Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

безпечує її високу селекційну ефективність. Константні породи

технологічніші в умовах промислової технології виробництва

продукції вівчарства. Проте навіть у найбільш константних порід

не спостерігається повна різнорідність.

У спадковій мінливості порід розрізняють два явища: постійну

загрозу втратити досягнуте в процесі створення породи і можли-

вість створити матеріал для подальшого вдосконалення порід.

Отже, здатність тварин стійко передавати у спадковість свої

характерні ознаки є важливою їх цінністю. У разі абсолютної по-

стійності порід зупинився б подальший розвиток тваринництва.

Надмірна консолідація породи ускладнює її прогрес. Констант-

ність і динамізм спадковості є діалектично протилежними і взає-

модоповнювальними генетичними важелями селекційного проце-

су в породі.

Соціальне замовлення на породу. Корисність породи для

людини як продукту її трудової діяльності зумовлена насамперед

якістю і кількістю продукції, яку одержують у процесі розведення

породи. Зміна характеру трудової діяльності людини від фізичної

до інтелектуальної передбачає нові вимоги до якості продукції

вівчарства. Підвищується попит на смушки незвичайної краси за

малюнком, типом завитків і кольором волосяного покриву, на ба-

ранину і знижується — на вовну. Поряд з тим характер розвитку

галузі вівчарства ставить нові вимоги до ступеня консолідації

ознак та їх технологічності.

Кожна популяція овець має свою структуру. Порода як система

є цілісним синтезом індивідуумів і має складну динамічну струк-

туру. До основних елементів структури породи належать:

 породна група — велика однорідна відселекціонована група

овець, яка бере участь у процесі породоутворення, характеризу-

ється певним типом будови тіла і продуктивності, що недостатньо

консолідована, але достатньо пластична у своєму розвитку. Це

основа майбутньої породи. У породній групі має бути не менш як

3000 вівцематок, і вона повинна складатися з кількох неспорідне-

них між собою ліній і родин;

 внутрішньопородний тип — це більш-менш однорідні і до-

статньо консолідовані групи тварин певної породи, які мають

специфічні екстер’єрно-конституціональні особливості, пристосо-

вані до певних природних та господарських умов розведення і

мають характерні ознаки продуктивності. Так, в асканійській по-

роді з використанням баранів австралійського мериноса створено

високопродуктивний таврійський тип овець вовнового напряму; у

породі прекос два інтенсивних типи: харківський і закарпатсь-

кий; цигайська порода має два конституціонально продуктивних

типи — вовново-м’ясний та м’ясо-вовновий і шість зональних ти-

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

пів — кримський, приазовський, молдавський, донський, завол-

зький і казахський;

 заводський тип (завод) — це дещо обмежена, порівняно од-

норідна група тварин, яким притаманні специфічна, характерна

для певного племінного заводу екстер’єрно-конституціональна

особливість, висока продуктивність і добрі племінні якості. Це

зоотехнічна марка певного племінного підприємства. Наприклад,

для овець племзаводу «Асканія-Нова» характерними стали біль-

ша жива маса, менша складчастість шкіри, високі настриги неми-

тої вовни, менша довжина штапелю. Для овець племзаводу «Чер-

воний чабан» характерними є кращі якісні властивості мериносо-

вої вовни, більший вихід і настриг немитої вовни, помірна жива

маса вівцематок і велика жива маса баранів-плідників. Вівці

племзаводу «Атманай» мають високі показники живої маси і вов-

нової продуктивності.

Окремі видатні тварини — це вівці, створені чистопород-

ним розведенням або міжпородним схрещуванням, яких розво-

дять ізольовано і які оцінено за власною продуктивністю і спад-

ковими якостями як видатних представників породи, типу, лінії,

стада. Серед баранів-плідників це лідери породи, що харак-

теризуються видатною продуктивністю та високою племінною

цінністю і максимально використовуються у відтворенні. Видатні

вівцематки характеризуються рекордною продуктивністю і зали-

шили в стаді або породі цінних племінних нащадків.

