Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

«Алла уа Кувар», що значиті>: «Бог і Афродіта»

. Адже

бога вони називають «Алла», «уа» вживають замість спо-

лучника «і», «Кувар» називають зірку і говорять тому:

«Алла уа Кувар».

Глава 15

Про рід Фатемідів

Слід знати, що

Фатема

(Фатіча) була дочкою Мухумета,

і від неї походять Фатсміди. Вони не з (поселення) Фа-

темі в землі Лівії, а проживають у краях (що розташовані)

на північ від Мекки, далі від могили Мухумета. Араб-

ський народ до війн і битв винятково підготований; саме

з цим родом розпочав війну Мухумет, спустошив та зруй-

нував багато міст і багато країн. Вони мужні й войовничі:

якщо у війську їх налигується до однієї тисячі, то це

військо виявляється непереможним і нездоланним. Ска-

чуть вони не на конях, а на верблюдах, під час війни не

одягають ані панцирів, ані шоломів, але (лише) рожеві

накидки, і озброєні вони довгими списами, щитами роз-

міром з людину й величезними дерев'яними луками, що

тільки небагато мужів можуть натягігути без зусиль.

Глава 16

З правила, що вивів Стефан-матема-

тик про виступ сарацинів, — в який

рік від заснування світу він стався і

хто тоді тримав скипетр царства ро-

меїв

Виступили сарацини третьою вересня десятого індик-

та, у дванадцятий рік правління Іраклія, в рік від засну-

вання світу 6130 (622 р. н. е.). Гороскоп же самих сара-

цинів вказував на місяць вересень, третє число, п'ятий

день тижня. В ці часи головним вождем арабів був Муа-

меф, якого араби називають Мухуметом і який, ставши їх

пророком, утримував владу над арабами дев'ять років.

Глава 17

З хроніки блаженного Феофана

У цей рік, тобто в 6139 р. (631/632 р. н. є ), номер

Муамеф, вождь сарацинів і лжепророк, обравши замість

себе Абу-Бахара (він же Бупакгор)

, свого родича. Вве-

дені в оману свреї на початку появи Муамефа подумали,

що це очікуваний Христос. Тому деякі з видатних з-по-

між них прийшли до нього, аби прийняти його віру й

полишити віру Мойсея, що бачив Бога. Побачивши ж

ЙОГО за поїданням м'яса верблюда, вони зрозуміли, що

піп не той, за кого вони його мали. Але вони навчили

його беззаконню проти християн і залишалися з ним.

Саме вони переконали його прийняти якусь частку їх-

нюго закоігу, обрізання й дещо інше, чого й дотримують-

ся сарацини. Отже, першим пішов за ним і проголосив

його пророком Лбу-Бахар, тому той і залишив його на-

і гупником. Єресь Муамефа охопила терени Ефріву, спо-

чи

іку таємно впродовж десяш років, потім проявилась у

ІІІИНІ, що тривала також десять років, після чого явно

сіюнідувалася одинадцять років. Він (Муамеф) навчав своїх

підданих, що той, хто вб'є ворога чи буде вбитий ворогом

безперешкодно попадає в рай, а раєм він називав м'ясну

їжу, напої і злягання з жінками; там, мовляв, течуть ріки

иина, меду й молока, краса жінок незрівнянна, тут незна-

на, а інша; що злягання довготривале, а насолода пос-

тійна, і про дещо інше правив балачки, сповнене роз-

пусти й дурощів, як і про те, щоб співчувати іншим і

допомагати скривдженим.

Сарацини — гак візантійці називали ара-

бів.

Мадіанітська пустеля — міфічна прабать-

ківщина арабів, «земля Мадіамська».

Йдеться про південних арабів-єменітів,

які на відміну від північних арабів-ісмаї-

літів вели свій родовід від біблійного Ках-

тана (Іокгана).

Філарх — тут йдеться про вождя якогось

залежного від візантійців арабського пле-

мені.

' Ефрів (Ясріб) — доісламська назва ара-

війського міста Медина.

