Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

100

озділ 3. Продукція вівчарства

ня ягняти) — пізніх вторинних фолікулів. Їхні особливості поля-

гають у тому, що ранні вторинні фолікули закладаються безпосе-

редньо з епідермісу шкіри, а пізні — за рахунок «розгалуження»

епітеліальних тяжів, які вже є у шкірі (друга стадія процесу за-

кладання волосяних фолікулів). Тому в одну волосяну воронку

виходить кілька вовнинок, навіть до десяти.

У формуванні первинних фолікулів у мериносових овець

M.H. Hardy i A.G.

Lyne (1956) розрі-

зняють вісім фаз

(рис. 3.4).

Перша фаза

(F1) — потовщен-

ня клітин ниж-

нього шару епіде-

рмісу, а потім

опускання цього

шару в дерму за

формою розетки,

під якою утворю-

ється в результаті

мітотичного поді-

лу епітеліальних

клітин зачаток

фолікула. Такі

епітеліальні зача-

тки фолікулів

утворюються спо-

чатку на голові і

кінцівках, потім

на тулубі.

Друга фаза

(F2) — передсос-

кова. Основа епі-

дермальної розет-

ки стає більш плоскою, вона ще коротка і продовжує заглиблюва-

тися в дерму. На початку у цій фазі (F2а) з’являється потова за-

лоза у вигляді точки на одній із сторін фолікула, а потім у другій

половині фази (F2b) під потовою залозою утворюється зачаток са-

льної залози.

Третя фаза (F3) — соскова має два періоди: F3а, що характе-

ризується появою біля основи фолікула шкірного сосочка, вкрито-

го шаром епітеліальних клітин, і F3b, коли намічається ледве

помітний зачаток непосмугованого м’яза.

Рис. 3.4. Стадії розвитку волосяних фолікулів у

мериносового плода (за M.H. Hardy i A.G. Lyne)

101

озділ 3. Прод

кція вівчарства

Четверта фаза (F4) — із подовжених клітин внутрішнього

шару кореневої піхви утворюється конус.

П’ята фаза (F5) — утворений конус досягає основи двочастко-

вої, добре розвиненої сальної залози.

Шоста фаза (F6) — формується вовнове волокно. Вперше

з’являється цілком ороговіла верхівка вовнового волокна, розмі-

щеного всередині волосяного конуса.

Сьома фаза (F7) — верхівка волоса пробивається крізь волося-

ний конус і лежить в епідермісі в добре сформованому волосяному

каналі.

Восьма фаза (F8) — волос виходить назовні.

Стадії розвитку (F1 –

F8) вторинних волосяних

фолікулів показано на

рис. 3.5. Як видно з рису-

нка, перший вторинний

фолікул з’являється над

сальною залозою як біч-

ний відросток вихідного

вторинного фолікула (фа-

за розвитку F3b). Наступ-

ні фолікули утворюються

як відростки із вихідного

фолікула або першого по-

хідного, або із того й дру-

гого. Кожен такий фолі-

кул проходить ті самі

стадії розвитку, що й ви-

хідний фолікул, відріз-

няючись лише більш за-

пізнілим утворенням са-

льних залоз і тим, що в

нього немає окремого во-

лосяного каналу. Волося-

ний канал вихідного фо-

лікула є спільним для

всього пучка фолікулів.

Останні фази розвитку їх

до виходу стрижня волоса

на поверхню шкіри ті самі, що й для первинних фолікулів, тільки

відбуваються вони в більш пізні терміни.

Більшість дослідників визнають, що вторинні фолікули фор-

муються і розвиваються безпосередньо з епідермісу і відбрунько-

вуванням із фолікулів, розвинених раніше (опорних або перших

вторинних).