Генеалогічна лінія — група високопродуктивних племінних

тварин, які походять від одного або кількох видатних родона-

чальників, є складовою частиною цілісної генеалогічної структу-

ри популяції і в разі потреби може виконувати функції заводської

лінії. Зберігає споріднення протягом 15 – 20 поколінь. Зміна од-

ного покоління відбувається упродовж 4 – 5 років. У зв’язку з цим

представники генеалогічної лінії мають істотні відмінності за ге-

нотиповими і фенотиповими ознаками.

Заводська лінія — група тварин спільного походження із чі-

тко вираженими спадковими особливостями за типом, кількісни-

ми та якісними показниками вовнової, смушкової, м’ясної, молоч-

ної, овчинної продуктивності й відтворної здатності, споріднених

протягом 4 — 5 поколінь через видатного родоначальника.

Родина — це потомство видатної вівцематки (її дочки, ону-

ки, правнуки та ін.), яке характеризується певними господар-

сько-корисними і біологічними ознаками, що добре успадкову-

ються.

Усі зазначені структурні елементи породи є частинами єдиного

цілого, самі характеризуються відносною цілісністю у фенотипо-

вій структурі і формуються цілеспрямованою племінною роботою

в певних природних і господарських умовах.

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

У вівчарстві вимоги до порід визначаються зміною вимог вов-

нопереробної та хутрової промисловості до вовни, смушків і овчин

як сировини, а також змінами попиту населення на певні види

продукції вівчарства, зокрема на м’ясо, жир, молоко і товари ши-

роко вжитку, виготовлені із вовни, смушків та овчин. Нині в

Україні та СНД розводять понад 60 порід овець, з них в

Україні — більш як 10 порід і кілька породних типів.

Існує дві системи класифікації овець: зоологічна і виробнича.

Зоологічна класифікація розроблена відомим натуралістом

Палласом і уточнена Натузіусом та російськими вченими

М.П. Червинським, П.М. Кулешовим і М.Ф. Івановим. За цією

класифікацією вівці поділяються за формою і розмірами хвоста

на такі групи: короткохудохвості, довгохудохвості, короткожирно-

хвості, довгожирнохвості та курдючні.

Короткохудохвості вівці мають короткий (до 15 см), худий без

жирових відкладень хвіст, який не досягає скакального суглоба, з

10 —12 хребцями. До цієї групи належать породи романівська,

північна короткохвоста та неполіпшені грубововні вівці окремих

районів.

Довгохудохвості вівці мають довгий хвіст, який опускається

нижче скакального суглоба, худий, тобто без жирових відкладень.

Довжина його — до 70 см, хребців усього 22 – 24. До цієї групи

належать практично всі тонкорунні та напівтонкорунні породи, а

також ряд грубововних порід (міхновська, черкаська, сокільська

та ін.).

Короткожирнохвості вівці мають короткий хвіст, біля кореня

якого містяться жирові відкладення у формі невеликої подушеч-

ки. До цієї групи належать бурятські та більшість сибірських не-

поліпшених грубововних порід.

Довгожирнохвості вівці мають дуже довгий хвіст з визначе-

ним жировим відкладенням. Він опускається нижче скакально-

го суглоба. Жирові відкладення на хвості бувають різної форми

(округлої, іноді форми клина). Нижня частина хвоста жирових

відкладень не має і за формою буває прямою або зігнутою у ви-

гляді літери S. До цієї групи належать каракульська, кучугурів-

ська, грузинські тонкорунна та напівтонкорунна жирнохвості,

тушинська, карачаївська, балбас та інші грубововні породи

овець.

Курдючні вівці мають дуже тонкий короткий хвіст із 5 – 8 хреб-

цями, схований під курдюком. Курдюк — це жирові утворення у

вигляді подушечок, які опускаються від крижів у напрямку ска-

кального суглоба. Він буває різної форми та розмірів. До цієї гру-

пи належать породи, яких розводять у країнах Середньої Азії та

Казахстані (гіссарська, едильбаївська, джайдара, таджицька, са-

раджинська), а також неполіпшені курдючні вівці цих районів.

