Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

361

10 Розділ. Центральні банки

робництва, що, у свою чергу, часто приводить до втручання централь-

ного банку в його розвиток. Слід зазначити, що такий вплив на спо-

живчий кредит може бути викликаний і іншими причинами. Часто

скорочення споживчого кредиту здійснюється як дії, спрямовані на

стримування зростання цін, бо обмеження такого кредиту гальмує

зростання сукупного попиту. Ці антиінфляційні дії центрального

банку особливо відчутні за своїми результатами там, де рівень розви-

тку споживчого кредиту досить високий.

В Україні, на відміну від високорозвинених країн, споживчий кре-

дит ще не одержав широкого розвитку. У нашій країні немає й сут-

тєво досвіду в його організації, оскільки в колишньому Радянсько-

му Союзі така форма кредиту була розвинута слабко. Однак у міру

становлення ринкової економіки і поступового насичення товарного

ринку цей кредит буде розвиватися, а в Національного банку Укра-

їни з’явиться можливість використовувати ще один дієвий інстру-

мент регулювання економіки.

У сукупності методів селективного характеру слід назвати і вплив

центрального банку на біржові спекуляції. За характером його здій-

снення цей спосіб регулювання аналогічний методам, які застосову-

ються у випадку регулювання споживчого кредиту. Так, коли різко

збільшуються обсяги біржових операцій, що набувають спекулятив-

ного характеру, центральний банк може вплинути на комерційні бан-

ки для зменшення частки коштів, що видаються під заставу цінних

паперів. Виконуючи дану вимогу (а це може бути, наприклад, реко-

мендація центрального банку), комерційний банк підвищить ставку

відсотка за кредитами, що видаються під заставу цінних паперів. У

разі помітної зміни даної ставки спекулятивні операції на фондовій

біржі можуть суттєво скоротитися.

Як відомо, в Україні вже зареєстровані три фондові біржі і відбу-

вається поступове, хоча й дуже повільне становлення ринку цінних

паперів. У цих умовах дані операції Національного банку України

вже можливі. Однак нерозвиненість фондового ринку робить ці опе-

рації суттєвими за очікуваними наслідками скоріше в перспективі,

хоча і не в дуже далекій.

Зазначені селективні методи впливу центрального банку на комер-

ційні за формою є скоріше економічними, ніж адміністративними. І

справа тут у тому, що центральний банк, особливо в розвинутих краї-

нах, як правило, не вдається до примусового характеру здійснення та-

кого впливу. Найчастіше це рекомендації з боку головного банку, які

362

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

комерційні банки виконують добровільно. Безсумнівно, ступінь їх за-

гальної залежності від центрального банку досить високий, а це завжди

є основою для досягнення «слухняності» того чи іншого комерційного

банку, якщо він занадто ухиляється від виконання рекомендацій.

Слід зазначити, що серед специфічних методів регулювання кре-

дитно-грошових відносин через вплив центрального банку на комер-

ційні є й суто адміністративні за своїм характером дії. Це, наприклад,

установлення з боку центрального банку прямого контролю над бан-

ками за тими кредитами, що дає комерційний банк підприємствам

або фірмам. Цей метод поширений у багатьох країнах, але найчастіше

він використовується в тих країнах, де ринкова економіка ще не дуже

розвинута або знаходиться в стані кризи.

10.3

Грошово-кредитна політика

Національного банку України

Грошово-кредитним відносинам у ринковій економіці відведено

надзвичайно важливу роль. Будь-яке їх порушення призводить до не-

бажаних наслідків у суспільному виробництві. Саме через це в тих су-

часних ринкових системах, що належать до регульованих, ці відносини

перебувають під постійним контролем держави, що реалізується в його

грошово-кредитній політиці. Грошово-кредитна політика — це сукуп-

ність таких заходів, що реалізуються державою і спрямовані на регу-

лювання грошово-кредитних відносин. Держава створює загальні умови

для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визначаючи

загальну організацію функціонування кредитних структур і законо-

давчі основи здійснення грошової емісії та цінних паперів. Розроблена

на цій основі грошово-кредитна політика з боку її практичної реаліза-

ції забезпечується центральним банком країни, який, виконуючи роз-

роблену і затверджену політику у сфері розвитку кредитно-грошових

відносин, у той же час є досить незалежним і самостійним у своїх діях.

