Штомпель М.В., Вовченко Б.О. Технологія виробництва продукції вівчарства

Подождите немного. Документ загружается.

озділ 3. Продукція вівчарства

десятиріччя сприймалися як свідчення можливості майже повної

заміни натуральних текстильних волокон хімічними. Проте з ча-

сом почали враховувати дві важливі обставини: виробничі дже-

рела сировини й гігієнічні властивості хімічних волокон.

Сировиною для одержання хімічних волокон є деревина, наф-

та, газ, кам’яне вугілля. Нафта, газ і кам’яне вугілля є вичерпною

і невідновною сировиною, дефіцит якої багато в чому визначає

загальну напруженість світової економіки. Швидкість росту лісо-

вих дерев також значно менша за темпи виробництва хімічних

волокон. Знищення лісу загрожує екологічними наслідками, згуб-

ними для життя на нашій планеті. Крім того, з гігієнічного боку

хімічні волокна мають такі вади, як низька гігроскопічність і ви-

сока здатність до електризації, що небажано для натільного одягу

для людини. А натуральні текстильні волокна мають високі гігіє-

нічні якості, хоч і поступаються хімічним за деякими механічни-

ми характеристиками: міцністю, незминанням, стійкістю проти

багаторазового зминання тощо. Тому тепер натуральні й хімічні

волокна не протиставляються, а розглядаються як компоненти,

що доповнюють один одного.

Хімічним волокнам, як відомо, немає і 100 років, а натуральні

мають багатовікову історію. Це однаковою мірою стосується як

текстильних волокон тваринного (вовна, натуральний шовк), так

і рослинного (бавовна, льон) походження. В матеріальній культу-

рі людства вони поширилися завдяки народам Давнього Сходу.

Батьківщина виробництва льону — Єгипет. У ІІІ тис. до н.е.

тут уже був лляний одяг. Тканини з нього були такими тонкими,

що навіть крізь п’ять шарів їх чітко було видно тіло людини. В

одязі єгиптян, який зберігся до нашого часу, на 1 см

лляної тка-

нини налічується близько 150 ниток, щільно переплетених у по-

здовжньому й поперечному напрямках.

Вирощування льону і виробництво лляних тканин згодом по-

ширилися в багатьох країнах світу. Льон має важливі експлуата-

ційні та гігієнічні властивості, характеризується найбільшою аб-

солютною й відносною міцністю серед усіх натуральних і хімічних

волокон. Але лляні волокна непружні й дуже мало розтягуються.

Подовження їх в момент розриву не перевищує 1,5 – 2,5 %. Це

найнижчий показник серед текстильних волокон. Тому вироби із

лляних тканин так легко зминаються. Льон відзначається висо-

кою гігроскопічністю (за цією властивістю він поступається тільки

вовні) і вищою теплопровідністю, ніж інші текстильні волокна. Це

забезпечує добрі гігієнічні якості й прохолодну ніжність льону,

який вважають кращим матеріалом для виготовлення білизни.

Батьківщина бавовнику — Індія. Хоч нині відомо про давнє

(ІІІ – ІІ тис. до н.е.) існування диких видів бавовнику в Мексиці.

Але в Індії у середині ІІІ тис. до н.е. з бавовнику виготовляли

озділ 3. Прод

кція вівчарства

тканини і вірьовки. Причому бавовник вирощували в долинах

Інду, а не користувались дикими формами. А в ІІ ст. до н.е. в

Індії виготовляли дуже тонкі і прозорі тканини з бавовни, які

повністю відповідали назві «виткане повітря». Техніка виробни-

цтва тонких тканин досягла тут такої досконалості, що різні

прикраси без шкоди для огляду одягали під одяг з прозорої ба-

вовни. В Індії вперше виникла і досягла досконалості техніка

виготовлення набивних тканин з бавовни, які зачарували світ

своєю красою.

