Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

321

9 Розділ. Фінансові посередники грошового ринку

• Довіритель (принципал) — фізична, або юридична особа, яка є

власником капіталу і передає його в управління довіреній осо-

бі (управляючому, або менеджеру) для його використання на

певних умовах.

• Довірена особа — фізична або юридична особа, яка на певних,

зазначених в угоді, умовах бере в управління майно довірителя.

• Бенефіціар — третя особа, на користь якої здійснюється управ-

ління майном, якщо довіритель приймає таке рішення.

Формою організації відносин між довірителем і довіреною особою

є трастова угода, основний зміст якої стосується як обов’язків і відпо-

відальності довіреної особи, так і прав та привілеїв довірителя.

Довірчі товариства, що виникли в середні віки, поступово стали

відігравати помітну роль в організації суспільного виробництва. Ви-

рішальним фактором цього розвитку стало подальше вдосконалення

відносин власності, розвиток підприємництва та ускладнення форм

його організації.

Еволюція відносин власності знайшла свій прояв, насамперед, у по-

дальшій персоніфікації прав власника, що генетично призвело до зміц-

нення інституту спадкоємства, а це, у свою чергу, стало базою розви-

тку довірчих товариств. Збереження, а з часом і примноження майна,

що передавалось у спадщину, ставало визначальною функцією трастів.

З іншого боку, розвиток підприємницької діяльності теж приво-

див до помітного поширення трастових послуг. Водночас ускладнен-

ня підприємницької діяльності вимагало й подальшого вдосконален-

ня трастових операцій, оскільки в управління часто приймалось не

просто майно, а цілі виробничі комплекси зі своєю спеціалізацією та

особливостями свого становища на ринку.

Загальному поширенню і ускладненню трастових послуг сприяв і

подальший розвиток ринкової економіки, важливою ознакою якої

стала поява пенсійних фондів, страхових компаній та інших подібних

їм установ. Вони посилили необхідність трастових операцій, оскіль-

ки трасти вже раніше були пов’язані не тільки з управлінням майном,

а й з управлінням фінансами.

У сучасних умовах довірчі товариства за своїм загальним функці-

ональним призначенням націлені на ефективне використання майна,

його фінансових форм, зменшення ризиків підприємницької діяль-

ності та вдосконалення інвестиційного процесу.

Загальна спрямованість діяльності довірчих товариств дає мож-

ливість класифікувати трасти залежно від ступеня свободи довіреної

322

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

особи відносно об’єкта, який передано в управління, тому всі трасти

ділять на активні й пасивні.

Активний траст — це довірче товариство, котре може змінювати

форму майна, переданого йому в управління без додаткової (попере-

дньої) згоди довірителя.

Пасивний траст або виключає таку можливість узагалі, або перед-

бачає отримання відповідної згоди довірителя.

Трастові операції досить різноманітні, але в цілому їх можна

об’єднати в такі групи:

– персональні трастові послуги, що надаються окремим грома-

дянам;

– трастові послуги, що надаються у сфері безпосередньої під-

приємницької діяльності;

– послуги, що надаються пенсійним та іншим фондам для мак-

симізації їх доходів.

Залежно від загального спрямування управління, яке здійснює

довірче товариство, у світовій практиці виділяють два типи трастів —

загальні і підприємницькі.

Загальні трастові компанії спеціалізуються на об’єднанні коштів

дрібних власників. Ці операції досить складні щодо організації і зна-

чні за витратами, оскільки управління невеликими капіталами ви-

магає додаткових витрат. Через це трастові послуги інколи можуть

бути й збитковими для довірчого товариства (наприклад, для банку),

якщо останній надав трастові послуги, дбаючи про найбільш широ-

кий спектр своїх послуг для клієнтів. Зменшення витрат на індиві-

дуальні трастові операції стало можливим на початку ХХ ст., коли

набув поширення метод об’єд нання майна і коштів індивідуальних

довірителів в один загальний траст.

