Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

160

озділ 5. Боніт

вання овець

Основне бонітування інших порід овець, крім смушкових і шу-

бних, здійснюють переважно у віці 12 – 16 міс. При цьому спосте-

рігається значна різноманітність тварин за типом вовнового по-

криву, співвідношенням у розвитку м’ясної і вовнової та особливо-

стями інших видів продуктивності (молочної, овчинної, м’ясо-

сальної). Проте основні ознаки бонітування тварин по кожному

виробничому напряму вівчарства пов’язані з річним чи близьким

до нього періодом формування вовнової і м’ясної продуктивності.

Попереднє бонітування молодняку здійснюють у різні строки:

при народженні до місячного віку, при відлученні від маток у

3,5 – 4 міс, у 7 – 8 міс. Конкретні строки бонітування залежать від

цілей селекції і специфіки продуктивності овець у стаді.

Додатково здійснюють бонітування дорослих тварин у разі по-

треби (у віці 2 – 3 роки). Загалом терміни різних форм бонітуван-

ня залежать від механізму формування показників продуктивно-

сті овець в онтогенезі.

5.2. Вибір ознак бонітування

Це перше з багатьох питань бонітування овець. Формально

можна скористатись інструкцією з бонітування, яка має регла-

ментуючий характер, проте не замінює професіоналізму. Для об-

ґрунтування вибору ознак бонітування необхідно усвідомити дві

закономірності селекційного процесу: 1) напрям селекції — за-

безпечення бажаних якісних і кількісних показників продуктив-

ності та адаптації тварин; 2) механізм формування в онтогенезі

комплексного рівня бажаної продуктивності овець. Тобто потрібно

чітко уявляти мету роботи і знати, якими є ознаки бажаної про-

дуктивності в конкретних виробничих умовах і часових періодах

онтогенезу тварин.

Вирішальними зовнішніми чинниками, що впливають на ви-

значення цілей селекції, є: потреба споживача в різноманітних

виробах з вовни, смушків, овчин і шкур овець, попит на харчові

продукти з баранини та овечого молока, собівартість виробницт-

ва, реалізаційні ціни на продукцію вівчарства. Внутрішньо- та

міжпородні потенційні можливості селекції при чистопородному

розведенні овець і схрещуванні становлять внутрішні чинники

впливу на племінну роботу. Для того щоб бонітер міг чітко визна-

чити цілі селекції, він повинен добре знати вимоги ринку, про-

блеми економіки галузі і загальну систему виробництва продукції

овець. Важливим є також порівняння показників продуктивності

овець районованих порід і провідних отар. У процесі бонітування

визначають відносну цінність овець в отарі та відповідність їх аб-

солютним вимогам бажаного типу тварин, загальним цілям се-

лекції.

161

озділ 5. Боніт

вання овець

Для визначення цілей селекції і оцінки живих овець необ-

хідно бездоганно знати вовнову, смушкову, овчинні і м’ясну про-

дуктивність тварин. Адже бонітер — це своєрідний товарозна-

вець овечої продукції. А нормативи товарознавства органічно

поєднують промислові вимоги до якості вовни, смушків та овчин.

У багатьох випадках промислові вимоги до сировини є

об’єктивним орієнтиром для визначення цілей селекції. Еконо-

міка ж виробництва ставить загальні вимоги до кількісних по-

казників продуктивності тварин.

Онтогенетичний механізм зовнішнього формування продук-

тивності овець дає змогу відповісти на запитання «з чого прямо

чи опосередковано “складається” комплексна продуктивність ці-

лісного організму овець?». Ця відповідь дає змогу теоретично об-

ґрунтувати і зробити практичний об’єктивний вибір ознак боніту-

вання. Основу для вибору становить належність ознаки до ком-

понентів формування якісних і кількісних характеристик продук-

тивності та адаптації овець. Пізнання більш глибоких механізмів

формування продуктивності тварин та використання надійних і

експресних методів тестування відповідних структур і функцій

організму слід розглядати як важливий шлях удосконалення ви-

бору ознак і оцінювання овець для селекційних цілей. Проте без-

посередні ознаки продуктивності, якими визначається мета роз-

ведення овець, завжди є головними.

