Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

110

озділ 3. Продукція вівчарства

зує вроздріб вироби з вовни населенню. Паритет цін на цьому

шляху такий, що виробник вовни завжди перебуває в скрутному

економічному становищі. Тут потрібна ґрунтовна оптимізація як

організаційної структури заготівлі вовни, так і системи ціноут-

ворення з урахуванням собівартості виробництва вовни, динамі-

ки світових цін на цю сировину, можливості бюджетних дотацій,

необхідності зваженої митної системи в державі щодо імпорту

вовни та виробів із неї.

Кількісні характеристики вовни. Загальними кількісними

показниками вовни є настриг немитої і чистої вовни з однієї вівці.

Настриг немитої вовни — це маса руна, а настриг чистої вов-

ни — це вихід чистої вовни з одного руна. Індивідуальні й групові

показники настригу немитої (0,5 – 31,7 кг) та чистої (0,3 – 15 кг)

вовни коливається в дуже широких межах залежно від ступеня

розвитку кожного із структурних компонентів настригу вовни.

Щодо настригу немитої вовни такими компонентами є маса, або

настриг, чистої вовни (30 – 75 %), вовновий жир (2 – 28), піт

(0,5 – 18), мінеральні (4 – 45) та рослинні (0,2 – 5) домішки і воло-

га (8 – 20 %). Настриг чистої вовни визначається її тониною, дов-

жиною, густотою, розміром тварин, складчастістю шкіри та оброс-

лістю тулуба овець.

3.2. Смушки

Ознаки для оцінювання. Смушок — це шкурка ягняти у віці

1 – 3 доби з волосяним покривом у вигляді завитків. Такі шкурки

отримують від ягнят спеціалізованих порід: каракульської, со-

кільської, решетилівської, малич, чушка. Оскільки за поголів’ям і

якістю завитків каракульські вівці значно переважають решту

порід, усі смушки часто називають каракулем. Усі ознаки смушка

можна об’єднати в чотири групи: загальні товарні властивості,

якість волосу, колір смушка, якість (типи) завитків. Ознаки кож-

ної із зазначених груп можуть мати вади, які дефектують за нор-

мативними характеристиками. Комплексна оцінка сировини вра-

ховує різноманітність груп та сортів смушка (каракулю).

Загальні товарні властивості смушків характеризуються

трьома ознаками: розміром, товщиною шкурки (міздрі) і масою

одиниці її площі. Бажана велика за площею, тонка й легка шкур-

ка. Досягти цього непросто, зважаючи на біологічні кореляції.

Дуже тонка шкіра часто спостерігається у тварин ніжного типу.

Саме це є причиною зменшення живої маси, а на 1 кг живої маси

ягнят припадає орієнтовно 350 – 450 см

площі шкіри. Якщо вра-

хувати, що жива маса ягняти при народженні коливається в ме-

111

озділ 3. Прод

кція вівчарства

жах 1,5 – 5 кг, то звичайно його шкурка буде невеликою. Проте

великі ягнята можуть бути грубого типу. Велика за площею шку-

рка в такому разі товста, важка, з низькими смушковими якостя-

ми. Оптимального поєднання властивостей каракулю досягають

селекцією.

Якість волосу визначається такими ознаками: довжиною,

товщиною, густотою, шовковистістю, інтенсивністю пігментації

та блиском. За стандартом довжина волосу на шиї чорного ягня-

ти має бути не більш як 35, а сірого — не більш як 40 мм. Пере-

ростання волосу небажане. Селекцію проводять на коротковов-

новість новонароджених ягнят, що сприяє збільшенню густоти

вовни, хоч з посиленням густоти вона стає тоншою і завитки

втрачають пружність. У разі збільшення товщини вовнинок

зменшується густота вовни, завитки стають пухкими, а також

зростає еліптичність ості (завитки утворює практично тільки

ость), внаслідок чого зменшується шовковистість волосу (він стає

сухим, жорстким, небажаним). Дуже тонке, як і дуже товсте во-

локно, не створює глибокого («благородного») блиску волосу.

Комплексна цінність смушка становить основу селекційного

компромісу.