Підприємницькі трасти відрізняються від загальних тим, що в

управління передається виробничий комплекс. Мета такого трасту

— управління підприємством для його збереження та підвищення

рівня ефективності його функціонування. Він викликаний до життя

потребою збереження бізнесу в умовах, що тимчасово не дозволяють

власнику організувати таке управління самостійно (наприклад, уна-

слідок неповноліття спадкоємця). Важливою причиною появу й дії

таких трастів є бажання пасивних власників забезпечити ефективне

управління своїм капіталом.

Умови, що спричинили появу підприємницьких трастів, не об-

межуються тільки переліченими моментами. Досить часто це наслі-

323

9 Розділ. Фінансові посередники грошового ринку

док особливостей тієї чи іншої ситуації, яка складається в конкретній

країні. Так, наприклад, у 40-і роки ХХ ст. у США для корпорацій була

введена заборона на операції з комерційною власністю. Це викликало

створення довірчих товариств, які й брали на себе ці операції. Такою

причиною можуть бути спеціальні умови, в які може потрапити під-

приємство на тому чи іншому етапі свого розвитку, наприклад умови,

що пов’язані з необхідністю управління на етапі реконструкції під-

приємства, зміни структури його виробництва через загрозу банкрут-

ства і т. ін.

Трастові операції, як правило, здійснюються спеціалізованими

трастовими компаніями, котрі спеціалізуються на управлінні окре-

мими видами майна або здійснюють свою діяльність в окремих га-

лузях економіки. Окрім власне трастових компаній, трастові послуги

надають і банки. Ці операції, як правило, відрізняються від послуг

спеціалізованих трастових компаній. Різниця насамперед у тому,

що банк надає ті трастові послуги, які за своїм характером найбільш

близькі до основного спектра послуг, що надаються цією установою.

Конкретно це може бути зберігання цінних паперів, ведення бухгал-

терських записів клієнта, отримання від імені клієнта платежів, ку-

півля чи продаж цінних паперів, консультування і т. ін.

В Україні до початку 1993 р. не було спеціального нормативного

акта, який би визначав статус і функції довірчих товариств. Виник-

нення різних товариств, що використовували у своїй назві визначен-

ня «довірче товариство» і займались широким спектром послуг для

фізичних та юридичних осіб, відбувалося згідно з Законами України

«Про підприємництво» та «Про підприємство».

Регламентація і певне упорядкування діяльності довірчих това-

риств почалася з 1993 р., коли Кабінетом Міністрів України було

прийнято Декрет «Про довірчі товариства». Відповідно до нього

предметом діяльності довірчого товариства є представницька діяль-

ність з грошовими коштами, цінними паперами та іншими докумен-

тами. Довірче товариство, згідно з цим документом, має бути орга-

нізоване тільки у формі товариства з додатко вою відповідальністю,

а додаткова відповідальність визначалася внеском, який дорівнював

п’ятикратному внеску учасника довірчого товариства. Ці операції мо-

гли здійснюватись як для фізичних, так і для юридичних осіб.

Особливості діяльності довірчих товариств в Україні насамперед

у початковий період їх становлення та функціонування обумовлені

загальною специфікою ринку в Україні. З одного боку — це недо-

324

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

сконалість правової бази, яка б регламентувала трастові операції, а з

другого — відсутність у переважної маси населення майна (як рухо-

мого, так і нерухомого) і цінних паперів, які б могли стати основою

розвитку широкого спектра довірчих операцій. За часів Радянсько-

го Союзу десятиліттями насаджувався певний стереотип поведінки

індивіда, який обмежував накопичення майна, не говорячи вже про

цінні папери, яких просто не було, і землю, яка не могла бути об’єктом

купівлі-продажу.

В цих умовах були поширені операції щодо залучення в управ-

ління грошових коштів населення. Їх популярність посилювалась

бажанням населення хоч якось захистити свої доходи від знецінен-

ня в умовах гіперінфляції. Така «спеціалізація» довірчих товариств

у поєднанні з недосконалістю правової бази і новизною цих операцій

для населення створила сприятливі умови для широкомасштабних

зловживань довірою наших громадян. Хвиля банкрутств довірчих

товариств, яка пройшла по Україні, підтвердила цей факт і надовго

сформувала негативний імідж трастовим компаніям та їх операціям.

