Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

чистого й бездоганною, як її подружнє життя, проливал.і

вона сльози, як перед близьким родичем.

Вона роздавала накази міністрам свого чоловіка, які

великим трудом розуміли їх суть, бо очі їхні зупинищ

свій погляд від потоку сліз, що хлинули, щойно вони

схилилися до ніг цариці. В її вухах стояв галасливий плач,

що лунав у домі, де гурт старих родичів, убитих горем від

цієї близької втрати, впав у повний розпач.

Рикання замкнутих у в'язниці левів захопило в полон

її серце, нагадуючи про чоловіка. Підтримка ГПодуваль*

ниці й любов до чоловіка — ось що робило її прекрас-

ною навіть тепер: стара жінка та затьмарений стан під-

тримували її; друг та агонія, товариші в лиху годину,

оточували її; вірні слуги та біль, що пронизував усі її

кінцівки, були навколо неї; славні царевичі й важкі по-

зіхання оточили її, за ними йшли придворні й велика

печаль. Навіть на улюблених мисливських собак свого

чоловіка вона кинула погляд, повний сліз; вона припада-

ла до ніг царів, які колись були навіть суперниками її

чоловіка; виявляла пошану навіть до портретів; вона

складала руки навіть перед птахами, що жили в палаці,

була милостивою навіть з найжорстокішими людьми;

вона обнімала кожне дерево, яке росло біля палацу.

«О мамо! — плакав царевич, стоячи трохи осторонь, і

очі його вкривалися сльозами, — невже ти також зробиш

мене нещасним? Будь милостивою, повернися», —блага-

ючи так, Харша впав до її ніг, і верхівка його шолома

була обласкана промінням, що йшло від коштовних при-

крас на її ногах. Її наймолодший, найулюбленішиіі син

лежав біля неї, торкаючись головою її ніг, у повному

відчаї, а цариця Яшоваті, яку підтримувало лише боже-

вілля від великого горя, була наче гора, що збиралася

поринути в темряву пекла, здавалося, що її поглинув по-

тік кохання, який спалахнув у її душі так само, як потік

сліз, довго стримуваних, і тепер вона ніяк не могла зу-

пинити свої ридання. Її груди дихали із конвульсіями,

видаючи подих лиха, в її горлі стояли ридання, крила

носа її тремтіли, очі були заплющені, а щоки вкрили

бурхливі потоки сліз; потім, трохи піднявши догори об-

личчя, вона прикрила його краєм своєї шалі, і нігті на її

пальцях, що тремтіли весь час, засяяли, наче сльози, які

лилися невгамовно через короткі інтервали часу.

...«Мій любий, моє рішення не означає, що ти — не

улюблений сип, або не заслуговуєш на мою любов, а

заслуговуєш на те, щоб тебе покинули. Разом із молоком

з моїх грудей ти випив моє серце. І якщо в цей час моє

шанування в першу чергу не з тобою, то це лише через

Н«, що ноно тепер належить моєму господареві, твоєму

Йші.мжі. Це єдине, що стоїть поміж нами. Більш тою, я

м»> ІИКІІ безстороння, як слава, чи світ, влада не є необ-

ІІ/МИИО для мене, і я ніколи не шукатиму собі іншого

Икподаря, ііпиого чоловіка. Я —шляхетна жінка з вели-

кую дому, походжу з незаплямованого роду, однією з

•ич йот якою є моє придане. Невже ти забув, що я —

і іі|мнжия левиця з великою силою духу, яка так само, як

мі і! чоловік здобувала насолоду в сотнях баталій? Дочка,

дружина, мати героїв, як ще могла вчинити така жінка,

ИКУ ІІІВЖДИ вирізняла мужність?.. Я повинна померти до

иио, як стану вдовою. Я не зможу терпіти як Раті марні

мшосіпня за померлим чоловіком. А йдучи попереду,

МЙЧІ) пил з його ніг, попереджаючи про його прихід на

іМю, я буду мати належну оцінку від люблячих героїв

дружин богів... Тож не лишай мене своєї поваги, благаю

и»во, мій улюблений сину, і не ставай на перешкоді мого

рішення, що йде від серця».

