Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Після трапези скликали багато різних учених людей

які обговорювали вишуканою мовою найважливіші ии<

тання. Ввечері цар повернувся до свого тимчасового шн

лацу.

Лі —традиційна китайська одиниця вимі-

ру відстані. Приблизно дорівнює 0,5 км.

Корову індуси вважають священною тва-

риною, а тому ореол святенності поши-

рюється й на все те, що дає корова.

' Сангхарама — буддійський храм, моли-

товня.

Народ ху — один із дрібних етносів Пів-

денного Китаю.

Тобто не буддисти.

Шрамани (мандрівники, бродяги) — адеп-

ти аскетичних шкіл у системі традиційних

релігій Індії, до яких відносять і буддизм.

У системі традиційного індійською су-

спільства кшатрії являли собою спадко-

вий стан військових, брахмани — жерців.

Брахмадева (Ьрахма) — верховне божест-

ію індуїстської міфології, творець Все-

ВІТ

У- 1

Йдеться про варни (санскр. варна — колір)

— спадкові соціальні стани традиційного

індійського суспільства.

Мова йде про касти (джаті) — спадкові

страти традиційного індійського суспіль-

ства, система диференціації яких грунту-

валася, насамперед, на відмінностях в їх-

ній професійній діяльності.

Тріпітака (санскр. Тіпітака — «Три ко-

шики») — збірка канонічних текстів ор-

тодоксального буддизму.

Харшавардхана (Харша

606—646) — най-

моїушіший раджа (цар) держави Пуш-

пабхуті, останній індійський володар до-

ісламської доби, якому вдалося об'єднати

в межах єдиної індо-буддійської імперії

майже всю Індо-Ганзьку долину.

Мушлі каурі середньовічні індійці вико-

ристовували як дрібні грошові одиниці,

своєрідні «розмінні монети».

Лакх — сто тисяч.

Шашанка — правитель нівнічноіндійсь-

кого царства

ауда, яке за його володарю-

вання (кінець VI ст. — 30-ті роки VII ст.)

вело тривалу й виспижлипу <м>р<ш/1у і

державою Пушпабхуті за регіони'ІІ*м у IV

гемонію.

Авалокітеиівара — божество милосердя її

системі буддійської міфології.

Махараджа — великий цар.

Кумара — царевич, Шиладітья — сонце

доброчесності.

Принцип «не убий» буддизм завжди трак-

тував значно ширше від християнства й

періодично поширював не лише на лю-

дей, а й на все живе взагалі.

^Оіупа — різновид сангхарами.

Трон закону — своєрідна кафедра для про-

голошення релігійних проповідей.

^Камарупа — царство у Східній Ііщії.

Кумара-раджа — правитель Камарупи,

який визнав на початку VII ст. добро-

вільну залежність від Харші, за що мав

його особливу довіру.

"Тобто жерців буддійського та брахмансь-

кого культу.

Шакра — буддійський аналог брахмансь-

кого бога Індри (бога грому та блис-

кавки).

Брахма-раджа — див. Брахмадева.

Ш»

І ип

„нчко Шелі

утунг БІОГРАФІЯ СЮАНЬ ЦЗАНА

(УЙГУРСЬКА ВЕРСІЯ)

(Переклад з уйгурської

Л. Тугушевої)

...Коли вони наблизилися до воріт

палацу правителя Шиладітьї

цар разом з двадцятьма

видатними учнями — знавцями Закону

вийшов назустріч, повів їх до палацу, посадив.

Пригостивши всілякими вишуканими

стравами та напоями,

розсипавши квіти, музикою й танцями

він віддав їм пошану.

Цар сказав:

«У місті Каньякубджа на честь наставника в Тріпітаці

я склисту великий собор для того, щоб

священнослужителям п'яти держав Індії

та єретикам, що сповідують фальшиве вчення

він показав привабливу сутність

учення махаяни

та звів нанівець їхні зневажливі й дурні думки».

Прибули

...три тисячі свящеішослузрггелів,

досвідчених у махаяні та хінаяні

, єретиків,

брахманів і послідовників секти нірграіггха

прибуло дві тисячі чоловіків,

прибула тисяча священнослужителів

із монастиря Шріландаарама

. Крім того,

на місце збору прибули

всі благородні, що глибоко

знають граматику і тлумачення,

щедро наділені даром красномовства,

мають судження та переконання,

засновані на глибокому осяганні.

Правитель Шиладітья розпорядився

збудувати на місці

проведення собору

два великих павільйони,

аби встановити статую Будди

і розмістити тих, що зібралися...

