Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

351

10 Розділ. Центральні банки

між ними, збереженні їх касових резервів, контролі за діяльністю бан-

ків. Кредити центрального банку комерційним банкам, як правило,

являють собою кредити для підтримки їх діяльності. Центральний

банк є кредитором останньої інстанції.

Для організації міжбанківських розрахунків Національний банк

України застосовує ті принципи, що є у світовій практиці здійснення

таких розрахунків, а саме:

– використання міжфілійних обігів;

– розрахунки способом організації кореспондентських відносин

між комерційними банками;

– відкриття кореспондентських рахунків комерційних банків в

установах НБУ;

– організація розрахунків через клірингові установи.

Технічна організація розрахунків між банками включає розрахун-

кову палату, яка здійснює розрахунки між банками на основі елек-

тронної системи платежів, що дає змогу здійснювати такі розрахунки

протягом одного операційного дня. Розрахункова палата має дворів-

неву будову і складається з центральної розрахункової палати і з ре-

гіональних розрахункових палат.

Переведення грошей з рахунка одного банку на рахунок іншого

здійснюється за відповідними вимогами. Але якщо платежі, які здій-

снює конкретний комерційний банк на рахунок інших, будуть мен-

шими від вимог, то виникає дебетове сальдо, яке можна визначити як

овердрафт кореспондентського рахунка комерційного банку. По суті,

у межах такого дебетового сальдо виникає несанкціонована кредитна

емісія з боку комерційного банку. Це порушує монополію НБУ на

емісію і тому наш центральний банк, як правило, вживає проти цього

банку певних заходів: відсотки на залишок дебетового сальдо, пеня й

інші заходи, передбачені чинним банківським законодавством.

Центральний банк установлює для комерційних банків норму

обов’язкових резервів, яка депонується на спеціальному рахунку і ві-

діграє роль як страхового (у разі банкрутства комерційного банку)

резерву, так і дієвого важеля регулювання грошової пропозиції на

ринку грошей.

Досить поширеними є й наглядові та контрольні функції цен-

трального банку стосовно комерційних банків. У більшості країн це

здійснює безпосередньо центральний банк, а в деяких країнах (Ав-

стрія, Канада, Данія) цей контроль здійснюється без участі централь-

них банків.

352

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Контрольні операції НБУ спрямовані на забезпечення стабільнос-

ті всієї банківської системи. Це досягається шляхом створення таких

умов, за яких ризики, що виникають у процесі банківської діяльності,

були б мінімальними.

Щодо цього НБУ намагається перш за все зменшити зовнішні ри-

зики, а саме: ризик ліквідності банківських активів, валютний ризик,

ризики щодо операцій з цінними паперами. Значну увагу централь-

ний банк нашої держави приділяє також зменшенню внутрішніх

банківських ризиків, які пов’язані з рівнем кваліфікації банківського

персоналу, ступенем досконалості систем, що забезпечують роботу

банку (бухгалтерський облік, засоби зв’яз ку, система безпеки тощо).

Наглядові операції НБУ певним чином диференційовані і мають

три рівні:

Загальний нагляд. Застосовується до найбільш надійно працюю-

чих банків, що не мають грубих порушень.

Інтенсивний нагляд. Застосовується до банків, що періодично по-

рушують економічні нормативи і мають певні проблеми у забезпечен-

ні стабільності свого функціонування.

Нагляд високого ступеня. Застосовується до банків, що характе-

ризуються незадовільним фінансовим станом і допускають система-

тичні порушення в банківській діяльності.

У нашій державі Національний банк України видає комерційним

банкам позики. При цьому вони надаються незалежно від пасивів

НБУ, тобто на емісійній основі. Іншими словами, він надає так зва-

ний операційно-технічний кредит, збільшуючи кількість грошей на

кореспондентських рахунках комерційних банків. Ці гроші комер-

ційні банки використовують для розрахунків між собою, тим самим

перерозподіляючи видані грошові ресурси між банками.

