Савченко Н.М. Історія України: соціально-політичний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

рання нового гетьмана А. Конашевича5Бута, який почав переговори

з поляками. Ослаблений численними поразками С. Конецьпольський

змушений був згодитись на переговори, в результаті яких було підпи5

сання 8 червня 1630 року Переяславської мирної угоди, за якою реєстр

збільшувався до 8 тисяч козаків. Обурений діями урядовців, яких було

чимало серед козацької старшини, Тарас Федорович з 10 тисячами ко5

заків повернувся на Січ. Незважаючи на підписання мирної угоди

в Переяславі, на Україні ще довгий час продовжувалися заворушення,

не припинялась козацька війна проти польської влади, але у 1631 році

повстання поступово пішло на спад. Повстання припинилось тому, що

верхівка козацької старшини пішла на переговори з поляками.

З метою приборкання непокірних запорожців сейм Речі Посполи5

тої прийняв рішення побудувати на берегах Дніпра фортецю. Вона мала

е допускати втікачів на Запорозьку Січ, перекрити головний шлях по5

стачання запорожців провіантом і боєприпасами. Незабаром французь5

кий інженер Боплан підшукав зручне місце для фортеці: на правому

березі Дніпра, біля першого порогу (Кодацького), трохи нижче того

місця, де Самара впадає в Дніпро. До середини літа 1635 року фортеця

була повністю готова. Вона отримала таку ж назву, як і поріг, тобто Ко5

дак, і її одразу ж зайняв польсько5шляхетський гарнізон. Для козаків

новозбудована фортеця була наче більмо на оці, бо серйозно перешкод5

жала діям і обмежувала можливості боротьби проти Речі Посполитої.

Сильний гарнізон фортеці не пропускав по Дніпру човнів на Січ,

а кінні роз’їзди поляків ловили в степу втікачів і відправляли їх на зем5

ляні роботи або в тюрми, а без припливу свіжих сил Запорозька Січ існу5

вати не могла. Вихід був один — зруйнувати цю фортецю, розпочати

нове повстання проти польської шляхти. Цю операцію очолив гетьман

війська Запорозького Іван Сулима.

Іван Сулима походив із старовинного українського шляхетського роду, який ся

гав корінням аж у ХШ ст. Він народився в с. Рогоші Любецького староства на Черн

ігівщині, служив у 1615 році у польського гетьмана С. Жолкевського. У 1628 році став

козацьким гетьманом, у травні 1629 року організував черговий похід козаків на Крим.

Достовірно відомо також, що Папа Римський Павло V Боргезе нагородив Сулиму

золотою медаллю за визволення християнських невільників з турецької неволі.

Досвідчений воїн Іван Сулима блискуче розробив план взяття Кода5

ка. Він вирішив скористатися відсутністю польського війська і частини

реєстровців, які воювали зі шведами в Прибалтиці. У серпні 1635 року

вночі козаки непомітно вдерлися до фортеці і швидко оволоділи нею,

перебивши гарнізон. Після цього вони зруйнували фортецю. Взяттям

фортеці розпочалось нове козацьке повстання, але воно тривало не5

довго. Незабаром завершилась війна у Прибалтиці, польське військо ру5

шило в Україну, і вступило в бій з повстанцями. Налякана частина ко5

зацької старшини вирішила видати Сулиму уряду Речі Посполитої. Його

разом із 5 соратникам схопили та відправили до Варшави, де ватажки

повстання після жорстоких тортур були страчені.

Влітку 1637 року Україну охопило нове повстання під проводом за5

порізького гетьмана Павла Бута (Павлюка) і полковників Карпа Ски5

дана та Дмитра Гуні. Повстання поширилось на усе Подніпров’я. Але

у грудні 1637 р. воно було подавлене. Павлюк потрапив до полону і був

страчений. Частина повстанців з Гунею і Скиданом повернулись до Січі.

Тим часом карателі заливали кров’ю всю Україну.

