Савченко Н.М. Історія України: соціально-політичний аспект
Подождите немного. Документ загружается.
81
ни, місто Чигирин, до Хмельницького приїжджали посли з Московсь5
кої держави, Туреччини. Угорщини, Польщі, Венеції, Швеції.
Тоді ж під керівництвом Б. Хмельницького виникла ціла плеяда тала5
новитих українських дипломатів, серед яких велику роль відігравали
Силуян Митиловський, Данило Грек, Іван Ковалевський, Юрій Немирич
і керівник зовнішньої політики, генеральний писар Іван Виговський.
Б. Хмельницький використав перемир’я для посилення і організації
своєї армії, поглиблення зв’язків з Росією і збереження союзу з татара5
ми. У серпні 1650 року він послав свої загони до Молдавії, котрі зайня5
ли її столицю Ясси. Молдавський господар Лупул розірвав союз
з Польщею і установив дружні стосунки з Україною і навіть обіцяв відда5
ти свою красуню5дочку Розанду за сина Б. Хмельницького Тимоша.
(Син гетьмана загинув у 1653 році під час оборони Сучави).
1650 рік проходив без значних воєнних
конфліктів. Новий етап війни розпочався
у 1651 році. Знову 1505тисячне військо
шляхетської Польщі на чолі з королем Яном Казимиром і 1005тисячне
військо Б. Хмельницького та 505тисячне татар зійшлися на Волині біля
містечка Берестечка. 18–20 червня 1651 року відбулась генеральна битва.
Союзники гетьмана — кримські татари — не витримали артилерійського
обстрілу і втекли з поля бою. Коли Хмельницький спробував їх зупи5
нити, хан захопив його в полон і випустив лише через кілька днів за викуп.
Козацьке військо залишилось без керівника. Командування взяв на себе
полковник Іван Богун, який в умовах паніки, що охопила козацький
табір, зумів вивести частину війська з поля бою. Втрати повстанців були
значними: тільки в болоті під час відступу загинуло близько 30 тисяч
осіб. Залишки козацької армії відступити на Київщину, де Б. Хмельниць5
кий, звільнившись з полону, збирав сили для подальшої боротьби.
В цей час з півночі на Україну наступала литовська армія на чолі
з литовським князем Радзивілом. Вона захопила Чернігів і наближалась
до Києва. Б. Хмельницький зібрав рештки козаків, мобілізував свої свіжі
сили і вже на початку осені 1651 року стояв з новою грізною армією
проти об’єднаних польсько5литовських сил під Білою Церквою.
Перемога під Берестечком полякам далась нелегко, до нового бою
з військом Б. Хмельницького воно було не готове. Тому польське ко5
мандування вирішило почати переговори. 28 вересня 1651 року було
підписано принизливий для України Білоцерківський договір, за яким
число реєстрових козаків зменшувалось до 20 тисяч, козацькою тери5
торією визнавалось лише Київське воєводство. Гетьман зобов’язувався
розірвати союз з татарами і не вести самостійних закордонних зносин.
Підтверджувались права православної церкви і проголошувалась амністія
всім учасникам повстання.
Продовження війни
у 1651–1653 роках
82
Важкі умови Білоцерківської угоди Хмельницький розглядав як тим5
часову поступку Речі Посполитій. Ця угода мала ще більш умовний ха5
рактер, ніж Зборівська, але обидві сторони потребували перепочинку.
В польському сеймі угода не була ратифікована, так як при її обгово5
ренні один з литовських шляхтичів скористався правом «вето». Б. Хмель5
ницький також поводив себе так, наче і не було домовленості. Він ак5
тивно готувався до продовження боротьби з Річчю Посполитою.
Умови Білоцерківської угоди не відповідали інтересам народних мас
України. Б. Хмельницького звинувачували в зраді, в змові з поляками,
і вже наприкінці 1651 року на Наддніпрянщині почались масові се5
лянські повстання.