Мета видачі НБУ операційно-технічних кредитів комерційним

банкам не стільки у регулюванні грошового обігу, скільки в забез-

печенні нормального функціонування всього платіжного механізму

країни. Це досягається забезпеченням за допомогою такого креди-

тування певних грошових залишків на кореспон дентських рахунках

комерційних банків, що дає змогу підтри- мувати безперервність ор-

ганізації платежів у народному господарстві.

Зазначені вище кредити погашаються тоді, коли комерційні бан-

ки повертають до НБУ зараховані на їх рахунок гроші і відсоток, або

коли вони за кошти на їх кореспондентських рахунках купують у

НБУ гривневу готівку чи іноземну валюту.

353

10 Розділ. Центральні банки

Кредитування комерційних банків з боку центрального банку

здійснюється, як уже зазначалося, саме на емісійній основі, оскіль-

ки він є банком першого рівня. Унаслідок цього вторинна емісія, яку

здійснюють комерційні банки, приводить до збільшення грошової

маси. Звідси об’єктивна необхідність регулювання вторинної емісії,

оскільки вона, збільшуючи грошову масу, здатна призвести до пору-

шення стабільності національної валюти.

Суб’єктам господарювання і фізичним особам Національний банк

України кредитів не видає. Винятки становлять серед суб’єктів гос-

подарювання ті, які забезпечують діяльність НБУ, а також ті, котрі

забезпечують розвиток матеріально-технічної бази для випуску наці-

ональної валюти. Серед фізичних осіб такі винятки стосуються пра-

цівників НБУ, які можуть отримати кредит з фонду матеріального

заохочення цієї установи.

Слід зазначити, що крім емісії депозитних (безготівкових) грошей

Національним банком України, має місце і депозитно-чекова емісія

грошей з боку комерційних банків. При цьому, якщо депозитні гроші

НБУ осідають на рахунках комерційних банків, то депозитні гроші ко-

мерційних банків концентруються на поточних рахунках їх клієнтів.

НБУ здійснює також аналітичні і статистичні дослідження. Як пра-

вило, об’єктом таких досліджень є економічна кон’юнктура і загальні

тенденції розвитку економіки, пов’язані з грошово-кредитними проце-

сами. Необхідність таких досліджень пов’я зана, головним чином, з роз-

робкою стратегії розвитку грошово-кредитної сфери в цілому і, зокре-

ма, з визначенням політики Національного банку на наступний період.

Важливою функцією усіх центральних банків є функція банкіра

уряду. Суть цієї функції полягає в тому, що центральний банк збе-

рігає золото-валютні резерви країни, виконує розрахункові операції

для уряду, обслуговує державний бюджет, а також виступає пред-

ставником емітента при випуску державних цінних паперів урядом

або урядовими організаціями.

У цілому, за своєю суттю ці операції однакові для різних країн.

Проте деякі особливості все ж таки є. Так, скажімо, касове обслугову-

вання державного бюджету нарівні з центральним банком здійсню-

ють і окремі комерційні банки. Прикладом можуть бути США, де за

певних обставин казначейство відкриває свої рахунки у великих ко-

мерційних банках.

Центральний банк кожної країни з ринковою економікою обслу-

говує державний борг. Він же дає кредити уряду в разі потреби і в

354

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

межах, передбачених законодавством країни. Щоправда, у державах з

високорозвинутою ринковою економікою пряме кредитування дуже

обмежене, а якщо й здійснюється — то у вигляді короткострокових

позик. У деяких країнах таке кредитування взагалі заборонено. Час-

тіше центральний банк надає кредити уряду способом купівлі ним

державних боргових зобов’язань. У багатьох країнах це єдина або ви-

значальна форма кредитування уряду. Але центральний банк основну

масу цінних паперів перепродує комерційним банкам, перетворюючи

їх на кредиторів уряду. Що ж стосується центрального банку, то він

у такий спосіб управляє державним боргом, утвореним у результаті

прямого кредитування уряду з боку центрального банку країни.

Купівля центральним банком державних боргових зобов’язань є

формою, дуже наближеною до прямого кредитування уряду, і тому

в деяких країнах і ці операції обмежуються. У такому випадку часто

при розміщенні державних цінних паперів центральний банк висту-

пає представником емітента цих паперів.

