Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

411

11 Розділ. Комерційні банки

45. Дайте визначення процентному ризику.

46. Що таке кредитний ризик?

47. Дайте визначення валютному ризику.

48. Назвіть і дайте характеристику об’єктивних і суб’єктивних

чинників, які впливають на можливість і розміри кредитного

та процентного ризиків.

49. Як у країнах Заходу класифікують кредити від ступеня ризику?

50. Назвіть і охарактеризуйте ті групи кредитів, які виокремлює

Національний банк України.

51. Дайте визначення інвестиційній діяльності комерційного банку.

52. Розкрийте певну схожість між інвестиційною діяльністю бан-

ку і кредитуванням і охарактеризуйте їх відмінності.

53. Що означає поняття «інвестиційний портфель комерційного

банку» і які загальні принципи його формування?

54. Поясніть (на прикладі України), чому і як держава регулює ін-

вестиційну діяльність комерційних банків.

55. Назвіть найбільш типові ризики, які виникають для комерцій-

ного банку у зв’язку з його інвестиційною діяльністю.

56. Чим викликана необхідність контролю за діяльністю комер-

ційних банків з боку центрального банку?

57. Що являють собою внутрішні ризики банківської системи і які

найбільш типові заходи вживає Національний банк України

для їх зменшення?

58. Перелічіть ті ризики в банківській системі, які можна визна-

чити як зовнішні.

59. Назвіть найбільш типові дії Національного банку України

щодо контролю за зовнішніми ризиками, які мають місце в ді-

яльності комерційних банків.

60. Перелічіть ті обов’язкові нормативи, які встановлені Націо-

нальним банком України для комерційних банків.

61. Розкрийте суть і характер такого обов’язкового нормативу На-

ціонального банку України, як розмір регулятивного капіталу.

62. На які групи залежно від ступеня ризику Національний банк

України ділить активи комерційних банків?

63. Що означає показник платоспроможності банку, і як він роз-

раховується?

64. Що таке показники ліквідності банківських активів і які виді-

ляють види показників?

412

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

65. Розрахуйте показник миттєвої ліквідності.

66. Назвіть нормативи за ризиками які встановлює Національний

банк України для комерційних банків.

67. Доведіть, що контролюючі функції Національного банку Укра-

їни, які реалізуються у встановленні нормативів, певною мірою

виступають і як важелі регулювання економіки.

68. Розкрийте суть норми обов’язкових банківських резервів і еко-

номічний сенс її зміни Національним банком України.

69. Назвіть найбільш актуальні проблеми, які постають перед

Україною у зв’язку з розвитком процесів глобалізації і на ви-

рішенні яких необхідно вже сьогодні зосередити зусилля.

413

12 РОЗДІЛ. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ

УСТАНОВИ

ТА ФОРМИ ЇХ

СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ

Одним з найважливіших загальносвітових процесів є процес ін-

тернаціоналізації господарської діяльності, який ще часто називають

«глобалізація». Проте останній термін все ж таки значно місткіший,

бо включає не тільки інтернаціоналізацію суспільного виробництва,

а й виникнення глобальних проблем, що торкаються всіх сторін іс-

нування світової спільноти.

Процес інтернаціоналізації господарської діяльності базується на

подальшому поглибленні міжнародного поділу праці, тобто на поси-

ленні спеціалізації країн і на кооперації, бо остання — це зворотний

бік посилення спеціалізації. У свою чергу, ці процеси слугують під-

валинами для розвитку товарообмінних операцій між різними краї-

нами, а відтак, вимагають і посилення зв’язків між країнами у сфері

розрахункових та кредитних відносин. У сучасних умовах, коли від-

булась демонетизація золота, а гроші мають кредитну природу, вини-

кає об’єктивна необхідність посилення співпраці країн світу стосов-

но валютних відносин. Це, у свою чергу, висуває на порядок денний

питання про створення міжнародних валютних центрів, які б забез-

печували розрахунки між країнами і здійснювали регулювання всієї

сукупності валютних відносин.

Іншою стороною посилення процесу інтеграції господарської ді-

яльності і зростаючої конкуренції на світовому ринку є необхідність

відносно відкритого і демократичного доступу всіх країн до світових

фінансо вих ресурсів. Їх акумуляція й перерозподіл на умовах плат-

ності, терміновості та повернення теж вимагає створення й дії відпо-

відних міжнародних кредитних інституцій і ринків.

