Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

того в згаданому місті в ніч на друге джумада-ль-ула вка-

заного року (19.02.1493), і змусив відступити його вій-

сько. Лбу Бакар почав утікати, досягнув селища під на-

звою Лнкого — а юно неподалік від Гао — і зупинився •

там, доки не зібралося до нього його військо. Потім він

зустрівся з Мухаммедом у цій місцевості в понеділок

14-го джумада-ль-ухра (3.03.1493). Між ними відбулася

тяжка битва.., гак що майже (усі вони) загинули. Потім

Аллах дарував перемогу найщасливішому, якого ведуть

пайправедніїїгим шляхом, Мухаммедові ібн Абу Бекру.

Сонні

Абу Бакар Дао втік в Айан і залишався там, доки не

помер. І того дня найщасливіший, який прямус найпра-

веднішим шляхом, захопив царство та став повелителем

віруючих і халіфом мусульман. Коли ця звістка дійшла до

дочок сонні Алі, вони вигукнули: «Аскія!» — що їхньою

мовою означає «Не буде він!» І коли почув це Мухаммед,

то наказав, аби називали його тільки гак, і казали: «аскія

Мухаммед».

Народ він розділив на підданих і військо, тоді як у дні

хариджита

увесь він був військовозобов'язаним...

Наприкінці 899 (1493/1494) р. аскія Мухаммед захопив

Дьяіу за посередництва свого брата, курміна-фарі Омара

Комдьяго, і зіткнувся з Букар-Магою.

А в місяці сафарі другого року десятого столітгя (1496)

він вирушив у хадж (а Аллах краще знає). Він здійснив

хадж до священного дому Аллаха з групою з найви-

значніших осіб кожного племені...

Вояків, яких аскія вивів із собою, було 1500 чоловік,

500 кінних і тисяча піших. Серед них — його син аскія

Муса, хуку-корей-коії* Алі Фолен та інші. Стосовно ж

грошей, їх) їх налічувалося 300 тисяч золотом, які взяв він

у хатіба Омара з грошей сонні Алі, котрі зберігалися в

хатіба. А стосовно того, що було в палаці сонні Алі, гак

воно зникло зовсім, і з нього не бачили нічого.

Аскія здійснив хадж, відвідав свягі місця. З ним разом

здійснили хадж ті з цієї групи, кому приписав Аллах,

наприкінці того року. І Морі Саліх Дьявара, благосло-

ВЄШПІЙ сейїд, старанно творив молитви за брата аскії —

Омара Комдьяго, якого аскія залишив на царстві своєму,

вкрай і до межі старанно, бо Омар любив Морі Саліха,

допомагав йому і надзвичайно поважав його.

Повелитель роздав у двох священних містах милос-

тинею сто тисяч золотом з тих грошей. Він купив у шля-

хетній Медині сади й зробив їх хаббусом для людей Тек-

рура; сади ці нам відомі, і витратив він на них сто тисяч.

Л на сто тисяч він купив товарів і всього, чого погребу-

вав.

У тій благословенній землі аскія зустрів аббас йди.кого

шерифа

і просив того, щоб він його зробив споїм иі-

ліфом у землі сонгаїв. Той дав йому згоду на це й паки пні

йому на три дні відмовитися від влади, яку той мав, ні

прийти до нього на четвертий день. Аскія так і зробив, і

той його зробив своїм халіфом, одягнувши на голову аскії

ковпак і тюрбан, що в нього були; і був Мухаммед егірин

жнім халіфом в ісламі...

Аскія повернувся в 903 р., вступив у Гао в місяці

зу-ль-хіджжа, який завершує рік (серпень 1498). Аллах

Всевишній влаштував його царювання, він сильно до-

поміг аскії і здійснив для нього очевидні завоювання. Він

царював від Канти до Солоного моря на заході й над

землями, що прилягали до них обох, і від кордону землі

Бендуїу до Тегаззи та над областями їх обох. Усе цс він

привів до покірності мечем і силою...

У 904 (1498/1499) р. аскія Мухаммед здійснив похід

проти Насере — а це був султан мосі. Разом з аскісю

пішов благословенний сейїд Морі Саліх Дьявара. Аскія

велів йому зробити цей похід джихадом

на шляху Алла-

ха. Морі Саліх не заперечував йому та пояснив усі наста-

нови джихаду. І повелитель віруючих аскія аль-Хадж Му-

хаммед попросив згаданого сейїда, щоб був він його пос-

ланцем до султана мосі.