З огляду на це уряд України вжив деяких заходів, що були спрямо-

вані на посилення контролю за діяльністю довірчих товариств і захист

інвесторів від зловживань з боку нечесних людей і шахраїв. Але цього

було явно замало. Вирішальний напрям відновлення довіри населен-

ня до інституту довірчих товариств і забезпечення йому відповідного

місця в системі небанківських фінансово-кредитних установ лежить

у площині прийняття досконалих нормативних актів, що були б здат-

ні створити нормальну правову базу для їх функціонування.

Перспектива розвитку трастових компаній у нашій країні, без-

сумнівно, є. Вона пов’язана не тільки з тими фундаментальними та

об’єктивними процесами, що властиві ринковій економіці і знахо-

дять своє вираження в розвитку відносин власності, підприємництва

і зростання доходів населення, але й у специфіці умов, що складають-

ся в Україні в перехідний до ринку період. До таких умов можна за-

рахувати поступовий розвиток ринку цінних паперів, зокрема, досить

широке використання населенням приватизаційних цінних паперів.

Становлення цього сектору фінансового ринку в умовах новизни

даного явища для громадян нашої держави відкрило певний простір

для діяльності довірчих товариств. Закінчення сертифікатної при-

ватизації не згорнуло цю перспективу, бо в Україні продовжується

процес приватизації. А дрібні і середні підприємства, що переходять у

власність індивідуальних та колективних власників, потребують ква-

325

9 Розділ. Фінансові посередники грошового ринку

ліфікованого управління, яке далеко не завжди можуть забезпечити

нові господарі, котрі, як правило, не мають достатнього досвіду орга-

нізації господарської діяльності в умовах ринку.

Потреба в трастових компаніях пов’язана із вступом України до

СОТ, адже це помітно посилює конкуренцію, а наші підприємства

дуже часто ще не готові до цих нових викликів часу

9.4 Пенсійні фонди

Соціальноорієнтована ринкова економіка, до якої прагне наше

суспільство, як свій неодмінний атрибут має досить розвинуту сис-

тему соціального захисту у вигляді системи пенсійного забезпечення

непрацездатного населення.

Пенсійні фонди почали створюватись у період після Другої світової

війни, проте вперше пенсійний фонд було створено ще в 1875 р. у США.

Організаційно в розвинених країнах пенсійна система представле-

на як державними, так і недержавними пенсійними фондами, але спів-

відношення цих форм організації пенсійного забезпечення в різних

країнах неоднакове. Наприклад, у таких країнах, як Іспанія, Греція,

Португалія, Франція та Італія, головна роль належить державній сис-

темі пенсійного забезпечення. Вона високорозвинена і забезпечує ви-

сокий рівень соціального захисту населення, що знаходиться за межа-

ми працездатного віку. У цих умовах розвиток соціального страхуван-

ня за рахунок індивідуальних внесків і страхування, здійснюваного на

основі певної зацікавленості підприємця, відбувається повільно.

У деяких країнах, наприклад у Нідерландах та Великобританії,

система пенсійного забезпечення переважно побудована на недер-

жавних пенсійних фондах. Перший сучасний недержавний пенсій-

ний фонд було створено у США фірмою «General Motors» у 1950

році. Основу коштів цих фондів складають кошти, що акумулюються

фондами з метою подальшої виплати додаткових пенсій. Ці кошти за-

звичай накопичуються на індивідуальних рахунках клієнтів. Виплати

пенсій здійснюються у межах накопичених сум і відповідно до перед-

баченого плану виплат. Самі виплати здійснюються, як правило, за

однією з двох схем.

Так, в окремих країнах панує схема, в якій фіксованими є виплати.

Вони фіксуються або у вигляді певної суми, або у вигляді відсотка від

326

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

заробітної плати. Часто ці виплати індексуються у зв’язку з інфляці-

єю. Така схема віддзеркалює переважно інтереси клієнтів пенсійних

фондів. Недоліком фондів з такою схемою виплат є те, що ці фонди

корпоративні і, як правило, змінивши місце роботи, працівник може

втратити можливість отримувати пенсію. Іншим недоліком є те, що

ризик від неефективного розміщення активів такого фонду лягає на

роботодавця, оскільки виплати пенсіонерам фіксовані.

