Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

сульманського війська; амір

(емір;

араб.)

— повелитель, тут — намісник.

Абу-Джафар Даванакі аль-Мансур — один

з наймогупііших багдадських халіфів

(754—775) з династії Аббасидів; візир —

перший міністр.

Муканна (араб.) —закритий покривалом.

Абу-Муслім — вільновідпущеник, лідер

шиїтського проаббасидської

руху в Ірані

та Хорасані; руху, який знищив халіфську

династію Омейядів (661—750) і привів у

750 р. до влади в халіфаті династію Абба-

сидів (750—1258).

Абд аль-Джаббар ібн Абд ар-Рахман —

аббасидський намісник Хорасану в третій

чвергі VIII ст.

Сящ {сейїд) — почесний титул людини,

яка веде свій родовід від пророка Мухам-

меда через його внука-мученика Хусейна,

котрий загинув 680 р. в боротьбі за владу

з Омейядами.

Мавераннахр (Країна, що за рікою) —

середньовічна назва межиріччя рік Аму-

Дар'ї та Сир-Дар'ї.

Муедзин (той, що кличе на молитву) —

спеціальна людина, яка скликає мусуль-

ман на щоденну п'ятиразову молитву.

Казій (каді) — суддя.

Гяз (перс.) —лікоть —традиційна персь-

ка одиниця виміру довжини. Приблизно

дорівнює 1 м.

І2

Согд — доісламська назва частини Се-

редньої Азії, яка охоплювала північну ок-

раїну сучасного Таджикистану та Кашка-

дар'їнську долину теперішнього Узбеки-

стану.

Дехкани (діхкани) — тут, середні та великі

землевласники.

Арбінджан (Ребіджан) і Зарман — міста

вздовж лівого берега ріки Зерафшан.

Мухаммад, син Джафара — тобто автор

«Історії Бухари», повне ім'я якого звучало

так: Абу-Бекр Мухаммед ібн Джафар ан-

Наршахі (899—959).

Абу-Алі Мухаммед, син Харуна (?—967) —

перший міністр і иридворний історик бу-

харських емірів з династії Саманідів.

ЛІМІ Алі аль-Михасан НІШВАР АЛЬ-МУХАДАРА ВА

тп 'Гашрі АХБАР АЛЬ МУЗАКАРА

(ЦІКАВІ ІСТОРІЇ, ЗАПИСАНІ

АВТОРОМ ЗІ СЛІВ ЙОГО

СПІВРОЗМОВНИКІВ)

(Переклад з арабської

І.

Фиьштшського)

Том І

...У давнину люди, позаздривши чу-

жому багатству, намагалися розбагатіти, позаздривши уче-

ності, — вчишся, а позаздривши щедрості, намагалися

добитися того, щоб інші казали, що вони щедріші від

своїх суперників... У наші дні слабодухості й убогості ті,

х їх)

не в силах уподібнишся предметові своїх заздрощів,

починають засуджувати чесноти, які цю заздрість викли-

кають. Якщо хто бідний — вони засуджують його бід-

ність, освіченого почнуть ловити на помилках, про щед-

рого говоритимуть, що він торгує своєю щедрістю, і дово-

лигимуть, що насправді він скупий, якщо хтось робить

добрі справи, вони назвуть його лицеміром...

Ось що розповів мені Абу-ль-Хусейн ібн Айяш зі слів

Лбу Ісхака Ібрахіма ібн ас-Сарі аз-Заджжаджа

— Коли я був учителем аль-Касима ібн Убейдаллаха

и завжди запитував у нього: «Що ти зробиш для мене,

іікщо Аллах забажає підняти тебе до стану твого батька й

ги станеш візирем?» А він у відповідь запитував: «А чого б

ги хотів?» Я відповідав: «Я б хотів, щоб ти дав мені

20 тисяч динарів». Цс була межа моїх бажань. Він погод-

жувався.

Минуло кілька років, і аль-Касим отримав посаду ві-

шра. Я хотів наїадати йому про дану обіцянку, але боявся

зробити це. Однак уже третього дня після того, як він

і.ійняв посаду візира, аль-Касим сказав мені: «Абу Ісхак,

чому ж ти не нагадуєш мені про мою обіцянку?» Я від-

повів, що покладаюсь на иокровительство візира, нехай

допоможе йому Аллах, і впевнений, що він не має пот-

реби в нагадуванні про обіцянки, які дав своєму від-

даному слузі. Він відповів: «Якби не аль-Мутадід

, я б без

вагань видав тобі усе повністю. Але я боюся, що зму-

шений буду це йому пояснювати, тому, будь ласкавий,

прийми цю суму частинами». Я погодився.

