Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

391

11 Розділ. Комерційні банки

• Середньострокові кредити видаються на термін до 3 років. Як

правило, ці кредити пов’язані з оплатою придбаного устатку-

вання, фінансуванням капітальних вкладень, купівлею техно-

логій або патентів.

• Довгострокові кредити надаються на термін більше 3 років.

Зазвичай вони пов’язані з реконструкцією підприємства, роз-

ширенням виробництва, новим будівництвом і т. ін.

Друга важлива класифікаційна ознака — забезпеченість кредиту.

За цією ознакою виділяють два види кредитів:

– забезпечені — видаються під заставу майна, цінних паперів,

майнових прав. До них також належать кредити, забезпечені

гарантіями банку, поручительством і майном третіх осіб, свід-

ченням страхової організації тощо;

– незабезпечені (бланкові) — видаються під зобов’язання пози-

чальника вчасно погасити взятий кредит. Такі кредити менш

поширені. Вони пов’язані з підвищеним ризиком, і плата за

такі кредити, звичайно, вище тих позичок, що будь-яким спо-

собом забезпечені.

Кредити розрізнюються також за методом надання і способами їх

погашення. Це такі види кредитів:

• кредити, надані в разовому порядку. За ними зазвичай при-

ймаються окремі рішення банку;

• позички, надання яких здійснюється в межах заздалегідь вста-

новленого ліміту відповідно до кредитної лінії. Такий кредит

реалізується звичайно через оплату розрахункових документів

(чеків, платіжних доручень тощо), які надаються позичальни-

ком до оплати;

• гарантійні кредити, які ще називають резервними. Їх відмін-

ність від розглянутих вище полягає в тому, що заздалегідь

обумовлюється дата надання кредиту, або ж банком видається

гарантія про надання позичальнику позики, якщо у нього ви-

никне така потреба.

Важлива також класифікація кредитів за термінами їхнього по-

гашення:

♦ кредити, погашення яких здійснюється одночасно із закінчен-

ням терміну, на який вони були видані;

♦ кредити, повернення яких проходить після закінчення якогось

умовного терміну (наприклад, місяця або кварталу);

♦ кредити, що погашаються відповідно до особливих умов, обго-

ворених у кредитній угоді. Такими умовами можуть бути мож-

392

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ливість дострокового погашення за вимогою кредитора або за

бажанням позичальника, погашення в розстрочку, з регресом

платежів і ін.

Дещо особливе місце займає класифікація кредитів, побудована за

такою ознакою, як характер і спосіб сплати відсотків. Відповідно до

даної класифікаційної ознаки виділяють кредити:

– з фіксованою процентною ставкою, що не змінюється протя-

гом усього терміну дії кредитної угоди;

– змінною (плаваючою) ставкою відсотка. Умови і межі змін за-

звичай обговорюються в угоді про кредит;

– зі сплатою відсотка в міру використання позички. Цей вид

кредиту зустрічається досить часто;

– дисконтні кредити, тобто такі, за якими сплата відсотка від-

бувається одночасно з одержанням позички.

Банківське кредитування дуже різноманітне і здійснюється в різ-

них формах. При цьому банківське кредитування може виникнути на

основі вже реалізованого кредиту. Прикладом може бути комерцій-

ний кредит, що являє собою кредитні відносини, які складаються між

господарюючими суб’єктами. Банк включається в цю форму кредиту

вже на основі руху векселя як форми комерційного кредиту. У цьому

зв’язку виникають такі форми банківського кредитування, як обліко-

вий кредит і кредит під заставу векселів.

Обліковий кредит пов’язаний з рухом векселів і являє собою купів-

лю комерційним банком векселя з подальшим одержанням за ним суми

вексельного боргу. Прийняття векселя на облік робиться під певну

ставку, що зветься обліковою, або дисконтною ставкою.

