Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

381

11 Розділ. Комерційні банки

Таким чином, організаційна структура комерційного банку може

бути виділена як типова тільки з огляду на необхідність мати загаль-

не уявлення про організацію управління комерційним банком. У дій-

сності організаційна структура може суттєво відрізнятись від типової.

При цьому перший елемент — органи управління — за структурою і

будовою більш детерміновані існуючим законодавством (наприклад,

Закон України «Про господарські товариства» чітко регламентує

структуру і функції акціонерного товариства), а структурні підроз-

діли (управління і служби) за організацією, а часто і за функціями,

більшою мірою визначаються самим банком.

Утворення комерційних банків в Україні почалося ще наприкінці

1980-х рр., коли наша країна входила до складу Радянського Союзу.

Уже тоді, з початком перетворення планової економіки на ринкову

виникла необхідність створення мережі комерційних банків.

Першим кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалізо-

ваних державних банків, що існували в умовах централізовано-пла-

нової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом прискорення

цього процесу було прагнення підприємств за допомогою комерцій-

них банків задовольнити свої індивідуальні або групові інтереси. Цей

чинник створення банківської системи був посилений глибокою кри-

зою виробництва і всієї банківської системи, яка не була пристосова-

на до нових ринкових відносин, що вже зароджувались у суспільстві.

Формування ж власної системи комерційних банків України як

незалежної і суверенної держави почалося з 1990-х рр. Правову осно-

ву утворення і функціонування всієї банківської системи нашої дер-

жави було закладено в Законі України «Про банки та банківську ді-

яльність» (1991 р.).

Відповідно до цього закону комерційний банк створювався у фор-

мі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу) або у ви-

гляді товариства, заснованого на пайовій участі.

Акціонерний банк створює власний капітал способом розміщення

своїх акцій. Оскільки акціонери не мають права вимагати від банку

повернення своїх коштів, то це посилює позиції банку, підвищує його

надійність. Цим акціонерні банки відрізняються від банків, заснова-

них у вигляді пайових товариств, у яких внесок учасника повертаєть-

ся йому при виході з нього.

Особливу перевагу над товариствами з пайовою участю мають

банки, створені у формі відкритого акціонерного товариства. Ця пе-

ревага полягає в тому, що за необхідності збільшення свого статутно-

382

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

го фонду (а мінімальний рівень капіталу центральний банк постій-

но змінює в напрямі підвищення) такий банк може без особливих

труднощів випустити нові акції і залучити кошти інших інвесторів.

У той же час закрите акціонерне товариство, як і товариство з па-

йовою участю, обмежене потенційними ресурсами засновників цих

товариств.

Створення комерційного банку — це досить складний процес,

який завершується внесенням його у відповідний реєстр Націо-

нального банку України. При цьому однією з найважливіших умов

реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо роз-

міру мінімального статутного фонду. Цей розмір Національний банк

України періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банків-

ської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статут-

ного фонду дорівнював 5 млн крб., то на 1999 р. він піднявся вже до

1 млн екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу,

який складається з основного й додаткового і встановлює мінімаль-

ний розмір регулятивного капіталу. Для діючих банків, які, до речі,

поділені на місцеві кооперативні, регіональні та міжрегіональні, міні-

мальний розмір регулятивного капіталу повинен дорівнювати у 2003

р. відповідно 1, 3 і 5 млн євро. На 2005 р. — уже 1,3; 4,0 і 6 млн євро, а

на початок 2007 р. місцеві банки повинні мати регулятивний капітал

1,5 млн євро, регіональні — 5 млн євро, а міжрегіональні — 8 млн євро.

Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні мо-

жуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки,

капітал яких цілком належить іноземному власнику. Їх реєстрація

і порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд осо-

бливостей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості сто-

суються насамперед розміру мінімального статутного фонду. Так,

для відкриття банку з іноземною участю (у випадку, якщо частина

іноземного капіталу в статутному фонді становить менше 50 %) роз-

мір статутного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної

5 млн екю. У тих же випадках, коли частка іноземного капіталу вище

50 %, необхідна для утворення такого банку сума повинна бути не

менше 10 млн екю на день підписання установчого договору. Розра-

хунок суми статутного фонду в гривнях здійснюється за офіційним

курсом Національного банку України.

Банки, що не виконують даного нормативу, позбавляються мож-

ливості виконувати окремі банківські операції, на які видаються лі-

цензії Національним банком України.

383

11 Розділ. Комерційні банки

Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити

до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним

призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації

руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк акумулює ці ко-

шти і на умовах терміновості, платності і повернення дає їх тим, у

кого виникає тимчасова потреба в коштах. Крім того, банки надають

своїм клієнтам різноманітні послуги. Їхній спектр постійно розши-

рюється й удосконалюється.

Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей

стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так

і для забезпечення її ефективності.

Загальна організація функціонування банків ґрунтується на пев-

них принципах. Найважливіші з них такі:

По-перше, комерційний банк повинен здійснювати свою діяль-

ність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих ресур-

сів, які називають банківським капіталом, належать як власний капі-

тал комерційного банку, так і тимчасово вільні кошти фізичних і юри-

дичних осіб, залучені ним для подальшого їх розміщення. Реалізація

даного принципу вимагає певного кількісного співвідношення між

залученими банком ресурсами і наданими ним кредитами. При цьому

важливим моментом є досягнення певного взаємозв’язку між харак-

тером і термінами залучених ресурсів та особливостями (за терміна-

ми, спрямованістю і т. ін.) кредитів, наданих комерційним банком.

По-друге, банк повинен бути економічно самостійним. Іншими

словами, він повинен бути вільним як у мобілізації грошових ресур-

сів, так і у використанні залучених ресурсів. Таку ж свободу повинен

мати банк і щодо свого прибутку, за винятком тієї його частини, яка

відповідно до чинного законодавства підлягає вилученню в бюджет

у формі встановлених податків і платежів. Економічна самостійність

банку є неодмінною умовою його відповідальності за результати сво-

єї діяльності перед усіма клієнтами і вкладниками.

По-третє, комерційний банк усю сукупність своїх взаємовідносин

з господарюючими суб’єктами може будувати тільки на ринкових

умовах. Залучаючи тимчасово вільні ресурси, розміщуючи їх і надаю-

чи клієнтам банку різні банківські послуги, комерційний банк пови-

нен постійно керуватися прагненням отримати прибуток і зменшити

ризики, пов’язані з його діяльністю.

По-четверте, діяльність банку в системі регульованої ринкової

економіки може направлятися з боку держави переважно економіч-

384

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ними методами. Будь-яке адміністративне втручання в діяльність ко-

мерційного банку, як правило, призводить до негативних наслідків.

Цей принцип особливо важливо враховувати в умовах нашої країни,

де в силу специфіки перехідного періоду (від командної економіки

до ринкової) адміністративні методи регулювання банківської діяль-

ності дуже поширені.

Становлення банківської системи України відбувається не так

швидко як, наприклад, в інших постсоціалістичних країнах, які багаті

на сировинні ресурси і нагромадили кошти від їх продажу. У нашій

країні немає таких джерел для утворення великого капіталу і тому не-

має особливо сприятливих умов для швидкого становлення потужної

банківської системи.

На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків. У їх числі

2 державних банки і 14 банків з іноземним капіталом. Частина бан-

ківського капіталу, представленого іноземним капіталом, становила

4,1 % при нормативі 15 %. На початок 2008 р. кількість банків ста-

новила 196. При цьому вже було зареєстровано 44 банка за участю

іноземного капіталу, в тому числі 16 зі 100 %-м іноземним капіталом.

Банки виконують роль посередника в процесі обігу тимчасово

вільних коштів. Ця місія посередника дуже важлива, бо дає змогу

уникнути суперечності, яка існує між термінами й обсягами, пропо-

нованих безпосереднім кредитором позик, і термінами, обсягами та

прибутковістю тих позик, які хоче взяти безпосередній позичальник.

11.2 Ресурси комерційного банку

Для здійснення своєї діяльності комерційний банк повинен мати

певні ресурси. Вони поділяються на власні й залучені. Власні ресур-

си комерційного банку утворюють власний капітал банку. Він скла-

дається зі статутного фонду, резервного фонду, нерозподіленого при-

бутку і довгострокових зобов’язань.

Власний капітал банку відіграє важливу роль у діяльності банку

на початковому етапі. Він створює фінансову базу для розвитку ко-

мерційного банку. Цей капітал виступає певним страховим резервом,

який гарантує інтереси вкладників, тобто йому притаманна захисна

функція. Цю обставину, як правило, враховує центральний банк, вста-

новлюючи мінімальний розмір статутного фонду банку. У подальшо-

385

11 Розділ. Комерційні банки

му власний капітал банку стає певною гарантією фінансової стійкості

комерційного банку і його прибутковості. Так, якщо у банку в процесі

його діяльності виникають збитки, і вони не можуть бути покриті за

рахунок поточного прибутку, то вони покриваються за рахунок влас-

ного капіталу. Для виконання цих функцій банк, як правило, створює

страховий фонд, фонд покриття збитків від непогашених позик, ре-

зервний фонд. Отже, чим більша частина власного капіталу банку,

що призначена для страхування можливих ризиків, тим краще. Що-

правда, занадто великі ресурси, відведені для цих цілей, зменшують

активність банку і навіть прибутковість його операцій. Власний ка-

пітал банку виступає і певною страховою гарантією інтересів креди-

торів комерційного банку на випадок його ліквідації або банкрутства.

