Савченко Н.М. Історія України: соціально-політичний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

чекала жорстока кара. Сучасники стверджують, що козаки віддавали

перевагу смерті перед відступом і полоном.

Січ була притулком для антифеодально настроєних людей, втікачів

від панського гноблення. Вступ до запорозького товариства був дуже

простим. Після запитання: — «В Бога віриш?» і ствердної відповіді на

нього новачка відправляли до якогось куреня, де йому виділялось місце

і він починав нести козацьку службу.

Під страхом смертної кари на Січ заборонялось привозити жінок.

В другій половині ХVІ століття Запорозька Січ стає не тільки опорною базою

в боротьбі з турецькотатарською агресією, але і політичним центром українсь

кого народу в боротьбі проти шляхетської Польщі. Козаки в своїй більшості підтри

мували селянські виступи проти феодального гніту. Перше велике селянськоко

зацьке повстання почалось у 1591 році і охопило Київщину, Поділля, Волинь. На

боротьбу піднялись селяни, міські ремісники, козаки на чолі з Криштофом Косинсь

ким. У 1593 році повстання потерпіло поразку. Але у 1594 році спалахнуло нове —

під керівництвом Северина Наливайка. Після поразки повстань польський уряд ого

лосив козаків поза законом.

Повстання селян і козаків 1591–1596 рр. були першим їх значним

спільним виступом проти феодального гноблення і національно5реліг5

ійних утисків з боку панської Польщі. У ХVІ ст. українські козаки ста5

ють символом свободи, об’єднання усіх невдоволених, боротьби проти

іноземного ярма.

Запорозька Січ як політичне утворення була фактично зародком

майбутньої козацької держави. Вона хоч і не була державою у повному

розумінні слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її ча5

сто справедливо називали «козацькою республікою».

Запорозьку Січ як самостійну силу визнавали в Європі. В Січі

бували представники Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії,

Кримського ханства. Запорожці укладали міжнародні угоди, вели

переговори з іноземними дипломатами, підтримували, коли їм бу5

ло вигідно, окремі держави та їх коаліції. Військова сила запорожців та

їх самобутня тактика ведення бою були добре відомі за межами України.

Збільшення кількості козацтва у ХVІ ст., яке усе частіше виступало

проти феодального і релігійного гніту, непокоїло панів5магнатів.

Польський уряд, намагаючись розколоти козацтво і встановити над ним

контроль, вирішив взяти на державну службу частину заможних козаків,

які б брали участь в придушенні виступів голоти.

У 1524 році польський король Сигізмунд спробував створити для

захисту південних кордонів своєї держави наймане військо з запорозь5

ких козаків. Але його плани не здійснилися. І тільки король Сигізмунд

ІІ Август у 1572 році взяв на службу 300 козаків. Вони були внесені

в список5реєстр і одержали назву «реєстрових» козаків. Польський

король Стефан Баторій збільшив реєстр до 600 козаків і надав «реє5

стровцям» особливих привілеїв: право землеволодіння, козацько5

го суду і виборності старшини, їм була встановлена платня гро5

шима і сукном. Реєстрові козаки повинні були нести сторожову

службу, головним чином на Запоріжжі, захищати кордони від та5

тар. В наступні роки польський уряд використовував реєстрових

козаків для боротьби проти Запорозької Січі. Уряд офіційно на5

зивав реєстрових козаків «Низовим» або «Запорозьким» військом.

Чисельність реєстрових козаків змінювалась в залежності від об5

ставин.

Спроби Польщі розколоти козацтво і установити владу над ним,

припинити їх походи проти турків і татар, «заспокоїти» Запорозьку Січ

не дали бажаних результатів. Козацтво збільшувалось і відігравало усе

більш важливу роль в визвольній боротьбі українського народу. Неодно5

значним було ставлення польської влади до реєстрових козаків. Верхів5

ка реєстровців (старшина, заможні козаки) володіли великими земель5

ними наділами, селами, промислами. На них працювали селяни і бідні

козаки. Але права і привілеї реєстрових козаків поступово обмежува5

лись магнатами, шляхтою, намісниками короля. Вони зобов’язували

козаків сплачувати податки, відбувати повинності, загрожували скоро5

ченням або розпуском реєстру. Усе це викликало незадоволення та про5

тест і тому не дивно, що реєстрові козаки часто брали участь

в повстаннях селян і рядових козаків.