У 1638 році повстання на чолі з гетьманом Запорозької Січі Яковом

Остряницею знову охопило Придніпров’я, але воно також потерпіло

поразку. Остряниця разом з загоном козаків (близько 1 тис. осіб) пе5

рейшов на територію Дикого поля, яке входило до складу Росії, за зго5

дою московського уряду козаки поселилися в Чугуївському городищі

і тим самим поклали початок заснуванню міста Чугуєва. Дмитро Гуня

ще два місяці продовжував боротьбу, а потім відійшов на Дон. Скидан

потрапив до полону.

Розгромивши основні сили повстанців, польський уряд перейшов

у наступ. У лютому 1638 року сейм затвердив «Ординацію війська запо5

різького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої». Згідно

з «Ординацією» значно обмежувались права і привілеї реєстрових ко5

заків, сам реєстр скорочувався до 6 тисяч, всі нереєстрові козаки, «ви

пищики», перетворювались в кріпаків. Ординація ліквідувала право ви5

борності старшин і козацький суд. На чолі козацького війська мав сто5

яти комісар, полковники та осавули, призначені польським сеймом

з числа шляхти. При комісарі створювалась спеціальна гвардія з най5

манців, головне завдання якої полягало в придушенні «сваволі».

Козакам заборонялось жити у всіх українських містах крім

прикордонних на півдні (Черкаси, Чигирин, Канів та ін.). На Січі

і відбудованій Кодацькій фортеці повинен був знаходитись загін

польсько5шляхетських військ. 4 грудня 1638 року на Масловому

Ставу під Россю відбулась рада, на якій козаки мусили визнати

важкі умови капітуляції. Вогнем і мечем магнатсько5шляхетська

Польща встановила на Україні «золотий спокій», який однак

не міг бути довготривалим і насправді спокійним. Як визнав су5

часний польський історик В. Серчик, «із плином часу «золотий

спокій» все більше нагадував життя біля діжки з порохом. Виста5

чило б тільки іскри…».

Козацько5селянські повстання 20–30 років ХVІ ст. зазнали пораз5

ки, по5перше, тому, що, як правило, вони виникали стихійно і були

погано підготовлені, селяни та міщани, на відміну від козаків, були по5

гано озброєні. По5друге, козаки не завжди виступали єдиною силою

з іншими повстанцями. Послабляла сили повсталих і нерішучість козаць5

кої старшини, що боялась втратити власні привілеї і тому часто йшла на

пряму зраду і на компроміс з польською владою.

Але, не дивлячись на поразку, козацько5селянські повстання були

не марними: вони стримували посилення польського національного,

феодального і релігійного гніту, сприяли відновленню української пра5

вославної церкви. У ході боротьби народні маси накопичували досвід

національної та антифеодальної боротьби і підготували ґрунт для успі5

шного розгортання визвольної війни українського народу під прово5

дом Б. Хмельницького.

Петро Сагайдачний — гетьман українського реєстрового козацтва, один

з найвидатніших діячів вітчизняної історії.

Навчався в Острозькій школі і школі Львівського братства. Служив домашнім

учителем у київського судді, згодом пішов на Запорозьку Січ, де виявив себе як та

лановитий керівник.

На початку XVІІ ст. брав участь у походах козаків на Молдавію, Лівонію.

1605 року здобув фортецю Варну, через рік врешті зруйнував невільницьке місто

Кафу, розбив військо мусульман, спалив і потопив багато турецьких галер, визво

ливши з неволі тисячі українських бранців.

В 1618 році брав участь у війні з Росією. 20тисячне козацьке військо на чолі

з Сагайдачним взяло тоді кілька російських міст, оточило і мало не захопило Мос

кву, проте з невідомих причин відступило.

В перервах між походами Сагайдачний виявив турботу про українську куль

туру, освіту. Разом з усім військом запорозьким він вступив у Київське братство,

сприяв відновленню в Україні православної ієрархії, скасованої після Брестської унії

1596 року. Своє майно заповів на освіту, наукові та благодійні цілі, а 1500 золотих

подарував Київській і Львівській братським школам.

Весною 1648 року в Україні спалахнуло

грандіозне народне повстання під керів5

ництвом Б. Хмельницького, якому суди5

лось стати переломним в історії України.

