Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

озділ 6. Технологія виробництва прод

кції вівчарства

організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу

(створюються речі, на які є попит). Результативність у такому ро-

зумінні — це щось невідчутне (на дотик), непомітне. Ефектив-

ність, навпаки, можна вимірювати, передавати кількісно. Віднос-

на ефективність організації має назву продуктивності і вимірю-

ється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організа-

ції та усіх входів в організацію.

Менеджмент — це надзвичайно широке й багатомірне понят-

тя. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід

подивитись з різних боків. Етимологічно слово «менеджмент» по-

ходить від лат. «тапиз» — рука. Спочатку це слово означало вмін-

ня дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти за-

собами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів робо-

ти, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності,

яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців.

Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття «менедж-

мент». Це слово увібрало в себе всі численні вимоги до управлін-

ня як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Сучасний оксфордський словник англійської мови тлумачить

поняття «менеджмент» неоднозначне, а саме: менеджмент — це

спосіб, манера спілкування з людьми; менеджмент — це вміння

та адміністративні навички організовувати ефективну роботу

апарату організації; менеджмент — це влада та мистецтво керу-

вання; менеджмент — це органи управління, адміністративні

одиниці, підрозділи.

У широкому розумінні менеджмент — це одночасно система

наукових знань, мистецтва та досвіду, втілених у діяльності про-

фесійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом

використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших лю-

дей. В діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку

вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони

працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяль-

ності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту,

її основу. При цьому слід зауважити, що знань теоретичних основ

управління замало для забезпечення ефективного функціону-

вання тієї або іншої організації. Той, хто ставить діагноз за кни-

гою або намагається управляти, вивчивши напам’ять принципи

менеджменту, рідко коли досягає успіху.

Відомо, що за всіх інших однакових умов кінцевий результат

діяльності різних керівників неоднаковий. Спроби пояснити це

науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В

управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, що не під-

дається кількісному аналізу і яке прийнято називати мистецтвом

управління. Проте це не означає, що управління здійснюється

озділ 6. Технологія виробництва прод

кції вівчарства

спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки на удачу,

інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням

менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління

до особливостей власного характеру, особливостей підлеглих, особ-

ливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука і мистецтво менеджменту не виключають,

а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту завжди спи-

рається на наукові знання, які покладено в його основу.

Отже, у вузькому розумінні менеджмент — це процес плану-

вання, організації, керування та контролю управлінських ресурсів

для результативного й ефективного досягнення цілей організації.

Зазначені функції менеджменту виконуються у певній послі-

довності, яка й утворює поняття цикл менеджменту.

Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менедж-

менту зовсім не означає, що процес управління має дискретний

характер (у понеділок — планування, у вівторок — організація і

т. ін.). Реально у роботі менеджера постійно поєднуються усі пе-

релічені функції менеджменту.

Менеджмент як вид професійної діяльності. Менеджмент

часто розглядають і як вид професійної діяльності. З цього погля-

ду, для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі

менеджери і чим їхня діяльність відрізняється від діяльності ін-

ших категорій працівників. Директор, керівник групи, началь-

ник, завідувач тощо — всі ці слова означають посади. Люди, які

обіймають ці посади, можуть бути об’єднані загальним поняттям

«менеджер», оскільки можна визначити такі спільні для них

ознаки діяльності:

 менеджер керує роботою одного або кількох співробітників

організації;

 менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій

він працює;

 менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах

цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших

працівників організації.

Отже, менеджер — це людина, яка займає постійну керівну

посаду, наділений повноваженнями і приймає у їх межах рішен-

ня щодо певних видів діяльності організації.

Будь-яку організацію можна розглядати як систему, тобто су-

купність взаємопов’язаних у єдине ціле окремих елементів. Будь-

яка організація одночасно є і відкритою системою. Це означає, що

вона може існувати лише за умови обміну речовиною, енергією та

інформацією з її зовнішнім середовищем.

До основних компонентів внутрішнього середовища організації

належать: виробництво, дослідження та розробки, технологія, си-

ровина, матеріали, фінанси, працівники тощо.

озділ 6. Технологія виробництва прод

кції вівчарства

Зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальни-

ків, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів

(наприклад, банки).

