакманів, напування та випасання вівцематок з ягнятами ви-

діляють сакманників на 45 днів. Їхню роботу тарифікують за

IV розрядом. Норма навантаження на сакманника при зимовому

ягніння становить 60, при весняному — 120 ягнят.

У період проведення масових зооветеринарних заходів (боніту-

вання, щеплення, купання тварин тощо) чабанській ланці додат-

ково виділяють 2 – 4 робітників на 1 міс з оплатою за III розря-

дом. Робота тимчасових робітників на доїнні овець тарифікується

за IV розрядом.

Підмінним робітникам у вівчарстві виплачують 100 % установ-

лених розцінок або середнього заробітку підмінюваних ними ро-

бітників. Оплату праці робітників, зайнятих на обслуговуванні

бруцельозних овець, здійснюють за тарифними ставками, підви-

щеними на 15 %.

З метою посилення матеріальної заінтересованості в підви-

щенні кваліфікації робітників, зайнятих у вівчарстві, встановлю-

ють звання «Майстер вівчарства І класу» та «Майстер вівчарства

II класу», здійснюють доплату до заробітної плати, нарахованої за

продукцію та обслуговування поголів’я овець, у розмірах: за зван-

ня «Майстер вівчарства І класу» — 20 %; за звання «Майстер вів-

чарства II класу» — 10 %.

Старшому чабанові доплачують 15 % його заробітку за керів-

ництво ланкою.

Додаткова натуральна оплата чабанам. Крім основної

оплати праці, за досягнення високих кількісних і якісних показ-

ників рекомендується видавати чабанам додаткову оплату нату-

рою та премії (табл. 8.4).

Чабанам безплатно видається кожне десяте ягня, вирощене

до відлучення більш як 95 і 100 ягнят на 100 маток, і кожне

п’яте, вирощене до відлучення понад 100 ягнят на кожні 100 ма-

ток.

333

озділ 8. Організація і оплата праці

вівчарстві

Чабанам, які обслуговують дорослих тварин та молодняк після

відлучення, при збереженні 98 % поголів’я видається одна вівця

середньою живою масою, характерною для всієї отари.

Таблиця 8.4. Розмір премії чабанській ланці за одержання

та збереження до відлучення молодняку

від 100 вівцематок

Одержано ягнят

з розрахунку

на 100 маток,

голів

Збережено ягнят

до відлучення, %

Розмір премії, грн

85 94 100

86 – 90 95 150

91 – 95 95 200

96 – 100 95 300

101 – 105 95 350

106 і більше 96 400

Преміювання робітників вівчарства за економію мате-

ріальних засобів. З метою підвищення матеріальної заінтересо-

ваності у збільшенні виробництва продукції та зниженні її собі-

вартості чабанам крім основної оплати встановлюють премію:

 за скорочення прямих витрат і зниження собівартості 1 ц

вовни та 1 ц приросту живої маси — до 70% від суми одержаної

економії;

 за перевиконання плану одержання продукції з урахуван-

ням її якості — 20 % від вартості надпланової продукції в реалі-

заційних цінах.

Премію розподіляють між робітниками вівчарства з розрахун-

ку на 1 грн заробітку, нарахованого у вигляді авансу до остаточ-

ного розрахунку за продукцію.

Сакманникам і підсобним робітникам нараховують премію за

хорошу роботу в розмірі 30 % від заробітної плати.

Систему оплати праці керівників та спеціалістів у вівчарст-

ві — головних зоотехніків, зоотехніків-бонітерів, племобліковців,

зоотехніків, ветпрацівників, керівників відділків, бригадирів вів-

чарства та інших поставлено в пряму залежність від кінцевих

результатів виробництва, прискорення науково-технічного про-

гресу, підвищення якості продукції, зростання продуктивності

праці та ефективності виробництва. До розрахунку за продукцію

їм виплачують аванс у розмірі 80 % від установленого посадового

окладу, знімаючи всі обмеження, що гальмують ініціативу та са-

мостійність керівників і спеціалістів у підвищенні стимулюваль-

ної ролі оплати праці.

З метою посилення заінтересованості керівних працівників,

спеціалістів та службовців в економії матеріальних, трудових та

334

озділ 8. Організація і оплата праці

вівчарстві

інших ресурсів і зростанні ефективності виробництва передбаче-

но виплату їм премій із фонду матеріального заохочення, а в разі

нестачі — із фонду заробітної плати: за кожний відсоток рентабе-

льності до 0,1 місячного посадового окладу; за кожний відсоток

приросту рентабельності порівняно з його рівнем, досягнутим за

останні 5 років, у розмірі 0,5 місячного посадового окладу.

