Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

ЦАРСЬКИЙ ТАБІР ЗУСТРІЧ БАНИ З

ЦАРЕМ ХАРШОЮ

Як минули перші три голини дня, цар, за звичаєм,

приймав їжу та відпо*гивав. Зробив те саме й Бана, а

потім разом із Мекхалакою не поспішаючи вирушив до

воріт царської резиденції. Дорогою він побачив багато

царів-васаяів, що зібралися тут. А на дворі біля воріт було

темно від цілого натовпу слонів: одні з них гордовито

несли тюрбани, на інших були начіплені барабани; дея-

ких надіслали цареві як данину чи подарунок, ішиих при-

слали лісники царських заповідників, де було багато сло-

нів, деяких було приведено на честь першого візиту до

царя, інших — надіслано різними посольствами, чи по-

даровано правителями якихось далеких поселень, чи то

запрошено для участі у спектаклях із показом баталій;

взятих силою, чи забутих; готових до завоювання всіх

сторін світу. Вони були наче гори, що утворюють міст

через океан; всі були прикрашені прапорцями, накид-

ками, мушлями та браслетами...

Здавалося, що двором проходять хвилі — від руху

коней, які у своєму гніві наче намагалися досягти неба і

вступити в змагання з кіньми соняшюї колісниці. Вони

були прикрашені візерунками та кільцями й нібито мали

крила та були надіслані протистояти коням самого Індри

своїм голосним іржанням...

В іншій частині двору було багато верблюдів, також

надісланих у подарунок, то повернутих назад до царсько-

го двору, всі — кольору дубленої шкіри, наче щоки мав-

пи, їхній вигляд нагадував вечірню спеку, прикрашену

зірками; роти їхні з чотирьох сторін були увішані чере-

пашками — ніби розповідали про дороги, які вони подо-

лали, а вуха були прикрашені червоними квітами, тож

нагадували поля, встелені червоними лотосами...

У таборі перебувало багато ворожих господарів, узятих

у полон... Вони постійно запитували у слуг та різних

придворних людей, що проходили повз них постійно з

усілякими завданнями: «Добра людино, чи станеться це

сьогодні? Чи буде великий цар давати аудієнцію сьогодні

в залі після обіду? Чи може він вийде на подвір'я?» Так

минав день за днем, сповнений надією на зустріч з *маха-

раджею.

Були тут й інші царі, які прибули за власним бажан-

ням, щоб відчути велич великого махараджі; вони при-

були з різних країн і тепер чекали на ту мить, коли

цмич

V и»

його нарешті побачити. Сиділи тут також різні

Кип люди: джайни, ацхати, монахи-йхжшу, прихильни-

ки Шини, брахмачаріни ; представники кожної землі, святі

Ктми

кожного лісу, що сягав берегів океану, були тут і

ІМн манці інших країн...

Іареиггі брамник сказав Бані: «Ходімо, зараз ти змо-

іи» ні побачити на власні очі нашого великого господаря!»

Почувши ці слова, Бана ледь зміг підвести вгору свої очі,

цю розглядали прикрашені щоки царського слона й були

ікнім» закриті від солодких пахощів, та прослідував но до-

ці» іі,

яку вказував воротар, пройшов через три двори, в

мк их

було безліч царів-васалів, і нарешті, в четвертому

ІіоОачив махараджу Харшу, що сидів на невеличкому май-

/шмчику перед павільйоном, в якому давав аудієнції після

прийняття їжі. Трохи далі від нього стояли слуги: виши-

куііані в одігу лінію, стрункі, зростом кожен з них був

Оли іько шести футів, світлошкірі, як квіти карнікари,

Лобре озброєні, а за походженням із старих родгаї; усі

їм ній нагадували золоті колони. Поруч з царем розміс-

ім лися його фаворити. Харша сидів на троні, зробленому

каменю, ясного, як перли, омитому сандаловою водою,

ін кравому, як повний місяць, із поверхнею, холодною,

наче галий сніг. Тіло своє цар обпирав з одного боку

ропу на руку, тож здавалося, що він відпочиває і розва-

житься із своїми васалами під сяючим балдахіном. На

іілі в нього була безліч прикрас, від яких відходило

яскраве проміння, як на озері, прекрасному в сезон спе-

ки, з водою, повною заплутаних грон довгого м'якого

коріння лотоса, тож здавалося, що цар весь створений із

час гичок сві

тла.