Він сказав: «Сідай у такому-то місці, де ти зможеш

приймати від людей прохання щодо важливих справ, і

бери з них за цс платню. Без сумніву обіцяй турбувати

мене за будь-яку справу, не замислюючись, можливо це

чи неможливо, доки не назбираєш ту суму, яку я тобі

обіцяв».

Я так і зробив, приносячи йому щодня безліч суплік,

на які він ставив печатку, іноді заінпуючи в мене, скіль-

ки мені за це обіцяли. А коли я називав йому суму, він

казав, що мене обдурили, бо така справа коштує доро-

жче, і радив мені повернутися й запросити більше. У

таких випадках я повертався до прохачів і торіувався з

ними, і вони піднімали платню, доки не пропонували

мені стільки, скільки він сказав. Так я приніс йому безліч

суплік і невдовзі зібрав 20 тисяч динарів.

...Отримавши це, я припинив нриносизи йому суп-

ліки, бо не знав, як він до цього поставиться. Наступного

дня я прийшов до нього й зайняв своє місце як завжди.

Він подав мені знак, щоб я показав йому папери, як

завжди. Я відповів, що не брав ні в кого супліки, ос-

кільки я вже отримав обіцяну мені суму повністю й не

знав, чи погодиться візир і надалі приймати від мене

суііліки.

«Аллах великий! — вигукнув він. — Невже ти думав,

що я позбавлю тебе твого промислу, до якого ти звик,

про який люди вже знають і який надає тбі в їхній

свідомості ваги та примушує їх юрбитися біля твоїх две-

рей з ранку до вечора? Якщо ти припиниш приймати

прохання, вони вирішать, що ти втратив мою прихи-

льність і впав у моїх очах. Принось мені й надалі ці

папери та бери свою плагу, не даючи мені ніколи ніякого

звіту».

Я поцілував йому руку і з наступного дня знову почав

передавати йому суііліки та займався цим щодня аж до

його смерті.

...Я приносив йому щодня супліки, на яких заробляв

тисячі динарів, виступаючи посередником у важливих пе-

реговорах і беручи участь у прибуткових справах, доки

моє багатство не досягло теперішніх розмірів. Іноді, бе-

ручи в мене супліку, візир запитував, скільки мені за це

обіцяли. Коли я повідомляв про суму, він казав: «Це

неправильно, це коштує стільки-то, — називаючи більшу

суму. — Повернися та підніми ціну». Я відповідав, що

мені соромно так чинити. Він говорив: «Скажи їм, що я

не задовольню твого прохання, доки плата не буде такою,

як я велів, і що я сам її призначив». Тоді я повертався до

ирочлча, вимагав від нього відповідного збільшеним пм

ТИ

отримував його згоду.

.Ось що розповів мені мій батько, нехай іадоволопий

Ним буде Аллах, зі слів каді Абу Умара

— Я був разом з каді Ісмаїлом, коли він пручин

Убейдаллахові ібн Сулейману

якісь супліки, на які іх>П

юс

ґавив печатку. Тоді Ісмаїл передав йому ще одну су

нліку, але, побоюючись, що тим турбує візира, сказав:

•Якщо візир з допомогою Аллаха може виказати мені гаку

милість». Візир поставив печатку. Тоді каді подав ще од-

ну, додавши: «Якщо візирові це не важко». Візир поставив

печатку й на цю супліку. Тоді каді подав ще одну, ка-

жучи: «Якщо візирові зручно це зробити». Візир знову по-

манив печатку. Та коли каді з подібними ж промовами

подав ще один папір, Убейдаллах сказав йому: «Абу Іс-

хіік, скільки разів ти говоритимеш: "Якщо може, якщо

іручно, якщо не важко і таке інше?" Той, хто скаже тобі,

що він сидить на цьому місці, але колись відмовиться

іробити хоч шось, той — брехун. Неси відразу усі суп-

ліки». Тоді Ісмаїл дістав із свого рукава цілу пачку папе-

рів і розклав їх перед візирем, а той поставив печатку на

всі папери, і загалом було близько вісімдесяти прохань.