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Виробнича класифікація, розроблена М.Ф. Івановим, пе-

редбачає поділ порід овець на групи з урахуванням напряму їх-

ньої продуктивності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Виробнича класифікація овець в СНД

Група

Порода

за типом вовново-

го покриву

за характером

продуктивності

Грозненська, ставропольська, радян-

ський меринос, сальська, азербай-

джанська, гірський меринос

Асканійська тонкорунна, кавказька,

алтайська, півночноказахський ме-

ринос

Забайкальська, киргизька, краснояр-

ська, південноуральська, південнока-

захський меринос

Прекос, казахська тонкорунна, ка-

захський архаромеринос, дагестансь-

ка гірська, грузинська тонкорунна,

в’ятська, волгоградська

Тонкорунні Вовнові

Вовново-м’ясні:

група А

група Б

М’ясо-вовнові

Цигайська, грузинська напівтонко-

рунна жирнохвоста

Лінкольн, ромні-марш, російська

довгововнова, куйбишевська

Напівтонкорунні Вовново-м’ясні

М’ясо-вовнові:

довгововнові:

англійський

тип

Північнокавказька, тянь-шанська,

асканійська м’ясо-вовнова (утому

числі українські кросбредні типи)

Горківська, латвійська темноголова,

литовська чорноголова, естонська,

гемпшир, шропшир, суффольк,

осфордшир

короткововнові

Сapaджинcькa, таджицька, алайсь-

ка

Напівгрубововні М’ясо-сально-

вовнові

Романівська, північна короткохвоста Грубововні Шубні

Сокільська, каракульська, асканійсь-

кий багатоплідний каракульський

тип

Гіссарська, едильбаївська, джайдара

Тушинська, балбас, карачаївська,

карабахська, українська гірськокар-

патська

Кучугурівська, міхновська, черкась-

ка

Смушкові

М’ясо-сальні

М’ясо-вовново-

молочні

М’ясо-вовнові

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

2.3.2. Породи овець тонкорунного напряму

продуктивності

Характерною особливістю тонкорунних овець є продукування

однорідної тонкої вовни, яка складається із пуху не більш як

25 мкм завтовшки, має чітко виражену звивистість і оптимальну

кількість жиропоту. Усі тонкорунні породи овець, що розводяться

в нашій країні та СНД, за вовновою та м’ясною продуктивністю

поділяються на три групи: вовнові, вовново-м’ясні та м’ясо-

вовнові.

Вовнові породи тонкорунних овець. Мають міцну консти-

туцію, добре розвинені шкіру і скелет, велику кількість складок

на шиї і тулубі. Мускулатура і жирова тканина у них розвинені

слабко. Головною відмінною особливістю цих овець є висока вов-

нова продуктивність. Для них характерні добрі густота, довжина

вовни та оброслість. Вовна, добре вирівняна за довжиною і тони-

ною у руні і штапелі, містить достатню кількість жиропоту, пере-

важно світлих тонів.

Грозненська порода (рис. 2.4). Створена на племзаводі «Чер-

вленые буруны» в Дагестані під керівництвом О.Я. Панкова,

О.О. Дилкіна та C.I. Бризгалова за період 1929 – 1951 рр. схре-

щуванням місцевих мериносових маток (новокавказького і маза-

ївського типу) з баранами породи австралійський меринос.

Вівці цієї породи невеликі, міцної конституції, мають високу

складчастість шкіри і добре пристосовані до посушливої зони

Північного Кавказу. Жива маса баранів 80 – 90, маток 45 – 50 кг.

За настригом і якістю вовни грозненська порода — одна з най-

кращих у тонкорунному вівчарстві СНД. Вівці найбільш густо-

вовнові, з довжиною вовни 8 – 10 см, відмінної якості жиропоту,

що зберігає чистоту вовнового покриву навіть в умовах бурунів.