Сказавши так, вона впала до його ніг. Та царевич

Поквапився підняти її, і міцно тримав у руках її безвільне

і їмо

Збентежений неминучим лихом, розуміючи, що для

мім>ї шляхетної жінки загибель буде найкращою долею,

цю зумівши її твердість щодо прийнятого рішення, він

ги>ив мовчки, опустивши додолу очі.

..Обійнявши свого сина та поцілувавши його голову,

імриця пішки вирушила геть з жіночої половини палацу,

і незважаючи на те, що повітря гуло від плачу людей, які

Нимагалися перешкодити їй і стати їй на дорозі, вона

пішла до берега річки Сарасваті. Потім, звернувши мо-

мишу до вогню, вона кинула до полум'я букети червоних

Мітків під боязкими жіночими поглядами, а після цього

шіма поринула у вогнище, як місячні форми входять у

іНюжнюване всіма сонце. Харша, вражений смертю своєї

млторі, разом із родичами повернувся до свого батька, і

•найшов його в тяжкому стані: життєві сили ледь-ледь

ірималися в ньому, очні яблука його закотилися, наче

•ірки, що впали за наказом місяця...

Прикривши очі, цар спробував повернути спокій, хоч

у мухах його лунав невпинний плач сина й тихим голосом

іиорнувся до нього: «Ти не повинен бути таким, синку.

Люди твоєї вдачі не можуть не мати твердості в серці.

Головне для людини — це твердість душі, і вже до неї

подається царська кров. Що може зробити з тобою слаб-

кії гь, коли ти — перший з усіх твердих та міцних духом.

и — світоч нашого роду, чиє випромінювання порів-

ммти можна лише з богом дня... Тож завжди май успіх у

ІЛ

и-

ЗЯ5

481

цьому світі... Зроби ще більшими мої багатства... Розда-

вай подарунки своїм васалам... Підгримуй тягар царської

влади... Захищай свій народ... Добре охороняй своїх під-

даних... Треігуй своє володіння зброєю... Стримуй легко-

важність... Знищуй своїх ворогів... » —з такими словами

на іубах великий цар заплющив свої очі, щоб ніколи їх

більше не відкрити.

В цю мить сонце теж втратило те сяйво, яким було

життя махараджі. Воно опустило своє обличчя від сорому

за те, що не могло зробити так, щоб цар залишився

живим... Поволі-поволі сонячний диск зійшов з небес,

аби сплатити хоч малу частину данини й виявити своє

співчуття. Наче для того, щоб піднести царю пожертву з

водою, сонце підійшло близько до океану. Тільки-но во-

но торкнулося води, тисячі йот рук-променів стали чер-

воними, як спалахи погребального вогнища.

...І тільки-но на небі з'явилася чверть місяця, цей

знак, як парасолька самого бога Індри, було сприйнято

як запрошення для царя до його останньої подорожі.

У цей час підлеглі та жителі міста на чолі з брахма-

нами царської родини, взяли похоронні ноші з тілом по-

мерлого царя й віднесли їх на берег річки Сарасваті, де на

погребальному багатті було спалено все, що залишилося

від великого махараджі, крім його слави. Що ж до Харші,

то він протягом усієї цієї жахливої ночі просидів без сну

просто на землі разом з іншими царевичами та родичами,

в сумній мовчазній компанії; з очей його безупишю тек-

ли сльози, бо не можна було приховати потік жахливих

почуттів, які спричинило моторошне багаття. Про себе

Харша думав так: «Тепер, коли мій батько залишив нас,

цей реальний світ досяг мети свого існування: людство

стоїть перед безоднею; покинуті всі мрії про щасливе

життя, вкрилися серпанком ворота весілля та задоволен-

ня. Заснула справедливість, розкрадено людський добро-

бут, повергнуто любов до героїзму, знищено всі солодкі

промови... Коли ще тепер знов творець знайде необхідні

частинки для створення такого ж великого духу?.. І чи

зможу я колись хоча б у мріях ще раз побачити його

лотосонодібне обличчя з червоними очима? І може хоч в

іншому своєму народженні зможу стиснути його могутні,

як сталеві колони, руки? Може в іншому світі ночую його

голос, глибокий, як рев Молочного океану, що покличе

мене: «Синку!» —і проллється потік нектару...