Неадекватне візантійське тлумачення му-

сульманського гасла «Аллах акбарі» («Ал-

лах великий!») спрямоване па те, щоб зви-

нуватити іслам і Мухаммеда в язичництві

та ідолопоклонстві.

Царство ромеїв — Візантійська імперія.

Абу-Бахар (Бупактор) —Абу-Бекр —ба-

гатий арабський купець з міста Мекки.

Був серед тих, хто першим увірував у про-

рочий статус Мухаммеда й прийняв іслам.

Після смерті пророка Мухаммеда став на-

ступним релігійно- політичним лідером му-

сульманської общини під титулом халіф —

заступник (посланця Аллаха). Халіфат

Абу-Бекра (632—634) — часи ревозз'єд-

нання ісламської держави та підготовки

масштабних арабо-мусульманських заво-

ювань.

РЕКОМЕНДОВАНА

ЛІТЕРАТУРА

| Бартольд В. В. Сочинения: В 9 т. М., 1970. Т. 6: Работьі \

\ по истории ислама и Арабского халифата.

і Бартольд В. В. Ислам и культура мусульманства. М., \

\ 1992.

! Беляев Е. А. Арабьі, ислам и Арабский халифат в раннєє і

| средневековье. М., 1965. >

І Васильєв Л. С. История религий Востока. М., 1983. \

| С. 99—106, 116—140.

і: Грюиебаум Г. 3. фон. Классический ислам: О черк ис-

\ тории, 600—1258 / Пер. с англ. М., 1988. С. 13—60.

$ Ислам: Знциклоиедический словарь. М., 1991.

\ История Востока: В 6 т. М , 1995. Т. 2: Восток в ередіше \

| вска. С. 102—113.

і; Климович Л. И. Книга о Коране, его происхождении и і

\ мифологии. М., 1988.

і Масо А. Ислам: Очерк истории / Пер. с франц. М., І

| 1982. С. 16—100. |

І Мюллер А. История ислама с основания до новейших І

і: времен: В 4 т. / Пер. с нем. СПб., 1895. Т. 1. С. 3—229.

\ Панова В. Ф., Вахтин Ю. Б. Жизнь Мухаммеда. М., ;!

\ 1991. >

І Пиотроеский М. Б. Коранические сказання. М., 1991.

^ Халидов А. Б. Рукописная книга в арабской культуре // ;

І Рукописная книга в культуре народов Востока: В 2 кн

\ М., 1987. Кн. 1. С. 241—272. \

•і Чистякова Т. А. Арабский халифат. М., 1962. С. З—68.

І Саеіапі Ь. Агшаїі гіеІГізІат гіаііа Саеіапі: 5 V. Мііапо, \

І 1907. V. 2: ІЗаІТаппо 7 аі 12 Н.

І| СГОПЙ Р.,

Ніпсіз

М. ОосГз СаІірЬ: К.е1І£Іоиз АшЬогіІу іп іЬе і

; Рігзі Сепіигіез оГ Ізіат. СатЬгісІве, 1986.

і СаЬгіеїі Р. МаЬотеї еі Іея §гапгіея сопяиеіез агаЬез. — ;

|! Рагіз, 1967.

І!

Саисіе/гоу-ОетошЬупез

М. МаЬотеї. Рагіз. 1969.

МоїіаИехівИ

Я. Р. Ьоуаііу апсі Ьеасіегзііір іп ап Еагіу Ізіатіс І

і Зосіеіу. Ргіпсеїоп, 1980.

8іе*>аії

О. Еагіу Шал?. Уогк, 1967. \

8шсІіе5 ол Іііе РІІ5І Сепіиге оГ Ізіашіс Зосіеіу. Ііііпоів, \

І 1982. *

= МЕТОДИЧНІ

Щг РЕКОМЕНДАЦІЇ

Коран —Священне Письмо для одно-

го мільярда наших сучасників (1/5 усього населення Землі).