Відповіддю на ці об’єктивні потреби в розвитку світового госпо-

дарства стало формування міжнародного ринку капіталів. Цей процес

починається вже у XVIII ст., але тільки у ХХ ст. набуває потужного

характеру. У сучасних умовах світовий ринок позичкового капіталу —

складна і дуже сильна система, від тісної співпраці з якою значною мі-

РОЗДIЛ

414

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

рою залежать успіхи в реалізації національних економічних програм

тих чи інших країн.

Посилення процесу інтернаціоналізації господарської діяльності

вимагало подальшого вдосконалення механізму розрахунків між дер-

жавами і формування таких фінансових центрів, які б не тільки були ін-

тернаціональними за характером своїх дій, а й певною мірою брали б на

себе функції з регулювання міжнародних грошово-кредитних відносин.

Наявність названих вище об’єктивних потреб привела до утворен-

ня ще в 1930 р. Банку міжнародних розрахунків у Базелі, а згодом і

таких організацій, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжна-

родний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Європейський банк

реконструкції і розвитку (ЄБРР) та ін. Саме вони сьогодні уособлю-

ють ті міжнародні установи, що регулюють валютно-кредитні відно-

сини між країнами і забезпечують певну стабільність та рівновагу на

світовому ринку.

Україна не може стояти осторонь загальносвітових процесів в

економічному житті людства, а відтак, повинна постійно шукати най-

більш ефективні шляхи своєї співпраці з іншими країнами світу. Це,

у свою чергу, вимагає від нашої держави участі у роботі провідних

міжнародних валютно-кредитних установ. Ця потреба особливо ак-

туальна для сьогодення, коли Україна робить перші кроки в розбудо-

ві ринкової економіки і закладає принципи її організації.

12.1 Світовий ринок позичкового

капіталу і його структура

Процес реалізації багатостороннього співробітництва між країна-

ми супроводжується рухом грошей і грошового капіталу. Ці процеси

мали місце й раніше, бо товарообмін між країнами вимагав розрахун-

ків грошима, а надлишок грошового капіталу в одній країні шукав

можливостей для свого прибуткового вкладення в іншій. Але в су-

часних умовах зросли як масштаби таких грошових потоків, так і їх

значення для вирішення стратегічних і тактичних завдань, що стоять

перед тією, чи іншою країною. Усе це врешті-решт привело до форму-

вання міжнародного ринку капіталів, на якому акумулюються тимча-

сово вільні кошти різних країн і водночас має місце їх використання

(на певних умовах) тими країнами, що потребують таких коштів.

415

12 Розділ. Міжнародні валютно-кредитні установи

Світовий ринок капіталів (у широкому розумінні цього слова) —

це сукупність міжнародних економічних відносин, які складаються у

зв’язку з рухом грошей і грошового капіталу між різними країнами.

На цьому ринку держава, або її суб’єкти господарювання можуть

отримати позики від іноземних кредиторів. Названий ринок не вини-

кає раптово, а поступово формується на основі розвитку кредитних

операцій між окремими країнами. Вже у XVIII ст. позики в іноземців

роблять окремі держави, а інколи й безпосередньо суб’єкти господа-

рювання. Проте в ті часи такі операції були поодинокими й нерегу-

лярними, і тільки в кінці ХІХ — на початку ХХ століття такі позики

набувають регулярності й значних масштабів.

Подальший розвиток ринкових відносин, поступова інтернаціо-

налізація господарської діяльності привели до значного поширення

угод про надання позики державі, або її резидентам з боку іноземних

кредиторів. Як правило, такі операції здійснювались на території кра-

їн, суб’єкти яких давали позику. Ці операції і привели до виникнення

міжнародного ринку позичкових капіталів. Спочатку він не мав пев-

ного міжнародного центру і формувався як сукупність національних

ринків, на яких здійснюються операції позики в іноземних кредито-

рів, але такі національні ринки були ще слабо пов’язані між собою.

Ті національні ринки позичкового капіталу, що характеризувались

найбільшими обсягами позичкових операцій поступово перетворю-

ються в міжнародні ринки. Центри таких операцій — Лондон, Париж,

Нью-Йорк — стають найбільшими світовими фінансовими центрами

і перетворюються в перші організаційні центри світового ринку по-

зичкових капіталів.

Подальший розвиток світового ринку позичкових капіталів при-

падає на другу половину ХХ століття. Він знайшов своє відображен-

ня в тому, що формується єдиний світовий ринок, який не залежить

від національного правового поля і характеризується певною уніфі-

кацією здійснення позичкових операцій.