З огляду на захисну функцію власного капіталу слід зауважити,

що з розвитком ринкових відносин розвиваються також страхові по-

слуги, посилюється надійність банківської системи і т. ін., а частка

власного капіталу зменшується.

Окрім захисту, власний капітал забезпечує й оперативну діяль-

ність комерційного банку. Цим цілям слугує частина резервного фон-

ду, амортизаційний фонд, фонди економічного стимулювання.

На основі власного капіталу розраховуються різні показники, які

відображають його стан. Наприклад, показник платоспроможності

комерційного банку розраховується як відношення між власним ка-

піталом і сумою зважених за ступенем ризику активів банку. До цих

показників належать також показники, які розраховуються на основі

відношення власного капіталу до активів, до активів з підвищеним

ризиком, до пасивів банку тощо.

Проте в цілому в активах банку власний капітал відіграє невелику

роль. Основний ресурс комерційних банків (на 85-90 %) складається

із залучених коштів.

Комерційний банк залучає ресурси способом здійснення відповід-

них операцій. Загальна їх кількість у сучасних умовах досить велика.

Наприклад, найбільші банки Великобританії виконують для своїх

клієнтів близько 100 операцій, банки США — до 150, а банки Японії

— до 300 видів операцій. Але всі ці операції можна поділити на два

основні типи: пасивні та активні.

Пасивні операції зводяться до акумуляції тимчасово вільних ко-

штів. Їх основними джерелами виступають кошти фізичних і юри-

дичних осіб, кредити, взяті в комерційних і в центральному банках, і

власний прибуток банку.

386

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Джерела залучення коштів подано на схемі (рис. 11.2).

Кредити, які отримані банком

Депозити

Статутний фонд

Кредити отримані

на міжбанківському

ринку

Кредити

центрального

банку

Депозити

юридичних

осіб

Внески

фізичних

осіб

Джерела грошових коштів

Рис. 11.2. Схема джерел залучення коштів

Процес формування пасивів зводиться насамперед до залучення

коштів у формі внесків — депозитів (від лат. depozitum — річ, віддана

на схов). Внески залучаються банком на різних умовах, але найчас-

тіше залежно від терміну вкладу їх класифікують на безстрокові (до

запитання) і термінові.

Вклади до запитання характеризуються тим, що вони за бажанням

вкладника в будь-який момент повинні бути йому повернуті. Такі

внески роблять як фізичні, так і юридичні особи. До них належать та-

кож залишки коштів на рахунках підприємств та інші подібні кошти.

За залучені кошти банк звичайно встановлює плату. Однак відсотки

за такими депозитами є найнижчими. Це пояснюється тим, що дані

кошти банк може використовувати дуже обмежено, тому що клієнт

може в будь-який момент зажадати повернення свого внеску.

Строкові внески відрізняються від безстрокових тим, що для них

установлюється термін їхнього збереження в банку. Цей термін може

бути різним (від місяця до кількох років). Дані кошти дають банкові

більше можливостей для використання. Природно, що відсоток за та-

кими внесками вищий, ніж за безстроковими.

Комерційні банки практикують також випуск депозитних серти-

фікатів. Вони можуть бути випущені як на певний термін, так і до

запитання. Сертифікати випускаються, як правило, на певну особу

(іменні), але в деяких країнах їх можна передавати іншим особам за

допомогою індосаменту. Такі сертифікати вільно обертаються на вто-

ринному ринку цінних паперів і мають свою курсову вартість. Перева-

га цих банківських інструментів для клієнта полягає в тому, що серти-

387

11 Розділ. Комерційні банки

фікат водночас є і засобом обігу (ним можна розраховуватись за това-

ри, послуги, роботи тощо), і вкладом, на який нараховуються відсотки.

Слід зазначити, що банки країн з розвинутою банківською систе-

мою постійно шукають можливості для залучення заощаджень насе-

лення. Прикладом може бути відкриття так званих now-розрахунків.

