Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

150

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

Ввідне (прилиття крові) схрещування (рис. 4.3, а) засто-

совують для поліпшення деяких якостей тварин. Цього досягають

умілим вибором поліпшувальної породи, одноразовим викорис-

танням її плідників для схрещування із вівцематками поліпшу-

ваної породи. Помісних ярок потім схрещують в одному або двох

поколіннях із плідниками поліпшуваної породи. Далі помісей

розводять «у собі» (рис. 4.3, б).

Починати ввідне схрещування можна лише тоді, коли чітко

визначено його мету. Ефект схрещування залежить від того, на-

скільки правильно обрано поліпшувальну породу. За типом вона

має бути близькою до поліпшуваної породи і мати чітко виражені

ознаки, які треба поліпшувати.

Нині ввідне схрещування широко застосовують у тонкорунно-

му вівчарстві для збільшення довжини, виходу чистої вовни, по-

Рис. 4.3. Схема ввідного схрещування

151

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

ліпшення якості жиропоту. Як поліпшувальні широко використо-

вують австралійські породи овець — австралійський меринос, пол-

варс та австралійський коридель. Усі вони мають довгу вовну,

жиропіт відмінної якості і вихід митої вовни до 70 % і як резуль-

тат — високу вовнову продуктивність.

Спільними зусиллями вчених і спеціалістів племзаводів «Ас-

канія-Нова», «Червоний чабан» і «Атманай» створено новий перс-

пективний тип овець чистопородним розведенням та ввідним

схрещуванням маток асканійської тонкорунної породи з австра-

лійськими та австрало-ставропольськими баранами, який апро-

бовано в 1993 р., а племзавод «Червоний чабан» визнано кращим

господарством і селекційним центром нового таврійського типу

овець. Тут зосереджено найкраще стадо мериносів за всю історію

розвитку тонкорунного вівчарства в Україні. Його генетичний

потенціал продуктивності поступається лише провідним популя-

ціям мериносів Австралії і Аргентини.

Прилиття крові австралійського мериноса асканійській породі

на держплемзаводах «Червоний чабан», «Асканія-Нова» та «Атма-

най» дало змогу підвищити настриг вовни в чистому волокні на

12 – 15 %. При цьому значно поліпшилась якість вовни.

У тонкорунному вівчарстві для поліпшення м’ясних якостей та

збільшення довжини вовни застосовують ввідне схрещування з

напівтонкорунними м’ясо-вовновими баранами порід лінкольн,

ромні-марш, асканійські кросбреди та асканійські чорноголові,

новозеландський коридель. При ввідному схрещуванні овець ци-

гайської породи з баранами породи ромні-марш отримано в поро-

ді м’ясо-вовновий тип, який дістав назву приазовський.

В організації ввідного схрещування потрібно особливу увагу

приділяти проведенню випробувань помісних плідників за якістю

потомства.

Відтворне (заводське) схрещування. Використовують для

створення нових порід, типів і ліній на міжпородній основі. Його

ще називають простим, якщо в ньому беруть участь дві породи, і

складним, коли використовують три породи і більше.

Умовно у такому схрещуванні можна виділити два етапи. На

першому етапі схрещують овець порід, вибраних для цього за типом

вбирного схрещування (рис. 4.4, а). На другому етапі закріплюють і

далі вдосконалюють особин бажаного типу. Цього досягають розве-

денням «у собі» тварин бажаного типу в ряді поколінь, застосовуючи

однорідний підбір і споріднене парування (рис. 4.4, б).

Просту форму цього методу було використано, наприклад, при

виведенні асканійської тонкорунної породи, коли використовува-

ли тільки дві породи — південноукраїнських мериносів і баранів

породи американський рамбульє. Прикладом складного від-

152

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

творювального схрещування може бути виведення високопродук-

тивного асканійського типу м’ясо-вовнових овець із кросбредною

вовною на основі схрещування вівцематок асканійської тонко-

рунної та цигайської порід з англійськими і аргентинськими ба-

ранами породи лінкольн.

Промислове схрещування. Застосовують для отримання ко-

ристувальних тварин. Полягає в тому, що маток однієї породи

спаровують із баранами іншої і отриманий від них приплід вико-

ристовують на м’ясо, заради чого і проводилося це схрещування.

Промислове схрещування може бути простим двопородним (вів-

Рис. 4.4. Схема відтворного схрещування

153

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

цематок однієї породи парують із баранами другої, рис. 4.5, а),

трипородним (помісних ярок парують з плідниками третьої по-

роди, рис. 4.5, б) і т.д. За трипородного схрещування практикують

також парування чистопородних вівцематок з помісними барана-

ми (рис. 4.5, в).

Рис. 4.5. Схема промислового схрещування

154

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

Використані для схрещування плідники за розвитком і про-

дуктивними якостями не повинні поступатися вівцематкам.

Кращі результати мають, коли материнська порода добре присто-

сована до місцевих кліматичних і кормових умов.