Основою саме таких процесів у становленні світового ринку стала

подальша інтернаціоналізація виробництва. Цьому сприяла й необ-

хідність подолання тих перепон, які створювало національне регу-

лювання розвитку міжнародних позичкових операцій. Цей ринок

отримав назву «євроринку». По суті, він став посередником між на-

ціональними ринками і був незалежним від регулювання національ-

ними органами будь-якої держави.

Євроринок сформувався як ринок, на якому обертаються фінан-

сові ресурси, що надійшли з інших країн і вже втратили свою націо-

416

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

нальну приналежність. Це валюта як окремих країн, так і колективна

(наприклад євро), що перебуває в обігу в основному в Європі. За на-

звою основної валюти, що перебуває в стані інтернаціональної, а це

долар, такий ринок ще називають ринком євродоларів. Ті цінні папе-

ри, що випускаються на цьому ринку банками, або іншими інституці-

ональними установами, називають єврооблігаціями.

Спочатку назва «євроринок» певною мірою відповідала геогра-

фічній прив’язці цих міжнародних операцій. Об’єктом торгу на цих

ринках було золото, а також євродолари, що перебували в обігу за

межами США. Згодом до кредитних операцій залучаються євромар-

ки, єврофранки й інші валюти, а сам ринок поширюється на Азію, Ла-

тинську Америку, Близький Схід, де виникають свої центри торгівлі

позичковим капіталом. Проте поняття «євроринок» зберігається й

донині, хоч і не має вже географічного відтінку, бо охоплює кредитні

операції далеко за межами Європи.

У сучасних умовах світовий ринок позичкових капіталів харак-

теризується, з одного боку, подальшою інтеграцією національних

ринків у єдину систему світового ринку, а з другого — уніфікацією

кредитних механізмів національних ринків відповідно до механізму

функціонування світового ринку позичкових капіталів.

Значення світового ринку позичкового капіталу постійно зростає.

Це пов’язано з тим, що в процесі розвитку тієї чи іншої країни виникає

потреба у фінансових ресурсах, яку не завжди можна задовольнити за

рахунок національних джерел. У цьому випадку країна може скорис-

татись тими можливостями, які надає світовий ринок капіталів.

Позитивним моментом наявності і дії світового ринку позичкового

капіталу є й те, що його ресурси, які надходять на національний ринок

тієї чи іншої країни, головним чином, у вигляді капіталу, створюють

конкуренцію на цьому ринку і, нарешті, дозволяють створити більш

сприятливу ситуацію на ринку фінансових ресурсів окремої країни.

Проте інтернаціоналізація господарської діяльності, а разом з нею

і тих відносин, що формуються в міжнародній грошовій сфері має й

певні негативні наслідки. Вони такі:

• В умовах активного руху інтернаціонального або іноземного

грошового капіталу в напрямі групи країн або окремої країни

виникає загроза, що у разі погіршення економічної ситуації

цей капітал відпливе з країни, в якій він перебуває. Особливо

це стосується спекулятивного капіталу, рух якого визначаєть-

ся переваж но гонитвою за швидкими і великими прибутками.

417

12 Розділ. Міжнародні валютно-кредитні установи

Підтвердженням наявності й реальності такої загрози можуть бути

події в нашій державі восени 1998 р. У той період відплив іноземного

грошового капіталу став однією з причин фінансової кризи в Україні.

• Інтернаціоналізація міжнародних економічних відносин по-

силює нестабільність внутрішніх фінансових ринків. І чим

тісніше останній пов’язаний зі світовим фінансовим ринком,

тим вище ступінь цієї нестабільності.

• Важливим моментом є й те, що світовий ринок позичкового ка-

піталу через свої інституціональні структури, а серед таких слід

назвати транснаціональні банки, міжнародні валютно-кре дитні

установи, маючи у своєму розпорядженні великі активи у ви-

гляді грошового капіталу і капіталу, представленого в цінних

паперах, можуть отримувати широкий доступ до реальних ре-

сурсів тієї чи іншої країни і суттєво збагачуватись за їх рахунок.

