Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

густота вовни, більша оброслість тварин (голови, черева, ніг),

вища складчастість шкіри, коротка вовна, підвищена жиропіт-

ність вовнового покриву, більші настриги немитої вовни, мен-

ший вихід чистого волокна, невисокі настриги чистої вовни, ни-

зька швидкостиглість, невелика жива маса, гірше виражені ши-

ротні проміри тулуба тварини. Така, наприклад, ознака, як під-

вищена густота вовни, може означати і не означати, що вівці

мають високі абсолютні показники за густотою вовни. В овець

грубововних ці показники будуть невисокими, а в тонкорун-

них — максимальними. Такі самі порівняння можна навести і

за іншими ознаками.

За співвідносним розвитком господарсько-корисних ознак вівці

щільного типу конституції в груповому популяційному розподілі

більше належать до вовнового типу тварин. А вовнова продук-

тивність найкраще розвинена в тонкорунних овець. Тому особли-

вості щільного типу конституції найбільш чітко виражені у мери-

носів. За історичними аналогіями породоутворення в тонкорун-

ному вівчарстві щільній конституції відповідають вівці типу не-

гретті. При бонітуванні найхарактернішими ознаками для ви-

значення щільного типу конституції слід вважати: високу густо-

вовновість, короткововновість, підвищену складчастість шкіри,

жиропітність та оброслість.

Рихлий тип конституції виявляється у поєднанні кращих

показників м’ясної продуктивності з недостатнім розвитком вов-

нової порівняно з бажаними характеристиками для тварин міц-

ного типу конституції. В популяційному розподілі групових особ-

ливостей за поєднанням м’ясної і вовнової продуктивності це пе-

реважання ознак м’ясного типу тварин.

Продуктивні особливості овець рихлого типу конституції порів-

няно з вівцями міцного типу такі: відносно довга і рідка вовна,

менша складчастість шкіри або відсутність складок, гірша оброс-

лість тулуба, вища швидкостиглість, більша жива маса, кращі

м’ясні форми. Всі ці особливості є не абсолютними, а відносними.

У межах рихлого типу конституції абсолютні показники м’ясної

продуктивності, наприклад, вовнових тонкорунних овець будуть

низькими, а напівтонкорунних м’ясо-вовнових — максимальни-

ми. Тут неможлива формальна орієнтація на кількісні показни-

ки. Основні ознаки, які враховують при визначенні рихлого типу

конституції під час бонітування овець, — довга і рідка вовна, ве-

лика жива маса, кращі м’ясні форми тіла.

Грубий тип конституції — це поєднання ознак продук-

тивності овець, яке значно відхиляється від цілей селекції і на-

ближається до небажаної продуктивності вихідного предкового

типу тварин. В овець цього типу виявляються такі особливості, як

значна локальна і топографічна невирівняність вовни за тони-

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

ною, дуже грубий скелет і товста шкіра, занадто неспокійна пове-

дінка, високоногість, дуже широко поставлені ноги. Такі тварини

часто мають високу адаптивну здатність. У них можуть бути не-

поганими кількісні показники продуктивності — велика жива ма-

са і густа довга вовна. Проте це не переважає вад вовнового покри-

ву тварин. Головні ознаки грубого типу конституції овець — знач-

на невирівняність вовни за тониною у штапелі, косиці, в руні.

Ніжний тип конституції — це комплексне поєднання

ознак перерозвиненості організму овець у цілому, що виявляється

у значному зменшенні рівня продуктивності і адаптації тварин.

Це загальний негативний аспект доместикації за селекції в одно-

му напрямі. Вівці цього типу конституції мають дуже тонкі вовну,

шкіру і скелет, у них спостерігаються короткововновість, недоста-

тня густота волокон, оброслість голови до носового дзеркала, а

ніг — аж до ратиць, підвищена жиропітність вовни, невелика

жива маса, вузькотілість, слабка оброслість черева. Це результат

селекції на зменшення тонини і довжини вовни. Шкіра таких

овець стала настільки тонкою, що на безвовнових частинах тіла і

при розгортанні руна видно пульсацію крові в судинах, а крізь

вушну раковину на світлі видно слова, написані великими бук-

вами. Найвагоміших результатів селекції овець за тониною вовни

досягнуто в мериносовому вівчарстві. В історії порід мериносів

характеристики ніжної конституції нагадують продуктивні особ-

ливості овець типу електораль. Визначальні ознаки ніжної кон-

ституції овець: дуже тонкі вовна і шкіра, слабко розвинений ске-

лет, вузькотілість, невеликий розмір тулуба.