Він був під захистом богині царської

цдачі, що розкрила йому свої обійми та віддала йому всі

шаки царської влади, подолала його опір і примусила

сісти на трон, незважаючи на те, що він колись присяг-

ну вся стати пустельником і не відмовився від свого рі-

шення, твердий, наче лезо клинка, прив'язаний до свого

обов'язку страхом за невідому поведінку царів, сповне-

ний правди, пов'язаний з іншими правителями, котрим

пін обіцяв свою підтримку, і які чекали з повагою на його

справедливість.

Своїм довгим поглядом він наче пронизував повітря

га намагався перевірити, що було, а чого не було зробле-

но правигелями різних сторін світу, а в той час як сонце

чокало його дозволу підіїятася, оскільки його проміння

відпочивало за лавою для ніг царя і його підтримували

дорогоцінні царські ступні; день творив свій кругообіг

навколо нього, в той час, як чисте повітря було прониза-

не ароматом його прикрас; пін закипав від гніву, коли

гори не схилялися перед ним, і тоді він був схожий на

океан у всій його красі, білий, як сандалове дерево, »

гарячою піною...

Побачивши царя, відчувши водночас запрошення на

іспит, переповнений почуттями, з обличчям, вкритим му-

рашками від побожного страху, зі сльозами насолоди на

очах, Бана зупинився подалі і з посмішкою дивування

намагався зважити побачене: «То це і є махараджа Шрі

Харша, справжнє поєднання всіх доблестей, шляхетний

за народженням, з чудово дібраним ім'ям

, господар усіх

земель, що омиваються водами чотирьох океанів, який

втішається всіма плодами стовпу Брахми — світу, той,

що своїми перемогами перевершив усіх царів стародавніх

часів. Завдяки йото появі земля нарешті отримала справж-

нього царя!»...

Коли ж цар побачив і почув Бану, він стрясаючи по-

вітря голосом, глибоким, як ричання лева в печері серед

гір, спитав: «Чи це і є Бана?» І брамник відповів йому:

«Саме так, як наказала Ваша Світлість, це він». «Я не

буду бачитися з ним, аж доки він не віддасть належної

шани й поваги», — сказавши так, цар змінив дорого-

цінний погляд свого ока, чия зіниця затремтіла й посуну-

лася до краю ока, наче колихання завіси з білого та чор-

ного шовку, і звернувшись до одного зі своїх фаворитів,

сина царя Мальви, прорік: «Він — справжній розпус-

ник!» І в ту мить, як усі присутні затихли від цієї неспо-

діваної промови царя й мовчазно чекали, що буде далі,

Бана наважився відповісти: «О мій господаре, чому ти так

називаєш мене? Адже ти не знаєш мого справжнього

характеру, а лише слухаєш інших, і мудрість твоя потер-

пає від цього! Звичайні люди завжди навмисно ведуть

прикрі розмови, та великі світу мають бачити справжній

стан речей. Ніколи ти не зустрів би мене так упереджено,

якби не всі ці претензії до мене! Але ж я — брахман,

народжений у славетному роді Ватс'яяпів. Коли приходив

час, зі мною вчасно здійснювали належні церемонії, по-

чинаючи від пов'язування священного шнура

; я ретель-

но вивчав Веди, і наскільки було це можливим, слухав

науку шастр , з моменту свого весілля я став старашіим

господарем, то навіщо називати мене розпусником?