...І аскія бився з ними, розорив землю їхню та домівки

їхні й полонив їхнє потомство. Усі, хто пішов у цей по-

лон, чоловіки й жіігки, стали благословенними. І в тій

області не було джихаду на шляху Аллаха, окрім одного

цього походу... На зворотному шляху (з походу) проти

Насере повелитель зупинився в Тойє...

У 905 (1499/1500) р. аскія ходив на Тендирму, захопив

багена-фарі Усмана та вбив Дембу-Домбо, фульбе.

У 906 (1500/1501) р. аскія послав свого брата Омара

Комдьяго в Дьялан, щоб зіткнувся він з Кама-Фіті-Каллі,

воєначальником султана Маллі, який стояв над цим міс-

том. Але той відбив Омара, і останній нічого від нього не

добився. Омар послав звістку повелителеві, аскії, і зу-

пинився табором у Тінфарані — місті поблизу Дьялана, зі

східного боку. У ньому й народився син Омара, і назішли

його Тінфаран. Повелитель прибув особисто, зіткнувся з

Кама-Фіті-Каллі, переміг його, зруйнував місто, захопив

палац султана Маллі та взяв у полон його родину. А в

тому полоні прийшла Маріам-Дабо, маги Ісмаїла, сина

аскії, Аскія затримався гам, доки не відбудував місто; він

його розташував в іншому місці порівняно з попереднім.

Потім він повернувся.

Стосовно жителів Дженне, то під час воцаріння аскії

Мухаммеда вони добровільно йому підкорилися.

Не ходив він у походи у (дев'ятсот) восьмому (1502/1503),

дев'ятому (1503/1504) і десятому (1504/1505) рр. А на

початку одинадцятого (1505/1506) він здійснив похід на

Боргу (його називають також «Борбу»). У ньому була за-

хоплена його невільниця Діакаран-Бенкі, мати сина його,

аскії Муси. 1 померли багато кращих дьябербанда

та

найхоробріші з них у цій боротьбі між ними. Так що брат

аскії Омар Комдьяго заплакав і сказав: «Ти погубив Сон-

гай!» Але аскія відповів: «Навпаки, я оживив Сонгай! Ці

люди, яких бачив ти, — хіба було б нам присмним життя

в Сонгаї, якби вони були в ньому разом з нами? Не слід

нам робити це для них власними руками. Тому і привели

ми їх у цю місцевість, щоб вони в ній знищили один

одного. І ми будемо звільнені від них, бо я знав стосовно

них, що немає втечі від смерті!» І тоді у брата його

минуло те, що було з горя й суму...

912 (1506/1507) р. аскія не здійснював походів. А 913

(1507/1508) р. він ходив походом на Галамбуг, а цс —

Маллі...

917 (1511/1512) р. аскія здійснив похід щюти прокля-

того Тайснди, який оголосив себе пророком, і убив його в

Діарі. Це сталося, коли старший син Тайєнди, Колі, був

відсутнім, беручи участь у поході. А коли дізнався, що

трапилося з проклятим батьком його, то втік разом з тим,

що в нього було з війська, у Фугу — а це назва землі

неподалік від Солоного моря, що належала султанові

Джолофа, і поселився в ній. Він безперервно замислював

зраду тому султанові, доки не захопив його і не вбив. І

країна Джолоф розділилася на дві половини: половиною

заволодів Колі син Салті-Тайєнди, а іншою половиною

правив дамель — а це старший з воєначальників султа-

на джолофів. Колі став у цій країні великим султаном,

володарем потужної сили. їхня держава лосі існує в цій

області; а вони —суданці...

Наприкінці 919 (1513/1514) р. аскія здійснив похід на

Кацину; а повернувся він у (місяці) рабі аль-авваль 920

(квіте нь-травень 1514) р.

Наприкінці 921 (1515/1516) р. він здійснив похід на

аль-Адалу, султана Агадесу. Повертався аскія в році 922

(1516/1517); але під час повернення аскії проти нього

збунтувався Кота, правитель Лікі, на прізвисько «канта»

Причиною цього було те, що коли канта прибув разом з

аскією до свого міста, повертаючись з того походу, він

сподівався (отримати) свою частку в тій здобичі. Коли ж

його сподівання на це не виправдалися, він спитав про

свою частку

денді-фарі.