У системі бонітування овець типи конституції мають вирі-

шальне значення. В широкому біологічному розумінні вони свід-

чать про стійкі групові відмінності організмів за морфологічними

і функціональними ознаками та особливостями поведінки тва-

рин, які визначають їх продуктивність і адаптацію. Стійкість

групової відмінності організмів за типами конституції виявляєть-

ся в закономірностях розподілу тварин у популяції за комплекс-

ним рівнем продуктивності, а не в ефектах чіткої дискретності

типів конституції без реальних явищ певної трансгресії між ни-

ми. Існування нечисленних проміжних форм слід розглядати як

закономірне свідчення перманентної дискретності базових типів

конституції. Основі дискретності становлять закономірності спів-

відносної мінливості морфологічних структур і пов’язаних з нею

селекційних ознак цілісного організму тварини.

Форма тварин тісно пов’язана з механізмами онтогенезу і мен-

ше піддається впливові варіаційних змін спадковості під дією

відбору. Ця морфогенетична стійкість забезпечує можливість

ефективного використання типів конституції овець для селекцій-

них цілей.

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

2.2.2. Екстер’єр овець

Вивчати конституцію тварин починають з оцінки екстер’єру —

зовнішньої будови тварин у зв’язку з її біологічними особливостями

і характером продуктивності. Для спеціаліста оцінка за екс-

тер’єром має важливе значення, оскільки при цьому враховуються

не тільки конституціональні якості, а й напрями продуктивності.

Вівці з різним екс-

тер’єром зазвичай різ-

няться рівнем і харак-

тером продуктивності

та життєздатністю.

Описують і оцінюють

екстер’єр за розвитком

окремих статей тва-

рин — інтегральних

частин організму. Ста-

ті овець оцінюють око-

мірно, за промірами і

фотографуванням.

Більш об’єктивною по-

рівняно з окомірною є

оцінка екстер’єру за

промірами (висота, до-

вжина і ширина тулу-

ба, обхват окремих йо-

го частин) з наступним

обчисленням індексів

будови тіла. Найчас-

тіше оцінюють такі

статі (рис. 2.1).

Голова. Буває різна за формою. Будову голови визначає її кіс-

ткова основа — череп, форма та розмір якого передаються спад-

ково. Голову овець оцінюють насамперед за розміром, довжиною,

шириною, лінією профілю. За розміром вона має бути пропорцій-

ною до тулуба. Загальним критерієм визначення цієї пропорцій-

ності є гармонійність будови тварини, якщо голова пропорційна

до тулуба, не виділяється своїм більшим чи меншим розміром.

Вівці з короткою, але широкою головою (співвідношення між ши-

риною і довжиною 4:8 за М.Ф. Івановим) є ознакою грубої, а з ву-

зькою, стиснутою, коли співвідношення між довжиною і шириною

становить 2 : 8, — ніжної конституції. Дуже маленька, довга і ву-

зька перерозвинена голова є свідченням слабкості конституції

овець. За М.Ф. Івановим, нормальне співвідношення ширини і

довжини голови має становити 3 : 8, що характерно для овець міц-

Рис. 2.1. Частини тіла барана:

1 — слізна ямка; 2 — рот; 3 — ніздрі; 4 — морда;

5 — очі; 6 — лоб; 7 — потилиця; 8 — вуха; 9

—

роги; 10 — шия; 11 —холка; 12 — плече; 13

—

ребра; 14 — спина; 15 — поперек; 16 — крижі;

17 — черево; 18 — груди; 19 — стегно; 20

—

передні кінцівки; 21 — задні кінцівки; 22

—

зап’ястя; 23 — п’ястя; 24 — бабка; 25 — копитця;

26 — скакальний суглоб; 27 — плюсна; 28 — мо-

шонка; 29 — хвіст

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

ної конституції (рис. 2.2). Якщо тварина належить до «рогатої»

породи, то в баранів мають бути добре розвинені роги, що свід-

чить про виражений статевий диморфізм і міцну конституцію.

Слабкорозвинені роги у баранів рогатих порід — ознака консти-

туційної слабкості і невеликої потенції.

Вуха. В овець різних порід вони різні за формою і розміром.