Рис. 3.5. Стадії розвитку вторинних

і відбруньковуваних волосяних

фолікулів у плода мериносових овець

(за M.H. Hardy i A.G. Lyne)

102

озділ 3. Продукція вівчарства

Волосяні фолікули розміщуються у шкірі не «врозсип», а гру-

пами, в кожну групу входять три первинних фолікули (тріада) й

різна кількість вторинних. Густововність у багатьох випадках ви-

значається кількістю вторинних фолікулів, що припадає на один

первинний. Це так званий розмір волосяної групи. Максимальні

показники характерні для тонкорунних овець (12 – 17), а міні-

мальні — для грубововних (4 – 5). Хоч треба зважати на те, що

густововність руна залежить ще й від кількості волосяних груп на

одиниці площі шкіри. Первинні і вторинні фолікули є в овець як

з однорідною, так і з неоднорідною вовною. Проте в шкірі тварин

з однорідною вовною ці два типи фолікулів утворюють пух (тон-

корунні вівці) або перехідний волос (напівтонкорунні). В овець з

неоднорідною вовною первинні фолікули утворюють ость або її

похідні, а вторинні — пух і перехідний волос.

Усі якісні й кількісні властивості вовни залежать від вовноут-

ворювальних властивостей шкіри, кількості, специфіки та функ-

ціональної активності епітеліальних цибулин волосяних фоліку-

лів. Не виключена можливість штучного культивування волося-

них фолікулів шкіри. Перші, що подають надію, результати діс-

тав англійський учений М. Харді. В камері Максимова на зраз-

ках шкіри 70-добового плоду вівці досягнуто формування волося-

ного фолікула від епітеліального зародка до виходу вовнинки на

поверхню шкіри. Роботи в цьому напрямі здійснюються в Інститу-

ті експериментальної біології АН Казахстану. Проте все різнома-

ніття вовноутворювальних здатностей шкіри створюється в про-

цесі селекції.

Фізико-механічні властивості вовни. Це тонина, звивис-

тість, довжина, еліптичність, міцність, розтяжність, пружність,

еластичність, пластичність, щільність, блиск, гігроскопічність,

вологість і теплопровідність.

Тонина означає діаметр волокна. У свійських овець він стано-

вить від 7 до 240, а в диких — до 350 мкм. У виробничих умовах

тонину вовни часто визначають в якостях, які позначають циф-

рами: 80, 70, 64 та ін. (всього 13 якостей). Брадфордська якість —

умовна величина, що означає кількість мотків пряжі (наприклад,

64) що виходить з одного фунта (453,6 г) митої прочесаної вовни

за довжини нитки в мотку 512 м. Тому чим вищий показник (циф-

ра) якості, тим менша тонина волокон.

Під звивистістю розуміють відхилення від прямолінійного

розміщення волокон у натуральному стані. Звивини розрізняють

за величиною (дрібні, середні, великі) та формою (нормальні, ви-

сокі, плоскі).

Довжина вовни є однією з основних геометричних характерис-

тик її якісних властивостей. У поєднанні з тониною вона визначає

остаточну систему переробки й використання вовни. Коли овець

103

озділ 3. Прод

кція вівчарства

характеризують за довжиною вовни, то мають на увазі річний

(12-місячний) ріст вовни. Індивідуальна різноманітність тварин

за цією ознакою становить від 3 до 81 см. А групові показники у

порівняно короткововних овець коливаються від 5 до 10 см, довго-

вовних — від 15 до 20 і проміжних типів — від 8 до 14 см.

Еліптичність волокон має чотири градації: коло, овал, еліпс

та деформований еліпс. У міру відхилення форми поперечного

перерізу волокон від кола зростає жорсткість і пружність вовни.