\ одного боку, це зумовлює необхідність включення Корану

д<> тематики практичних занять з історії середньовічного

Сходу, з іншого —потребує особливої обережності, вива-

женості, навіть делікатності під час його наукового тексто-

иого аналізу (тим більше, що в самій Україні кількість му-

гульманських громад перевищує сотню й має тенденцію до

іійкого збільшення в майбутньому). Насамперед це сто-

і усться джерелознавчої характеристики Корану, врахову-

ючи екзотичність походження його тексту. Дуже допоможуть

у цьому дослідникові коранознавчі праці арабського поход-

ження, а також історико-географічний трактат візантій-

ИІ.КОГО імператора Константина Порфирородного, який дає

4МОгу побачити історію раннього ісламу очима середньо-

МІЧНОГО іновірця. Завершуючи джерелознавчий портрет Ко-

рону, слід окреслити ті сторони життя середньовічних ара-

бів, які він віддзеркалює, ті, про які в джерелі не йдеться (і

чому?), а також виявити його специфічні відмінності (як сак-

рального тексту) вЦ документів іншого жанрового характеру.

З дослідницької точки зору Коран є непростим джере-

лом, робота з яким потребує великих зусиль у доборі та

комплектуванні матеріалу, що насамперед стосується дру-

гого питання теми. При цьому слід мати на увазі, що один і

ой самий коранічний айят (тим більше —сура) може стосу-

иатися двох, трьох і навіть більшої кількості винесених на

иіняття проблем. Виробленню правильної методики опра-

цювання такого джерела сприятиме досвід, набутий студен-

піми під час роботи над кодексом законів вавилонського

ііпря Хаммурапі на семінарських заняттях з курсу «Історія

Стародавнього Сходу».

Доволі непростим є третє питання теми. Його адекватне

осмислення вимагає комплексного, а не контекстно-євро-

иоцентристського бачення сімейних традицій класичного іс-

ламу. Передусім це потребує правильного розуміння узако-

неної полігамії в ісламському світі та виваженого, без зай-

иих емоційних перекручень аналізу соціального статусу

жінки в мусульманському суспільстві, оскільки саме систе-

мою родинних відносин Коран найповніше ілюструє фунда-

ментальні принципи, що цементують стабільність оудь-

мкого традиційного суспільства східного типу:

1) кожен має стільки, скільки йому подобає за ранжиром;

2) будь-які права особи на Сході повинні бути жорстко

скориговані, ув'язані з її статусом, можливостями та обо-

в'язками.

Саме в такому ракурсі слід розглядати очевидний дисо-

нанс у статусі чоловіка і жінки, батьків і дітей в ісламській

родині.

Скласти цілісне уявлення про суспільно-політичну струк-

туру класичного арабо-мусульманського соціуму дасть змо-

гу детальний аналіз його всебічної стратифікації (соціаль-

ної, майнової, класової, станово-правової, релігійної тощо),

характеристика владних можливостей правителя, принципів

політичного функціонування, освячених сакральним автори-

тетом Святого Письма, правил і обов'язків мусульманина й

іновірця перед ісламською державою. Результатом дослід-

ження має стати комплексне усвідомлення студентом усіх

складових східної деспотії (як своєрідного соціального ор-

ганізму), виявлення на прикладі арабо-мусульманських реа-

лій іі типових для афро-азійського середньовіччя рис, при

врахуванні водночас певних специфічних відмінностей, при-

таманних ісламській державності на відміну від інших су-

спільно-політичних систем традиційного Сходу.

Значна мілітаризація всіх соціальних інституцій мусуль-

манського суспільства, пов'язана з особливостями його ран-

ньої історії, потребує детального вивчення військової спра-

ви арабів доби зародження та початків ісламу. Воно перед-

бачає позитивістське висвітлення структури та озброєння

армії, регулювання всіх воєнно-майнових питань, а також

аналітичне осмислення принципів психологічної підготовки

«борців за віру», заснованої на специфічно ісламському ба-

ченні таких понятійних категорій, як «війна й людина», «війна

й держава», «війна й мораль», «війна й релігія», «війна й

право», «війна та справедливість» тощо.

Останнє питання ніби підсумовує вивчення теми, ос-

кільки присвячене дослідженню фундаментальних мораль-

но-етичних засад класичного мусульманського світу, пере-

важна більшість з яких продовжує активно функціонувати в

ісламських країнах до сьогодні. Це стосується поняття про

добро і зло, ставлення до майна й власності, класифікації

забороненого, допущеного й рекомендованого Кораном.