Але той йому відповів: «Воістину:

вимагатимеш цього — накладені у штани!» Канта змов-

чав. Потім до нього прийшли його товариші і сказали

йому: «Де наші частки з цієї здобичі? Ми їх досі не

бачили... Хіба ти їх не запитуєш?!» А канта відповів: «Я

від них вимагав... Денді-фарі мені сказав, (що) якщо я ще

питатиму про частки, то (тим самим) оголошу себе зако-

лотником. Але один я не оголошую себе заколотником —

якщо ви себе оголосите заколотниками разом зі мною, я

(знов) спитаю (про здобич)...» Вони сказали: «Ми всі

оголосимо себе заколотниками разом з тобою!» Канта

відповів: «Благослови вас Аллах: це те, чого я прагнув!»

Він (знову) повернувся до денді-фарі, але той відмо-

вив. Ті збунтувалися. Дійшло до останньої битви між

ними. Заколотники вистояли й вийшли з покори пове-

лителеві аскії аль-Хадж Мухаммеду — до кінця існування

держави Сонгай. І канта сам правив. 923 (1517/1518) р.

аскія ходив на них; але сонгаї від них нічого не добилися.

924 (1518/1519) р. аскія відрядив брата свого курміна-

фарі Омара проти Кама-Фатійї, і Омар того вбив. 15 ра-

мадана 925 р. (10.09.1519) аскія висадився в Кабарі. 926 р.

З рабі аль-авваля (20.02.1520) помер його брат Омар Ком-

дьяго...

Того дня повелитель перебував у Сонкійї — поселенні

позаду Кукійї обабіч Денді. І поставив він курміна-фарі

брата свого Ях'ю. Той пробув на цій посаді 9 років і

помер під час заколоту

фарі-мундіо

Муси, коли останній

незаконно виступив проти батька свого, повелителя аскії

аль-Хадж Мухаммеда.

928 (1521/1522) р. помер Омар ібн Абу Бекр, султан

Томбукту. 931 (1524/1525) р. аскія Мухаммед послав свого

брата фарана Ях'ю до Кодьяри: там помер бенга-фарма

ІЬ

Алі-Йомро. Коли Ях'я повернувся, аскія послав Алі Фо-

лена в Бенгу,^ щоб забрати то, що залишилося після

загиблого Алі-Йомро. Алі Фолен просив повелителя, щоб

той призначив свого сина Баллу

бенга-фармою

(Балла був

тоді адікі-фармою

), і аскія дав йому дозвіл на (це). Балла

виділявся з-поміж своїх братів відвагою та доблестю — а

був він з молодших синів. Коли про призначення про-

чули старші брати Балли, вони розгнівалися та пок-

лялися, (що), як прибуде Балла в Гао, вони проткнуть

його барабан: та посада в їхній державі була серед

володарів барабана (як ознаки сану). Брати Балли безпе-

рервно вели заздрісні розмови про його справу — окрім

одного (лише) фарі-мундіо Муси, а він був старшим серед

них.

Балла дізнався про всі їхні слова. І він поклявся, що

проштрикне зад матері того, хто забажає проткнути його

барабан. Він приїхав до Гао, а барабан був перед гам, і н

нього били, доки не досягнув Балла відомого місця по-

близу міста — це пролягала межа припинення барабан-

ного бою для всіх барабанів, окрім барабана одного (ли-

ше) аскії. Але Балла наказав своєму барабанщикові, щоб

той не припиняв своєї справи до воріт палацу повели-

теля.

Начальники війська виїхали верхи — ті, що за їхнім

звичаєм повинні виїжджати верхи для зустрічі (чинів)

подібних до Балли. Серед них були його брати, які обі-

цяли проткнути його барабан. І коли Балла наблизився

до них, кожен, хто за звичаєм своїм мав зійти з коня

перед подібними до нього (чинами), зійшов з коня, щоб

його привітати, — окрім фарі-мундіо Муси. А він при-

вітав Баллу, сидячи на коні, і, нахиливши трохи голову,

сказав йому: «Я не казав нічого; адже ти знаєш — якби я

казав, то обов'язково б стримав своє слово!» Адже ніхто з

братів не міг вдіяти проти Балли зле: ворожнеча між ним

та ними виникла через його піднесення й через те, що

Балла набагато переважав їх хоробрістю в боротьбі та на

полі бою.

