Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія: Навч. посібник

Подождите немного. Документ загружается.

тей і втеч, голодоморів, політичних зрад, поразок та пере-

мог, які супроводжували тогочасних японських лідерів у їх-

ній боротьбі за владу. Окремої уваги потребує виявлення

причин загибелі режиму військово-самурайського доміну-

вання Тайра.

Підводячи підсумки тайрївської диктатури, бажано зосе-

редитися на політичних, економічних і матеріальних резуль-

татах її функціонування, а також на уроках, які винесла

японська цивілізація із свого першого досвіду розбудови

військово-самурайської державності. Аналізуючи цю проб-

лему, студентові варто звернутися до глибинних традицій

політичного життя в Країні Вранішнього Сонця, врахувати

специфіку японського національного характеру та загальні

особливості етнокультурної еволюції середньовічної Японії.

Тема IV

САСАНІДСЬКИЙ ІРАН

В ЧАСИ МАЗДАКІЗМУ

• Характерне піка джерел

• Імперія Сасанідів у другій половині

V ст. Причини посилення

протокомуністичних рухів

• Зародження маздакізму, його канон

і віровчення

• Встановлення маздакітської

диктатури. Іран за правління Маздака

• Ліквідація маздакітської диктатури.

Підсумки, наслідки та уроки

протокомуністичного експерименту

в Еран-шахрі

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ДЖЕРЕЛА

«Книга Тансара» — авторитетний со-

ціально- політичний трактат сасанідської

епохи, складений у третій чверті VI ст.

(тобто в часи масштабних реформ ша-

ханшаха Хосрова І Ануширвана;

531

—

579). Після арабо-мусульманського заво-

ювання Ірану «Книга Тансара» втратила

колишнє науково- політичне значення,

оскільки загинула імперія (Еран-шахр),

історію держави та права якої прославляв

цей трактат; проте утворення в середині

VIII ст. халіфату Аббасидів (де традиції

сасанідської епохи знову почали відрод-

жувати при дворі багдадських халіфів) ви-

вели «Книгу Тансара» з тимчасового по-

літологічного небуття, і невдовзі по-

пулярний тогочасний перекладач Ібн

Мукаффа здійснив її переклад арабською

мовою. З утворенням новоперського ет-

носу відродився іігтерсс до «Книги Тан-

сара» в персомовних політиків і науков-

ців, однак автентичний текст трактату

мовою пехлеві виявився на той час вже

не зворотньо втраченим, тому в XIII ст.

«Наме-і Тансар» витримала ще один пе-

реклад — з арабської на фарсі (ново-

перську мову), автором якого став ви-

датний історик Ібн Ісфендіар (він вклю-

чив «Книгу Тансара» до своєї масштабної

«Історії Табаристану»). Що ж до арабсь-

кого перекладу Ібн Мукаффи, то він та-

кож не зберігся.

«Літописна повість про нещастя, що

трапилися в Едессі, Аміді та в усій Месо-

потамії» являє собою типовий зразок іс-

торико-хронологічної традиції візантій-

ського походження. Створена на початку

VI ст. християнським монахом монофі-

зитської орієнтації Єіну Стилітом за зде-

більшого його власними спостережен-

нями.

«Історія пророків і парів» — головна

праця найвидатнішого арабомовного іс-

торика свого часу ат-Табарі (838—923) —

перса за етнічним походженням, який

служив придворним істориком у кількох

багдадських халіфів, а отже, мав, прак-

тично, необмежений доступ до будь-яких

архівних документів найрізноманітнішо-

ю характеру. Титанічна за обсягом зіб-

раного матеріалу багатотомна праця ат-

Табарі вважається однією з вершин сві-

тової історичної думки доби середньо-

віччя, оскільки за обсягом фактів і точ-

ністю викладу не має собі рівних як дже-

рело зі середньовічної історії Близького

Сходу до 915 р. При збиранні матеріалів

ат-Табарі широко використовував також

і усну історико-хронікальну традицію,

проте перевагу надавав писемним джере-

лам (включаючи праці попередніх істо-

риків).

