Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Наприкінці 70-х років було встановлено, що серед тонкорун-

них мериносових овець вимогам часу найбільше відповідає авст-

ралійський меринос з його винятково високими вовновими якос-

Рис. 2.8. Баран (а) та вівцематка (б) таврійського внутрішньопородного

тип

асканійської по

оди

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

тями. Таким чином, «рамбулізація» у нас була замінена «австра-

лізацією». Слід зазначити, що майже всі тонкорунні породи пев-

ною мірою характеризувалися майже одними й тими вадами, а

саме: жовтим із різними відтінками кольором жиропоту, низьким

виходом митої вовни, відносно короткою вовною, особливо у вів-

цематок, дрібною і здебільшого слабко вираженою звивистістю.

При цьому частка овець із чітко вираженим мериносовим харак-

тером вовни була невеликою. Оскільки зазначених вад немає в

австралійських мериносів, австралійських баранів стали викори-

стовувати одночасно для більшості тонкорунних порід. В Україні

австралійських мериносів почали використовувати лише з 1980 р.

У 1980 – 1992 рр. шляхом селекції з використанням ввідного

схрещування з австралійськими мериносами створено високопро-

дуктивний таврійський внутрішньопородний тип асканійської

породи (рис. 2.8), який апробовано в 1993 р. і племзавод Червоний

чабан» визнано кращим господарством і селекційним центром

нового типу овець. Автори таврійського типу — професор НАУ

М.В. Штомпель, кандидат с.-г. наук IT «Асканія-Нова» Г.К. Да-

ниленко та ін. В «Асканії-Нова» зосереджено найкраще стадо ме-

риносів за всю історію розвитку тонкорунного вівчарства в Украї-

ні. За останні 15 років тварини цього господарства не мають рів-

них на загальнодержавних і міжнародних (СНД) аграрних виста-

вках та аукціонах. Продуктивність чемпіонів: настриг чистої вов-

ни — не менш як 10 – 11 кг, жива маса 125 – 135 кг, довжина во-

вни 13 – 14 см, жиропіт білий, звивистість чітка, забрудненість

руна мінімальна.

Найкращі отари цієї породи на племзаводах «Червоний чабан»

і «Асканія-Нова» Херсонської та «Атманай» Запорізької області.

Кавказька порода (рис. 2.9). Виведена в радгоспі «Больше-

вик» Ставропольського краю під керівництвом лауреата держав-

ної премії К.Д. Філянського у період 1922 – 1936 рр. схрещуван-

ням новокавказьких мериносових маток з баранами американсь-

кий рамбульє та асканійської породи з наступним відбором та

розведенням «у собі» тварин бажаного типу.

Сучасні вівці кавказької породи характеризуються високою во-

вновою і м’ясною продуктивністю, великі, міцної конституції, з по-

мірною складчастістю шкіри (1 – 2 складки на шиї). Жива маса

баранів 110 – 120, вівцематок 50 – 55 кг. Настриг вовни у баранів у

фізичній масі 16 – 17, в чистому волокні 6 – 7 кг, у вівцематок —

відповідно 6,5 – 7,0 та 2,6 – 3,0 кг. Вихід чистої вовни 45 – 48 %.

Довжина вовни у баранів 8 – 10 см, у вівцематок — до 8 см, тонина

64-ї якості. Плодючість 130 – 140 ягнят на 100 вівцематок.

Кращі отари овець кавказької породи на племзаводах «Боль-

шевик», «Іпатиевский» Ставропольського краю, «Пролетарский»

Ростовської та «Привольный» Волгоградської області.

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Алтайська порода (рис. 2.10) створена у радгоспі «Рубцовс-

кий» та колгоспі «Cтрана Советов» Алтайського краю під керівниц-

твом лауреатів Державної премії СРСР Г.Р. Литовченка,

С.С. Кримського, М.О. Васильєва, Ф.Л. Вовченка за період 1928 –

1948 рр. схрещуванням вівцематок тонкорунних овець новокавка-

Рис. 2.9. Баран (а) та вівцематка (б) кавказької породи

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

зької та мазаївської порід з баранами американський рамбульє, у

подальшому кавказької породи та австралійського мериноса.