Найбільше елементарних ознак має вовнова продуктивність

овець незалежно від виробничого напряму галузі. Конкретно це

виявляється у механізмі формування настригу чистої вовни,

який залежить від розвитку шести селекційних ознак: довжини,

тонини і густоти вовни, розміру тварин, складчастості шкіри,

оброслості тулуба довгою і густою вовною. Тому ці ознаки є голо-

вними у бонітуванні овець за кількісними показниками вовнової

продуктивності. Настриг немитої вовни дорівнює масі чистого

волокна, вовнового жиру, поту, а також масі вологи, рослинних і

мінеральних домішок у вовні. Вихід чистого волокна у відсотках,

що визначається відношенням настригу чистої вовни до маси

немитої, теж є кількісним показником вовнової продуктивності

овець.

Бонітують овець до стриження. Тому їх оцінюють за кіль-

кісними показниками вовнової продуктивності на основі шести

елементарних ознак формування настригу чистого волокна та

кількості жиропоту у вовні. Засміченість руна мінеральними

домішками зумовлює такі його вади, як недостатня густота вов-

ни, недостатня кількість вовнового жиру в руні, низька якість

жиропоту. Крім того, за вмістом мінеральних домішок у руні під

час бонітування передбачають можливі зміни виходу чистого

волокна.

162

озділ 5. Боніт

вання овець

Вибір ознак бонітування овець за кількісними показниками

вовнової продуктивності не залежить від якості (виду) вовни. Од-

нак в овець різних виробничих напрямів продуктивності ці озна-

ки різняться. Загальні властивості вовни визначаються особли-

востями і співвідношенням елементарних її волокон: пуху, пере-

хідного волосу, ості та її похідних. Саме вони формують вирівня-

ність вовни за типом елементарних волокон та їхніми властивос-

тями як у штапелі, так і в косиці (локальна вирівняність) і в ме-

жах руна на різних частинах тулуба тварин (топографічна вирів-

няність).

Елементарні волокна є носіями якісних властивостей вовни:

хімічних, гістологічних, фізичних, механічних, геометричних та

загальних технологічних. Штапелі й косиці — це угруповання

елементарних волокон, за якими визначають види вовни: одно-

рідна, неоднорідна; тонка, напівтонка, напівгруба, груба; мерино-

сова, немериносова, кросбредна, цигайська, напівтонка помісна,

різні види напівгрубої і грубої вовни за породними особливостя-

ми. За типом вовнового покриву здійснюють виробничу класифі-

кацію порід овець, поділяючи їх на тонкорунних, напівтонкорун-

них, напівгрубововних і грубововних. Від виду вовни залежить

система її переробки і якість готових виробів з неї, а від типу еле-

ментарних воловон і вовнового покриву овець — такі ознаки, як

тонина і вирівняність волокон за тониною, довжина, пружність,

шовковистість (м’якість) вовни, звивистість штапелю, колір жиро-

поту, жорсткість, блиск, пігментація волокон.

Якісні ознаки бонітування ягнят за смушковою продуктивніс-

тю (цінність смушків) і товарного оцінювання шкурок (каракулю)

смушкових порід овець збігаються. Кількісними показниками

оцінки як смушкової продуктивності овець, так і загальних товар-

них властивостей шкурок є їх розмір, маса, товщина шкіри. Під

час бонітування ягнят смушкових порід ураховують тип, форму,

розмір (ширину), довжину і щільність завитків, густоту, шовкови-

стість, блиск, інтенсивність пігментації та ступінь завитості воло-

су, рисунок і фігурність шкурки. За сукупністю цих ознак здійс-

нюють комплексну оцінку смушкової продуктивності, визначаючи

смушкові групи і сорти шкурок та смушкові типи і класи ягнят.

Нормативні характеристики кращих смушкових груп і сортів

шкурок виражають цілі селекції смушкових і каракульських

овець. На їх підставі визначають ознаки бонітування ягнят за

смушковою продуктивністю.