Як обґрунтовано підкреслюють вітчизняні вчені, кредитно-гро шова

політика за своїми глобальними завданнями підпорядкована макро-

економічним процесам і щодо цього не є автономною (Див.: Гальчин-

ський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. — С. 263.).

З огляду на це її стратегічні цілі такі: забезпечення можливостей

для ефективного функціонування суспільного виробництва, досяг-

363

10 Розділ. Центральні банки

нення економічного зростання. Урешті-решт, стратегія кредитно-гро-

шової політики має бути спрямована на покращання добробуту на-

селення, стримування інфляції, забезпечення зайнятості населення.

Реалізація стратегічних цілей грошово-кредитної політики в су-

часних умовах може базуватися на двох основних теоретичних мо-

делях, розроблених західною економічною наукою. Це, насамперед,

кейнсіанська модель, в основу якої покладено тезу про те, що вирі-

шальним елементом при забезпеченні грошово-кредитної політики є

рівень відсотка за кредитами, зміна якого, врешті-решт, і впливає на

обсяги валового продукту.

Друга модель — монетаристська. В її основу покладено тезу про

наявність безпосереднього зв’язку між пропозицією грошей і змінами

у валовому внутрішньому продукті. Для цієї моделі головним інстру-

ментом регулювання стає сам рівень пропозиції грошей.

Крім стратегічних цілей, грошово-кредитна політика відображає й

поточні. Головною серед них є забезпечення стабільності національ-

ної грошової одиниці. Досягнення цієї головної мети, через яку ре-

алізується зв’язок макроекономічних і поточних завдань, що стоять

перед грошово-кредитною політикою, пов’язано з формуванням ці-

лої низки конкретних завдань, визначення яких залежить від певної

кількості різноманітних чинників.

Насамперед ця політика повинна спрямовуватись на послаблення

негативних наслідків, яких завдає економіці та чи інша фаза промисло-

вого циклу. Відносно цього центральний банк, реалізовуючи свою гро-

шово-кредитну політику, найчастіше вдається до таких дій на грошово-

му ринку, які або скорочують грошову масу, або, навпаки, збільшують її.

Так, в умовах високого рівня інфляції або за дуже високих тем-

пів економічного зростання грошово-кредитна політика набуває рис

рестрекційної. Цю політику ще називають політикою «дорогих гро-

шей», вона спрямована на те, щоб за допомогою зменшення в обігу

грошової маси, обмеження обсягу кредитних операцій і підвищення

норми відсотка зменшити рівень інфляції або зменшити економічне

піднесення для пом’якшення гостроти коливань між протилежними

фазами промислового циклу.

Навпаки, коли країна виходить з кризового стану, тоді політика

центрального банку спрямована на протилежне, а саме: на збільшен-

ня маси грошей в обігу, зменшення рівня позичкового відсотка, збіль-

шення обсягів кредитування. Така політика має назву експансіоніст-

ської або політики «дешевих грошей».

364

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

На формування тактичних цілей грошово-кредитної політики

впливає також такий фактор, як ступінь відкритості економіки. За-

надто велика відкритість економіки зводить, по суті, нанівець можли-

вості країни щодо забезпечення стабільності грошей, а відтак, і щодо

самостійного вирішення багатьох питань, пов’язаних з макроеконо-

мічним регулюванням розвитку національної економіки.

Важливий фактор, що впливає на розробку і вдосконалення кон-

кретних цілей грошово-кредитної політики, — це наявність того ін-

струментарію, який є в розпорядженні держави, за допомогою якого

можна дієво реалізувати грошово-кредитну політику. Зрозуміло, що

цей інструментарій не існує сам по собі і його використання обумов-

люється реальним станом розвитку економіки, її сприйнятливості до

дії того чи іншого важеля.

Це особливо важливо тоді, коли економіка характеризується пере-

хідним характером і не має достатніх ознак, які б свідчили про висо-

кий ступінь її організації саме як ринкової економіки.