Світовий ринок позичкового капіталу має досить складну струк-

туру. У цій структурі, виходячи з особливостей об’єкта, тобто кон-

кретного фінансового ресурсу, можна виділити ринок валюти (ри-

нок короткострокових позик), ринок капіталів (ринок середньо- і

довгострокових позик), фінансовий ринок (ринок облігацій) і ринок

золота. Ці структурні елементи тісно пов’язані між собою і різкого

розмежування між ними немає. Але певна специфіка в організації їх

діяльності і наявність у кожному з цих елементів своїх внутрішніх

структурних ланок (сегментів) робить необхідним виділення їх як

відносно самостійних складових ринку позичкового капіталу.

У загальній структурі світового ринку позичкового капіталу виді-

ляють такі сектори:

♦ Світовий валютний ринок, що характеризується короткостро-

ковістю (угоди тут складаються на термін не більше одного

року). Його досить часто називають ринком синдиційованих,

або консорціальних кредитів, бо ці кредити надають переважно

банківські синдикати та консорціуми. Об’єктом угод тут ви-

ступає іноземна валюта, а формою організації кредитів най-

частіше бувають: міжбанківські депозити, депозитні сертифі-

кати, векселі, банківські акцепти тощо.

♦ Світовий ринок середньо- і довгострокових позик. Він харак-

теризується тим, що кредитор надає позику часто в іноземній

для кредитора валюті. Особливістю цього ринку є також те,

що довгострокові кредити дуже часто надаються під гарантії

держави, резиденти якої беруть позику.

418

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

♦ Світовий фінансовий ринок — це ринок облігаційних позик.

Облігації випускаються на термін від 7 до 15 років, але є по-

зики з терміном до 30 років. Надання таких позик, як прави-

ло, передбачає залучення до кредитування великих банків, які

найчастіше утворюють міжнародні консорціуми.

♦ Світовий ринок золота. По суті, це товарний ринок, але на

цьому ринку продається й купується особливий товар, який

хоч і втратив функції загального міжнародного еквівалента у

зв’язку з демонетизацією золота, проте залишається важли-

вим елементом у світовому русі валюти.

Валютні операції здійснюються на валютних ринках і являють со-

бою угоди на купівлю, або продаж певної валюти. Ці операції супро-

воджуються визначенням курсу купівлі (продажу) і терміну постав-

ки валюти.

Необхідність валютних операцій обумовлена широким розвитком

міжнародної торгівлі і пов’язаною з нею необхідністю розраховува-

тись за поставлені товари або послуги в тій чи іншій валюті. Операції

з валютою здійснюються за допомогою сучасних засобів зв’язку. У

кожній країні такий ринок має свій фізичний центр.

Головними суб’єктами валютного ринку виступають банки. Вони

здійснюють валютні операції переважно у вигляді:

– торговельних угод для небанківського замовника, для якого

банк або купує, або продає валюту;

– торговельних угод, які здійснюються самим банком для влас-

ної вигоди.

Найбільшими у світі центрами торгівлі валютою є Лондон, Нью-

Йорк і Токіо. Вони працюють переважно з 8 години ранку до 16—17

годин вечора. Але оскільки між континентами, на яких знаходяться

ці центри, є суттєва розбіжність у часі, то практично в будь-який час

доби один із цих центрів відкритий, тому банк, зв’язаний з усіма трьо-

ма центрами, може купити (продати) валюту цілодобово.

Крім уже зазначених центрів, валютні операції здійснюються та-

кож у Парижі, Гонконгу, Франкфурті-на-Майні, Цюріху. Валютні

обмеження в усіх цих центрах мінімальні, а обсяги операцій можуть

сягати 100 млрд дол. за день.

Валютні операції розрізняються за формою. Як правило, виділя-

ють два види угод з валютою: угоду СПОТ і форвардну.

Угода СПОТ — це валютна операція з продажу (купівлі) валю-

ти, що здійснюється в будь-який день і за курсом, який склався на

419

12 Розділ. Міжнародні валютно-кредитні установи

день укладення цієї угоди. Такий поточний курс носить назву СПОТ-

курсу. Розрахунок за СПОТ-угодою здійснюється через два дні після

її укладення. День розрахунку називають датою валютування. Ці два

дні необхідні для того, щоб опрацювати документи за угодою, тобто

перевірити їх, виконати вимоги валютного контролю тієї країни, де

вони складені, якщо такий контроль існує.

Під час визначення СПОТ-курсу спочатку, як правило, визнача-

ється курс продажу, за яким один банк хоче продати іншому, напри-

клад, фунт стерлінгів і курс купівлі, за яким інший банк має намір ку-

пити фунт стерлінгів, наприклад, за євро. Між купівлею і продажем

багато спільного, конкретно визначають цей процес за тією валютою,

проти якої здійснюють операцію купівлі.

