Савченко Н.М. Історія України: соціально-політичний аспект
Подождите немного. Документ загружается.
261
УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ТА ВЕЛИКОЇ
ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЄН (1939–1945 рр.)
Українське питання напередодні та на початку Другої світової
війни. Пакт Ріббентропа — Молотова та приєднання Західної
України до СРСР. Початок Великої Вітчизняної війни. Причини
тимчасових невдач Червоної Армії. Окупація України Німеччи
ною. Окупаційний режим в Україні. Організація всенародного
опору ворогу. Корінний перелом в ході війни. Визволення
України від німецькофашистських загарбників. Україна
на останньому етапі війни.
В другій половині 305х років увага до
українського питання посилюється з боку
держав, що планували новий розподіл
Європи. Причин цьому декілька: по5пер5
ше, стратегічне положення України, її величезні матеріально5сировинні
ресурси, сприятливі кліматичні умови і родючі землі. По5друге,
діяльність в європейських країнах українських націоналістичних орга5
нізацій, які активізувались і закликали уряди західних держав до хрес5
тового походу проти СРСР. Зацікавлені країни використовували ці
організації у своїй дипломатичній діяльності.
Велику увагу Україні приділяли правлячі кола Німеччини, особли5
во після приходу до влади в 1933 р. націонал5соціалістичної партії Гітле5
ра. Гасло «Дранг нах Остен» стало офіційною стратегією фашистської
Німеччини. Україна у політиці нацистського керівництва займала чільне
місце. Сам Гітлер визнавав це: «Все, що я роблю,— говорив він перед
початком Другої світової війни,— направлено проти Росії. Мені потрібна
Україна».
У 305х роках міжнародне становище СРСР стає більш стабільним.
Так, в 1933 році Радянський Союз був визнаний Сполученими Штата5
ми Америки, а в 1934 році його прийняли до Ліги Націй. Радянська дип5
ломатія добилась успіхів і в справі досягнення двосторонніх домовле5
ностей з іншими державами: в 1935 році було підписано трьохсторонній
договір про взаємодопомогу на випадок агресії з Францією та Чехосло5
ваччиною. Але надати допомогу останній Радянський Союз мав лише
за умови, що аналогічну допомогу їй надасть Франція.
СРСР був ініціатором утворення в Європі системи колективної без5
пеки, але потенційні союзники проводили досить непослідовну по5
Українське питання
напередодні та на початку
Другої світової війни
262
літику. Так, Велика Британія підписала в 1935 році з Німеччиною до5
говір про дружбу та ненапад.
У той час як демократичні держави ніяк не могли домовитися, агре5
сивні держави, навпаки, активно об’єднувались. У 1936–1937 роках ут5
ворився блок Німеччини, Італії та Японії, так званий «антикомінтернівсь5
кий пакт» (вісь Рим — Берлін — Токіо). У 1936–1939 роках Німеччина
та Італія почали пряму інтервенцію проти Іспанії, підтримавши вста5
новлення фашистського режиму генерала Франко. Позиція європейсь5
ких країн щодо громадянської війни в Іспанії була різною: Англія і Фран5
ція дотримувались політики «невтручання», а СРСР допомагав
республіканському уряду.
Політика «невтручання» мала негативні наслідки: у 1938 році Німеччи5
на перейшла до відкритих територіальних вимог в Європі. Спочатку до
Німеччини була приєднана Австрія (аншлюс), а потім жертвою німецької
агресії стала Чехословаччина. Гітлер висунув вимогу до уряду цієї краї5
ни передати Німеччині Судетську область, де більшість населення ста5
новили німці. Чехословаччина мала можливість відстояти свою терито5
ріальну цілісність, для цього у неї була і добре озброєна армія, і надійні
прикордонні укріплення. Крім того, їй обіцяв допомогу Радянський
Союз, який пересунув до свого західного кордону близько 30 дивізій.
