Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Уїлеча відпустили мене привітно. І звідти пішов із Угле-

ча, і приїхав з іншою грамотою великого князя в Костро-

му до князя Александра. І відпустив (він) мене привітно.

І на Плесо приїхав вельми щасливо.

І приїхав я в Новгород у Нижній до Михайла Кісе-

льова та до митника Івана Сараєва, і вони мене відпус-

тили привітно. Але Василій Панін два тижні тому пов:і

міста проїхав, і я два тижні чекав у Новгороді в Ниж-

ньому Хасан-бека — посла татарського нгирваншаха, що

їхав з кречетами від великого князя Івана, а кречетів у

нього дев'яносто.

І поїхав я з ними на низ Волгою. І Казань ми проїхали

щасливо, нікого не бачили, і Орду ми проїхали, і Сарай

ми проїхали. І ввійшли ми в Бузань. Туг натрапили на

нас три поганих татарина та принесли нам брехливі вісті'

«Султан Кайсим підстерігає гостей у Бузані, а з ним три

тисячі татар». І посол ширваншаха Хасан-бек дав їм по

каптану й по полотну, щоб провели повз Астрахань. А

вони, погана татарва, по каптану взяли, але в Астрахань

царю вістку дали. І я своє судно покинув та з товаришами

своїми пересів на судно посольське.

Поїхали ми повз Астрахань, а місяць світить, і цар нас

побачив, і татарва нам кричала: «Качьма — Не тікайте!» А

ми того нібито не чули й утікали під парусом. За наш тріх

цар послав за нами всю свою орду. Наздогнали вони нас

на Боїуні та почали обстрілювати. І в пас застрелили

людину, а в них двох татар застрелили. І судно наше

менше на частоколі стало, і вони його взяли й негайно

розграбували, а мої дрібні манатки всі на меншому судні

знаходилися.

А ми на великому судні дійшли до моря, але в гирлі

Волги стало воно на мілину, і вони нас туг захопили й

веліли нам тягти судно назад угору до частоколу. А там

судно наше велике пограбували та чотири голови руські —

взяли, а нас відпустили голими головами за морс, вгору ж

нас не пропустили, щоб звістку не передали.

І пішли ми плачучи до Дербента двома кораблями; на

одному судні посол Хасан-бек і таджики та нас русаків

десять голів; на іншому судні — шість москвичів та шість

тверичів, та корови, та харч наш. А постала буря на морі,

і судно менше розбилося об берег. А гут с містечко Тархі,

і (деякі наші) люди вийніли на берег, а прийшли

кай-

таки

та людей (цих) усіх полонили.

І прийшли ми в Дербент, куди Василій дістався без

пригод, а нас — пограбували. І били ми чолом Василію

Папіну та послові ширваншаха Хасан-беку, що ми з ни-

рщм прийшли, аби потурбувалися про людей, яких кай-

Е§#ні полошиш під Тархі. І Хасан-бек потурбувався і їздив

|ИЙ

и>ру до Булат-бска\ І Булат-бек послав до ширванша-

К) і ко|Х)хода (повідомити): «Пане, судно руське розби-

НЦКЧ під Тархі, і кайгаки, прийшовши, людей полонили,

І і іопар їхній розграбували».

І ширваїпнах негайно послав до князя кайтаків —

* іМШіо шурина Халіль-бека — посла (сказати): «Судно роз-

I Лилося під Тархі, і твої люди, прийшовши, людей ио-

Піопили, а товар їхній пограбували. Так ти щоб, для мене,

людей до мене прислав і товар їхній зібрав, бо ті люди

І послані на моє ім'я. А яка буде тобі знадоба від мене, і ти

/<о мене пришлеш, і я тобі, своєму братові, не заважа-

' гиму. А ті люди йшли на моє ім'я, і ти б їх відпустив до

Мине доброю волею, заради мене». І Халіль-бек без пе-

ишпкод негайно відпустив усіх людей до Дербента, а з

/Іирбента відправили їх до ширваншаха в орду його —

коїтул\

А ми поїхали до ширваншаха в йот коїтул і били ми

Йому чолом, щоб нас пожалував, чим дійти до Русі. І не

/пні він нам нічого, мовляв, нас багато. І ми заплакали й

їхнійшлися хто куди: в кого що є на Русі —той пішов на

І'усь, а хто винен — той пішов куди його очі понесли, а

декотрі — залишилися в Шемасі, а інші — пішли до

І інки (Баку) працювати.