Для Національного банку України накопичення і зберігання зо-

лото-валютних резервів країни є одним з найважливіших завдань. В

умовах нерозмінності банкнот на золото накопичення золота і доро-

гоцінних металів допомагає створенню певного страхового і резерв-

ного фондів, тому держава всіляко зацікавлена в їх накопиченні. Піс-

ля розпаду СРСР Україна нічого не отримала з золотих запасів ко-

лишньої імперії, тому вирішення проблеми створення свого власного

золотого запасу цілком лягло на плечі нашої держави.

Україна, не дивлячись на кризовий стан своєї економіки, вже в

перші роки незалежності налагодила видобуток і переробку власного

золота і вже в 1997 р. наша країна отримала перший зливок золота,

який було відлито у формі малого герба України. Слід зауважити, що

видобуток золота у нас здійснюється за допомогою так званої граві-

таційної технології, яка хоча й менш ефективна, ніж хімічна техноло-

гія (за допомогою ціанідів), але екологічно безпечна. Правильність

такої стратегії підтвердили великі екологічні катастрофи, що сталися

на початку ХХІ століття на золотодобувних підприємствах Румунії.

Унаслідок цих катастроф навколишньому середовищу цілої низки

країн, у тому числі й Україні, було завдано величезної шкоди.

Складовою частиною цієї функції Національного банку України

є також накопичення валютних резервів. Вони відіграють надзвичай-

но важливу роль у забезпеченні стабільності гривні та у вирішенні

ряду ключових проблем організації і функціонування грошового обі-

355

10 Розділ. Центральні банки

гу в країні. Для цього використовують валюти тих країн, які мають на

сьогодні відносно надійну грошову систему і валюта яких характери-

зується конвертованістю й достатньою стабільністю. До таких валют

нині належить долар США, англійський фунт стерлінгів і деякі інші

валюти, а також колективна валюта євро.

Досить складними для НБУ є й операції з обслуговування Дер-

жавного бюджету України. Загальна схема цього обслуговування до

1993 р. базувалась на технології, що мала місце в колишньому Союзі.

Вона полягала в тому, що виконання місцевих бюджетів здійснюва-

лось у межах реальних надходжень, а виконання державного бюдже-

ту здійснювалось на кредитній основі, тобто методом авансування.

Це призводило до автоматизму в кредитуванні витрат Державно-

го бюджету України з усіма негативними наслідками від дії такого

принципу. З 1993 р. увесь державний бюджет став виконуватись за

реальними надходженнями.

Технічний бік організації обслуговування державного бюджету

довгий час полягав у тому, що комерційні банки відкривали доходні

рахунки державного бюджету, на які від платників надходять платежі

(податки, штрафи тощо). Частина цих доходів надходить на форму-

вання дохідної частини місцевих бюджетів, а частина — центрального

бюджету. Остання щоденно переказується операційному управлінню

НБУ у м. Києві. Після цього на підставі платіжного доручення кошти

зараховуються на пасивні рахунки міністерств та відомств у відпо-

відних комерційних банках. На них надходять усі кошти, необхідні

державним установам, крім тих, що призначені для фінансування

капітальних вкладень. Останні зараховуються на спеціальні рахунки.

Розглянута схема обслуговування державного бюджету має пев-

ний недолік, який полягає в тому, що грошові потоки рухаються один

одному назустріч, тому частина їх постійно знаходиться в дорозі. Для

того, щоб зменшити цей недолік і перевести вертикальний рух на го-

ризонтальний, а також для того, щоб зменшити зловживання з боку

комерційних банків, яким НБУ надає право обслуговування держав-

ного бюджету в Україні, створено й діє Казначейство Міністерства

фінансів України. Його функції полягають саме в безпосередньому

обслуговуванні державного бюджету.

В умовах сучасної ринкової економіки надзвичайно важливою

функцією центрального банку є функція кредитно-грошового регу-

лювання економіки. Її важливість пов’язана з тим, що головним у ре-

алізації монетаристської політики щодо розвитку сучасного суспіль-

356

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ного виробництва є саме центральний банк. При цьому свої основні

важелі з регулювання кредитно-грошової сфери, а через неї й усієї

економіки, він застосовує насамперед до комерційних банків, які вже

безпосередньо впливають своїми діями на суб’єктів господарювання.

