Савченко Н.М. Історія України: соціально-політичний аспект
Подождите немного. Документ загружается.
101
відставали і розбігались». У результаті Мазепа замість обіцяних 50 ти5
сяч, привів з собою близько 2 тисяч козаків, більшість з яких також
не мали особливого бажання воювати на боці шведів. Проте несподіва5
но для самого Мазепи його союз зі шведами підтримали запорозькі ко5
заки на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком.
Угода гетьмана Мазепи зі Швецією передбачала відновлення неза5
лежної України. «Україна обох боків Дніпра з Військом Запорозьким
і народом малоросійським повинна бути на віки вічні вільною від будь5
якого іноземного панування». Швеція або інші союзні держави «ні задля
визволення, ні з метою опіки, ні задля інших дій не повинні претенду5
вати на владу над Україною і Військом Запорозьким, на верховенство
або підкорення, не мають права отримувати будь5які прибутки або по5
датки». Карл ХІІ в Універсалі обіцяв і присягався королівською честю,
що зробить Україну незалежною державою.
Після того, як стало відомо, що Мазепа перейшов на бік Карла ХІІ,
розлючений Петро І позбавив його гетьманської булави. По усій Ук5
раїні були розіслані маніфести Петра І, в яких Мазепу називали зрад5
ником, який прагне ввести на Україні унію. В одному з маніфестів цар
писав, що «він ніколи і на думці не мав скривдити, розорити та понево5
лити вільний народ Малоросійський». Були прийняті й більш радикальні
заходи щодо покарання «мазепинців». Так, 2 листопада 1708 року ро5
сійське військо під проводом князя О. Меншикова, якому допомагали
й українські козаки, оволоділо столицею Мазепи містом Батурином.
Фортеця та місто були зруйновані вщент і спалені, всі припаси, які за5
готовив Мазепа, були знищені. Майже всі жителі міста, серед яких були
старі, жінки і діти, загинули. Петро І наказав зруйнувати Запорозьку
Січ. Січ була повністю знищена, а козаки, яких застали на Січі, були
вбиті. Частині запорожців вдалося втекти. Протягом дев’яти років діяв
наказ Петра І ловити та карати запорозьких козаків. Запорожці пере5
несли кіш на татарську територію в Олешки (нині це місто Цюрупінськ
Херсонської області). Ця Січ на чолі з кошовим отаманом К. Гордієн5
ком проіснувала 19 років.
Трагедія Батурина та Січі справила гнітюче враження на козацьку
старшину. Деякі просто злякались і втекли від Мазепи. Згодом Петро І
їх пробачив і вони продовжували служити Росії.
17 листопада 1708 року в Глухові козацька старшина обрала новим
гетьманом Лівобережної України Івана Скоропадського. Столицею но5
вого гетьмана став Глухів, що знаходився на кордоні з Росією.
У ході Полтавської битви 27 червня 1709 року війська шведів та Івана
Мазепи були розбиті, обидва полководці з залишками війська змушені
були втікати до Молдавії під захист Туреччини. Там 22 вересня 1709 року
Мазепа помер.
102
5 квітня 1710 року залишки козацького війська в еміграції обрали
своїм гетьманом Пилипа Орлика — який був генеральним писарем
в уряді Мазепи. Ця подія відкрила нову сторінку в історії національно5
визвольного руху, адже ще ніколи українського гетьмана не обирали за
кордоном. П. Орлик очолив першу хвилю української політичної емі5
грації, яка із5за кордону намагалася протидіяти деспотизму російського
царизму. Новообраний гетьман уклав зі своїми виборцями та запорозь5
кими козаками договір, який дістав назву «Конституція прав і вольно5
стей Війська Запорозького», або Бендерська конституція. Договір було
схвалено козацькою Радою 5 квітня 1710 року.
В основу Конституції було покладено угоду між гетьманом і рядо5
вим козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні
права і обов’язки. Цим Конституція відрізнялась від традиційних геть5
манських статей, які базувались на угодах між гетьманом і російським
царем. Вперше гетьман домовлявся зі своїми виборцями, чітко визна5
чаючи умови, за яких він отримував владу. В документі визначався дер5
жавний порядок України. Тому її історики називають першою україн5
ською конституцією.