А я пішов до Дербента, а з Дербента — до Баки

(Ьаку), де вогонь горить невблаганний; а з Баки пішов за

море до Чебокара (Чапакура), і тут в Чебокарі жив я

шість місяців та в Сарі в Мазендеранській землі жив

місяць. А звідти (пішов) до Аміля (Амоля) і жив тут мі-

сяць, а звідти — до Дімованта (Демавенда), — аз Дімо-

іиміта — до Рея, де вбили Хусейна з дітей Алі онуків

Мухаммеда, який так їх (убивць Алі) прокляв, що 70 міст

розвалилися. А з Рея (пішов) до Кашепя (Кашана), і

перебував я тут місяць, а з Кашеня —до Наїна, а з Наїна

до Єзда, і тут жив я місяць, а з Єзда — до Сирчана

(Сирджана), а із Сирчана — до Тарома, де худобу году-

ють фініками ціною по чотири алтини за батман

. Л і і

Іарома (пішов) до Лара, а з Лара —до Бендери (Бои-

дорі). І є тут пристань Гурмизька (Ормузька) їв моро

Індійське, а парською мовою — Гундустанська дарін.

івідги йти морем до Гурмиза (Ормуза) чотири милі

А Гурмиз розташований на острові, і море покриши

Його двічі на день. І тут я зустрів перший Великдень, а

прийшов я в Гурмиз за чотири тижні до Великодня А

тому я міста не всі описав, що багато міст великих. А м

Гурмизі сонце буває спекотне, людину спалить. А в Гур-

мизі пробув я місяць, а з Гурмиза після Великодня пішов

я тавою

з кіньми за морс Індійське в Радуницю.

І йшли ми морем до Мошката (Маската) 10 днів; а від

Мошката до Дегу — 4 дні; а від Дегу — до Куірята<

(Гуджарата), а від Кузрята — до Конбата (Камбея), ві-

домого фарбою та лаком. А від Конбата йшли ми

авою

шість тижнів морем до Чювіля (Чаула) та прийшли на

сьомий тиждень по Великодню.

І с тут Індійська країна. Люди ходять усі голі, голову

не покривають і груди голі, а волосся в одну косу запле-

тене, і всі ходять пузаті, а діти щороку народжуються,

дітей у них — багато. А чоловіки й жінки — усі голі й усі

чорні. Я ж куди ходжу, так за мною людей багато, бо

дивуються білій людині. А князь їхній — фата на голові,

а інша на стегнах; а в бояр їхніх — фата на плечах, а інша

на стегнах. Княгині ходять — фата через плече обгорну-

та, а інша — на стегнах. А слуги княжі та боярські —

фатою стегна обгорнуті й щит і меч у руках, а дехто зі

списами, а деякі — з ножами, а декотрі з шаблями, а

інші — з луками й стрілами; усі голі й босі, але дужі й

волосся не голять. А жінки ходять — голова не покрита й

цицьки голі; а хлопчики та дівчатка до семи років ходять

голими з непокритим соромом.

А із Чювіля пішли суходолом і йшли вісім днів до

Палі — то індійські гори. А від Палі — десять днів до

Умрі — то є місто індійське. А від Умрі — сім днів до

Чюнеря (Джуннара).

(Володарює) тут індійський (хан) Асад-хан Чюнер-

ський (Джуннарський) — холоп мелік ат-туджара

. І

гримас він від мелік ат-туджара сім тем

(тобто 70 тисяч

війська. — В. Р). А мелік ат-туджар сидить на 20 гьмах

(200 тисячах війська. — В. Р.) і б'ється з кафарами

двад-

цять років, причому то йот поб'ють, то він багаторазово

б'є їх. Сам же хан Асад їздить на людях. А слонів у нього

багато й коней добрих багато, і людей хорасанців у нього

багато. А привозять їх (коней) із Хорасанської землі, ін-

ших — із Орабанської (Аравійської) землі, інших — з

Туркменської, а ішігих — із Чагатайської землі

, і при-

возять усе морем у ґавах — індійських кораблях.