Це сталося за Абу Мухаммеда аль-Мухаллабі

. Тоді

(% 1/962) усякий набрід влаштував негаразди в Багдаді,

викликавши серйозні заворушення, привід до яких дали

Хашиміти

. Вони зачинили міську мечеть, і там не було

п'ятничної молитви. А сталося все це тому, що Аббасид

посварився з Алідом

через вино біля рову Тахира. Алід

був убитий, і його родичі вимагали помсти. Через це

почалися негаразди, в яких взяла участь міська чернь,

('права набрала настільки серйознішого характеру, що у

кварталах міста розставили дейлемітів

, але від цього за-

ворушення не припинилися.

Тоді Абу Мухаммед аль-Мухаллабі ув'язнив більшість

нащадків Аббаса, шляхетних і поважних городян з їх-

нього роду та призвідників заворушень — айярів

і зло-

чинців. Серед заарештованих було безліч хашимітських

суддів, шанованих і шляхетних людей... Потім він зібрав

молодчиків з Хашимітів та інших городян з просто-

люду разом з різними бродягами та баламутами, посадив

їх у човни, закрив їх там і витравив у Басинну й Біруз

де їх ув'язнили, і вони залишалися там до самої смерті

аль-Мухаллабі... Негаразди припинилися й відтак більше

не поновлювалися.

...аль-Мамун зняв правителя на Ім'я Амр ібн Нах'яві,

зятя Муси ібн Абу-ль-Фараджа ібн ад-Даххака, багатого

жителя ас-Саваду. Потім він наказав Мухаммедові ібн

Язла/іу

відвести його за грати й катувати, доки не от-

римає від нього письмове зобов'язання виплатити

10 мільйонів дирхемів, які належало в нього вилучити...

...Один із синів аль-Васика поселився в місті Мансура

й почав боротьбу за халіфський престол, спираючись на

допомогу Шайлами

, якого він зробив своїм візирем і

який поклявся йому у вірності від імені багатьох жителів

столиці — Хашимітів, суддів, воєначальників, солдатів,

багдадських молодчиків і прибічників різних напрямів.

Сили його зростали, і розголос про нього ширився серед

народу, так що вій вирішив, нарешті, гласно з'явитися в

місті та укріпитися там, щоб зайняти палац халіфа аль-

Мутадіда відразу ж, тільки-но йому поталанить захопити

самого халіфа. Проте аль-Мутадід, дізнавшись про все,

окрім імені претендента на престол, напав на будинок

Шайлами й зааренгтував його. У будинку знайшли спис-

ки тих, хто поклявся у вірності узурпаторові, який, по-

чувши про те, що сталося, втік з міста.

Аль-Мугадід наказав спалити ці списки прилюдно,

побоюючись, що вояки, дізнавшись про те, що він знає

імена з цих списків, подумають, нібито він вчинигь з

ними так само, як із Шайламою.

Потім він почав допитувати Шайламу про цю справу,

і той зізнався в усьому, приховавши тільки ім'я претен-

дента. Спочатку аль-Мутадід спілкувався з ним по-добро-

му, сподіваючись випитати в нього це ім'я, але той від-

мовився й після тривалих переговорів сказав: «Клянуся

Аллахом, я не назву тобі його ім'я, хоча б ти підсмажив

мене живцем!» Тоді аль-Мугадід наказав людям із свого

оточення принести довгі важкі жердини, на яких уста-

новлюють намети, і міцно прив'язати до них Шайламу, а

потім принести вугілля й розкласти його на цеглинах

перед очима зв'язаного. Тоді розпалили вогонь, і слуги

халіфа вертіли прив'язаним до жердин Шайламу над по-

лум'ям, доки він не помер...

А ось ще одна розповідь про дивовижну стійкість.

Коли Бабека аль-Хуррамі та його побратима аль-Мазья-

ра вели до аль-Мутасіма

, аль-Мазьяр сказав: «Бабек, ти

вчинив таке, чого ніхто ще не чинив, вияви й тепер

не*гувану стійкість!» Бабек відповів: «Ти побачиш мою

стійкість». І коли їх привели до аль-Мугасіма, хапіф нака-

зав відрубати їм руки й ноги в нього на очах. Кат почав з

Бабека й відтяв йому праву руку. Коли пішла кров, Бабек

почав розмазувати її по обличчю, доки його стало зовсім

неможливо впізнати.

Лль-Мугасім наказав спитати Бабека, навіщо він цс

•робив. Бабек відповів: «Скажіть халіфові так: ти наказав

підрубати мені руки й ноги та вирішив умертвити мене.