Богдан Хмельницький розумів, що кримські татари — союзник не5
надійний, і тому велику увагу приділяв налагодженню стосунків з Ро5
сією. Наприкінці грудня 1650 року — початку 1651 року відбулось кілька
обмінів посольствами між Україною і Москвою. У лютому 1651 року
земський собор в Москві розглядав питання про можливість прийняти
Україну до складу Росії.
Московський уряд дав дозвіл на переселення українського населен5
ня на територію Росії, зокрема на Слобожанщину.
Після битви під Берестечком і важкого Білоцерківського договору
становище вдалося виправити у травні 1652 року, коли в бою під Бато5
гом (на Поділлі) було знищено 205тисячну польську армію. У цій битві
загинув польський гетьман М. Калиновський. Склалася непевна ситуа5
ція — ні миру, ні війни.
Загальне виснаження народу змусило Б. Хмельницького зав’язати
ближчі відносини з Москвою і шукати в неї опори. Вже влітку 1653 року
у Москві обговорювалось питання про прийняття України під протек5
цію царя.
Тим часом король Ян Казимир вирушив у похід на Україну. Козаць5
ко5татарське військо оточило його коло містечка Жванець над Дністром
(недалеко від Кам’янця5Подільського). Від поразки поляків врятувала
чергова зрада кримського хана, який уклав з ними сепаратне пере5
мир’я. У грудні 1653 року українці з поляками домовились про скасу5
вання Білоцерківського договору 1651 року та відновлення чинності Збо5
рівської угоди 1649 року.
Шість років національно5визвольної війни виснажили Україну. Ста5
новище країни погіршувалось. Внаслідок безперервних каральних екс5
педицій, постійних мобілізацій населення, епідемій чуми та холери було
спустошено більше сотні великих і малих міст Правобережжя, майже
зникло населення Київщини і Брацлавщини. До глибокого занепаду
було доведене сільське господарство. Населення стомилось і вияв5
ляло невдоволення. Рятуючись від помсти поляків, українці тіка5
83
ли в Росію або на прикордонні з нею землі. В Україні відбувались по5
встання селян і рядових козаків проти політики гетьманського уряду.
Погіршилось міжнародне становище гетьманської держави. В анти5
український союз об’єднались Річ Посполита, Молдавія, Валахія
і Трансильванія. Кримський хан зрадив козаків і підписав на вигідних
для себе умовах мир з поляками.
Перед Хмельницьким постала про5
блема: або капітулювати перед Польщею,
оскільки сил на тривалу боротьбу не вис5
тачало, або шукати порятунку в союзі з Росією. У жовтні 1653 року
Земський собор виніс остаточне рішення: просити царя, щоб він прий5
няв Україну «під свою високу руку задля православної віри». В Україну
було вислано спеціальне посольство на чолі з боярином Батурліним,
яке прибуло до Переяслава для зустрічі з гетьманом, обговорення умов
московсько5українського союзу та прийняття присяги українців на
вірність московському уряду. Під час прийняття присяги виникла ситу5
ація, яка ледве не привела до зриву переговорів. Б. Хмельницький зап5
ропонував Бутурліну присягнути від імені царя на вірність українсько5
му народу. Але керівник московської делегації від присяги відмовився,
мотивуючи свою відмову тим, що російський цар самодержець і своїм
підданим присяги не дає. Ображений Б. Хмельницький відмовився об5
говорювати умови союзу з Москвою і навіть покинув залу, де велись пе5
реговори. Трохи згодом, заспокоївшись гетьман повернувся і перегово5
ри продовжились.
8 січня 1654 року у Переяславі було підписано угоду про україн5
сько5московський союз, за яким Україна приймала протекторат мос5
ковського царя, залишаючись і надалі окремим державним утворенням,
зберігаючи свій політично5соціальний устрій, власні адміністрацію,
військо, фінанси. У січні–лютому 1654 року на вірність Росії присягну5
ло населення України на місцях: в містах, містечках і селах України.