Завдяки цінним властивостям бавовна не втратила свого зна-

чення серед зростаючої кількості різних видів текстильних воло-

кон. Вона добре поглинає вологу, відзначається великою розрив-

ною міцністю і стійкістю проти високих температур. На відміну

від інших текстильних волокон, бавовна у вологому середовищі

має більшу (на 15 – 20 %) абсолютну і відносну міцність. Але в

цих волокон низька пружність, тому вироби з бавовни легко зми-

наються і деформуються. Загалом же бавовняні тканини відзна-

чаються високими гігієнічними та експлуатаційними якостями,

мають гарний зовнішній вигляд і користуються широким попи-

том у населення.

У Китаї близько 5 тис. років тому почали виробляти натураль-

ний шовк. Протягом майже 3,5 тисячоліття китайці не розкривали

таємниці одержання цих волокон. Навіть готові шовкові тканини

тривалий час не потрапляли за межі Китаю. Тільки починаючи з

ІІ ст. до н.е. по Великому шовковому шляху почалося поширення

шовку в інші країни. Європа стала поступово освоювати практичну

систему виготовлення цієї тканини лише у VI ст. н.е.

Натуральний шовк — це продукт виділення залоз гусениці

шовкопряду. Найціннішу сировину дає тутовий шовкопряд, з неї

виробляється майже 90 % світового виробництва шовку. Як і ба-

вовна, шовк належить до найтонших текстильних волокон. Хара-

ктеризується високою пружністю і низькою пластичністю, тому

вироби з натурального шовку не зминаються у процесі їх викори-

стання. Гігроскопічність шовку становить 11 – 12 %, тобто вища,

ніж у бавовни, і нижча порівняно із вовною Стійкість шовку про-

ти дії світла й погоди в 4 – 5 разів нижча, ніж у бавовни і вовни.

Проте в цілому тканини з натурального шовку відзначаються ни-

зкою цінних якостей: мають високі гігієнічні властивості, дуже

легкі, не зминаються, приємні на дотик, гарні й довговічні в екс-

плуатації. Серед сучасного «шовку» вироблений з натуральної

сировини становить лише близько 3 %, решта — шовк із хімічних

волокон.

Систематичне поліпшення вовнового покриву овець нерозрив-

но пов’язане з успіхами у розвитку техніки й технології переробки

вовни та інших текстильних волокон. Текстильне виробництво

озділ 3. Продукція вівчарства

виникло і формувалось у VI – V тис. до н.е. Ще в давні часи у тра-

диційній зоні розведення овець люди вміли вручну й за допомо-

гою веретен виготовляти пряжу й різні тканини з неї перепле-

тенням ниток — ткацтва. В Давньому Єгипті і Месопотамії

з’явилися горизонтальні й вертикальні ткацькі верстати. У давні

часи люди навчилися також вручну звивати вовну. В культурі

давніх єгиптян — шумерів уже був одяг із відмінних тканин. Тут

практикувалися в’язані й повстяні вироби. Але невисокий техніч-

ний рівень прядіння і ткацтва протягом багатьох століть стриму-

вав як обсяг виробництва вовняних речей, так і подальше поліп-

шення вовнового покриву овець. Важка і повільна праця ткачів

стимулювала творчі можливості людини на створення машин.

Поступове використання й поєднання різноманітних техніч-

них винаходів у системі переробки вовни дали змогу створити в

Англії наприкінці XVIII ст. прядильну машину і паровий ткаць-

кий верстат. Вони замінювали не тільки фізичну працю людей, а

і їхні професійні навички. Створення таких машин стало почат-

ком промислової революції в історії розвитку сучасного мате-

ріального виробництва. Подальший прогрес у використанні різ-

них джерел енергії, а також успіхи в конструюванні більш доско-

налих механічних та електронно-обчислювальних машин сприя-

ли створенню високоефективної системи переробки та викорис-

тання вовни.