У разі невиконання господарством плану продажу продукції

державі, а також при зростанні заробітної плати відповідно до під-

вищення продуктивності праці керівні працівники, спеціалісти та

службовці частково або повністю позбавляються нарахованих премій

за рішенням районного агропромислового об’єднання та інших ви-

щих організацій. Загальний розмір премій кожного робітника, в то-

му числі всі виплати з фонду матеріального заохочення, та премій

за спеціальними системами преміювання не повинен перевищувати

його основного річного заробітку, нарахованого за розцінками за

продукцію.

Принципово новим моментом є перехід від індивідуального

преміювання до преміювання колективів бригад, ферм, комплек-

сів, відділків за кінцеві результати роботи. Зароблені ними пре-

міальні суми залишаються у їхньому повному розпорядженні й

розподіляються між членами виробничого колективу з урахуван-

ням коефіцієнта трудової участі. В межах зароблених сум зніма-

ються будь-які обмеження премій для робітників, які зробили ос-

новний внесок у високі трудові досягнення колективу. Кошти на

введення нових умов оплати праці можуть бути одержані за ра-

хунок економії фонду заробітної плати у результаті вивільнення

зайвої чисельності персоналу, скорочення апарату управління. В

окремих випадках дозволяється у разі згоди трудових колективів

використовувати при введенні нових умов оплати частину коштів

фонду матеріального заохочення.

Підвищення рентабельності галузі вівчарства. Відповідно

до вимог господарського розрахунку кожна галузь сільськогоспо-

дарського виробництва має працювати рентабельно, тобто повніс-

тю покривати свої витрати і давати прибуток, який є основним

джерелом коштів для розширення виробництва. Головними

принципами підвищення рентабельності галузі вівчарства є: пов-

на окупність витрат на виробництво вовни і баранини, аби доходи

від реалізації продукції перевищували її собівартість; ціни ре-

алізації продукції мають забезпечувати не тільки зниження собі-

вартості, а й необхідний мінімум нагромадження; матеріальна

заінтересованість усіх робітників знизу догори в зростанні еконо-

мічних показників, у подальшому розвитку галузі вівчарства че-

рез систему оплати праці і преміювання; матеріальна відповіда-

льність за результати роботи кожного робітника і підрозділів га-

лузі в цілому; контроль гривнею на всіх ділянках виробництва.

335

озділ 8. Організація і оплата праці

вівчарстві

Прибуток у вівчарстві одержують не від усієї валової продукції,

а тільки від реалізованої її частини. Тому так важливо для збі-

льшення прибутків підвищити товарність вовни і баранини в го-

сподарствах: якщо товарність вовни досягає майже 99,8 %, то то-

варність баранини становить всього лише 80,3 %. Резерви під-

вищення товарності баранини полягають в одержанні ягнятини і

молодої баранини та реалізації молодняку овець у рік наро-

дження.

Збільшення чистого доходу галузі вівчарства можливе за ра-

хунок підвищення якості продукції і, як результат, підвищення

реалізаційних цін на вовну і баранину. Найбільше значення при

цьому має зниження собівартості виробництва вівчарської про-

дукції.

Собівартість формується безпосередньо в господарстві, тому

саме тут виникає багато можливостей для її регулювання. Для

вівчарських ферм і комплексів установлюють чітку межу витрат

на виробництво 1 ц вовни і баранини, щоб показники собівартості

були об’єктивними і не перевищували суспільне необхідні витра-

ти на їх виробництво.

Якщо вівчарське господарство виробляє вовну і баранину за

собівартістю, що дорівнює реалізаційним цінам, то воно лише по-

вертає свої витрати і ніякого прибутку не одержує. Галузь вівчар-

ства працює на межі самоокупності. Підвищення її рентабельнос-

ті можна досягти одним із трьох шляхів:

 знижувати собівартість вовни та баранини, реалізуючи їх

державі за стабільними цінами;

 зберігати стабільний рівень собівартості виробництва вівчар-

ської продукції, одночасно підвищуючи реалізаційні ціни за ра-

хунок поліпшення якості вироблюваної вовни і баранини;

 постійно знижувати собівартість виробництва вовни та бара-

нини і продавати їх державі за вищими цінами.

Найвищу ефективність дає третій шлях виробництва та реалі-

зації вовни і баранини. Проте шлях зниження собівартості вироб-

ництва вовни і баранини значно переважає над способом підви-

щення рівня заготівельних цін, який встановлює держава.