Після від’їзду делегації Бутурліна козацька старшина на чолі з геть5
маном приступила до розробки умов угоди. Були проведені козацькі ради
в Корсуні і Чигирині. Результатом тривалої роботи став проект угоди
в формі петиції до царя, яка складалась з 23 пунктів. Петицію до Моск5
ви наприкінці березня 1654 року відвезли спеціальні посли Хмельниць5
кого: воєнний суддя Самійло Зарудний і переяславський полковник
Павло Тетеря. Проект був складений досить безсистемно, історики по5
яснюють це тим, що він був написаний не відразу, а переписувався кілька
разів, до нього вносились численні зміни та доповнення.
Два тижні продовжувались переговори з московськими боярами
і врешті5решт український проект було прийнято в вигляді Козацької
петиції в 11 пунктах або статтях. На статтях стояли царські резолюції.
ПереяславськоМос
ковська угода 1654 року
84
На жаль, оригінали документів в архівах не збереглись. Історики
вимушені користуватися матеріалами, що датуються більш пізнім періо5
дом. Один з найбільш достовірних списків, який датується 1710 роком,
зберігається в Центральній науковій бібліотеці ім. Вернадського Націо5
нальної академії наук України під назвою «Літопис про війну Хмель5
ницького з поляками».
Становище України в складі Росії було визначене Березневими стат5
тями і жалуваними грамотами Війську Запорозькому і українській
шляхті, а також грамотою православному духовенству. Ці документи
були підписані у Москві 21 травня 1654 року.
Березневі статті передбачали захист України від іноземних загарб5
ників: Україна входила до складу Російської держави з правом козаць5
ко5старшинського самоврядування, зберігаючи полкову систему адмі5
ністративного устрою та власне 605тисячне військо. Гетьман мав право
дипломатичних стосунків з усіма державами, крім Туреччини та Польщі.
Царський уряд, виконуючи прохання козацької старшини, підтвердив
її право на володіння землями і маєтками. Україна повинна була випла5
чувати російській скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків.
Наслідки входження під протекторат Росії були для України неодно5
значними і суперечливими. З одного боку, Україна увійшла до складу
православної держави, населення якої, так само як і українці, вважало
і називало себе руськими людьми. Це сприяло тому, що український на5
род зміг зберегти себе як єдине ціле, свою самобутність, культуру тощо.
Припинився наступ католицизму та уніатства, зазіхання Речі Поспо5
литої, Криму і Туреччини на українські землі. З іншого боку — Україна
потрапила під протекторат більш могутньої централізованої держави,
уряд якої з самого початку взяв курс на обмеження, а згодом і на повну
ліквідацію автономії України, чинив усілякі перепони проявам націо5
нальної самосвідомості і визвольним настроям в українському
суспільстві. Таким чином царський уряд використовував союз з Украї5
ною для втручання у її справи і для поступового перетворення її на зви5
чайну провінцію Московської держави.
Детальний аналіз статей свідчить, що Україна об’єднувалась з Ро5
сією на умовах повного політичного і економічного суверенітету. Ви5
нятком були податки на селян, частина яких повинна була надходити
до царської скарбниці.
В Україні тоді твердо були переконані, що у 1654 році Переслав5
сько5Московський договір не позбавляє її суверенних прав. Договір цей
зафіксував союз з Москвою на добровільних засадах, звільняв Україну
від влади Польщі.
Б. Хмельницький прагнув зберегти за Україною статус незалежної
держави, Москва ж поступово стала підпорядковувати собі Україну. Вже
85
у 1654 році в Києві було побудовано фортецю, введено великий гарні5
зон і посаджено воєводу.
В Україні не всі схвально прийняли ідею союзу з Москвою. Серед
тих, хто виступив проти українсько5московської унії був Іван Сірко,
який незабаром залишив Україну і перебрався на Запорожжя. Б. Хмель5
ницький змушений був відправити на Січ список жалуваних україн5
ському козацтву і малоросійському народу монарших грамот на його
давні права і вольності. Запорожці відповіли, що раді цьому, але проси5
ли надіслати оригінали документів. Врешті5решт, Москва настояла
на тому, щоб запорозькі козаки присягнули на вірність московсько5
му цареві.