Але уряд Чехословаччини відмовився від радянської допомоги. В ре5
зультаті доля Судетської області (а отже і усієї Чехословаччини) вирі5
шувалась на конференції в Мюнхені 29–30 вересня 1938 року, де керів5
ники урядів Німеччини, Італії, Франції та Великобританії без участі
представників Чехословаччини прийняли рішення про передачу Судет
Німеччині («Мюнхенський зговір»). Західні держави фактично зради5
ли Чехословаччину. Політика «загравання з агресором», як виявилось,
дорого коштувала Європі. Апетити нацистів зростали: уже в березні
1939 року Німеччина окупувала всю Чехословаччину, а невдовзі фаши5
стська Італія захопила Албанію.
Німеччина розпочала активну підготовку до загарбання Польщі.
Демократичні країни Європи зробили ще одну спробу об’єднати зусил5
ля і зупинити Німеччину. У квітні 1939 року почалися англо5франко5
радянські переговори про взаємодію проти наступу фашизму, які три5
вали до серпня 1939 року. Як виявилось, це був останній шанс
не допустити розгортання війни в Європі, але він був упущений. Сто5
ронам не вистачило політичної далекоглядності та взаємного терпіння.
Англо5французька сторона проводила переговори формально, як
пізніше виявилось представники цих країн на переговорах навіть не мали
повноважень підписувати підсумкові документи. Радянський Союз
дотримувався більш послідовної позиції, він був готовий виставити про5
ти агресора 136 дивізій, в той час як Англія лише 4. А потім стало відомо,
263
що Англія і Франція налагоджують контакти з Німеччиною. В резуль5
таті переговори було зірвано.
В цій ситуації радянський уряд опинився в непевній ситуації: або
пасивно спостерігати і чекати, поки Німеччина почне війну біля кор5
донів Радянського Союзу, або ж зробити спробу зберегти мир для краї5
ни, відтягнувши на якийсь час збройне зіткнення з Німеччиною.
В таких умовах відбулось зближення
гітлерівської Німеччини і Радянського
Союзу. Ініціатором такого зближення
зближення була німецька сторона. Гітле5
рівське керівництво звернулось до Сталіна з пропозицією урегулювати
міжнародні стосунки між двома державами. 20 травня 1939 року відбу5
лась зустріч наркома іноземних справ СРСР В. Молотова з німецьким
послом в Москві Ф. Шулленбургом, на якій розглядались питання про
врегулювання двосторонніх відносин між Німеччиною і СРСР.
Правлячі кола Берліна дали зрозуміти, що Німеччина відмовляєть5
ся від вторгнення в українські землі, від претензій на Прибалтику, від
планів експансії в ті регіони Європи, в яких був зацікавлений уряд Ра5
дянського Союзу. Крім того, німецька сторона підкреслювала, що вона
співчуває віковічному прагненню українців та білорусів до з’єднання.
23 серпня 1939 року у Москві було укладено радянсько5німецький
пакт про ненапад строком на 10 років, відомий в історії під назвою «пакт
Молотова — Ріббентропа» (Молотов і Ріббентроп поставили свої підпи5
си під цим документом і таємним протоколом до нього).
Таємним протоколом передбачалась передача Фінляндії, Естонії,
Латвії та Литви Радянському Союзу. Кордоном, який розділяв «життєві
інтереси» Німеччини і СРСР визнавався північний кордон Литви.
В протоколі йшла мова і про долю Польщі, яка, фактично, була прире5
чена на загибель. В протоколі, зокрема, зазначалося, що у «випадку
зміни територіально5політичного устрою областей, котрі входять до
складу польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини та СРСР
буде приблизно проходити по лінії річок Нарева, Вісла та Сан».
У пункті третьому протоколу йшла мова про інтереси Радянського
Союзу стосовно південного сходу Європи, зокрема Бессарабії. Німці ж,
з свого боку, демонстрували свою повну політичну незацікавленість
в цьому регіоні.
Таким чином угода між Радянським Союзом і гітлерівською Німеч5
чиною була підписана. Яку мету переслідували лідери двох непримири5
мих систем, ідучи на такий політичний компроміс, яким став пакт про
ненапад?