Популярність і авторитет «Історії про-

років і царів» ат-Табарі були настільки

всеохоилюючими серед мусульманських

істориків, що після його смерті світ по-

бачила низка компіляцій, коротких пере-

казів, уподобань і навіть відвертих фаль-

шивок, які намагалися видати або за ще

один рукопис славетного твору, або за

його виправлений варіант (тим більше,

що поняття «плагіат» арабська писемна

традиція просто не знала). Деякі іакі

«твори-дублікати» настільки віддалялися

текстуально від свого «оригіналу», що мо-

жуть цілком розглядатися як абсолютно

самостійні дослідження історико-хроно-

графічного характеру. Звичайно, різнять-

ся вони також і своєю науковою «якіс-

тю», проте с: серед них праці справді

солідного рівня, і серед них — «Переказ

історії Табарі» (963), автором якого став

один з найвпливовіших бухарських полі-

тиків X ст. Абу Алі аль-Бал'амі — все-

сильний візир (перший міністр) двору

емірів з династії Саманідів (875—999),

держава яких охоплювала в ті часи біль-

шість Середньої Азії та частину Хорасану

Традиційно вершиною сасанідської

історіографії вважається «Книга владик»

(«Хвадай-намак») — повне канонічне

зведення історії до ісламського Ірану,

створене в першій половині VII ст. гру-

пою придворних ісгориків Еран-шахру.

Тривалий час саме ця книга служила го-

ловним джерелом з історії домусульман-

ських династій Персії як для літераторів,

так і для істориків ісламського світу. Се-

ред праць перших найбільшої слави здо-

була поема «Шах-наме» знаменитого Фір-

доусі (934—1025), серед творів других —

«Шах-наме» ас-Са'алібі (961—1037), який

хоча і здобув більшу славу як мово- й

літературознавець, але «бавився» й істо-

рією доісламськоіо Ірану. Згодом пехле-

війський текст сасанідської «Книш вла-

дик» загубився, і лише його новопер-

ський переказ мовою фарсі, здійснений

ас-Са'алібі, доступний сучасним дослід-

никам.

Написи маздакітів з Кіренаїки (сучас-

на Лівія) належать до типово епіграфіч-

них джерел. Вони малоінформативні,

проте надзвичайно цінні з огляду на ав-

торство тих уривчастих текстів, оскільки

на відміну від усіх інших джерел з цієї

теми, їх залишили не вороги, а прибіч-

ники маздакізму. Написи були випадко-

во знайдені ще в 1823 р., проте точне

датування (тим більше авторство) цих

текстів залишається предметом гарячих

наукових диспутів.

«Нанизування коштовностей» — пра-

ця, що належить до творів літопис но-

хронікального характеру, проте мас ряд

суттєвих відмінностей від аналогічної

праці Єшу Стиліта. Її автор — Євтіхій

(?—940) —християнський православний

церковник, який, хоча й був арабом за

походженням (справжнє ім'я — Саїд ібн

Батрік), дослужився завдяки своїм талан-

там і здібностям до посади александрій-

ського патріарха, а отже, мав майже не-

обмежені для тих часів джерела інфор-

мації. Чого варті хоча б рештки знаме-

нитої Алексанлрійської бібліотеки, догляд

за якими (після сумнозвісного її спален-

ня арабами під час мусульманського за-

воювання Єгипту) здійснювача, зокрема,

і місцева православна церква, главою

якої був Євтіхій. Крім того, хроніка

«Нанизування коштовностей» була напи-

сана арабською мовою, тобто була до-

ступна всім науковцям халіфату і в разі

щонайменшої неточності викликала б

обов'язкові заперечення з їхнього боку,

проте цього не було. Це свідчить про

надзвичайно високий ступінь інформо-

ваності, аріументованості та об'єктив-

ності цієї хроніки (в порівнянні з ін-

шими арабомовними джерелами), під час

створення якої Євтіхій використав багато

праць і документів, що не дійшли до

нашого часу.