Іншими є пенсійні фонди з фіксованими внесками. Компанія вно-

сить певну суму на персоніфіковані пенсійні рахунки працівників.

Часто право поповнювати цю суму має й сам працівник. Виплати з

цього фонду залежать від накопиченої суми і не є фіксованими.

Перевага такої схеми в тому, що працівник, навіть у разі звільнен-

ня, не втрачає свого рахунка і може кошти на ньому перемістити в

інший фонд. Підставою для прийняття такого рішення, як правило,

стає відповідна інформація про діяльність фонду і його фінансовий

стан. Така схема організації недержавних пенсійних фондів найбільш

повно відбиває інтереси засновників фондів, бо весь тягар ризиків від

неефективного розміщення активів фонду перекладається на праців-

ників, хоча це дещо пом’як шується правом учасників такого фонду у

виборі об’єктів інвестування, тобто у вирішенні питання про розмі-

щення активів фонду. Такі фонди досить поширені в Канаді, Японії,

Австралії та деяких інших країнах.

Пенсійні фонди відіграють величезну роль у забезпеченні процесу

інвестування, що забезпечується великою часткою їх активів у ВВП.

Так, в 2006 р. ця частка сягнула у США – 160 %. За 100 % вийшли

пенсійні активи в Японії, Данії, Норвегії. Помітною є роль таких ак-

тивів в організації суспільного життя своїх громадян. Так, вони за

рахунок накопичених грошових коштів надають різні послуги, на-

приклад, забезпечують пільгове медичне обслуговування, ритуальні

й інші послуги.

Грошові кошти, накопичені в пенсійних фондах, як уже зазначало-

ся, є важливим і значним за обсягами інвестиційним ресурсом. Але їх

використання має свої особливості. Вони обумовлені функціональ-

ною роллю даних фондів і особливою регламентацією їх діяльності з

боку держави.

Специфіка функціонування недержавних пенсійних фондів як ін-

ститутів соціального захисту населення проявляється перш за все у

вимозі їх постійного існування, у відсутності права на зникнення. Це

обумовлено тим, що пенсійні фонди беруть зобов’язання на терміни,

327

9 Розділ. Фінансові посередники грошового ринку

які вимірюються десятками років. Ця обставина призводить до суттє-

вих обмежень у їх діяльності. Як правило, пенсійні фонди належать

до організацій, які не ставлять собі за мету отримання прибутку, а у

разі його отримання він використовується на цілі, передбачені стату-

том пенсійного фонду. Цим фондам заборонено займатись комерцій-

ною діяльністю.

Особливості використання активів пенсійних фондів обумовлю-

ються і роллю держави стосовно діяльності таких фондів. У країнах з

високорозвинутою економікою пенсійні фонди належать до організа-

цій, що стабільно функціонують і здатні на тривалий період у перспек-

тиві планувати свою діяльність та забезпечувати виконання зобов’язань

перед вкладниками. У цих умовах держава бере на себе обов’язок щодо

виконання зобов’язань фонду перед вкладниками у форс-мажорних

обставинах. У тих же країнах, де ринкова економіка ще не знаходиться

в стані, який би давав змогу пенсійним фондам забезпечувати сталість

свого функціонування самостійно, держава, як правило, бере на себе

відповідальність перед клієнтами фондів за всі зобов’язання останніх.

Практичне розміщення активів пенсійних фондів здійснюється за

допомогою спеціалізованих компаній з управління активами. Нако-

пичені пенсійними фондами грошові кошти розміщуються також на

депозитних рахунках комерційних банків.

Проблема формування системи недержавних пенсійних фондів

в Україні належить до найбільш складних. Це обумовлено, насампе-

ред, відсутністю правової бази, яка безпосередньо регулювала б таку

сферу діяльності. У цих умовах організація прогресивної системи

пенсійного забезпечення громадян являється проблематичною. Не

менш суттєвою проблемою є загальний стан економіки. Падіння ви-

робництва, що мало місце упродовж 1991—1999 рр., недосконалість

механізмів ринкового саморегулювання, низькі доходи більшості

населення, відсутність стійких прогнозів розвитку виробництва на

перспективу не дають змоги досить точно розрахувати зобов’язання

таких фондів перед вкладниками і, таким чином, позбавити останніх

великого ступеня ризику втрати вкладених ними коштів.