Цар сказав:

«З тої пори, як я, Шиладітья, зійшов

на трон, став правителем, минуло

тридцягь років. Здавна

я дбаю про те,

щоб мої чесноти не переставали збільшуватися

та колишній причинний зв'язок (карма)

був подовжений. Ось тому

я, накопичивши майно, коштовності й перли,

підготував зручне місце для

спорудження майданчика в країні Праяга,

між двох річок

раз на п'ять років скликаю

брахманів і священнослужителів,

а також незаможних і бідних, безпорадних і знедолених,

самотніх і сиріт з усіх п'яти князівств Індії,

впродовж вісімдесяти днів без перерви

роздаю пожертви. Я п'ять разів у такий спосіб

ічмдавав пожертвування. І ось

у мене с намір зробити це вшосте.

Як прийшли на місце роздачі

пожерта, вони разом усі —

нш ценнослужителі та миряни

і клали майже 500 тисяч осіб...

іробили підношення Будді,

II другого дня — Сур'іг ,

третього —Махешварі ...

Впродовж місяця Харша роздав усі скарби та майно,

накопичені в державній скарбниці за п'ять років.

Іотім наставник у Тріпітаці, попрощавшись,

пішов. Уся община на чолі

і двома правителями проводжала його

і несла харчові пригаси в дорогу

впродовж 10 лі.

Як дійшли до місця розставання,

вони іцлувалися та проливали сльози,

і стогін їхній не стихав.

Шиладітья — друге ім'я царя Харші, яке

він отримав під час правління, що означає

в перекладі із санскриту «Сонце добро-

чесності».

Йдеться про вчення Будди.

Тріпітака (санскр. — «Три кошики») —

священний канон буддистів.

Єретиками Сюань Цзан називав брахманів

(послідовників традиційного вчення Вед)

і всіх інших небуддистів.

Махаяна — реформаторська течія класич-

ного буддизму.

Хінаяна — ортодоксальна течія класич-

ного буддизму.

Ніргрантха — одна із сект буддизму маха-

яни.

Шріландаарам — буддійський монастир

на півночі Індії.

Праяг (сучасний Аллахабад) — місце злит-

тя двох великих рік — Гангу і Джамни

Сур'я — бог сонця, якого традиційно

вшановувала царська родина.

Махешвара — одне з імен одного з най-

популярніших у традиційній Індії бот зни-

щення й відновлення Шиви, якого теж

завжди поважали в царській родині.

17 9—385

513

РЕКОМЕНДОВАНА

ЛІТЕРАТУРА

\ Ачаев Л. Б. О характере общественного строя средневе- \

\ ковой Индии // Очерки зкономической и социальной і;

\ истории Индии М , 1973 С 110—123. }

• Антонова К. А., Бонгард-Левин 1\ М.

}

Котовский Т. Г. \

\ История Индии. М , 1979 С 166—185. \

і Бонгард Левин Г. М. Древнеиндийская цивилизадия. М., \

І 1995. С. 148—170, 217. \

І Всемирная история зкономической мьісли: В 6 т. М., \

\ 1987. Т. 1. С. 271—281 )

і История Востока: В 6 т. М., 1995. Т 2: Восток в средние і

\ века. С. 137—146. |

І Кафаров Н. И. (ПалладиЙ). Путешествие даосского мо- \

\ наха Чан-чуня на Запад: Си-ю-нзи, или описание путе- \

\ шествия на Запад // Трудьі членов Российской лухов- \

і ной миссии в Пекине. СПб., 1866. Т. 4

і Кудрявцев М. К. Кастовая система в Индии. М., 1992.

і Куценков А. А. Зволюция инлийской каста. М., 1983. \

і Медведев Е. М. Очерки истории Индии до 13 века. М., і!

\ 1990. |

І Мюллер А/. Шесть систем инлийской философии / Пер.

\ с англ. М., 1995. С. 41—45. (

І Ольденбург С. Ф. Культура Индии. М., 1991. С. 156— І

і 165. І

І Осипов А. Краткий очерк истории Индии до 10 века. М., \

\ 1948. І

\ Серебржов И. Д Литературішй продесс в Индии 7—13 вв. Ц

і М., 1979. С. 4, 45—46, 52—59.

і Серебржов И. Д. Литераіурьі народов Индии. М., 1985.

І С. 71—74. ^

\ Страньї и народи Востока. М., 1972. Вьіп. 14. Индия: \

| страна и народ. Кн. 3. С. 168—188.