Національно5визвольна війна укра5

їнського народу проти шляхетської Польщі була викликана, насамперед,

включенням українських земель до складу Речі Посполитої, політика якої

відносно України мала яскраво виражений колоніальний характер. Вона

була настільки жорстокою і послідовною, що до середини XVІІ ст. ви5

никла загроза знищення українського народу як етнічного цілого.

В 405х роках XVІІ ст. соціальні і національні протиріччя досягли

найбільшої гостроти. Народні маси України нещадно експлуатувались,

панщина в окремих районах становила 4–6 днів на тиждень, значно

зросла натуральна рента. Погіршилось становище реєстрового козац5

тва, його права і привілеї постійно обмежувались. Польська влада

ліквідувала виборність полковників і старшини, обмежувала їх права

на землю та маєтності. Нереєстрові козаки нерідко трапляли в кріпац5

тво. До цього треба додати феодальну анархію і розгул магнатсько5

шляхетської сваволі, експлуатацію українського населення з боку

євреїв5орендарів, нерівність в правовому і політичному становищі

Початок Національно

визвольної війни в Україні

(1648–1649 рр.)

української православної шляхти, утиски її інтересів з боку польської

шляхти та магнатів.

Важкий феодальний гніт переживало і міське населення. Магнати,

що володіли українськими містами, примушували їхніх жителів вико5

нувати різноманітні повинності, сплачувати данину володарю міста.

Соціально5економічний гніт посилювався національно5релігійним.

Католицька церква за допомогою унії намагалася перетворити україн5

ський народ в слухняний об’єкт експлуатації, закабалити його фізично

і духовно. Польська влада і католицька церква переслідували українські

православні братства та школи, забороняли православним українцям

займати адміністративні посади навіть в місцевих органах влади.

Таким чином, польсько5шляхетська політика грубого насильства

і грабежів, експлуатації боляче била по економічних, політичних і на5

ціональних інтересах більшості українського населення: селян, міщан,

козаків, козацької старшини, дрібної української шляхти, православ5

ного духовенства.

Декілька слів про зовнішньополітичні передумови тих грізних подій,

що складалися не на користь Речі Посполитої. По5перше, геополітичні

інтереси сусідів Польщі, Туреччини, Росії та Швеції, полягали в тому,

щоб економічно і політично ослабити Річ Посполиту. Як один із засобів

вирішення цього питання розглядалось якщо не відокремлення Украї5

ни від Польщі, то хоча б посилення антагонізму між ними. Особливо це

проявлялось в політиці московського царства, яке прямо чи не прямо

підтримувало всі значні антипольські козацько5селянські повстання

кінця XVІ — першої третини XVІІ ст., навіть не дивлячись на те, що

українські козаки брали участь в російсько5польських війнах на боці

Речі Посполитої. Таким же чином діяли і кримські хани — васали Ту5

реччини. Їх союз з Хмельницьким у 1648 році не можна розглядати як

випадковий.

По5друге, сприятливу ситуацію для визвольної війни створило полі5

тичне послаблення самої Речі Посполитої. Мова іде про тенденцію стійку

та фатальну, яка наприкінці XVІІІ ст. стала однією з головних причин

загибелі польської держави. Політичну цілісність польської держави

підривали всевладдя і сваволя шляхти. Королівська влада напередодні

війни була ослаблена. Під тиском сейму король змушений був надати маг5

натам і шляхті величезні військові повноваження в справі охорони держа5

ви. Проблеми захисту південних кордонів держави змушували короля ми5

ритися і з посиленням козацтва. В результаті обидві сили вийшли з5під

королівського контролю і держава в воєнно5політичному плані серйозно

ослабла. Не скористатися цими обставинами було важко.

І, по5третє, важливою була позиція європейських держав, більшість

з яких були послаблені участю в Тридцятилітній війні (1618–1648 рр.).

Зайняті власними проблемами уряди європейських країн не мали мож5

ливості впливати на процеси, що відбувались на сході Європи. Міжди5

настичними чварами була послаблена і Туреччина.