Важливою умовою, що визначає загальну стратегію у сфері фор-

мування системи пенсійного забезпечення, є й та обставина, що Укра-

їна взяла курс на перетворення своєї економіки на ринкову. Виходя-

чи з цієї умови, необхідно перш за все правильно зорієнтуватись у

виборі конкретної моделі організації пенсійної системи держави. Як

вважають спеціалісти, пенсійне забезпечення має бути побудовано на

328

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

основі значного розвитку недержавних пенсійних фондів. При цьо-

му конкретними формами (напрямами) організації таких фондів мо-

жуть бути як корпоративні (закриті), так і відкриті пенсійні фонди.

Корпоративні фонди дають змогу створити потужний стимул для

участі в них підприємців, що підкріпить фінансову базу останніх. Од-

ночасно це створить умови вдосконалення розвитку окремих підпри-

ємств або й цілих галузей, які знаходяться в руслі визначених держа-

вою господарчих пріоритетів.

Відкриті пенсійні фонди повинні стати важливим елементом усі-

єї системи пенсійного забезпечення як у силу своєї відкритості, так і

через необхідність створення конкурентного середовища для корпо-

ративних пенсійних фондів. Широка база для залучення відповідних

коштів населення і система пільг з боку держави зробили б таку мету

реальною і досяжною вже в недалекому майбутньому.

Проте для вирішення завдання створення в Україні системи пен-

сійного обслуговування, що ефективно працює, побудованої на основі

оптимального поєднання як державних, так і недержавних пенсійних

фондів, необхідно попередньо вирішити низку складних проблем. До

першочергових і найбільш важливих слід зарахувати:

• розробку і прийняття правових актів, які б забезпечили надій-

ну діяльність недержавних пенсійних фондів;

• організацію планування і здійснення системи заходів держав-

ного регулювання діяльності таких фондів;

• визначення об’єктів, напрямів і умов розміщення активів за-

значених фондів для досягнення таких цілей, як стабільність,

сталість їх існування та можливість отримання ними доходів

для поліпшення пенсійного забезпечення й посилення стиму-

лів до утворення пенсійних фондів.

Ці проблеми загальні і відображають тільки основні напрямки

розбудови, адекватної ринковим умовам пенсійної системи. Необ-

хідність якомога скорішого створення сучасної системи соціального

захисту в нашій державі та залучення значних інвестиційних коштів,

які будуть акумульовані цією системою у розбудову ефективної рин-

кової економіки, роблять необхідним більш детальний аналіз стану і

перспектив розвитку вітчизняних пенсійних фондів.

Перш за все слід констатувати, що наявна солідарна система пенсій-

ного забезпечення, яка дісталась нам у спадщину від СРСР, практично

повністю вичерпала свої можливості. Це підтверджується тим, що се-

редньомісячний розмір пенсії дуже невеликий. У 2002 р. він становив

329

9 Розділ. Фінансові посередники грошового ринку

усього 122,5 грн. В грудні 2007 р. середня пенсія склала 590,7 грн. але її

співвідношення до середньої заробітної плати майже не змінилось (35,2

% у 2007 р. проти 34,1 % у 2002 р.) Для порівняння відмітимо, що середня

пенсія в США – 6 тис. дол. що на 2 тис. дол. більше середньої зарплати.

Жалюгідний стан пенсійної системи знаходить своє вираження і в

її практичній нездатності захищати населення непрацездатного віку

в умовах спаду або кризових явищ в економіці. Це підтверджує той

факт, що в період з 1996 по 1998 рік існувала велика (більше 1 млрд

грн) заборгованість щодо виплат пенсій. У поєднанні з відсутністю їх

індексації це свідчить про дуже слабкий рівень реального захисту цих

верств населення в нашій державі і нагальну потребу реформування

пенсійної системи.