Розвиток суспільного виробництва в сучасних умовах уже не може

бути незалежним від тих новітніх тенденцій у розвитку світового гос-

подарства, які мають місце. А це ставить країну перед певним вибо-

ром і перетворює політичні чинники у важливий фактор формування

й реалізації грошово-кредитної політики. Яскравим прикладом цього

може бути Україна. Не бажаючи бути осторонь потужного процесу

інтернаціоналізації світового господарства, вступивши до Світової

організації торгівлі (СОТ), наша держава мусить проводити таку гро-

шово-кредитну політику, яка б давала можливість мати адекватну су-

часним вимогам і мобільну систему грошових і кредитних відносин.

Сукупність названих вище чинників у взаємодії з конкретними за-

вданнями і особливостями розвитку економіки тієї чи іншої країни й

визначають грошово-кредитну політику держави. Від того, наскільки

точно й повно враховані в ній об’єктивні процеси, що відбуваються у

суспільному виробництві, настільки й можна будувати свої очікуван-

ня стосовно реалізації грошово-кредитної політики та позитивних

наслідків від її виконання.

В Україні, як і в будь-якій країні з ринковою економікою, питан-

ня наукової розробки механізму грошово-кредитної політики, її ре-

алізації надзвичайно актуальне для нашої держави. Стратегічні цілі

цієї політики, по суті, типові і звернені у бік забезпечення ефективної

організації всього суспільного виробництва і досягнення економіч-

ного зростання. Але перехідний (до ринкового стану) характер на-

365

10 Розділ. Центральні банки

шої економіки, наявність цілої низки економічних проблем, які діс-

тались нам від тоталітарної системи, ставлять обов’язковою умовою

розв’язання за допомогою цієї політики, перш за все, тактичних пи-

тань. Цей акцент у формуванні й реалізації грошово-кредитної полі-

тики є найбільш значущим і передує досягненню стратегічних цілей.

Визначальною метою грошово-кредитної політики Національного

банку України (а саме він є головним суб’єктом її розробки та реалізації)

є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Досягнення

цієї мети — абсолютно необхідна передумова вирішення таких доленос-

них для України питань, як структурна перебудова економіки, доведен-

ня до логічного завершення ринкових перетворень і формування потуж-

ної динамічної, автономно діючої системи суспільного відтворення.

Грошово-кредитна політика НБУ в її конкретних завданнях і ак-

центах значно залежала раніше, як залежить і сьогодні, від сукупності

тих умов, того економічного й соціального середовища, в якому вона

реалізується. Тому в розробці цієї політики і в її здійсненні є харак-

терні особливості, що визначаються особливостями того чи іншого

періоду в розвитку нашого суспільства. Щодо цього доцільно розгля-

нути грошово-кредитну політику в деякій ретроспективі, поетапно. Це

дасть змогу повніше зрозуміти як особливості її реалізації на тому чи

іншому етапі, так і визначити її можливості в перспективі з огляду на

вже набутий власний досвід.

Починаючи розкриття цього питання, слід мати на увазі, що гро-

шово-кредитна політика як на етапі її формування, так і в процесі її

реалізації включає такі складові моменти:

– визначення загального напряму (спрямованості) кредитно-

грошової політики на певний (як правило на рік) період;

– визначення сукупності основних інструментів здійснення

кредитно-грошової політики;

– організацію й удосконалення бази статистичних даних, які

фіксують стан та зміни грошової маси, кредитів та заощаджень;

– розробку й реалізацію конкретних програм у сфері грошового

обігу та кредиту.

Перший етап у формуванні та реалізації грошово-кредитної полі-

тики НБУ починається з 1991 року. У цьому році вже в незалежній

Україні було продовжено реалізацію започаткованої в останні роки

існування СРСР ідеї швидкого (шокового) переходу до ринкових

відносин. Це неминуче призвело до дестабілізації в усіх сферах еко-

номіки, яка наклалась на проблеми, пов’язані зі становленням не-

366

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

залежної держави та формуванням її економічної бази, і викликало

багатократне посилення тієї глибокої економічної кризи, в якій уже

перебувала економіка колишньої імперії.