Залишались Крим, сама Річ Посполита та Росія.

Часи визвольної війни (Хмельниччини) — майже десять років

перманентної козацько5польської війни — один з найдраматичніших пе5

ріодів української історії. За своїм розмахом та значенням для подаль5

шої долі України він був одним із найважливіших етапів боротьби ук5

раїнського народу за незалежність.

Війна носила національно5визвольний характер і була спрямована

на розв’язання таких завдань, як знищення польського панування, ство5

рення в етнічних межах України власної держави, захист національної

незалежності, ліквідацію великої феодальної власності на землю, ска5

сування кріпацтва і утвердження господарства козацького типу, віднов5

лення державного статусу православної церкви та відміну церковної унії.

Рушійними силами Визвольної війни були: козацтво, селянство,

міщанство, православне українське духовенство, частина дрібної та се5

редньої православної шляхти. Керівна роль належала неполонізованій

козацькій старшині.

Особливе значення для успіху українських сил мали військові та

організаторські здібності, політична свідомість керівника руху за неза5

лежність України Б. Хмельницького.

Б. Хмельницький народився у 1595 році в сім’ї заможного українського козака. От

римав прекрасну освіту в єзуїтському колегіумі. Володів кількома мовами. У 1620 році

в битві під Цицорою потрапив до татарського полону. Повернувшись в Україну через

два роки, займався господарством на батьківському хуторі Суботів поблизу Чиги

рина. Користувався авторитетом і повагою козаків. У 1636 році став писарем За

порозького війська, а у 1646 році — чигиринським сотником.

Б. Хмельницький вийшов на історичну арену як маловідомий, але

високоосвічений та загартований в боях з турками і татарами сотник

реєстрових козаків. Безпосередньою причиною до виступу Хмельниць5

кого стала особиста кривда, якої йому завдав чигиринський підстарос5

та Данило Чаплинський. Останній захопив родинний хутір Хмельниць5

кого в Суботові, викрав його дружину, до смерті побив наймолодшого

сина. Не отримавши підтримки в польському суді і у самого короля

Хмельницький подався на Січ, де підняв на боротьбу козаків, і де був

обраний козаками гетьманом (січень 1648 року).

В цьому новому званні Хмельницький звернувся до українського

народу з закликом піднятися на боротьбу проти польсько5шляхетсько5

го ярма. Його заклик знайшов відгук у всіх верств населення України.

Скрізь в Україні почали створюватись загони селян і міщан, які про5

голошували себе вільними козаками. Командувач польською армією,

що була направлена на придушення повстання, коронний гетьман Ми5

кола Потоцький повідомляв королю, що в Придніпров’ї «не було того

села, не було того міста, де не закликали до бунту і не чинили замахів на

життя і майно своїх панів та державців». Багато повстанців влилось

у військо Хмельницького, до нього приєднались запорожці, що жили

на Дону, а також частини донських козаків.

Ще до початку серйозних бойових дій Хмельницький отримав пер5

шу дипломатичну перемогу. Скориставшись з того, що між Польщею

і Кримом загострились відносини, він одержав згоду хана Іслама Гірея

ІІІ на підтримку повстанців п’ятитисячним загоном татарської кінно5

ти. Цим він досяг противаги кінноті поляків і усунув небезпеку нападу

татарської орди з тилу.

На початку березня 1648 року під час переговорів з коронним геть5

маном М. Потоцьким Хмельницький вимагав автономії для козацької

України в складі Польщі. Гетьман відкинув вимогу Хмельницького

і у квітні 1648 року рушив свої війська на Запорожжя, розраховуючи

задавити повстання в зародку і не дати йому вийти до межі Запорозької

Січі. Очолили польське військо коронний гетьман М. Потоцький і геть5

ман М. Калиновський. До польського війська мали приєднатися реєст5

рові козаки.