Система бонітування овець за овчинною продуктивністю здійс-

нюється тільки в романівському вівчарстві. При бонітуванні

овець інших виробничих напрямів особливості овчинної продук-

тивності тварин безпосередньо не враховують і їх спеціально не

оцінюють. Овчинну продуктивність тут можна оцінити лише опо-

163

озділ 5. Боніт

вання овець

середковано за вовновим покривом та особливостями шкіри

овець. Для оцінювання овчин дорослих овець і молодняку існують

офіційні нормативи. Найкращу шубну овчину дають романівські

вівці. За показниками товарознавства та стандартами визнача-

ються бажані характеристики романівської овчини, на основі

яких здійснюється вибір ознак бонітування овець спеціалізовано-

го шубного виробничого напряму.

Овчинну продуктивність романівських овець оцінюють при

бонітуванні за такими ознаками: кількісне співвідношення дов-

жини ості та пуху, перевищення довжини пуху над довжиною

ості, наявність і ступінь поширення завитків косиць за площею

вовнового покриву тулуба овець, типовість забарвлення волосу

(пух білий, ость чорна), густота вовни, наявність білих плям на

тулубі, оброслість черева, чіткість межі між остю і пухом, тонина

волокон, наявність мертвого і сухого волосу, топографічна вирів-

няність, властивості вовнового покриву тварин. Враховують та-

кож ознаки, що впливають на формування кількісних показників

шубної продуктивності — живу масу тварин, яка визначає площу

отриманих від них овчин.

М’ясна продуктивність — це загальний вид продуктивності

сільськогосподарських тварин, а не специфічний тільки для

овець, як вовна, смушки та овчини. Існують спеціалізовані на-

прями вівчарства за м’ясною продуктивністю. Проте незалежно

від виробничої спеціалізації м’ясна продуктивність овець завжди

в центрі практичних завдань селекції. Динаміка попиту на бара-

нину та стандартів на м’ясо овець свідчать про досить прискіпли-

ві вимоги споживача. Споживач віддає перевагу ягнятині і моло-

дій баранині, м’ясу овець з невеликою кількістю жиру, кісток і

сухожилків, з великою часткою м’язової тканини та високими

смаковими якостями страв із баранини. Це становить основу се-

лекційної роботи за м’ясною продуктивністю овець. Закономірно-

сті росту тварин в онтогенезі використовують для обґрунтування

вибору ознак бонітування овець за показниками м’ясної продук-

тивності. Це переважно прямі та опосередковані прижиттєві її

показники: жива маса, швидкостиглість, будова тіла, специфіка

розвитку окремих статей екстер’єру, широтні проміри тулуба, по-

става кінцівок, особливості розвитку трубчастих кісток і лицьової

частини голови. Здебільшого це опосередковані ознаки, які коре-

лятивно пов’язані з важливими післязабійними ознаками м’ясної

продуктивності овець.

У цілому ознаки для оцінювання кожного виду продуктивно-

сті зазначено в інструкціях з бонітування овець. Проте для того

щоб розрізняти й оцінювати овець за цими ознаками, треба доб-

ре знати структуру і механізм формування кожного виду про-

дуктивності.

164

озділ 5. Боніт

вання овець

5.3. Класи овець

Кінцевим підсумком бонітування є комплексна оцінка тварин

відповідно до цілей селекції. За загальною оцінкою овець поділя-

ють на класи. Якісні і кількісні показники продуктивності визна-

чено в інструкціях з бонітування овець різних порід з виробничих

напрямів продуктивності.

Класи — це групи овець, які відповідають певним вимогам

селекції. В конкретних умовах селекційного процесу популяції

різняться комплексом бажаних ознак продуктивності й типами

конституції. В ідеалі між класами і типами конституції овець має

бути коректний збіг. Тривалий час так і було: овець міцного типу

конституції відносили до еліти і І класу, щільного — до II, рихло-

го — до III, ніжного — до IV і грубого — до V. Потім кількість кла-

сів почали необґрунтовано зменшувати. Сьогодні існують такі

класи овець, як еліта, І, II і брак (іноді брак не вважали класом,

але це реальна групова особливість тварин).