Це новітнє явище в процесі формування банківських пасивів полягає

в тому, що такий рахунок поєднує в собі ознаки як строкового вкладу,

так і вкладу до запитання. Для такого рахунка встановлюється певна

межа внеску і якщо ця межа перевищується, то на цей внесок нарахо-

вуються відсотки. Зрозуміло, що такі рахунки вигідні клієнту, бо за

ними можна здійснювати розрахунки і отримувати дохід. Для банку

це вигідно не тільки через те, що він має змогу залучати нові кошти

шляхом універсалізації і пристосування своїх послуг щодо прийман-

ня вкладів і депозитів відповідно до різноманітної мотивації населен-

ня і господарюючих суб’єктів, а й тим, що такі рахунки відкриваються

на певний термін, а це збільшує можливості банку в розміщенні за-

лучених таким чином пасивів.

У процесі залучення кредитних ресурсів комерційний банк може

не тільки перерозподіляти грошову масу без зміни її кількісних па-

раметрів, але і впливати на розмір цієї маси. Перша ситуація має міс-

це тоді, коли клієнт вносить свої гроші на рахунок. У цьому випад-

ку грошова маса не змінюється. Якщо ж банк відкриває рахунок для

свого клієнта без внесення грошей, то грошова маса збільшується.

Така операція оформлюється як депозитна або чекова (клієнт отри-

мує чек), що й приводить до збільшення грошової маси. Це так звана

депозитно-чекова емісія, яку здійснюють комерційні банки. Але вона

має певні межі і в цілому завжди може прогнозуватись.

Потреби банків у грошах покриваються не тільки за рахунок де-

позитів. Дуже часто, особливо коли потрібно підвищити ліквідність

банківських активів, банки купують депозити, що зберігаються на

резервних рахунках у центральному банку. Той банк, якому залучені

кошти тимчасово, на даний момент, не потрібні, продає їх тому банку,

який таку потребу має. Ці позики надаються на так званому міжбан-

ківському ринку. Його особливостями виступає досить висока ціна

(порівняно з іншими джерелами) і короткостроковість. Дуже часто

такі позики беруться на один день.

Різновидом залучення кредитних ресурсів виступає також пере-

облік векселів у центральному банку або операції під угоду про про-

даж цінних паперів з їх викупом через якийсь термін. Це так звані

388

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

РЕПО операції. Інколи банки для покращання своєї ліквідності ви-

пускають в обіг комерційні цінні папери. Вони являють собою корот-

кострокові боргові зобов’язання великих компаній, які покривають

сезонні або інші потреби в обігових коштах. Ці комерційні папери, як

правило, випускаються без забезпечення і за ними відсоток вищий,

ніж за державними цінними паперами.

За ресурси, що залучаються, банк сплачує відсоток своїм вклад-

никам. Ці відсотки становлять основну частину операційних витрат

комерційного банку. В основі політики банку щодо процентної став-

ки за внесками лежать як стратегічні, так і тактичні цілі. Цим пояс-

нюється те, що банк часто застосовує різну тактику в ціноутворенні

за залученими внесками. Наприклад, для залучення якомога більшо-

го числа вкладників банк може встановити високі процентні ставки.

Якщо ж завдання полягає в залученні певного вкладника (наприклад,

великого), то може проводитися політика диференціації тарифних

ставок залежно від розмірів внеску. Варіантів ціноутворення за вар-

тістю депозитів, що залучаються, може бути багато, однак зміна від-

сотка, який виплачується за внесками, має свої межі. Нижня межа

окреслена витратами на залучення даного кредитного ресурсу і мі-

німальним рівнем прибутку, які забезпечують доцільність залучення

внесків. Верхня межа найчастіше залежить від кон’юнктури на ринку

і від конкретних цілей, які на даному етапі ставить перед собою банк.

11.3 Організація і форми банківського кредитування

Залучені комерційним банком ресурси розміщуються в різні ак-

тиви з метою отримання прибутків. Такі операції носять назву ак-

тивних, і їх можна охарактеризувати принаймні з двох боків: з боку

їх загальної організації і з боку форми, в якій надаються кредити.

Перша сторона реалізує відносини між клієнтом і банком з приводу,

скоріше, технологічної сторони, а саме з погляду визначення ступеня

ризику і самої можливості надання кредиту. Друга сторона більшою

мірою відбиває сутність економічних відносин між кредитором (бан-

ком) і позичальником (клієнтом) щодо балансування їх економічних

інтересів, які реалізуються цими відносинами.

Слід зазначити, що процес кредитування, здійснюваний комер-

ційними банками, є досить складним і вимагає добре розробленої

389

11 Розділ. Комерційні банки

правової основи. У нашій країні правова база для здійснення про-

цесу банківського кредитування подана в таких законодавчих актах,

як Закони України «Про банки та банківську діяльність», «Про під-

приємства в Україні», «Про підприємництво» та ін. Крім того, орга-

нізація банківського кредитування регламентується і цілою низкою

положень Національного банку України. Серед них особливе місце

займає Положення «Про кредитування» (1995 р.), яке обумовлює

основні принципи і форми банківського кредитування.