Колір волосяного покриву смушка може бути однотонним

(чорний — арабі, коричневий — комбар, димчастий, бурий, бі-

лий), сур (однотонно пігментований волос із світлою верхівкою),

плямистим (підпалий, зворотнопідпалий, сідлоподібний), скла-

деним (рівномірно змішані пігментовані й непігментовані волок-

на). До останнього типу належать сірий колір — ширазі (змішу-

вання білих і чорних волокон) та рожевий — гулігаз (змішування

білого і коричневого волосу). Це підвиди шкурок за механізмом

утворення кольору волосяного покриву смушка.

У виробничій і торговельній практиці смушки та ягнят смушко-

вих порід овець поділяють на такі групи: чорні, сірі, сур, кольорові.

Типи завитків. Завиток — це група волосу, зігнутого у пев-

ній формі або розміщеного в певному порядку. Існують такі види

завитків: вальок (рис. 3.5),

біб (цінні), гривки (менш

цінні), кільце, напівкільце

(малоцінні), горошок,

штопороподібний, зав

′

тка,

ласи, деформовані (пороч-

ні). Цінність завитків ви-

значається їх загальною

будовою та структурними

особливостями.

Вальок — це однодуго-

вий лінійний (трубчастий)

Рис. 3.6. Смушок із завитками

типу вальок

112

озділ 3. Продукція вівчарства

завиток закритого типу. Вісь завитості в нього паралельна до по-

верхні шкіри. Ступінь завитості покривного волосу не перевищує

форми замкнутого кола. Це найцінніший завиток.

Біб має орієнтовно таку саму структуру, як і вальок, але він

коротший (до 12 мм).

Гривки — збіжні у формі гребеня або розбіжні у формі ялинки

лінійні потоки майже не завитого, але паралельно розміщеного

волосу.

Кільце — дводуговий завиток: одна дуга розміщується пара-

лельно до поверхні шкіри, в друга — вертикально.

Напівкільце — однодуговий завиток, незамкнуте кільце якого

розміщується вертикально по поверхні шкіри.

Горошок — багатодуговий завиток (дві — чотири дуги), вісь

завитості вертикальна до поверхні шкіри, кінчики пучка волосу

утворюють закритий вузол (горошину).

Штопор — багатодуговий завиток (понад чотири дуги), більш

пухкий, кінці волосу виходять на поверхню завитка.

Зав

′

тка — для неї характерні дві — три дуги, дуже розшире-

на основа пучка волосу і звужена верхівка, нагадує завитки чере-

пашки.

Ласи — ділянки смушка з паралельним розміщенням волосу.

Деформація — сухий («палений») волос, повстистість (кошма),

вихрастість і ласоподібність (переростання і втрата паралельного

розміщення волосу).

Смушкові групи і сорти каракулю встановлюють, врахову-

ючи весь комплекс ознак (від якості шкурки до якості завитків).

Проте в межах поділу шкурок за кольором базове значення мають

три ознаки: типи завитків, їхні форма та розмір. Шкурки ягнят

спеціалізованих смушкових порід овець поділяють на три смуш-

кові групи — жакетна, кавказька, ребристо-плоска, а ягнят — на

чотири смушкові типи — жакетний, кавказький, ребристий, пло-

ский.

Форма валька і боба у шкурок, які відносять до жакетної гру-

пи, напівкругла, а вальки довгі й середні з відмінною і доброю

якістю волосу.

Кавказька група смушків також має завитки напівкруглої

форми, проте для них характерна перерослість волосу.

Шкурки ребристо-плоскої смушкової групи мають ребристу

або плоску форму валька, часто трапляються довгі вузькі гривки,

можуть бути ласи. У шкурок перших сортів висока якість волосу.

Високо ціняться жакетні та ребристо-плоскі смушки.

Формування смушка. Смушкова продуктивність овець фор-

мується в період внутрішньоутробного розвитку плода й досягає

апогею до моменту народження ягняти. Причини утворення за-

витків каракулю повністю ще не з’ясовано. Одна з найперспек-

113

озділ 3. Прод

кція вівчарства

тивніших теорій ґрунтується на явищі групової переорієнтації

волосяних фолікулів у шкірі, яке виникає через об’єктивні зако-

номірності нерівномірного росту органів і тканин овець в онто-

генезі. В цілому відома лише загальна специфіка формування

смушка у зв’язку з періодом внутрішньоутробного розвитку

плода.

