Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

140

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

дає змогу отримувати не тільки окремих продуктивних особин, а

й групи тварин, лінії, нові типи й породи.

На думку акад. М.Ф. Іванова, підбір дає змогу виділити і за-

кріпити всі дрібні мутації, які поліпшують породу в цілому, ком-

бінувати генотипи й таким чином створювати нові, більш продук-

тивні лінії, що було підтверджено при створенні ним асканійської

тонкорунної породи овець.

У практиці розведення овець багато прикладів, коли один і

той самий баран-плідник при паруванні з різними вівцематками

дає потомство різної якості. Зоотехнічна наука і спеціальна гене-

тика не можуть ще безпомилково передбачати результати кожно-

го парування. Проте з деяких питань підбору розроблено прави-

ла, застосування яких забезпечує бажаний результат. Багаторіч-

на практика підбору виробила такі правила: подібне з подібним

дає подібне; краще з кращим дає краще; краще з подібним же

кращим дає краще; гірше з кращим поліпшується.

У вівчарстві застосовують два методи підбору — однорідний

(гомогенний) і різнорідний (гетерогенний).

Однорідний підбір. Це парування вівцематок і баранів, подіб-

них між собою за основними селекційними ознаками. Застосову-

ється для того, щоб зберегти в потомстві характерні ознаки бать-

ків, виробити у тварини велику стійкість у спадковій передачі по-

зитивних якостей і посилити зміни тих переваг, які є щодо цього.

Велика схожість між собою батьків, підібраних для парування,

сприяє кращій передачі якостей потомству і надійно посилює се-

лекційні ознаки в наступних поколіннях.

У будь-якій отарі парування тварин за певними ознаками різ-

ниться, тому однорідного підбору практично не існує — в кожно-

му випадку однорідного підбору є елементи різнорідного і навпа-

ки. Наприклад, у стаді овець породи прекос для посилення і за-

кріплення кращих м’ясних якостей для баранів з добре розвине-

ними м’ясними формами підбирають більш широкотілих маток.

Серед підібраних маток можуть бути особини з більш-менш гус-

тою і довгою вовною, з білим, кремовим і жовтим жиропотом. У

цьому разі підбір за типом будови тіла буде однорідним, а за гус-

тотою, довжиною вовни та якістю жиропоту — різнорідним.

Отже, при однорідному підборі прийнято парувати тварин, що

мають подібні ознаки, яким у розведенні надається велике зна-

чення, а інші ознаки можуть бути різними. Основне правило од-

норідного підбору полягає в тому, щоб плідник завжди був кра-

щим за маток, з якими парується.

Правило «подібне з подібним дає подібне» широко застосову-

ють у своїй роботі англійські заводчики. М.А. Кравченко вважає,

що подібне може бути не тільки хорошим, а й посереднім і навіть

поганим. Звичайно, розсудливий вівчар не паруватиме тварин за

141

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

принципом погане з поганим. Не вигідно парувати й посередніх

тварин з посередніми того самого типу, бо в такому разі отримає-

мо посередність з великою спадковою стійкістю. На думку

М.А. Кравченка, правило «краще з кращим дає краще», введене в

зоотехнічну термінологію П.М. Кулешовим, повніше виражає особ-

ливості цього методу та його спрямованість. Воно передбачає, що

до самки з якоюсь добре вираженою позитивною ознакою підби-

рають самця, у якого ця ознака теж добре розвинена.

Керуючись правилом «краще з кращим дає краще», слід кра-

щих маток стада парувати із найкращими баранами цієї самої

породи. За такого поєднання батьківських пар від усіх або від бі-

льшості вівцематок отримують ягнят, кращих за батьків. Напри-

клад, для вівцематки асканійської породи з довжиною вовни

10,5 см треба підібрати такого барана, у якого б довжина вовни

була не менша, а густота та оброслість вищі, ніж у матки. Тому

підбір і вирощування племінних баранів або купівля добрих ба-

ранів в інших господарствах є одним із головних завдань у пле-

мінній роботі.

Правило добору «краще з подібним ще кращим дає краще» не

вносить нічого нового, а тільки уточнює наведене вище правило

підбору. Однорідний підбір особливо ефективний, якщо його про-

водять в одному напрямі упродовж кількох років в умовах, які

забезпечують виявлення потенційних можливостей тварини.