Товщина вушного хряща і шкіри на вухах свідчить про міцність

конституції. Так, у тонкорунних порід (асканійська і прекос), на-

півтонкорунних (цигайська, асканійські кросбреди і чорноголові)

вуха середнього розміру, спрямовані в боки; у каракульських і

курдючних порід — довгі, висячі, а в романівської — короткі і

стоячі. Якщо вуха тонкі і погано вкриті вовною, то тварина має ні-

жну, ослаблену конституцію.

Зуби. Дорослі вівці мають 32

зуби, з яких 24 корінні і 8 різців.

У верхній щелепі 12 корінних

зубів (по 6 із кожного боку), в

нижній — також по 12 корінних

зубів (по 6 із кожного боку) і 8

різців у передній частині ниж-

ньої щелепи; на верхній щелепі

їх змінив твердий м’язовий ва-

лик. Пара різців у центрі нази-

вається зачепами, сусідня з нею

друга пара — внутрішні середні,

третя пара — зовнішні середні і

четверта — окрайки.

По зубах можна визначити

вік вівці. Так, у віці 4 роки у неї

молочні різці змінюються на по-

стійні, а після 4 років установ-

люють вік за ступенем стирання

різців (рис. 2.3).

Рис. 2.2. Співвідношення ширини і довжини голови,

типові для овець міцної конституції

Рис. 2.3. Різці овець:

а — у віці до 1 року; б — у віці

12 – 16 міс; в — у дворічному віці; г —

у трирічному віці; д — у 5 років; е — у

віці понад 6 років

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Постійні зуби овець відрізняються від молочних: вони широкі,

більші за молочні, білі. У вівці 1,5 року змінюється перша пара

різців — зачепи; у два роки — друга (внутрішні середні); у 3 ро-

ки — третя (зовнішні середні) і в 4 роки — четверта (окрайки).

Отже, в 4 роки вівці мають постійні зуби, які щільно прилягають

один до одного. У 5 років різці починають виступати з ясен, сти-

рається їхній верхній край. У 6 років між зачепами утворюються

щілини і зуби набувають долотоподібної форми, жовтіють, почи-

нають хитатися. У 7 – 8 років різці вже дуже стерті і починають

випадати. Залежно від умов утримання, овець у 5 – 7 років почи-

нають вибраковувати (зубний брак), оскільки вони не можуть

ефективно використовувати корми.

Шия в усіх овець має бути середньою за довжиною, достатньо

широкою і глибокою, щоб переходити в тулуб без перехватів. У

тонкорунних овець вона довша за рахунок складок, у м’ясо-

вовнових — більш масивна й коротка без складок. Плоска довга

шия вважається дефектом у тілобудові овець.

Холка. Бажано, щоб холка була широкою, рівною, не западала

між лопатками, мала середню довжину. У м’ясо-вовнових овець

вона широка, на одному рівні зі спиною, в овець вовнового на-

пряму продуктивності — вища і вужча, ніж у м’ясо-вовнових. Ву-

зька холка — ознака плоскотілості, ослабленої конституції і пога-

ної м’ясності.

Спина — рівна і широка, пряма без западин та перехватів

при з’єднанні з грудною кліткою та попереком. У вовнових і вов-

ново-м’ясних овець спина вужча, ніж у м’ясних. Істотною вадою є

вузька і провисла спина, що може бути зумовлено загальним

ослабленням конституції.

Поперек має бути продовженням спини і непомітно переходи-

ти у крижі, рівним, широким, прямим і м’ясистим. Вузький, коро-

ткий поперек є ознакою недорозвиненості, слабкої конституції,

низької м’ясності і вовнової продуктивності.

Крижі в усіх порід овець довгі, прямі й широкі. Обвислі корот-

кі, вузькі та гострі є екстер’єрним дефектом. Дуже довгі крижі зу-

мовлюють значне хитання задом під час руху та нестійку ходу

тварини.

Груди. Для всіх порід овець і напрямів продуктивності бажана

широка і глибока грудна клітка, оскільки в ній розміщені такі важ-

ливі органи, як серце й легені. Більш широкі груди у м’ясних овець,

а у вовнових — вужчі й неглибокі. Вузькі, мілкі і короткі груди —

ознака ослабленої конституції, зниженої резистентності, слабкого

здоров’я. У добре розвинених овець обхват грудної клітки за лопат-

ками дорівнює довжині тулуба або на 5 – 10 см менший за неї.

Черево, в якому розміщені органи травлення, має бути

об’ємним і щільним, нижня його лінія — рівною, прямою, пара-

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

лельною лінії горизонту. Для баранів не бажане відвисле черево,

що часто буває за одноманітної годівлі їх силосом і грубими кор-

мами. Оброслість черева вовною має бути доброю.