Незважаючи на те, що договір 1654 року було проголошено як
«вічний», його юридична сила була дійсною тільки в часи гетьману5
вання самого Богдана Хмельницького. Після смерті гетьмана його на5
ступники кожного разу складали нові умови договору між українською
козацькою державою і московським царем. Ці домовленості включали
в себе власне основний договір — «Статті Богдана Хмельницького»,
і нові, додаткові статті. Тільки один раз аутентичний текст договору
було підтверджено без змін — при гетьманові Івані Виговському. Але
вже при підписанні угоди з Юрієм Хмельницьким російській стороні
вдалося підмінити оригінал статей фальсифікованим текстом угоди
1654 року. Таким чином, починаючи з Юрія Хмельницького, усі на5
ступні гетьмани давали обіцянку дотримуватися саме цієї, сфабрико5
ваної версії угоди.
І кожного разу при затвердженні нової угоди російській стороні вда5
валося провести нові доповнення і обмеження. Так, цар зробив при5
писку до 65ї статті, згідно з якою після обрання гетьман мав їхати до
царя на поклін, де мав отримати булаву та інші атрибути влади. Київ5
ський митрополит і українське духовенство були невдовзі підпорядко5
вані московському патріархату. Були обмежені права України в сфері
зовнішньої політики — послів і депутації гетьман мав відсилати до Моск5
ви. При підписанні угоди з гетьманом Дем’яном Многогрішним вдвоє
скоротилось число реєстрових козаків, гетьману було заборонено навіть
листування з іншими державами, а українцям заборонялось продавати
вино і тютюн на території Росії. А коли затверджували гетьманом
Івана Самойловича взагалі всі статті складались під диктовку царсь5
кої сторони, а козацька старшина вимушена була згодитись
і підтвердити: так і буде. Після переходу Івана Мазепи на бік шведів
гетьманом обрали Івана Скоропадського. З ним взагалі вже ніяких
угод не підписували, вважали, що обійдеться і так. Після смерті Ско5
ропадського цар Петро І взагалі вирішив, що Україна обійдеться
і без гетьмана. Таким чином Україна менше ніж за 70 років після
86
підписання статей Б. Хмельницького під «високою рукою» російського
царизму втратила свою незалежність і формально і фактично.
Входження України до складу Росій5
ської держави не припинило воєнних дій
на її території. Умови Переяславської уго5
ди не відповідали інтересам сусідніх дер5
жав — Польщі, Туреччини, Кримського ханства та Швеції.
Як і слід було чекати, Польща не визнала Переяславський акт, і вже
23 лютого 1654 р. Ян Казимір видав універсал до українського народу
із закликом повернутися під польську корону. Одночасно шляхетська
Польща почала посилено готуватися до нової війни. З 1653 р. до війни
готувалось і Московське царство. Підписання московсько5української
угоди призвело до розриву дипломатичних відносин і початку воєнних
дій між Польщею і Росією.
Султанська Туреччина і Кримське ханство розуміли, що приєднання
України до Росії об’єктивно сприятиме укріпленню південних кордонів
України і перешкоджатиме спустошливим турецько5татарським нападам
на українські та російські землі. Зміцнення Російської держави (в тому
числі і за рахунок приєднання українських земель) непокоїло і Швецію.
Воєнні дії між Росією і Польщею розпочались у березні 1654 р.
вторгненням польсько5шляхетського війська на територію Брацлавщи5
ни, Поділля, Волині. Український народ знову вимушений був підня5
тись на боротьбу проти загарбників. Головні воєнні події розгорнулись
на території Білорусії і Смоленщини. 405тисячну російську армію очо5
лював цар Олексій Михайлович. На допомогу російським військам за
наказом Б. Хмельницького виступили Ніжинський, Чернігівський та
Стародубський полки (20 тис. осіб) під командуванням козацького ота5
мана І. Золотаренка.