І я гріипіий привіз жеребця в Індійську землю та з

Божою допомогою дійшов з ним до Чюнеря, і обійшовся

він мені у сто рублів. Зима ж у них настала з дня Трійці

А зимували ми в Чюнері, де жили два місяці. Щодня й

щоночі чотири місяці всюди вода й багнюка. Тими ж

мми в них орють і сіють пшеницю та рис, та горох, та

й«

г п тівне. Вино ж у них виробляють із (молока) великих

Гріхів, (іцо звуть) козі гундустанськими, а брагу виробля-

нні» і« татни

. Коней же годують горохом і варять кічірі з

11V

ром і з маслом та годують коней, та зранку іце дають

Ім шешні

. В Індійській же землі коні в них не водяться,

й їхній землі водяться іюли й буйволи, на них же їздять і

ушшр возять, усе роблять.

Місто Чюнерей (Джуннар) стоїть на кам'яній скелі,

цю ніким не зроблена, а Богом сотворена. І ходять на

і мру

(цілий) день (колоною) по одній людині: тісна доро-

а удвох пройти не можна.

В Індійській землі гості (купці) ставляться (на постій)

ми заїжджих дворах. Господині їсти гостям варять, і

иосгіль для гостей господині стелять, і сплять з гістьми.

(Якщо займаєшся з нею сексом — дай два жителя

І3

ницо сексу не маєш — один житель даєш, а багато тут

жінок живуть тимчасовим шлюбом — тоді секс задарма);

білих людей полюбляють.

Узимку ж у них (простолюд) ходить: (одна) фата на

югнах, друга — по плечах, а третя — на голові; а князі

II бояри одягають тоді на себе штани та сорочку, та кап-

ІІІІІ, та (одну) фату на плечі, та другою —оперезуються, а

іретьою — голову обкручують. (О Боже, Боже великий,

Іюже істинний, Боже благий, Боже милосердий!)

Л хан у тому Чюнері, коли дізнався, що я не бесер-

менин, а русин, — забрав у мене жеребця. І він мовив:

•Жеребця віддам і тисячу золотих дам, але перейди у віру

нищу — у віру Мухаммеда; а не перейдеш у віру нашу, у

міру Мухаммеда — і жеребця візьму, і тисячу золотих з

голови твоєї візьму». І термін визначив у чотири дні від

Успенського посту до Спасова дня. Але господь Бог зми-

лувався на своє поважане свято, не залишив мене гріш-

ного без милості своєї та не велів згинути в Чюнері з

поганими, бо напередодні Спаса приїхав скарбничий Му-

ха ммед-хорасанець, і бив я йому чолом, щоб про мене

(він) потурбувався. І він їздив до хана в місто й за мене

просив, щоб мене в (їхню) віру не навертали, і жеребця

мого в нього забрав та мені повернув. Ось таке юно,

Ііоже диво на Спасів день. А так, брати руські християни,

хи) забажає піти в Індійську землю — то полиш віру

спою на Русі, а вигукни (ім'я) Мухаммеда та йди в Гун-

дусганську землю.

Набрехали мені пси-бесермеїга, коли переказували, що

багато (в Індії) нашого товару, — а для нашої землі немає

нічого; увесь товар був тільки для бесерменської землі:

перець і фарба — то й дешево. Вони, бесермени, коші

возять морем і мито не платять, а нам — людям іншим Щ

провезти побори не дадупгь, бо мито чимале й розбійним

на морі багато. А розбійничають усе не християни,^

бесермени, а кафари поганої віри, що моляться кам'яним

ідолам, а Христа не знають і Мухаммеда не знають.

А на день Успіння вийшли ми із Чюнеря й пішли я

великого їхнього міста Бедерь (Бідар). А йшли ми Щ

Бедеря місяць, а від Бедеря до Кулонкеря (Кулонгірі)

п'ять днів, а від Кулонкеря до Кольберга (Гулбарги) М

п'ять днів. Поміж тих великих міст — багато інших міст}]

кожного дня по три, а іноді й по чотири міста проходили

скільки ковів

— стільки й міст. Від Чювіля (Чаула) до

Чюнеря (Джуннара) — 20 ковів, а від Чюнеря до Бедеря

40 ковів, а від Бедеря до Кулонкеря — дев'ягь ковів, як І

від Бедеря до Кольберга, —дев'яті» ковів.