336

озділ 9. Маркетинг у вівчарстві

Розділ 9

МАРКЕТИНГ У ВІВЧАРСТВІ

Перехід економіки України до ринкових відносин потребує

більш повного і активного застосовування такого порівняно нового

для нас методу, як маркетинг. Ще донедавна це слово можна було

почути тільки у вузькому колі фахівців — представників зарубіж-

ного ринку. Тепер воно все частіше вживається під час дискусій

господарників, економістів, ділових людей, що займаються під-

приємницькою діяльністю і шукають шляхи одержання прибутку

на підставі спостереження і прогнозування ринку, вивчення попи-

ту, розробки стратегії і тактики роботи на ринку. На деяких під-

приємствах сформовано спеціальні служби маркетингу.

Слово «маркетинг» є похідним від англ. market, що в перекладі

українською мовою означає «ринок». Узагалі маркетинг охоплює

все, що пов’язано з роботою ринку.

У світовій практиці маркетинг виник у результаті багаторічної

еволюції поглядів підприємців на свою діяльність і ринок, а та-

кож науково-технічної революції, що забезпечила, з одного боку,

найбільший асортимент товарів, а з другого — винятково високі

темпи їхнього відновлення.

Як породження ринкової економіки маркетинг утворився ще

на рубежі ХІХ – ХХ ст. спочатку в США, далі — в Англії, Франції,

Німеччині у відповідь на запити споживачів. У цей період роз-

ширилися можливості виробництва і різко ускладнилося стано-

вище виробників на ринку, загострилася конкуренція. У резуль-

таті виникло вчення про маркетинг. Від часу свого виникнення

воно зазнало значної еволюції у своєму розвитку. Це було

пов’язано з постійним ускладненням роботи на ринку в результа-

ті прискорення темпів науково-технічного прогресу, успішного

розвитку засобів зв’язку, оскільки завдяки їм виникли можливос-

ті гнучко реагувати на зміну вимог споживачів і коливання рин-

кової кон’юнктури. Через ці й інші причини поняття маркетингу

постійно змінювалося. Сьогодні, наприклад, у світі існує понад

2000 трактувань поняття «маркетинг», кожне з яких характеризує

ту чи іншу його сторону чи дає комплексну характеристику.

У традиційному, класичному, розумінні маркетинг — це підпри-

ємницька діяльність, пов’язана з управлінням рухом товарів і по-

слуг від виробника до споживача, або соціальний процес, за допомо-

гою якого прогнозується, розширюється і задовольняється попит на

товари і послуги через їх виробництво, надходження і реалізацію.

Розділ 9. Маркетинг у вівчарстві

Як бачимо, основним у маркетингу є рух (переміщення) това-

рів і послуг. Цим підкреслюється роль товарного руху і каналів

збуту й ураховується важливість органів та різних соціальних

груп, що пов’язані з маркетингом. Крім того, це значення уточнює

поняття маркетингу, зводячи його роль до одержання тільки то-

варів і послуг, незважаючи на те, що об’єктами можуть бути ідеї,

люди, організації, цілі окремих людей і установ.

Щоб глибше зрозуміти суть сучасного маркетингу, Ф. Котлер

пропонує короткі характеристики можливих наукових концепцій,

за допомогою яких на ринку погоджуються інтереси виробників,

споживачів і суспільства. Таких концепцій п’ять: удосконалення

виробництва; удосконалення товару; інтенсифікація комерційних

зусиль; маркетингу; соціально-етичного маркетингу.

Маркетинг охоплює багато видів діяльності, а саме:

 виявлення потреби клієнтів: яким потрібен товар, коли і де

він буде потрібен;

 з’ясування того, скільки споживач бажає заплатити: чи до-

сить цього для покриття витрат, що відбудеться з кількістю по-

купців товару, якщо зміняться ціни;

 інформування споживачів про товари (послуги) і про умови,

на яких можна їх придбати: чи треба рекламувати продукт, якщо

треба, то як; чи наймати персонал для продажу;

 переміщення товару чи послуг від виробництва до його розпо-

ділу: який транспорт використовувати; якщо йдеться про послуги, то

важливо, чи споживач повинен приходити до виробника, чи можна

замовити товар по телефону; яких посередників використовувати;

 налагодження взаємовідносин з організаціями із заготівлі та

переробки продукції, створення реклами, виробництва упаковок,

організації торгівлі з іншими країнами, накопичення та викорис-

тання валютних коштів;

 бути впевненим, що потреби споживачів задоволені: чи спра-

вді задоволено потребу; чи необхідний наступний ремонт або ін-

ше післяпродажне обслуговування; що споживач радить для по-

ліпшення продукту.

Перелічені елементи утворюють цикл маркетингу. Компонен-

тами циклу є: визначення потреби, встановлення ціни, інформу-

вання споживача, доставка продукту, обслуговування споживача.