Зовнішнє середовище опосередкованого впливу включає еко-

номічні, соціальні, політико-правові, технологічні, екологічні,

міжнародні та інші компоненти.

Усі вони і є тими компонентами, з якими доводиться мати

справу менеджеру. Відповідно до цього розрізняють менеджмент

виробничий, фінансовий, управління персоналом, управління

дослідженнями та розробками, фінансовий облік, маркетинг, за-

гальну адміністрацію. Менеджер може керувати будь-якою з них

(або її частиною), керувати кількома одразу, керувати всією орга-

нізацією в цілому. Залежно від того, скількома компонентами

(сферами) організації управляє менеджер, розрізняють три рівні

менеджменту: вищий, середній і нижчий.

До вищого рівня належить невелика група основних керівни-

ків організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступ-

ники), головний виконавчий директор. На вищому рівні мене-

джменту формуються місія організації та встановлюються ор-

ганізаційні цілі, визначаються загальнокорпоративна стратегія

та основні завдання щодо її реалізації, приймаються рішення що-

до виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення ін-

вестицій, напрямів досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку

та реалізацію оперативних планів і процедур впровадження

рішень, прийнятих вищим керівництвом організації. Мене-

джери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо

реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають,

скільки потрібно найняти нових працівників, яке нове облад-

нання придбати, як використовувати засоби масової інформації

для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери —

керівники виробничих та функціональних підрозділів органі-

зації.

Менеджери нижчого рівня координують діяльність операцій-

них виконавців. До цієї категорії, зокрема, належать керівники

секторів, груп, майстри, бригадири та ін.

Вищі керівники організації розробляють стратегію, середні —

плани реалізації стратегії, а нижчі відповідають за конкретну

роботу, яка виконується відповідно до цих планів.

Формальні повноваження менеджерів в організації визнача-

ють відповідний їхній статус, якими, у свою чергу, визначається

характер міжособових стосунків даного менеджера: з його началь-

никами, з працівниками різного рангу, з підлеглими. Такі між-

особові стосунки, з іншого боку, дають менеджерові інформацію,

потрібну йому для прийняття рішень.

озділ 6. Технологія виробництва прод

кції вівчарства

Для успішного функціонування ринку продукції у вівчарстві

потрібно звертати увагу керівників і всіх працівників спеціалізо-

ваних підприємств у галузі вівчарства на задоволення потреб

споживачів, отримання прибутку, впровадження нових форм і

методів організації праці в умовах конкуренції. Саме цим вимо-

гам і відповідає менеджмент у вівчарстві, основними функціями

якого є:

 стратегічне планування виробництва та реалізація продук-

ції вівчарства, підвищення її конкурентоспроможності, вивчення

кон’юнктури ринку і повсякденне керівництво господарською ді-

яльністю спеціалізованих тваринницьких підприємств;

 управління маркетингом, спрямоване на досягнення бажа-

ного обсягу продажу продукції вівчарства на ринку та вплив на

рівень і характер попиту на тваринницьку продукцію, проведен-

ня заходів щодо встановлення, зміцнення та підтримання вигід-

них зв’язків із покупцями з метою одержання максимального

прибутку, зростання обсягів збуту продукції вівчарства.

Інноваційна функція менеджменту у вівчарстві полягає у

впровадженні прогресивних методів відтворення стада, викорис-

танні найбільш ефективних методів розведення, нових схем го-

дівлі овець. Разом із цим така функція менеджменту передбачає і

розробку та впровадження нового асортименту продукції вівчар-

ства. Застосування менеджменту у вівчарстві забезпечує:

 зміцнення позицій підприємства на ринку;

 підвищення продуктивності праці і на цій основі — ефектив-

ності виробництва продукції вівчарства;

 уникнення фінансових ризиків в умовах ринку. Адже за рин-

кової конкуренції не так важливо одержати прибуток, як ство-

рити умови, необхідні для подальшого успішного функціонування

підприємства;

 зменшення рівня соціальної напруженості на підприємстві.

Отже, правильно налагоджений і дійовий менеджмент у вів-

чарстві створює цілісну інтегровану систему управління, яка за-

безпечує стабільність розвитку і високу конкурентоспроможність

спеціалізованих підприємств різних форм власності.