З векселем пов’язаний і кредит, що видається під заставу вексе-

лів. Кредит під заставу векселя (або інших цінних паперів) — це така

форма банківського кредитування, в якій забезпеченням виступають

цінні папери. При цьому частка банківського кредиту зазвичай нижча

номінальної вартості векселя і залежить від різних умов, насамперед

від надійності векселя. Кредит під заставу векселя може бути вигід-

ним як клієнтові, так і для банку. Для клієнта це може бути пов’язано

з різними ситуаціями. Якщо, наприклад, у нього немає потреби в кре-

диті за розміром, близьким до номінальної вартості векселя, а потріб-

на сума становить половину цієї вартості, то вигідніше не обліковува-

ти вексель у банку, а віддати його в заставу. Для банку застава вексе-

ля (якщо він надійний) гарантує повернення кредиту і відсотків і дає

в руки банкіра інструмент з точно визначеним терміном ліквідності.

393

11 Розділ. Комерційні банки

Використання векселя як застави являє собою лише один з різно-

видів кредиту під заставу цінних паперів, тобто акцій та облігацій під-

приємств, а також цінних паперів держави. Є деякі особливості надан-

ня таких кредитів, але за економічним змістом усі ці операції ідентичні.

Як застава можуть використовуватися не тільки цінні папери, але

й інші матеріальні цінності. Коли кредит забезпечується високоліквід-

ним рухомим майном або правами, його називають ломбардним кре-

дитом. Такою заставою виступають дорогоцінні метали, високолік-

відні цінні папери й інші цінності, які не вимагають великих витрат

на їхнє зберігання. Ломбардний кредит зазвичай є короткостроковим

і фіксованим за розмірами.

У тих випадках, коли заставою виступає нерухомість (земля, квар-

тири, виробничі об’єкти і т. ін.), має місце іпотечний кредит. Цей вид

кредиту, як правило, довгостроковий, у зв’язку з чим витрати на його

організацію включають витрати на зберігання застави, забезпечення

її цілісності, а також витрати, можливі у зв’язку з реалізацією застав-

лених матеріальних цінностей у випадку неповернення позики.

В Україні заставні операції регулюються насамперед законом

«Про заставу». Він регламентує основні моменти в організації застав-

них операцій, однак у практиці його застосування виникають про-

блеми, які ще стримують дані операції. До числа таких проблем мож-

на зарахувати, наприклад, проблему правильної оцінки застави. Це

обумовлено новизною заставних операцій і відсутністю комерційних

структур, що спеціалізуються на оцінці різних видів матеріальних

цінностей. Угода застави складається в письмовій формі.

Поряд з обліковими і заставними операціями банку, що виникають

на основі існуючої форми кредитних відносин, у банківській практи-

ці дуже поширений кредит, пов’язаний з наданням товарів і послуг у

розстрочку. Це так званий споживчий кредит, який супроводжується

укладанням угоди між покупцем і дилером на придбання автомобі-

лів, меблів та інших товарів тривалого користування. Ці угоди і ста-

ють об’єктом купівлі для банків, бо вони дають дилерам відповідний

кредит. Процентна ставка за таким кредитом змінюється залежно від

терміну кредитування, якості забезпечення кредиту, можливих ри-

зиків і їх ступеня тощо. Часто банк, забезпечуючи покриття можли-

вих збитків, резервує частину процентних виплат, що виникають при

частковій оплаті (погашенні) проданих у розстрочку товарів. У міру

завершення угоди частина процентних платежів, призначена дилеру і

вказана в угоді, повертається цьому торговому агентові.

394

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

У практиці банківського кредитування досить широко використо-

вуються кредити, надані на поточний рахунок клієнта. Такі кредити

називаються овердрафт. Вони надаються у випадку відсутності гро-

шей на рахунку клієнта. Банк покриває від’ємне сальдо на поточному

рахунку клієнта в межах заздалегідь встановленого ліміту.

Розвиток підприємництва сприяє появі широкого спектра послуг,

пов’язаних з банківським кредитуванням підприємницької діяльності.

У числі найбільш поширених кредитів такого характеру можна назвати

кредити під будівництво і розширення виробництва, кредити під обо-

ротний капітал, кредити для придбання інших фірм, кредити під дов-

гострокові проекти. Останні особливо ризиковані, тому що вони вида-

ються на великі терміни, залежать від безлічі чинників, вплив котрих

найчастіше дуже важко, а іноді й неможливо прогнозувати. Такі креди-

ти дуже часто надаються декількома банками (консорціумні кредити).