Чужоземний гніт в українських зем5

лях, що були загарбані різними держава5

ми, негативно впливав на культурний роз5

виток України. Але не дивлячись на це, якраз у ХІV–ХVІ ст., в зв’язку

з консолідацією українського народу, відбувається подальший розви5

ток його культури.

Освіта в цей час в Україні розвивалася дуже повільно. Школи існу5

вали головний чином при єпископських кафедрах, церквах та монас5

тирях, при цьому шкільна наука носила церковний характер. Тільки

з другої половини ХVІ ст. в Україні з’являються навчальні заклади з роз5

ширеною програмою: школа в Острозі, на Волині, що була відкрита

К. Острозьким — представником старовинного українського право5

славного роду. Князь Острозький, був переконаним патріотом, і згур5

тував у своєму маєтку однодумців, високоосвічених людей, яких непо5

коїло відродження та розвиток національної культури і освіти,

виховання свідомих захисників національних інтересів України в умо5

вах наступу католицизму та унії. Острозька школа поклала початок

новому етапу в розвитку шкільної освіти в Україні. Велика увага

приділялась слов’янській і грецькій мовам, викладалась лати5

Культура України другої

половини XІV — першої

половини XVІІ ст.

на і так звані «сім вільних наук» — граматика, риторика, діалектика,

арифметика, географія, астрономія, музика. Шкільна програма пе5

редбачала надання учням початкової і середньої освіти з елементами

вищої. Острозька школа започаткувала «слов’яно5греко5латинський»

тип шкіл в Україні.

Нову сторінку в історії вітчизняної освіти відкрили братські школи.

У 1584 році король Стефан Баторій дозволив спочатку Віленському

(а з 1585 року це право поширилось на всі православні братства) брат5

ству відкривати школи. У 1585 році виникла перша на Україні школа

при Львівському братстві. Братські школи стали відігравати чимдалі

більшу роль у поширенні освіти. Їх створювали в Галичині, Холмщині,

Волині, Поліссі, Поділлі. Навчальні програми цих шкіл виховували пат5

ріотизм, повагу до рідної мови, культури, православної церкви. Викла5

дали в школах слов’яноруську, грецьку, латинську мови, діалектику, ас5

трономію, риторику, музику.

Братські школи були народними, відрізнялись від інших своєю

демократичністю: тут мали право навчатися діти усіх станів, навіть си5

роти. Утримувались школи на кошти братств, бідні і сироти навчалися

безкоштовно.

На початку XVІІ ст. провідною була Київська братська школа, яку

під свою опіку взяло запорозьке військо під проводом гетьмана П. Са5

гайдачного. У 1632 році за ініціативи і при підтримці Київського мит5

рополита Петра Могили Київська братська школа була об’єднана з Лавр5

ською школою. Таким чином було створено Києво5Могилянську

колегію, яка за навчальною програмою і рівнем викладання вже тоді

наближалася до західноєвропейських університетів та академій. Її дві

філії діяли у Вінниці і Кременці.

Посилення тиску з боку польської влади і католицького духовен5

ства на українську культуру, мову і православну віру викликало опір ук5

раїнського народу, що прагнув зберегти свою самобутність. Це у свою

чергу сприяло пробудженню його національної свідомості. Синонімом

національної культури і національної свідомості у той час виступала

православна церква. Вона підтримувала утворення православних братсь5

ких шкіл.

У ХV ст. почали розповсюджуватись церковно5літературні твори:

послання, «слова», «житія святих». При монастирях створювались літо5

писи, особливо відомий «Києво5Печерський патерик».

В другій половині ХVІ ст. в Україні почалось друкування книг. Ос5

новоположником друкарської справи в Україні став першодрукар Іван

Федоров. У 1573 році він заснував друкарню у Львові, де через рік на5

друкував друге видання «Апостола», а також свій знаменитий «Буквар».

Ці книжки і поклали початок книгодрукуванню в Україні.

У 1575 році Федоров перебрався зі Львова до Острога, де на той час

діяла школа вищого типу — Острозька академія. Друкаря прийняв до

себе на службу князь Костянтин Острозький. Там у 1581 році Федоров

надрукував першу повну слов’янську Біблію («Острозька біблія»), «Бук5

вар», Новий завіт, інші книжки. У 1582 році він повернувся до Львова,

де планував відновити книгодрукування, але після важкої хвороби

у грудні 1583 року Іван Федоров помер. Закладену за борги друкарню

після його смерті викупило Львівське братство.