Наступного ранку, збуджений криками групи мудрих

царів, як прокидається лотосове ложе, коли з нього вста-

ють фламінго, господар Харша вскочив і кинувся якомога

умилше з палацу. На жіночій половині залишилося тіль-

ки декілька убитих горем родичів, і домашні божества

Пупи тепер німими, оскільки затих передзвін ніжних

Орж летів. На дворі стояли слуги батька, розгублені, ніби

ШИЛО диких слонів, що втратило свого вожака. Біля своєї

і иіііиі нерухомо стояв сумний від горя улюблений слон

•мри, а на спині в нього невгамовно ридав погонщик...

Ціревич дістався берега Сарасваті, де здійснив омивання

II набрав води, аби вшанувати пам'ять батька. Після

оминання він навіть не причесав свого волосся, а лише

Шіяпіув пару білих шовкових тканин, і не взявши пара-

ООЛЬКИ пішов додому, пішки, не розбираючи шляху...

Н цей самий день найближчі слуги царя, його друзі та

міністри, чиї серця були міцно пов'язані з багатьма його

Чіч;иотами, пішли геть, не звертаючи уваги на ридаїпія

лруїів, залишаючи своїх коханих дружин та дітей. Деякі з

них прирекли себе до житгя в безодні, залишаючись на

німоті у святих місцях неподалік від міста. Інші в

ташній агонії рвали пучки трави, а також виражали

і пій біль тим, що відмовлялися від їжі. Деякі, поділяючи

Ноиеріше лихо, наче метелики кидалися до полум'я. Ще

Інші, в серцях яких палав вогонь нелюдського болю, Да-

нили обітницю мовчання й вирушали в подорож до сні-

іоних верхітюк гір. Деякі, не бачачи тепер для себе мож-

лмііостей жити при дворі, залишали все своє багатство і

оішрали аскетичне життя в лісі. Інші одягали червоне

Іібраиня й вирушали вивчати в горах учення Капіли

Дехто ставав аскетом і своє життя присвячував Шиві...

ПОВЕРНЕННЯ РАДЖ'ЯВАРДХАНИ

ГІ

Брахмани, які приносили пожертви душі покійного

Иііря, потроху повернулися до звичного життя й почали

Оживати їжу. Страх від жахливих днів проходив. Різні

шрибуги царських поховальних нош, а також ліжко,

омльці, парасольки, возики, мечі й інше царське майно

іншій більмом в оці, і його було роздано брахманам. Ос-

ІИіпси було віднесено до святих місць на річку. З цегли

порудили монумент на місці спалення. Улюблений цар-

ький слон, переможець у багатьох великих битвах, по-

кинув царський двір і повернувся до лісу. Поступово

посли ридання, вже не так часто можна було почути

фагічні крики, зменшився потік сліз, не таким при-

рясним став плач, вираз відчаю заглибився в мармур,

посіупово зникали всі ознаки засмучення. Вуха знов були

здатні прислуховувагися, серця могли служити з повною

увагою, і кожен намагався згадати й перелічиш всі добрі

риси померлого царя. Смугок став темою поетичних тво-

рів. Цар з'являвся перед очима лише у снах, він жив

тільки в серцях людей, і тільки картини зберегли ЙОІХ)

зображення, а вірші — його ім'я.