Б. Хмельницький, в свою чергу, зі своїм військом вийшов із Запо5

розької Січі назустріч полякам. Повстанці завдали полякам дві пораз5

ки: 5–6 травня під Жовтими Водами (урочище в 45 км від сучасної Олек5

сандрії) і 16 травня під Корсунем. Знищення в ході другої битви основних

сил поляків стимулювало розвиток повстання, яке влітку 1648 року пе5

реросло в загальну національно5визвольну війну.

Польща опинилась в дуже скрутному становищі. В ході перших воєн5

них зіткнень з українськими повстанцями вона втратила своє військо

та обох гетьманів, які потрапили до полону. Скарбниця держави була

майже порожньою, що утруднювало справу створення нового війська.

До того ж Польща втратила і короля — 20 травня 1648 року помер Воло5

дислав ІV. Ситуація ускладнювалась тим, що перемоги козацьких військ

розбудили всю Україну.

Польські магнати і адміністрація тікали на Захід, втекли з України

і католицькі священики. На звільнених землях українська козацька стар5

шина, шляхта, духовенство зміцнювати свої позиції. Як адміністративні

військові одиниці тут почали створюватись козацькі полки та сотні. Геть5

манською резиденцію стало місто Чигирин.

Шляхом величезних зусиль, зібравши в короткий строк необхідні

кошти, польський сейм влітку 1648 року зумів зібрати нове 405тисячне

військо, озброїти його і направити в Україну. Нове зіткнення україн5

ських і польських сил відбулось 11–13 вересня 1648 року під Пилявцями

(на Волині) і закінчилось повним розгромом польського війська. Шляхтичі,

що уціліли, втекли до Польщі. Повстанці отримали величезні трофеї —

гармати, коней, вози, спорядження тощо. Хмельницький своїми пере5

могами відкрив українським повстанцям шлях на Варшаву. Але тоді,

восени 1648 року, скоріше за все, він ще не мав наміру розгромити

Польщу, хоча історичні джерела засвідчують прагнення гетьмана пере5

нести польські володіння за Віслу. Тоді гетьман та його соратники вва5

жали, що вони воюють не з державою, не з королем, а з польською шлях5

тою. Вітчизною українців Хмельницький все ще вважав Річ Посполиту,

в якій лише хотів реформувати державний устрій.

Восени 1648 року війська Хмельницького зайняли Західну Україну,

оточили Львів, вимагаючи від міської влади викуп, Замостя (польську

фортецю). Але на цьому багатомісячний тріумфальний похід війська

Б. Хмельницького припинився. З наближенням зими він вирішив по5

вернутися на Наддніпрянщину.

Для істориків завжди залишалось загадкою, чому Хмельницький,

який на той момент міг знищити Річ Посполиту, не зробив цього, а зго5

дився на запропоноване новим польським королем Яном Казимиром

перемир’я. Це могло статися з цілої низки причин.

Мабуть тоді ще в плани гетьмана не входило знищення Речі По5

сполитої, він усе ще сподівався змінити політичну систему Польщі так,

як це могло задовольнити козацтво. До того ж голод і чума уже позна5

чились на його війську, як і на українському населенню в цілому. На

припиненні воєнних дій наполягали татари, яким не терпілося повер5

нутися додому.

Як би там не було, але Б. Хмельницький дав згоду на перемир’я

і повернув козацьку армію назад в Україну. 23 грудня 1648 року козаць5

ке військо урочисто вступило в Київ.

Під час свого тріумфального в’їзду до Києва гетьман урочисто про5

голосив, що, почавши боротьбу з особистих причин, віднині продов5

жуватиме її в ім’я всієї України.

Перемоги 1648 року над польськими військами дали змогу україн5

цям зрозуміти та відчути свою силу. Почалося зближення козацької вер5

хівки з православною церквою. Духовенство та інтелігенція перекона5

ли гетьмана в необхідності захисту інтересів не лише козаків, а і усіх

українців. Гетьман став лідером українського народу, на нього тепер було

покладено значно ширші обов’язки. Таким чином у Києві, як ствер5

джують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом в поглядах на

основну мету боротьби і на своє місце у цій боротьбі.