За прикладом Федорова друкарні почали створюватись і в інших

містах України: в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгород5Сіверському, Ро5

гатині та ін. Найбільшою серед них була друкарня при Києво5Печерській

лаврі. Вчені друкували тут букварі, граматики, словники, політичну, істо5

ричну, богословську літературу. Першою книгою, яка була надрукована

в лаврі, був «Часослов» (1616 р.), що став навчальним посібником для

братських шкіл «в православному граді Києві і прочії». Книгодрукуван5

ня сприяло поширенню освіти, зміцнювало національну єдність україн5

ського народу.

З другої половини ХVІ ст. в Україні з’явилася полемічна література,

яка була направлена супроти унії та католицизму, проти польського на5

ціонально5релігійного гніту в Україні.

Важливу роль у процесі формування і розвитку національної куль5

тури відігравала усна народна творчість. Вона проявлялась, насампе5

ред, в формі пісень і дум, в яких український народ оспівував боротьбу

з іноземними загарбниками, подвиги козацтва в боротьбі з турками

і татарами, проти польського засилля в Україні: «Маруся Богуславка»,

«Дума про Байду», «Дума про козака Голоту» та ін. Думи співались під

акомпанемент кобзи (бандури). Розвивалась також твори ліричної

і соціально5побутової тематики.

У другій половині ХVІ ст. в Україні виник театр. На ярмарках у мі5

стах і селах людей розважали мандрівні актори, які ставили пере5

важно комедії, сценки гумористичного характеру, іноді навіть драми.

На Україні широкого розвитку набув і ляльковий театр, що відіграв

велику роль в розвитку української мови. Ляльковий театр і шкільна

драма стали основою для формування українського національного

театру.

Глибокі традиції мала музична культура українського народу. Му5

зично5теоретичні дисципліни викладали в братських школах з ХVІ ст.

Носіями музичної культури в Україні були кобзарі, що грали на кобзах,

лірах, сопілах, скрипах, цимбалах. В українських баладах, думах зобра5

жувалось життя селян, вікова мудрість народу, його соціальні переко5

нання, морально5етичні принципи, його героїчна боротьба проти

зовнішніх ворогів, тощо.

Центром музичного життя був Київський колегіум, де вивчали нот5

ну грамоту, вчили грати на музичних інструментах.

Нові риси з’явились і в архітектурі кінця ХІV — початку ХVІ ст. Усе

більшого розвитку набули кам’яні і цегляні споруди, що служили одно5

часно для захисту населення від численних набігів татар.

Подальшого розвитку досяг церковний живопис, мистецтво книж5

кової мініатюри.

Святкували українці і найважливіші свята — Різдво, Великдень,

Івана Купала, Спаса, Покрови Богородиці.

Таким чином, незважаючи на тяжкі умови життя, іноземний гніт,

український народ зберігав традиції свого народу та збагачував свою

культуру.

УКРАЇНА НАПРИКІНЦІ XVІ — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ

XVІІ СТОЛІТТЯ. ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА

УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 1648–1654 РОКІВ

Визвольний рух в Україні наприкінці XVІ ст.

та у першій чверті XVІІ ст. Початок національновизвольної

війни в Україні (1648–1649 рр.). Богдан Хмельницький.

Формування основ Української республіки. Продовження війни у

1651–1653 роках. ПереяславськоМосковська угода 1654 року.

Продовження воєнних дій в Україні після підписання

Переяславської угоди.

Люблінська унія призвела до значних

соціально5економічних та політичних

наслідків для України. В перший рік існу5

вання польсько5литовської держави було

здійснено перепис вільних земель в трьох українських воєводствах і ко5

роль почав роздавати їх польській шляхті. Відбувалося інтенсивне

спольщення південної Київщини і Полтавщини. Шляхта послідовно

запроваджувала тут фольваркові господарства, панщину. За Литовсь5

ким статутом 1588 року селяни остаточно закріпачувались, встанов5

лювався двадцятирічний термін розшуку селянина5втікача. Більшість

міст в Україні перейшла до рук польських панів. Але навіть у держав5

них, так званих «королівських містах», українцям ставили всілякі пе5

решкоди при вступі до ремісничих цехів, обмежували територію їх

проживання. Серед української знаті після Люблінської унії посили5

лася полонізація. Примусово насаджалася польська культура, мова,

освіта, католицька релігія, яку особливо завзято запроваджував орден

єзуїтів. Спольщена українська знать отримувала в Речі Посполитій

незрівнянно вищий соціальний статус і можливості швидкого про5

цвітання на державній службі.

Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі вер5

стви українського населення — селянство, міщанство, дрібні та середні

шляхтичі — противились покатоличенню і відстоювали православну

віру. В цій боротьбі дедалі значнішу роль стали відігравати братства.

У ІІ половині ХVІ ст. їх діяльність набула як культурно5просвітницько5

го так і політичного характеру. Вони перетворилися у могутню силу, що

виступала за оновлення православної церкви, проти унії православної

церкви з католицькою.

Визвольний рух в Україні

наприкінці XVІ ст.

та першій чверті XVІІ ст.

Після укладення церковної унії православна церква опинилася фак5

тично поза законом. Уніати захоплювали православні храми, їхнє май5

но та землю. Прихильники православ’я зазнавали утисків і пересліду5

валися. Уніатська церква сприяла посиленню спольщення українського

населення. Але широкі маси українців — селяни, міщани, нижче духо5

венство, козаки, частина шляхти вперто відстоювали своє право спові5

дувати православну віру. Релігійні протиріччя загострилися. Православ5

на церква перед небезпекою своєї загибелі пішла у 1599 році на союз

з протестантами Речі Посполитої. Але і цей відчайдушний крок не приніс

бажаного. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь

уніатів та католиків.

У ІІ половині XVІ ст. у зв’язку з посиленням соціального та націо5

нально5релігійного гніту українського народу збільшився потік втікачів

на Запорожжя, що докорінно змінило козацьке середовище, зокрема

посилило антипольські настрої козаків. Зміцнення козацтва, як стану,

участь запорожців в війнах, які вела Польща, їхня участь в захисті кор5

донів від нападів татар, а також звернення урядів різних держав за

військовою допомогою до козаків — все це сприяло самоусвідомленню

козацтвом своєї відмінності від інших суспільних станів і своєї ролі

в військово5політичних справах. До того ж, у 1583 році закінчилася три5

вала Лівонська війна і велика кількість добровольців5козаків, готових

до боротьби з поляками за свої права, повернулася в Україну.

Польський уряд і шляхта реагували на зростання козацтва розгуб5

лено і нерішуче. Шляхті було важко зрозуміти, як і коли козаки пере5

творилися на виразно сформоване суспільне ціле. Не дивлячись на вла5

стиву їй ворожість до козаків, шляхта була не проти того, щоб

використовувати їх, коли виникала потреба. До того ж ставлення до

козаків було неоднозначним — з одного боку, магнати та старости по5

рубіжжя, які щоденно конфліктували з козаками, а з іншого — польська

влада, котра бачила в них джерело досвідченої й водночас дешевої

військової сили та потенційну противагу зростаючій могутності східних

магнатів. Загострення цих суперечностей було лише справою часу.

Таким чином, в кінці ХVІ ст. політика Польщі в Україні призвела до

широкомасштабних народних повстань. Причинами повстань були:

посилення феодального і національного гніту на українських землях

після Люблінської унії; загострення міжконфесійних суперечностей

після підписання Брестської церковної унії; наростання суспільної кон5

фронтації в українському суспільстві, загострення класової боротьби;

засилля польського права на українських землях наприкінці ХVІ ст.

У XVІІ ст. козацтво сформувалося як окремий стан в Речі Поспо5

литій і заявило про себе як окрема військово5політична сила, прагнуло

поширити свій вплив на якомога більші території України. У збройній

боротьбі народу за своє визволення, яке почалося у кінці ХVІ ст. вияви5

лося пробудження національної свідомості українського народу. Вирі5

шальною силою в цій боротьбі було українське козацтво. Народні по5

встання мали антифеодальний і визвольний характер.

У 1591 році почалось повстання під проводом Криштофа Косинського.

Історія залишила мало відомостей про Криштофа Косинського. Не знаємо ми

його біографію, не збереглось його портретного зображення. Відомо тільки, що він

походив зі шляхетського роду, жив на Підляшші, але, незважаючи на своє шля

хетське походження, назавжди пов’язав свою долю з українськими козаками. У 1586

році він був одним із відомих запорозьких старшин, ніс службу на низу Дніпра, обер

ігаючи кордони Речі Посполитої.