Стегно в овець усіх напрямів продуктивності добре розвинене

й виповнене, що свідчить про високу м’ясність тварини.

Кінцівки. Як передні, так і задні кінцівки оцінюють, огляда-

ючи їх спереду та боків. Передні кінцівки при огляді спереду ма-

ють бути прямими, широко розставленими. Вузько поставлені,

клишоногі, іксоподібні кінцівки небажані. Задні кінцівки при

огляді збоку повинні бути прямими, без кута у зап’ясті, а при

огляді ззаду — широко поставлені. Вадою є кінцівки, зближені у

скакальних суглобах та вивернуті, шаблисті, з виступаючими

бабками. Копита — однакові за розміром та формою, з чистою

блискучою стінкою, без щілин.

Тварини зі слабкими кінцівками не пристосовані до умов про-

мислових технологій. У зв’язку з цим в оцінці кінцівок під час

селекції овець слід приділяти особливу увагу, оскільки ця ознака

не повинна передаватися спадково.

Хвіст в овець буває різний за розміром і формою. Саме за ци-

ми ознаками здійснюється зоологічна класифікація овець.

Вим’я вівці складається з двох часток, розміщених у пахвині.

Кожна частка має один сосок конічної форми, 2 – 4 см завдовжки

у недійних овець. У дійних овець соски і вим’я більш розвинені,

що свідчить про високу молочність маток і здатність добре виго-

довувати потомство. Дрябле висяче вим’я — ознака жирового пе-

реродження його тканини та низької молочності.

Статеві органи оцінюють у баранів-плідників. Сім’яники у

них мають бути нормально розвиненими. Однобічних, а тим біль-

ше двобічних крипторхів треба вибраковувати, бо ця вада може

успадковуватися. Сім’яники мають бути однакового розміру і міс-

титися в мошонці на одному рівні.

Шкіру оцінюють за товщиною, будовою і станом. У нормі вона

ніжна й еластична, має середню товщину. Від її властивостей за-

лежить вовнова продуктивність тварин, якість смушків, овчин і

шкур. Вівці, які дають тонку вовну доброї якості, мають тонку і

щільну шкіру. У м’ясо-вовнових овець вона товща й пухкіша. Тов-

ста шкіра — це ознака грубості, зморшкувата — ніжності консти-

туції тварин.

Для більш об’єктивної оцінки екстер’єру слід дотримуватися

таких зоотехнічних вимог:

 кожну стать, кожну частину тіла тварини оцінювати не ізо-

льовано, а як частину єдиної морфофізіологічної системи;

 цінність тварин визначати не за сумою незначних екс-

тер’єрних вад, а за різницею між загальною її будовою та цими

вадами; чим гармонійніша будова тварини в цілому, тим чіткіше

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

виражений бажаний екстер’єрний тип, тим менше значення ма-

ють його деякі екстер’єрні вади. Чим гірша будова тіла тварини,

тим більше значення для її оцінки мають ті самі вади.

У практиці вівчарства найпоширенішими методами оцінки

екстер’єру є: окомірний, вимірювання овець і розрахунок індексів

будови тіла та фотографування.

2.2.3. Інтер’єр овець і методи його визначення

Під інтер’єром розуміють сукупність внутрішніх, гістологічних,

біохімічних та фізіологічних показників організму у зв’язку з його

конституцією і напрямом продуктивності. Інтер’єрний спосіб ви-

вчення та оцінки якостей овець повинен бути пов’язаний з екс-

тер’єрним. Лише в такому разі можна розраховувати на якісні

результати.

При вивченні інтер’єру визначають температуру тіла, частоту

дихання, морфологічні та фізіологічні показники крові, мікро- і

макробудову різних органів, тканин і клітин; природну рези-

стентність, стресостійкість, нервові реакції, поведінку, інтенсив-

ність обміну речовин.

Дослідження інтер’єру дає змогу глибше вивчати складні фізі-

ологічні процеси, конституцію нормальних тварин переважно для

того, щоб визначити племінну цінність їх, правильно провести

відбір і визначити найкращі прийоми вирощування та експлуа-

тації.

Для вивчення інтер’єру застосовують різні методи: анатомо-

гістологічний, фізіологічний, хімічний, гематологічний, ендокри-

нологічний. Деякі дослідження проводять зажиттєво, а біль-

шість — після забою овець.