озділ 7. Переробка продукції вівчарства

Розділ 7

ПЕРЕРОБКА ПРОДУКЦІЇ ВІВЧАРСТВА

7.1. Організація стриження овець

Стриження овець — найбільш відповідальний виробничий

процес у вівчарстві. Від його організації та проведення залежить

якість вовни, а отже, результат роботи вівчарів протягом року.

Щоб запобігти втратам вовни і зниженню її якості, потрібно пра-

вильно визначати строки стриження, які залежать від природно-

кліматичних умов і породи овець. Наприклад, тонкорунних і на-

півтонкорунних овець, які мають однорідну вовну, стрижуть один

раз — у травні — червні, грубововних — двічі: навесні і восени.

Овець романівської породи стрижуть зазвичай тричі на рік. Мо-

лодняк, призначений для реалізації на м’ясо, стрижуть за два

місяці до його реалізації, щоб вовна на ньому встигла відрости на

2 – 3 см і овчина відповідала вимогам хутрової чи шубної.

Не можна запізнюватись зі стриженням, оскільки грубововні

вівці в сезон линяння втрачають багато вовни, а в тонкорунних і

напівтонкорунних вона звалюється і дуже засмічується бур’яна-

ми, що знижує її якість. Особливо важливо вчасно постригти ма-

ток, оскільки нестрижені погано пасуться, втрачають вгодованість

і до осіменіння приходять непідготовленими.

За правильної організації стриження овець триває у господар-

стві 10 – 15 діб.

Готуючись до стриження, не пізніш як за місяць до його почат-

ку в господарстві складають план стриження, в якому зазначають

календарні строки, місце стриження, кількість стригалів і підсоб-

них робітників, потребу в інвентарі та обладнанні (електростри-

гальні та гострильні апарати, відра, тази, рукомийники, рушни-

ки, тара для пакування вовни, преси, фарба і трафарет для мар-

кування кіп, ваги для зважування рун і кіп). Стригальний пункт

має бути забезпечений протипожежним обладнанням (вогнегас-

ники, бочки з водою, ящики з піском, відра, багри, вологий бре-

зент). У плані стриження овець передбачають також організацію і

проведення профілактичного купання їх. Складають графік над-

ходження овець на стриження по отарах.

Підготовка стригального пункту. До початку стриження

овець треба правильно підготувати стригальний пункт. Якщо в

озділ 7. Переробка прод

кції вівчарства

господарстві більш як 5 тис. овець, слід мати типовий стригаль-

ний пункт з комплектом технологічного обладнання, яке дає змо-

гу повністю механізувати працю робітників, зайнятих на стри-

женні. Якщо такого пункту немає, під нього потрібно на час

стриження обладнати кошару, в якій утримується молодняк. З

неї видаляють гній, дезінфікують приміщення, білять, установ-

люють спеціальне обладнання. У кожному стригальному пункті

мають бути приміщення для стриження овець та класирування

вовни, навіс для утримання овець перед стриженням, система

базів для стрижених і нестрижених овець.

Для стригаля підбирають просторе, світле, сухе приміщення з

доброю природною або штучною вентиляцією. Якщо господарство

має багато овець і для стриження обладнується один укрупнений

стригальний пункт, його потрібно розміщувати в такому місці,

щоб зручно було підганяти отари і поряд були водопій, пасовище і

приміщення для укриття овець від негоди в перші дні після

стриження. Обладнання встановлюють так, щоб можна було ство-

рити максимум зручностей для стригаля, класирувальника та

інших робітників. На пунктах лінії руху овець і вовни не повинні

перетинатися. Бази для нестрижених і стрижених овець розмі-

щують поруч із робочим місцем стригалів. Ваги для зважування

рун установлюють поряд із конвеєром для рун і з класируваль-

ним столом. Це дає змогу запобігти великим переходам при пода-

ванні рун на зважування і класирування.

Підготовка овець до стриження. Овець до стриження готу-

ють за 1 – 1,5 місяця: випасають на добрих пасовищах, щоб підви-

щилась їхня вгодованість, оскільки тварини з низькою вгодованіс-

тю і сухою нежиропітною вовною важко стригти — утворюється ба-

гато січі, бувають порізи шкіри, вовна має низьку якість. У період

підготовки до стриження пiдcтpигaють брудну вовну на хвості, зад-

ній частині ніг і голови. За 24 год до стриження припиняють годів-

лю овець, протягом 12 год не дають води. Стриження овець з на-

повненим шлунком призводить до значного забруднення вовни

калом і сечею, у тварин може навіть статися заворот кишок.