Новим видом банківського кредитування, який набув значного

поширення в західних країнах, є лізинг. Він здійснюється у формі пе-

редачі в оренду машин, устаткування, транспортних засобів, інших

засобів виробничого призначення. Власне кажучи, лізинг не є банків-

ською операцією і часто здійснюється спеціальними лізинговими

компаніями. Однак банки досить широко використовують лізинго-

вий кредит. Як правило, банк фінансує закупівлю товарів, у яких за-

цікавлений орендар.

До числа нових кредитних операцій комерційного банку слід за-

рахувати також факторингові операції і форфейтування.

Факторинг — операція з кредитування, зміст якої зводиться до

купівлі банком короткострокової дебіторської заборгованості. Фак-

торинг виник у 1960-ті рр. у Сполучених Штатах Америки і викорис-

товується для закупівлі товарно-матеріальних цінностей. Його часто

застосовують у галузях, збут продукції яких залежить від сезонних

коливань. Наприклад, виробник зимового одягу має потребу в додат-

ковому капіталі в осінній період, щоб до початку зими і збільшення

попиту на зимовий одяг поставити його на ринок. Як правило, факто-

ринг має забезпеченням або товарно-матеріальні цінності, що знахо-

дять документальний відбиток у рахунках-фактурах, або дебіторську

заборгованість. Власне кажучи, має місце інкасування дебіторської

заборгованості. При цьому ступінь ризику і витрати, які несе банк,

відбиваються на процентній ставці за кредитом і ведуть до відносного

зменшення або збільшення суми кредиту щодо банківської вартості

дебіторської заборгованості клієнта.

395

11 Розділ. Комерційні банки

Форфейтинг — це, власне, той самий факторинг, але пов’язаний з

експортними операціями. Дебіторська заборгованість клієнта-експорте-

ра, що купується банком, звичайно забезпечується гарантіями першо-

класних банків. За часом це може бути як короткострокова, так і довго-

строкова операція, і, крім суто економічних ризиків, форфейтування (на

відміну від факторингових операцій) часто включає політичний ризик.

Поряд із кредитуванням комерційний банк виконує ряд нетради-

ційних операцій, масштаби яких постійно зростають, а інтенсивність

збільшується.

Ці операції в цілому об’єднують у комісійно-посередницькі, бо банк

виступає посередником між учасниками операції і бере за виконання

певних посередницьких функцій комісію, тобто отримує обумовлену

попередньо винагороду.

Серед найбільш поширених операцій цього плану слід назвати

розрахункові операції. Їх суть полягає в тому, що за дорученням сво-

їх клієнтів банк переказує гроші з рахунка одного клієнта на рахунок

іншого. При цьому клієнти можуть бути як резидентами, так і нерези-

дентами країни. Усі розрахункові операції, як правило, ділять на три

групи: інкасові, акредитивні і переказні.

Інкасові в цілому являють собою процес здійснення розрахунків

між клієнтами на основі отриманих банком грошових документів.

Акредитивні розрахункові операції полягають у тому, що банк здій-

снює розрахунки з клієнтом, який указаний в акредитивній заяві, і

за умов, визначених у ній. Переказні операції зводяться до переказу

вказаної клієнтом суми в інше місце (регіон країни, інша країна), де ці

кошти може отримати як сам клієнт, так і особа, яку він указує у своїх

документах, наданих банкові.

До групи комісійно-посередницьких операцій належать також касо-

ві та валютні операції. Перші полягають у тому, що банки приймають від

господарюючих суб’єктів і населення готівку, а також видають її. При

цьому видача готівки громадянам часто здійснюється за допомогою бан-

коматів. Другі (валютні) операції полягають, головним чином, у купів-

лі однієї валюти за іншу. Ці операції мають форму операцій «СПОТ»,

коли поставка валюти здійснюється не пізніше двох днів після укладан-

ня угоди про її купівлю-продаж, або форму форвардних операцій, коли

валюта поставляється через певний термін або на точно визначену дату.