Шкурка плода овець у ранньому віці (110 – 125 діб) назива-

ється голяк (короткий, паралельно розміщений волос), у пізньо-

му (125 – 145 діб) — каракульча (муаровий малюнок), за кілька

днів до народження (у 145 – 150-добовому віці) — каракуль-

каракульча (муаровий малюнок і окремі сформовані завитки),

новонароджених ягнят — каракуль чи смушок (усі завитки

сформовані).

Високо поціновується каракульча, яку можна отримати від

передчасно народжених ягнят або від попередньо спарованих і

забитих вівцематок, яких щороку вибраковують (20 %) для реалі-

зації на м’ясо. Хоча каракулівники світу прагнуть селекційним

шляхом так змінити спадковість овець, щоб мати каракульчу від

новонароджених ягнят і створити новий смушковий тип — муа-

ровий шовк.

3.3. Овчини

Овчини — це шкури дорослих овець і молодняку після 4 – 6-мі-

сячного віку. У них є два головних компоненти: шкура і волося-

ний покрив. З цими характеристиками, особливо із специфікою

волосяного (вовнового) покриву шкур, пов’язані всі позитивні яко-

сті та вади овчин, система їхньої оцінки, консервування,

переробки й остаточного призначення та використання. За

комплексом ознак найбільш доцільного використання овечих

шкур у системі переробки і для потреб населення овчини

поділяють на три категорії: шубні, хутрові та шкіряні.

Шубні овчини. Це шкури овець з неоднорідною вовною. Ви-

користовують їх для виготовлення шубних виробів — дублянок,

кожухів, бекеш, кожушків, жилетів, які шиють переважно воло-

сяним покривом всередину (за винятком комірів до шубних

виробів). За породними особливостями шубні овчини поділяють

на три групи: романівські, російські і степові.

Романівська є найкращою шубною овчиною у світі: пух довший

за ость (м’яка на дотик, гарна поверхня овчини завдяки наявності

завитків пуху над остю), сіро-блакитний колір (поєднання білого

пуху й чорної ості), товста й пружна ость (стійкість проти зминан-

ня і звалювання вовнового покриву овчин), добра густота вовни,

114

озділ 3. Продукція вівчарства

тонка, міцна, щільна й легка міздря. Розрізняють пояркову овчи-

ну (молодняку 5 – 6-місячного віку, основна товарна продукція) і

овчину дорослих тварин, які залежно від якості волосяного по-

криву поділяють на три групи.

До російських овчин відносять шкури від решти грубововних

порід овець. Вони відрізняються значною кількістю пуху й від-

носно тонкою остю, значно кращі за степові овчини. Шубні овчи-

ни за довжиною вовни поділяють на вовнові (понад 6 см), напів-

вовнові (від 2,5 до 6 см) і низькововнові (від 1,5 до 2,5 см).

Для степових овчин характерна значна кількість пуху та ба-

гато грубої ості й мертвого волосу. Вони великого розміру, важкі

(одержують від курдючних та дорослих каракульських овець).

Хутрові овчини (цигейки) — шкури овець з однорідною

вовною, які використовують для виготовлення хутрових виробів

(шуб, манто, дублянок, комірів, головних уборів, пальт), шиють

переважно хутром назовні. За породними особливостями їх

поділяють на тонкорунні, напівтонкорунні і напівгрубі, а за до-

вжиною вовни — на вовнові (більш як 3 см), напіввовнові (від 1

до 3 см) і низькововнові (від 0,5 до 1 см). Залежно від наявних

вад на різних ділянках шкури хутрові овчини поділяють на чо-

тири сорти.

Шкіряні овчини — не придатні для виготовлення шубних і

хутрових виробів шкури, з яких знімають волос і використовують

їх для виготовлення рукавичної лайки, взуттєвої замші, хромової,

шевро, галантерейної та підкладкової шкіри.

3.4. М’ясна продуктивність овець

Існує економічна необхідність і біологічна можливість розвит-

ку в овець не тільки специфічних (вовнової, смушкової, овчинної),

а й загальних видів продуктивності сільськогосподарських тва-

рин (м’ясної та молочної). Численні ознаки м’ясної продуктивнос-

ті поділяють на дві групи: прижиттєві й післязабійні.