Застосовуючи метод однорідного підбору, не слід забувати і про

його недоліки, бо тварин без вад дуже мало. Так, серед тонкорун-

них овець з довгою вовною і добрими м’ясними якостями трапля-

ються особини з поганою оброслістю черева й недостатньо густою

вовною на основних частинах тулуба. Такі самі вади властиві й

баранам. За однорідного підбору за м’ясними якостями, поєдна-

ного з підбором за великою довжиною вовни, негатив щодо оброс-

лості черева може бути посилений.

Різнорідний підбір. За такого підбору самці й самки, яких

спаровують, значно різняться за вираженістю основних селекцій-

них ознак. Тварини при цьому можуть бути однаково оцінені за

комплексом ознак, але значно різнитися за рівнем розвитку

окремих ознак, а також за типом. Так, якщо для вівцематок аска-

нійської породи, що належать до еліти та І класу, мають нор-

мальну густоту вовни й довжину 7,5 см, підібрано барана класу

еліта з нормальною густотою вовни і довжиною 10 см, то в селек-

ції за довжиною вовни такий підбір буде різнорідним.

Різнорідний підбір застосовують з метою зміцнення типу по-

томства, порівнюючи з одним або з обома батьками щодо утво-

рення в потомства нових ознак, а також виправлення вад, які

мали батьки. Такий підбір зазвичай ослаблює консерватизм спад-

кової стійкості біологічних і господарських ознак тварини. Пра-

142

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

вило «гірше з кращим поліпшується» чітко виражає суть різно-

рідного підбору.

У практиці роботи товарних ферм різнорідний підбір широко

застосовують тоді, коли барани-плідники значно перевершують

вівцематок своїм класом і особливо вираженістю провідних ознак.

Більшість у маточному поголів’ї таких ферм становлять тварини

нижчих класів. Для них підбирають баранів-плідників ДПС або

власного стада класу еліта. Жива маса і вовнова продуктивність

баранів здебільшого вищі за аналогічні показники маток у півто-

ра-два рази. Добір може бути більшою або меншою мірою різно-

рідним за екстер’єрно-конституціональним типом, віком, типом

складчастості шкіри, густотою, довжиною, тониною вовни та ін-

шими важливими ознаками. За такого підбору створюються реаль-

ні можливості для отримання приплоду, кращого за матерів.

У племінній роботі в стаді може виникнути потреба поліпшити

ті чи інші якості тварин або прискорити цей процес, а потрібних

плідників такої породи немає. У такому разі використовують ба-

ранів іншої породи з потрібними якостями. Отже, міжпородне

схрещування певною мірою є різнорідним підбором.

Широке застосування різнорідного підбору в користувальному

вівчарстві на товарних фермах не виключає і можливість однорід-

ного підбору. Застосовувати його слід у маточному поголів’ї пле-

мінних груп високої продуктивності.

Наведені правила і методи підбору тварин для парування ви-

значають загальний напрям у цій справі. На практиці це відбува-

ється значно складніше, бо кожна тварина стада має свою спадко-

вість, яка в поєднанні зі спадковістю іншої особини дає задатки

новому організмові, в якого ці задатки будуть виражені своєрідно.

Позитивною особливістю різнорідного підбору є те, що при його

використанні парують тварин біологічно повноцінних, з вираже-

ною підвищеною життєвістю та більш раціональним використан-

ням поживних речовин корму на утворення продукції. Ці особли-

вості в поєднанні з високою продуктивністю помісних тварин у

найближчій перспективі створюють можливості вважати однорід-

ний підбір одним із основних методів розведення в товарному вів-

чарстві.

У племінній роботі у кожному стаді овець доводиться застосо-

вувати водночас і однорідний, і різнорідний підбір. Приклад

вдалого поєднання цих методів показав М.Ф. Іванов при виве-

денні асканійської тонкорунної породи овець (рис. 4.1). Баран

№ 8040 мав довгу для того часу (8 см), але рідку вовну і викори-

стовувався для парування у групах вівцематок: 1) з довгою, 2) з

короткою, але густою вовною. У першому випадку підбір був од-

норідним, у другому — різнорідним. Барана № 8060 з короткою,

але густою вовною також використовували у цих групах вівце-

143

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

маток. Тип баранів № 1/24, 7/23 був комбінований. До них під-

бирали вівцематок такого самого комбінованого типу з трохи

більшою довжиною вовни. Такий підбір має на меті закріпити в

потомстві цінні якості.