Вівці алтайської породи великі, мають міцну конституцію, до-

бре розвинений скелет і високу вовнову продуктивність, добре

пристосовані до суворих умов Сибіру. Складчастість шкіри помір-

на. Жива маса баранів 110 – 120, вівцематок 55 – 65 кг. Настриг

вовни у баранів у фізичній масі 14 – 18, у чистому волокні 6,5 –

7,0 кг, у маток — відповідно 6 – 7 і 2,6 – 3,0 кг. Вихід чистої вовни

45 – 47 %. Довжина вовни у баранів 8,5 – 10, у маток 8 – 8,5 см,

тонина 64-ї якості. Плодючість 150 – 165 ягнят на 100 маток, мо-

лочність 102 – 105 кг.

Кращі отари овець алтайської породи на племзаводах «Овце-

вод», «Страна Советов», ім. 50-річчя СРСР Алтайського краю.

М’ясо-вовнові породи тонкорунних овець. Характеризу-

ються великим зростом, добре вираженими м’ясними формами.

За повноцінної годівлі жива маса ягнят при відлученні від маток

сягає 25 – 30 кг. Середньодобовий приріст живої маси від наро-

дження до відлучення становить 200 – 250 г. Ягнят за інтенсив-

ного вирощування можна реалізувати на м’ясо в рік їх народжен-

ня живою масою 45 кг. Тварини не мають складчастості шкіри. За

вовновою продуктивністю вони поступаються іншим тонкорунним

породам. Оброслість овець недостатня, вирівняність вовни за до-

вжиною на всіх частинах тіла вівці погана. Настриг вовни в ми-

тому волокні 1,5 – 2,5 кг. Коефіцієнт вовновості 30 – 50 г. Тов-

щина волокон переважно 60 – 64-ї якості. Ці вівці придатні для

розведення в умовах зон високоінтенсивного землеробства.

Рис. 2.10. Баран алтайської породи

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

До цієї групи належать породи прекос, казахська тонкорунна,

казахський архаромеринос, волгоградська, в’ятська, дагестанська

гірська і грузинська тонкорунна жирнохвоста.

Прекос (рис. 2.11). Ця порода створена наприкінці XIX — на

початку XX ст. методом селекційного використання овець, одер-

Рис. 2.11. Ба

ан

(

)

та вівцематка

(

)

по

оди п

екос

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

жаних від схрещування мериносів типу рамбульє та англійських

напівтонкорунних м’ясних лейстерських у Франції (мерино-

прекос) і мериносів, бордер-лейстерських та мерино-прекосів у

Німеччині. Остаточно породу назвали мерино-фляйш, або прекос,

що у перекладі з французької означає швидкостиглий.

У 1983 – 1995 рр. в Україні в породі прекос створено два інтен-

сивних типи: харківський (автори І.А. Помітун, М.О. Андруцький,

Н.О. Косова, В.В. Сербін та ін.) і закарпатський (B.I. Король та

ін.). Для ввідного схрещування при створенні внутрішньопород-

них типів використовували австралійських мериносів, полварсів

та австралійських кориделей. Харківський тип породи прекос

(рис. 2.12) є високоінтенсивним, створений з використанням ба-

ранів породи австралійський меринос і полварс, більше відпові-

дає вовново-м’ясному напряму продуктивності. Області районова-

ного розведення — Харківська, Полтавська, Тернопільська, Жи-

томирська, Закарпатська, Волинська, Київська, Рівненська, Іва-

но-Франківська та ін. Прекоси становлять близько 28 % загальної

кількості овець в Україні.