Не можна стригти овець з мокрою вовною, оскільки під час

зберігання така вовна можна нагріватися, навіть самозайматися і

втрачати свої цінні якості. Щоб запобігти впливу на вовновий по-

крив тварин дощу й роси, на ніч перед стриженням їх заганяють

до закритого приміщення.

Насамперед стрижуть овець з гіршою якістю вовни, щоб стри-

галі мали змогу набути навичок, потім — маток, у яких ще не

відлучені ягнята, молодняк, валахів, баранів-плідників. Якщо в

отарі є вівці з тонкою і грубою вовною, стрижуть передусім грубо-

вовних, аби вони не полиняли, потім — помісних і наприкінці —

озділ 7. Переробка продукції вівчарства

тонкорунних овець, у яких немає линьки. Перед стриженням

тонкорунних овець стригальний пункт ретельно прибирають, щоб

не засмічувалася тонка вовна грубим волосом.

Методи стриження. Тривалість і якість стриження залежать

від методу його проведення і кваліфікації стригалів. Нині у вів-

чарстві нашої країни застосовують два методи стриження: швид-

кісний і на стелажах. Найбільш поширене стриження на сте-

лажах. При цьому робоче місце стригаля влаштовується на спе-

ціальних столах з висотою 0,6 – 0,8 і шириною 1,5 м та різною до-

вжиною. Овець для стриження подає підсобний робітник, стри-

галь вкладає їх на столі на лівий бік спиною до себе і стриже спо-

чатку груди й черево, потім — задні та передні ноги і правий бік.

Перевернувши вівцю на правий бік, він зістригає довгими рухами

машинки вовну з лівого боку за хребет. Протягом робочого дня

цим методом стригаль обстригає 30 – 40 овець.

Застосування швидкісного методу стриження дає змогу ско-

ротити кількість робітників, зайнятих подаванням овець, оскіль-

а б в

г д е

озділ 7. Переробка прод

кції вівчарства

ки стригаль сам бере вівцю (рис. 7.1). Продуктивність його праці

при цьому підвищується до 50 – 60 голів за зміну. Кращі стригалі-

швидкісники обстригають 80 — 100 голів за зміну і більше, затра-

чаючи на стриження однієї вівці 2,5 – 3 хв. Чемпіони світу зі

швидкісного методу стриження обстригають одну вівцю за хвили-

ну. Швидкісний метод ґрунтується на знанні анатомії овець.

Швидкісним методом тварин стрижуть на підлозі. Вівцю садять

на крижі спиною до стригаля так, щоб задніми ногами вона не від-

чувала підлоги. Стригаль фіксує її ногами і вільною від машинки

рукою. Стриження він починає з черева і задніх ніг, потім рухом

машинки знизу вгору обстригає вовну від грудей до підборіддя.

Після цього стриже голову, шию, передні ноги і, вклавши вівцю на

правий бік, швидкими рухами на повний захват машинки стриже

лівий бік, виходячи за хребет. Потім садить вівцю на крижі і об-

є ж з

и і ї

Рис. 7.1. Стриження вівці:

а — черева; б — внутрішнього боку задніх ніг; в — заднього боку лівої задньої

ноги; г — крупа і хвоста; д — голови; е — шиї; є — потилиці; ж — лівого боку шиї;

з — лівого плеча; и — лівого боку; і — довгі проходи; ї — закінчення стриження

голови

озділ 7. Переробка продукції вівчарства

стригає рухами згори донизу правий бік. Після закінчення стри-

ження вівцю відправляють на баз для стрижених овець.

У різних зонах і областях швидкісний метод застосовують по-

різному. Він забезпечує високу якість роботи, проте потребує ви-

сокої кваліфікації і міцного здоров’я стригаля.

Нині вітчизняні й зарубіжні вчені працюють над тим, щоб ви-

користовувати для стриження овець лазерні установки або спеці-

альні хімічні препарати (циклофосфамід), які спричинюють ли-

няння тварин, при цьому вовну збирають, використовуючи попо-

ни для овець.