У Бедері ж торгують на ринку кіньми й камкою

та

шовком, і всяким іншим товаром, та купують на ньому

людей чорних; а іншої на ньому купівлі немає. І товар усо

їхній гундустанський, а з їстівного — усе овочі, а для

Руської землі товару немає. А люди всі чорні, і всі злодії,

а жінки всі — шльондри та відьми, та таті, та брехня, та

зілля, яким господарів своїх морять.

В Індійській землі княжать усе хорасанці, і бояри всі —

хорасанці. А гундустанці — усі ніші: ходять перед хора-

санцями, що на конях. А інші всі — піші; ходять борзо,]

але всі голі й босі, та щит в (одній) руці, а в другій —|

меч, а декотрі — з луками великими та прямими і стрі-І

лами. А в бою їхньому все слони (вирішують). Піигих]

пускають попереду, а хорасанці (слідом) на конях та в

обладунках — і коні, і самі. А слонам прив'язують до

писку й до зубів великі мечі ковані по кентару

[Ь

(вагою),)

убирають їх в обладунки булатні та ще й зводять на них :

башти, і в (кожній) башті по 12 вояків в обладунках, і всі

з гарматами та стрілами.

Є в них одне місце — базар в Аланді, де шейх Ала |

ад-дін (святий лежить). Раз на рік на (цей) базар уся

;

країна Індійська з'їжджається торгувати, і торгують де-

сять днів. Від Бедеря — (туди) дванадцять ковів. Приво-

зять коней до 20 тисяч голів продавати, усякий (інший)

товар звозять. У Гундустанській землі — цей торг

кращий. Усякий товар продають і купують (у дні) пам'яті

шейха Ала ад-діна, а в руський (спосіб) — на Покрову

свягої Богородиці.

Є в тому Аланді птах гугук: вночі літає, кричить: «Кук- |

кук!», — а на котру хоромину присяде — так там людина ;

ЦНМ|»«' І зажадає хто (птаха) убити, на того в нього вогонь

Вірим вийде. А мамони

приходять уночі й хапають кур, а

Ннімум» (нони) у горах або серед скель. А мавпи живуть у

ІКі < и них князь мавпячий, що ходить з військом своїм.

Вдон» (їх) образить, вони всі князеві своєму скаржаться,

ІШії жи посилає на того (кривдника) свою рать, і вони,

р ЬмЖіювши до міста, двори розваляють і людей поб'ють.

А |ІЙІІ їхньої, переказують, дуже багато, і мова в них своя

І А дітей родять багато, та коли народиться хто ані в

І ІИіімої, ані в матір, вони тих лишають на дорогах. Декотрі

іумдустанці тих (мавпячих дітей) ловлять і вчать їх усяко-

му рукоділлю, а деяких продають, (проте тільки) вночі,

Іімй) не знали як назад утекти, а інших вчать (удавати із

' «*0о вуличних артистів).

Носна ж у них почалася з Покрови святої Богородиці.

Л ш два тижні після Покрови святкують (день) шейха

Лн.і ад-діна й весни, і святкують вісім днів. А весна три-

и»и іри місяці, гри місяці літо, та зима три місяці, і осінь

• |М1

місяці.

їхній Бедерь (Бідар) —столиця Гундустану бесермен-

• і.і.ого — велике місто, і людей (у ньому) багато вельми.

Л великому султанові — 20 років, тому (владу) тримають

Оонри, а князюють — хорасанці, і воюють усе хорасанці

г хорасанець-боярип мелік ат-туджар, так у нього двісті

пи яч раті своєї, у Мелік-хана — 100 тисяч, а у Фарат-

хина — 20 тисяч, і в багатьох (інших) ханів по 10 тисяч

иіііська. А із султаном 300 тисяч раті своєї виходить. А

•ом ля велелюдна, але сільські люди голі вельми, а бояри

добром сильні й дуже бундючні. Носять їх на ложах

срібних, та перед ними до 20 коней водять у золотій

іГІруї, а за ними 300 вершників на конях та піших вояків

Ш, та десять трубачів, десять барабанщиків і 10 сопіл-

карів.