Характерною особливістю овець породи прекос є висока

м’ясна продуктивність. Вони мають довгий глибокий і широкий

тулуб, без складчастості шкіри. Вовна довга, але рідка, погано

вирівняна у руні і в штапелях. Жива маса баранів-плідників

120 – 130 кг, вівцематок — близько 60 – 70 кг, настриг вовни у

Рис. 2.12. Вівці ха

ківського вн

ішньопо

одного тип

по

оди п

екос

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

баранів у фізичній масі 7 – 9, у чистому волокні 3 – 4 кг, у

маток — відповідно 3,5 – 4,5 та 1,7 – 2,8 кг. Вихід чистої вовни

49 – 52 %. Довжина вовни у баранів 8 – 10, у маток 8 – 9 см, то-

нина 64-ї якості. Плодючість 140 – 150 ягнят на 100 маток. Ба-

рани й вівцематки комолі. Жива маса ягнят при відлученні в

4-місячному віці 30 – 32 кг; молодняк у річному віці досягає

75 – 80 % живої маси дорослих тварин. За інтенсивного вирощу-

вання від прекосів можна отримувати відмінну ягнятину і висо-

коякісну молоду баранину.

Кращі племінні заводи — «Іллічівка», «Степок», «Чувиріне»

Харківської області та «Москаленский» в Омській області (Росій-

ська Федерація). Подальша робота з породою спрямована на по-

ліпшення вовнової продуктивності, підвищення якості жиропоті

та виходу митої вовни, оброслості черева і вирівняності

вовни.

Казахський архаромеринос (рис. 2.13). Породу створено в

гірських районах Східного Казахстану під керівництвом лауреа-

тів Державної премії СРСР Н.С. Бутаріна, А. Ісенжулова,

А. Жандеркіна у період 1934 – 1950 рр. гібридизацією тонкорун-

них маток новокавказької породи з дикими баранами-архарами,

які живуть у горах Тянь-Шаню. Серед помісей першого поколін-

ня було виділено чотири барани, котрі стали родоначальниками

нової породи. Спермою цих баранів осіменяли маток породи

прекос, отримавши в результаті помісі другого покоління. Щоб

мати тварин бажаного типу, помісі другого покоління осіменяли

спермою баранів породи прекос. Серед тварин третього поколін-

ня багато представників бажаного типу, котрі розводились «у

собі».

Вівці цієї породи вирізняються міцною конституцією і добре

пристосовані до високогірних пасовищ. Для них характерна висо-

ка швидкостиглість, добра м’ясна продуктивність. Вовна у них пе-

реважно 60-ї і часто 64-ї якості. Жива маса баранів 100 – 110, ма-

ток 60 – 65 кг, настриг вовни у баранів у фізичній масі 3,8 – 5,5 кг,

у чистому волокні — 1,9 – 2,5 кг. Вихід чистої вовни 50 – 55 %.

Довжина вовни у баранів 8 – 9, у маток 7,5 – 8,0 см. Плодючість

115 – 130 ягнят на 100 маток.

Кращі племінні отари казахських архаромериносів на племза-

воді «Узукбулакский» (Алма-Атинська область, Казахстан).

Полварс. Цю породу створено в Західній Вікторії (Австралія)

схрещуванням австралійських мериносів і лінкольнів, а помісей

першого покоління — з мериносами типу стронг. В Україну пред-

ставників породи завезено в 1981 р. в дослідне господарство «Чу-

виріне» Харківської області. Генофондне стадо полварсів в умовах

цього господарства створювалося шляхом чистопородного розве-

дення.

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Полварси мають гармонійну конституцію, будову тіла з добре

вираженими м’ясними формами. У баранів і маток добре вира-

жений запас шкіри у вигляді бурди або 1 – 2 неповних складок.

Жива маса баранів-плідників досягає 90 – 125 кг, вівцематок 60 –

Рис. 2.13. Казахський архаромеринос:

а — баран; б — вівцематка

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

66 кг (кращих — до 85 кг), настриг митої вовни у плідників 6 – 9, у

маток 3,5 – 5,1кг, довжина вовни — відповідно 11 – 15 і 11 – 12 см.

Тонина 23,5 – 26,5 мкм у плідників і 23 – 25,5 мкм — у маток. Ви-

хід чистої вовни 60 – 73 %. Руно щільне, вовна 58-ї якості у бара-

нів і 60 – 64-ї — у маток, добре вирівняна по руну і в штапелі.