Еліта і перший клас. Об’єднують овець міцного типу кон-

ституції. Тварини І класу мають відповідати мінімальним вимо-

гам до породи за якісними і кількісними показниками продук-

тивності, зазначеними в інструкції з бонітування овець. Кращі

тварини міцного типу конституції належать до еліти. Продуктив-

ність їх істотно перевищує (не менш як на 10 – 15 %) мінімальні

вимоги до породи. Допустимий рівень продуктивності елітних

овець здебільшого має фіксовану нормативну базу. Еліта най-

краще поєднує показники продуктивності та адаптації овець від-

повідно до цілей селекції.

Другий клас включає тварин різних типів конституції: щіль-

ного, рихлого, частково грубого і навіть ніжного. Вівці щільного

типу конституції — це зазвичай густововні, короткововні, з під-

вищеною складчастістю шкіри та оброслістю ніг і голови, високим

вмістом жиропоту у вовні, невеликою живою масою і невисокою

швидкостиглістю; рихлого типу — рідкововні, довгововні, безск-

лад-часті або малоскладчасті, зі слабкою оброслістю, невисоким

вмістом жиру у вовні, високою живою масою і швидкостиглістю

(тобто діаметрально протилежними особливостями), на грудях

вовна невирівняна за тониною у межах руна чи в штапелі або ко-

сиці (хоч вівці повинні мати нормальні показники густоти вовни,

довжини, розміру тварин тощо); ніжного — з дуже тонкою вовною

і шкірою, слабко розвиненим скелетом (якщо це не крайні варіан-

ти ніжного типу конституції, то деякі тварини можуть бути відне-

сені до другого класу).

Отже, до II класу належать тварини з дуже різними, практич-

но контрастними продуктивними особливостями. За кількістю

овець ІІ класу в цілому по стаду чи баранів-плідників, яких оці-

165

озділ 5. Боніт

вання овець

нюють за продуктивністю нащадків, фактично неможливо визна-

чити особливості спадкових задатків тварин і розробити раціо-

нальну систему поліпшення продуктивності отари. Стадо овець із

короткою і густою вовною поліпшують інакше, ніж тварин довго- і

рідкововних або з невирівняною вовною за тониною у штапелі і в

руні. Щоб правильно оцінити спадкові вади продуктивності овець

у стаді, бонітер у своїх записах повинен фіксувати продуктивно-

конституціональні особливості тварин, віднесених до II класу (до-

вжину і густоту вовни, вирівняність волокон за тониною), а не об-

межуватись тільки визначенням класу, як того формально вима-

гає інструкція з бонітування.

Брак — це окрема група (клас) тварин з істотними недоліка-

ми продуктивності та екстер’єру, які за ступенем розвитку, за-

гальним поширенням і комплексним поєднанням сягають рівня

істотних породних вад. До браку відносять більшість овець з ніж-

ним типом конституції; тварин грубого типу при значній вирів-

няності вовни за тониною в штапелі і в руні; з дуже короткою або

короткою і рідкою вовною; з дуже рідкою або просто рідкою вов-

ною у дрібних тварин; з дуже малою живою масою; нетипових для

породи тварин за видом і кольором вовнового покриву; з істотни-

ми вадами екстер’єру (вкорочення верхньої або нижньої щелепи,

викривлена і дуже звужена постава кінцівок, дуже вузькі груди і

задня частина тулуба, значна провислість спини і перехват за

лопатками тощо).

Для успішного бонітування треба чітко розрізняти типи кон-

ституції овець. Професійний рівень бонітера підвищується не на

основі формального вивчення написаного про бонітування, а на

власному досвіді тривалого оцінювання овець у провідних отарах

породи. Клас овець під час бонітування визначають за одночасно-

го й експресного врахування багатьох ознак продуктивності ці-

лісного організму тварини. Однак технічно це надзвичайно дис-

кретна робота стосовно як оцінювання кожної ознаки бонітуван-

ня, так і цілісного поділу тварин на класи. Зовні і навіть інтуї-

тивно бонітерові часто здається, що клас треба визначати без по-

рівняння варіантів. Насправді це не так. Він повинен насамперед

вивчити овець на наявність у них показників І класу, потім брак

за мінімальними вимогами до породи і тільки після цього провес-

ти кваліфікаційну селекційну диференціацію овець класу еліта.