Промислове схрещування використовують для підвищення вов-

нової, м’ясної, молочної та інших видів продуктивності овець. За

такого схрещування, особливо при поєднанні окремих порід і по-

місей першого покоління, може виявитися ефект гетерозису, який

виражається у кращій швидкостиглості і вищій продуктивності

помісей порівняно з тваринами вихідних порід. Однак прояви

цих властивостей у помісей можливі тільки за сприятливих умов

годівлі і утримання.

У зв’язку з різноманітністю в Україні тонкорунних і напівтон-

корунних порід овець селекційну роботу слід спрямовувати на

більш ефективне поєднання порід як простого, так і складного

схрещування і тільки після цього розгортати промислове схрещу-

вання у виробничих умовах.

Перемінне схрещування. Цей практичний прийом розве-

дення овець було розроблено на Північному Кавказі та Повол-

жі у 50-х роках XX ст. Застосування його було зумовлене тим,

що жодна порода, рекомендована для масового поліпшення місце-

вих порід овець, не відповідала вимогам і бажанням вівчарів.

Тому в ініціативних фахівців виникла думка поєднати в

одному типі такі важливі ознаки тонкорунних овець, як розмір

(зріст, жива маса), високі якості вовни, добра пристосованість

тварин до місцевих умов. Тим більше, що всі ці якості були у

різних типів і порід у сусідніх господарствах навіть одного

району (кавказька, ставропольська, грозненська, радянський

меринос та різні помісі).

Для перемінного схрещування використовують дві, три породи

овець і більше (рис. 4.6). У кожному поколінні помісних маток

схрещують із чистопородними баранами іншої породи, що забез-

печує довготривале збереження явища гетерозису в кожному на-

ступному поколінні.

На рис. 4.7 наведено основні позиції схеми перемінного схре-

щування за участю трьох порід овець — радянський меринос, кав-

казька і ставропольська, застосовані в господарстві «Вторая пяти-

летка» Іпатівського району Ставропольського краю.

Помісі першого покоління від схрещування маток породи ра-

дянський меринос із баранами кавказької та ставропольської по-

рід далі схрещували з баранами цих порід, а також з баранами

породи радянський меринос. Складні помісі за настригом, дов-

жиною вовни та живою масою мали переваги перед двопородни-

ми помісями.

155

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

У найближчому майбутньому, коли значно збільшиться кіль-

кість чистопородних овець кожної породи, перемінне схрещуван-

ня, безперечно, застосовуватиметься ширше. Однак воно пов’яза-

не з певними труднощами. Зокрема, не завжди легко дістати плі-

дників порід, потрібних для роботи. Нелегкою є і робота,

пов’язана з визначенням результатів поєднання різних порід при

схрещуванні.

Рис. 4.6. Схема перемінного схрещування овець

за участю порід асканійської і прекос

Рис. 4.7. Схема трипородного схрещування

156

озділ 4. Розведення овець та племінна робота у вівчарстві

Гібридизація. В біологічному розумінні означає віддалене,

тобто міжвидове, схрещування. Гібридами називають нащадків

від парування двох видів тварин, а сам метод отримання таких

тварин — гібридизацією. Вперше цей метод застосував М.Ф. Іва-

нов. У 1927 р. в «Асканія-Нова» він розпочав роботи зі створення

гірського мериноса. Для цього було використано тонкорунних ма-

ток і барана-муфлона — представника дикої форми овець. Гібри-

ди першого покоління були більш плодючими, але серед них тра-

плялися тварини, схожі за екстер’єром, темпераментом з бара-

ном-муфлоном, а за вовною — з мериносами. Далі кращих бара-

нів-гібридів схрещували з мериносовими матками. Помісей дру-

гого покоління, добрих за розвитком та вовновою продуктивністю,

розводили «у собі», але під час війни (1941 – 1945) вони зникли.

Методом гібридизації дикого виду архара з вівцями породи

прекос (рис. 4.8) радянський учений Н.С. Бутарін та інші створи-

ли цінну тонкорунну породу — казахський архаромеринос.

Для підвищення життєздатності сірих каракульських овець

було проведено схрещування їх з диким бабатазьким бараном.

Отримано також гібриди свійських овець зі сніговим бараном,

який живе в горах Карпат і на Таймирі.

Рис. 4.8. Схема виведення казахської породи архаромеринос

гібридизацією диких овець із свійськими

Розділ 4. Розведення овець та племінна робота

вівчарстві

Теоретики передбачають досягнення у майбутньому «селек-

ційного плато» з культурними породами, подолання якого, ймо-

вірно, буде використано як метод гібридизації. Ефект схрещуван-

ня при цьому залежить від ступеня гетерозиготності отриманого

гібридного молодняку. Він підвищується при використанні гене-

тично роз’єднаних вихідних батьківських форм, відселекціонова-

них до певного рівня продуктивних ознак.