Дійсно, в моїй юності траплялися безглузді вчинки, яких

я не можу заперечити, та моє серце сповнене тепер каят-

тя й жалю з цього приводу. І зараз, коли Ваша світлість,

мудрий, як сам Булда, хто регулює права всіх каст і уп-

равляє ними, ніби сам Ману

, хто карає розумно, як сам

Нм»»' . хто управляє всією землею, омитою водами семи

(МІНІМІН і тримає на собі всі континенти, наче гірлянду, —

рн> може без страху наважитися поводити себе легковаж-

мо м.і свій розсуд, розпутно?»...

Про себе ж Бана подумав: «Цар Харша — дуже ми-

Чіи іииий, і він все ж таки .зацікавився мною, і хоча він

бум досить роздратований, що природно, зважаючи на

Мгкоїшжну мою поведінку в молоді роки, проте він добре

Ійкт «шився

до мене, а інакше він нізащо не подарував би

МІИІІ пудіенції...»

Дійшовши такого висновку, наступного дня Бана по-

ИИііум царський табір і вирушив додому, і залишався там

»ч»ид своїх родичів та друзів, доки цар не пізнав його

•

іфлажньої натури й не змінив свого ставлення до нього.

Іи

ц|

Бана здійснив візит до царського дому, і тепер на

декілька днів він отримав від царя вищий ступінь бла-

ІМоління та відчув на собі його любов, приязнь, доброту

І! державну мудрість.

ВЕСІЛЛЯ ЦАРІВНИ РАДЖ'ЯШРІ

Одного дня цар Прабхакаравардхана, стоячи на даху

гірського сералю, почув пісню, яка могла б стосуватися

німого царя:

В їхні час, як хмари вироегають, минаючи сезон дощів,

Дочка турбує батька, як річка — свої береги,

І кидас його у вирій хвилювання.

Іочувши такі слова, цар розпустив слуг і звернувся до

гімн і дружини з такими словами: «Цариця, наша люба

Г.ічж'ящрі виросла, тепер вона — молода жінка. Думи

Про неї, її шляхетні риси ані на хвилину не покидають

мого серця. Адже тільки-но дівчина досягає зрілості, її

ІМІЬКО потрапляє до полум'я постійного болю. її розквіт

мїьмарює моє серце, наче хмари — день. Який закон

може пояснити, чому діти, народжені з нашого тіла, яких

МИ нииестили своїм диханням, яких ми ніколи не поки-

немо, мають залишити нас, їх забирає несподівано якась

ІН'Шайома нам людина?.. Та що вдієш? Незважаючи ні

ті що, господар дому має йти своєю дорогою в цьому

ІН і і.

Наречений, якого ми оберемо для своєї дочки, по-

мииен володіти багатьма прекрасними здібностями, та для

шляхетної родини найпершою з них є мудрість. Тепер на

чолі всіх правлячих домів стоїть рід Маукхаріїв

, перед

мким, наче перед стопами самот Шиви, схиляється весь

світ. Гордістю цього царською роду є старший син царя

на ім'я Грахаварман, що не поступається своїми якос-

тями доблестям свого батька. Цей царевич, наче бог пла-

нет, що сиустився на землю, зараз просить руки нашої

дочки. 1 якщо Ваша милість не проги, я пропоную пода-

рувати йому нашу кохану доньку».

Цариця, очі якої були повними сліз, а серце перепов-

нювала любов до дочки, так відповідала на слова свого

чоловіка: «Ваша величносте, мати для дочки — це не

більше, ніж просто няня, яка її виходила. І лише батько

може вирішувати питання про її заміжжя. На жаль, лю-

бов до дочки й любов до сина має певні відмінності. Мій

господар лише знає, як довго ще життя нашої дочки

залишиться турботою тільки для нас».

Прийнявши рішення щодо заміжжя царівни, цар пос-

лав за своїми синами, щоб ознайомиш їх зі своєю про-

позицією. Потім, у день найсприятливішого знаку, в при-

сутності всього царського оточення, він полив святою

водою руки посланця царевича Грахавармана, який при-

їхав перед весіллям з дорученням від свого господаря.