На початку 1649 року під час переговорів з поляками він офіційно

оголосив про свої наміри стосовно перспектив і кінцевої мети війни

з поляками. Гетьман заявив польському посольству, що тепер сам Бог

дав йому право бути «єдиновладцем і самодержцем руським». Ос5

новну мету своєї діяльності гетьман вбачав у тому, щоб «вибити з лядсь5

кої неволі весь народ руський».

Визвольна війна сприяла розбудові

української держави. На звільнених

у 1648 році землях було утворено цент5

ральні і місцеві органи влади, запровад5

жувався новий адміністративно5територіальний поділ. Особливістю

козацької держави був її військовий характер, що зумовлювалось

необхідністю виборювати незалежність і традиціями Війська Запо5

розького.

Вся територія визволених українських земель поділялась на полки

і сотні, які одночасно були і військовими, і адміністративними одини5

цями. На чолі полків стояли полковники, які виконували всі військові

і адміністративні функції на своїх територіях, і були головними пред5

ставниками гетьманської влади на місцях

Українська держава будувалась за системою, що нагадувала терито5

ріально5політичний устрій Запорозької Січі: генеральний уряд (Гене5

ральна Канцелярія) на чолі з гетьманом; полковий уряд (полкова кан5

целярія) на чолі з полковником; сотенний уряд на чолі з сотником; влада

міських та сільських козацьких отаманів.

Формально вся повнота влади в Україні належала військовій ко5

зацькій Раді, але з посиленням влади козацької старшини всі головні

питання життя Війська Запорозького вирішувала вузька старшинська

рада. В Україні складалась своєрідна піраміда військово5адміністратив5

ної влади: гетьман, генеральні: обозний, суддя, писар, бунчужний, оса5

вул, хорунжий, підскарбій. Усі ці посадові особи входили до складу своє5

рідного уряду при гетьмані — Генеральної Канцелярії. Обозний керував

постачанням армії, суддя очолював генеральний суд — вищу судову

інстанцію, писар займався діловодством і дипломатичними зв’язками,

підскарбій відав фінансами, скарбом і податковою політикою, осавул

відповідав за організацію і боєздатність військових частин, хорунжий

частково відав військовими справами і відповідав за охорону головного

військового прапора, бунчужний оберігав гетьманський бунчук — сим5

вол гетьманської влади.

Виконавча і судова влада зосереджувалась в руках гетьмана. Він

скликав генеральну та старшинську раду, видавав універсали, брав участь

в судочинстві, організовував і контролював фінансову систему, вів пе5

реговори, був головнокомандуючим Війська Запорозького. Генеральна

старшина допомагала гетьману керувати державою.

Гетьманська держава мала сильну армію. Її було створено в перший

рік війни шляхом об’єднання розрізнених селянських і козацьких за5

гонів. Армія налічувала близько 100–150 тисяч козаків і була організо5

Формування основ украї

нської республіки

вана за полково5сотенним територіальним поділом. Армія формувалась

із добровольців, відзначалась високим бойовим духом, мужністю та суво5

рою дисципліною, її основну ударну силу становили запорожці та реє5

строві козаки Білоцерківського, Чигиринського, Черкаського, Кор5

сунського і Переяславського полків. В ході війни утворювались нові

полки, шляхом об’єднання невеликих повстанських загонів. Ці полки

отримували назву найбільших міст тих територій, де вони створюва5

лись. Так з’явились Полтавський, Прилуцький, Миргородський.

Ніжинський, Борзнянський, Ічнянський, Кропивнянський, Київський,

Уманський та інші полки. Як правило, козаки самі обирали своїх пол5

ковників з числа мужніх, хоробрих, авторитетних ватажків, таланови5

тих організаторів.

В козацькій державі функціонувала своя фінансова система. Керів5

ництво нею здійснював Б. Хмельницький. Головними джерелами при5

бутку були земля, торгівля, загальні податки, якими обкладали насе5

лення (крім козаків). Існували в державі і загальні податки. Правила

сплати і надходження податків до державної скарбниці визначались геть5

манськими універсалами. Серед грошових знаків в обігу були польські

монети, пізніше — московські і турецькі гроші. У 1649 році розпоча5

лось карбування власної національної монети.