Документ складався зі вступу і 16 статей. У вступі коротко виклада5
лась історія України, пояснювались причини її розриву з Росією і со5
юзу зі Швецією. В статтях викладені основи державного устрою Ук5
раїни. Конституція проголошувала незалежність України від Москви,
визначала кордони держави (в межах Зборівської угоди 1649 р.). Пе5
редбачались заходи, направлені на обмеження влади гетьмана, недо5
пущення монархічної форми правління в Україні. Гетьман обіцяв об5
межити соціальну експлуатацію, забезпечувати демократичні права
людини. Конституція передбачала розширення демократичних засад
у суспільстві. Планувалось створення своєрідного козацького парла5
менту — Загальної Ради. Запорозькій Січі передбачалось повернути
традиційні вольності і права, і запорожцям гарантувалась гетьманська
підтримка.
Пилип Орлик обіцяв виконати всі умови Конституції відразу після
приходу до влади в Україні. На жаль, Пилип Орлик так і залишився геть5
маном без держави, тому його Конституція залишилась нереалізованим
документом. Але вона є видатним пам’ятником політичної та юридич5
ної думки України початку XVІІІ ст. У 1711 році П. Орлик уклав військо5
во5політичний союз з кримським ханом і Туреччиною та організував
спільний похід запорожців з татарами проти російських військ в Україні.
Але похід провалився. Орлик вимушений був емігрувати до Європи.
Перебуваючи у Швеції, Німеччині, Польщі, Франції, Туреччині, він
намагався умовити уряди цих країн розпочати боротьбу за визволен5
ня України. Але усі зусилля гетьмана були марними: Захід не хотів
103
порушувати ситуацію, яка склалась в Європі, і не підтримав П. Орлика.
А після того, як 3 квітня 1712 року Туреччина і Росія підписали пере5
мир’я терміном на 25 років, надії гетьмана на досягнення незалежності
України стали взагалі нездійсненними. Він так і не зміг повернутися
в Україну і змушений був доживати свого віку у Швеції.
Тим часом Росія, в тому числі і завдя5
ки численним матеріальним і людським
ресурсам України, здобула перемогу над
Швецією і отримала вихід до Балтійського моря. Після закінчення
Північної війни Петро І продовжив наступ на автономію України. Уже
в роки гетьманування Івана Скоропадського Російський уряд посилив
свій контроль над козацькою республікою. При гетьмані діяв призна5
чений Петром І міністр5резидент Ізмайлов, що мав у своєму розпоря5
дженні два російські полки. В завдання міністра входило слідкування
за гетьманом і старшиною, недопущення їх спілкування з турками, та5
тарами, шведами, поляками тощо. З 1715 року, згідно з указом царя,
в Україні взагалі заборонили обирати полковників та іншу старшину.
Відтепер їх призначали за узгодженням з міністром5резидентом. Кан5
дидатуру гетьмана мав затверджувати сам цар. Фактично ж цар при5
значав і полковників, при цьому не завжди з числа українців. Так, Ста5
родубським, Чернігівським і Ніжинським полками командували
полковники5росіяни. А Гадяцький полк очолив серб — Мілорадович.
Нового удару по українській автономії Петро І завдав у 1722 році,
створивши при гетьмані Малоросійську колегію, яка складалась з шес5
ти офіцерів. Очолив її бригадир С. Вєльямінов. До функцій колегії
входило здійснення нагляду за усіма адміністративними, судовими та
фінансовими справами Лівобережної України. Це суттєво підрива5
ло позиції гетьмана. І. Скоропадський намагався протестувати, але
дарма.
Після смерті Скоропадського (1722 р.) цар взагалі заборонив вибо5
ри нового гетьмана. Управління Лівобережною Україною тимчасово
передавалося наказному гетьману П. Полуботку та генеральній стар5
шині. Талановитий організатор, відважний і непідкупний П. Полубо5
ток користувався популярністю та авторитетом серед козаків. Він очо5
лив боротьбу за повернення Україні втрачених прав і вольностей,
виступав проти надмірного втручання в українські справи Малоросій5
ської колегії та її голови Вєльямінова. У вересні 1722 року П. Полуботок
склав петицію до царя, в якій висловлювався рішучий протест проти
дій Колегії, з вимогами повернути Україні привласнені податки.