В умовах наростаючої економічної кризи уряд і Верховна Рада

взяли курс на гальмування ринкових перетворень. Під гаслами за-

хисту вітчизняного виробника, зменшення кризових явищ, запобі-

гання подальшому зубожінню населення розпочався деструктивний

(з огляду на ринкові реформи) період у формуванні та реалізації еко-

номічної політики держави. Головними ознаками цього стало:

• Підтримка державного сектору економіки, навіть за умов не-

рентабельності функціонування державних підприємств.

• Підтримка виключно за рахунок бюджетного фінансування іс-

нування громіздкої соціальної сфери, яка була неринковою і ві-

дображала споживацький стереотип, стійко сформований за 70

років існування радянської влади.

• Заходи проти зменшення зайнятості населення, що була влас-

тива неринковій економіці в СРСР.

• Явне затягування вирішення питання про вихід з «рублевої»

зони. Це рішення прийнято лише в кінці 1992 року, а це озна-

чало, що Україна, по суті, не могла проводити власної грошової

політики.

Насправді це означало, що вирішальна роль в економіці належа-

ла державному сектору, який потребував усе більше й більше коштів.

Стан економіки в 1991 році був дуже тяжкий. Так, дефіцит державно-

го бюджету досяг 21,1 млн крб., або 7 % від ВВП.

В таких умовах і формувалась кредитно-грошова політика НБУ,

що підпорядковувалась реалізації політики уряду на підтримку дер-

жавного сектору і була емісійно-експансіоністською за своїм харак-

тером. Так, тільки в 1992 р. кредитна емісія досягла позначки 1 трлн

крб., а в наступному році збільшилась у 30 разів і становила 30 трлн

крб. При цьому 70 % цієї емісії поглинув абсолютно не реформова-

ний агропромисловий комплекс, який ще базувався на колгоспній та

державній формах організації. У таких умовах приватний сектор та

його розвиток відійшли на другий план. Для повного розуміння си-

туації у сфері кредитно-грошового регулювання слід підкреслити, що

й сам Національний банк України не мав належного рівня самостій-

ності і лише виконував указівки уряду. А на певний час (6 місяців),

за короткого прем’єрства Л. Д. Кучми, Національний банк України

повністю (крім емісійної функції) підпорядковувався уряду.

367

10 Розділ. Центральні банки

Такий перебіг подій був наслідком двох основних причин:

3 У перші роки незалежності зберігався властивий Радянсько-

му Союзу механізм виконання державного бюджету, згідно з

яким автоматично фінансувався бюджетний дефіцит за раху-

нок прямої емісії центрального банку.

3 Керівництво НБУ стояло на позиціях емісійно-монета-

ристської концепції і сприяло уряду в покритті бюджетного

дефіциту через пряме кредитування. Ці позиції були зафіксо-

вані в Законі України «Про банки та банківську діяльність» і

тому бюджетний дефіцит 1991 року був автоматично профі-

нансований емісією НБУ. В 1992 р. пряме кредитування уряду

з боку НБУ наблизилось до позначки 90 %.

Суть кредитно-грошової політики НБУ, якщо не звертати уваги

на зовні ринкові і правильні гасла, під якими вона здійснювалась (об-

меження кредитної емісії, підвищення облікової ставки і т. ін.), зве-

лась до реалізації емісійно-експансіоністської ідеї.

Так, облікова ставка НБУ в 1992 р. дорівнювала 80 % річних і

тільки на кінець цього періоду була піднята до 100 %. В умовах ве-

личезної інфляції (2100 % за 1992 р.) це робило кредити дешевими й

вигідними для виробників. У поєднанні з надмірною централізацією

розподілу кредитних ресурсів це призвело до переливання держав-

них коштів у приватний сектор і тіньову економіку. Низький рівень

облікової ставки призвів і до відпливу капіталу з України в ту ж Ро-

сію, де облікова ставка була вищою.

Експансіоністська політика НБУ продовжувалась і в 1993 р. Якщо

в 1992 р. був запланований бездефіцитний бюджет (покриття фак-

тичного дефіциту за рахунок емісії здійснювалось, по суті, поза зако-

ном), то на 1993 р. дефіцит був уже запланований, а єдиним джерелом

його покриття визнавалось пряме фінансування потреб уряду з боку

НБУ. Якщо на початку 1993 р. таке фінансування становило 70 % бю-

джетного дефіциту, то на кінець року — вже 95 %.