Поточні СПОТ-курси постійно публікуються в масових засо-

бах інформації. Коливання цього курсу знаходить своє вираження

у збільшенні або зменшенні різниці СПОТ-курсу. Різницю між най-

вищим і найнижчим показником СПОТ-курсу називають СПРЕД.

Якщо ці коливання визначаються за конкретний день, то в такому

випадку говорять про денний СПРЕД.

Поряд зі СПОТ-угодами укладають і форвардні угоди. Їх ще нази-

вають форвардними валютними контрактами. Суть форвардної угоди

в тому, що банки або інші суб’єкти (наприклад, господарюючий суб’єкт

і банк) домовляються про купівлю-продаж валюти за фіксованим на

момент укладання угоди курсом з поставкою цієї валюти на певну дату.

Коли термін контракту закінчується, настає день розрахунку (дата

валютування) — через два дні після кінцевого терміну контракту.

Особливістю форвардних угод є те, що вони обов’язкові для виконан-

ня, тобто від них не можна відмовитись, за винятком ситуації, коли на

це буде згода обох сторін. Курс за форвардною угодою, як правило,

вище СПОТ-курсу, але може бути і навпаки. Це залежить від загаль-

них тенденцій у динаміці валютних курсів на валютному ринку.

Інструментом світового фінансового ринку є облігації. Серед най-

більш типових слід назвати такі: звичайні, з плаваючим відсотком і

облігації з опціоном.

Звичайні облігації найбільш поширені і відрізняються тим, що за

ними встановлюється фіксований відсоток річних. Облігації з плава-

ючим відсотком характеризуються тим, що за ними ставка процента

змінюється відповідно до ринкової ставки. За останню, як правило,

беруть ставку лібор, тобто ставку процента за кредитами, що пропо-

нуються на міжбанківському ринку в Лондоні.

420

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Досить поширеними з 80-х років ХХ ст. стали облігації з опціоном.

Вони дають змогу кредитору вибрати найбільш привабливий для

нього варіант позики. Так, наприклад, облігація з опціоном робить

можливим за певних обставин поміняти її на акцію, або на відповідну

кількість золота і тощо.

Чільне місце в структурі світового ринку позичкового капіталу

належить і ринку золота, хоча він є досить специфічним елементом.

Україна поступово залучається й до цього ринку, тим більше, що

починаючи з 1997 р. наша держава видобуває власне золото. Проте

на шляху до розвитку наших взаємовідносин із цим ринком існує ще

багато перешкод. Перш за все для співпраці з цим ринком нашій дер-

жаві необхідно вирішити низку питань. До них, зокрема, належить:

необхідність розвитку співпраці зі всесвітньо відомими міжнарод-

ними фірмами-афінажерами, які ставлять на золотих зливках своє

спеціальне клеймо. До таких належать, наприклад, компанії Dequssa i

Heraeus. Відсутність філій таких компаній в Україні стримує вільний

вихід на світовий ринок нашого банківського золота. Воно виготовля-

ється в нашій державі переважно на двох великих афінажних підпри-

ємствах — Дніпропетровському хімічному підприємстві і в колишньо-

му Дніпропетровському інституті особливо чистих речовин і металів

— і має високий (з погляду світового ринку золота) рівень якості.

Світовий ринок позичкових капіталів функціонує переважно

через такі організаційні установи, як банки. Але останні не тільки

надають кредити, а й частково беруть на себе операції з розрахунку

між державами та їх центральними банками. Серед цих установ дуже

важлива роль належить Банку Міжнародних розрахунків у Базелі

(Швейцарія), який було створено в 1930 р. Цей банк акумулює вне-

ски (як правило, короткострокові) центральних банків в іноземній

валюті або в золоті. На основі свого статуту БМР здійснює розрахун-

ки між країнами і забезпечує розвиток стосунків між центральними

банками різних країн.

Важливими є функції цього банку щодо забезпечення сталос-

ті провідних валют. З цією метою БМР часто виступає ініціатором

здійснення колективних інтервенцій на валютному ринку. Успіш-

ність цих операцій у чималому ступені забезпечується величезною

інформаційною й аналітичною діяльністю стосовно євроринку, яку

здійснює Банк міжнародних розрахунків.

Що ж до поточних розрахунків між суб’єктами однієї держави з

суб’єктами іншої, то це здійснюється за допомогою комерційних бан-