А як виїжджає султан з матір'ю та дружиною на полю-

вання, так із ним людей на конях 10 тисяч, а піших —

30 тисяч, та слонів в обладунках позолочених виводять

двісті, а перед ним 100 трубачів та 100 танцюристів, та

коней простих (без вершників) у золотій збруї — 300, та

мавп за ним сто, та наложниць сто, яких гауроками

називають.

У султановому палаці сім брам, а на брамах сидять по

сіх) вартових і по сто писарів кафарів. Хто пройде (у

ворота) — вони записують, і хто вийде — вони запи-

сують. А іноземців у град не пускають. Палац же його

(султана) — чудовий вельми, усе різьба й золото прикра-

шають, і останній камінь —різьбою та золотом порозпи-

суваний вельми чудно. Та на дворі в нього — різні ио-І

судини.

Вночі місто Бедерь сторожує тисяча підпорядкованих

кутовалу

вартових, що їздять на конях в обладунках, та

в усіх по смолоскипу.

А свою жеребця я в Бедері продав. Годував я його рік,

а отримав за нього багато — 68 футунів

. У Бедері ж змії

вулицями повзають, а довжиною вони у два сажні. При-

йшов я в Бедер на Пилипів піст із Колунгеря (Кулонгірі)^

а жеребця продав на Різдво. І пробув тут у Бедері до

Великого Посту. І познайомився тут з багатьма індусами^

і розповів їм про віру свою, і дізналися (вони) про мене,

що я не бесерменин, а віри Ісусової християнин, а ім'я

мені — Афанасій, а по-бесерменськи ім'я мені — ходжа

Юсуф Хорасані. І вони теж не стали від мене ані в чому

таїтися: ані в їжі, ані в торгівлі, ані в молитві, ані в інших

речах, і жінок своїх не стали ховати.

Розпитував я про їхню віру теж, і вони розповідають:

віруємо в Адама, а бути

, кажуть, — то є Адам і весь

його рід. А всіх вір в Індії — 80 і чотири віри, і всі

вірують у бута. А віра з вірою не п'є, не їсть і не одру-

жується поміж собою. А їдять різні (віри) і баранину,

і кур, і рибу, і яйця; а воловину жодна віра не їсть.

У Бедері пробув чотири місяці, а від Бедеря умовився

з індусами піти до Первоті (Парват), де їхня бутхана

, —

то їхній Єрусалим, як у бесерменів Мекка. Ішов з інду-

сами до бутхани місяць. Торг біля тої бутхани — п'ять

днів (триває). А бутхана та — дуже велика, камінь з

пів-Твері, і вирізьблені на ньому діяння бугові, а на два-

надцята вінцях навколо нього вирізьблено, як бут чудеса

творив, як приходив до них у багатьох образах: перший—

у людській подобі з'являвся; другий — людиною, а з

носом слонів; третій — людиною, а з виглядом мав-

пячим; а четвертий — людиною, але з подобою лютого

звіра; і все з'являвся їм з хвостом. (Він) вирізьблений на

камені, а хвіст з сажень (довжиною) через нього (пере-

кинутий).

На свято бутове з'їжджається до бутхани вся країна

Індійська; і біля бутхани голяться, старі й молоді, жінки й

дівчата. А збривають на собі все волосся — і бороди, і

голови, і хвости. Та йдуть до бутхани. І з кожної голови

беруть на буга по дві шешкенґ мита, а з коней — по

чотири фути. А з'їжджається до бутхани всіх людей не-

зліченна кількість — (20 тисяч лакхів

, а буває часом і

сто тисяч лакхів).

Оутхані ж бут вирізьблений із чорного каменю, дуже

лмкий, та хвіст через нього перекинутий, та руку праву

^ЯІІІІНІ) високо й простягнув и як Юстініан цар Царе-

Ірйлс ький, а в лівій руці в нього спис. А (із одягу) нічого

ІІ*« ми>му немає — тільки на стегнах пов'язка, а лице —

Мімніиче. А інші бути —голі, немає (на них) нічого, (зад

ін> прикритий), і жінки бутові голими вирізані, ІЗ соро-

мом і з дітьми. А перед бугом — віл стоїть вельми

Иі'микий, вирізьблений із чорного каменю й весь позоло-

ЦІЧІИН. А цілують його в копито та сиплють на нього

Киї ги;

і на буга теж квіти сиплють.