У відповідь Росія ввела в українських містах посади комендантів, в зв’яз5
ку з чим втручання російського командування у внутрішні справи полків
посилилося. Не сидів, склавши руки, і Вєльямінов. 31 березня 1723 року
Обмеження автономії
України
104
він подав Петру І «Дванадцять пунктів», в яких обґрунтовував не5
обхідність зміни державного устрою України та збільшення прибутків
Російської держави за рахунок українських платників податків. Гетьма5
на П. Полуботка Вєльямінов звинувачував в протидіях реформам.
Царський уряд вирішив покласти кінець суперечкам між російськими
і українськими органами влади в Україні.
Указом Сенату від 16 квітня Малоросійська колегія перетворюва5
лась з контролюючого органу на владну адміністративну структуру.
Влітку 1723 року Петро І заборонив українцям порушувати питання про
відновлення гетьманства. Але П. Полуботок спробував переконати царя
і схилити його до згоди призначити вибори нового гетьмана в Україні.
Він написав імператорові «Коломацьку чолобитну» в якій виклав свої
погляди з цього приводу. У відповідь Петро І наказав кинути П. Полу5
ботка та 15 старшин до Петропавловської фортеці. Їх звинуватили
в зловживанні владою, в ігноруванні розпоряджень царя і Малоросій5
ської колегії. Невдовзі Павло Полуботок помер.
Ці події розв’язали руки Малоросійській колегії. Протягом грудня
1723 — січня 1724 року зі своїх посад в Україні були звільнені прихиль5
ники П. Полуботка, їх замінили російськими чинами, або тими пред5
ставниками української старшини, які повністю підтримували політи5
ку Малоросійської колегії, вірою і правдою служили російському уряду.
З автономією України було покінчено.
Тільки після смерті Петра І у січні 1725 року почався курс на лібера5
лізацію державних і суспільних порядків у Російській імперії. Торкнув5
ся він і України. У лютому 1725 року Верховна таємна рада розглянула
проект контрреформ в Україні і, перш за все, питання про відновлення
гетьманства. У 1727 році було ліквідовано Малоросійську колегію і Ук5
раїна знову отримала дозвіл обрати нового гетьмана. Ним став мирго5
родський полковник Данило Апостол. У 1723 році Апостола разом
з Полуботком і товаришами заарештували та кинули до Петропавловсь5
кої фортеці, але він вижив і, єдиний з усіх в’язнів, повернувся до Украї5
ни. Правда, при цьому він вимушений був дати присягу бути «вірним
рабом» російським монархам, охороняти їхні інтереси, не вступати
в союзи з турками, татарами, поляками і запорожцями. Таким чином,
дипломатичні, військові і політичні можливості нового гетьмана були
обмежені. Але Д. Апостол все ж намагався розширити можливості ук5
раїнського самоврядування. Він добився відновлення права признача5
ти генеральну старшину і полковників, значно скоротив кількість росіян
та інших іноземців в адміністрації, підпорядкував собі Київ. За корот5
кий час гетьман навів порядок у фінансах, податковій системі, сформу5
вав державний бюджет. Він зумів призупинити незаконне і некон5
трольоване розкрадання земель в приватне володіння, в зв’язку
105
з чим значна частина селян поліпшила своє матеріальне і суспільне
становище. Планував Апостол і створення нового єдиного порядку і за5
конів для усієї Гетьманщини шляхом зведення докупи різних законо5
давчих актів та звичайних норм. Усією своєю діяльністю Апостол нама5
гався стримати процес поглинання Гетьманщини Російською імперією.
В період гетьманування Апостола внутрішнє життя України дещо стабі5
лізувалось.
Після смерті Данила Апостола нова імператриця Анна Іонівна за5
боронила, під приводом пошуку відповідного кандидата, вибори ново5
го гетьмана та створила так зване Правління Гетьманського Уряду (1734–
1750 рр.). Перший голова цього адміністративного органу князь Олексій
Шаховський отримав таємні інструкції розповсюджувати думки про
неефективність гетьманського правління і переконувати українців
в тому, що вони тільки виграють від ліквідації Гетьманщини. О. Ша5
ховський мав фактично необмежену владу, міг за власним бажанням
змінювати українських представників в органах влади. Більше того, він
був прихильником повного усунення козацької старшини від влади.
Разом з тим Правління проводило обережнішу політику відносно
України, ніж до цього Малоросійська колегія. Це можна пояснити перш
за все тим, що наближалась нова війна Росії з Туреччиною і російський
уряд прагнув заспокоїти українське суспільство.