Фінансова нестабільність пенсійної системи і її нездатність сьогод-

ні бути важливим резервом інвестиційних ресурсів в Україні посилю-

ється й дією низки як об’єктивних, так і суб’єк тивних чинників. Зазна-

чимо тільки деякі з них:

Як відомо, в Україні відбувається помітне погіршення демогра-

фічної ситуації. Одним з її яскравих виявів є досить помітне старін-

ня населення. І хоча ця тенденція властива й усім іншим розвинутим

країнам, у нашій державі вона характеризується досить високою інтен-

сивністю. Так, якщо частка пенсіонерів у загальній кількості населен-

ня в 1991 р. становила 25,2 %, то вже на початок 2010 р. цей показник

перевищив 30 %.

Істотним недоліком пенсійної системи є й велике навантаження на

підприємців у вигляді відрахувань до пенсійного фонду, що помітно

послаблює їх інвестиційні можливості і конкурентоспроможність ві-

тчизняних товарів. Так, на початок 2010 р. відрахування роботодавців

(ставка обов’язкових відрахувань до солідарної пенсійної системи)

становили 33,2 %, у той час як аналогічний показник у США стано-

вить усього 12,5 %.

Пенсійна система України потерпає і від наявності великої кіль-

кості пільг, а також значної кількості привілейованих пенсіонерів.

Якщо мінімальний розмір пенсії на початок 2010 р. становив 695 грн.,

то у депутатів Верховної Ради вона більше 20 тис. грн. Розрив між

мінімальною і максимальною пенсіями більше, ніж у 30 разів. Такого

немає, а головне, й не може бути в розвинених країнах.

Немає в державі й надійних способів індексації пенсій, що робить

пенсію надзвичайно вразливою від інфляції, а якщо брати до уваги

досить високу динаміку цього показника і те, що він часто виходить

330

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

за заплановані рівні, то в разі прискорених темпів, або перебільшення

рівня інфляції над прогнозованим, значна частина населення зазнає

величезних втрат.

Подолання цих недоліків сучасної пенсійної системи в Україні по-

требує передусім прийняття першочергових законів, які б визначили

принципово нову схему організації пенсійної системи нашої держави.

Два таких закони, а саме: «Про загальнообов’язкове державне пен-

сійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення» вже

прийняті Верховною Радою.

З огляду на принципові основи розбудови нової пенсійної систе-

ми, як їх бачать вітчизняні науковці і практики, наша пенсійна систе-

ма повинна мати в майбутньому три складових.

По-перше — це солідарна система, яка функціонально повинна

давати людині, котра вийшла на пенсію, той мінімум, який би запобі-

гав її жебракуванню і суцільній бідності. Відрахування до цієї ланки

пенсійної системи обов’язкові, але вони будуть значно меншими від

існуючих, що полегшить навантаження на гаманець роботодавця і по-

ліпшить його інвестиційні та інші можливості.

По-друге — це обов’язкова накопичувальна система. Кошти для її

формування акумулюватимуться за рахунок обов’язкових внесків ро-

бітника зі своєї заробітної плати. Ці кошти зосереджуватимуться на

персональному рахунку майбутнього пенсіонера і дадуть йому змогу

суттєво підвищити розмір своєї пенсії, яку він отримуватиме з фонду

солідарної системи.

По-третє — це система добровільного накопичення, фонди якої

формуватимуться за рахунок добровільних внесків громадян. З на-

станням непрацездатності людина отримуватиме з цього фонду до-

даткові кошти, що складатимуться як з накопиченої вже нею суми,

так і з тих прибутків, які отримані пенсійною установою за рахунок

використання нагромаджених цією установою ресурсів.

Створення такої системи пенсійного забезпечення передбачає

й необхідність сприяння розвитку недержавних пенсійних фондів.

Перші кроки в створенні системи недержавних пенсійних фондів в

Україні вже зроблено. У 2004 р. прийнято закон «Про недержавне

пенсійне забезпечення». В 2009 р. таких фондів було 102, а їх активи

склали 0,47 млрд. дол., тоді як в Росії в таких фондах накопичено 15,5

млрд. дол., а в Польщі – 40,7 млрд. дол. Досвід роботи таких фондів

ще дуже малий, ситуація в економіці досить складна, але початок ре-

формуванню пенсійної системи в нашій державі вже покладено.