•

Ва%сИі

Р. С. їпсііа апсі Скіпа: А Тііоияапсі Уеагз оГ Сиііигаї І

Кеіаііош;. ВошЬау, 1950. Р. 52—80

Вапегуі 5. С. Зосіеіу іп АпсіеМ Ідсіїа. ОеШі, 1993.

І Р. 66—67, 119, 191—194.

І ВИаіІасНагуа Б. А ІЗісІіопагу оГ Ішііап Нізіогу. Уогк, \

\ 1967. Р. 106, 409—410, 424—425. \

\ Ьі

¥ип%

/ш. ТІїе ЬіГе оГ Н$иап-1$ап£. Рекіп£, 1959.

? ТЬе НІБіогу апсі Сиііиге оГ іЬе ІшНап Реоріе Ьогкіоп; \

\ ВошЬау, 1954. V. 3: ТІїе Сіаяісаі А^е. Р. 96—116.

МЕТОДИЧНІ

Щ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Історія середньовічної індійської циві-

м<

піци чітко поділяється на два етапи: доісламський, коли її

иїиток ґрунтувався на власних глибинних культурно-ци-

наційних підвалинах, тісно пов'язаних з канонами буд-

дизму й індуїзму, з санскритом як державною мовою; та

Ііинкретичний, індо-мусульманський, коли внаслідок арабо-

имських і тюрко-мусульманських вторгнень на більшості

іостану статусу панівної релігії набув іслам, а офіційною

м<

»иою діловодства, науки й культури стала новоперська

Марсі, або дарі).

Іемою даного семінарського заняття є комплексний аналіз

неповних царин суспільного життя Індії доісламських часів, і

я цьому вже полягає неабияка складність для історика. Річ у

їм,

що класична рафінована індійська цивілізація не виро-

Омиа власної історичної науки, що пояснюється особливос-

•мми релігійно-ідеологічної свідомості місцевого населення.

Ци завжди надзвичайно утруднювало буття індологів. Тому

імку неперевершену цінність для реконструкції соціальних

процесів у доісламській Індії мають свідчення іноземців,

особливе місце серед яких належить подорожнім записам

маветного китайського мандрівника VII ст., служителя Буд-

ди Сюань Цзана, що відвідав протягом 627—645 рр. Серед-

ню Азію та Індію. Проте, враховуючи, що Сюань Цзан був в

Індії іноземцем і тому не все з побаченого міг правильно

•розуміти й пояснити, дані його записів нагально потребу-

ють певної перевірки методом порівняльного аналізу. В

цьому нам допомагає знаменитий роман-ода придворного

иоота Бани, який теж був свідком абсолютної більшості

пписаних у його

«Харшачаріті»

подій. Та, використовуючи

і вір Бани як джерело, обов'язково треба враховувати мож-

ливу авторську тенденційність і схильність до раболіпного

перебільшення, виходячи з його статусу двірцевого літе-

ратора, який завдячує своїми матеріальними і моральними

щітками саме тому, кого славить у віршах.

Не повинно викликати суттєвих проблем у студента ви-

ичення господарсько-побутового життя середньовічних ін-

дійців, оскільки відповідь на це питання матиме переважно

констатуючий позитивістський характер. Акцентованої уваги

тд час аналізу документів потребують лише: багатогалузе-

иість і рівень розвитку господарського комплексу, визна-

чальна специфіка економічного життя класичної Індії у плані

мнйже цілковитої відсутності внутрішньої і надзвичайної ак-

іинності зовнішньої торгівлі, а також пов'язаних з цим особ-

ливостей співіснування в тих умовах міського й сільського

гоціально-економічних укладів. Органічним доповненням до

цих висновків може стати виклад етнографічно-побутових

ірадицій місцевого населення (одяг, їжа, житло тощо).

Фундаментально важливим для правильного розуміння]

всіх проблем, винесених на практичне заняття, є аналіз су- І

спільно-політичної структури доісламської Індії. Досліджую- Я

чи це питання, першочергову увагу слід зосередити на ос- 1

новних принципах, сутності й еволюції за доби раннього 1

середньовіччя традиційної варново-кастової системи (в по- і

рівнянні з давньоіндійськими реаліями), пояснити, тепер уже ]

з позиції цих знань, дивовижні особливості господарського

комплексу Індостану (досліджені під час розгляду поперед- І

нього питання), а також з'ясувати вплив цієї специфічно!

соціальної стратифікації на стабільність і структуру політич- 9

них інституцій у доісламській Індії, темпи технологічного й

інтелектуального розвитку країни, рівень морального та ма- 1

теріального комфорту населення.