У 1590 році гетьман реєстрового козацтва Косинський отримав від

польського короля в подарунок за вірну службу маєток Рокитне, що на

Білоцерківщині. Але на ці землі претендував князь Януш Острозький,

староста білоцерківський, який і домігся грамоти від короля на володін5

ня Рокитним. Це призвело до конфлікту між К. Косинським і Я. Острозь5

ким, який поступово переріс (у 1591 році) в збройне повстання широ5

ких мас українського народу. Після оволодіння повстанцями Білою

Церквою, повстання охопило Київщину і Брацлавщину, поширилось

на Поділля. На початку 1593 року Косинський вступив в Волинь.

У травні 1593 року козацьке військо зазнало поразки під Черкасами.

За деякими даними в ході жорстокої битви Косинський загинув (але

є інші свідчення, що стосуються його подальшої долі), а козаки, зазнав5

ши великих втрат, на умовах почесного миру відступили на Запорожжя.

Варшавський сейм оголосив їх поза законом. Після боїв під Черкасами

більше половини повстанців почали наступ на Київ і восени 1593 року

оточили місто, але вимушені були припинити облогу, бо прийшла

звістка, що кримський хан захопив Токомакську Січ і зруйнував її. Ко5

заки змушені були повернутися на Запорожжя і збудувати нову — Ба5

завлуцьку Січ. Але повстання не припинилось і незабаром переросло

в більш значне і могутнє.

У 1594–1596 роках більшу частину України охопило повстання під

проводом Григорія Лободи та Северина Наливайка.

Северин Наливайко походив з сім’ї ремісниківпушкарів із Гусятина (нині селище

міського типу на Тернопільщині). Після смерті батька, закатованого слугами місце

вого магната О. Конецьпольського він перебрався з матір’ю до Остроз’я, де жив його

брат Дем’ян — відомий український письменник і церковний діяч. Згодом Северин На

ливайко подався на Запорожжя, де дуже скоро здобув загальне визнання як сміливий

воїн, досвідчений керівник козаків, особливо під час походів проти Османської імперії,

Кримського ханства, Молдавії. Як писав польський хроніст Павло П’ясинський, Нали

вайко був людиною сільського походження але «доблесті надзвичайної». Інший польський

автор ХVІ ст. Йоахим Більський пише, що Северин Наливайко «людина надзвичай

на…, до того ж прекрасний артилерист». Певний час Наливайко служив сотником

в війську князя Костянтина (Василя) Острозького. Навесні 1594 року за згодою князя

він зібрав велике козацьке військо для оборони від татарського натиску.

Момент для повстання було обрано дуже вдало. В цей час Річ По5

сполита вела війну з Туреччиною, намагаючись поставити на мол5

давському престолі свого кандидата — Сімеона Могилу. Скористав5

шись з малочисельності ворожих військ, Наливайко та його союзники

окупували більшу частину Правобережної України, Полісся, навіть

частину Білорусі. Повстання викликало піднесення антишляхет5

ської боротьби в Україні. Похід Наливайка сприяв швидкому прито5

ку селян і міщан до лав повсталих. Під його проводом козацьке

військо здобуло Луцьк, Бобруйськ, Могилів. Керівник повстання, як

свідчать деякі історичні джерела, мав намір створити незалежну ко5

зацьку республіку між Дніпром і Бугом, яку планував пізніше вико5

ристати для боротьби проти татар і турків. Але подальші події роз5

гортались в несприятливому для повстанців напрямі. Річ Посполита

завершила перемогою війну в Молдавії і польські війська коронного

гетьмана Станіслава Жолкевського вирушили в Україну. Наливайко

був змушений відступити з Білорусі на Волинь, звідти на Подні5

пров’я, ведучи жорстокі бої в районах Латуня, Браїлова, Любартова,

Пилкова, проте сили були нерівними.

У травні 1596 року повстання зазнало поразки. Лють поляків не знала

меж. Вони вирізали майже 10 тис. душ в таборі повстанців, в основному

жінок та дітей. Лише частина повстанців на чолі з Кремпським вирва5

лась із рук карателів і відійшла на Січ. Самого Наливайка разом з його

соратниками привезли до Варшави. Майже всіх їх стратили. С. Нали5

вайка катували понад 10 місяців. 20 квітня 1597 року керівника повстан5

ня було страчено. Жорстока розправа над українськими повстанцями

не зупинила народний рух. Назрівали нові повстання. Вже на початку

XVІІ ст. мали місце значні заворушення серед козаків та селян.