У світовій практиці щодо регулювання економіки, яке здійснюють

центральні банки, нагромаджено певний досвід і, незважаючи на дея-

кі особливості в організації самого регулювання залежно від конкрет-

ної країни, вони досить схожі за своєю суттю. У цілому всі методи ре-

гулювання, як правило, ділять на загальні й специфічні. У сукупності

загальних методів найбільш поширені такі:

3 Встановлення й зміна норми обов’язкових резервів.

3 Встановлення й зміна облікової ставки.

3 Операції на відкритому ринку.

До специфічних методів реалізації регулюючих функцій цен-

трального банку належить ціла низка заходів, спрямованих на вирі-

шення конкретних, часто вузькоспрямованих завдань. Так, централь-

ний банк може встановлювати певну межу відсотка за кредитами,

здійснювати обмеження з окремих операцій, удаватись до встанов-

лення диференційованих обмежень для різних банків тощо. Ці мето-

ди досить ефективні, бо вони спрямовані, як правило, на вирішення

конкретних проблем у кредитно-грошовій сфері. Але в той же час ці

методи мають і негативний бік, бо вони так чи інакше виливаються

врешті-решт у певні селективні обмеження, що стосуються не всіх, а

тільки окремих банків або їх груп і тому погіршують умови для клієн-

тів комерційних банків, бо порушують умови конкуренції між ними.

До найбільш важливих методів регулювання кредитно-гро шових

відносин, які здійснює центральний банк, належить визначення нор-

ми обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні тримати в

центральному банку. Ця функція виступає як одна із функцій контр-

олю за діяльністю комерційних банків. Проте за своїм значенням вона

націлена скоріше на регулювання сукупних економічних процесів,

що відбуваються у суспільному виробництві. Зміна цього нормативу

хоч і стосується кожного конкретного банку, однак, за своїми наслід-

ками вона прямо призводить до макроекономічних змін, збільшуючи

або зменшуючи кредитну експансію всіх комерційних банків. Тому

дана функція, хоча й належить у цілому до контролюючих функцій,

але за своєю значимістю вона виходить за межі регулювання самої

банківської системи і виступає певним інструментарієм регулювання

всього суспільного виробництва.

357

10 Розділ. Центральні банки

Обов’язкові резерви — це ті кошти комерційних банків, які вони

зобов’язані передати в центральний банк, можливість розпорядження

якими для них дуже обмежена або взагалі відсутня.

Уперше норму банківських резервів уведено в практику в США

ще в 1863 році, з утворенням національних банків. Але як елемент

вже досить розвиненої банківської системи обов’язкові резерви було

введено в цій країні в 1913 р. з утворенням Федеральної резервної

системи. Спочатку ці резерви відігравали роль страхових, їх норма за-

лишалася незмінною і тільки з 1935 р. центральним банком США ста-

ла здійснюватись практика зміни нормативу обов’язкових резервів.

Досвід США досить швидко поширився і в Європі. У 1948 р.

обов’язкові резерви було введено в Німеччині, у 1961 р. — у Велико-

британії, у 1979 р. — у Франції. Не залишилися осторонь і інші країни

Європи та Азії. Норма обов’язкових резервів використовується цен-

тральним банком найчастіше для регулювання грошової маси, забез-

печення певного рівня ліквідності активів комерційних банків, а та-

кож здійснення певної кредитної політики. Так, підвищуючи ставку

обов’язкових резервів, центральний банк відволікає частину ресурсів

комерційних банків, скорочуючи тим самим і їх можливості в креди-

туванні суб’єктів господарювання. При зниженні цієї ставки відбува-

ється зворотний процес.

Найчастіше країни використовують розглянутий вище інструмент

монетаристського регулювання економіки для зменшення циклічних

коливань. На фазі депресії центральний банк удається до зниження

норми обов’язкових резервів, а на фазі підйому, навпаки, — до їх під-

вищення, щоб перешкодити надмірно небезпечним темпам зростання

суспільного виробництва.