Досить цікавим може бути аналіз сімейних відносин і

пов'язаних з ними морально-етичних основ суспільства, і

який знову ж таки не повинен здійснюватися відірвано від

матеріалу попереднього питання. І

Вивчення військової справи в доісламській Індії має

включати виклад структури та озброєння війська, принципів

його комплектації, секретів воєнного мистецтва та мораль-

но-психологічної підготовки вояків. І

Логічним завершенням заняття має стати висвітлення

правничої системи традиційної Індії. Це стосується основ

судочинства, класифікації злочинів і покарань, методів

профілактики правопорушень тощо. Обговорюючи питання,

можна підвести підсумок дискусії навколо відповідності

правничої системи доісламської Індії особливостям її со-

ціально-економічного та етнополітичного устрою, рівню

розвитку тогочасних технологій та специфічним властивос-

тям індійського менталітету.

Тема VIII

ІНДІЯ ПІСЛЯ ІСЛАМСЬКОГО

ЗАВОЮВАННЯ

(ЗА МАТЕРІАЛАМИ "ХОЖЕНІЯ

ЗА ТРИ МОРЯ"

АФАНАСІЯ НІКІТША

ТА "КНИГИ МАРКО ПОЛО")

• Характеристика джерел

• Господарське життя. Причини

економічної стагнації

• Побутові традиції

• Політичний устрій і соціальна

структура суспільства

• Етика та сімейні стосунки.

Ментальність населення

• Військова справа

• Релігійне життя.

Мусульмано-індуські відносини

• Кримінальна ситуація і судова

система

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ДЖЕРЕЛА

«Хоженіє за три моря» — подорожні

записки тверського купця-мандрівника

Афанасія Нікітіна (Офонаса, Микитина

сина), створені ним під час його торго-

вельної місії до Індії протягом 1466

(1468) — 1475 рр. (з перебуванням упро-

довж 1471—1474 рр. безпосередньо в Ін-

дії). Введене в науковий обіг на початку

XIX сг. зусиллями російських істориків

М. М. Карамзіна та П. М. Строєва, «Хо-

женіс...» сгало одним з найдавніших свід-

чень перебування слов'янина в Індії і має

досить високий ступінь інформативної

достовірності, оскільки грунтується пе-

реважно на особистих враженнях Афа-

насія Нікітіна від побаченого га почутого

ним самим. До специфічних рис джерела

належить його грубувата мова (бо автор

писав ці записки для себе, а не для дер-

жавного чи наукового використання). З

певною обережністю слід сприймати дея-

кі оцінкові характеристики Афанасія

Іікітіна, оскільки, будучи іноземцем, він

ставився до середньовічних індійських

реалій, передусім виходячи із православ-

но-християнських соціоетичних кате-

горій.

•Книга Марко Поло» — див. інфор-

мацію про джерела до теми II.

Афииасій Нікітін ХОЖЕНІЄ ЗА ТРИ МОРЯ

(ПОДОРОЖ ЗА ТРИ МОРЯ)

(Переклад зі староруської

В. Рубеля)

У рік 6983 (1475) отримав я записи

перського купця Афанасія, що пробув чотири роки в

Індії, куди (він) ходив, як пише, з Василісм Папіним. Я

рошитав, коли Василій ходив з кречетами послом від

поликого кня зя, і мені відповіли, що за рік до казансько-

|ч> походу (коли князь Юрій перебував під Казанню)

повернувся він з Орди і тоді ж йото під Казанню заст-

ролили. Якого року (Афанасій) пішов і коли повернувся

11 Індії та помер — того в записах не знайшов, — але

переказують, нібито помер, не дійшовши до Смоленська.

(і записи (він) зробив своєю рукою, а гості (закордонні

купці?) привезли його власноручні зошити до Москви

лякові великого князя Мамирєву Василію.

* * *

За молитву святого отця нашого, господа Ісуса Христа —

сина Божого, помилуй мене, раба свого грішного Афа-

насія Нікітіна сина.

Оце записав власне грінпіе ходіння за три моря: пер-

ше море Дербеїггське — море Хвалитське, друге море

Індійське — морс Гуидустанське, третє море Чорне —

море Стамбульське.

Пішов від Спаса святого златоверхого та з його ми-

лістю, від государя свого від великого князя Михайла

Борисовича Тверського та від владики Геннадія Тверсь

кого, і від (воєводи) Бориса Захар'їча.

І пішов Волгою донизу. І прийшов у монастир Ко-

лязін (Калязін) до Святої Трійці й до святих мучеників

Ьориса й Гліба. І в ігумена Макарія та у святої братії

благословився. І з Колязіна пішов на Углеч (Угліч), а з