Облікова ставка НБУ в 1993 р. підвищувалась удвічі, сягнувши

в кінці року 240 %, але вона була від’ємною порівняно з інфляцією.

При цьому ситуація суттєво погіршувалась наявністю великих пільг

у кредитуванні промислового комплексу і вугільної промисловості.

Реалізацію цих преференційних умов НБУ забезпечував через на-

дання кредитів за ставками, нижчими від встановленої облікової ко-

лишнім державним спеціалізованим банкам (Промінвестбанк, Банк

Україна та ін.) для здійснення державних програм.

368

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Здійснювалась ця необдумана кредитна політика переважно адмі-

ністративними методами, що були характерні адміністративній сис-

темі. Це пільгове кредитування, пряме втручання в систему ціноут-

ворення, дефіцитне фінансування тощо.

Узагальнюючим наслідком такої політики стала величезна інфля-

ція, що досягла свого піку саме в 1993 р., існування маси збиткових під-

приємств, значний перерозподіл коштів на користь тіньового сектору.

Другий етап у формуванні й розробці грошово-кредитної полі-

тики НБУ почався вже у кінці 1993 р. З приходом до керівництва

центрального банку В.А. Ющенка ця політика почала формуватись

на засадах антиінфляційної монетарної політики, в якій акцент було

зроблено на рестрекційний метод.

Вже в кінці 1993 р. облікова ставка НБУ стала змінюватись більш

активно і коливалась у 1994 р. зі 140 % до 300 %. Антиінфляційні за-

ходи НБУ дали свої перші наслідки і вже в 1994 р. було досягнуто

позитивного значення спочатку позичкового, а згодом і депозитного

відсотка. Це призвело до зміни орієнтирів суб’єктів господарювання і

появи у них зацікавленості в накопиченні грошей.

Важливим кроком у формуванні нової кредитно-грошової політи-

ки стала й зміна в порядку касового обслуговування державного бю-

джету. Припинялось автоматичне кредитування бюджетного дефіци-

ту, а бюджетні витрати обмежувались фактичними надходженнями.

Нова антиінфляційна кредитно-грошова політика НБУ здійснюва-

лась на фоні спаду обсягів виробництва і нерозуміння (а інколи й від-

критої протидії) з боку законодавчої та виконавчої влади, бо серед

представників цієї влади ще панували способи мислення минулих ча-

сів. Унаслідок цього нова політика НБУ не вийшла за межі грошово-

го обігу і не привела до суттєвих зрушень в економіці. Але все ж таки

створила важливі передумови для майбутніх зрушень, головними з

яких стали зниження інфляції й відносна стабілізація національної

грошової одиниці.

Після 1994 р. кредитно-грошова політика НБУ здійснювалась на

фоні певної протидії законодавчої влади, яка, по суті, чіплялась за

емісійний варіант виходу з кризи і тим самим реально протидіяла мо-

нетарній політиці НБУ. Зокрема, це проявилося в тому, що на 1994

р. бюджет було прийнято як бездефіцитний, що було явно нереально

(фактичний дефіцит у 1994 р. склав 9,5 % від ВВП), а отже, прирікало

НБУ на емісійне покриття бюджетного дефіциту, бо в бюджеті нія-

ких джерел покриття дефіциту не передбачалось.

369

10 Розділ. Центральні банки

У подальшому ситуація дещо змінилась. Уже на 1995 р. бюджет

затвердили з дефіцитом у 7,3 %, а для його фінансування вперше

було передбачено неемісійні джерела покриття: випуск облігацій

внутрішньої державної позики і зовнішні запозичення. Ці зміни в за-

конодавчо-концептуальних підходах до головного фінансового доку-

мента держави супроводжувались і певними позитивними змінами

в економіці. Вони були ще слабкими, знаходили вираження лише в

зменшенні динаміки падіння ВВП (зменшення виробництва ВВП у

розрахунку до попереднього року склало в 1994 р. — 23 %; 1996 р. —

10 %; 1997 р. — 3,2 %; 1999 р. — 1,7 %, але вони все ж були і це приво-

дило до створення більш сприятливих умов для розробки і втілення в

життя антиінфляційної кредитно-грошової політики НБУ. У період

1994-1999 рр. вона характеризувалась такими основними ознаками:

• Відбувалось зниження облікової ставки НБУ. На кінець 1997 р.