Прижиттєві ознаки: будова тіла (широкотілий, вузькотілий і

проміжний тип), жива маса (30 – 170 кг), середньодобові прирости

(від 100 – 150 до 400 – 500 г), швидкостиглість (висока, середня,

низька), витрата корму на 1 кг приросту (від 4 – 6 до 15 – 17 корм.

од.), вгодованість (вища, середня, нижчесередня).

Післязабійні ознаки: забійна маса (10 – 80 кг), забійний

вихід (35 – 55 %), частини туші (частки шиї, лопаток, грудей,

пахвини, спини, попереку, крижів, стегон), тканини туші (част-

ки кісток, м’язів, жиру), коефіцієнт м’ясності (3 – 7), співвідно-

шення м’язи : жир (від 1 : 0,3 до 1 : 2 – 2,5), якість м’яса (смак,

колір, вологість, ніжність, мармуровість), якість жиру (смак, ко-

115

озділ 3. Прод

кція вівчарства

лір, консистенція), хімічний склад баранини (вода 60 – 70 %,

білок 15 – 20, жир 17 – 24, мінеральні речовини — близько 1 %),

енергетична цінність 1 кг баранини (10 – 12 МДж, або 2500 –

3000 ккал).

Особливості баранини: специфічний приємний смак дичини

й неперевершеного делікатесу (ягнятина і м’ясо молодняку до

1,5-річного віку); містить у 2 – 3 рази менше холестерину, ніж

свинина та яловичина; багате джерело незамінних амінокислот,

кальцію, фосфору, заліза, мікроелементів, вітамінів групи В,

бажаних ароматичних та стимулювальних речовин. Проте в жод-

ного виду сільськогосподарських тварин, крім овець, немає такої

великої різниці між особливостями м’яса дорослих тварин і

молодняку. М’ясо дорослих овець часто набуває неприємного

запаху, зумовленого вмістом гірсинової кислоти, який посилю-

ється при повторному підігріванні страв. Жир має високу точку

топлення і застигання (40 – 47 °С), що також негативно впливає

на якість м’ясних страв у міру зниження їх температури. Тому

баранину споживають гарячою з додаванням значної кількості

ароматичних та гострих спецій.

У виробничих умовах бажано підвищувати швидкостиглість

овець і реалізовувати тварин на м’ясо в молодому віці. За таких

умов витрати кормів на 1 кг приросту зменшуються (4 – 6 корм.

од.), а якість м’ясної продукції значно поліпшується (приємний

запах і смак, температура топлення жиру становить 32 – 37 °С, як

у птиці). Ягнятина й молода баранина є цінними продуктами ха-

рчування і користуються попитом на внутрішньому та світовому

ринках.

3.5. Молочна продуктивність овець

Овече молоко — цінний харчовий продукт, з якого виготовля-

ють різноманітні сорти сиру (рокфор, пекаріно, бринза, качкавал,

чанах тощо) і кисломолочні продукти (йогурт, кисле молоко, ай-

ран, мацоні та ін.). У його складі міститься близько 120 різних

компонентів, серед яких на жир припадає 6 – 9 %, білок 5 – 7 і

мінеральні солі — до 0,9 %. В цілому суха речовина становить

18 – 19 %. Енергетична цінність 1 кг овечого молока 4 – 5,5 МДж

(400 – 1300 ккал). На одержання 1 кг м’якого сиру (бринзи) ви-

трачають до 5, а твердого (рокфор) — близько 7 кг овечого молока.

Витрати коров’ячого молока досягають відповідно 10 і 13 кг. За

вмістом основних поживних речовин овече молоко переважає ко-

ров’яче в 1,5 – 1,8 раза.