А становище вже склалося таким чином, (що) Муса

відійшов від (правильного) шляху стосовно батька свого,

гніваючись на нього й на його слугу безкорисливого Алі

Фолена за обопільну допомогу та згоду, що між ними

були. Він стверджував, нібито повелитель нічого не ро-

бить, інакше як за порадами Алі Фолена.

Наприкінці свого правліїшя аскія Мухаммед осліпнув,

але ніхто про це не здогадувався через близькість до аскії

Алі Фолена та його прив'язаності до нього. Але Муса

почав залякувати Алі Фолена та погрожувати йому вбив-

ством; той злякався його й 934 (1527/1528) р. втік у Тен-

дирму до курміна-фарі Ях'ї.

А 935 (1528/1529) р. фарі-мундіо Муса повстав проти

аскії та виїхав з деякими братами своїми в Кукійю. По-

велитель послав до брата свого фарана Ях'ї в Тендирму

(сказати), щоб той прибув і випрямив кривину цих мо-

лодиків. Ях'я приїхав, і аскія повелів йому вирушити до

них у Кукійю, але повелів йому, щоб він не був занадто

кругам з тими. Ях'я прибув до царевичів туди, а вони

зустріли його боєм, так, що він був поранений, і вони

його схопили. Ях'ю кинули на землю лицем униз голого,

і почав він казати про те, що буде з ними в майбут-

ньому... Відтак Ях'я помер, і повелитель призначив

курміна фарі свого сина Усмапа-Юбабо й послав його в

Тендирму.

Потім Муса та його брати повернулися в Гао. І на-

прикінці іц>ого року він усунув повелителя, батька свого,

у неділю, в день свята жертви (15.08.1529), перед молит-

вою. Повелитель перебував у місці моління, але Муса

поклявся, що ніхто не молитиметься, доки він, (Муса),

не візьме владу. І його батько передав (її) йому, і Муса тої

ж миті став повелителем, і люди сотворили святкову мо-

литву.

Муса залишився у своєму домі, а ястс/я-батько — у

палаці; він не виходив з нього (більше) у своєму житті. І

пробув повелитель аскія аль-Хадж Мухаммед при владі

36 років і 6 місяців.

ГЛАВА 14

Відтак аскія Муса почав винищувати своїх братів, і

багато хто з них утік у Тендирму до курміна-фарі Усмана-

Юбабо...

Уорон-кой — правитель області Уорон,

розташованої в межиріччі Нігеру та Бані.

Плем'я магів — народ догон, який і досі

живе в горах Бандіагару (гори Тунбула) та

зберігає відданість своїм корінним, не-

ісламським віруванням язичницької спря-

мованості.

Тобто в сухий сезон, доки повінь не пе-

ретворювала Дженне на практично не-

приступний острів.

Туареги-магшарен — група туарезьких пле-

мен, які в ході найбільшої сонгайської

військово-політичної експансії тривалий

час перебували в залежності від аскії.

Тобто земель, розташованих західніше від

великого ніічзрського закруту.

Ріка — річка Нігер.

Сіланке — мандемовний народ сонінке.

Тобто за часів царювання сонгайського ши

Алі Бера (1464—1492).

Хуку-корей-кой (управитель палацу) — на-

чальник царських євнухів.

Аббасидський шериф — глава роду колиш-

ніх багдадських халіфів Аббасидів, які вже

давно втратили залишки влади і, після

захоплення Іраку монголами (1258 р),

жили в Каїрі на утриманні мамлюцьких

султанів, освячуючи їхню владу своїм фор-

мальним статусом «халіфів усіх правовір-

них».

Джихад (зусилля) — боротьба за збере-

ження та поширення ісламу, один із свя-

щенних обов'язків справжнього мусуль-

манина.

Дьябер6акда

(дьябербаїда)

— нащадки

дья

тобто найдавніших сонгайських вождів

(до початку ХГУ ст), які являли собою в

системі традиційного сонгайського сус-

пільства привілейовану військову аристо-

кратію, стан родових вояків-кіннотників.

Дамель — титул незалежного із середини

XV ст. правителя князівства Кайор, де

жило одне з племен народу волоф.

Канта (Мухаммед-Канта) — правитель кня-

зівства Кеббі (Лікі), розташованого в се-

редній течії ріки Сокото.

Фарі-мундіо (князь-намісник) — началь-

ник верховного коїггрольно-ревізійного уп-

равління Сонгайської держави.

Бенга-фарма —начальник зрошуваних зе-

мель, один із шести найвищих чинов-

ників сонгайського уряду.