У ході літньої компанії 1654 р. козацькі полки Золотаренка визво5
лили міста Гомель, Новий Бихів та ін. У серпні 1654 р. був визволений
Смоленськ. Протягом 1654–1655 рр. козацькі війська зайняли Смолен5
щину, майже всю Білорусію та Литву.
Після ряду воєнних невдач в Білорусії та Смоленщині Польща роз5
горнула воєнні дії в Україні. Домовившись про воєнну підтримку з боку
Кримського ханства, польське командування направило свої війська на
Поділля. Авангард польського війська на чолі з коронним обозним
С. Чарнецьким на своєму шляху руйнував українські міста і села, зни5
щував місцеве населення. Місцеве населення чинило опір загарбни5
кам. Відома трагічна доля захисників невеликого сотенного містечка
Буші (на території Брацлавського полку). Коли поляки вдерлись до
міської фортеці, дружина сотника Олена Зависна висадила у повітря
пороховий погріб. Цей вчинок коштував життя відважної козачки, але
Продовження воєнних дій
в Україні після підписання
Переяславської угоди
87
від вибуху загинуло і чимало ворогів. Відстояти місто його жителі
не змогли і майже всі полягли під ворожим натиском.
Взимку 1654–1655 рр. спільне польсько5татарське військо взяло
в облогу місто Умань. Оборону міста тримали козацький полк на чолі
з Іваном Богуном та місцеві жителі. Щоб зробити фортечні вали непри5
ступними для ворога І. Богун наказав облити їх водою, яка в тріскучі
морози перетворила їх на льодові гори. Загарбники так і не змогли по5
долати опору мужніх захисників міста. На допомогу оточеним захисни5
кам Умані з Білої Церкви виступили російське військо та козацькі пол5
ки на чолі з Б. Хмельницьким та московським воєводою В. Шере5
метєвим. Армія, яка нараховувала 70 тисяч українських козаків та ро5
сійських солдат, розташувалася табором в фортеці Охматів. 19 січня 1655 р.
польсько5татарські війська оточили табір. Жорстока битва продовжу5
валась 3 дні і 3 ночі. В цій битві обидві сторони зазнали значних втрат.
Битва проходила в умовах страшних морозів і тому в історію увійшла як
Дрижипольська. Долю битви вирішив несподіваний удар козаків І. Бо5
гуна (який зі своїми загонами непомітно вийшов з Умані) в тил польської
армії. Польсько5шляхетські війська змушені були відійти за Буг. Просу5
вання польсько5татарських військ вглиб України було зупинено. Поча5
лось визволення українських та білоруських земель.
Восени 1655 р. російсько5українські війська підійшли до Львова,
оточили його, а частина військ вирушила в напрямку до Любліна, щоб
розгромити розрізненні шляхетські загони. Однак закріпити перемогу
і повністю визволити всі західноукраїнські землі не вдалось. Вторгнен5
ня на Поділля 305тисячної татарської орди ускладнило позиції україн5
ських та російських полків і змусило їх відійти на Придніпров’я.
Паралельно з воєнними діями проводилась активна дипломатична
війна, участь в якій брали Росія, Україна, Швеція, Польща, Прусія, Ту5
реччина, Кримське ханство, Угорщина та інші держави. Кожна зі сторін
прагнула шляхом дипломатичних ігор досягти тих чи інших успіхів на
свою користь і, як правило, за рахунок інтересів України.
Тим часом війну проти Польщі розпочала Швеція. Скориставшись
ослабленням Речі Посполитої і прагнучи не допустити виходу Росії до
Балтійського моря, у липні 1655 р. шведські війська захопили значну
територію Польщі та північно5західні райони Литви, не зайняті росій5
ськими військами. Єдиний порятунок для себе польський король вба5
чав в примиренні з Б. Хмельницьким. Посланці короля намагались схи5
лити Б. Хмельницького до переговорів, пропонуючи мир, дружбу та
автономію в обмін на допомогу в війні зі шведами. Але Хмельницький
рішуче відмовився від союзу з польським королем.