У наш час вовна стала сировиною для текстильної, трикотаж-

ної, килимової й валяльно-повстяної промисловості. Слово «текс-

тильний» походить від лат textum, що означає «тканина». Тексти-

льна промисловість виробляє різні тканини. Але в широкому ро-

зумінні текстильні товари — це всі вироби з текстильних волокон,

які за будовою і властивостями виявляються досить специфічною

сировиною. Текстильні волокна гнучкі, міцні, мають невелику

товщину й довжину, що в сотні й тисячі разів перевищують попе-

речний переріз волокон. До них належать вовна, натуральний

шовк, бавовна, льон, лавсан, нітрон, капрон та інші натуральні й

хімічні волокна. Їх переробляють як у чистому вигляді, так і у

формі різних сумішей. Якісні властивості текстильних волокон

визначають у кінцевому підсумку сферу виробничого викорис-

тання тієї чи іншої сировини.

У текстильній промисловості з вовни виробляють чистововняні

і напіввовняні тканини. До складу чистововняних входить не

тільки вовна, а й волокна іншої природи, які повинні становити

не більш як 10 % загальної маси тканини. У напіввовняних тка-

нинах багато інших волокон. У них вовни за масою менш як 20 %.

Трикотаж буває чистововняним, напіввовняним і змішаним.

Давнє мистецтво виготовлення килимів перетворилося на по-

тужну промислову галузь, хоч і в наш час килими й килимові ви-

озділ 3. Прод

кція вівчарства

роби виготовляють як ручним, так і машинним способами. Вони

можуть бути з ворсом із лицьового боку і без ворсу, тобто гладень-

кі. Залежно від довжини ворсу розрізняють низьковорсні килимові

вироби (до 4 мм), середньоворсні (4 – 6) і високоворсні (11 – 20 мм).

Виготовлені вручну килимові вироби завжди містять нитки з двох

основ й утоку, а килими машинного ткацтва мають нитки двох

або трьох основ, які переплетені ниткою утоку. Існують три види

основ: ворсова, настильна й корінна. Ворсова основа — це кольо-

рові нитки, що формують ворс і малюнок на поверхні килима.

Зворотний бік (зі споду) — настильна основа, а каркас килима

створюється за рахунок корінної основи, на якій закріплюються

жмутики ворсової пряжі. Усі основи зв’язані нитками утоку. Коли

визначають сировинний склад килимових виробів, то враховують

тільки ворсову основу.

Хімічний склад вовни. За хімічною природою вовна майже

на 97 – 98 % складається з білка кератину, який належить до

групи фібрилярних білків. Він має високу хімічну стабільність —

не розчиняється у воді, спирті, розбавлених розчинах солей, лугів

і кислот, стійкий проти травних ферментів (не перетравлюється).

Тому ягнята при поїданні вовни гинуть від утворення в шлунку

безоарів — щільних кульок зваляної вовни. Лабораторні дослі-

дження вовни ґрунтуються на використанні складних високоак-

тивних хімічних речовин, порівняно високих температур, рентге-

ноструктурного аналізу, електрофорезу, хроматографії, електрон-

но-мікроскопних методів досліджень, звичайної техніки гістоло-

гічного та хімічного аналізів. Одержано чимало даних про еле-

ментарний і амінокислотний склад кератину, його молекулярну

структуру та хімічні властивості вовни.

До складу вовни входять майже всі найпоширеніші амінокис-

лоти (18 із 20). Найбільшу частку (по 9 – 15 %) у кератині станов-

лять цистин, аргінін та глютамінова кислота. Високий вміст цис-

тину й сірки в цілому значною мірою визначає основні властивос-

ті кератинів вовни.

У кератині виявлено п’ять хімічних елементів: вуглець, во-

день, кисень, азот та сірку, які входять до складу кожного просто-

го білка. У кератині міститься 50 – 52 % вуглецю, 21 – 23 кисню,

15 – 17 азоту, 6 – 8 водню і 3 – 4 % сірки. Хімічні елементи (каль-

цій, натрій, магній, фосфор, цинк, залізо, силіцій, манган, мідь)

інших органічних сполук вовни становлять 2 – 3 %. Кератин — це

білок з високим вмістом сірки, яка міститься в цистині — одній з

найхарактерніших сірковмісних амінокислот вовни. При згорянні

з цистину утворюються леткі меркаптани, що зумовлюють специ-

фічний запах горілої вовни (рогу). Цю особливість використову-

ють навіть у системі розпізнавання текстильних волокон. Остаточ-

ної емпіричної хімічної формули кератину поки не існує. Серед

озділ 3. Продукція вівчарства

запропонованих у різний час найбільше підходить та, що ґрунту-

ється на адекватному співвідношенні різних хімічних елементів

на один атом сірки (С

112

S).