5.4. Ранги селекційної диференціації овець

Ранги — це своєрідні класи продуктивної цінності овець. До

першого рангу належить еліта, а до останнього — брак. Існує

внутрішньопопуляційна типологічна відмінність овець за особли-

востями конституції. Ця об’єктивна закономірність лежить в ос-

166

озділ 5. Боніт

вання овець

нові поділу тварин на бонітувальні класи. За досконалої системи

комплексного оцінювання овець кожному класу відповідає пев-

ний тип конституції. Тут найголовніше — ступінь співвідносного

розвитку у тварин м’ясної чи вовнової продуктивності чи її анало-

га. Характерно, що в овець усіх виробничих напрямів бажане

співвідношення розвитку цих видів продуктивності ніколи не до-

сягається у тварин щільного, рихлого, грубого та ніжного типів

конституції. Вівці останніх двох типів в цілому не відповідають

виробничим завданням селекції за кількісними та якісними по-

казниками продуктивності, а тварини щільного і рихлого типів

наближаються до бажаного поєднання основних ознак. Проте в

овець щільного типу значна густота вовни і підвищений запас

жиру перешкоджають бажаному розвиткові м’ясної продуктивно-

сті, а у тварин рихлого типу значне зменшення щільності руна не

дає змоги досягти бажаної вовнової продуктивності. Це два

реальних і відносно чітких обмеження, між якими існує безпе-

рервне варіювання бажаного поєднання показників продуктивно-

сті овець.

Значне варіювання принципових можливостей поєднання до-

цільного ступеня розвитку м’ясної і вовнової чи іншої продуктив-

ності овець становить біологічну основу визначення міцного типу

конституції тварин для кожної породи овець чи виробничого на-

пряму вівчарства. В цьому полягає селекційне (відносне) значен-

ня міцного типу конституції. Решта типів конституції овець не

мають такого варіаційного діапазону. Обмеження створює коре-

ляційна система, що складається на основі вирішального впливу

характерних (типологічних) ознак цих типів конституції. Вони

мають значну абсолютну компоненту, хоч і визначаються порів-

няно з міцним типом конституції.

У межах популяцій овець кожної породи існує значна індиві-

дуальна відмінність тварин міцного (бажаного) типу конституції

за комплексним рівнем продуктивності. Успіх селекції залежить

від ефективності використання індивідуальної різноманітності

тварин. Найвищий рівень селекції на племінних заводах. Тут

складно вдосконалювати селекційну роботу вже навіть тому, що в

заводському стаді елітні вівці можуть становити 70 – 80 % і біль-

ше. Тобто майже всі тварини відповідають мінімальним вимогам

еліти, тому виникає проблема еталону кращих тварин. Звичайно,

це в ідеальному варіанті. Частка елітних тварин не завжди є та-

кою великою, але проблема відбору кращих овець для поголів’я

основного стада завжди є актуальною і не тільки на племінних

заводах.

Поділ овець за кожною з ознак продуктивності має нормова-

ний характер. Головні характеристики такого поділу — середнє

арифметичне ознак і сигма (стандартне відхилення). Середнє

озділ 5. Боніт

вання овець

арифметичне враховує дві генетико-популяційні властивості,

хоча традиційно використовують тільки одну — показник серед-

нього розвитку ознак у певній групі тварин конкретної популяції.

Друга властивість — показник центра поділу тварин за рівнем

розвитку ознак є концептуальною деталлю популяційного підходу

в системі бонітування овець і селекції тварин. У цілому середній

рівень продуктивності змінюється під впливом генетичних і мо-

дифікаційних факторів, а поділ тварин від центра мінливості має

переважно спадковий характер і залишається досить стабільним.