Ідеться про канони моралі й аморальності, про ставлення

до людського життя й чуттєвого свгту і т. ін. Логічним продов-

женням такого дослідження має стати аналіз кримінального

права в Корані за напрямами: класифікація правопорушень,

методи покарання, роль і відповідальність держави та особи

в підтримці правопорядку, законодавство і самосуд,

принципи функціонування судочинства тощо. Завершуючи

розгляд питання, бажано провести в аудиторії дискусію з

приводу відповідності коранічних норм рівневі розвитку то-

гочасного и сучасного суспільств, ментальності ісламських

народів, а також проаналізувати роль Корану в поширенні

юридичної грамотності серед мусульман, оскільки на від-

міну від західного світу, де знання надзвичайно складної

правничої системи кодексів, законів і владних постанов

завжди було і є прерогативою вузького штату юристів-про-

фесіоналів, у мусульманському суспільстві необхідний мі-

німум знань про закони отримував кожний, коли читав свою

Святу Книгу — Коран.

Гема VI

НАРОДНІ РУХИ УІІІ-Х

ст.

В БАГДАДСЬКОМУ ХАЛІФАТІ

• Характеристика джерел

• Причини масових народних рухів

VIII—X ст. у халіфаті

• Перське національно-визвольне

повстання Сумбада Гябра (755)

• Соціальио-релігійний рух

Муканни (776-783)

• Повстання Бабека (816—837).

Соціальна та політико-релігійна

програма хуррамітів

• Антиаббасидське повстання

Абу-Харба (840-842)

• Воєнно-державницька діяльність

Якуба ібн Лейса Саффара (861-879)

• Діяльність ісмаїлітських сект

(кармати, батиніти та ін.)

• Результати й наслідки народних

рухів VIII—X ст. у халіфаті

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ДЖЕРЕЛА

•Історія пророків і царів» — див. ін-

формацію про джерела до теми IV, доку-

мент № 3.

«Книга про правління» — див. ін-

формацію про джерела до теми IV, доку-

мент № 8.

«Досвід народів» — праця, яку араб-

ська середньовічна наукова традиція від-

носить до жанру історично-геоірафічних

трактатів. Її автор — авторитетний у то-

дішніх наукових колах історик, географ і

літератор Міскавейх (?—1030) — три-

валий час служив придворним офіціоз-

ним літописцем у Багдаді, але не при

діюрі аббасидських халіфів (які в той час

уже втратили реальну владу), а при дворі

диктаторі» Буїдів (Бувейхідів), династія

яких, спираючись на воєнну силу свого

народу — горян дейлемітів, протягом

945—1055 рр. контролювала політичне

життя Іраку й більшості Ірану. Під час

написання «Досвіду народів» Міскавейх

використовував не лише праці своїх

попередників і велику кількість поточних

документів бюрократичного походжен-

ня, а й залучав до роботи повідомлення

очевидців, а також намагався, володіючи

неабияким даром художнього прозаїка,

наситиш свій твір цікавими історіями,

анекдотами, фольклорними вкраплен-

нями тощо, аби створити не сухий на-

уковий трактат, а книгу для освітньо-роз-

важального читання.

«Всесвітня історія» — компілятивно-

хроноірафічна праця видатного арабо-

мусульманського історика Ібн аль-Асіра

(1160—1234), створена в першій третині

XIII ст. Хроніка охоплює історію іс-

ламського світу від початку VII ст. до

1234 р. і базується, переважно, на мате-

ріалах історичних досліджень мусульман-

ських істориків попередніх століть.

«Історія Ширвану й Дербента» —

анонімний арабомовний літописний

трактат, створений кількома покоління-

ми кавказьких хроноірафів на базі, на-

самперед, їхніх особистих спостережень з

можливим залученням певних архівних

матеріалів. Хроніка введена в науковий

обіг у XVII ст. турецько-османським іс-

ториком Мюнаджим-баши, оскільки в

XVI ст. (з часів османської окупації біль-

шої частини Закавказзя) рукопис «Історії

Ширвану й Дербента» був вивезений до

Туреччини й зберігався у Стамбулі.