Вовна — незвичайна речовина, яка складається з дуже різно-

манітних фрагментів за хімічною природою, агрегатним станом,

гістологічною будовою. Тому вона повністю відповідає статусу

композиційних матеріалів. Специфіка композитів полягає в тому,

що їхні властивості не визначаються сумою якостей складових

частин взятих матеріалів. На поверхні розподілу частин компо-

зиційного матеріалу виникає новий стан речовини — тонкий по-

верхневий шар. Він визначає незвичайні властивості компози-

ційних матеріалів. Вовна в цьому відношенні — ідеальний при-

родний матеріал.

Вплив на вовну кислот і лугів. Вовна відносно стійка проти

дії кислот і нестійка проти лугів. Вплив кислот на вовну специфіч-

ний. Наприклад, азотна кислота спричинює пожовтіння зовніш-

нього шару вовни (ксантопротеїнова кислота). Дія лугів менш

специфічна, але дуже негативна. Навіть у 0,01%-му розчині їдко-

го лугу за температури 60 °С розчиняється 2 % маси вовни і на

40 % втрачається її міцність, а в 0,2%-му розчині за температури

60 °С ці показники становлять відповідно 20 і 80 %. У киплячому

3%-му розчині їдкого лугу вона розчиняється за 2 – 3 хв, а під час

кипіння протягом 2 год у 5%-му розчині сірчаної кислоти розчи-

няється лише 5 – 5,5 % маси кератину.

Стійкість кератинів проти дії кислот використовують для очи-

щення митої вовни від рослинних домішок на підприємствах

промислової переробки сировини. Целюлоза рослин нестійка про-

ти дії кислот. При обробці засміченої вовни 4 – 5%-м розчином

сірчаної кислоти звичайна целюлоза рослин (реп’яхів) перетворю-

ється на крихку гідроцелюлозу, яку видаляють із вовни механіч-

ним способом. Перетворення целюлози на гідроцелюлозу супро-

воджується обвуглюванням рослинних домішок, тому процес їх

хімічного видалення із вовни дістав назву карбонізація (від лат.

карбон — вугілля). Остання пов’язана з великими витратами

енергії та речовин. При цьому втрати з різних причин можуть

сягати 5 – 20 %. Зважаючи на це, треба запобігати засміченості

ще в процесі виробництва сировини.

Значні проблеми виникають через особливості реакції вовни з

лугами. Піт і сеча овець, як і всіх жуйних, мають лужну реакцію.

Луги зумовлюють перебудову водневих та розрив іонних і кова-

лентних (пептидних, дисульфідних) зв’язків кератину. Вони руй-

нують навіть амінокислоти — цистин, аргінін, серин, гістидин та

ін. Це призводить до того, що вовна втрачає міцність, пружність,

еластичність, надто скорочується і звалюється, виникає незмивне

її пожовтіння — так званий канарковий колір. Пожовтіння вовни

озділ 3. Прод

кція вівчарства

завдає великих збитків вівчарству багатьох країн світу, в тому

числі й України.

Вплив вологи і тепла на вовну. Волога і тепло можуть при-

звести до глибоких незворотних змін у вовні — до втрати нею міц-

ності, до усадки, звалювання, пожовтіння. Особливої шкоди за-

вдає волога. За малої відносної вологості (55 – 60 %) висока тем-

пература повітря (40 – 50 °С) не спричинює істотних змін вовни.