В той же час поляки вели переговори в Москві про підписання
примирення і спільну боротьбу проти шведів. Царський уряд, не зва5
88
жаючи на позицію Хмельницького, згодився на пропозицію
польської дипломатії. З метою не допустити посилення Швеції,
царський уряд припинив воєнні дії проти Польщі і оголосив війну
Швеції. 24 жовтня 1656 р. у Вільно між Росією і Польщею була підпи5
сана угода про перемир’я. Характерно, що представників від Украї5
ни на переговори не допустили, що було грубим порушенням поло5
жень Березневих статей. В ході переговорів з поляками російські
дипломати вимагали обрання російського царя королем Польщі,
а поляки у відповідь вимагали повернути їм Україну. Сам факт обго5
ворення цього питання дуже непокоїв українське суспільство. При5
мирення Росії з Польщею зводило нанівець плани возз’єднання усієї
України в єдиній власній державі. Сам Б. Хмельницький був дуже
незадоволений підписаним перемир’ям і політикою царя відносно
України. Він зібрав нараду козацької старшини, на якій було прий5
нято рішення продовжити боротьбу проти Польщі, не розриваючи
стосунків з Росією.
На початку 1657 р. Хмельницький таємно домовився зі шведським
королем Карлом Х і угорським князем Ракоші про розділ Польщі. Згідно
з умовами угоди на допомогу Ракоші Хмельницький відправив 125ти5
сячний загін козаків на чолі з київським полковником Ждановичем, але
ця акція потерпіла поразку, армія Ракоші була розбита, а Жданович ви5
мушений був повернутися до Києва. Цю невдачу Хмельницький пере5
живав дуже гостро, вона позначилась на його здоров’ї. Невдовзі, 27 лип5
ня 1657 року гетьман помер.
***
З середини ХVІІ ст. і до наших днів навколо імені Богдана Хмель5
ницького ведуться гострі суперечки. Безумовно, він був видатним полі5
тичним діячем, який залишив помітний слід в історії України. Він зумів
об’єднати в єдиному визвольному русі різні суспільні сили, організував
і надихав їх на повалення влади польської шляхти в Україні.
В оточенні ворожих сил гетьман змушений був маневрувати, згод5
жуватися на компроміси, навіть відмовлятися від своїх попередніх
планів. Але при цьому він ніколи не відмовлявся від основної мети своєї
боротьби — звільнення рідної землі від ненависного іноземного гноб5
лення. Цієї генеральної лінії Б. Хмельницький дотримувався до остан5
нього подиху. І після себе він залишив головний свій здобуток — Украї5
нську державу.
89
УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVІІ —
ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVІІІ СТ.
Соціальноекономічний розвиток та політичний лад України
у другій половині XVІІ ст. Українська козацька держава після
смерті Б. Хмельницького. Поділ України на Правобережну
і Лівобережну. Руїна. І. Мазепа. Україна в часи Північної війни.
Обмеження автономії України. Культура в Україні у другій
половині XVІІ — першій половині XVІІІ ст.
Визвольна війна на якийсь час розхи5
тала феодально5кріпосницьку систему на
українських землях. В ході війни була зни5
щена земельна власність польських маг5
натів, а також значної кількості як поль5
ської, так і полонізованої української шляхти. Ці землі перейшли
в підпорядкування військового скарбу. Тут утворились так звані військові
села, які не були власністю окремих осіб, а підпорядковувались геть5
мансько5старшинській адміністрації. Селяни, козаки та міщани заво5
ювали своє право на землю. Кількість землі у козацтва, селянства
і міщанства значно збільшилася за рахунок привласнення шляхетсько5
магнатських угідь та освоєння пустищ. Існувало також общинне земле5
володіння, але на общинні землі претендували всі, хто міг їх зайняти,
внаслідок чого общинне землеволодіння поступово скорочувалось.