Для зажиттєвого дослідження важливим є аналіз крові, стан

якої характеризує найважливіші життєпрояви організму і дає змо-

гу визначити конституціональні особливості, фізіологічний стан та

характер продуктивності тварин. Визначають, зокрема, формені

елементи крові, вміст у ній сухих речовин, лужний резерв, вміст

гемоглобіну, загального білка, цукру, кальцію, фосфору, мікроеле-

ментів, вітамінів, ферментів, амінокислот. Особливу увагу приді-

ляють червоній крові, яка визначає активність окиснювальних

процесів і важливі біологічні та господарські якості овець.

Останніми роками розширюється вивчення ферментів і груп

крові овець для використання їх у селекції. Встановлюється коре-

ляція між ферментами, групами крові та деякими господарсько-

корисними ознаками — настригом чистої вовни, густотою, довжи-

ною вовни, багатоплідністю, швидкостиглістю, оплатою кормів.

Шкіра і вовна завжди є об’єктами вивчення, оскільки вони

пов’язані із конституцією овець.

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Контрольний забій овець з наступним розбиранням та обвалу-

ванням туш значно поглиблює знання інтер’єру як показника кон-

ституції, коли кожен орган або тканину можна зважити, виміряти,

а також встановити об’єм. Вівці різних конституціональних типів

істотно різняться між собою за розвитком скелета, загальним вихо-

дом продуктів забою та їх якістю. Гістологічні, біохімічні й біофі-

зичні дослідження товщини м’язових і вовнових волокон, функціо-

нального стану органів і тканин, хімічного складу м’яса і жиру,

складу та міцності кісткової тканини супроводжуються встанов-

ленням внутрішньопородних і міжпородних особливостей овець.

Слід відмітити, що низка методів вивчення інтер’єру вже дав-

но застосовується у практиці ветеринарії. Проте більшість їх склад-

ні для вівчарства і поки що практично не використовуються.

2.3. Породи овець

2.3.1. Фактори утворення, структура

і основні властивості породи

Поняття про породу. В основу породотворення покладено те-

орію формотворних процесів. Порода є продуктом людської діяль-

ності, оскільки діяльність людини постійно була спрямована на

підвищення продуктивних якостей овець та поліпшення інших

їхніх корисних ознак. Під час такої спрямованої діяльності фор-

мувалися нові спадкові якості тварин. У процесі доместикації

свійські вівці набули нових ознак, які не виражені або яких зо-

всім немає у диких форм.

Отже, за комплексом ознак розрізняють породи овець, які роз-

водять у господарствах із певною господарською метою. Порода —

це група тварин спільного походження, що склалася під впливом

творчої діяльності людини за певних господарських обставин і

природних умов, достатня за кількістю для тривалого розведення

«в собі» та вдосконалення, має господарську й племінну цінність,

чітку специфічність за типом, кількісними та якісними показни-

ками вовнової, смушкової, м’ясної, овчинної продуктивності й від-

творної здатності. Більшість порід, які розводять в Україні, ство-

рено шляхом комбінативної мінливості, тобто комбінуванням різ-

них генотипів та збагаченням і поліпшенням генотипів місцевих

порід, добре пристосованих до зональних умов годівлі й утриман-

ня. У селекційному процесі схрещуванням низькопродуктивних

тварин із високопродуктивними, яких інколи завозили з-за кор-

дону, створювали на комбінативній основі нові цінні популяції.

Методику породоутворення вперше розробив академік

М.Ф. Іванов, який розпочав цю роботу у 1925 р. і за короткий час

створив асканійську тонкорунну породу — найбільшу у світі за

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

розміром серед тонкорунних порід. Теоретичні розробки в селек-

ції, які запропонував М.Ф. Іванов, широко застосовувалися в ко-

лишньому СРСР та багатьох країнах світу. На їх основі вдоскона-

лювалися існуючі та створювалися нові породи.

Основними методичними принципами виведення нових порід,

що запропоновані М.Ф. Івановим, є такі:

 ретельний відбір батьківських пар за міцністю конституції;

 жорстке вибраковування тварин, які не відповідають стан-

дарту;

 закріплення бажаних успадкованих якостей проведенням

інбридингу;

 відбір кращих нащадків за бажаними ознаками неспорідне-

них між собою тварин і створення на їх основі структурних запо-

чаткувань породи — ліній та родин;

 спрямоване вирощування молодняку, яке включає повно-

цінну годівлю, правильне утримання та активний моціон з метою

визначення потенційних можливостей створених генотипів.