До блоку операцій, які визначаються як комісійно-посеред ницькі,

належать також операції з надання трастових, консультаційних, гаран-

тійних послуг.

396

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Трастові, або довірчі, операції пов’язані з дорученням банку на

управління майном або коштами довірителя (власника). До трасто-

вих послуг для фізичних осіб можна зарахувати послуги зі зберіган-

ня цінних паперів, управління майном, виконання розпоряджень за

договором заповіту і т. ін. Для юридичних осіб це може бути довірче

управління майном, фондами та інші агентські операції.

Поширеним видом послуг, які швидко розвиваються, є різні кон-

сультаційні послуги. Вони різноманітні за своїм характером, але в

цілому відбивають певні напрямки діяльності банку і його окремих

служб. Найчастіше банк зосереджується на організації обліку і звіт-

ності на підприємствах, допомозі в питаннях валютних операцій і зо-

внішньоекономічної діяльності, наданні юридичних і маркетингових

послуг тощо.

Комерційний банк як фінансовий посередник і господарюючий

суб’єкт, організовує свою діяльність з метою отримання прибутку.

Найбільш важливим напрямком у досягненні цієї меті є надання кре-

диту. Однак за всієї очевидної вигідності і прибутковості даних опе-

рацій для банку вони пов’язані зі значними ризиками.

Усю сукупність ризиків за банківськими кредитами прийнято по-

діляти на кредитний, процентний і валютний. Саме поняття ризику

в операціях з грошима, майном, цінними паперами і подібним ото-

тожнюється з недоотриманням очікуваного прибутку або з його нео-

триманням зовсім і втратою вартості. З огляду на це процентний ри-

зик являє собою недоотримання відсотка за виданою позикою або його

неотримання взагалі. Кредитний ризик — це несвоєчасне повернення,

а також часткове, або повне неповернення наданої позичальникові по-

зики. Що стосується валютного ризику, то він об’єднує кредитний і

відсотковий ризик, тільки вже стосовно до іноземної валюти, а також

ризик від зміни курсу валюти.

Можливість і розміри кредитного і процентного ризиків залежать

від безлічі чинників. Їх можна поділити на об’єктивні й суб’єктивні.

До об’єктивних чинників слід зарахувати ті події, які можуть про-

явитися у військових діях, страйках, стихійних лихах і їм подібних

форс-мажорних обставинах. У країнах з нестійкою економічною і

політичною системами, а Україну сьогодні можна назвати такою, до

об’єктивних чинників слід віднести важко передбачувані зміни в опо-

даткуванні, у митних правилах, у валютному регулюванні тощо.

Суб’єктивні чинники пов’язані переважно з людським фактором.

У країнах з недостатньо розвинутою ринковою економікою, крім цьо-

397

11 Розділ. Комерційні банки

го чинника, до суб’єктивних слід зарахувати й інші чинники. Так, у

нашій державі з її ще недосконалими ринковими відносинами банки

не мають відпрацьованих схем та інструментарію для перевірки фі-

нансової надійності позичальників. З іншого боку, підприємства-по-

зичальники не завжди мають у своєму розпорядженні професійних

менеджерів, здатних обґрунту вати необхідність кредитів і правильно

розрахувати ефективність їхнього використання. Досить поширені

і такі суб’єктивні чинники, як недостатня кваліфікація банківських

працівників, зловживання службовим становищем і т. ін.

Поняття кредитного ризику є загальним і використовується в

практиці будь-якої кредитної системи. Воно знаходить своє органі-

заційне втілення в класифікації кредитів залежно від ступеня ризику.

У закордонній банківській практиці на основі цього розрізняють

такі види кредитів:

– кредити найвищої якості;

– задовільний кредит;

– критичний кредит;

– збитковий кредит.

У банківській практиці України класифікація кредитів залежно від

ступеня ризику здійснюється на основі Положення Національного бан-

ку України «Про порядок формування і використання резерву і можли-

ві втрати по позичках комерційних банків» (1996 р.) Відповідно до цих

положень існують п’ять груп ризику і, відповідно, п’ять груп кредитів.