Селянсько5козацькі повстання 1591–1596 рр. хоч і зазнали пораз5

ки, але мали велике історичне значення. Народ України набував досві5

ду боротьби, готувався до рішучих битв зі своїми ворогами, гартував волю

і національну самосвідомість. І, головне, український народ все більше

усвідомлював, що поліпшити своє становище він може тільки шляхом виз5

волення України від польсько5шляхетського панування. В ході повстань

виявилась і соціальна сила, здатна вирішити цю проблему. Нею стало

визнане і невизнане польською владою козацтво, яке традиційно отри5

мувало всенародну підтримку.

Після придушення селянсько5козацьких повстань кінця XVІ ст.

польський уряд, магнати та шляхта продовжували захоплювати ук5

раїнські землі, збільшувати панщину і оброк, закріпачувати селян. Ко5

заки були позбавлені всіх прав і оголошені поза законом.

Незважаючи на дії уряду, масові виступи селян, міщан та козаків

стали звичайним явищем. Особливо вони активізувались взимку

1613–1614 рр. на Брацлавщині, наприкінці 1615 — початку 1616 років —

охопили значну територію Східної України. У 1616 році постання пере5

кинулось на Київщину і Волинь.

Про радикальнісь дій повсталих свідчать спеціальні документи

польського сейму, в яких говорилось, що повстанці не визнають польської

адміністрації, самі визначають собі права, обирають керівництво.

У1616 році польський сейм змушений був констатувати, що всередині Речі

Посполитої утворилась автономна республіка, де керують козаки.

Занепокоєний утворенням козацької «окремої республіки», уряд

Речі Посполитої почав готувати влітку 1625 року черговий каральний

похід проти українців. У вересні 1625 року коронний гетьман С. Конець5

польський на чолі 305тисячного війська вирушив з м. Бара на Подні5

пров’я. Йому протистояло військо Запорозьке Марка Жмайла, до яко5

го приєдналися міщани і селяни. Перші сутички між карателями

і українськими повстанцями відбулися під Каневом. Вдало відбившись

від ворогів, козаки відступили до Курукового озера. Головна битва відбу5

лася 15 жовтня 1625 року біля села Таборище (м. Крилов), але справу

вирішив не бій, а суперечки серед козаків. Помірковані запорожці під

проводом Михайла Дорошенка вступили в переговори з поляками.

25 жовтня 1625 року була підписана Куруківська угода, за якою козаць5

кий реєстр встановлювався в 6 тисяч осіб, а решта, приблизно 40 тисяч

козаків, повинні були повернутися до своїх панів. Реєстрові козаки от5

римували право обирати гетьмана, (затверджувати його кандидатуру мав

король), проживати на державних землях. Звичайно, така угода не влаш5

товувала ні шляхту, ні козацько5селянські маси. Новий вибух в Україні

був не за горами.

Подальше посилення феодально5кріпосницького і релігійного гніту

було головною причиною селянсько5козацьких повстань 305х років XVІІ ст.

Одним із значних виступів цього періоду було повстання під прово5

дом гетьмана нереєстрових козаків Запорозької Січі Тараса Федорови5

ча (Трясила). До багатотисячного військо козаків (близько 10 тис.) Та5

раса Федоровича, приєднались тисячі селян і міщан. Повстання охопило

Полтавщину, Київське Полісся, Запорожжя. Повсталі козаки нападали

на панські маєтки, вбивали власників, управителів, орендарів, шинкарів.

15 травня 1630 року вони оволоділи Переяславом. Найкровопролитні5

шим був бій 20 травня 1630 року, названий «Тарасовою ніччю», коли

козаки вщент розгромили добірне шляхетське військо С. Конецьпольсь5

кого. Наприкінці травня в одному з боїв поляки втратили до 10 тисяч

своїх воїнів. Великих втрат зазнало польське військо і в сутичках

з повстанцями в інших містах. Але досягти остаточної перемоги ук5

раїнці не змогли, тому що в рядах повстанців почались незгоди і чва5

ри. Частина козацької старшини і реєстрових козаків добились об5