Організація виробництва і збуту для конкретних споживачів

становить зміст маркетингової діяльності. Тому можна сказати,

що в маркетингу поєднано двоєдині і взаємодоповнювальні під-

ходи. З одного боку, це ретельне вивчення ринку, або попиту,

смаків і потреб, організація виробництва відповідно до цих по-

треб, а з другого — активний вплив на існуючий попит або на фор-

мування потреб і купівельних переваг.

Виходячи з цього, нами розроблено схему маркетингу у вів-

чарстві (рис. 9.1).

338

озділ 9. Маркетинг у вівчарстві

Торговельна

мережа

Біржа

ПРОПОЗИ

ІЯ

ПОПИТ

БАНК

УПАКОВКА

СИРОВИНА

Забій

Класирування

Упаковування

оїння

Стриження

Транспортуванн

Ветеринарне

обслуговування

Комбікормові

підприємства

Страхові

компанії

Служба по

ремонту

ВИРОБНИК

РЕАЛІЗАЦІЯ

М’ясокомбінат

ПОВ

Молокозавод

Збутові

кооперативи

Ринок

Дилер

ПЕРЕРОБКА

ГОТОВА ПРОДУКЦІЯ

Моделі

Рис. 9.1. Маркетинг у вівчарстві

Першим етапом у дослідженні ринкової кон’юнктури є ви-

вчення попиту на продукцію вівчарства, або, за термінологією

маркетологів, «аналіз споживача». На перший погляд, може зда-

тися, що це питання сьогодні не стоїть, оскільки, як зазначалося в

попередніх розділах, потреба у вовні забезпечується власним ви-

робництвом тільки на третину, а м’яса баранини виробляється

близько 1,8 %. Проте тут ідеться про загальну кількість товару. А

попит на різні види вовни, різні види баранини залишається не

вивченим. Саме потреба споживачів є основним об’єктом уваги

Фабрика пере-

робки овечої

ше

сті

339

Розділ 9. Маркетинг у вівчарстві

виробників. Через задоволення потреб споживачів вони реалізу-

ють свою кінцеву мету — одержання прибутку. Тому маркетинго-

ва діяльність повинна починатись із всебічного і глибокого аналі-

зу ринку та його можливостей. Знати, що потрібно покупцеві сьо-

годні, і передбачати те, що він захоче купити завтра, — одна з

головних заповідей маркетингу.

Це все має знати виробник. Його повноцінну діяльність забез-

печують банки, страхові компанії, служби з ремонту машин та

обладнання, ветеринарного обслуговування, з виготовлення пов-

ноцінних комбікормів. Одержання виробником сировини забез-

печується організацією низки процесів: забою, стриження, доїння

тварин та ін. Реалізація її на переробку здійснюється різними

каналами. Виготовленню готової продукції та її реалізації сприя-

ють багато служб. А тому в маркетинговій діяльності не можна

покладатися на інтуїцію і приймати суб’єктивні вольові рішення.

Тут все має робитися на основі об’єктивної інформації.

Маркетинг здійснюється формуванням повних управлінських

структур службами маркетингу в межах фірм, компаній та інших

господарських структур.

Залежно від стану ринкової кон’юнктури у світовій практиці,

за даними Г.П. Абрамової, у межах служби маркетингу найчасті-

ше використовується вісім методів. Якщо попит на певну продук-

цію негативний, то застосовується метод, що дістав назву «конвер-

сійний маркетинг». Якщо попиту зовсім немає (звичайно, це мо-

же стосуватися нового товару), тоді включається в дію метод, який

називається «стимульний маркетинг». За ситуації, коли треба

потенційний попит перевести в реальний, застосовують метод

розвиненого маркетингу. За умов коливання попиту діє синхро-

маркетинг. Коли попит знижується, використовують метод ре-

маркетингу. У разі потреби стабілізації попиту діє метод під-

тримуючого маркетингу, а за надмірного попиту — метод де-

маркетингу. Коли необхідно звести попит до нуля, використову-

ють протидіючий маркетинг.

У вівчарстві процес управління маркетингом не відрізняється

від такого в інших галузях. Основними ланками його є: аналіз рин-

кових можливостей, вибір цільових ринків, розробка комплексу

маркетингу, управління маркетингом. Кожна ланка має цільові

функції. Сукупність ланок та їх функцій становить процес управ-

ління маркетингом. Успішний маркетинг у вівчарстві забезпе-

чить виробництво конкурентоспроможної продукції вівчарства та

ефективне функціонування галузі в умовах ринкової економіки.

Останньому сприятиме також широке використання досягнень на-

уково-технічного прогресу у виробництві продукції вівчарства не-

залежно від форм власності та господарської діяльності.