Місія Грахавармана в радісному настрої відбула додо-

му, а царський двір почав готуватися до весілля, і всюди

відчувалося збудження, щастя й благодать. Весь світ при-

крашав себе бетелем

, парфумами, квітами, які наче си-

пала чиясь щедра рука. З кожної країни прибували ар-

тисти, відомі своєю майстерністю. Під наглядом царської

варти до столиці прибували цілі села, що тягли за собою

різні подарунки. Від багатьох царів прибули посланні з

дарами. Царські фаворити були зайняті тим, що прий-

мали й розмішували різних родичів, які прибули на ве-

сілля, отримавши запрошення. Шкіряних справ майсіри,

задоволені й трохи чумні від випитого вина, розмахували

барабанними паличками, час від часу із силою били у

святкові барабани. Ступки, товкачі, інший посуд оздоб-

лювали розтертими пахощами. З кожного боку з'явля-

лися веселі групи мандруючих артистів, вони заповню-

вали подвір'я, в кожному з яких було встановлено зобра-

ження Індрані

. Теслярі, вдягнені в білий одяг, прикра-

шені білими квітами, змащені мазями, встановлювали ве-

сільний вівтар. Робітники за допомогою сходинок, із щіт-

ками в руках, пилом від штукатурки на плечах, відчи-

щали до самої гори стіни палацу. Цілі потоки шафранової

води, здавалося, вмивали зараз ноги всієї нації. Подвір'я

царського палацу було наче живе море — повне слонів та

коней, які насували до весільних подарунків. Натовп

астрологів вираховував характеристики різних подій, що

МІІЛИ иідбутися. Резервуари з крокодилами із водою, оз-

ціи> ги

іи>н> пахощами, наповиили безліч ставків. Над тера-

иіми роздавався гуркіт молотків золотих справ майстрів.

Ні робітників сипався пісок щойно збудованих стін. Гру-

ми майстерних художників малювали сприятливі сцени.

НГіЛІЧ скульїгюрів робили з глини фігурки риб, черепах,

Крокодилів, а також — зображення кокосових горіхів,

|МК:ІІИІІ та бетелевих дерев. І навіть царі, підперезавшись,

нммшли для себе справу в роботах по прикрашанню,

і Приймаючи це як завдання свого володаря —викладали

їм підлозі мозаїку з квітів або допомагали у встановленні

шкільної платформи...

Махарані Яшоваті

була єдиною, хто в цьому святко-

вому хвилюванні мала поділити себе: її серце, як завжди,

Йуло з чоловіком, її зацікавленість — з нареченим, її

мюСюв — із донькою, її увага — із запрошеними на

іюеілля жінками, її розпорядження — зі слугами, рухи її

11 на

доповнювали її емоції, її очі були напруженими від

поглядання за всім, що коїлося навкруги, її задоволення

Передавалося святу. Махараджа час від часу посилав за

і моїм майбутнім зятем верблюда й коней, і хоча наного-

тні були вірні слуги, які уважно дивилися на нього,

иях)ві виконати будь-який наказ, він власноручно робив

усе погрібне з допомогою лише двох своїх синів...

Аж ось до махараджі привели гарного молодого чоло-

иіка, і слуги сказали: «Ваша величносте, це —хранигель

і криньки з бетелем, на ім'я Паріджатака, з оточення наре-

ченого, який прибув аби підгвердиги його присутність».

(ар ввічливо запросив посланця, підкреслюючи свою при-

хильність до нареченого. Стоячи трохи далі, він спитав:

•Юначе, чи все гаразд у Грахавармана

?» Почувши цар-

гі.кий голос, посланець зробив уперед декілька кроків,

є клав

руки і, з повагою схиливши до землі голову, сказав:

-Дякувати богам, з ним усе гаразд і він надсилає з ве-

ликою шаною найкращі вітання Вашій величності». При-

хід Паріджатаки підтвердив новину про прибуття кортежу

нареченого, тож надавиш посланцеві належну до випадку

гостюгність, махараджа відіслав його з таким повідом-

ленням для його господаря: «О першій годині ночі будьте

готові, бо не повинно статися ніякого нещастя тієї миті,

аби загримати початок весільної церемонії».