Міцність — це стійкість волокон на розрив. Під абсолютною

міцністю розуміють силу, потрібну для розриву вовнинки. Вона

коливається від 2,5 до 100 сН. Відносна (питома) міцність — від-

ношення розривного навантаження до площі поперечного перері-

зу волокон. Цей показник перебуває у межах 120 – 250 МПа. У

виробничих умовах і науково-дослідних лабораторіях загального

характеру міцність вовни найчастіше визначають у кілометрах

розривної довжини (р. км). Це умовна довжина, за якої підвішене

за один край волокно розривається під дією власної ваги. Розрив-

на довжина вовнових волокон коливається від 4 до 25 р. км. Міц-

ність є екстремальною властивістю. Вовна розривається в найслаб-

кішому місці, що утворюється внаслідок стоншення волокон за

недостатньої годівлі або через хворобу тварин.

Під розтяжністю волокон розуміють їх здатність до подов-

ження під дією зовнішніх сил. За допомогою розтягування визна-

чають і міцність вовни. При розтягуванні довжина волокон спо-

чатку збільшується, потім подовження припиняється і вовна роз-

ривається. Розривне подовження сухої вовни досягає 25 – 35 %

(іноді до 48 %). У вологому стані вовну можна розтягнути на 50 –

70, а в гарячій парі — на 100 %. Якщо розтягнуте (деформоване)

не до розриву волокно звільнити від поздовжнього навантаження,

то виявляються ще три механічні властивості вовни: пружність,

еластичність та пластичність.

Під пружністю, тобто пружною деформацією, розуміють

частину подовження волокна, що відразу зникає після усунення

навантаження. Вона ґрунтується на зміні відстаней між атомами

й молекулами кристалічного кератину і становить 2 – 3 % від по-

чаткової довжини волокна.

Еластичність вовни полягає в тому, що після зняття зовніш-

нього навантаження частина подовження зникає не відразу, а

протягом деякого часу. Еластична деформація вовни досягає 25 –

30 % (іноді 50 – 70 %) і зумовлена рухом окремих частин молекул

у напрямку дії зовнішніх сил.

Пластичність вовни виявляється у збереженні частини по-

довження (2 – 13, а іноді до 40 %) після зняття навантаження. Це

явище виникає за рахунок утворення між поліпептидними лан-

104

озділ 3. Продукція вівчарства

цюжками кератину розтягнутої вовни нових поперечних зв’язків,

енергію яких не в змозі подолати тепловий рух молекулярних

сегментів. У цілому серед усіх текстильних волокон вовна має

найвищу частку (0,87 – 0,98) зворотної деформації. На цьому ґрун-

тується здатність виробів із вовни до релаксації — довільного

усунення деформації при знятті навантаження й легкому зволо-

женні деформованих місць (випуклість, розтяг та інші деформації

від носіння одягу).

Шорсткість вовни — 1320 кг/м

. Її блиск — це результат від-

бивання променів світла від поверхні вовнових волокон. Виріша-

льне значення тут мають форма, розмір і щільність розміщення

лусок зовнішнього шару вовнинки. Гладенька поверхня, на від-

міну від шорсткої, відбиває промені в одному напрямку відповід-

но до кута їх падіння, шорстка — в різних напрямках. Тому в од-

ному випадку спостерігається дуже сильний блиск, а в іншому —

дуже слабкий. Особливо бажаний не поверхневий, а глибокий,

шовковистий блиск, що створює неповторну гру тонів і нарядність

виробів із вовни.

Колір вовнових волокон залежить від особливостей поглинан-

ня світла, яке проникає вглиб волокна, спеціальною речовиною —

пігментом меланіном. Вовна має два види пігментів: еумеланіни

(від чорного до коричневого) та феомеланіни (жовтий пігмент).

Гігроскопічність і вологість — дві фізичні властивості, які

лежать в основі гігієнічних цінностей сировини й значною мірою

впливають на механічні характеристики вовнових волокон. Під

гігроскопічністю розуміють здатність вовни вбирати й віддавати

вологу. А вологість — це відсоток маси води від маси абсолютно

сухої речовини вовни. Серед усіх текстильних волокон вовна

характеризується найвищою гігроскопічністю. Вона може вбирати

33 % вологи і зовні залишатися сухою (у синтетичних волокон цей

показник становить 0,4 – 4,5 %). Вовна має низьку теплопровід-

ність (0,035 Вт/(м

•К)) та меншу порівняно з іншими волокнами

здатність де електризації й забруднення.