158

озділ 5. Боніт

вання овець

Розділ 5

БОНІТУВАННЯ ОВЕЦЬ

5.1. Особливості бонітування овець

Бонітування овець (від лат. bonitus — доброякісність) — це

комплексна оцінка їхньої продуктивності з метою найбільш раці-

онального використання у процесі селекції і технології виробни-

цтва. Бонітують не тільки тварин, а й ґрунти, ліс, окремі дерева і

рослини. Проте селекційно найбільш досконалою є система боні-

тування сільськогосподарських тварин, особливо овець. Селек-

ційною цінністю отари визначається професійний рівень роботи

конкретного бонітера.

Вівці мають велику кількість специфічних і традиційних

ознак продуктивності. Доводиться оцінювати одночасно і кожну

ознаку окремо, і кожну окрему тварину за комплексом ознак. Бо-

нітування органічно поєднує знання закономірностей селекційно-

го процесу, механізмів формування продуктивності тварин в он-

тогенезі і практичний досвід оцінювання овець у конкретних ви-

робничих умовах. Отже, бонітування — це наука і мистецтво вів-

чарства. Без навичок оцінювання продуктивності овець немож-

ливе навіть незначне селекційне поліпшення отари. Тому профе-

сійної зрілості вівчар досягає у міру формування його як бонітера.

Без уміння бонітувати немає кваліфікованого вівчаря. Напри-

клад, бонітер овець в Австралії — це професія.

Бонітування овець порівняно з бонітуванням інших видів сіль-

ськогосподарських тварин має деякі особливості. По-перше, при

його проведенні враховують тільки власну продуктивність тва-

рин. Проте здійснюються зіставлення й аналіз отриманих показ-

ників за поколінням овець, що забезпечує ефективне викорис-

тання для селекційних цілей особливостей продуктивності пред-

ків і нащадків. По-друге, під час бонітування всі якісні й кількіс-

ні показники продуктивності оцінюють одночасно, безпосередньо

оглядаючи тварину. Попередніх оцінок і записів не проводять, як,

наприклад, у скотарстві про надій корів протягом року чи у сви-

нарстві про кількість і живу масу поросят, одержаних від свино-

матки.

Найважливіша мета бонітування овець — відбір кращих тва-

рин для поповнення основних отар баранів-плідників і вівцема-

159

озділ 5. Боніт

вання овець

ток. Відібраних за результатами бонітування тварин використо-

вують для підбору дорослих овець і формування селекційної

структури стада. У вівчарстві, на відміну від інших галузей тва-

ринництва, маток щороку не бонітують. А якщо бувають винятки,

то тільки стосовно невеликої кількості вівцематок селекційного

ядра (унікальних і відбірних). Серед дорослих тварин щороку бо-

нітують лише баранів-плідників, поголів’я яких у стаді незнач-

не — близько 0,5 – 1 %. Доросле поголів’я представлене переваж-

но вівцематками. У структурі стада вони можуть становити 45 –

70 %. Серед дорослих тварин ведуть підбір, а не відбір, оскільки

вони вже пробонітовані і відібрані раніше. Тому основним кон-

тингентом для щорічного бонітування є молодняк, за яким щоро-

ку виявляють продуктивні можливості генофонду популяції овець

у конкретних умовах, а отже, підсумок ефективності використан-

ня відбору, підбору і селекційної структури стада в системі спад-

кового поліпшення популяції овець у цілому. Молодняк — це

майбутнє стада, тому його слід кваліфіковано і своєчасно оціню-

вати.

Розрізняють вікові і календарні строки бонітування овець. Для

селекційних цілей вирішальне значення має вік тварин. Кален-

дарні строки залежать від особливостей річного циклу технології

виробництва продукції (час ягніння, стриження, реалізації овець

на м’ясо). Вік бонітування молодняку визначають за строками

формування в онтогенезі комплексу бажаних ознак кожного виду

продуктивності овець. Послідовність і тривалість формування

ознак зумовлює селекційну необхідність основного, попереднього

і додаткового бонітувань.

Основне бонітування здійснюють у наймолодшому віці овець

для ефективного відбору і використання тварин у селекційному

процесі. Так, для основного оцінювання смушкової продуктивнос-

ті овець каракульської, сокільської та інших порід бонітують яг-

нят у віці 2 – 3 доби, а через 15 – 20 діб проводять додаткове оці-

нювання змін у стійкості ознак смушкової продуктивності ягнят.

Загальні особливості вовнового покриву смушкових овець і за-

життєві показники м’ясної продуктивності тварин оцінюють у віці

їх 12 – 16 міс. Основне бонітування романівської породи за спеці-

алізованою шубною продуктивністю та загальними показниками

розвитку молодняку здійснюють у віці 8 – 9 міс. Попереднє боні-

тування практикують до місячного віку ягнят, при відлученні їх

від маток і в 5 – 6 міс. Оцінюють ознаки формування шубної про-

дуктивності овець у ранньому віці. Дорослих овець романівської

породи (12 – 16 міс) додатково бонітують за ознаками екстер’єру

та вовнової продуктивності.