Чітко у визначений час з'явився кортеж нареченого.

Попереду бігли без зупинок із сяючими смолоскипами,

оздобленими золотом, цареві слуги. Обрій вкрився натов-

пом коней, які, здавалося, своїм іржашіям відповідали

коням з проколотими вухами з царської стайні в столиці.

Безліч слонів з вухами, прикрашеними кільцями, що

лихалися під час руху, з парадними золотими прикра

сами, з яскравими кабінками та дзвониками на спина*!

наче намагалися прорізати темряву місячної ночі. Сам^

наречений височів на слоні, чис чоло прикрашали візо

рунки з перлів, і здавалося сам бог ночі їхав через східлг

небо. Навколо нього стояв страшенний галас, який вчи-

нили танцюючі артасти, своїм гомоном вони привернули

увагу різних птахів, і немовби весна прийшла до гаю,

Ціла низка світильників із духмяним маслом робила світ

навколо жовтим та сяючим, ніби хтось розсипав хмару

шафранового порошку...

...Тільки-но кортеж наблизився до царських воріт, ма-

хараджа та його сини разом із своїм почтом пішки вий-

шли зустрічати нареченого. Спішившись, наречений

вклонився, і махараджа, простягнувши руки, пригорнув

його до свого серця, як весна пригортає до себе бога

Каму

. Потім Грахаварман обійнявся із царськими си-

нами — Радж'явардханою та Харшою, після чого маха-

раджа взяв його за руку й повів до палацу, де віддав йому

шану, сівши поруч з ним та іншими присугніми.

Невдовзі Гамбхіра, мудрий брахман із царського ото-

чення, сказав Грахаварманові: «Сину мій, твоє одруження

із Радж'яшрі нарешті з'єднає два сяючі царські роди —

Пушпабхуті і Маукхарії, що схожі на Сонце та Місяць і

чию велич буде оспівано на весь світ...» Поки він говорив,

прибули астрологи й повідомили царя: «Ваша величносте,

сприятлива мить настала, то нехай наречений увійде в

покої нареченої». Цар запропонував Грахаварманові вста-

ти й піти до жіночої половини палацу, і той увійшов, не

звертаючи уваги на тисячі поглядів, які кидали на нього

присутні тут жінки, наче блакитні лотоси розкривалися

їхні очі від бажання побачити нареченого, що йшов до

покоїв нареченої, і залишивши біля дверей супроводжу-

ючих осіб, увійшов до кімнати.

Там, поміж родичами, друзями і слугами (більшість

серед присутніх становили жінки), він побачив свою на-

речену, чиє обличчя, наче ранкові сутінки, прикрите по-

кривалом, власним промінням перекривало сяйво сві-

тільників...

Її наречений, вдягнутий у належне до такої церемонії

вбрання, взяв її за руку й повів уперед до вівтаря, щойно

зробленого з білої глини, навколо якого стояли запро-

шені на весілля царі, як гори оточували верхівки Гімалаїв

під час весілля Шиви та Парваті. Навколо вівтаря стояли

ляльки, що тримали у своїх руках сприятливі дари та

І кожна з них мала п'ять ротів і тримала її них

їм* мі ичменю, їхні обличчя були розмальовані світлими

|ґЖм|Ммми Ьрахмани дбали про підтримку священного іюг

Ршіі,

р<>

шеденого на купі багаття, що склали мудрі вчитилі.

иогню кинули зелену траву Куша

, посилили його

ИМ/І.ІЧЬДПІІШЯ за допомогою купи роздрібленого каміння,

Мі^Ір антилопи, топленого масла, квітів, іншого пальною,

•і* поки не відбувся яскравий спалах, коли підсушені

*|ні!і мішалися з темним листям Шамі, що принесли в

інших кошиках. Наречений піднявся на вівтар, коли

МІі'нп.і» у всій своїй красі освітив небо, і разом з нарече-

ною почав обходиги його, вирушивши праворуч, ото-

•мчіиіі тільки вогнем, який відверігув своє палання вбік,

МЙЧО збентежений тим, що вперше побачив обличчя на-

|»«

МІ II'

>Ї...