• Стандартні кредити, до яких належать усі кредити (незалежно

від виду забезпеченості), за якими ще не наступив термін пога-

шення або вчасно погашається заборгованість. До них належать

і продовжені (пролонговані) кредити, але якщо це мало місце

не більше двох разів і на загальний термін не більше 6 місяців.

• Нестандартні кредити. Це кредити, пролонговані більше двох

разів або з терміном пролонгації більше 6 місяців. До нестан-

дартних належать також забезпечені, але прострочені до 60

днів, а також недостатньо забезпечені і прострочені до 30 днів

кредити.

• Сумнівні кредити включають забезпечені, але прострочені з

терміном прострочення від 60 до 180 днів; прострочені до 30

днів незабезпечені кредити, а також прострочені від 30 до 60

днів недостатньо забезпечені кредити.

• Небезпечні кредити. До них належать прострочені кредити від

30 до 60 днів; незабезпечені кредити, прострочені від 60 до 180

398

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені по-

над 180 днів забезпечені кредити.

До групи безнадійних кредитів належать прострочені від 60 до 180

днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені, прострочені

більше 180 днів кредити.

Наявність ризиків, з одного боку, і намагання створити стійку систе-

му кредитування, з іншого боку, змушують банки формувати резерви.

Ці часткові резерви використовуються для задоволення вимог вклад-

ників. Вони представлені як резервами, що безпосередньо знаходяться

в банку, так і тими активами, що перебувають у високоліквідній формі.

До важливих операцій комерційних банків слід зарахувати і їх

інвестиційну діяльність. У цілому ця діяльність банків регламенту-

ється положеннями Закону України «Про інвестиційну діяльність»,

який визначає правові засади і загальні умови здійснення інвестуван-

ня. Згідно з цим законом інвестиції — це всі види як майнових, так

і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку та

інші види діяльності з метою отримання прибутку.

У ряді країн, наприклад у Німеччині, Україні й деяких інших, бан-

кам дозволено всі види операцій із цінними паперами. У цьому зв’язку

комерційні банки провадять інвестиційну діяльність. Вона являє собою

операції щодо придбання цінних паперів на термін більше одного року.

Інвестиційна діяльність банків дуже схожа за своєю суттю з кре-

дитними операціями. Ця схожість обумовлена тим, що і в першому,

і в другому випадку має місце використання банківських ресурсів з

метою отримання прибутку. При цьому слід зауважити, що кредитна

та інвестиційна діяльність комерційних банків належить до найбільш

прибуткових операцій банку.

Але між інвестиційною діяльністю і кредитуванням є певні від-

мінності. Вони полягають у такому.

Надання позики здійснюється, як правило, на короткий термін, і

прибуток у вигляді відсотка банк отримує після закінчення кредит-

ної угоди і повернення позики. У разі ж інвестиційної діяльності банк

вкладає свої ресурси переважно на довгостроковий період, а дохід за

цими ресурсами отримує до повернення розміщених активів.

Отримання позики ініціює сам позичальник, який звертається

до банку з проханням надати кредит. У випадку з інвестуванням сам

банк виступає ініціатором такого розміщення своїх ресурсів.

Різниця між інвестуванням і кредитними операціями банку поля-

гає ще й у тому, що при наданні позики комерційний банк виступає

399

11 Розділ. Комерційні банки

єдиним або головним кредитором позичальника. Інші варіанти є, але

вони досить рідкісні. В інвестуванні беруть участь багато суб’єктів.

Це можуть бути і інституціональні інвестори, і індивідуальні.

Банківські інвестиції мають дещо особливий характер і за загаль-

ною формою своєї організації. Вони знаходять свій вираз у цінних

паперах різних підприємств і установ, які банк купує, як правило, на

тривалий термін.

Здійснюючи інвестиції, комерційний банк не просто набирає пев-

ну кількість цінних паперів, а формує так званий інвестиційний порт-

фель. Він повинен відповідати певним критеріям, до яких належать

дохідність, безпечність та ліквідність.