Ги, звичайно, не збираєшся припікати обрубки моїх ніг і

рук, і кров тектиме, доки мене не обезголовлять. Я бояв-

си, що втрачу так багато крові, аж обличчя моє зблідне.

Годі люди, дивляїгись на цю блідість, можуть подумати,

нібито я боюся смерті і зблід від того, а не від втрати

крові. Ось чому я розмазав кров по обличчю, щоб ніхто

не побачив моєї блідості».

На це аль-Мутасім сказав: «Якби його злочини не

Пули настільки важкими, за таку стійкість слід було б

помилувати». І велів катові продовжувати робити свою

і:праву. Бабекові спочатку відрубали руки й ноги, потім

його обезголовили, зібрали обрубки, склали їх докупи,

облили нафтою й підпалили. Те саме зробили і з його

побратимом, і ані той, ані інший навіть не застогнали...

До катувань, які застосовував аль-Мугадід, належить і

те, як він стратив Ісмаїла ібн Бульбуля

. ...аль-Мутадід

наказав принести велику посудину, наповнити її розплав-

леним свинцем і полити цей свинець водою. Відтак Іс-

маїла по груди заштовхнули в цю посудину і гримали там,

доки свинець не застигнув і доки дух не покинув його

тіло, і він номер...

Ось що розповів мені Абу-ль-Хасаи Ахмед ібн Юсуф

ібн Якуб ат-Танухі зі слів свого батька:

— Я перебував разом з моїм паном Бадром ал-Лані, у

якого я служив катібом, у таборі аль-Муваффака, котрий

бився з ватажком зінджів. Один із зінджів на ім'я Кіртас,

наближений Зрадника

, пустив в аль-Муваффака стрілу

і, влучивши йому прямо в сосок, вигукнув: «Отримуй від

Кіргаса!» З того часу фраза стала серед стрільців приказ-

кою. Коли враженого аль-Муваффака винесли з поля бою,

Він ледь дихав. Стрілу витягли з рани, проте її нако-

нечник залишився в тілі, отож рана почала гноїтися й

утворилася пухлина. Аль-Муваффак помирав. Про це діз-

налися люди з війська Зрадника, і вони щодня кричали

нам: «Посоліть його!» — немов м'ясо, аби воно довше

зберігалося. Усі лікарі казали, що треба розрізати цю пух-

лину, проте аль-Муваффак не дозволяв їм це зробити.

Годі вони сказали аль-Мугадідові, що, коли пухлину не

розрізати, гній пройде вглиб тіла і вб'є йот. Аль-Мутадід

велів їм вдатися до якоїсь хитрості, обіцяючи захистити їх

від гніву аль-Муваффака.

Тоді один з лікарів відростив ніготь великого пальця

правої руки до такої довжини, що за ним можна було

заховати вістря ножа, і, прийшовши до аль-Мува([)фака,

попросив у нього дозволу помацати нагноєння й поди-

витися, що там відбувається. ...аль-Муваффак дозволив

йому помацаги нагноєння, і лікар швидко прорізав його

своїм ножем так,^що наконечник стріли випав...

Абу-ль-Аббас

поставив за мету впіймати Кіртаса і,

щоразу як зустрічав його на полі бою, кидався на нього,

сподіваючись полонити. Однак Кіртас завзято захищався,

весь час повторюючи варварською арабською мовою: «О

Білібас! — він хотів сказати Абу-ль-Аббас. — Якщо по-

траплю до твоїх рук, зроби з мене тятиву для лука». Аль-

Мутадід продовжував полювати за Кіртасом і врешті-решт

полонив його.

Пораненого Кіртаса привели до аль-Муваффака, і той

наказав відрубати йому голову. Але аль-Мутадід попросив

не вбивати його, бо сам хотів розправитися з Кіртасом на

свій розсуд. Аль-Муваффак зробив так, як просив аль-

Мутадід, і той забрав бранця і зробив тятиву з його п'яти

пальців.

Я запитав у батька, як аль-Мугадід зробив де, і він

пояснив, що спочатку в Кіртаса вирвали нігті, а потім

зідрали з нього шкіру, починаючи з кінцівок пальців че-

рез плече з^а спину і знову через плече з іншої руки:

людська шкіра настільки міцна, що це можливо. А потім

він наказав скрутити цю шкіру в тятиву, якою Кіртаса й

задушили.