Сталін, перш за все, розраховував шляхом загравання з агресором,
відвернути або відтягнути війну, використати виграний час для поси5
Пакт Ріббентропа —
Молотова та приєднання
Західної України до СРСР
264
лення обороноздатності країни, створити промислову базу на сході краї5
ни (тилову базу на випадок війни). Крім того, Сталін був зацікавлений
в створенні такої ситуації, коли противники в Європі взаємно знеси5
лять один одного, а воєнні дії створять умови для революційної ситу5
ації, і відбудеться, нарешті, довгоочікувана більшовиками світова со5
ціалістична революція.
В свою чергу, Гітлер, заграючи зі Сталіним, прагнув розвалити ан5
тигітлерівську коаліцію, нейтралізувати СРСР, не допустити для Німеч5
чини війни на два фронти (до такої війни на той час Німеччина ще
не була готова).
Для України і українського народу значення радянсько5німецького
пакту полягає в тому, що він, по суті, поклав початок реальному воз5
з’єднанню українських земель.
Наступного дня після ратифікації Верховною Радою СРСР радянсь5
ко5німецького пакту — 1 вересня 1939 року — німецькі війська без ого5
лошення війни напали на Польщу. Англія і Франція, які мали з Польщею
союзницькі зобов’язання, оголосили Німеччині війну. Ці події стали
початком Другої світової війни. Досить швидко у війну втягнулися
більшість європейських держав, а згодом і країни інших континентів.
У ній взяла участь 61 країна з населенням 1,7 млрд. чоловік (80 відсотків
населення світу). Армії цих країн налічували 100 млн. чоловік, але це
було пізніше. А поки що жертвою Німеччини стала Польща.
Польське командування було невзмозі забезпечити ефективну обо5
рону своєї країни. Німецькі війська дуже швидко здолали погано орга5
нізований опір польських військ, і змусили їх відступити по усьому фрон5
ту. Останньою надією поляків в умовах неминучої катастрофи були
західноукраїнські і західнобілоруські землі. Матеріальні та людські ре5
сурси цих територій польський уряд розраховував використати для про5
довження боротьби з агресором. Але 17 вересня по розрахунках
польських правлячих кіл було нанесено страшного удару: радянські
війська під командуванням С. Тимошенка перейшли кордон Польщі
і рушили на Львів. Польське командування віддало наказ не вступати
в бій з Червоною Армією і відступати до румунського кордону. Перева5
ги радянських військ були значними. Червона Армія швидко рухалась
вперед. «Ми йдемо не як завойовники, а як визволителі наших україн5
ських і білоруських братів,— пояснювалось у зверненні до воїнів Українсь5
кого фронту,— і ми визволимо українців і білорусів раз і назавжди від
усякого гніту і експлуатації, від влади поміщиків і капіталістів». 22 ве5
ресня радянські війська вступили у Львів, а через кілька днів вся тери5
торія Західної України була зайнята Червоною Армією. До Радянського
Союзу була приєднана територія Західної України площею більше ніж
190 тис. кв. км. з населенням більше ніж 12 млн. осіб.
265
У ніч на 18 вересня польський уряд і головне командування армії
перетнули кордон Румунії. Польські загони, які не встигли цього зро5
бити, були затримані радянськими військами. Доля польських військо5
вих сумна: більш ніж 15 тис. польських офіцерів були розстріляні в Ка5
тиньському лісі під Смоленськом.
Що стосується західноукраїнського населення, то воно спочатку
з ентузіазмом і надією зустрічало Червону Армію, бо бачило в ній визволи5
тельку від ненависної польської окупації. Справа в тому, що поляки, які
вимушені були відступати під тиском німецьких і радянських військ, час5
то виливали свою злість на українському населенні краю, не зупиняючись
перед вбивствами мирних жителів. Офіційна радянська пропаганда пояс5
нювала перехід польсько5радянського кордону турботою Радянського
Союзу за долю західноукраїнського та західнобілоруського населення,
прагненням захистити їх від окупації нацистами. До того ж західні ук5
раїнці споконвічно прагнули до об’єднання зі східними українцями.