116

озділ 3. Продукція вівчарства

Лактація у звичайних овець триває 4 – 5 міс (у спеціалізова-

них порід — до 7 міс). Доїти вівцематок починають після відлу-

чення ягнят у 2,5 – 3-місячному віці. За оптимальних умов годів-

лі та утримання від однієї вівцематки за лактацію одержують

60 – 80 кг товарного молока. Продуктивність вівцематок

спеціалізованих молочних порід 300 – 400, а рекордисток — до

1000 кг молока за лактацію. Якщо врахувати, що в овечому

молоці сухих речовин у 1,5 раза більше, ніж у коров’ячому, а

вівцематка в 10 разів менша за корову, то успіхи селекції і техно-

логії у вівчарстві не поступаються перед досягненнями у

молочному скотарстві. Але це щодо спеціалізованих порід. У

звичайному вівчарстві товарного овечого молока одержують дуже

мало, оскільки в Україні овець майже не доять, хоча молоко є

третім (після вовни й баранини) істотним джерелом прибутку у

вівчарстві.

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

Розділ 4

РОЗВЕДЕННЯ ОВЕЦЬ ТА ПЛЕМІННА РОБОТА

У ВІВЧАРСТВІ

4.1. Теоретичні основи селекції

Розведення — це наука про створення і розмноження сільсько-

господарських тварин і птиці та поліпшення їхніх спадкових яко-

стей. Воно передбачає розроблення теоретичних основ та прак-

тичних прийомів племінної роботи у тваринництві. Під племін-

ною роботою у вівчарстві розуміють систему організаційно-

зоотехнічних заходів щодо поліпшення породних і продуктивних

якостей овець.

Виробничий процес у вівчарстві має трикомпонентну структу-

ру: продукція, селекція і технологія. Селекція забезпечує форму-

вання спадкових задатків бажаного комплексу ознак продуктив-

ності і адаптації овець. Вона супроводжується зміною поколінь

організмів на основі оцінки індивідуальних показників продук-

тивності і здоров’я тварин, що формуються у фотогенезі за часо-

вими періодами процесу виробництва. Результатами селекції ви-

значаються якісні, кількісні та економічні показники у формі со-

бівартості та реалізаційної ціни одиниці продукції. Продукція і

селекція мають широкий спектр взаємозалежних зв’язків. Вимоги

ринку до якісних характеристик продукції, а вони на фоні існую-

чого попиту формують реалізаційну ціну одиниці продукції, ста-

новлять основу нормативної бази селекції за якісними показни-

ками продуктивності овець.

Селекція забезпечує поліпшення спадкових задатків продук-

тивності та здоров’я овець, її теоретичні основи є практично одна-

ковими для всіх видів сільськогосподарських тварин і ґрунтують-

ся на закономірностях мінливості в популяції. Особливості мето-

дів племінної роботи у вівчарстві зумовлені специфікою продукції

овець — вовни, смушків, овчин. Успішне ведення її потребує від

спеціалістів знань основ генетики, практичного володіння при-

йомами оцінювання, добору і підбору тварин, вмінням кваліфіко-

вано аналізувати і планувати розвиток галузі. В цілому селекція,

як одна з трьох складових вівчарства включає об’єкти роботи і

методи. Об’єкти — це вівці з часу одомашнення до сучасних вироб-

ничих напрямів вівчарства, а методи — практична реалізація

закономірностей селекції. Селекція — це складний комплекс зоо-

118

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

технічних заходів, спрямованих на якісне перетворення і раціо-

нальне використання існуючих, а також створених нових порід,

типів, ліній та їх кросів. Як визначав M.I. Вавилов, селекція — це

еволюція живих організмів, яка спрямовується волею людини.

Установлено, що всі рослини і тварини складаються із клітин.

Кожна клітина має складну біотехнічну структуру і складається із

клітинної оболонки, цитоплазми та ядра. Ядро клітини в період спо-

кою має сітчасту структуру із тонких ниточок. Під час поділу кліти-

ни ниточки скорочуються і набирають форми паличок, здатних фар-

буватися, їх видно під мікроскопом, і називаються вони хромосома-

ми. Головне призначення хромосом — бути носіями генів. Гени —

матеріальні часточки, що лежать в основі життєдіяльності організму

і є відповідальними за формування окремих його ознак.

Кожен вид тварин характеризується своїм відповідним набо-

ром хромосом. В овець, наприклад, їх 54. При цьому в кожному

наборі хромосом можна знайти по дві подібні. Відмінності за кіль-

кістю хромосом між баранами і вівцематками немає. Незважаючи

на низький рівень вивчення каріотипу, відомо багато факторів

спадкових порушень кількісного або морфологічного складу хро-

мосом у тварин. Такі відхилення можуть бути причиною зміни

деяких продуктивних ознак і прояву спадкових аномалій, що за-

вдають значних збитків виробництву.