Індуси ж ніякого м'яса не їдять: ні яловичини, ні

(Нір.шини, ні курятини, ні риби, ні свинини, хоча свиней

\ них вельми багато. їдять же двічі на день, а вночі не

Іднть і ні вина, ні сити — не п'ють. А з бесерменами не

и'Ють, не їдять. А їжа їхня погана. А один з одним не п'є,

№ їсіь, навіть з дружиною. А їдять рис та кічірі з маслом,

Ііі трави різні їдять, а варять з маслом і з молоком; і їдять

ую правою рукою, а лівою ні за що не візьмуться. А ніж

Ції беруть і ложки не знають. А в дорозі, щоб кашу

Ції рити, у кожного по горщику. А від бесермеиів прихову-

ються, аби не подивився ані в горщик, ані в їжу. А тільки

подивиться бесерменин — ту їжу не їдять. Тому, коли

їдять, декотрі прикриваються хустиною, щоб ніхто їх не

снічив. А як поїли й перед тим — обмивають руки й ноги

І рот ПОЛОЩУТЬ.

А намаз їхній — на схід, по-руськи. Обидві руки

піднімають високо та кладуть на тім'я, та лягають ниць

і пі землю, та весь на землі простягнеться — то їхні пок-

лоии. А як їсти вони сідають, обмивають руки й ноги та

Ют

прополіскують. А бутхани їхні — без дверей, спрямо-

ішиі на схід, і бути на схід (лицем) стоять. А хто з них

Номре, так вони тих спалюють і попіл висипають на воду.

А як дитя в жінки народжується, так роди приймає чо-

ловік, і ім'я синові дає батько, а мати — дочці. А добрих

звичаїв у них немає, і сорому не знають. Пішов або

прийшов (хто) — вони кланяються по-чернечому, обома

руками до землі доторкаються, але не говорять нічого.

У Перваті (Парваг) же до свого бута їздять на Великий

піст. То їхній Єрусалим. У бесермен — Мекка, у русичів —

Єрусалим, а в індусів — Перват (Парват). А з'їжджаються

всі голі, лише на стегнах хустина; і жінки всі голі, тільки

па стегнах фата; а інші (жінки) у фатах, а на шиях перлів

багато і яхонтів та на руках золоті обручі й персні. (Бог

свідок!) А всередину до бутхани їздять на волах, а у вола

роги мідлрю окуті та на шиї в нього триста дзвоників, та

копита міддю підкугі. А тих волів називають аньне.

Вола індуси звуть батьком, а корову — матір'ю. Ми

кізяках (їхніх) печуть хліб та їжу собі варять, а попелом

тим знаки на обличчі, на чолі та по всьому тілу малюкУГЙ

У неділю та в понеділок ідять один раз на день. (А шлю*

в Індії багато, тому дешеві (вони): якщо секс маєш —дшГ

жителя; а хочеш гроші на вітер пустити — алтин (шість)

жителів дай; так тут заведено. А раби й рабині — дешеві:

чотири

фуни

— вродлива, а дуже вродлива, чорна-пре-

чорна й маленька наложниця — п'ять фун — гарна!)

Від Перваті приїхав я в Бедер за п'ятнадцять днів до

бесерменського

улу багря

Коли Великдень й воскресін-

ня Христове — не відаю, але за прикметами гадаю, що

християнський Великдень буває на дев'ять чи на десять

днів раніше від бесерменського

баграма.

Немає зі мною

нічого, ніякої книги; хоч книги ми із собою з Русі взяли,

однак коли нас пограбували, так і їх забрали, і підзабув я

віру християнську. Свят християнських —ані Великодня,

ані Різдва Христова — не відаю, і (пісних) середи та

п'ятниці — не знаю. Але поміж поганих різних вір пере-

буваючи, молився я тільки Богу-вседержителю, творцеві

неба й землі, а іншого ніякого не прикликав: «(Бог істин-

ний, Бог великий, Бог милосердий, Бог милостивий,

всемилостивіший, всемилосердніший.) Бог єдиний — то

цар слави, творець неба й землі».