У період російсько5турецької війни 1735–1739 року Росія викорис5
товувала Україну як воєнний плацдарм і підтримка українців в такій
ситуації їй була конче необхідна. Україна в цій війні зазнала дуже важ5
ких людських і матеріальних втрат.
Визвольна війна сприяла розвитку
української культури, освіти та науки. На
більш високий рівень піднялась освіта,
розширилась мережа шкіл, з’явились
полкові школи на Січі. Як згадував Павло Алепський в своїй книзі «Ук5
раїна і Київ», уже наприкінці 505х років XVІІ ст. значна кількість насе5
лення краю була грамотною. «…По всій землі…,— писав він,— ми по5
мітили прекрасну рису, яка викликала у нас подив: усі вони (козаки),
за невеликим винятком, навіть більшість дружин та дочок, вміють чи5
тати і знають порядок духовних служб, церковні співи. На землях ко5
заків всі вміють читати, навіть сироти». До середини XVІІІ ст. майже
у всіх містах та великих селах Лівобережжя та Слобожанщини діяли
початкові школи.
На Правобережжі та на західноукраїнських землях в умовах чужо5
земного гніту освітні заклади перетворились в знаряддя полонізації,
румунізації та мад’яризації західноукраїнського населення. Там продов5
жували діяти уніатські та єзуїтські колегії. Братські школи поступово
Культура України в другій
половині XVІІ — першій
поло вині XVІІІ ст.
106
приходять до занепаду. В селах регіону існували лише початкові,
дяківські школи.
З 305х років ХVІІ ст. осередком освіти в Україні став Києво5Моги5
лянський колегіум, в якому велась підготовка вчителів і вчених не тільки
для України, але і для Росії. Колегіум утворився у 1632 році шляхом об5
’єднання Київської братської та Лаврської шкіл. Велику підтримку
і допомогу колегіуму надавав архімандрит Петро Могила (звідси і назва
«Могилянська»). У 1633–1647 роках П. Могила здійснив реформу осві5
ти, завдяки чому шкільна система України була перебудована за зраз5
ком єзуїтських колегій і наблизилась до європейського типу.
Києво5Могилянський колегіум складався з 7 класів: 15го підготов5
чого, 35х молодших, 35х вищих. В основу викладання було покладено
програму слов’яно5греко5латинської школи, вивчали «сім вільних
наук» — філософію, поетику, риторику, богослов’я, латину, математику,
історію. За кількістю навчальних програм і рівнем викладання колегіум
наближався до західноєвропейських університетів та академій. Але офі5
ційний статус академії (вищого навчального закладу) колегіум отримав
тільки у 1701 році завдяки підтримці І. Мазепи. Навчатися в колегіумі
могли діти всіх верств населення, але серед учнів переважали діти ко5
зацької старшини, духовенства, багатих козаків та міщан. Число учнів
академії в середині XVІІІ ст. сягало 1200 осіб, в академії близько двох
третин студентів отримували світську освіту. Викладачі колегіуму вихо5
вували у своїх студентів любов до рідного краю, до української культури
та православної церкви.
У Київському колегіумі щорічно навчались близько тисячі учнів
з України, Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії, Чорногорії, Болгарії та
інших країн. У колегіумі викладали математику, медицину, астрономію,
вивчали музику, живопис, архітектуру. В ньому навчались відомі вчені
і письменники — Лазар Баранович, Інокентій Гізель та інші. Київська
академія була спеціальним духовним закладом, де готувались церковні
кадри, але, разом з тим, Академія підготувала немало видатних держав5
них діячів, вчених, поетів. Її в свій час закінчили Ф. Прокопович, Г. Ско5
ворода, С. Палій, Д. Бантиш5Каменський та ін. Кілька місяців в ній
навчався М.В. Ломоносов. Києво5Могилянська академія була демок5
ратичним навчальним закладом і протягом досить тривалого часу —
єдиним вищим навчальним закладом і науковим центром не лише Ук5
раїни, а й усієї Східної Європи.
Київська академія стала зразком для створення вищих навчальних
закладів в Яссах (1640 рік) та Москві (1687 рік).