Технологічні властивості вовни. При використанні вовни

враховують практично всі її властивості. Але в загальному техно-

логічному розумінні вовну переробляють лише на пряжу та

повсть. Тому основних комплексних технологічних властивостей

дві — прядильна здатність і здатність до утворення повсті (вал-

копридатність).

Прядильна здатність — це придатність порівняно коротких

волокон до переробки на пряжу, довгу текстильну нитку. Вона

залежить від довжини, тонини, гнучкості, еластичності й міцності

вовни та зчеплення волокон. Існують дві системи прядіння воло-

кон: камвольна (гребінна) і суконна (апаратна). За камвольною

системою прядіння переробляють довгу (5,5 см і більше), а за су-

105

озділ 3. Прод

кція вівчарства

конною — коротку (до 5,5 см) вовну. Маса 1 м

камвольної ткани-

ни коливається від 100 до 470, сукна — від 250 до 800 г.

Валкопридатність — властивість вовни перетворюватися на

щільний і пружний матеріал (повсть) у результаті незворотного

переплетення і зближення волокон під впливом механічних дій

(ударів), теплоти і вологи. Вовна сповстюється через наявність

лусок на поверхні волокон, пружність вовнинок, а також через

гнучкість, яка забезпечує здатність волокон до звивання й пере-

плетення. Проте вирішальне значення мають луски. Вони

спрямовані від основи вовнинки вільними кінцями догори. Опір

руху проти лусок більший, тому при періодичних ударах вовнин-

ки рухаються вільними основами вперед (по лінії найменшого

опору) і забезпечують поступове зближення й ущільнення воло-

кон до стану повсті.

Типи елементарних волокон вовни. Всі якісні властивості

вовни (хімічні, гістологічні, фізичні, механічні, геометричні й тех-

нологічні) пов’язані між собою в єдину цілісну систему вовнового

волокна. Типи волокон — це елементарні одиниці («атоми») вовни.

Якщо волокно розділити на складові частини за хімічним складом,

гістологічною будовою, фізичним агрегатним станом, то вовна як

текстильне волокно перестає існувати. Класифікують волокна

переважно за їхньою тониною з урахуванням наявності та ступеня

розвитку серцевини. Існують такі типи елементарних волокон: пух,

перехідний волос, ость, сухий і мертвий волос, ягнячий (песига),

покривний, серпоподібний (кемп). Основних типів три — пух, пе-

рехідний волос і ость, решту відносять до похідних ості.

Пух — найтонше (від 5 до 30 мкм) волокно, що не має серцеви-

ни, складається тільки з лускатого й коркового шарів, характери-

зується дрібною або середньою, добре вираженою звивистістю, по-

перечний переріз нагадує форму кола. Довжина пуху невелика і

становить 4 – 9, іноді 12 – 15 см. За комплексом властивостей є

найціннішим вовновим волокном.

Перехідний волос — товстіше за пух волокно (від 30,1 до

52,5 мкм), часто із слабко розвиненою переривчастою (пунктир-

ною) серцевиною або без неї, середньою або великою, добре вира-

женою звивистістю, овальним і круглим поперечним перерізом,

високою пружністю. Його довжина від 6 – 10 у короткововних до

12 – 20 см і більше у довгововних овець. За виробничою цінністю

на другому місці, займає проміжне місце між пухом і остю.

Ость — дуже товсте волокно (від 52,5 до 210 мкм) із суцільною

помірно розвиненою серцевиною, без звивистості. Воно пряме, з

поперечним перерізом у формі еліпса, жорстке на дотик, пружне,

з довжиною від 7 – 12 у короткововних до 18 – 25 см і більше (іно-

ді до 50 см) у довгововних овець. Залежно від тонини волокон

106

озділ 3. Продукція вівчарства

розрізняють ость тонку (52,5 – 75 мкм), середню (75,1 – 90) і грубу

(90,1 – 210 мкм).