\ очима, повними сліз, присутні жінки почали сумне

|»ИМіИІНЯ. Всі весільні обряди було повністю виконано, і

Молоді віддали шану батькам Радж'яшрі, а потім про-

йшли до своїх покоїв, над порталами яких були зобра-

ження богів кохання й задоволення...

СМЕРТЬ МАТЕРІ ТА БАТЬКА ХАРШІ

...Серце Харші розколювалося від гострого почуття жаху,

МКО з'явилося після різних страшних передвість, ТІЛЬКИ-

НО він побачив посланця Курангаку. Той спершу вкло-

нився Харші з пошаною, потім віддав йому лист, який

Нііревич почав читати негайно. Тільки-но зміст цього по-

липня почав проникати в його душу, Харша зрозумів,

чому таким спустошеним він почувався: це була звістка

про хворобу батька. З кліпаючими від сліз очима та трем-

інчими губами він змусив Курангаку дати повну

иідиовідь: «О мій господаре, це дуже сильна гарячка». Від

Ції

ї новини серце Харші дійсно розірвалося на тисячі

часточок. Зі страху за життя батька віті передав брахма-

ІІІІМ усе своє царське оздоблення, прикраси, золото та

рібло. Потім, відмовившись від їжі, він скликав усіх

молодих чоловіків із свого оточення й наказав їм сідлати

коней. Кучери швидко привели їх, і Харша сам сів верхи

(І вирушив до столиці із серцем, сповненим тривоги...

...Із усе ще тремтячою душею він ступив на дорогу,

яка вела до дверей палацу, зачинених тепер для всього

світу. Не звертаючи уваги ні на що, він наздогнав моло-

дого лікаря на ім'я Сушена, що якраз виходив, повністю

збентежений, наче втратив усі свої почуття. Привітай-

шись, царевич спитав, чи є якісь поліпшення в стані

здоров'я батька. «Зараз немає, та може йому стане краще^

коли він побачить Вашу світлість», — була відповідь,

Віддавши шану родичам, царевич повільно ввійшов до

палацу. Там він побачив людей, які роздавали своє

майно, молилися сімейним богам, готували спеціальний"!

гарячий напій з молока, вина та прянощів, приносили

пожертви могутній Дурзі

, в той час як брахмани

постійно виголошували гімни Рігведи...

...В одній з кімнат Білого палацу він побачив батька,

який у жорс ткій лихоманці боровся за нове перебування

своєї душі в наступному світі... Все навколо нього мало

ознаки смерті, наче сам бог Яма надіслав йому листа.

Напередодні майбутньої Великої Подорожі

він залишав

біль у серцях своїх родичів, у той час як сили покидали

його змучене тіло. Хвороба направила проти нього всі

свої сили, біль весь час посилювався й утома виснажила

його...

Поруч із ним сиділа цариця Яшоваті, поклавши руки

йому на голову та іруди, з очима, спуюшми від безперерв-

ного ридання. Її тіло було сірим від різних медичний

порошків, вона обмахувала чоловіка, в той час як руки її

тримали браслети з її символами, і знов та знов вона

ридала, запитуючи: «О мій господарю, чи ги спиш?»

Тільки-но цар відчув присутність свого улюбленого

сина, до якого мав прихильність навіть у гаку тяжку

мить, він подався вперед у пориві відчуттів, аби зустріти

сина. Наполовину піднявшись зі свого ложа, простяг-

нувши руки, він покликав: «Підійди до мене, підійди».