Конкретна технологія надання кредиту визначається кожним ко-

мерційним банком і може відрізнятися від організації надання креди-

тів іншими банками конкретним набором дій. Однак у цілому процес

підготовки видачі кредиту і його повернення має багато спільного, і в

ньому можна виокремити декілька етапів. Основні з них такі:

Перший етап настає тоді, коли банк, отримавши заявку на одер-

жання кредиту, в якій указується мета одержання кредиту, його сума,

термін і дата погашення, приступає до аналізу об’єкта кредитування

з метою визначення його сильних і слабких сторін. На цьому етапі

банк, як правило, пропонує позичальникові надати ряд документів.

Серед них банк, звичайно, вимагає копії статуту й установчого дого-

вору, дані про кредити, які отримані в інших банках, бухгалтерський

баланс і звіт про результати фінансової діяльності на останню звіт-

ну дату, техніко-економічне обґрунтування проекту, під який клієнт

хоче отримати кредит, і інші документи. Метою роботи банку з май-

бутнім позичальником виступає вивчення реальності й ефективності

проектів, під які позичальник прагне одержати кредит.

Другий етап кредитування передбачає вивчення кредитоспро-

можності позичальника. Для цього банк використовує насамперед ту

інформацію, яку йому надає клієнт. Разом з тим банк використовує й

інші джерела інформації. Це можуть бути відомості, які знаходяться

в базі даних банку, а також відомості, отримані із зовнішніх джерел.

У нашій країні процедура одержання зовнішньої інформації ще не

відрегульована законом, що утруднює доступ до відповідних матеріа-

лів. Це, з одного боку, знижує можливості банку у швидкій і, головне,

точній оцінці платіжоспроможності позичальника, а з іншого — може

невиправдано зачепити інтереси клієнта. У країнах з розвинутою

ринковою економікою таку інформацію банкам надають спеціалізо-

вані комерційні структури на підставі банківських документів, які

підтверджують факт звернення за кредитом. При цьому закон чітко

визначає, яку інформацію можна давати банкові, а яку ні.

390

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Головною метою на другому етапі кредитування є з’ясування здат-

ності позичальника повернути кредит. З цією метою банк розробляє

систему показників, що дають можливість визначити поточний фі-

нансовий стан підприємства, ліквідність його активів, акуратність

при розрахунках за раніше отримані кредити і т. ін.

На третьому етапі відбувається розробка умов кредитування і

укладається сама кредитна угода. Існуюче законодавство не вста-

новлює конкретних вимог до форми такої угоди, а основою для його

розробки виступають відповідні статті Цивільного кодексу України.

Важливим моментом при укладанні кредитної уго ди виступає визна-

чення відсотка за кредит і умов його виплати.

Метою даного етапу виступає розробка таких умов кредитування,

які б чітко фіксували права та обов’язки сторін і давали можливість

банкові і позичальникові максимально задовольнити свої інтереси.

Четвертий етап банківського кредитування включає заходи щодо

організації контролю за виконанням умов кредитної угоди. Форми

контролю і дії банку у випадку виникнення загрози неповернення

кредиту або несплати відсотків визначаються конкретною ситуацією.

Однак відшкодування банкові непередбачених втрат або неотрима-

них прибутків, як правило, можливе тільки після відповідного судо-

вого розгляду.

Важливість даного етапу для банку важко переоцінити, тому що

він є реалізацією кредитної угоди. Оперативність оцінки ситуації, яка

склалася в процесі використання кредиту, і різноманітність форм і

методів впливу на позичальника виступають для банку визначальною

гарантією зменшення можливого кредитного і процентного ризику.

Заключний етап кредитування пов’язаний з поверненням кредиту

і відсотків за ним, якщо в кредитному договорі не передбачено інший

порядок сплати відсотків. У практиці дуже часті випадки продовжен-

ня (пролонгації) термінів кредиту, тоді в письмовій формі робляться

зміни і доповнення до вже укладеної кредитної угоди.

Класифікація банківських кредитів визначається тією ознакою,

яку покладено в основу розмежування кредитів. Насамперед усі кре-

дити розмежовують за термінами їх використання. За цією ознакою в

Україні виділяють такі кредити:

• Короткострокові — це кредити, що видаються на термін до 1

року. Як правило, вони пов’язані з необхідністю вирішення

тимчасових фінансових проблем, що виникають у підприєм-

ства в процесі виробництва.