«Книгу про правління» сельджуцького

візира ІІізам аль-Мулька (1018—1092)

можна віднести до політико-дидактич-

них трактатів. Її автор — один з

наймоіушіших і найвпливовіших візирів

доби Великого Ссльджуцього султанату,

убитий у жовтні 1092 р. вбивцею-смерт-

ником з релігійно-те рористичної неоіс-

маїлітської секти нізаритів (асасінів), —

склав «Книгу про правління» на замов-

лення свого султана Мелік-шаха (1072—

1092) для узагальнення позитивного й

негативного досвіду попередніх волода-

рів у плані організації державного управ-

ління. Враховуючи ж, іцо державницька

діяльність самого Нізам аль-Мулька вва-

жалася бездоганною, передбачалося, що

його твір слуїуватиме історичним порад-

ником майбутнім владикам і дасть змогу

їм уникати тих прикрих помилок, яких

припускалися царі-невдахи минулого.

Джерелознавчу специфіку трактату поси-

лює ге, що перебуваючи на посаді пер-

шого міністра могутньої імперії Нізам

аль-Мульк з одного боку — мав доступ

до будь-яких архівних чи історіографіч-

них матеріалів, а по-друге — писав тіль-

ки те, що вважав правильним, не обме-

жений ніяким фінансовим чи владно-

контрольним тиском ЗЗОВНІ.

Авторство «Школи релігій» («Школи

сект») — своєрідної енциклопедії релі-

гійних учень середньовічного Сходу

(складеної протягом 1653—1657 рр.) —

належить членові постзороастрійської

релігійної секти иарсів Мубад-шаху, біо-

графія якого майже невідома. Праця має

виключно компілятивний характер, але

базується на дость широкому колі ма-

ловідомих і зіавіть втрачених у подальшо-

му матеріалів (в тому числі безпосеред-

ньо сектантського характеру).

НАМЕЛ ТАНСАР

(КНИГА ТАНСАРА)

(Переклад з перської

Е.

Грсттовського)

..лШахиншах

вимагає від народу до-

ходів і роботи (поваги)». Слід знати, що народ у вірі

становить чотири члени; і в багатьох місцях у священних

книгах без суперечок, тлумачення, заперечення та проти-

річ написано й роз'яснено, що це називають чотирма

станами, і главою тих станів є государ.

Стан перший — люди віри. І цей стан, зокрема, роз-

поділяється за підрозділами: судді; ті, що служать (богу);

подвижники; наглядачі (храмів) і наставники.

Стан друшй — ті, що б'ються, тобто люди битви. І

вони розіюділяються на дві категорії: кінних і піших, які,

окрім того, різняться за ступенями та справами.

Стан третій — писарів. І вони також поділяються на

розряди та види: писарі послаїгь, писарі рахівництва, пи-

сарі судових постанов, юридичних (нотаріальних) записів

і контрактів, писарі життєписів; і лікарі, поети та астро-

логи входягь до їхніх розрядів.

Стан четвертий називають (людьми) промислів, і вони

суть землероби, пастухи, торгівці та всі (люди) ремесла.

І походження людей за цими чотирма станами зали-

шається незмінним у світі, доки він продовжується. І

категорично не повинен один з одним перемішуватися за

винятком того, коли один з нас у природжених якостях

виявить здібність. Того рекомендують шахиишахові. Після

випробувань мобедами й хірбедамі? та тривалих оглядів,

якщо визнають достойним, накажуть приєднатися до дру-

гого стану.

Однак, коли люди потрапили в часи безладдя й царсь-

кої влади, яку не турбувало благополуччя світу, вони по-

жадливо прапіули оволодіти речами, на які не мали пра-

ва. Вони знехтували обов'язками та не дбали про закон,

полишили розсудливість і авантюрно рушили шляхами, в

9 9—385

257

яких не було видно межі. Насильство стало відкритим.

Один нападав на іншого, не зважаючи на відмінності їхніх

ступенів та відзнак; а тому блат ЖИТТЯ Й віра скігсіилися.