Важливим у процесі стриження є контроль за його якістю, об-

лік і зважування рун, організація праці всіх категорій робітників,

зайнятих на стриженні. Щоб домогтися високої якості стриження,

потрібно оплату праці стригалів поставити в залежність від якості

зняття вовни з вівці. На стригальному пункті треба щодня вести

облік індивідуально по кожному стригалю: скільки голів обстри-

жено, скільки отримано вовни, якої якості, як проведено стри-

ження, скільки допущено на руні розривів, наявність у ньому січ-

ки, порізів на вівці. Щодня підводять підсумки роботи пункту,

щоб усунути виявлені недоліки.

Овець після стриження оглядають, підрізають, якщо потрібно,

відрослий зайвий копитний ріг, змащують креоліном або іншими

дезінфікуючими речовинами порізи, спричинені стриженням.

На пасовище овець виганяють наступного дня після стрижен-

ня. В день стриження їх годують і напувають у приміщенні поряд

із стригальним пунктом. Обстрижених овець протягом першого

тижня оберігають від переохолодження та сонячних опіків, тому

не відганяють далеко від приміщень і тіньових наметів, щоб у

разі потреби вони мали змогу укритися від негоди або пекучого

сонця. Після стриження овець купають для профілактики воль-

фартіозу й корости.

7.2. Класирування, пакування і організація

продажу вовни

Зістрижену з кожної вівці вовну (руно) конвеєром чи вручну

подають на ваги, а звідти — на класирування. Загальна техноло-

гічна схема останнього полягає в тому, що в межах кожного виду

вовни (мериносова, кросбредна, цигайська та ін.) руна поділяють

на групи за найменуванням (рунністю): вовна основного сорту,

пожовтіла, 58 – 56-ї якості (в тонкій), неоднорідна (в напівтонкій),

базова, звалок, тавро, кольорова, обніжка, клюнкер. Руно розді-

ляють у такій послідовності: спочатку відбирають клюнкер (пучки

вовни, зчеплені з твердити частинками бруду), потім обніжку

(руно витрушують на решітчастому столі для видалення пере-

озділ 7. Переробка прод

кції вівчарства

стрижки і коротких пучків вовни, які провалюються крізь отвори під

стіл), далі відбирають забруднені частини руна (базова), звалок, та-

вро, кольорову та невирівняну вовну (58 – 56-ї якості у тонкій, неод-

норідну — в напівтонкій). Решту вовни поділяють на пожовтілу

(якщо вона є) і основного сорту (якщо вона залишилася після відок-

ремлення пожовтілої). Вовну основного сорту і пожовтілу поділяють

за тониною, довжиною і станом. За тониною однорідну вовну (основ-

ну й пожовтілу) поділяють на сім сортів (табл. 7.1).

Таблиця 7.1. Нормативні вимоги до сортів однорідної вовни

за тониною

Показник тонини, якість Норматив тонини, мкм

Позначення для мар-

вання

і вище

20,5

і менше

64 20,6

–

23,0 64

60 23,1

–

25,0 60

–

56 25,1

–

29,0 58

–

50 29,1

–

31,0 50

–

46 31,1

–

37,0 48

–

44 37,1 і більше 44

Залежно від довжини штапелю (штапелеподібної косиці) одно-

рідну вовну (основну й пожовтілу) поділяють на чотири сорти

(табл. 7.2).

Таблиця 7.2. Нормативні вимоги до сортів однорідної вовни за до-

вжиною штапелю

Довжина вовни за сортами, мм

Вид вовни

І ІІ III IV

Тонка:

мериносова

і немерино-

сова

70 і більше

Менше 70

до 50

Менше 50

до 40

Менше 40

до 25

Напівтонка:

кросбредна

цигайська і

напівтонка

помісна

90 і більше

70 і більше

Менше 90

до 70

Менше 70 до

Менше 70

до 55

Менше 55

до 25

Менше 55

до 25

—

Стан вовни визначають за багатьма ознаками, серед яких

найважливішими є міцність, засміченість, пожовтіння, зваля-

ність, забрудненість, наявність міток різних фарб тощо.

Вовну кожного сорту за результатами класирування з частко-

вим поділом рун забирають із класирувального столу й розміщу-

ють у тимчасових лабазах. Коли загальна кількість вовни першо-

го сорту досягає можливої маси одного паку (близько 100 кг), вов-