Установлено, що ріст і розвиток живого організму відбувається

на основі поділу та утворення нових соматичних і статевих клі-

тин. У процесі розмноження хромосоми соматичних клітин поді-

ляються і розходяться в однакових кількостях у дочірні клітини.

Розмноження клітин за таким принципом називається мітозом.

Тип розмноження статевих клітин називається мейозом. На від-

міну від мітозу, він завершується утворенням двох дочірніх клі-

тин із однієї материнської з половинним набором хромосом. У ре-

зультаті цього всі яйцеклітини ярок мають по одній Х-хромосомі,

а спермії баранів можуть бути з Х або Y-хромосомою. При поєд-

нанні батьківської і материнської Х-хромосом розвиватиметься

організм ярочки, а при поєднанні яйцеклітин з Х-хромосомою та

спермія з Y-хромосомою — потомство чоловічої статі. Отже, від-

мінність між сперміями, половина з яких має X, а решта — Y-хро-

мосому, є біологічним механізмом, який зрівноважує подібне на-

родження ягнят різної статі.

Науковими дослідженнями встановлено, що показники роз-

витку, багатоплідності, м’ясної і молочної продуктивності визна-

чаються багатьма факторами, які можна поділити на дві катего-

рії: середовищні і спадкові. До факторів середовища, які істотно

впливають на продуктивність тварин, належить якість кормів,

повноцінність раціонів і рівень годівлі, мікроклімат приміщення

та кліматичні особливості зони, технологія утримання тварин,

кваліфікація обслуговуючого персоналу, організація виробничих

119

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

процесів. Шляхом раціонального використання зазначених фак-

торів можна порівняно швидко і значною мірою підвищити про-

дуктивність тварин, але не вище рівня, зумовленого спадковими

можливостями їхнього організму.

Природою так установлено, що кожна жива істота залишає по-

дібне собі потомство. Потомству від батьків передаються і харак-

терні породні особливості. Явище давати подібне собі потомство

називають спадковістю.

Проте як би споріднені тварини не були схожі між собою, кож-

на з них має свої особливості. Це явище у споріднених тварин на-

зивають мінливістю.

Частка мінливості, зумовлена генетичними факторами, нази-

вається успадкуванням і позначається h

. Коефіцієнт успадку-

вання визначається різними методами:

 подвоєнням коефіцієнта кореляції r між батьками і нащад-

ками —

Cx Cy Cd

CxCy

(батьки — нащадки);

 подвоєнням коефіцієнта регресії

між батьками і нащад-

ками —

(батьки — нащадки);

 однофакторним дисперсійним комплексом та ін.

Коефіцієнти успадкування можуть змінюватися від 1 до 100 %

або від 0 до 1 залежно від методу їх розрахунку (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Відносна оцінка успадкування в овець (за К. Террілом, 1968)

Висока (кое-

фіцієнт успад-

кування

більш як 0,6,

або 60 %)

Від середньої

до високої

(коефіцієнт

успадкування

більш як 0,5

до 0,6, або від

50 до 60 %)

Середня (кое-

фіцієнт успад-

кування

більш як 0,4

до 0,5, або від

40 до 50 %)

Від низької до

середньої (ко-

ефіцієнт ус-

падкування

більш як 0,3

до 0,4, або від

30 до 40 %)

Низька (кое-

фіцієнт успад-

кування менш

як 0,3, або до

30 %)

Оброслість

голови

Жива маса у

річному віці

Середньодо-

бовий приріст

Жива маса

при відлучен-

ні

Жива маса

при наро-

дженні

Довжина вов-

ни

Маса немитої

вовни

Особливості

туші

Молочність Тілобудова

Кількість зви-

вистості на

1 см довжини

Маса митої

вовни

Особливості

овчини

Кількість сос-

ків

Кондиція

Наявність песи

ги у новонарод-

жених ягнят

Товщина во-

локна

Загальна

оцінка тварин

— Плодючість

— Довжина стег-

нової кістки

Складчастість,

колір ніг

— Кількість яг-

нят при від-

лученні

— — Стійкість про-

ти паразитів

— —