В розвиткові середньої освіти в Україні важливу роль відіграли також
Чернігівський, Переяславський і Харківський колегіуми. Так, в Черні5
гівському колегіумі щорічно навчались від 700 до 800 студентів. Крім
107
української та російської мови, там вивчали французьку, німецьку та
італійську, а також історію, географію, малювання та ін. Наприкінці
XVІІІ ст. ці навчальні заклади перетворились на звичайні духовні школи.
В ХVІІІ ст. в сфері освіти на Лівобережжі та Слобожанщині відбува5
ються негативні зміни, викликані перш за все втручанням російської
влади. Так, вже після Полтавської битви було скорочено кількість сту5
дентів Києво5Могилянської академії, за наказом уряду звільнили тих
викладачів, які на думку російських урядовців, були недостатньо віддані
царю. Царський уряд підтримував переїзд талановитих художників, вче5
них, церковних діячів з України в Росію, що не могло не нанести вели5
чезної шкоди українській культурі. (З 23 перших ректорів Московської
академії — 21 отримав освіту в Києві, випускниками Київської академії
були 95 з 125 її професорів).
У розвитку науки та освіти в Україні важливу роль відігравало дру5
карство. Друкарні були центрами культурного життя, навколо них згур5
товувались письменники, художники, вчені. Володіли друкарнями мо5
настирі, феодали і заможні міщани. Центром друкарства були Київ
(Києво5Печерська лавра) і Львів. Книги, надруковані в Києві і Львові,
розходились по усьому слов’янському православному світу. Друкарні
крім офіційних матеріалів часто друкували підручники, літературні та
наукові твори.
Як самостійна наука, починає розвиватися філософія, що було ре5
зультатом політичних і інтелектуальних зрушень у суспільстві. Відбу5
вався процес накопичення історичних знань і формування історичної
думки в Україні. Вчені усе частіше зверталися до історичних витоків
народу, до пошуків його ролі і місця у світовому розвитку. В історичних
працях того часу знайшли відображення знаменні події української
історії — селянсько5козацькі повстання, боротьба проти турецької аг5
ресії, Визвольна війна 1648–1654 рр. та інші.
Історичні події в Україні ХVІІ ст., особливо Визвольна війна,
викликали появу різноманітних творів історичного змісту — переказів,
повістей, легенд, історичних дум і пісень, щоденників, хронік, літописів.
У 1674 році було надруковано «Синопсис, або Стислий опис від різних
літописців про початок слов’яно5руського народу». Він став першим
систематизованим підручником з вітчизняної історії, який ввели до
шкільних програм як самостійний предмет.
Наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст. з’являються так звані козацькі
літописи, авторами яких були вихованці Києво5Могилянської академії
Самовидець, Григорій Грабянка, Самійло Величко. Козацькі літописи
С. Величка «Літопис подій південно5західної Русі в XVІІ ст.» та Г. Гра5
бянки про Визвольну війну українського народу були і залишаються
важливими джерелами вивчення історії України того періоду.
108
У цей період вчені Київської академії зробили перші кроки в галузі
археологічних досліджень. Були проведені розкопки Десятинної церк5
ви в Києві, реставрувались храми часів Київської Русі, зокрема Со5
фіївський собор. Указ Петра І від 1718 року збирати «в земле и на воде
старые надписи, старое оружие, посуду и все, що зело старо и необык5
новенно» надав нового поштовху проведенню археологічних досліджень
на території Україні.
Тогочасні аптеки були школами для хіміків. Високого розвитку до5
сягло у цей період вирощування та культивування лікарських рослин.
Великий аптекарський сад та город був створений в Лубнах. В Лу5
бенському ботанічному саду почали вирощувати столовий (червоний)
буряк, з якого тут вперше здобули очищений спирт. В Лубнах аптечні
працівники успішно займалися впровадженням і вирощуванням і такої
нової, на той час, культури, як земляні яблука (картопля). Чимало уваги
приділялось вивченню флори регіону. Лубенська польова аптека до кінця
XVІІІ ст. була однією з баз для підготовки аптечних кадрів для України.
Продовжувало розвиватися образотворче мистецтво та архітектура.
Відкривались школи іконописців і граверів. Розписувались нові і рес5
таврувались древні храми та монастирі. В архітектурі та живопису пере5
важав стиль бароко. В Україні він мав свої специфічні особливості, тому
дослідники його часто виділяють в окремий стиль «українського баро5
ко». Серед українських архітекторів виділялись І. Григорович5Барський,
С. Ковнір, І. Зарудний, які були авторами багатьох храмових споруд
в Києві.