Проте з підвищенням вологи (понад 60 %) навіть за зниженої те-

мператури повітря вовна починає жовтіти. З одночасним підви-

щенням температури й відносної вологості спостерігаються значні

деструктивні зміни сировини. Луги значно посилюють негатив-

ний вплив вологи і тепла на вовну. Нетривала дія холодної води

майже не позначається на якості вовни. Проте у вологому стані

вона здатна самозігріватися до критично високих температур

(може горіти). Причинами цього є те, що при вбиранні вологи (аб-

сорбції) утворюється значна кількість теплоти (теплота абсорб-

ції — 100 Дж на 1 г вовни), а також ферментативна дія мікроор-

ганізмів, які інтенсивно розмножуються у вовні при вологості її

понад 24 %. Зважаючи на це, слід уникати намокання овець (ви-

пасання і моціон у дощ, снігопад), підтримувати в належному

стані місця утримання й догляду, не стригти мокрих тварин і не

допускати пакування вологої вовни.

Вплив ультрафіолетових променів на вовну. Серед зов-

нішніх кліматичних факторів, що постійно і несприятливо впли-

вають на вовну, є сонячне світло, особливо ультрафіолетове ви-

промінювання. Воно спричинює пожовтіння вовни, втрату нею

міцності, інтенсивності пігментації, підвищену здатність до над-

мірного скорочення (усадка, звалювання), набухання, хімічної

активності тощо. Фотохімічна дія сонячного світла ґрунтується на

окисно-відновних реакціях, які охоплюють різні зв’язки, функціо-

нальні групи та окремі амінокислотні залишки в структурі кера-

тину. У побутових умовах білі вовняні вироби потрібно сушити

під скляним захистом (веранди, балкони), оскільки скло не про-

пускає основної частини короткохвильових променів. У сільсько-

господарській практиці овець у літній полуденний час слід обері-

гати від прямого сонячного проміння. Для цього обладнують спе-

ціальні навіси або насаджують дерева, що дає змогу значно змен-

шити негативний вплив променів на вовну.

Гістологічна будова вовни. Волокно вовни має два (пух і ча-

стина перехідного волосу) або три (ость і перехідний волос) шари

(рис. 3.2). Лускатий шар складається з одного ряду ороговілих

плоских клітин і становить 2 – 3 % маси волокна. Він характери-

зується високою стійкістю проти дії зовнішніх реагентів і надає

вовні здатності звалюватися.

озділ 3. Продукція вівчарства

Корковий шар (середній) становить близько 90 % від маси вов-

нового волокна (від 7 до 98 %). Структурно від складається із ве-

ретеноподібних клітин, розміщених уздовж осі волокна. Цей шар

практично визначає всі якісні властивості вовни.

Серцевинний шар є центральним пухким шаром клітин, запов-

нених повітрям. Його виявляють не в усіх волокнах. За наявності

серцевини її частка може сягати від 10 до 90 %. Зі збільшенням

частки серцевини зменшується міцність, пружність і розтяжність

вовни.

Багато хімічних і гістологічних властивостей вовни мають не

лише практичну цінність для людини, а й пристосувальне (адап-

тивне) значення для овець. Наявність серцевини, наприклад, по-

ліпшує теплозахисні властивості вовнового покриву. Такий самий

ефект має гістологічна структура вовнового волокна в цілому.

Крім того, багатошаровість гістологічних компонентів забезпечує

високу стійкість вовнинок у жорстких природних умовах вирощу-

вання овець. Неоднорідність (гетерогенність) кератинів та гісто-

логічну будову волокон практично неможливо змінити під впли-

вом зовнішніх факторів технологічного характеру. Цього досяга-

ють лише селекцією, зміною спадкових задатків формування вов-

нових волокон.

Утворення і ріст вовни. Шкіряний покрив ссавців, у тому

числі й овець, складається із власне шкіри та її похідних. Похідні

шкіри — це вовнові волокна, волосяні фолікули, сальні, потові,

молочні і специфічні («ароматичні») залози, а також роги, нігті,

кігті, копита. До складу власне шкіри як зовнішнього покриву

тварини входять епідерміс, дерма і гіподерма (підшкірна жирова

тканина).