Важливим фактором створення нової породи є соціальне замов-

лення на якість продукції та певні зональні вимоги при розве-

денні овець. Щодо асканійської тонкорунної породи, наприклад,

виникла потреба у тваринах, які добре пристосувалися до розве-

дення на півдні України в умовах спекотного сухого клімату і бу-

ли невибагливі до якості годівлі. Порода формувалася на базі міс-

цевих низькопродуктивних генотипів, які були дуже витривали-

ми, невибагливими до утримання й годівлі, мали міцну консти-

туцію, що еволюційно сформувалася в умовах цієї зони. За 10 ро-

ків М.Ф. Іванов створив племінне ядро нової високопродуктивної

породи овець, яка зберегла бажані властивості місцевих овець.

Створення асканійської тонкорунної породи овець у нашій країні

показало, що за допомогою обґрунтованої цілеспрямованої селек-

ції можна впливати на їхні продуктивні якості, а сама селекція

при цьому перетворюється на виробничу силу, за допомогою якої

створюють ознаки тварин, бажані для людини.

Процес створення нових порід овець в Україні триває й нині.

Залежно від потреб змінюються напрями продуктивності існую-

чих порід та створюються нові породи або типи порід, які за ко-

роткий час можуть істотно змінити свій продуктивний статус.

Новостворена порода має бути: конкурентоспроможною і переви-

щувати за господарсько-корисними ознаками ті породи, яких розво-

дять у цій зоні; мати міцну конституцію і високу життєздатність.

Нова популяція набуває статусу породи, якщо вона є достатньо

численною, щоб забезпечити аутбредне розведення. Вона повин-

на мати динамічну структуру, яка б забезпечила її розвиток і ха-

рактеризувалася консолідованою спадковістю для збереження

своєї специфічності.

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Удосконалення існуючих порід — це невід’ємний елемент

племінної роботи, яка забезпечує прогрес галузі. Одні й ті самі

породи не можуть існувати постійно в незмінному стані. Потреби

людини в продукції вівчарства зумовлюють розгортання робіт

щодо виведення нових порід, типів і ліній овець.

Селекційні процеси при виведенні нових типів чи ліній мають

бути спрямовані на формування високої продуктивності тварин і

здатності реалізувати свій генетичний потенціал в умовах про-

мислової технології.

Структура і властивості породи. Завершеною таксономіч-

ною одиницею у вівчарстві є вид свійські вівці. Однак цілеспря-

мований вплив людини на одомашнених тварин вніс значні змі-

ни у стабільність виду. У його межах людина сформувала багато

різноманітних генотипових популяцій, що мають певні характер-

ні ознаки, за якими одна група тварин істото відрізняється від

інших. Поняття породи характерне тільки для одомашнених тва-

рин. Головною ознакою породи є її якісна властивість, зумовлена

особливостями фенотипів тварин, що належать до неї. Фенотипо-

ві особливості, у свою чергу, детерміновані якісними властивос-

тями генотипів цих тварин.

Характерні ознаки породи: походження, чисельність, поши-

рення, константність спадковості, ступінь відповідності соціаль-

ному замовленню.

Походження. Тварини однієї породи мають спільне похо-

дження. Наприклад, усі тварини асканійської тонкорунної поро-

ди походять від помісних овець, виведених схрещуванням місце-

вих овець півдня України з американськими рамбульє та в ре-

зультаті подальшого селекційного вдосконалення цієї популяції

за певних умов годівлі й утримання. Спільність походження ви-

значає схожість тварин за рядом їхніх продуктивних, фізіологіч-

них та морфологічних особливостей.

Чисельність тварин у породі. Порода набуває свого статусу

за достатнього поголів’я, яке включає вимушений інбридинг у

процесі подальшого розвитку породи на основі внутрішньопород-

ного розведення. У породі має бути не менш як 5000 вівцематок.

Нова порода зазвичай складається із 7 – 10 неспоріднених ліній.

Поширення. Великий ареал породи, розведення її в багатьох

господарствах з різними ґрунтовими, кліматичними, кормовими та

іншими умовами має важливе значення для її розвитку. Ареал по-

роди значною мірою зумовлений акліматизаційною здатністю тва-

рин. Чим вища пристосованість породи до нових умов, тим біль-

ший її ареал. Так, однією з причин значного поширення цигайсь-

кої породи овець є добра пристосованість її до різноманітних умов.

Константність (стійкість) спадковості. В успадкуван-

ні ознак, характерних для породи, це цінна особливість, яка за-