У цей час Харша, відкинувши справи, оточив себе

представниками шляхетних родин і своїми родичами по-

хилого віку й проводив з ними час, перебуваючи в ціл-

ковитому мовчанні. Одного разу, побачивши людський

натовп, він спитав себе: «Що це може означати, як не

повернення мого улюбленого господаря, чи не про іхз

сповіщають зараз люди?» Із тремтінням у серці він звер-

нувся до одного з носіїв новини: «Підійди, скажи, чи

повернувся мій шляхетний брат?» Той відповів повільно:

«Саме так, Ваше Величносте, він зараз біля воріт». Царе-

вич, чий розум потьмарився від нещодавно пережитого

горя, а тепер заповнився почуттям великої прихильності

до брата, не зміг втримати потік сліз.

В цю мить, випереджений криками придворних, з'явив-

ся старший брат, якого оточував натовп блідих та засму-

чених слуг, котрі протягом багатьох днів упродовж трива-

лого й стрімкого переходу не мали можливості відпочити

та помитися. Тільки декого з них, найближчих, можна

було впізнати. Носій царської парасольки був відсутній,

доглядач царського одягу та оснащення забарився й ішов

десь ззаду, носій смоли був до нестями знесилений, хра-

нитель плювальниці впав у прострацію, носій скриньки з

бетелем задихався, а носій царського меча шкутильгав.

Сам царевич був аж сірий від пилюки шляхів, якими

пройшов, адже тільки земля останнім часом давала йому

притулок. Довгі білі бинти, якими були перев'язані рани

від стріл, здобутих під час битви з гунами

, доповнювали

картину справжньої царської слави...

Піднесений збудженим морем людського хвилювання,

Харша піднявся назустріч братові. Та Його Світлість Ра-

дж'явардхана, побачивши його здалеку, схилився й

більше не міг стримати потік сліз. Простягнувши міцні

руки, наче бажав схопити в оберемок усі свої бідування,

він з відчаєм обійняв за пгию брата і пригас його до своїх

грудей, потім до шиї, до плечей, до щік і заридав з такою

силою, що від цього плачу ледь не розірвалися їхні серця.

Найближчі його друзі слідом за своїм сувереном, ніби

луна, почали безпорадно ридати. Давно вже не було тако-

го, аби старший брат проливав сльози, як бог дощу в

осінній сезон; і лише поступово він зміг стримати себе...

Миніте Радж'явардхана звернувся до брата з такими

Ндомнми: «Моя непохитність покинула мене, як покинула

ІІІК рідна мати, що пішла разом із чоловіком. Сьогодні

• |йі«ч печаль стала ще більшою, моє тіло наче хмара, наро-

Д*ІМІ,І з диму лихого багаття, і з якого проливається

Мрнк.і печалі та сліз. Вважається, що після смерті кожна

Ліл ійна розпадається на п'ять різних елементів, однак це

•нчірлвда, так кажуть лише легковажні люди. Наш батько

Цмрг і

корився тільки на вогонь, і тоді він спалив також і

ЖРІІС ...Моє серце не може примиритися із падінням

Нікого великого духу, міцного, як гора Сумеру

, і сльози

Ми

допомагають мені. Моїм очам байдужа верховна влада,

м дивлюсь на неї, як на отруту. Мій розум шукає шлях

уникнення слави, такої ж небезпечної, як існування без

мий, без шляхетного ітоходжеіпія, бо вона несе за

гобою темно-червоні відтінки покривала смерті. Як ма-

тчі ький горобець, я не можу терпіти більше перебувашія

и шюму домі, що перетворився на пекло. Тому я прагну

очищення й самоти з використанням прозорої води з

джерела, яке збігає з гірських верхівок, щоб запобігти

іаПрудненню моєї душі й розуму. Тож отримай з моїх рук

уі і турботи про владу, хоч насправді це не такий уже й

пінний подарунок, облиш усі задоволення юнаїггва і

і.шь розумним, як стара людина. Покинути всі роз-

іпни молодих років, підстав свої груди як Вішну обіймам

» І.ІНИ. Я ж зрікаюся влади. Сказавши це, він узяв шаблю

І рук свого меченосця й кинув її на землю.