Відроджувалась і зростала земельна власність православних храмів та
монастирів. На початку ХVІІІ ст. монастирям належало на терито5
рії Гетьманщини майже 300 сіл і хуторів. Гетьманський уряд, розда5
ючи монастирям універсали на земельне володіння, наказував селянам, які
не були вписані до козацького реєстру, виконувати «звикле послушенство».
Чітких форм набрала земельна власність козацької старшини. Вона
існувала у вигляді рангових і приватних (довічних) володінь. Зростанню
козацько5старшинського землеволодіння сприяла політика гетьмансь5
кого і царського уряду. Козацька старшина і заможні козаки поступово
прибирали до рук промисли і торгівлю в Україні, перетворюючись
в нових, тепер уже українських магнатів. Серед останніх були П. Тете5
ря, С. Зарудний, І. Виговський, сам Богдан Хмельницький. З часом ко5
зацька старшина посилила утиск прав рядового козацтва, одночасно
зростала залежність українського селянства від нових землевласників.
Соціальноекономічний
розвиток та політичний
лад України у другій
половині XVІІ ст.
90
Після визвольної війни на Гетьманщині збереглась і українська
шляхта, зокрема та її частина, яка брала участь у боротьбі проти
польсько5шляхетського панування. З часом українська шляхта розчи5
нилась в масі козацької старшини та заможного козацтва.
Повернення феодальних порядків в Україні не могло не загострити
протиріч між народними масами і новим панівним станом в особі ук5
раїнської шляхти і козацької старшини. Збройні виступи народних мас
проти тепер уже власних феодалів стали неминучими. Україна стояла
на порозі громадянської війни. Це було особливо небезпечно, перш за
все тому, що молода українська держава продовжувала національно5
визвольну боротьбу з іноземними загарбниками за утвердження своєї
державності. Антифеодальні виступи почалися ще за життя Б. Хмель5
ницького. У квітні 1657 р. відбулось повстання рядових козаків на Січі у
липні 1657 р.— козаків у війську.
Смерть Б. Хмельницького стала важким
ударом для молодої козацької держави, все5
редині якої зав’язувався складний вузол
соціально5політичних проблем. Однією
з цих проблем стали гострі суперечки між козацькою старшиною з пи5
тання, залишатись Україні з Москвою, чи шукати союзника серед інших
держав. Серед козацьких ватажків були навіть такі, що виступали за по5
вернення України до складу Речі Посполитої на умовах пропонованої
польським урядом автономії.
Не менш серйозною проблемою було і невирішене питання щодо
майбутнього устрою Української держави. Селяни і рядові козаки бачи5
ли Україну унікальною державою вільних козаків5землеробів. Козаць5
ка старшина прагнула зайняти місце шляхти, відновивши в Україні
феодальні відносини, що дуже не подобалось нижчим верствам україн5
ського суспільства.
Запеклі суперечки навколо цих питань призвели до глибоких со5
ціальних конфліктів, до чужоземної інтервенції, до остаточного спус5
тошення України. Українцям так і не вдалося об’єднатися для досяг5
нення спільної мети — політичного самовизначення України.
Незадовго до своєї смерті Б. Хмельницький, прагнучи заснувати в Ук5
раїні династію козацьких гетьманів і закріпити булаву за своїм родом,
заручився згодою козацької старшини, в разі своєї смерті, передати бу5
лаву 165літньому сину Юрію. На цей крок старого гетьмана штовхну5
ло і побоювання, що гетьманська булава може потрапити до рук ро5
зумного і хитрого генерального писаря в уряді Хмельницького — Івана
Виговського, який був відомий своїми симпатіями до Польщі. Козаць5
ка рада після смерті Б. Хмельницького обрала Юрія Хмельницького
гетьманом і вручила йому гетьманську булаву. Але ця булава
Українська козацька
держава після смерті
Б. Хмельницького. Руїна