Вовна тонка — 64 – 70-ї якості, її настриг у баранів у фізич-

ній масі становить 15 – 17 кг, у митому волокні — 7,5 – 8 кг,

маток — відповідно 6 – 7,5 і 3 – 3,5 кг. Плодючість грозненських

овець 120 – 140 ягнят на 100 маток, середня молочність маток

за лактацію (4,5 міс) — 98 кг при витраті молока на 1 кг при-

росту живої маси ягнят за цей період близько 5 кг

(4,4 – 5,2 кг).

Кращі отари зосереджені на племінних заводах «Червленые

буруны» Дагестану, «Чорноземельский» Калмикії. Головне за-

вдання подальшої племінної роботи з грозненською породою —

удосконалення в напрямі вовнового типу, середнього розміру,

доброї пристосованості до суворих умов вкрай посушливих і на-

півпустельних степів, стійкої передачі своїх цінних ознак потом-

ству.

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Рис. 2.4. Баран (а) та вівцематка (б) грозненської породи

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

Ставропольська порода (рис. 2.5). Створена на племзаводі

«Радянське руно» Ставропольського краю під керівництвом лау-

реатів Державної премії СРСР зоотехніків-бонітерів С.Ф. Пасту-

хова та В.В. Снігового за період 1923 – 1950 рр. схрещуванням

Рис. 2.5. Ба

ан

(

)

та вівцематка

(

)

став

опольської по

оди

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

кращих новокавказьких і мазаївських мериносів з баранами аме-

риканський рамбульє. З 1936 до 1950 р. у стаді застосовували вві-

дне схрещування з баранами австралійський меринос. У резуль-

таті прилиття крові австралійських баранів, цілеспрямованого

відбору і підбору в умовах доброго утримання і годівлі в стаді

змогли досягти поліпшення густоти, довжини вовни та оброслості,

якості жиропоту та збільшення виходу чистої вовни.

Вівці ставропольської породи найбільші за розміром серед во-

внових порід. Вони мають високу вовнову та задовільну м’ясну

продуктивність, міцну конституцію з високою складчастістю шкі-

ри, дуже рухливі, добре пристосовані до місцевих кормових та

кліматичних умов. Жива маса баранів 100 – 110, маток 50 – 56 кг.

Настриг вовни у фізичній масі у баранів 16 – 20 кг, у чистому во-

локні 6,5 – 8 кг, у маток — відповідно 6,5 – 7 та 2,8 – 3 кг. Цінною

особливістю вовни овець ставропольської породи є високі техноло-

гічні якості — довжина, товщина, міцність, вирівняність волокон

у штапелі й руні, білий і світло-кремовий колір жиропоту. Дов-

жина волокон у баранів досягає 10,5 – 11,5 см, у маток 8,5 – 9 см.

Тонина вовни переважно 64-ї якості. Вихід чистої вовни 47 –

49 %. Плодючість ставропольських овець — 140 – 145 ягнят на

100 маток.

Завдання подальшої племінної роботи з вівцями ставрополь-

ської породи — підвищення їх вовновості і якості вовни, ліквіда-

ція вад руна і екстер’єру.

Кращі отари цієї породи на племзаводах «Советское руно»,

«Россия» Ставропольського краю, «Котовский» Волгоградської об-

ласті.

Радянський меринос (рис. 2.6). Це найчисленніша та най-

поширеніша порода тонкорунних овець у Росії. Має дуже складне

походження. Сучасні типи овець цієї породи зосереджувалися по

зонах їх розведення протягом багатьох років. Для виведення цієї

породи як вихідні було використано новокавказьких, мазаївських

та інших місцевих мериносів. Маток цих порід у 1925 – 1930 рр.

схрещували з баранами американський рамбульє. У наступні ро-

ки в племінній роботі з вівцями використовували австралійських

мериносів. У 1938 р. цьому масиву овець було присвоєно назву

радянський меринос.