Дуже

густововні

Густововні,

короткововні

Густововні,

довгововні

Рідкововні,

довгововні

Дуже

довгововні

№ 8060,

дуже густововний,

короткововний

№ 1/24, 7/23,

густововні,

короткововні

№ 8040,

рідкововний,

дуже довгововний

Матки

Барани

Рис. 4.1. Схема підбору пар для парування,

застосована акад. М.Ф. Івановим при виведенні

асканійської тонкорунної породи овець

Залежно від призначення маточного поголів’я та напряму ви-

користання одержуваного від них приплоду застосовують індиві-

дуальний і груповий підбір.

Індивідуальний підбір полягає в тому, що для кожної вівце-

матки чи барана відповідно до їхньої продуктивності наперед

підбирають тварин, при паруванні з якими очікується отримання

приплоду потрібної якості. Наприклад, при розведенні тонкорун-

них овець індивідуальний підбір здійснюють так. Для вівцема-

ток, які повністю відповідають бажаному типу тварин і характе-

ризуються найвищою продуктивністю, підбирають подібних до

них високопродуктивних баранів. При цьому є можливість отри-

мати потомство, яке стійко передаватиме селекційні ознаки у

спадковість при дальшому розведенні. Такий тип підбору широко

застосовують для створення однорідного стада при лінійному роз-

веденні.

Для вівцематок з однією чи кількома видатними особливос-

тями (велика маса, великий настриг вовни, дуже густа або довга

144

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

вовна), які хоч і не цілком відповідають бажаному типу, варто

підбирати баранів двох типів. Зокрема, частину таких вівцематок

парують із баранами бажаного типу, видатними за якістю, що

недостатньо виражена у маток. Наприклад, у стаді овець вовново-

м’ясного напряму є вівцематки великі за розмірами, з дуже гус-

тою, але недостатньо довгою вовною (7 – 7,5 см). Вони звичайно

дають високий настриг вовни. Для них підбирають високопродук-

тивного барана бажаного типу з довжиною вовни 9 – 10 см. При

цьому передбачається, що частина потомства вдало поєднуватиме

різні ознаки кожного з батьків. Далі ці якості закріплюються у

стаді шляхом однорідного підбору.

Другу частину вівцематок цього типу парують із баранами, які

мають такі самі особливості, що й матки, для отримання в потом-

стві окремих тварин з високим розвитком селекційних ознак (ре-

кордистів за настригом, довжиною або густотою вовни, живою ма-

сою та ін.).

У швидкостиглому м’ясо-вовновому вівчарстві трапляються

дуже великі вівцематки з добрим екстер’єром, але з оброслістю

та густотою вовни, які не відповідають установленим вимогам.

Для них слід підбирати також великого барана з добре розви-

неною м’ясною продуктивністю, але обов’язково з більшою гус-

тотою вовни і добре оброслим тулубом. Потомство за такого під-

бору вдало поєднуватиме позитивні якості обох батьків. Оскіль-

ки такий приплід перевершує за однією чи кількома ознаками

продуктивність своїх матерів, такий підбір прийнято називати

коригувальним, коли «гірше з кращим поліпшується». Для вів-

цематок (відповідно до прийнятого напряму роботи зі стадом і

наявних середніх показників продуктивності) підбирають та-

кож високопродуктивних баранів бажаного типу, але з кращи-

ми заводськими ознаками з метою отримання потомства, кра-

щого за маток.

Проводячи підбір у швидкостиглому м’ясо-вовновому тонкору-

нному вівчарстві, насамперед враховують рівень розвитку

м’ясних ознак та швидкостиглості тварин, оплату кормів, а також

вовнову продуктивність. При розведенні овець, які дають напів-

тонку вовну кросбредну та кросбредного типу, потрібно проводити

селекцію на збільшення настригів та поліпшення якості вовни.