ЦАРСЬКЕ ВІЙСЬКО ВИРУШАЄ В ПОХІД

...Того дня, що був визначений як найсприятливіший,

і тієї миті, яку ціла армія вчених-астрономів вирішила

иімжати найкращою, військо було готове вирушити в но-

кід для підкорення всіх чотирьох частин світу. Цар вику-

плюся за допомогою золотих та срібних човнів, як хмари

иосени вмиваються водою, що ллється з неба, з глибокою

відданістю здійснив молитву великому Шиві, вшаїгував

»иященне полум'я, роздав брахманам тисячі багатих по-

дарунків — коштовності, срібло, золото, а також подару-

нки коров, роги й копита яких прикрашали золоті візе-

рунки; потім він піднявся на трон, вкритий тигрячою

шкірою, належним чином змастив спочатку свій кубок, а

потім і своє тіло аж до ніг сандалом, яскравим, як його

власна слава, вдягнув належне для такого випадку шов-

кове вбрання, яке прикрашали зображення фламінго, на

голові в нього був вінок з білих квітів, який вважався

символом верховної влади, а на передплеччі, разом з

браслстом-печаткою, висів амулет, що благословляв йот

вирушання в похід. Після того як голову його окропив

святою блискучою водою один з найбільш шанованих

брахманів на ім'я Пурохіт, цар вислав цінні колісниці,

розподілив між царями прикраси, так що небо засяяло

від рясного світла коштовностей; він також звільнив в'яз-

нів, як прояв своєї прихильності роздав багаті подарунки

паломникам і різним шляхетним людям; нарешті він про-

стягнув із тремтінням свою праву руку й подав знак до

вирушання задля підкорення вісімнадцяти конгинентів.

Місце, звідки вирушала армія, знаходилося біля ве-

ликого храму, збудованого з тростини, неподалік від міс-

та, ближче до берета річки Сарасваті. Тут були розташо-

вані ворота з високими колонами, а за ними — вівгар, на

якому стояла золота чаша, сприскана парфумами, при-

крашена вінками з диких квітів, гірляндами білих пра- !

горців; її ото*гували чоловіки, вдягнуті в біле, і брахмани,

які постійно шепотіли молитви. Коли тут зупинився цар

зі своїм почтом, жителі села прийшли до нього з такими |

словами: «Нехай Ваша Величність, чиї накази ніколи не

бувають нездійсненими, і зараз повідає нам свої пове-

ління», — і подарували цареві нову золоту печатку з

емблемою у вигляді бика. Цар прийняв цей дарунок. Од-

нак невдовзі печатка вислизнула з царевої руки й упала

на землю, і тієї ж миті на м'якій і вологій землі берега

Сарасваті відбилися літери. Вражені цареві придворні ви-

знали це як лиху ознаку, проте цар подумав гак: «Розум

не дуже розумних людей сліпий до прояву реальності

Насправді ця подія — знак того, що вся земля буде мати

клеймо моєї особистої влади, і нехай прості люди тлума-

чать це інакше». Так, иодумки пригорнувши до себе вда-

чу, він розподілив поміж брахманами сотні селищ, ви-

мірявши їх поля тисячами плугів. Цілий день він провів

на тому ж самому місці, а коли настала ніч, запросив усіх

царів відпочити...

...Коли настав час вирушати, до царського табору з

кожної сторони почали прибувати різні вожді, У супро-

воді самок верблюдів, вершники на яких держали чаші із

золотим листям, вірні слуги, сидячи на внутрішніх міс-

цях, міцно тримали мечі, браслети дзеленчали на носіях

скриньок з бетелем, а позаду сиділи зброєносці із в'яз-

ками дротиків, до сідла ж були прикріплені списи, дро-

тики й шаблі. Попруги з обох боків сідла підтримували

подушки й місце для сидіння. Брязкіт від погойдування

!«ми ніжних браслетів доповнювали потріскуванням

Иімоиного каміння на прикрасах. До самісіньких колін

икривали накидки з тонкого фарбованою шовку... На

Пілонах воїнів були високі тюрбани, прикрашені коштом» -

!1<н

тими. Навколо них роїлися величезні хмари бджіл,

мких приманювало пір'я павичів, що прикрашало їхнє

по посси.