Сухий волос — волокно, схоже на грубу ость, верхня частина

якої дуже жорстка, непружна й ламка. Займає проміжне місце між

остю й мертвим волосом, який непружний і ламкий по всій довжи-

ні, має дуже розвинену серцевину (до 90 % об’єму вовнинки),

непридатний для переробки (тому і називають мертвим), дуже тов-

стий (від 75 до 420 мкм), з поперечним перерізом, який має вигляд

деформованого еліпса. Довжина може досягати 4 – 8 см і більше.

Песига (ягнячий) — прямий, довгий і порівняно товстий волос,

звідси його назва песига (пес). Буває у молодняку до першого

стриження. Погіршує якість вовни.

Кемп (серпоподібний) — товсте і порівняно коротке волокно з

дуже розвиненою серцевиною.

Покривний волос короткий (1 – 2,5 см), товстий, прямий, жорс-

ткий, пружний, із сильним блиском і суцільною серцевиною. У

звичайних овець росте на голові, вухах, нижній частині кінцівок,

у північнокороткохвостих (наприклад, у романівських) — на хвос-

ті й череві, в африканських безвовнових — по всьому тулубу. Для

переробки непридатний.

Жиропіт вовни. Шкіра овець, крім вовнових волокон, утво-

рює ще два компоненти — жир і піт. Жиропіт — швидше механі-

чна суміш цих двох взаємодіючих компонентів, ніж органічне по-

єднання речовин, що доповнюють одна одну.

Вовновий жир (ланолін) належить до ліпідів із групи восків.

Це складні ефіри вищих жирних кислот і спиртів. Ланолін скла-

дається із суміші складних ефірів специфічно розгалужених ви-

щих жирних кислот (ланопальмітинова, ланостеаринова, ланоце-

ринова, меристинова, пальмітинова, карнаубова) з вищими цик-

лічними спиртами (цериловий, карнаубіловий, холестерин, ізохо-

лестерин).

Вовновий піт містить 98 – 99 % води. Його суха речовина скла-

дається із солей калію (85 – 93 %), натрію (4 – 5 %) та з інших

сполук. На 80 – 85 % це калію карбонат К

СО

, або поташ. Наяв-

ність великої кількості сполук лужних металів (калію і натрію)

створює лужну реакцію поту (рН 8 – 9, максимум 10,5). Вміст жи-

ру в немитій вовні коливається від 2 до 28, поту — від 0,5 до 18 %.

Якість жиропоту вища, якщо відношення піт : жир менше за оди-

ницю. Бажані білий і світлі кольори жиропоту вовни.

Домішки вовни. Із зовнішнього середовища у вовновий по-

крив потрапляють мінеральні та органічні домішки. Вміст міне-

ральних (пилу, бруду, базових домішок) може досягати 40 – 45 %.

«Рухомі» мінеральні забруднення часто проникають глибоко у

вовновий покрив, пошкоджують лускатий шар і погіршують якіс-

ні властивості вовнових волокон. Рослинних домішок у руні буває

озділ 3. Прод

кція вівчарства

не дуже багато (4 – 5 %), але вилучити їх із нього складно. Легко-

відокремлювані видаляють у процесі торсання й миття вовни,

важковідокремлювані (рослинні рештки з гачками) вилучають

уже з промитої вовни карбонізацією (додаткове промивання в

4 – 5%-му розчині сульфатної кислоти), що негативно впливає на

її природні властивості. Крім домішок із навколишнього середо-

вища у вовну потрапляє волога, яка також впливає на специфіку

якісних властивостей сировини.

Штапелі і косиці. У вовновому покриві овець елементарні

волокна розміщені не відокремлено одне від одного, а пучками

різного розміру. Пучок, що складається з одного типу елементар-

них волокон, вирівняних за довжиною, називають штапелем, а з

різних типів волокон — косицею, хоча форму косиці може мати і

пучок з одного типу волокон, якщо вовна дуже довга й рідка.