Сьогодні обов’язкові резерви використовуються практично в усіх

промислово розвинутих країнах. Однак єдиної методики їх визначен-

ня немає, як немає і єдиних ставок. Найчастіше базою для розрахун-

ків обов’язкових резервів є пасиви банку. При цьому використову-

ються як загальна їх сума, так і окремі частини. Досить поширений

варіант — використання як такої бази термінових депозитів і вкладів

до запитання.

В окремих країнах, наприклад у Франції, загальною базою для

визначення норми обов’язкових резервів є обсяги кредитування, які

здійснює комерційний банк.

Норма обов’язкових резервів, як правило, встановлюється у за-

конодавчому порядку і може розраховуватись як єдина, так і така,

358

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

що залежить від окремих частин банківських ресурсів. Прикладом

останнього може бути Німеччина, де Німецький федеральний банк

встановлює різні норми обов’язкових резервів для ощадних вкладів,

термінових депозитів і т. д.

Рівень норми обов’язкових резервів може бути різним. У таких

країнах, як Австрія й Італія ця норма сягає рівня 25 %. У той же час

в Японії у післявоєнний період вона коливалася у межах від 2,5 до

0,1 %, а у Великобританії практично не мала значення, тому що ста-

новила в цей самий період приблизно 0,5 %. У цілому ж теоретично

деякою середньою нормою обов’язкових резервів уважається їх роз-

мір у межах 10-12 %.

В останні роки помітною стала практика зменшення норми

обов’язкових банківських резервів і навіть відмови від цього ін-

струменту грошово-кредитної політики. Так, відмовились від нього

такі країни, як Бельгія, Данія, Швеція, а Франція зменшила норму

обов’язкових резервів за трансакційними депозитами до 1 %, а за

строковими депозитами взагалі відмовилась від встановлення тако-

го резерву. Таку тенденцію необхідно враховувати і в нашій держа-

ві. Це важливо у зв’язку з формуванням в Україні стратегії розвитку

банківської системи і вирішенням проблем розвитку державного ре-

гулювання економіки, а також пов’язано з тим, що зменшення таких

резервів посилює позиції комерційних банків, робить їх більш конку-

рентоспроможними, що важливо в умовах високого рівня відкритості

економіки нашої держави і зростання конкурентної боротьби з іно-

земними кредитними установами.

Другою важливою тенденцією в розвитку такого важеля, як норма

обов’язкових резервів, стає обмеження (встановлення верхньої межі)

норми цих резервів. Така практика має місце в окремих європейських

країнах (наприклад у Німеччині). Подібне обмеження дає можли-

вість комерційним банкам більш упевнено розробляти стратегію сво-

го розвитку.

В Україні загальні принципи й методи формування норми

обов’язкових резервів визначаються Положенням «Про порядок

формування у банківській системі України обов’язкових резервів».

У нинішніх умовах формування обов’язкових резервів в Україні по-

требує досягнення двох важливих цілей:

• забезпечення надійної ліквідності активів комерційних банків;

• регулювання грошової маси за рахунок зміни грошового муль-

типлікатора.

359

10 Розділ. Центральні банки

Норма обов’язкових резервів установлюється і змінюється Націо-

нальним банком України. Донедавна вона розраховувалась від серед-

ньої суми залучених комерційним банком коштів. Їх розмір був не-

залежним від терміну їх укладення, форми (національна валюта або

іноземна), а також характеру вкладника цих коштів.

Згодом (уже на початку 2002 р.) норму обов’язкових резервів почали

визначати залежно від характеру залучених ресурсів і від форми валю-

ти, сама норма була істотно зменшена і становила у 2009 р. у середньому

6,5 %. Обсяг коштів, що виконують функцію обов’язкових резервів, пе-

реглядається щодекади, але не пізніше третього, тринадцятого та двад-

цять третього числа кожного місяця. Ці кошти акумулюються на корес-

пондентському рахунку даного банку в Національному банку України.