Популярним став так званий парсунний живопис, як жанр світсько5
го мистецтва. Малювались здебільшого портрети козацьких гетьманів
і старшини: Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського,
І. Мазепи та інших.
Розвивався і такий вид мистецтва, як народна картина. По усій Ук5
раїні можна було зустріти численних «Козаків5бандуристів» чи «Козаків5
Мамаїв», які втілювали образ вільного козака, захисника України.
Центром музичного життя України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст.
була Київська академія, де навчали нотній грамоті, був розвинутий хо5
ровий спів, гра на музичних інструментах. Академія навіть мала свій
симфонічний оркестр. Великий внесок в розвиток української музич5
ної культури зробили видатні композитори ХVІІІ ст. М. Березовський,
О. Ведель, Д. Бортнянський. Музику викладали в Переяславському,
Чернігівському, Харківському колегіумах. Перше музичне училище
в Україні було відкрито в Глухові у 1737 році.
Існувала традиція створення в багатих поміщицьких маєтках ор5
кестрів, оперних і балетних груп, хорів кріпаків. Розвивався ляльковий
театр — вертеп.
Українська культура не замикалась в національних межах, а вчені
України не стояли осторонь світової науки і культури. Академічна мо5
лодь навчалась в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідер5
ландів, Австрії, Франції. Випускники Києво5Могилянської академії пра5
цювали в наукових закладах Європи. Міжнародні зв’язки українських
вчених та діячів культури сприяли збагаченню духовного світу як ук5
раїнців, так і інших народів Європи, встановленню та розвитку творчих
зносин між ними.
На початку XVІІІ ст. в Україні починає розвиватися медична наука.
Значними медичними центрами того часу були Глухів, Лубни, Київ.
Лікарську допомогу населенню надавали перш за все в аптеках. Аптеки
були тоді свого роду лабораторіями, де виготовлялись усі лікарські за5
соби, хімічні препарати та ліки.
110
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVІІІ СТОЛІТТЯ
Тимчасове відновлення Гетьманщини. К. Розумовський. Лікві
дація Гетьманщини та Запорозької Січі. Знищення російським
самодержавством автономного устрою України. Правобереж
на Україна в складі Польщі. Гайдамацький та опришківський
рух. Коліївщина. Поділи Польщі і входження Правобережної
України до складу Російської імперії. Розвиток української
культури у XVІІІ ст.
Взаємодія зовнішніх і внутрішніх
чинників в XVІІІ ст. спричинила процес
ліквідації української державності. Ро5
сійський царизм намагався перетво5
рити Україну на звичайну провінцію єдиної Російської держави.
Цьому сприяло поширення в Європі XVІІІ ст. принципу та політич5
ної практики абсолютизму, теоретиком і реалізатором якої в Росії був
Петро І.
Після «зради Мазепи» Петро І твердо вирішив прибрати Україну до
рук, щоб назавжди уникнути її сепаратизму. Цар скасував порядок ви5
борності полковників і старшин і сам призначав їх переважно з росіян.
Відчутним ударом для українства були утиски в галузі культурного жит5
тя. Ще раніше київську митрополію підпорядкували московському пат5
ріархату, а десять вищих духовних осіб української церкви примусово
чи добровільно переїхали до Москви.
Політику Петра І щодо України продовжували наступні самодер5
жавні імператори Росії з більшою чи меншою жорстокістю і фанатич5
ною впертістю.
Під час царювання Єлизавети Петрівни (1741–1761 рр.) її приятель
та чоловік О. Розумовський, звичайний український козак з Черні5
гівщини, який отримав від імператриці графський титул, переконав
імператрицю розпустити Правління Гетьманського уряду і відновити
Гетьманщину. Цариця під впливом фаворита і під враженням від
пишного прийому, влаштованого в її честь в Києві, дала свою згоду.
Правда, декілька років українцям прийшлося почекати, поки канди5
дат в гетьмани, молодший брат фаворита Кирило, підростав і одержу5
вав освіту за кордоном. У березні 1750 року, в Глухові, він був обраний
гетьманом.
Тимчасове відновлення
Гетьманщини.
К. Розумовський