«Історія Бухари» належить перу са-

манідського придворного історика ан-

Наршахі (899—959). Він написав її араб-

ською мовою (мовою міжнародного на-

укового спілкування в тогочасному му-

сульманському світі) з метою звеличення

столиці емірату Саманідів — міста Бу-

хари. Зрозуміло, що на оцінкові харак-

теристики твору сильно вплинув при-

дворний статус автора — офіційного іс-

торіографа Саманідів, проте цей же ста-

тус гарантував ан-Иаршахі широкий до-

ступ до будь-яких джерельних матеріалів.

На жаль, повний автентичний арабомов-

ний текст «Історії Бухари» не зберігся,

однак у XII ст. (в часи масованого ново-

перського «відродження») невідомий

автор здійснив скорочений переклад пра-

ці ан-Наршахі мовою фарсі. Саме цей

варіант «Історії Бухари» використову-

ється тепер у науковому обігові

«Цікаві історії, записані автором зі слів

його співрозмовників» — збірка оповідей,

записаних міським суддею ат-Танухі

(940—994) зі слів його колег, гостей і

друзів, серед яких було чимало чудово

інформованих «сильних світу цього», ос-

кільки за своє життя ат-Танухі служив

головним суддею таких иомітних в іс-

ламському світі міст, як Басра, Багдад,

Ахваз тощо, отож був вхожим у будь-які

хороми тогочасної політичної еліти ха-

ліфату. В канонах арабської класичної

літератури ця збірка належала до по-

пулярного жанру адаба — тобто творів

дидактично-виховної спрямованості, на-

писаних легкою барвистою мовою як

«читання для відпочинку».

ТАРІХ АР-РУСУЛЬ ВА-ЛЬ-

МУЛУК

(ІСТОРІЯ ПРОРОКІВ І ЦАРІВ)

(Переклад з арабської

П.

Жузе

та Н.

Меднікова)

Цього року (770/771) відбувся від'їзд

.»ні, Мансура

до Сирії, його подорож до Єрусалима та

підправлення Язида ібн Хатіма на чолі 50 тисяч в Іфрікію

ми війну проти тих повстанців, які вбили там Омара ібн

Х.іфса, правителя аль-Мансура...

Цього року (792/793) у Сирії спалахнула племінна бо-

ротьба між пізаритами та сменітами

. В цей час главою

ні

шритів був Абу-ль-Хейзам.

Розповідають, що ці смути спалахнули в Сирії в той

час, коли правителем її від імені государя був Муса ібн

І» і. Через цю їхню обопільну ворожнечу було вбито бага-

го пізаритів і еменітів. І призначив ар-Раишд правителем

( ирії Мусу ібн Ях'я ібн Халіда та передав у йот розпо-

рядження багато воєвод, військ і старших чиновників. І

Муса пробув у Сирії, доки не замирив її населення, не

припинилася смута й не прийшли в порядок справи.

Звістка про це дійшла в Багдад до ар-Рашида, і він надав

Их'ї право вирішити долю винних. Ях'я пробачив їх за

Шіині ними злочини й наказав їм приїхати в Багдад.

.Цього року (808) почався рух

хуррсімітів

в Азербай-

джані Харун ар-Рашщд послав проти них Абдаллаха ібн

Мамка на чолі десяти тисяч вершників, і той захопив

(мівто полонених та привів їх до Харуна в Кармасин

і Корманшах), а Харун наказав перебити полонених і про-

/і.и

їхніх жінок та дітей...

Цього року (816) заворушився Бабек-хурраміт із джа-

ііішшітами, послідовниками Джавідана ібн Сахля, волода-

ря (міста) аль-Бадза. Бабек казав, що дух Джавідана все-

лився в нього, і він почав розоряти й нападати...

Іього року (819) Ях'я ібн Му'азз мав битву з Бабеком,

ЙЛС ніхто з них не переміг...