Одним із важливих напрямів впливу центрального банку на ді-

яльність, здійснювану комерційними банками, і в цілому на грошо-

вий обіг є встановлення і зміна облікової ставки. Облікова ставка

— норма відсотка, яку встановлює центральний банк і яка визначає

ціну наданих комерційним банкам кредитних ресурсів під облік вексе-

лів. Певним різновидом цих дій є встановлення ломбардної ставки та

ставки при наданні кредитів під заставу цінних паперів.

Облікова ставка може коливатися у досить широких межах. Якщо

вона підвищується, то можливість одержання комерційним банком

кредиту в центральному банку погіршується. Це, у свою чергу, призво-

дить до зниження можливостей банку в кредитуванні суб’єктів госпо-

дарювання. Коли ставка знижується, відбувається зворотний процес.

Можливості регулювання, що здійснюється за допомогою облі-

кової ставки, залежать від потреби комерційних банків у кредитах.

Якщо такої потреби у них немає, або вона невелика за розмірами, то

дієвість даного важеля регулювання кредитних відносин з боку цен-

трального банку істотно зменшується.

Досить поширеним, особливо у високорозвинутих країнах, мето-

дом регулювання економіки з боку центрального банку виступають

операції на відкритому ринку. Їх зміст полягає в купівлі або прода-

жу державних цінних паперів з метою впливу на динаміку кредитних

операцій комерційних банків. Механіка цього впливу полягає в тому,

що центральний банк зменшує (при продажу цінних паперів комер-

ційним банкам) обсяг їх власних ресурсів і тим самим зменшує їх

можливості у здійсненні кредитування. Якщо центральний банк, на-

впаки, купує цінні папери у комерційних банків, то це розширює їх

можливості у кредитуванні підприємств.

360

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Слід зауважити, що операції, які може здійснювати центральний

банк на відкритому ринку, — дуже гнучкий інструмент грошово-кре-

дитного регулювання. Це пов’язано з тим, що завжди є можливість

виправити помилку, якщо вона допущена, шляхом зворотної опера-

ції. Поширеним варіантом здійснення таких операцій є РЕПО — опе-

рація під заставу цінних паперів з їх зворотним викупом.

Безпосередньо організовуючи купівлю-продаж цінних паперів,

центральний банк може регулювати даний процес і на основі зміни

дисконтної ставки. Так, установивши її на рівні, що перевищує при-

бутковість цінних паперів, він ставить комерційні банки у невигідне

становище під час одержання кредиту в центральному банку і під-

штовхує їх до збільшення продажу наявних у них державних цінних

паперів населенню для одержання необхідних коштів.

Зворотний процес починається тоді, коли центральний банк сут-

тєво знижує дисконтну ставку. Якщо вона встановлюється на рівні

нижче прибутковості цінних паперів, то комерційним банкам вигід-

ніше брати кредити у центральному банку і направляти свої ресурси

на придбання державних цінних паперів у населення.

Специфічні, або особливі методи регулювання кредитно-грошо-

вих відносин через стосунки центрального банку з комерційними

банками досить різноманітні. Серед тих, які відносно часто викорис-

товують у країнах з розвинутою ринковою економікою, слід назвати

регулювання через вплив центрального банку на споживчий кредит і

на біржові операції з цінними паперами. В умовах, коли загальні роз-

міри операцій зі споживчого кредиту досягають рівня, що створює

можливість необґрунтованого нарощування темпів суспільного ви-

робництва, центральний банк може зажадати від комерційних банків

скорочення термінів даного кредиту і зменшення частки банківського

кредиту для придбання товарів.

В Україні операції Національного банку на відкритому ринку ще

не дуже поширені, що обумовлено як нерозвинутістю ринку цінних

паперів, так і практичною відсутністю потужного вторинного ринку

цих паперів. Однак поступово НБУ набуває досвіду і все частіше ро-

бить спробу здійснити такі операції. Так, з 1997 р. НБУ почав прово-

дити операції РЕПО. Здійснюючи операції на відкритому ринку, На-

ціональний банк України дедалі частіше продає свої власні папери.

Серед останніх досить поширеними є депозитні сертифікати, які він

активно пропонує комерційним банкам.

В умовах високорозвиненої ринкової економіки споживчий кре-

дит може стати певним чинником зростання темпів суспільного ви-