Груповий підбір. Підбирають до кожного класу маток баранів

певної якості, враховуючи сумарну характеристику того чи іншого

класу. За основу беруть найхарактерніші конституціональні та

продуктивні особливості тварин даного класу та їх походження.

Основна мета такого підбору — отримання кращого, продуктив-

нішого порівняно з матками потомства.

Кращі показники мають тоді, коли отари вівцематок сформо-

вані із тварин одного класу, якомога більше подібних між собою

145

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

за типом та рівнем продуктивності. В цьому разі здійснюють по-

отарний підбір баранів.

Для тонкорунних і напівтонкорунних вівцематок еліти та

І класу підбирають елітних баранів насамперед з числа перевіре-

них за якістю потомства, з міцною конституцією, великих на зріст,

з великим настригом густої довгої вовни.

Для маток II класу підбирають також елітних баранів, але во-

ни мають бути видатними за довжиною та густотою вовни. Бажа-

но, щоб барани були великими, мали міцну конституцію, нор-

мальний запас шкіри і добру вирівняність вовни як за довжиною,

так і за тониною.

Короткововновість — дуже стійка ознака, тому для парування

з короткововними матками використовують лише високопродук-

тивних плідників. Тільки високі племінні якості баранів дають

змогу мати від короткововних маток потомство, у якого збере-

жеться густота вовни, характерна для матерів, а за довжиною і

вирівняністю вовна буде кращою, ніж у маток.

Для поліпшення племінних і продуктивних якостей цигайсь-

ких × гірськокарпатських овець при підборі баранів для маток

слід враховувати середні показники по всій популяції овець та

дотримуватися вимог, за якими якість і продуктивність барана-

плідника були значно вищими, ніж у підібраної для нього матки,

щоб він давав добре потомство.

Для елітних маток потрібно підбирати видатних за якістю і

продуктивністю, по можливості подібних до маток елітних бара-

нів, щоб посилити і закріпити бажані ознаки в потомстві.

Для вівцематок І класу підбирають високопродуктивних ба-

ранів елітної групи і І класу, щоб мати краще порівняно з ними

потомство.

Маток II класу спаровують з баранами високопродуктивними

елітними та І класу з наявністю у їхньому руні великої кількості

пуху і перехідних волокон та незначної кількості тонкої ості.

Для вівцематок III класу підбирають високопродуктивних ба-

ранів елітних і І класу, видатних за будовою тіла і міцністю кон-

ституції, з доброю оброслістю черева та наявністю у вовні серед-

ньої за тониною ості.

У господарствах, де є некласні вівцематки з наявністю у руні

грубої ості, сухих і мертвих волокон, поряд з помісними елітними

баранами і І класу використовують високопродуктивних цигайсь-

ких баранів не нижче І класу з міцною конституцією, густою дов-

гою вовною і доброю оброслістю черева.

У перші роки племінної роботи підбір в отарі здійснюють за

даними бонітування тварин та обліку їхньої продуктивності. Далі

обов’язково враховують результати попередніх парувань. Типи

парувань, що дали позитивні результати, повторюють, а негатив-

146

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

ні — змінюють і підбирають до вівцематок баранів іншої якості

порівняно з баранами попереднього парування.

4.4. Методи розведення овець

Методами розведення овець називають систему підбору тва-

рин з урахуванням їхньої видової, породної та лінійної належнос-

ті. У вівчарстві застосовують три основних методи розведення:

чистопородне, схрещування і гібридизацію.

Чистопородне розведення. Це парування тварин однієї по-

роди. Вважається важливим засобом консолідації породи і є

обов’язковим на племінних заводах та на племінних фермах. При

його застосуванні є можливість не тільки зберегти породні якості

овець, а й посилити їхню здатність стійко передавати потомству

свої ознаки.

Методом чистопородного розведення можна парувати тварин,

що перебувають у родинних зв’язках між собою, тобто неспорідне-

них і споріднених особин.

Неспоріднене розведення (аутбридинг) характеризується тим,

що тварини, яких парують, не мають спільного предка до четвер-

того покоління. При цьому цінні продуктивні якості і спадкові

задатки тварин стійко передаються потомству, властиві їм ознаки

підсилюються.