...Занепад влади Аббасидів, що відбувся у нас на очах,

почався із занепаду правосуддя за Ібн аль-Фурата

, який

заполонив суди людьми, котрі не могли похвалитися ані

походженням, ані знаннями, але вони забезпечували

йому необхідні прибутки. За кілька років до такого само-

го занепаду дійшов візират, який став поприщем для лю-

дей настільки недостойних, що в 30-х роках IV ст. (40-ві

роки X ст.) візират аль-Муггакі доручив чиновникові Абу-

ль-Аббасу аль-Ісфахані

, людині без честі й розуму... За

занепадом візирату гіде занепад халіфату, ось звідки той

нинішній його стан, який усі ми бачимо. Влада Аббасидів

упала, оскільки впало правосуддя...

...Наш час порочний, і наш суддівський стан зіпсу-

вався. На жаль, до нього прийшли такі люди, через яких

доводиться хвалити каді за чесність...

Ось що розповів мені Абу Мухаммед Ях'я ібн Мухам-

мед ібн Сулейман зі слів Абу Джафара ібн Хамдуна зі слів

Абу Мухаммеда Абдаллаха ібн Ахмеда ібн Хамдуна:

«Я поклявся Аллахові, — казав цей останній, — ніколи

не зберігати гроші, які я виграю, і витрачати все, що

Потри нить мені до рук у такий спосіб, на свічки, на вино

ми співачок. І ось якось, граючи в нарди з аль-Мутадідом,

N ниграв у нього 70 тисяч дирхемів. Перш ніж наказати

• платити мені ці іроші, шіь-Мутадід став на післяпо-

/іуиеииу молитву... А я здійснив простий обряд після-

Ііолудеіпгої молитви, сів і поринув у роздуми, жалкуючи

пі своєю клятвою та говорячи собі: «Скільки ж воску й

пина змушений я буду купити на ці 70 тисяч дирхемів, і

скільком співачкам потрібно буде заплатити? Навіщо я

тк необачно дав клятву? Якби я не поклявся, то міг би

Тепер на ці іроші купити маєток. А тепер я поклявся

розлучитися зі своїми дружинами, звільнити моїх рабів і

піддати все моє майно на потреби добродійності, якщо я

не розтрачу всі ці гроші»...

...напившись доп'яну, аль-Мукгадір

вимагав грошей,

І їх йому приносили, і розв'язували гаманці, а він розда-

нив їхній вміст своїм дружинам і рабиням чи грав на ці

іроші й втрачав їх на подарунки...

...якось аль-Мукгадір забажав влаштувати учту на

клумбі нарцисів у чудовому садку в одному з маленьких

днориків його палацу. Один із садівників сказав, що

правильніше було б спочатку удобриш грунгг, щоб квіти

розрослися й розквітли рясно, перш ніж халіф влаштує на

них учту.

Халіф відловів на це: «Як, угноювати те, що повинно

бути поряд зі мною і аромат чого я вдихатиму?» Садівник

пщповів, що так роблять завжди з усіма рослинами, коли

бажають, щоб вони добре розросталися. «Який у цьому

сенс?» — запитав халіф. «Сенс у тому, — відповів са-

лінник, — що гній захищає рослини й допомагає їм рос-

ги». — «Ми, — сказав халіф, — захистимо ці квіти без

тою».

І він наказав приготувати замість гною таку ж кіль-

кість мускусу

й удобрити ним сад. Потім він пробенке-

тував у цьому саду день і ніч, а вранці знову пив там.

(Скінчивши бенкетувати, він дозволив слугам зібрати все,

що залишилося на місці учш. Садівники й слуги почали

ібирати мускус, знімаючи його з коріння квітів, яке вони

писмикували разом із землею. Від цього сад перетворився

на рівне пусте місце. А на цей мускус витратили багато

грошей...

Ось що розповів мені мій батько зі слів Абу Мухамме-

да ібн Хамдуна:

«Якось увечері, — сказав він, — я бенкетував з аль-

Мугадідом, і тут він отримав донесення. Прочитавши його,

халіф припинив пити й виявив ознаки роздратування. Він

послав за Убейдаллахом ібн Сулейманом, якого відразу

привели. Візир тремтів від жаху, думаючи, що його за-

арештують.

Хсгліф кинув йому лист, надісланий главою таємної

служби Казвіна, в якому повідомлялося, що там виявили

дейлеміта, котрий, переодягнувшись, проник у це місто.