А йду я на Русь (і думаю, що загинула в мені руська

віра). Прийшов місяць березень, і почав я посгитися з

бесерменами в неділю, і постався місяць, м'яса й нічого

скоромного, ніяких страв бесерменських не їв, а їв я двічі

на день хліб та воду (і з жінкою не лягав). Та молився я

Христу-вседержителю, що створив небо й землю, а іншо-

го (бога) ніяким ім'ям не прикликав: (Бог-господь, Бог

мил остивші, Бог милосердий, Бог великий, Бог — цар

сйави, Бог-творець, Бог всемилостивіший — усе це ти,

Боже).

А від Гурмиза (Ормуза) до Галати (Калхати) морем іти

десять днів, а від Галати до Дега — шість днів, а від Дега

до Мошката (Маската) — шість днів, а від Мошката до

Кучзрята (Гуджарата) — десять днів, а від Кучзрята до

Камбата (Камбея) — чотири дні, а від Камбата до Чювіля

(Чаула) — дванадцять днів, а від Чювіля до Дабиля (Даб-

хола) — шість днів. Дабиль — це остання пристань у

Гундустані. А від Дабиля до Келекота (Кожикоде) — 25

днів, від Келекота до Сіляну (Цейлоіту) — 15 днів, а від

Сіляну до Шаїбата (Шабата) — іги місяць; а від Шаїбата

до Певгу (Пегу) — 20 днів, а від Певгу до

Ніну

й до

Мачіпу

— місяць іти, і ввесь шлях морем. А від Чіну до

ШПИК) йти суходолом шість місяців, а морем — чотири

№мці іти (пошли нам, Боже, у дорозі дах).

Гурмиз же — пристань дуже велика, з усього світу

ШОДи н ньому бувають, усякий товар у ньому є: що в

Кьому світі водиться — те в Гурмизі все є. Миго ж

рніико, з усього (товару) десяту (частину) забирають.

Клмбат (Камбей) же — усьому Індійському морю

Пристань. А товар у ньому всілякий виробляють:

стані

та

ПРі треді,

та кіндяки, та фарбу піл вироблюють, та во-

|§ІТЬСЯ в ньому лак і ахік, та лон

Дабиль (Дабхол) — теж пристань дуже велика, куди

приводять коней з Місюрю (Єгипту) й Арабстану (Ара-

вії), із Хорасану, Туркестану й Нешстані (Бендер-Орму-

II?). Звідти суходолом ходять до Бедеря (Бідара) й Кель-

Оорів (Гулбарги) — (дорога займає) місяць.

І Келекот (Кожикоде) — пристань усього Індійського

моря. Не дай, Боже, ніякому кораблю його проминути:

ги) його не побачить, той морем поздорову не пройде. А

іюдиться в ньому перець та імбир, та квіти мускату, та

мускатний горіх, та каланфур

— тобто кориця, та

гвоздика, та пряного коріння в ньому багато родиться. І

цеє в ньому дешеве. (І рабів та рабинь — багато, гарні й

чорні.)

А Сілян (Цейлон) — Індійського моря чимала нри-

гань. Лежить там на горі на високій баба

Адам, а коло

и>ї гори є каміння коштовне: рубіни їв фатіси, та білі

лгати, та гранати, та кришталь, та сумбадсг. І слони ро-

дяться, а продають їх (по росту) ліктями, і корицю прода-

ють на вагу.

А Шабатська пристань Індійського моря — дуже ве-

лика. А хорасанцям (тут) платню дають по тенке

за

день, і великому — і малому. А як хорасанець у Шабаті

одружується, так князь шабатський дає тисячу тенке на

жертву та платаю дає по 50 тенке щомісяця. І родиться в

Шабаті шовк та сандал, та перли, і все дешево.

А в Пеіу теж пристаней чимало. Живуть там дервіші

індійські, а водигься — каміння коштовне: рубін та

яхонт, та карбункул, а дервіші те (коштовне) каміння

продають.

А Чінська й Мачіиська пристань дуже велика. Вироб-

ляють гам фарфор і продають його на вагу, (що) дешево.

А жінки їхні вдень сплять із своїми чоловіками, а вночі

ходять спати з купіідош-нюземцями і сплять з ними, і

дають вони іноземцям платню та приносять смачігу їжу й

вино солодке із собою і поять та годують гостей, щоб її

(жінку) — кохав. А гостей полюбляють — людей білих,