Вдосконалення радянських мериносів проводилось у вовново-

му та вовново-м’ясному напрямах ввідним схрещуванням з бара-

нами високопродуктивних вітчизняних тонкорунних порід, таких

як асканійська, кавказька, грозненська та ставропольська. Робота

проводилася під керівництвом Г.О. Окулічева, M.I. Граудинь,

А.І. Лопиріна, за що вони одержали Державну премію СРСР.

Вівці породи радянський меринос середнього розміру. Жива

маса баранів 90 – 105, маток 48 – 53 кг. Настриг вовни у баранів у

озділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

фізичній масі 14 – 16, у чистому волокні 6,5 – 7 кг, у маток — від-

повідно 6,0 – 6,5 і 2,3 – 2,5 кг. Довжина вовни баранів 8,5 – 9,0,

маток 7,5 – 8,5 см. Вихід чистої вовни 45 – 46 %, тонина 64 – 70-ї

якості. Плодючість 130 – 140 ягнят на 100 маток.

Кращі отари цієї породи зосереджені на племзаводах «Гашун-

ский» Ростовської області, «Айгурский» Омської області та в рад-

госпі «Чагорта» Калмикії.

Вовново-м’ясні породи тонкорунних овець. У цієї групи

порід добре поєднується вовнова і м’ясна продуктивність. На кож-

ний кілограм живої маси у них припадає від 50 до 65 г чистої

вовни. Тварини здебільшого великі, мають помірну складчастість

(на шиї 1 – 3 розвинені складки) і добре виражені м’ясні форми.

Ці вівці більш швидкостиглі, ніж вовнові. За інтенсивного виро-

щування молодняку середньодобовий приріст становить 150 – 200

г, настриг вовни в чистому волокні 2,3 – 3,0 кг. Вовново-м’ясні по-

роди поділяються на дві великі групи:

 А — породи, в яких найбільш чітко виражений вовново-

м’ясний тип: асканійська, кавказька, алтайська, повнічноказах-

ський меринос;

 Б — породи, в яких вовново-м’ясний тип є менш вираженим:

забайкальська, киргизька, красноярська, південноуральська та

південноказахський меринос.

Породи групи А використовуються для виробництва високоякі-

сної мериносової вовни середньої тонини (64-ї якості), групи Б —

Рис. 2.6. Баран породи радянський меринос

Розділ 2. Біологічні, господарсько-корисні та конституційні особливості…

мериносової вовни середньої тонини (60-ї якості). Тонкорунних

овець групи А розводять у посушливих та напівпосушливих ра-

йонах Північного Кавказу, Півдня України, Сибіру та Нижнього

Поволжя.

Асканійська порода (рис. 2.7) створена у 1925 – 1936 рр. в

«Асканії-Нова» під керівництвом академіка М.Ф. Іванова на осно-

ві місцевих тонкорунних овець (акліматизованих і поліпшених

німецьких електоралей, негретті та електораль × негретті) з аме-

риканським рамбульє.

Вівці асканійської породи є видатними за вовновою продуктив-

ністю. Це найбільші мериноси з усіх тонкорунних порід у світі.

Жива маса баранів-плідників 120 – 130, вівцематок — 55 – 65 кг.

Максимальну живу масу (183 кг) мав баран № 77 лінії № 952,

який належав держплемзаводу «Асканія-Нова». Настриг вовни у

баранів-плідників у фізичній масі становить 16 – 19, у чистому

волокні 6 – 7 кг, у маток — відповідно 6,5 – 8,0 та 2,6 – 3,0 кг. Ре-

кордний настриг 31,7 кг був у барана № 8267, який належав держ-

племзаводу «Червоний чабан». Вихід чистої вовни становить

42 – 45 %, довжина вовни баранів 8 – 10, маток 7 – 8 см, тонина

64-ї якості. Плодючість 125 – 130 ягнят на 100 маток. Барани ро-

гаті, вівцематки комолі. Жива маса ягнят при відлученні в

4-місячному віці 27 – 28 кг, молодняк у річному віці досягає 70 –

75 % маси дорослих тварин.

Рис. 2.7. Баран асканійської породи