...Після того, як цар довго дивився на сина, він знайшов

у собі сили промовити голосом, що тремтів від сліз: «Я

знаю, мій хлопчику, про твою щиру синовню любов, я

знаю, яке в тебе ніжне серце. В такі тяжкі для всієї

родини часи не витримують навіть люди дуже стійкої

вдачі. Тож тобі не слід докоряти собі з цієї причини. І

зрозумій, що твій відчай знесилює мене не менш, ніж ця

страшна лихоманка. Твоє схиляння перед долею ранить

мене, наче гострий ніж... Адже на тебе я покладаю свої

надії, своє щастя, свою владу та свій успіх. Твоє наро-

дження вже було початком мого кінця, а тепер я взагалі

вільний від бажання жиги. Різниця є тільки для лікарів,

які дають мені свої ліки. Більше того, для тебе, хто за-

вдяки заслугам усього народу був народжений задля за-

хисту рідної землі, батько — лише поводар, що привів

тебе до життя. Царі насправді с багатими своїми наро-

.. иг своїми родичами. Тож нілнім.оі. Н І НИН» ОРИ

МІ |МШ . мою увагу до всіх потреб житія Іи ІННІММММ І« ЇЙ,

ти м імушеиий дотримуватися дієти» И>\< І. ЧИН, мм

І» ми

просидів мовчки біля батька, а потім, нон* рнушп

||мм т подальшого життя, покинув Білий палац

І І,»с

іуііиого дня, ледь переживши ніч, Харит оуи

ВцИ>уцжеиий галасом, що вчинила жінка, яка прибігші •

І їмсого палацу... Це була Вела, старша служниця мп

|Н|мім Яшоваті, яка питала в кожного, хто їй зустрічався,

цс ітр«иич. Знайшовши його, вона заплакала, благаючи:

•Допоможіть, мій господарю, в час, коли її чоловік за-

минки нас, цариця прийняла жахливе рішення!»

- Схопившись, він побіг до жіночої половшій палацу, і

ними

і,

ще на відстані почув галас та ридання, що лунали

Щнуї

рішення цариці відмовитися від життя... Ці крики

Нрииіли йому в ухах, коли він побачив свою матір, яка

МіоИно облишила все своє багатство й узяла одяг смерті

/іїїїм того, щоб як Сіта зійти на вогнище перед тим, як

і ІІІІ'ІМТЬ її чоловіка. Все ще волога після омивання, вона

мши лупала богиню Шрі

, що тільки-но з'явилася з оке-

ЙНГМСИХ хвиль. Як небо під час сутінок, що мас

иолнійиий колір, вона вдягла дві шафраново-коричневі

і укмі, які обгортали її тіло, наче шовкова шаль; і також

іимпі взяла ознаки, які вказували на її нгоидку смерть до

нно, як вона стане вдовою. На грудях у неї було червоне

мимисто, що означало потік крові з її розірваного серця.

І.і шиї вона мала інше намисто, яке перепліталося з

прикрасами у вухах і нагадувало мотузку з білого шовку,

Що наче здавлювала її горло. Пальці на руках і ногах

ІІЛВЛИ від густої шафранової пасти, і здавалося, вона

Юіова до того, що зараз її поглине полум'я, яке знищус

п«

о на світі; а поки юна вкрис свій одяг білими слізьми й

Оуде як квітка у своєму розквіті. Під час кожного свого

і року вона розкидала браслети як знак нодарунків

домашнім богам. З її шиї аж до самих п'ят звішувалися

Іірлянди з квітів, що гойдалися наче від ударів колокола

СМорті.

В її вухах були чудові прикраси, вони дзвеніли, як

(»лжоли, і цим підкреслювали красу її лотосоподібних

очей. Коштовні браслети рухалися навколо її ніг, нібито

робили ритуальний кругообіг. У руці вона тримала порт-

рет свого чоловіка й несла його як символ стійкості свого

серця, в якому він жив і яке тепер зупинилося перед

Його смертю. З любов'ю, як вимпел подружнього кохан-

ня, вона стискала в обіймах лезо його списа, обгорнутого

іірляндами білих квітів. Перед царською парасолькою,