Гіподерма, крім терморегуляційного значення, забезпечує

рухоме («вільне») сполучення шкіри з прилеглими тканинами. Це

дуже важливо, оскільки на шкірі овець може бути велика маса

руна. В гіподермі через сполучнотканинні прошарки, які оточу-

Рис. 3.2. Гістологічна будова вовнинки:

1 — серцевина; 2 — корковий шар; 3 — лускатий шар

озділ 3. Прод

кція вівчарства

ють часточки жиру, проходять найбільші кровоносні й лімфатич-

ні судини шкіри, а також порівняно великі нервові розгалужен-

ня. Товщина підшкірної жирової тканини коливається від 0,5 до

1,5 тис. мкм і більше, залежно від вгодованості тварини.

Дерма — це основа шкіри. Вона розміщена між епідермісом і

гіподермою. Товщина її становить 2 – 3,5 тис. мкм. В дермі міс-

тяться волосяні фолікули, потові й сальні залози, а також клітин-

ні елементи і волокна сполучної тканини (колагенові, еластичні,

ретикулярні та ін.). Верхня частина дерми, де розміщені корені

вовнинок, волосяні фолікули і залози, називається пілярним ша-

ром (від лат. pili — волос). Нижня частина дерми — від рівня

розміщення основ волосяних фолікулів чи потових залоз до гіпо-

дерми — це ретикулярний шар. Пучки сполучнотканинних во-

локон перетинаються тут у різних напрямках і утворюють густу

горизонтальну сітку. В пілярному шарі також є сполучнотканинні

волокна, але вони не утворюють великих пучків і розміщуються

вертикально до поверхні шкіри. В овець дуже розвинений піляр-

ний шар (65 – 70 % товщини дерми), де містяться вовноутворю-

вальні структури, хоч усі вони є похідними епідермісу.

Епідерміс — зовнішній шар шкіри. Товщина його невелика

(20 – 30 мкм), хоч і дуже мінлива, оскільки епідерміс сполучаєть-

ся з дермою за допомогою численних виростів (заглиблень). За

напрямком по поверхні шкіри епідерміс має п’ять шарів: базаль-

ний, шипуватий, зернистий, блискучий і роговий. У базальному

шарі відбувається поділ епітеліальних клітин, тому він назива-

ється ростковим. У нормальному фізіологічному стані здійсню-

ються постійний потік клітин та їх кератинізація від базального

шару до рогового.

Потові й сальні залози хоч і є похідними шкіри, проте істот-

но змінилися морфологічно і функціонально. Потові залози ма-

ють трубчасту структуру. Вони бувають двох функціональних ти-

пів: екринові й апокринові. У першому випадку секреція поту від-

бувається без порушення цілісності клітини (піт з рН близько 7), а

в другому — з частковою втратою протоплазми (піт з високим рН).

В овець потові залози здебільшого апокринового типу. Сальні

залози мають гроноподібну структуру, а за функціональною спе-

цифікою — голокринові. Тут секреція вовнового жиру супрово-

джується повним руйнуванням клітин.

Волосяний фолікул (разом із цибулиною) структурно і функ-

ціонально — майже ідеальний варіант «похідного» шкіри. Роз-

глянемо будову волосяного фолікула (від лат. folliculus — міше-

чок) і його «вмісту». Частина вовнинки, що міститься в шкірі, на-

зивається коренем волосу. Він «закінчується» епітеліальною во-

лосяною цибулиною, яка в кінцевому підсумку й утворює вовнин-

ку. Внизу волосяної цибулини розміщений сполучнотканинний

озділ 3. Продукція вівчарства

сосочок, пронизаний кровоносними судинами. Корінь волосу й

епітеліальна волосяна цибулина (разом із сполучнотканинним

сосочком) містяться у вазоподібному фолікулі. Верхня розширена

частина цієї «вази» називається воронкою волосяного фолікула.

Біля звуженої основи цієї воронки, де проходить дійсна межа між

коренем і стрижнем волосу, відкриваються вивідні протоки жиро-

вих залоз. Потові залози відкриваються на поверхні шкіри побли-

зу верхньої розширеної частини волосяної воронки (рис. 3.3).