Польське населення Західної України, прихід Червоної Армії зустрі5
ло вороже, оцінивши його як «удар в спину». Вважалось, що можли5
вості боротьби польської держави з нацистами ще не були вичерпані.
22 жовтня на західноукраїнських землях були проведені вибори до
Народних зборів. До їх складу увійшли селяни, робітники і службовці
краю, а також багато працівників партійних і радянських органів, які
були направлені в Західну Україну зі східних областей.
Вибори проводились на основі загального рівного і прямого вибор5
чого права при таємному голосуванні, але за офіційним безальтерна5
тивним списком кандидатів.
Наприкінці жовтня 1939 року Народні збори прийняли декларацію
про возз’єднання Західної України з Радянською Україною у складі
СРСР. В листопаді сесії Верховної Ради СРСР та Української РСР ухва5
лили закони про включення Західної України до складу СРСР і воз5
з’єднання її з Українською РСР.
Одночасно з визволенням і «возз’єднанням» українських земель на
західно5українських землях розпочався процес «радянізації», в ході якого
докорінно змінювався традиційний уклад життя у відповідності зі «ста5
лінськими стандартами».
Перетворення в Західній Україні Радянська влада почала з заборо5
ни діяльності всіх українських політичних партій, громадських, куль5
турних, наукових закладів та установ. Почали закриватися читальні та
бібліотеки «Просвіти», припинило існування товариство імені Т.Г. Шев5
ченка. Розгорнувся масовий жорстокий терор, жертвами якого стали
не лише окремі особи, а окремі групи населення. НКВС розпочав добре
спланований процес знищення українських національних кадрів, де5
портацію жителів за межі України. З осені 1939 року до літа 1941 року
266
було репресовано, головним чином, депортовано без суду і слідства,
і навіть без письмового звинувачення, близько 10 відсотків населення
Західної України та Західної Білорусії.
У той же час, в період становлення радянської влади на західноук5
раїнських землях сталінський режим прагнув завоювати прихильність
місцевого населення, проводячи активну соціальну політику. Радянсь5
ка влада провела конфіскацію та націоналізацію поміщицьких і монас5
тирських земель і передала землі селянам. (Правда, майже одночасно
почали проводити колективізацію за перевіреним «сталінським сце5
нарієм»). Було націоналізовано банки та промислові підприємства. Нова
влада ввела безоплатну медичну допомогу. Значно збільшилась кількість
українських шкіл. Львівський університет став носити ім’я Івана Фран5
ка, і був переведений на українську мову викладання.
У червні 1940 року уряд Радянського Союзу звернувся до уряду Ру5
мунії з ультимативною вимогою повернути СРСР «анексовану»
в 1918 році Бессарабію, а також Північну Буковину, де проживало пе5
реважно українське населення. Одночасно з частин Київського та Одесь5
кого військових округів було утворено Південний фронт під команду5
ванням Г. Жукова. Уряд Румунії, не маючи підтримки з боку Німеччини,
вимушений був прийняти умови ультиматуму і Північна Буковина і При5
дунайські українські землі увійшли до складу УРСР.
Об’єднання більшості українських земель в складі УРСР мало, без
сумніву, величезне позитивне значення. Вперше за багато століть своєї
історії українці отримали можливість жити в складі однієї, хоч і не своєї
держави.
Тим часом війна в Європі набирала обертів. Спочатку на Західному
фронті, незважаючи на значну перевагу англо5французьких військ
(115 дивізій проти 23 німецьких), активних бойових дій не проводи5
лось. Цю війну в історії інколи називають «дивною війною». Пасивне
спостерігання лідерів демократичних країн за діями фашистської Німеч5
чини дало останній змогу краще підготуватися та продовжити агресію.
9 квітня 1940 року, буквально протягом кількох годин, німецькі війська
окупували Данію, а згодом і Норвегію. 10 травня німецька армія перей5
шла в наступ на Західному фронті, німецькі війська захопили Бельгію,
Нідерланди, Люксембург, створивши таким чином вигідні позиції для
наступу на Францію. Тоді ж, у травні 1940 року Німеччина розпочала
окупацію Франції. 14 травня 1940 року, німці майже без бою зайняли
Париж, а 22 червня маршал Ф. Петен від імені уряду Франції підписав
акт капітуляції.