Халіф наказав Убсйдаллахові негайно написати началь-

никові війська та скарбничому в найрізкіших виразах,

погрожуючи їм смертю за те, що вони допустили таку

справу, а після всіх жорстоких дорікань поставиш ви-

могу, щоб вони впіймали нрипгельця, де б він не був,

хоча б у найвіддаленішій частині області дейлемітів. На-

казав також повідомити їм, що самі вони та їхні діти

вважатимуться заручниками, доки не знайдуть дейлеміта...»

ТОМ III

Я був присутнім на зборах у Лбу Мухаммеда аль-Му-

халлабі після заворушень, які вибухнули в Багдаді, коли

він був візирем. Ці негаразди виявилися доволі серйоз-

ними, тому він наказав схопити безліч айярів та інших

озброєних ножами бунтівників. їх зачинили в човнах та

відправили в Біруз, де ув'язнили. Але ситуація від цього

тільки погіршилася. Розповідачі в мечетях і суфійські ва-

тажки виголошували полум'яні промови. Побоюючись

нових заворушень, візир наказав схопити багатьох з них і

ув'язнити...

Чимало освічених людей розповідали мені, що в Ши-

разі був чоловік, відомий під ім'ям ібн Хафіф аль-Баг-

даді, який очолював там суфійську громаду

У нього

збиралися люди, і він говорив з ними про моменти ося-

яння та про внутрішні голоси. Тисячі людей приходили

на ці бесіди, а він був чудовим проповідником та про-

никливою людиною і вмів переконати в правоті своїх слів

людей, нестійких у питаїшях віри.

Один з його послідовників, суфій, помер, залишивши

удову-суфійку. На похорон зібралося безліч суфійських

жінок, а крім них не було нікого. Коли обряд поховання

завершили, Ібн Хафіф з багатьма своїми прибічниками

ввійшов у будинок та почав утішати дружину мовою су-

фіїв, доки вона не промовила: «Я втішилася!» Він спитав:

«Чи є тут хто чужий?» Вона відповіла: «Нікого». Він ска-

зав: «Тоді який сенс нашим душам перебувати в турботі й

терзатися муками скорбота? Навіщо гребувати злиттям?

НІШІЙ краще світло зіллється зі світлом, душі очистяться,

Иохлй знайдуться наступники й зійде благословення!»

Жінка відповіла: «Як ви хочете». Чоловіки й жінки

•лі!малися злиттям усю ніч, і як настав ранок, чоловіки

МІІІІЛИ.

Вираз «Чи є тут хто чужий?» означав «Чи є тут хтось,

ііічщдний з нашим ученням?» А її відповідь «Нікого»

п кінчала «Незгодних немає». А слово «злиття» означає

(млосний) зв'язок чоловіка з жінкою. «Нехай світло зіл-

лі гьея зі світлом» — натяк на їхню віру в тс, що в кожно-

му тілі є божественне світло. Вираз «наступники» по-

и'изаний з їхнім уявленням, немов для кожного, хто по-

мер чи розлучений з дружиною, існує заміна...

Абу-ль-Хусейн ібн Айяш (903/904—939/940)

— відомий суддя свого часу (дослужився

до посади головною судді Багдада), усла-

вився освіченістю й феноменальною на-

м'ято. Абу Ісхак Ібрахім ібн ас-Сарі аз-

Заджжадж (?—923/924) — знаменитий

учений-коранознавеиь.

Ать-Касим ібн Убеадаллах — протягом

901—908 рр. візир халіфів аль-Мутадіда

(892—902) та аль-Муктафі (902—908).

Аіь-Мутадід — багдадський халіф (892—

902) з династії Аббасидів.

Абу Умар Мухаммед ібн Юсуф ібн Якуб

(857/858—932) — служив суддею в різних

областях, в останні три роки життя —

головний суддя Багдада.

Убейд аллах ібн Сулейман (7—900/901) —

видатний прозаїк і науковець, служив ві-

зирем у халіфів аль-Мутаміда (870—892)

й аль-Мутадіда (892—902).

Абу Мухаммед аль-Мухаллабі (?—963) —

візир буїдськош диктатора Муїзз ад-Даулі

(?—967), за правління якото дійсно в

961/962 р. в Багдаді мали місце масові

народні заворушення.

Хашиміти — рід, з якою походив пророк

Мухаммед. За це Хашиміти користува-

лися особливою повагою народу і викли-

кали завжди прискіпливу увагу з боку

офіційної влади.

Або ас йди — рід нащадків дядька пророка

Мухаммеда — Лббаса ібн Абд аль-Му-

талліба ібн Хашима. Представники цього