Під дохідністю, або прибутковістю, розуміється здатність цінних

паперів приносити максимальний прибуток. До таких цінних паперів

належать перш за все акції та облігації нових компаній. Такі цінні па-

пери мають високий ступінь ризику. Тому банк вибирає певне спів-

відношення між прибутковістю і ризикованістю цінних паперів. Рі-

вень ризику цінних паперів в умовах розвинених ринкових відносин

розраховується спеціальними установами, які визначають інвестицій-

ний рейтинг цінних паперів. Загальний взаємозв’язок полягає в тому,

що чим нижча надійність цінних паперів, тим вища їх прибутковість.

Проте останнє обумовлюється дією багатьох чинників, і цінні папери

високонадійних компаній теж можуть приносити високий прибуток.

Банк, який розміщує свій капітал у цінні папери, дбає і про певний

рівень безпеки своїх вкладень. Під безпекою розуміється захищеність

цінних паперів від різноманітних потрясінь в економіці в цілому і на

фінансовому ринку зокрема. Найбільш надійними в країнах з розви-

нутою ринковою економікою вважаються державні цінні папери.

Формуючи свій інвестиційний портфель, комерційний банк

важливого значення надає й ліквідності цінних паперів. Остання

пов’язується з їх можливістю перетворення в гроші. Іншими словами,

чим легше перетворити конкретний вид цінного паперу в гроші, тим

ліквіднішим є цінний папір.

Інвестиційна діяльність комерційних банків певним чином регу-

люється державою. Так, в Україні комерційним банкам заборонено

мати загальну суму вкладень у статутні фонди підприємств у розмірі

більшому за 10 % від розміру власного статутного фонду комерційно-

го банку. При цьому та частина капіталу, якою володіє комерційний

банк, не повинна бути більшою за 15 % від розміру статутного фонду

цього підприємства. Ці обмеження зроблено задля того, щоб певною

400

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

мірою запобігти монопольному зрощуванню промислового і банків-

ського капіталу, а з іншого боку, щоб запобігти зниженню до ризико-

вого рівня ліквідності активів комерційного банку.

Інвестиційна діяльність і кредитна діяльність комерційного бан-

ку дуже пов’язані між собою. Ці види діяльності для банку не тільки

високодохідні, але й ризикові. При цьому характер і рівень ризику

за кожним із цих видів банківської діяльності різний. Тому банки

зобов’язані чітко обирати і планувати оптимальну структуру розмі-

щення своїх активів. Зрозуміло, що це залежить не тільки від ризику

за операціями, а й від економічної ситуації, яка складається в суспіль-

ному виробництві.

Як за кредитами, так і за інвестиціями, що здійснює банк, мають

місце ризики. Серед них слід виділити кредитний ризик, який вини-

кає як наслідок погіршення економічного стану тих підприємств, що

емітували цінні папери. Цей ризик може реалізуватись у неспромож-

ності емітента відповідати за своїми борговими зобов’язаннями.

Поряд з кредитним ризиком існує ринковий ризик. Він залежить

від зміни кон’юнктури ринку цінних паперів, а відтак, і зміни ринко-

вої вартості цих активів. Якщо вона падає, то банк несе певні втрати.

При цьому вірогідність ризику тим менша, чим стабільніший фінан-

совий ринок країни.

Нарешті, при інвестуванні банк повинен враховувати і відсотко-

вий ризик. Цей ризик знаходить свій вираз у можливому коливанні

доходу на цінні папери. Останнє визначається дуже багатьма факто-

рами (зміни в економіці, фаза промислового циклу, політичні й інші

потрясіння тощо), але чим довший термін, на який випущено боргові

зобов’язання, тим вищий ступінь можливих втрат від зміни дохіднос-

ті цінних паперів, у які банк вклав свої гроші.

11.4

Контроль і регулювання

діяльності комерційних банків

з боку центрального банку

Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільно-

го виробництва і в забезпеченні державного регулювання економіки

вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення

стабільності її функціонування. Досягнення цієї мети потребує регу-