Кабінки на спинах їхніх слонів забруднилися під

•ІЙІ іривалої подорожі. Усі ніші світу були заповнені гор-

іііпішими воїнами, що не знали відпочинку... Небо дзве-

ніло від брязкоту золотих прикрас на сотнях коней з

криши Камбоджі, які весь час ставали на диби й гарцю-

ІЮЛИ Галас барабанів лунав у людських вухах... Гучно

виголошувалися імена славетних воїнів...

Коли зійшло благодатне сонце, було подано команду, і

царське військо вишикувалося в бойовому порядку. Піс-

пм невеличкої затримки цар виїхав уперед, верхи на сло-

ні. иуха якого хлопали під час руху, наче на підтримку

ЩОГО першого великого походу царя Харші задля під-

юрсння всіх частин світу. Чудова парасолька, встановле-

нії па бірюзовому пруті, випромінювала світло, наче

гоїщс під час сходу, і сяйво ІШЛОСЯ ВІД рубіна, що при-

»р ішав верхівку парасольки. На цареві був одяг з нового

шовку, м'якого, як достиглі фрукти... Його розкіш і ве-

>шч, здавалося, затьмарили навіть сонце, що тільки-но

ІІЙШЛО...

Іар вирушив, і луна від різних музичних інструментів

ширилася далі й далі, на всі чотири чверті неба, наче

кропіння небесних слонів, що вчинили метушню... Здава-

иоси, небо було налякане гуркотом срібних і золотих при-

йме на колісницях, до яких запрягли коней. Навіть сам

нпр був вражений силою свого війська, адже куди б не

Кинув свій погляд, всюди міг бачити армію, що вирушала

и похід з табору й заповнювала собою світ.

РОЗПОВІДЬ БУДДІЙСЬКОГО САМІТНИКА

ПРО НАМІРИ СЕСТРИ ЦАРЯ

...І коли я перебував у роздумах, одна з жінок шляхет-

ної зовнішності відокремилася від інших жінок і виру-

шила до мене, а потім упала на землю, схилила свою

олову, почасти сиву, до моїх ніг і вшанувала мене, об-

минаючи мої ноги своїми слізьми, що відображали сильні

ираждання її душі, і звернулася шанобливо до мене з

іакими словами: «Святий отче, монахи-пустельники за

своєю природою повинні надихати спокоєм і співчуттям

усіх живих істот. Послідовники святого Шак'ямуні

особливо володіють мистецтвом заспокоєння, буддисти

завжди готові співчувати людям, допомагати їм забувати

про своє горе. Завдяки релігії муні

в людей є можливість

досягнути ііпиого життя, в іншому світі. Люди кажуть,

1ЦО

немає в усьому світі засобу врятувати своє життя. Молоді

жінки — ось об'єкт для справжнього співчуття й жалю,

особливо, коли доля відвертається від них. Ось наша

пані, безпорадна після смерті свого батька, втрати

чоловіка, через відсутність брата, зникнення всіх інших

родичів, не маючи дітей, із відчаєм у серці, така мудра

звичайно, але зломлена ударами з боку своїх жорстоких

вороіів, змучена нескінченними блуканнями в лісі, з

душею, збитою з пантелику цими тривалими бідуван-

нями, що їй принесла триклята доля, не в змозі більше

злидарювати, відмовилася від своїх старих друзів, які на-

маїалися перешкодити їй в її задумі, хоча навіть подумки

вона раніше не наважилася чинити їм опір, залишила без

уваги друзів своєї юності, які також бажали відрадити її і

чия любов до неї була широковідомою та непорушною,

відштовхнула своїх супроводжуючих, які невтішно ридали

й намагалися умовити її, до чиїх слів вона раніше неод-

мінно дослухалася, — і зараз вона збирається до похо-

вального вогнища. Тож врятуйте її! Тільки така свята лю-

дина, як Ви, може віднайти належігу для цього випадку

пораду, використати всю свою майстерність, аби заспо-

коїти її навіть у такій жахливій біді!»