Споріднене парування (інбридинг), особливе тісне, як напри-

клад, батька з дочкою, брата із сестрою, знижує плодючість вів-

цематок, ягнята народжуються недорозвиненими, погано ростуть,

розвиваються і відгодовуються. Тому застосування спорідненого

розведення овець у межах четвертого покоління заборонене. І

тільки в окремих випадках (при створенні нових ліній, типів чи

порід для закріплення визначних якостей) допускається спорід-

нене розведення овець.

Проте тривале чистопородне розведення в отарі призводить до

застою і не сприяє зростанню показників продуктивності. Підтвер-

дженням цього є рівень вовнової продуктивності овець у багатьох

господарствах степової зони України, де розводять переважно чи-

стопородних асканійських овець. Середній настриг вовни тут за

останні роки становить 3,4 – 4,0 кг, або 1,3 – 1,6 кг у митому ви-

гляді. Головною причиною такої низької продуктивності тонкорун-

них овець у цих районах є надмірне захоплення чистопородним

розведенням та явна недооцінка схрещування. Щоб цьому запо-

бігти, у практиці племінних господарств дуже часто застосовують

внутрішньолінійні та міжлінійні кроси, а також метод прилит-

тя, або «освіження», крові. Він особливо ефективний тоді, коли

стадо з невеликою кількістю генеалогічних ліній тривалий час

розводити «в собі». Прилиття крові від високопродуктивних не-

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

споріднених баранів, вирощених в інших умовах, позитивно

впливає на якість потомства і поліпшення стада в цілому.

Розведення овець за лініями. Лінією називається група

тварин у породі, споріднена з плідником (родоначальником), за

ім’ям якого вона називається і має певну цінність для племінної

роботи. Розрізняють генеалогічні й заводські лінії, які є структу-

рними елементами породи. До заводської лінії належать тварини,

що походять від високоцінного родоначальника, продуктивні

ознаки і тип якого підтримують у ряді поколінь цілеспрямованим

відбором і підбором з використанням помірного (III – IV), а інколи

і тісного (І – II, II – II) інбридингу.

Головна мета розведення за лініями полягає в тому, щоб спад-

ково закріпити і далі розвивати цінні якості родоначальника лі-

нії, а через неї — по всій популяції породи. Цього досягають

трьома основними шляхами: перетворенням цінних якостей

окремих індивідуумів на групові; поділом породи на групи, які

відрізняються одна від одної; пошуком найкращих поєднань ліній

для виведення нових.

Нові лінії закладають проведенням парування перевіреного за

потомством плідника з цінними якостями для наступної племін-

ної роботи із матками, схожими з бараном за основними селек-

ційними ознаками. Бажано, щоб ці матки певною мірою були

споріднені з бараном. Можна використовувати і неспоріднених

маток. Серед потомків такого парування відбирають для дальшо-

го розведення високопродуктивних тварин, найбільш схожих за

своїми якостями з бараном-батьком. Родоначальником нової лінії

може бути тільки той плідник, який дав найкраще потомство з

добре вираженим бажаним його типом.

Бажано мати в отарі 5 – 6, а в породі 8 – 10 неспоріднених між

собою ліній. Крім того, для поглибленої племінної роботи з лінія-

ми та посилення селекційних ознак, характерних для лінійних

тварин, доцільно в кожній заводській лінії мати не менш як 80 –

100 маток та потрібну кількість баранів.

Характер застосування внутрішньолінійного та міжлінійного

парувань і різного ступеня інбридингу тварин на заводах буває

різним. Так, на племзаводі «Асканія-Нова», де розводять овець

асканійської тонкорунної породи, протягом останніх 20 років за-

стосовували внутрішньозаводське розведення овець. При цьому

щороку приблизно для 10 % маточного поголів’я проводили внут-

рішньолінійний підбір, а для решти поголів’я — міжлінійний од-

норідний та неоднорідний.