Німеччина почала планомірне бомбардування Англії. Лише в 1940 році
німецька авіація скинула на її територію 36 844 тонн бомб. У квітні —
травні 1941 року німецькі війська окупували Югославію і Грецію.
267
У 1941 році дев’ять європейських держав були підкорені Німеччиною,
сім її союзниками. І лише три держави: Швейцарія, Швеція та Ісландія
залишились нейтральними.
Війна невмолимо наближалась до кордонів Радянського Союзу.
18 грудня 1940 року Гітлер підписав
директиву № 21 (План «Барбаросса») —
план війни Німеччини проти Радянського
Союзу. Німецьке командування ставило
перед собою завдання в ході блискавич5
ної війни (бліцкрігу) розгромити і знищити СРСР. Передбачалось за до5
помогою потужних танкових ударів за трьома напрямками прорвати
фронти радянських військ, оточити та знищити радянські війська вже
в прикордонних районах. За розрахунками німецького командування
війна мала тривати 1,5–2 місяці, за цей час гітлерівські війська повинні
були вийти на лінію Архангельськ — Волга — Астрахань.
22 червня 1941 року Німеччина без оголошення війни, підступно
порушивши пакт про ненапад, напала на Радянський Союз. Почалась
війна, тривала, жорстока, яка отримала назву Великої Вітчизняної, і яка
розколола вітчизняну історію на три періоди — довоєнний, воєнний
та післявоєнний.
Німеччина та її союзники Італія, Румунія, Угорщина, Чехословач5
чина, Фінляндія виставили проти СРСР 190 дивізій (з них 157 німець5
ких), 5,5 млн. солдатів та офіцерів, 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис.
літаків. Фашистські армії почали одночасний наступ в трьох напрям5
ках: ленінградському (група армій «Північ»), московському (група армій
«Центр») та київському (група армій «Південь»). З моменту нападу гітле5
рівських військ на СРСР пакт про ненапад від 23 серпня 1939 року та
інші домовленості з Німеччиною втратили будь5яку юридичну силу. Як
виявилось, від пакту про ненапад виграла, перш за все, Німеччина: вона
виграла час, укріпила свій воєнно5економічний потенціал, в тому числі
і за рахунок поставок з Радянського Союзу і України.
Досить важливе місце в планах німецького командування відводи5
лось завоюванню в найкоротші строки України з її величезними матері5
альними і сировинними ресурсами, родючими землями. У відповідності
з планом «Ост» німецьке керівництво планувало виселити з України
десятки мільйонів осіб, а натомість переселити німців5колоністів. Час5
тину українських земель передбачалось передати сателітам гітлерівсь5
кої Німеччини як плату за допомогу у війні.
Тому не дивно, що Україна стала одним з перших і головних об’єктів
агресії. За планом «Барбаросса» в Україну вдерлися 57 дивізій і 13 кор5
пусів групи армій «Південь». На Одесу наступали 18 румунських дивізій.
Їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів,
Початок Великої Вітчиз
няної війни. Причини
тимчасових невдач Черво
ної Армії
268
які стали основою створених на початку війни Південно5Західного та
Південного фронтів. На річках Дніпро, Прип’ять та їх притоках діяла
Пінська річкова флотилія, на півдні — Дунайська флотилія та Чорно5
морський флот.
Перебіг подій перших тижнів війни показав, що радянські війська
не були готові до ведення великомасштабних оборонних бойових дій.