Полварси мають своєрідну архітектоніку руна, яка дає змогу

розводити овець в умовах високої вологості. Ця особливість поля-

гає в тому, що за помірної щільності (5 – 6 тис. волокон на 1 см

шкіри) і відмінної вирівняності волокон вершини штапелів, роз-

міщених на тілі вище, перекривають розміщені нижче, роблячи

цим руно малодоступним для вологи і забрудників.

Колір жиропоту баранів білий з блакитнуватим відтінком, ма-

ток — білий і світлий, стійкий проти вимивання і окиснення.

Породу полварс використано при створенні харківського внут-

рішньопородного типу як поліпшувача батьківської форми. Автор

створення стада цього типу в Україні — кандидат сільськогоспо-

дарських наук І.А. Помітун.

Сьогодні порода представлена єдиним у межах СНД генофонд-

ним стадом дослідного господарства «Чувиріне», в якому 100 го-

лів, з них 70 маток і ярок. Селекція спрямована на збереження

генофондної мікроструктури стада і поліпшення вовнових якос-

тей стабілізуючим відбором та помірним інбридингом на видат-

них тварин.

2.3.3. Породи напівтонкорунних овець

Вівці цих порід характеризуються специфічними конституціо-

нально-продуктивними якостями. При цьому більшість їх добре

поєднує високу м’ясну і вовнову продуктивність та швидкостиг-

лість. Цінним є й те, що напівтонкорунні вівці дають однорідну

напівтонку вовну. Тонина вовни коливається від 58-ї до 36-ї якості,

або більш як на 25 мкм, довжина 6 – 20 см і більше. Ці вівці за-

звичай не мають складчастості шкіри, у них менша густота вов-

ни — на 1 см

припадає 3 – 5 тис. вовнинок. Напівтонкорунні вівці

є високошвидкостиглими. Молодняк їх швидко росте і від наро-

дження до відлучення може давати середньодобовий приріст 250 –

300 г і більше. Тварини добре пристосовані до розведення в зоні

високоінтенсивного землеробства. М.Ф. Іванов вважав, що м’ясо-

вовнове вівчарство є найбільш інтенсивним і вигідним.

Швидкостигле м’ясо-вовнове напівтонкорунне вівчарство в

СНД почало розвиватися у XX ст. Усі напівтонкорунні породи

овець, яких розводять в СНД, поділяються на дві групи: вовново-

м’ясні (вівці цигайської та грузинської напівтонкорунної порід) та

м’ясо-вовнові (породи англійського типу та коридель). Породи ан-

глійського типу, в свою чергу, поділяються на коротко- та довго-

вовних.

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

При виведенні довгововних порід для схрещування використо-

вувались породи лінкольн і ромні-марш, а короткововних — гемп-

шир і шромпшир.

Вовново-м’ясні напівтонкорунні породи. До них нале-

жать породи цигайська та грузинська напівтонкорунна жирнох-

воста. Вівці цих порід мають високу адаптивну здатність до не-

сприятливих природних і господарських умов, стійкі проти за-

хворювань. Вовна їх використовується для виготовлення спеціа-

льних тканин.

Цигайська порода (рис. 2.14). Створена в давні часи народа-

ми Балканського півострова і Малої Азії. Нині цигайських овець

розводять майже в усіх країнах Балканського півострова, а також

у Польщі, Угорщині, Туреччині та СНД. На південь України за-

везена в XIX ст. переселенцями-болгарами з Бессарабії та румун-

ськими кочівниками-вівчарями з Трансільванії. Порода має два

конституціонально-продуктивних типи: вовново-м’ясний та м’ясо-

вовновий і шість зональних типів — кримський, приазовський,

молдавський, донський, заволзький і казахський.

Найбільш продуктивним є приазовський тип, створений у

держплемзаводі «Розівський» Новоазовського району Донецької

області ввідним схрещуванням маток цигайської породи з бара-

нами породи ромні-марш (співавтор типу B.C. Северин). Вівці

цього типу мають кращі показники м’ясної продуктивності і довгу

вовну з тониною 56 – 46-ї якості, з блиском люстри, жиропіт кре-

мового кольору. У провідних племзаводах настриг чистої вовни

Рис. 2.14. Баран цигайської породи