Коли вона, заливаючись слізьми, пояснювала своє про-

хання, я підняв її з землі і сказав: «О моя пані, все, що Ви

сказали, вірно. Але біді цієї шляхетної жінки не зарадять

мої слова, та все ж Ваше прохання не буде марним, і ми

врятуємо її, можливо, через певний час. Мій особистий

учитель нині зовсім близько, а він — наче другий Будда.

І тільки-но я перекажу йому всі обставини, він обов'яз-

ково прийде, сповнений як завжди співчуттям. Вш на-

ставить Вангу сестру на шлях мудрості за допомогою слів

великого Будди, які розсіюють туман печалі, а також за-

вдяки своїм особистим порадам, підкріпленим належни-

ми прикладами та священними текстами».

Щойно вона почула це, як знову впала до моїх ніг, із

проханням не гаятись. Тож я і поквапився, щоб розпо-

вісти моєму вчителю про цей жахливий випадок, який

загрожує життю багатьох безпорадних юних жінок.

Нарешті цар Харша зрозумів повний зміст того, що

сказав монах, хоча Ім'я його сестри не згадувалося жод-

ного разу; а слова самітника переривалися слізьми царя.

Іого розум потьмарився від лиха, розповідь про жорстокі

умови, в яких сестра прийняла подібне рішення, глибоко

ир.пила його, у вухах лунала жахлива новина, що її при-

ніс монах. Він звернувся до самітника з такими словами:

•< іштий отець, ця жінка —дійсно моя бідна сестра, така

ж нещасна, з таким же тягарем на серці, як у мене, я

міубив її, і вона змушена стати нещасною — ось що

дійсно промовляє моє розбите серце». Потім він сказав

розгубленому монахові: «Ходімо, святий отче, покажи

мені, де вона, поквапся, адже ми повинні зробити добру

справу, врятувати багато життів, і будь-якими засобами

досягти того, щоб моя сестра залишилася живою», —

сказавши так, цар власноручно вирушив на пошуки

сестри.

ОБИТЕЛЬ ЛІСОВОГО САМІТНИКА

...Цар промовив: «Десь неподалік від щюго місця має

Пуги шановний самітник». Запаливши світло, прополос-

кавши рот водою зі струмків, що збігали з верхівок гір,

шлишивши на привалі всю свою кавалерію, із серцем,

сповненим хвилюванням від наступної зустрічі зі святою

людиною, поклавши праву руку на плече свого поміч-

ника, цар пішки вируїтгив уперед, оточений лише кіль-

кома своїми васалами. А тим часом ліс змінився від су-

сідства коней, які своїм іржанням зустрічали схід сонця.

Та ось посеред дерев, неподалік від самтшцької оби-

телі, несподівано перед царевими очима постала цікава

картина. Він побачив багато буддистів з різних провінцій

у всіляких позах — вони лежали на подушках, сиділи на

схилах, відбивали поклони та відпочивали в затінку де-

рев, скрючившись біля їх великого коріння. Тут були

богомольці, втрачені для будь-якої пристрасті, джайни в

білому одязі (нгвєтамбари), жебраки (бхікшу або парів-

раджаки), крішнаїти (бхагавати), що вивчають традиційну

геологію (брахмачаріїш), аскети з вищипаним волоссям,

послідовники Капіли (вчення санкх'ї), локаятики

, учні

Канади

, дослідники шкетів Упанішад, ті, хто вірує у

Іюга — творця світу

, осягаючи чудові властивості ме-

талів, студенти, що опановують науку права, а також ті,

хто досліджує Пурани

, адепти жертвоприношення, для

якого потрібні сім священиків; знавці граматики, по-

слідовники панчаратрів

та інші; всі вони дотримуються

своїх думок і доказів, будять сумніви, зваживши, висува-