Перші хвилини і години війни привели до значних втрат, дезорганізації
і розгубленості. В перші дні війни в прикордонних районах, незважаю5
чи на мужність і героїзм радянських воїнів, Червона Армія зазнала по5
разки. Так, уже в перший день війни в смузі Південно5Західного фрон5
ту бомбовому удару було піддано 66 аеродромів і виведено з ладу
579 літаків. 359 літаків, які залишалися, змушені були перебазуватися
на тилові аеродроми. До кінця дня 22 червня танкові і моторизовані
з’єднання ворога прорвались на глибину від 20 до 35, а в деяких місцях
до 50 кілометрів. Правда, вже перші битви в прикордонних регіонах
СРСР перекреслили надію німців на легку і швидку перемогу. Прикор5
донники і гарнізони укріпрайонів України своєю відвагою і героїзмом
поставили ворога, який звик до легких перемог на Заході, в скрутне ста5
новище. Але зупинити війська агресора вони не змогли. Протягом пер5
ших тижнів ворог практично розбив радянські війська в Західній Ук5
раїні. З 23 по 29 червня в районі Луцьк — Броди — Рівне продовжувалась
найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій з обох боків
брало участь майже 2 тис. танків. Але радянські війська, на озброєнні
яких були переважно застарілі типи машин, потерпіли поразку. 30 чер5
вня 1941 року німецькі війська увійшли до Львова. Разом з ними в місто
увійшли частини ОУН.
За три тижні війни Червона Армія втратила 850 тис. чоловік, 3,5 тис.
літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі втрати були в 10 разів
меншими. До середини липня 1941 року радянські війська залишились
майже без літаків і танків і були приречені на відступ. Німці захопили
Луцьк, Львів, Чернівці, Рівне, Станіслав, Тернопіль, Проскурів, Жито5
мир і вийшли на підступи до Києва, Одеси, інших життєво5важливих
центрів України.
Виникає справедливе питання: чому Червона Армія, «неперемож5
на і легендарна», виявилась неспроможною захистити країну, зупинити
агресора? Фатальну роль в непідготовленості Радянського Союзу до
війни відіграла сліпа віра Сталіна в радянсько5німецький пакт про не5
напад. Незважаючи на численні повідомлення про строки фашист5
ського наступу, Сталін не хотів вірити в можливість порушення Гітле5
ром договору, а тому: а) не була своєчасно проведена воєнна мобілізація
промисловості; б) невиправдано повільно впроваджувались у вироб5
ництво різноманітні зразки сучасного, першокласного озброєння;
269
в) повільно будувались лінії оборонних укріплень на новому західному
кордоні (старі укріплення були демонтовані). Червона Армія була сер5
йозно знесилена масовими репресіями проти її командного складу
(у 305х роках було знищено 20 відсотків його загальної кількості). Армія
втратила визначних теоретиків воєнної науки. На зміну знищеним мар5
шалам і генералам прийшли недостатньо досвідчені офіцери, про що
було добре відомо і німецькому командуванню. У військах існувала си5
стема жорсткої централізації управління і суворого підпорядкування,
що стримувало ініціативу командирів, породжувало схильність до шаб5
лонів і застарілих схем. Далася взнаки і помилкова воєнна доктрина
СРСР, яка орієнтувала армію воювати на «чужій території» і «малою
кров’ю». Частини Червоної Армії не вчились веденню оборонних дій
і відходу. Основні з’єднання радянських військ були розташовані по5
близу кордону, що дало можливість гітлерівцям в перші ж години війни
бомбовими ударами вивести з ладу більшу частину військової техніки.
Блискавичне просування танкових колон дозволило німцям оточити
і знищити зосереджені в прикордонних районах великі формування ра5
дянської армії. Така ж доля спіткала і склади з воєнним майном.
У той же час Німеччина ще задовго до нападу на СРСР перевела
свою економіку на військовий лад, на воєнну машину Німеччини пра5
цювала вся Європа. На момент нападу на Радянський Союз німецьке
командування і війська накопичили досвід ведення сучасної війни.
Невдачі та поразки Червоної Армії поставили країну в складне стано5
вище, що ставало критичним ще й через розгубленість і потрясіння Ста5
ліна у зв’язку з тим, що трапилось. 22 червня він був в такому стані, що
навіть відмовився виступити зі зверненням до народу. Це зробив В. Мо5
лотов. Сталін відмовлявся очолити Ставку Головного командування. Так
тривало аж до 28 червня (до речі, в цей день німці зайняли Мінськ).