вона становила вже 35 %, а на кінець 2000 р. — 27 %.

• Важливою подією було створення в 1998 р. за участю НБУ і

комерційних банків фонду страхування внесків фізичних осіб,

який став одним із факторів стабілізації відпливу строкових де-

позитів фізичних осіб з комерційних банків у період фінансової

кризи 1998 р. і суттєвого збільшення вкладів фізичних осіб, по-

чинаючи з 1999 р.

Принципово новий етап у розробці й реалізації грошово-кредитної

політики НБУ починається з 2000 р. Саме цей рік став переломним у

розвитку нашої економіки. Уперше за всі попередні роки на 5,9 % зріс

реальний ВВП. У подальшому ця тенденція збереглась і приріст ВВП

становив у 2001 р. 9,2 %, а у 2002 р. — 5,2 %. Він залишився досить

високим і в наступні роки: у 2003 р. — 9,3 %, у 2004 р. — 12,1 % у 2005

р. – 2,4 % у 2006 р. – 7,3 % у 2007 р. – 7,3 %.

Досить помітним явищем стало певне (порівняно з 2000 р.) змен-

шення інфляції. Якщо у 2000 р. ціни зросли на 25,8 %, то у 2001 р.

— 6,1 %, у 2003 р. — 8,2 %, у 2005 р. — 10,3 %, а у 2007 р. – 16,6 %.

Зниження інфляції зміцнило курс національної валюти, а головне,

зробило бажаним її накопичення як населенням, так і суб’єктами гос-

подарювання. Поступово, хоч і не значною мірою, але все ж таки по-

чинає зменшуватись безробіття. Має місце зростання реальних дохо-

дів населення. І хоча невирішених проблем у народному господарстві

нашої держави ще досить багато, загальне поліпшення економічної

ситуації в країні є очевидним.

370

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

У цих умовах грошово-кредитна політика НБУ за своїми осно-

вними ознаками стала суттєво відрізнятися від тієї, що мала місце в

період кризи. На кожен рік Рада Національного банку України згідно

зі статтею 100 Конституції України та статті 9 Закону України «Про

Національний банк України» розробляє й реалізує комплекс заходів,

які, власне, і складають грошово-кредитну політику центрального

банку країни.

Кожен конкретний рік має свої певні особливості, а відтак, має пев-

ні особливості й політика НБУ, розроблена на той чи інший рік. Але

в цілому в цій політиці можна виділити найбільш суттєві моменти й

особливості її реалізації в умовах певного економічного піднесення.

На сучасному етапі грошово-кредитна політика НБУ концентру-

ється на вирішенні таких завдань:

– забезпечення стабільності національної валюти;

– створення монетарних умов для ефективного функціонування

економіки;

– сприяння структурній перебудові економіки;

– посилення надійності й ефективності функціонування банків-

ської системи;

– підвищення рівня зайнятості населення.

Реалізація політики НБУ для досягнення означених цілей в умо-

вах уже досить високого рівня реформованості економіки нашої

держави і значного піднесення сьогодні може здійснюватись за до-

помогою значно ширшого, ніж раніше, набору важелів регулювання

кредитно-грошових відносин. Їх використання стає більш дієвим, а

напрями застосування — значно різноманітнішими. До них належать:

3 Встановлення кількісного контролю за збільшенням грошової

маси шляхом визначення її приросту на основі обліку реаль-

них змін ВВП та цільових показників інфляції.

3 Забезпечення потреб економіки в готівкових грошах з акцен-

том на посилення контролю за рахунками в готівково-грошо-

вій формі між суб’єктами господарювання, підвищення ефек-

тивності їх використання, а також децентралізація випуску

готівкових грошей в обіг.

3 Скорочення обсягу готівкових розрахунків через створення

і широке використання національної системи розрахунків на

основі пластикових карток.

3 Підвищення надійності існуючої системи електронних розра-

хунків.