Ці закономірності визначають практичні методи селекційної ди-

ференціації овець у процесі бонітування.

Стандартне відхилення — це міра різноманітності організмів

у популяції, на закономірностях якої ґрунтується оцінка тварин

для селекційних цілей. Воно дає змогу визначити ймовірну кіль-

кість овець залежно від їхньої продуктивності в нормованих від-

хиленнях від середнього показника — центра поділу різноманіт-

ності тварин у популяції. Масштаби симетричної різноманітності

організмів за показниками продуктивності перебувають у межах

трьох сигм (99,7 %) від центра розподілу. Згідно з першою функ-

цією стандартного відхилення, існує зворотна залежність між

ступенем відхилення розвитку ознак від середнього арифметич-

ного і кількістю тварин, що мають таку продуктивність. Ця зако-

номірність є лінійною і істотно змінюється залежно від величини

відхилень у частинах сигми.

В цілому під час відбору (бонітування) поділ овець за рівнем

продуктивності має такі параметри (симетрично у напрямах збі-

льшення і зменшення показників розвиту ознаки): 34,13 % пого-

лів’я тварин перебуває у межах від М до М + 1; 13,59 % — від

М + 1 до М + 2; 2,14 % — від М + 2 до М + 3; 0,13 % — від М + 3 до

М + 4 і 0,01 % — понад М + 4. Ця закономірність поділу харак-

терна для всіх провідних ознак бонітування овець і ґрунтується

на ймовірних явищах спадковості, що в нашому випадку харак-

теризується другою функцією нормативного відхилення.

Отже, відповідно до об’єктивних закономірностей індивідуаль-

ної мінливості організмів за господарсько-корисними ознаками в

популяції існує специфіка поділу тварин за градаціями стандарт-

ного відхилення. Важливо, що це поділ організмів за ступенем

розвитку однієї ознаки. Бонітування ж овець здійснюється за

комплексом ознак. Поділи тварин за кожною з них практично

ніколи не збігаються. Чим більше враховується ознак, тим менша

відповідність поділу овець за кожною з них. За певними ознака-

ми тварина може бути на рівні середніх показників, а за інши-

ми — відхилятись у різних напрямах і на різну величину від

центра поділу.

168

озділ 5. Боніт

вання овець

Для вирішення проблеми комплексної оцінки овець та інших

сільськогосподарських тварин запропоновано числові індекси.

Але їх майже не використовують у вівчарстві через те, що в цій

галузі тварин оцінюють за багатьма ознаками, немає переконли-

вих обґрунтувань величини «вагових» коефіцієнтів кожної з ура-

хованих ознак, живих овець бонітують за комплексом ознак, які

вперше вимірюють або оцінюють безпосередньо під час боніту-

вання. Тут зовсім немає попередніх даних продуктивності і роз-

рахунку для конкретної тварини. За допомогою числових індексів

можна деталізувати оцінку і підвищити ефективність викорис-

тання дорослих овець у селекційному процесі.

Класи і типи конституції — це теж своєрідні якісні індекси

комплексного оцінювання овець за господарсько-корисними

ознаками. При цьому оцінюються особливості співвідносного по-

єднання основних видів продуктивності овець відповідно до ці-

лей селекції Встановлено мінімальні вимоги до породи як певні

типологічні межі. Але класи на рівні мінімальних вимог проду-

ктивності овець мало орієнтовані на практичний механізм селе-

кції. Не враховуються закономірності індивідуальної мінливості

і поділу овець у популяції за господарсько-корисними ознаками.

Тому під час бонітування овець визначають додаткові підкласи

класів тварин міцного типу конституції, особливо класу еліта. Ці

підкласи разом із класами овець за типами конституції станов-

лять систему рангів диференціації селекційної (РДС) овець у

процесі бонітування. Визначено 10 рангів: еліта унікальна (ЕУ),

еліта відбірна (ЕВ), еліта селекційна (EC), еліта ремонтна (ЕР),

еліта звичайна (ЕЗ), еліта посередня (ЕП), перший звичайний

клас (ПЗ), перший посередній клас (ПП), другий клас (ДК), брак

(БР). Назва кожного рангу включає назву класу овець за типом

конституції і посилання на специфіку тварин за цілями селек-

ційного використання.