Тому з запізненням на тиждень були прийняті важливі заходи, які
визначали характер життя суспільства в умовах війни, що почалась.
29 червня, на 85й день війни, була прийнята директива ЦК ВКП(б)
«Партійним та державним установам прифронтових районів» про пе5
ретворення країни в єдиний військовий табір. На 95й день війни був
утворений Державний Комітет Оборони. І лише на 12 день війни Сталін,
нарешті, виступив по радіо зі зверненням до народу. Німці за цей час
заглибились на радянську територію: на північному заході (в Прибал5
тиці) — на 500 кілометрів, на заході — на 600 кілометрів, на південному
заході (в Україні) — на 350 кілометрів.
Партійно5радянське керівництво змушене було вживати терміно5
вих і надзвичайних заходів з мобілізації всіх сил на відсіч ворогу. Країна
переходила до життя, головною суттю якого було гасло — «Все — для
фронту, все — для перемоги».
270
Першочергового значення набувало зміцнення збройних сил. Була
проведена загальна мобілізація в армію: за перші тижні війни було моб5
ілізовано 5 млн. 300 тис. осіб, 2 млн. з них — жителі України.
Одночасно формувалось народне ополчення, в Україні більш ніж
2 млн. осіб вступили в загони народного ополчення. Цивільне населен5
ня залучалось до будівництва оборонних укріплень, до шефства над воє5
нними шпиталями, до участі в утворенні грошового та продовольчого
фонду оборони. Понад 2 млн. жителів України працювали на будівництві
оборонних споруд і вступили до винищувальних батальйонів.
У районах, які вимушено залишала Червона Армія, створювались
партизанські загони, організовувалось партійне та комсомольське підпілля
для проведення розвідувальної та підривної роботи в тилу ворога.
5 липня ЦК КП(б)У прийняв постанову про створення партизан5
ських загонів і організації партизанського підпілля в районах, яким за5
грожувала окупація. У липні5вересні 1941 року в Україні було утворено
33 підпільних обкоми, багато районних комітетів, первинних органі5
зацій та груп ВКП(б). За перший рік війни на території України для
партизанської і диверсійної роботи було залишено 3500 груп. Це змуси5
ло німецьке командування зосередити особливу увагу на боротьбі
з партизанами. Уже 17 вересня 1941 року фельдмаршал Кейтель заявив,
що ті заходи, які застосовувались в боротьбі «цього суцільного комуні5
стичного повстанського руху» виявились недостатніми, и тому Гітлер
вимагає «повсюди використовувати широкомасштабні заходи для по5
долання в короткий термін цього руху». Ситуація ускладнювалась тим,
що радянські партизани в 1941 році ще не мали досвіду боротьби у во5
рожому тилу, а гітлерівці мали досвід боротьби з партизанами (Балка5
ни, Франція тощо).
За короткий час було здійснено перебудову радянської економіки
на військовий лад. Проводилась евакуація на схід підприємств, установ
та їх працівників. Було вивезено майно майже 550 великих заводів
з України. У тил вивозились наукові та навчальні заклади, театри, ре5
дакції газет і журналів. Лише з Харкова з 2 вересня до 20 жовтня було
евакуйовано на схід 320 ешелонів із заводським обладнанням і 225 еше5
лонів з людьми. Було вивезено майно більшості колгоспів, МТС. Все,
що не можна було вивезти, підлягало знищенню, щоб не дісталось во5
рогу. У повітря злітали заводи, електростанції, закладались радіоміни
під кращі будинки українських міст: Києва, Харкова, Дніпропетров5
ська, спалювався хліб на полях, затоплювались шахти. Такою була лог5
іка тотальної війни, і до кінця не зрозуміло, хто ж більше постраждав від
такої акції — Німеччина чи Радянський Союз? Сталінський режим про5
водив політику «спаленої землі», тим самим кинувши напризволяще без
засобів до існування мільйони людей.