При розробці генеалогічної структури асканійської породи бу-

ло виявлено значну кількість споріднених парувань в усіх її про-

відних лініях. У деяких лініях інбридинг призвів до зростання

гомозиготності. Так, для лінії 1/24 коефіцієнт Райта, обчислений

148

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

за матеріалами Державних племінних книг, становив 16,9 %, для

лінії 952 — 14,2 %, лінії 1106 — 10,3 %. Аналіз показує, що зрос-

тання гомозиготності в лініях не залежить від кількісного спів-

відношення споріднених і неспоріднених парувань, а зумовлене

переважно варіантами ведення ліній та схемами парувань. Так,

якщо лінія з моменту її утворення велася досить широко і з пер-

ших поколінь у ній використовувалось кілька потомків родона-

чальника, коефіцієнт гомозиготності був дуже незначним. При-

кладом може бути лінія барана № 758. У першому поколінні цієї

лінії використовували чотирьох продовжувачів з числа синів ро-

доначальника. Ступінь інбридингу тут становив близько 3 %.

Отже, варіант «широкого» ведення ліній з перших поколінь ви-

явився придатним для збереження гетерозиготності, що відпові-

дає методичному принципу М.Ф. Іванова щодо отримання в стаді

«однорідних генотипів», але не зовсім гомозиготних.

Якщо у нащадків спостерігається ослаблення конституції,

зниження рівня продуктивності, потрібно підбирати породи в ін-

ших господарствах або регіонах. Цей спосіб називають «осві-

женням крові».

Схрещування. Парують овець різних порід, видів, а отрима-

ний молодняк називають помісним. Помісі, особливо першого по-

коління, характеризуються високою життєздатністю, міцністю

конституції і високою продуктивністю. Схрещування є ефектив-

ним засобом швидкого поліпшення продуктивності тварин, удо-

сконалення існуючих та створення нових порід.

Розрізняють схрещування породополіпшувальне і породокори-

стувальне. Породополіпшувальним є вбирне (поглинальне), ввід-

не і відтворне схрещування. Ці методи П.М. Кулешов назвав за-

водськими. До породокористувальних належать промислове про-

сте і перемінне схрещування, а також система отримання так

званих гібридів при міжпородній, міжлінійній і породно-лінійній

гібридизації (табл. 4.8).

Вбирне (поглинальне) схрещування застосовують для

отримання користувальних тварин, а також для докорінного по-

ліпшення ознак однієї породи (групи) ознаками іншої породи —

заводської. При цьому малопродуктивних вівцематок парують із

високопродуктивними баранами поліпшувальної породи. Помісі і

покоління (вівцематок) схрещують із плідниками заводської по-

роди, в результаті чого отримують помісі другого покоління

(3/4-кровних) і т.д. (рис. 4.2).

Схрещування продовжують до отримання помісей, кращих за

якістю від тварин поліпшуваної породи. У практиці вівчарства

вбирне схрещування завершується отриманням помісей 3 – 4-го

поколінь. Після цього їх розводять «у собі». Цей метод схрещуван-

ня широко застосовували в нашій країні для масового поліпшен-

149

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

ня місцевого поголів’я овець (перетворення грубововних овець на

тонкорунних).

Таблиця 4.8. Умови і мета застосування різних методів схрещування

Вид схрещування

Кількість генерацій

схрещування

Мета

Породополіпшувальні методи

Вбирне (поглинальне) До 4 – 5-го покоління Поліпшення низькопродук-

тивних порід через викорис-

тання високопродуктивних

заводських ліній

Ввідне (прилиття

крові)

2 – 4-те покоління з

наступним розведен-

ням «у собі»

Поліпшення окремих ознак

породи без докорінної зміни

спадковості материнської

породи

Відтворювальне (за-

водське)

До отримання масиву

тварин бажаного

типу, що розводиться

«у собі»

Створення нових порід з

бажаним комплексом роз-

витку ознак продуктивності

Породокористувальні методи

Промислове просте До першого поколін-

ня

Використання ефекту схре-

щування і гетерозису при

експлуатації помісних тва-

рин

Промислове перемін-

не

До отримання бажа-

ної кровності

Закріплення ефекту схре-

щування і гетерозису в ряді

поколінь

Природно-лінійна

гібридизація

До отримання бажа-

ної структури гено-

типу гібрида

Використання ефекту гете-

розису при міжпородній,

міжлінійній і породно-лі-

нійній гібридизації

Рис. 4.2. Схема вбирного (поглинального) схрещування:

порода А — поліпшувана; порода В — поліпшувальна