Цілі селекційного використання визначають відповідно до міс-

ця, яке тварини посідають за комплексним рівнем продуктивності

у загальному індивідуальному поділі за градаціями стандартного

відхилення. Враховують також загальний відсоток відбору молод-

няку для поповнення основного стада овець та призначення тва-

рин під час реалізації для племінних цілей.

До першого селекційного рангу (еліта унікальна) належать рі-

дкісні, одиничні тварини, які за комплексним рівнем продуктив-

ності переважають середні показники на три стандартних відхи-

лення і більше (0,14 % загального поголів’я можна заокруглити

до 0,2 %). Другий селекційний ранг (еліта відбірна) теж включає

найкращих, виняткових овець, комплекс господарсько-корисних

ознак яких переважає середні показники від 2 до 3 сигм (2,14 %

загального поголів’я, заокруглено — 2 %). До третього селекцій-

169

озділ 5. Боніт

вання овець

ного рангу (еліта селекційна) відносять неординарних високопро-

дуктивних овець, які за комплексом провідних ознак перевищу-

ють середній рівень продуктивності молодняку від 1 до 2 норма-

тивних відхилень (13,59 % загальної чисельності овець, заокруг-

лено — 14 %).

Перші три ранги мають вирішальне значення для селекції.

Вони охоплюють найкращу частину генофонду кожної популяції

овець. Інтенсивність відбору молодняку овець до цих селекційних

рангів є стабільною і конкретною (близько 0,2 % та 2 і 14 %). Вона

визначається закономірностями нормального поділу тварин та

господарсько-корисними ознаками. В популяції реально існує та-

ка градація відносної чисельності високопродуктивних тварин,

яких завжди відбирають в основне стадо під час бонітування.

Поділ молодняку овець за рештою селекційних рангів більш

лабільний і здійснюється у межах певного діапазону показників

відбору, доцільних для конкретної системи племінної і техноло-

гічної роботи у стаді. Так, до четвертого рангу (еліта ремонтна)

відносять кращих овець, які зо комплексним рівнем продуктивно-

сті перебувають у межах від М до М + 1. Ця група охоплює

34,13 % загальної кількості тварин у поділі під час бонітування.

Приблизно половина їх (17 %) становлять кращі. Цей показник

відбору овець до четвертого селекційного рангу вважається най-

більш доцільним. Він виражає тільки характер поділу тварин за

градаціями стандартного відхилення і не враховує особливостей

відтворення стада, вирощування молодняку та кількісних вимог

до еліти ремонтної у системі поповнення дорослого поголів’я

овець. Якщо, наприклад, в основне стадо вівцематок не допуска-

ються ярки нижче четвертого рангу, то показник відбору молод-

няку до еліти може зрости до 34 % і більше. Але цього робити не-

доцільно, оскільки ранг за таких умов втрачає стабільність нале-

жності до конкретної групи в поділі овець за стандартним відхи-

ленням.

П’ятий ранг (еліта звичайна) формується з дещо гірших

овець, які за комплексом господарсько-корисних ознак перебува-

ють у межах від М до М + 1. Після вилучення із цієї групи пого-

лів’я ремонтної еліти тут залишається близько 17 % гірших овець.

Шостий і сьомий ранги (еліта середня і перший звичайний

клас) виділяють, поділивши овець на відносно кращих (17 %) і

гірших, що за комплексним рівнем продуктивності перебувають у

межах від М до М – 1 (34,13 % загальної чисельності тварин у по-

ділі).

Восьмий, дев’ятий і десятий ранги селекційної диференціації

(перший посередній клас, другий і брак) зазвичай представлені

тваринами, які за рівнем продуктивності досягають М – 1. Частки

поголів’я овець цих трьох рангів становлять відповідно 13,2 і 0,8 %.