1 володарі людської зовнішності почали вести себе ях

демони... З'явилися люди, не прикрашені достойпостами

таланту й справи, без спадкового заняття, без турбота про

шляхетність і походження, без професії та майстерності,

вільні від всіляких думок і не зайняті ніякою професією,

готові до наклепу та брехливого свідчення й вимислу; і

цим здобували засоби до життя, отримували довершеність

становища та здобували багатство.

Шахиншах своїм найчистішим розумом та багатством

досконалості ці стани, що роз'єдналися, возз'єднав і кож-

ного привів у відповідність з його становищем та роз-

поділом й утримував на належному щаблі; і стосовно

цього заборонив, аби жоден із них не займався іншим

ремеслом, окрім того, яке бог — нехай славиться слава

його — створив для нього. І його (шахиншаха) рукою

справжнє передбачення... відкрило для насельників світу

двері, до яких навіть у перші часи не досягала думка.

Кожному з голів чотирьох станів шахиншах наказав,

що коли в одного з людей промислу знайдуть ознаки

перебування на шляху справжньої віри та чеснот і визна-

чать для релігії, та він буде наділений силою, міццю та

мужністю чи ученістю, пам'яттю, розумовими здібнос-

тями й вихованістю, повинні доповісти мені (шахинша-

хові), щоб ми дали стосовно цього розпорядження.

Шахиншах (шаханшах — цар царів) —

офіційний титул правителя Еран-шахру

(імперії Сасанідів).

Мобеди, хірбеди — зороасірійські жерці

високих рангів.

ЛІТОПИСНА ПОВІСТЬ ПРО

НЕЩАСТЯ, ЩО ТРАПИЛИСЯ

В ЕДЕССІ, АМІДІ ТА В УСІЙ

Єшу Стиліт МЕСОПОТАМІЇ

(Переклад з грецької

Н.

Пігулевської)

...Між ромеями

та персами діяв до-

іовір, за яким, коли вони матимуть потребу один в одно-

му, на випадок війни з якимись народами, вони допома-

гатимуть один одному, надавши 300 вояків із зброєю та

кіньми чи 300 статирів

замість кожної людини, і це за

бажанням сторони, що потребує допомоги. Ромеї з допо-

могою бога... допомоги персів не потребували... Царі ж

перські, посилаючи послів, просили золота, маючи в

ньому потребу, але вони отримували його не у вигляді

податі, як багато хто вважав.

У наші дні Пероз, цар перський (457— 484), через

війну з

кіонайє,

тобто з гуннами

, неодноразово отри-

мував золото від ромеїв, не вимагаючи його як податі...

За допомогою золота, взятого в ромеїв, Пе|роз поне-

волив гуннів, захопив великий простір їхньої землі та

приєднав їх до своєї держави, але врешті-решт вони його

схопили. Коли почув про це Зенон

, імператор ромей-

ський, він послав від себе золото, звільнив його та поми-

рив його з ними. Пероз уклав договір з гуннами, що

надалі не буде переходити кордон їхньої землі заради

війни. Він повернувся, порушив договір, ...пішов воювати

та ...потрапив до рук своїх ворогів. Усе його військо роз-

громили, розсіяли, а сам він живим потрапив у полон.

Він пообіцяв у своїй гордості дати за врятування свого

життя ЗО мулів, навантажених

зузе

І послав у землю, що

була під його владою, та з трудом зібрав 20 мішків, ос-

кільки вся скарбниця царів, які передували йому, була

виснажена попередніми війнами. За інші 10 мішків, доки

він не пришле їх, він залишив поручителем і заручгаосом

Кавада, свого сина, та вдруге уклав з ними договір більше

не воювати.

Коли Пероз повернувся до своєї держави, він обклав

подупшою податтю всю свою землю, послав 10 мішків

зузе,

звільнив свого сина, знову зібрав військо й вирушив

воювати... Як почалася битва, і змішалися табори один з

одним, усе військо його винищили, а його самого шукали

та не знайшли, і досі невідомо, що з ним...