Адікі-фарма (адіга-фарма) — начальник

центрального податкового відомства Сон-

гайської держави.

РЕКОМЕНДОВАНА

ЛІТЕРАТУРА

Африка: Взаимодействие культур. М , 1989. С. 69—81, $

98—111.

Куббель Л. Е. Сонгайская держава: Оньїт исследовашія \

, социально-иолитичсского строя М , 1974

і Куббель Л. Е. «Страна золота» — века, культури, госу- і

І дарства М , 1990 С. 139—211.

І Ланге П. В. Континент коротких теней: История гсог- ;

\ рафических открьггий в Африке / Пер. с нем. М., 1990. \

\ С. 72—111, 131—146. І

\ Рено Ф., Даже С. Африканские рабм в далеком и недав- \

\ нем пропілом / Пер. с франц. М., 1991. С. 16—31.

\ Урсу Д. П. Историография истории Африки. М., 1990 \

) С. 15—44. І

ї Шинни М. Древние африканские государства / Пер. с \

англ. М„ 1982. С. 45—58. ї

: ВоиЬои Пата. Ь'Ешріге Зоп^Ьау, $Є5 еіЬпіе.ч, 5С8 1е£епгіе$ і

І сі 8Є5 Рег5оппа£е$ НІ5Іогіцие$. Рагія, 1974.

СатЬгкІ£е Нізіогу оГ АГгіса: Іп 6 V. СатЬгісі^е, 1977— 5

| 1978 V 2—3.

І КаЬа Ь. "Ліс реп, Иіе гоюгс) аііс! Оіе &ГО\УП: Ізіат апсі •

її геуоіиііоп іп 5оп&1іау гесоп$ісіегес1, 1464—1493 // Іоигпаї І

І оГАТгісап Ніліогу. 1984. № 3. Р. 241—256.

| Раїтег Н. Я. ТТіе Вогпи, Заііага апсі Зисіап. Ьошіоп, 1936. і

ЕоисН

7. СопІгіЬиІіоп а Гішіоіге

<!с&

5оп&Ьау. Пакаг. 1953. \

\ І/гуоу

У.

Ні8іоіге ііе Гешріге сій Вогпои. Рагіз, 1949.

МЕТОДИЧНІ

Ц> РЕКОМЕНДАЦІЇ

Метою даного практичного заняття е

всебічне дослідження суспільно-політичного й господарсь-

кого життя середньовічного Судану XV ст. Враховуючи, що

комплексна багатогалузева наука африканістика тільки по-

чинає зароджуватися в Україні, включення цієї проблема-

тики до переліку рекомендованих семінарських тем з історії

афро-азійського середньовіччя здається вкрай важливим і

актуальним, а означене практичне заняття має стати до-

стойним завершенням вивчення вузівського нормативного

курсу «Історія середньовічного Сходу».

Характеризуючи джерельне забезпечення порушеної

проблематики, необхідно зупинитися на відомих нам фактах

біографій авторів поданих текстів, умовах створення й мірі

достовірності документів, жанрових і стилістичних особли-

востях кожного джерела. Під час роботи над темою необ-

хідно враховувати також і той факт, що середньовічне уяв-

лення про Судан як історично-географічне поняття (савана

південніше Сахари) суттєво різниться від сучасного Судану

(як суверенної держави в середній течії Нілу).

Дослідження соціально-економічних процесів у регіоні ре-

комендується здійснювати за двома напрямами:

1. Позитивістський текстовий аналіз багатогалузевого гос-

подарського комплексу, виявлення причин і масштабів його

залежності від експортно-імпортних операцій, регіональна

суспільно-господарська класифікація, з'ясування причин еко-

номічної стагнації середньовічного Судану.

2. Концептуально-аналітичне осмислення суданського су-

спільно-господарського комплексу. Було б цікаво доповнити

цей напрям дослідження порівнянням соціально-економіч

ної інволюції регіону з аналогічними тенденціями в Індії гі!<і

ля ісламського завоювання.

У джерелах міститься багато інформації щодо родинним |

побутових традицій, які панували у XV ст. серед суданців, •

отже, складність полягає лише в необхідності зібрати цй

розпорошений фактологічний матеріал і здійснити його г\щ

мотну класифікацію. Враховуючи методологічний досвід, МІ»

бутий студентами на попередніх заняттях, сподіваємося, щп

ця проблема не викличе в них суттєвих утруднень. Дещи

специфічнішим здається дослідження уявлень тогочасни»

суданців про етику й мораль, оскільки формувалися вони

шляхом синтезу аборигенних африканських традицій з при

внесеними до Судану мусульманськими канонами.