Вовновий покрив вівці і знята з неї вовна (руно) за звичайних

механічних (виробничих) впливів ніколи не розпадаються на еле-

ментарні волокна. Завжди зберігаються пучки, які є основними

структурними одиницями вовнового покриву та руна вівці. Крім

структурної основи, тут найголовніше, що пучок волокон є елемен-

тарною одиницею виду вовни, тобто групової специфіки сировини

за комплексом якісних ознак вовнової продуктивності овець.

Види вовни розрізняють за наявністю елементарних волокон

(однорідна й неоднорідна), співвідношенням і тониною елемен-

тарних волокон (тонка, напівтонка, напівгруба, груба), породни-

ми особливостями вовни (мериносова, немериносова, напівтонка

помісна, цигайська, кросбредна, кросбредного типу та групові

породні підрозділи напівгрубої й грубої вовни).

Тонка вовна складається тільки з пуху (однорідна), має шта-

пельну будову і тонину до 25 мкм (60-ї якості й вище). Овець із

тонкою вовною називають тонкорунними. Якщо така вовна вирів-

няна за тониною, біла, достатньо жиропітна, то її відносять до ме-

риносової. Немериносова вовна — це невирівняна за тониною і

маложиропітна.

Напівтонка вовна складається тільки з перехідного волосу або

пуху і перехідного, вирівняних за тониною, має штапельну і шта-

пельно-косичну будову, тонину 25,1 мкм і більше (58-ма якість і

нижче). Овець із напівтонкою вовною відносять до напівтонкорун-

них. Напівтонка помісна вовна — невирівняна за тониною, ма-

ложиропітна; цигайська — пружна, жорсткувата; кросбредна —

довга, з великою і середньою звивистістю вовнинок, люстровим

блиском, шовковиста на дотик; кросбредного типу — коротша, з

гіршими показниками за блиском, звивистістю та шовковистістю.

108

озділ 3. Продукція вівчарства

Напівгруба вовна має косичну будову і складається з різних

типів волокон (неоднорідна), де значно переважають пух та пере-

хідний волос, ость, тонка чи середньої тонини, мало або зовсім

немає мертвого й сухого волосу. Овець із напівгрубою вовною на-

зивають напівгрубововними.

Груба вовна теж має косичну будову і складається з різних ти-

пів волокон (неоднорідна), де пуху й перехідного волосу мало, але

багато грубої ості, сухого та мертвого волосу, спостерігається знач-

на невирівняність волокон за тониною. Овець із грубою вовною

відносять до грубововних.

Руно, класирування і сортування вовни. Руно — це вовно-

вий покрив річного або близького до річного росту, знятий з вівці у

вигляді суцільного пласта. За осіннього (грубововні породи) або

багаторазового стриження (романівські вівці), стриження ягнят

поточного року народження (поярок) та в деяких інших випадках

вовна не має вигляду цілісного пласта й за нормативними вимога-

ми не вважається руном. Хоча в широкому розумінні, з біологічно-

го і господарського погляду, руном слід вважати будь-яку вовну (на

вівці або зістрижену), яка має адаптивне значення для тварин і

придатна для практичного використання. Руно — це елементарна

одиниця виробництва вовни. Тому воно входить в усі системи

оцінювання й підготовки вовни до реалізації і промислової

переробки. Основні елементи руна — штапелі й косиці. Руна за

будовою бувають штапельні, косичні та штапельно-косичні. Оці-

нюючи руно, враховують ступінь однотипності властивостей вовни

в межах штапелів і косиць (локальна вирівняність) та на різних

частинах руна або на тулубі вівці (топографічна вирівняність).

Чим вищий рівень селекційної роботи, тим вища вирівняність які-

сних властивостей вовнового покриву овець.