За анатомічною будовою «стінка» волосяного фолікула нагадує

будову шкіри. Це ніби «вертикальна» ділянка шкіри відносно ос-

новної її поверхні. Тут розрізняють сполучнотканинну волосяну

сумку (аналог дерми)

та епітеліальну воло-

сяну піхву (аналог

епідермісу). Сполуч-

нотканинна волосяна

сумка має зовнішній

шар із поздовжнім

розміщенням волокон

(аналог ретикулярно-

го шару) і внутрішній

шар з поперечним

розміщенням волокон

(аналог пілярного

шару). Епітеліальна

волосяна піхва скла-

дається із зовнішньої

епітеліальної піхви з

базальним і шипува-

тим шарами (аналоги

нижніх шарів епіде-

Рис. 3.3. Схема будови

волосяного фолікула:

1 — кутикула; 2 — кортекс;

3 — серцевина; 4 — епідер-

міс; 5 — сальна залоза; 6

—

кутикула внутрішньої ко-

реневої піхви; 7 — шар Ген-

гле; 8 — шар Гекслі; 9

—

зовнішня коренева піхва;

10 — сполучнотканинна

сумка; 11 — базальна мем-

брана; 12 — сосочок

озділ 3. Прод

кція вівчарства

рмісу шкіри) й внутрішньої епітеліальної піхви із шарами Генгле,

Гекслі і кутикулою (аналогами верхніх шарів епідермісу шкіри).

Епітеліальна волосяна цибулина (матрикс) має три зони:

центральну, середню й периферичну. Центральна зона формує

серцевину, середня — корковий шар, а периферична — лускатий

шар і внутрішню епітеліальну піхву. Вільний край лусок кореня

волоса спрямований догори і входить у зачеплення з вільним

краєм клітин (лусок) кутикули внутрішньої епітеліальної піхви,

що спрямовані донизу. При поділі клітин матриксу вовнинка ра-

зом із внутрішньою епітеліальною піхвою рухається до поверхні

шкіри. Пігментні клітини (меланоцити) розміщуються у верхній

зоні волосяної цибулинки, а початок утворення вовнинок — в се-

редині мактриксу над сполучнотканинним волосяним сосочком.

Тому кожний «новий» волос завжди загострений, а не «зрізаний»,

як після стриження, кінець його світлий, навіть якщо вовна піг-

ментована. Від основи волосяного фолікула під кутом до поверхні

шкіри розміщений м’яз — підіймач волосу. При його скороченні

волос стає «дибом». Ця «дика» властивість має адаптивне значен-

ня (терморегуляція, залякування) і виникла в процесі еволюції

тварини.

Закладання волосяних фолікулів у шкірі овець починається в

50-добовому віці плода (кітність триває близько 150 діб).

Н.О. Діомідова (1954) виділяє п’ять стадій цього процесу: форму-

вання епітеліального зародка, ріст раннього фолікула, утворення

цибулини і сосочка, ріст кореня волоса і внутрішньої епітеліаль-

ної піхви, вихід вовнинки на поверхню шкіри. Від початку закла-

дання волосяного фолікула до появи вовнинки на поверхні шкіри

минає 50 – 60 діб. За несприятливих умов (недостатня годівля,

хвороба, фізіологічні перевантаження) процес може зупинитися

на будь-якій стадії. Немає точних наукових відомостей про залеж-

ність між тривалістю «стресу» і зворотністю процесу формування

вовнинки.

Волосяні фолікули закладаються неодночасно. Ті, що закла-

даються раніше, називаються первинними, а ті, що пізніше, —

вторинними. Проте їх розрізняють не стільки час закладання,

скільки додаткові структури. Первинні фолікули мають потову

залозу, парну сальну залозу і м’яз — підіймач волосу. У вторин-

них фолікулів є тільки непарна сальна залоза. Період закладан-

ня волосяних фолікулів поділяється на фази. Так, при формуван-

ні первинних фолікулів розрізняють фазу закладання централь-

них первинних (50 – 75) і бічних (75 – 85 діб). Це період утворен-

ня тріад (одного центрального й двох бічних фолікулів), навколо

яких групуються вторинні фолікули. Вони також закладаються у

дві фази. Перша фаза (85 – 110 діб) пов’язана із закладанням

ранніх вторинних фолікулів, а друга (від 110-ї доби до народжен-