Розвинені військові інституції завжди були характерною

ознакою цивілізаційних систем традиційної Африки, ось чо

му детальний аналіз воєнного комплексу середньовічнот

Судану є необхідним для всебічного висвітлення суспільні»

політичних процесів в регіоні. На окрему увагу при цьому

заслуговують структура й озброєння війська, розгляд мр

тодів і правил війни, впливу воєнного фактора на політичні

та соціально-економічні процеси в регіоні.

Аналіз політичної еволюції тогочасного Судану теж мя<>

здійснюватися з урахуванням афро-мусульманської дуаль

ності більшості місцевих державних інституцій. До цього

треба додати притаманний регіонові сакральний характер

будь-якої влади, що змушує під час висвітлення питаним

приділити належну увагу релігійно-культовому підтекстом

більшості політичних перетворень у регіоні.

Надзвичайно заплутаною та явно кількісно перевантаж*»

ною видається на перший погляд державно-владна пірамід*»

Великої Сонгайської імперії. Лише детальний текстовий аналії

усіх документів (насамперед, суданських хронік) допоможе

дослідникові подати цілісну картину політичного устрою Оф

танньої загальнозахідносуданської імперії доби середню

віччя. Розгляд питання має завершити аналіз відносноїи

характеру сонгайської могутності, виходячи з економічним

політичних, воєнно-технічних і міжетнічно-конфесійних При

чин його відносності. Цікавою з цього приводу може буїи

дискусія навколо причин і складових глобального цивіл»

заційного відставання країн Чорної Африки від інших р*

гіонів Старого Світу, оскільки матеріали, вміщені у праця*

Лева Африканського та суданських хроністів, можуть забо.і

печити достатню інформаційну базу такому аналітично-ни

уковому диспутові

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ

ДЖЕРЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

і Заново составлентгос птіхуа по истории Пяти династий \

/ Пер. с кит. Л. К Павловской. М., 1984.

\ Книга Марко Поло / Пер со сгарофранд. И. П. Ми- \

наева. М., 1955. \

і; Константан Багрянороднь/й. Об управлений империей:

Текст, персвол, комментарии / Под ред. Г. Г. Ли- ;

таврина и А П. Новосєльпева М., 1991.

? Коран / Пер. с араб. И. Ю. Крачковского. М., 1990.

\ Лев Африканасий. Африка — третья часть света: Опи- !

сание Африки и достопримечательносгей, которьіе в \

ней єсть / Пер. с іггал. В. В. Матвеева. Л., 1983.

\ Материальг по истории Азербайджане / Пер. П. Жузе.

\ Баку, 1940. \

і; Материальг по истории СССР / Под ред. А Д. Горско- і

го. М., 1985. Вьіп. 1

І Медведвв Е. М. Индия в литературньїх па митниках ПІ— \

VII вв н. М., 1984. І

І Медников Н. А. Палестина от завоевания ее арабами до і

крестовнх походов по арабским источникам. СПб., %

1897. |

і; Минорский В. Ф. История Ши рвана и Дербсігга / Пер. с І

араб. М., 1963. \

і Наршахи Мухаммед. История Бухарьі / Пер. с перс.

Н. С. Льисоигина. Ташкент, 1897.

\ Пигулевская Н. В. Месопотамия на рубеже V—VI вв. н. з.: \

Сирийская хроника Иенгу Сгилита как историчес- \

кий источник М.; Л., 1940. \

\ Повесть о доме Тайра: Зпос (XIII в.) / Пер. со старояп

И. Львовой М., 1982.

;! Рассказ о Таваддул // Книга тьісячи и одной ночи: \

В 8 т. / Пер. с араб. М. Л. Салье. М., 1959. Т. 5.

І Рассказьі у светильника: Кптайская новелла XI—-XVI і

веков / Пер. с кит. К. И. ГолштіноЙ. М., 1988.

і; Сиасег-намз: Книга о правлении вазира XI столспія і

Низам аль-Мулька / Пер. с перс. Б. Н. Заходера. М:

Л., 1949.

ї Суданские хроники / Пер. с араб. Л. Е. Куббеля. М.,

1984. 1