Ознаки класифікації овець. Якісні компоненти руна за пе-

реліком досить постійні. Протягом століть залишається постійним

і загальний перелік можливих систем переробки вовни (тканини,

трикотаж, килими, повсть), тому постійними є також загальні

ознаки оцінювання руна (вид вовни, тонина, довжина, стан і

колір). За цими ознаками здійснюється науково-технічна класи-

фікація вовни, яка передбачає використання більш досконалих

методів лабораторного та органолептичного оцінювання, раціона-

льного поєднання ознак і прийомів оцінювання руна, різноманітну

нормативну регламентацію. З урахуванням результатів науково-

технічної класифікації будують державні стандарти на вовну.

Класирування й сортування вовни. В нашій країні існують

заготівельні та промислові стандарти. Заготівельні стандарти

регламентують класирування, а промислові — сортування вовни.

В основу класирування й сортування покладено одні й ті самі

ознаки: вид вовни, тонину, довжину, стан і колір. Відмінність

109

озділ 3. Прод

кція вівчарства

тільки в тому, що при класируванні руно залишають цілим, а при

сортуванні — розривають на окремі сорти. Нині розроблено і

впроваджено систему класирування з частковим розривом рун.

П’ять комплексних ознак оцінювання вовни покладено в основу

системи розриву рун та подальшого поділу вовни по групах сиро-

вини. Після стриження вовну поділяють на рунну й нижчі сорти.

До останніх відносять обніжку і клюнкер. Рунну розривають на

рунну основну, пожовтілу, 58 – 56-ї якості в тонкій, неоднорідну в

напівтонкій, базову, звалок, тавро (змивне), кольорову в тонкій

немериносовій. Рунну основну й пожовтілу поділяють далі за то-

ниною, довжиною, станом та кольором. Для реалізації вовну фор-

мують у межах отар у заготівельно-промислові сорти.

Вихід чистого волокна і реалізаційна ціна вовни. Метою

класирування вовни є підготовка сировини до найбільш раціо-

нальної переробки і використання та встановлення реалізаційної

ціни на вовну відповідно до її якісних властивостей. Господарства

реалізують немиту вовну, а масштаби цін розраховують на чисте

волокно. Тому виникає потреба у визначенні виходу чистого

волокна — відношення маси чистої вовни до маси немитої, вира-

жене у відсотках. Чиста вовна складається з постійної маси про-

митої вовни і маси кондиційної вологи (17 %). Постійну масу про-

митої вовни визначають висушуванням або за допомогою гідро-

апаратів.

Реалізаційна ціна 1 кг чистої вовни у межах певного нормати-

вного масштабу залежить від показників її класирування: на-

йменування групи (сорту) розриву рун (основна, пожовтіла, базо-

ва, клюнкер та ін.), виду вовни, тонини, довжини, стану та кольо-

ру. А реалізаційна ціна 1 кг немитої вовни залежить ще й від ви-

ходу чистого волокна у відсотках.

Первинна обробка, промислова переробка та викорис-

тання вовни. Шлях вовни від виробництва до готової продукції

є багатоступеневим. На сільськогосподарських підприємствах

вовну виробляють, класирують, визначають вихід чистого во-

локна й реалізують (товар — немита вовна). На фабриках пер-

винної обробки вовни (в Україні дві такі великі фабрики — в

Чернігові й Харкові) проводять: контрольне класирування (за

централізованого надходження немитої вовни з господарств на

фабрику), сортування, промивання, висушування, кондиційну

витримку й реалізацію вовни (товар — промита вовна). На кам-

вольно-суконних комбінатах (фабриках) вовну прочісують (топс

може бути товаром), прядуть (пряжа може бути товаром), виго-

товляють із неї тканини (товар — тканини). Швейна промисло-

вість використовує тканини (товар — готовий одяг), трикотажна

й килимова — пряжу (товар — трикотаж і килимові вироби), пов-

стяна — чисту вовну (товар — вироби із повсті). Торгівля реалі-