
прямшс смислових зв'язків між сурами,
автори коранічиого списку розмістили їх
за величиною: найдовші сури — на по-
чатку, найкоротші — наприкінці (за ви-
нятком короткої вступної сури «Фатіха»,
яку вже тоді мусульмани використову-
вали як молитву). ІІе підлягає сумніву
також і те, ідо абсолютна більшість сур
теж сктадена з уривків різних «прозрінь»,
та ще й викладених у різний час і з різних
приводів, що стало результатом своєрід-
ного походження тексту. Та попри мо-
заїчність кожної з коранічних глав, їхнє
відносне датування традиція в цілому
зберегла, що дало змогу подати в хресто-
матії сури в хронологічному порядку. Це
якоюсь мірою порушує звичну структуру
тексту, однак завдяки цьому можна кра-
ще зрозуміти логіку та еволюцію поглядів
Мухаммеда під час його пророцьких про-
зрінь, що тривали протягом 610—632 рр.
«Оповідь про Таваддуд» належить до
анонімних джерел літературно-худож-
нього характеру і являє собою твір жанру
«книг-диспутів», надзвичайно пошире-
них та популярних у середньовічній літе-
ратурі взагалі. Такі книги були своєрід-
ними енциклопедіями просвітницького
типу з різноманітних сфер життя (в за-
лежності від змісту конкретного твору).
Точне датування часу створення «Оповіді
про Таваддуд» досить утруднене, але вра-
ховуючи, що канонічний текст славно-
звісної збірки «Тисяча та одна ніч» (до
якої належить «Оповідь про Таваддуд»)
остаточно оформився в Єгипті на почат-
ку XIV ст. (не пізніше), можна припус-
тити, що час її завершеної редакції при-
падає на XII—XIII ст.
«Про управління імперією» — полі-
тичний історико-географічний тракгат-
повчання, авторство якого приписують