У козацький державі діяла своя система судочинства. Вона склада5

лась з Генерального, полкових та сотенних судів. У містах діяли міські,

а також церковні суди.

Утворення Української козацької держави внесло зміни в соціальну

структуру суспільства. Польські магнати, католицька шляхта і католиць5

ке духовенство змушені були покинути повсталу Україну. Таким чином,

провідна роль в житті українського суспільства перейшла до козацької

старшини: вона зосередила в своїх руках владу і основні багатства краї5

ни. Змінився також і етнічний склад населення за рахунок зменшення

числа поляків та євреїв.

Безперечним завоюванням козацької держави стала особиста сво5

бода більшості селян і міщан. Величезна кількість селян в ході війни

покозачились і стала вести вільне козацьке господарство. Покращилось

становище міських жителів в козацькій державі, тому що вдалось ліквіду5

вати засилля іноземців і усунути перешкоди, які забороняли православ5

ним українцям займатися ремеслами, промислами, торгівлею, а також

брати участь в самоврядуванні.

Б. Хмельницький з перших місяців війни особливу увагу приділяв

дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного

становища козацької держави. Так був укладений військово5політич5

ний союз з Кримським ханством, Трансільванією, встановлено дружні

відносини з Валахією, Венецією. Готуючись до подальшої бо5

ротьби, гетьман почав налагоджувати зв’язки з Росією для спільної бо5

ротьби проти шляхетської Польщі. Москва, що була ослаблена попе5

редніми війнами, розпочати війну з Польщею не могла, але Україні ста5

ла надавати допомогу зброєю, грошима, дипломатичною підтримкою.

Завдяки вдалій зовнішній політиці гетьманського уряду козацька

держава зміцнила позиції на міжнародній арені.

Так уже на першому етапі Національно5Визвольної війни (1648–

1649 рр.) після здобутих перемог розпочався процес формування підва5

лин української козацької республіки.

Після переможного 1648 року і повернення Богдана Хмельницько5

го до Києва відносини між шляхетською Польщею і козацькою Украї5

ною залишались напруженими.

У квітні, коли стали зрозумілими плани Б. Хмельницького відроди5

ти українську державу, незалежну від Польщі, польські війська, що очо5

лював новий король Ян Казимир, перейшли в наступ, але були розбиті

15 серпня під Зборовим. Повністю скористатися своєю перемогою

Б. Хмельницький не зміг. Зрада союзника — кримського хана спону5

кала Б. Хмельницького укласти Зборівський мирний договір

з Польщею (8 серпня 1649 року), який мав виняткове значення в і5

сторії України, але не відповідав фактичному успіхові національно5

визвольної війни.

Згідно з умовами цієї угоди число реєстрових козаків установлюва5

лось в 40 тисяч осіб, визначалась територія, яка віддавалась козакам,—

Київщина, Брацлавщина, Чернігівщина. На цій території вся влада на5

лежала гетьману, козацькій старшині. Державні посади мали займати

тільки православні. Всім учасникам повстання оголошувалась амністія.

Питання про ліквідацію церковної унії і повернення церковного майна

православній церкві мав розглянути сейм. Київський митрополит мав

отримати місце в сенаті. Євреї і єзуїти не мали права жити на Україн5

ських землях, що перебували під гетьманським правлінням, а польська

шляхта не мала права повертатися на ці території.

Історичне значення Зборівського договору полягає в тому, що він

поклав початок формуванню української козацької державності. Підпи5

санням цього договору закінчився перший, початковий етап війни.

Зборівський договір викликав незадоволення і обурення частини

козаків та селян. Уже на початку 1650 року на Волині і в Брацлавщині

розгорнулась нова хвиля народних повстань, які очолив полковник Да5

нило Нечай.

Виникнення козацької держави в Україні сприяло підвищенню її

міжнародного авторитету і активізації її дипломатичних зносин. Після

відновлення союзу з кримським ханом (1651 р.) Б. Хмельницький став

активно втручатися в молдавські справи. В тогочасну столицю Украї5